Налоговая политика. 4

ВСТУП

Податкова політика – один із багатьох, але найважливіших  важелів втручання держави в соціально-економічні процеси. Це є наслідком постійно зростаючої ролі держави в економіці та суспільному житті, що постійно потребують певних фінансових ресурсів.

Актуальність цієї теми полягає в тому, що Україна відносно молода держава і її податкова система знаходиться на стадії формування, в той час коли в інших економічно розвинутих країнах вона лише коректується відповідно до ситуації, що склалася в певний момент. Негативний момент у процесі формування податкової політики України проявляється у тому, що цей процес є надто затяжним, адже навіть після прийняття Податкового кодексу податкова система України має багато недоліків та потребує реформувань.

Метою курсової роботи є дослідження податкової політики України, виявлення її переваг та недоліків та визначення шляхів її поліпшення.

Для досягнення поставленої  мети необхідно вирішити наступні завдання: дати визначення терміну «податкова політика», розкрити суть та принципи; виділити основні типи податкової політики та вплив їх на економічне зростання; проаналізувати сучасного стану податкової політики України; проаналізувати показник податкового навантаження у країні;   виявити проблемні аспекти податкової політики України; порівняти податкові системи країн світу та України; внести пропозиції щодо напрямів вдосконалення податкової політики.

Об'єктом дослідження  є економічний розвиток суспільства та держави, в аспекті податкової системи України. Предметом дослідження є теоретичні засади та практичні аспекти здійснення податкової політики.

Новизна даної роботи полягає у тому, що на основі вже існуючих досліджень відомих економісті та політиків виділено основні проблеми політики в сфері податків та запропоновано деякі шляхи їх вирішення на счасному етапі розвитку України.

Практичне значення данної роботи є беззаперечним, адже податкова  політика держави є основою системи  податків, які у свою чергу є  головним джерелом доходів бюджету  України. А тому розгляд данної теми та основні та запропоновані шляхи покращення можуть бути використані на практиці для ефективності не лише податкової політики, а й економіки в цілому.

На сучасному етапі  розвитку суспільства, у тому числі  й економічному, істотно змінюється роль податкової політики в регулюванні суспільного виробництва і розподілі національного доходу.

Тому вважаю за необхідне  розглянути як саме податкова політика впливає на благополуччя суспільства.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇНИ

1. Сутність та значення податкової політики і напрями її проведення

Україна, не маючи  достатнього практичного досвіду  й наукового обґрунтування формування та реалізації податкової політики, розвивалася експериментальним шляхом, нерідко роблячи при цьому хибні кроки. Податки, що вводилися в практику оподаткування, певною мірою були новими скоріше за формою, ніж за змістом. Так чи інакше вони базувалися на надмірній централізації процесу формування та розподілу фінансових ресурсів держави.

Посткризове відновлення української економіки на основі нової якості розвитку неможливе без розбудови прогнозованої, ефективної та дієвої податкової системи. В нових ринкових економіках, якою сьогодні стає і українська, виважена і збалансована фіскальна політика є одним із ключових факторів розбудови національної економіки.

Сутність, структура  та роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави та провадиться відповідно до завдань соціально-економічного розвитку.

Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не тільки джерелом поповнення бюджетів, але і інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів. Свідоме використання податків для досягнення відповідних цілей проходить в рамках податкової політики.[16]

Для розуміння  самої сутності податкової політики країни необхідно розуміти значення такого поняття, як економічна політика.

Економічна політика - це генеральна лінія дій, система  заходів у сфері управління економікою, надання певної спрямованості економічним процесам відповідно до цілей, задач, інтересів країни і включає: інституціональну, структурну, інвестиційну, фінансово-кредитну, зовнішньоекономічну, науково-технічну, податкову та бюджетну політики.[16]

Одним з найважливіших  видів економічної політики є податкова політика. Вона виступає основою поповнення бюджету.

Податкова політика - це насамперед формування і застосування затверджених на законодавчому рівні економічних інструментів і відповідних рішень, призначених сприяти зростанню надходження платежів до бюджету, а також врахування змін чинної податкової системи, визначення механізму обчислення, сплати і зарахування платежів до бюджетів.

Сучасну державну податкову політику можна охарактеризувати так: це система відносин між державою та платниками податків через посередництво податкових органів у процесі встановлення і зміни податкової системи, елементів податку, термінів їх сплати, механізму зарахування у бюджет з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів держави,необхідних для виконання покладених на неї функцій, за одночасного стимулювання ділової активності учасників податкових відносин, з урахуванням впливу всіх зовнішніх та внутрішніх чинників, які діють в умовах, що склалися на певному етапі соціально-економічного розвитку в країні.[13]

Податкова політика здійснюється, виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Оскільки вона розробляється на різних організаційних рівнях, відповідно, кожен рівень має  свою певну мету, завдання і повинен мати єдиний напрям діяльності і взаємодії з іншими рівнями. Взаємозв’язок та взаємодія між державою і суб’єктами господарювання на різних рівнях здійснення податкової політики відбувається тоді, коли держава шляхом застосування фіскальних інструментів, перерозподіляє одержаний підприємством прибуток і за рахунок отриманої частки в повному обсязі виконує свої обов’язки відносно платника податків, а платник, у свою чергу, погоджується з їх якістю і виконує свої обов’язки перед державою.

Зміст і цілі податкової політики можуть змінюватися залежно від об'єктивних та суб'єктивних факторів та обумовлені соціально політичним устроєм суспільства. Виділяють фіскальну та економічну цілі податкової політики. Однак сьогодні ми зіткнулись із ситуацією,коли головною метою податкової політики держави є наповнення дохідної частини бюджету в основному за рахунок збільшення розміру податкових платежів. На противагу цьому податкова політика підприємства спрямована на зменшення розміру цих платежів, оскільки його метою є отримання прибутку, а значний розмір податкового тягаря негативно впливає на фінансовогосподарську діяльності суб’єктів господарювання.

Одним із способів вирішення цієї проблеми є проведення податкової реформи, кінцевим результатом якої має стати розуміння того, що не тільки підприємство, але й держава має бути зацікавлена у його ефективному господарюванні та розвитку, оскільки від цього залежать стабільність податкових платежів і їх зростання в майбутньому. Результатом таких змін стане також впровадження ефективної податкової політики, яка зможе вирішити всі суперечності, які виникають між різними рівнями управління в державі. А це, у свою чергу, забезпечить державі економічний і соціальний прогрес.

Прийняття Податкового  кодексу в Україні стало першим кроком у створенні прогнозованого і зрозумілого правового поля. Водночас, законодавчі зміни не повинні полягати виключно у кодифікації діючих норм. Податкова політика нині потребує не лише коригування переліку податків та їх ставок, а й реформування ідеології, пріоритетів діяльності та механізмів реалізації поставлених цілей, виражених за допомогою ключових принципів.

Даний документ містить як прогресивні нововведення, так і певні дискусійні норми, які суперечать завданням та пріоритетам податкової політики в умовах посткризового відновлення економіки.

Податкова політика проводиться виходячи з певних принципів, які відображають її завдання, а саме: економічної ефективності, рівного податкового тягаря, соціальної справедливості, стабільності та гнучкості.

Дотримання  принципу економічної ефективності дозволить мінімізувати уникнення від сплати податків, залежно від конкретного виду платежу.

Рівнонапруженість податкового тягаря між платниками повинна забезпечуватись прогресивним характером, тобто розмір сплаченого податку повинен прямопропорційно залежати від розміру одержаного доходу. Рівного податкового тягаря можна досягти лише за допомогою диференціації ставок непрямих податків, а саме звільнення від дискримінації в порядку сплати та розміру податку.

Основою реалізації принципу соціальної справедливості є орієнтація на платників податків, оскільки показником вимірювання справедливості є рівень матеріального добробуту громадян. Лише на цьому повинно ґрунтуватись поступове встановлення оптимальної структури податкової системи, що максимально задовольнятиме всіх учасників податкових відносин. Порушення справедливості здійснюється за рахунок необгрунтованого надання пільг певним категоріям платників, нераціонального встановлення розміру податкових платежів тощо.

Стабільність  податкової системи забезпечується незмінною законодавчою базою, чіткими механізмами справляння податків. Цей принцип досить актуальний для України. Часті податкові реформи, зміни в законодавстві негативно впливають на економічне життя у державі.

Вдале пристосування до постійного оновлення системи оподаткування відповідає основному її завданню - забезпеченню доходами бюджету держави. Саме тому податкова система повинна бути гнучкою й постійно пристосовуватись до змін в економічній сфері.

Дотримання  розглянутих вище принципів створить передумови для правильної, виваженої діяльності держави у сфері оподаткування. [14]

Проблема формування ефективної податкової політики —  одна з найактуальніших у період становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у міжнародний ринок. Її розв'язання має здійснюватися шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в Україні законодавчої бази, так і здобутого у світі досвіду у сфері оподаткування, у напрямі запровадження такої податкової політики, яка гарантувала б або хоча б не гальмувала розвитку економіки.

На відміну  від країн з низькими доходами, як Україна, в промислово розвинутих країнах основним джерелом надходжень є податки з приватних осіб і податки, які утримуються відповідно до програмами соціального страхування.

Векторами макроекономічної ефективності податкової політики є:

а) можливість податкової політики збільшити джерела доходів. Збільшення суми надходжень може бути за рахунок автоматичних або дискреційних змін. До автоматичних відносять підвищення сум надходжень, викликаних розширенням податкової бази. Дискреційний ріст надходжень є результатом змін в податковій системі, таких як перегляд податкових ставок, введення нових податків тощо; б) здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу, адже широка податкова база дає можливість забезпечити податкові надходження при відносно низьких податкових ставках; в) направленість політики податків на мінімізацію затрат на їх сплату; г) нейтральність податкової політики відносно стимулів.

Таким чином, податкова  політика як складова економічної політики базується на діяльності держави  у сфері запровадження, правового  регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система, тобто сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) у взаємозв'язку і взаємодії із платниками й органами контролю, є відображенням податкової політики, що проводиться державою і критеріями її ефективності на забезпечення дотримання законодавства. [16]

2.  Типи податкової політики та вплив їх на економічне зростання

Залежно від  механізмів реалізації податкову політику держави поділяють на два типи - дискреційну і не дискреційну, а  залежно від величини податкового тиску на виробників та споживачів ВВП її поділяють на три типи - стягування максимальних податків, помірну і високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій.[20]

При виборі певної податкової політики визначають відповідні податкові системи, кожна з яких має задовольняти інтереси держави та її громадян на відповідних етапах становлення та розвитку економіки країни. З метою задоволення інтересів держави та підтримання вітчизняного виробника використовують певний вид ставок та податкових пільг.

У світовій практиці ставки поділяють на прогресивні, регресивні та пропорційні. Щодо пільг, то їх класифікують за такими ознаками: 1) залежно від ступеня зниження податкових виплат: система пільг, що знижує податкові суми та система пільг, що звільняє від оподаткування; 2) залежно від ступеня впливу на податковий процес: а) вилучення: (за видами платників податків - повні та часткові; за термінами дії - постійні та тимчасові; за видами об'єкта - майнові та прибуткові; за видами діяльності); б) знижки; в) податкові кредити (зниження ставки податків, зниження оподаткованої суми, перенесення терміну сплати чи сплата податку частинами, повернення раніше сплаченого податку, зарахування раніше сплаченого податку).

Застосовуючи  вказані вище форми у тому чи іншому співвідношенні, держава збільшує або  зменшує податковий тягар, який лягає  на плечі громадян країни.

Податкова політика є сьогодні основною в розробці домінант суспільного розвитку, розподіляючись на дві складові: (1) політику податкового управління (податкового регулювання та податкового стимулювання); (2) політику податкових доходів.

Загалом, податкова  політика не є засобом самовираження  та самореалізації держави як суспільного інституту, що ставить за мету на умовах максимізації фіскально забезпечити себе фінансовими ресурсами. Відтак, інтереси суспільства є пріоритетними порівняно із державними. У процесі розробки політики податкового управління і політики податкових доходів бюджету держави суттєву роль відіграють підходи та принципи її формування. Політика податкового управління визначає, в принципі, частку й структуру сегмента участі держави у контексті впливу на соціально-економічні процеси в країні.

Політика податкових доходів, зважаючи на вирішальне значення податкових доходів, насамперед, обумовлює привілейовані цілі оподаткування з допомогою податкового механізму та його елементів (платники, ставки, пільги тощо), складу й структури податкової системи. Надзвичайно важливим при цьому є дотримання в реалізації податкової політики принципу нейтральності – оптимальності податкових інтересів, порушення чого може мати наслідком порушення макроекономічної рівноваги та соціальної стабільності, деформації фіскальної політики.

Залежно від  цілей податкової політики держави та принципів її здійснення, а, відповідно, й характеру її впливу на суспільство, виокремлюється три її основні типи (додаток А). Кожний тип податкової політики має власні специфічні ознаки, переваги і недоліки; відтак, будь-який з них може використовуватися за конкретних обставин на певному етапі суспільної еволюції.

Політика максимальних податків, здебільшого, використовується державою на умовах доволі високих податкових ставок, скорочення податкових пільг, а також супроводжується запровадженням нових різновидів податків для підвищення обсягів податкових надходжень до бюджету.

Політика економічного розвитку є відносно балансуючою: держава  при максимально можливих розмірах податкового навантаження враховує не лише власні фіскальні інтереси, але й приділяє водночас досить багато уваги економічним інтересам платників податків. Через ослаблення податкового навантаження держава стимулює нарощення фінансових ресурсів і створює передумови для розширення суспільного відтворення. Головна мета цього типу податкової політики полягає у підвищенні економічного зростання шляхом активізації інвестиційної активності за рахунок найбільш вигідного податкового клімату. Найбільш вірогідною умовою політики економічного розвитку є можливість ситуації стагнації економіки.

Політика помірного  оподаткування передбачає запровадження  такого рівня податкового навантаження, який би максимально забезпечив фіскальні  інтереси держави без істотної підтримки  економічних інтересів платників  податків, що потребує налагодженого системного контролю з боку держави в оподаткуванні.

У будь-якому  випадку фіскальність в оподаткуванні  залишається домінантою на користь держави. Однак, зважаючи на перспективність соціально-економічного розвитку суспільства, податкове управління набуває більш важливого значення. Податкове регулювання та податкове стимулювання мають своє цільове конкретне призначення.

Політика податкового  управління, проте, у переважаючому  вимірі спрямована своїм впливом  на визначення вартісних пропорцій  розподілу та перерозподілу частини валового внутрішнього продукту (національного доходу) з метою підтримання на відповідному рівні економічних процесів, забезпечення суспільного попиту та пропозиції, ініціювання ділової й інвестиційної активності суб’єктів господарювання.

Формуючи податкову  політику, держава через збільшення чи скорочення податкових надходжень, зміни форм оподаткування та маніпулювання елементами податків, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Найбільше оподаткування здатне впливати на відтворювальний процес та регулювати пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, співвідношення у розвитку продуктивних сил, а також на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу й оновлення господарського потенціалу. [28]

3. Роль податкової політики у державному регулюванню економіки

Податкова політика забезпечує як фінансову базу держави, так і, водночас, є головним знаряддям реалізації її економічної політики. Податки в руках держави є основним інструментом державного регулювання економіки, засобом стимулювання науково-технічного прогресу, обмеження зростання рівня цін та інфляції тощо. Без збалансування інтересів держави та платників податків з допомогою налагодженої та виваженої податкової політики є неможливим стабільне існування держави та суспільства. Зміст,роль і структура податкової системи визначаються податковою політикою держави, що здійснює її реалізацію, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку.

Отже, ефективне  функціонування державної системи  оподаткування має відповідні соціально-економічні наслідки реалізації фіскальної і регулюючої функції податків. Найважливішим напрямом державної податкової діяльності повинно бути створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечення сталості економічної ситуації в країні, регулю­вання інфляційних процесів, пожвавлення ділової активності та пріоритетна підтримка підприємств матеріальної сфери.

Державна політика у сфері оподаткування є домінуючою у контексті взаємодії держави  та суспільства. Саме з допомогою  податків держава намагається встановити суспільну гармонію та вирішити ряд протиріч, які виникають в суспільстві. Крім того, державна політика оподаткування повинна не лише забезпечити поточний стан збалансованості, а й стати важелем управління суспільними процесами на перспективу: закладення надійних підвалин сталому соціально-економічному розвитку є важливою прерогативою у галузі податкових відносин держави та суспільства. Відтак, податки та податкова політика об’єктивно займають провідне місце в системі державних засобів впливу на процеси суспільної еволюції, визначаючи орієнтири, тенденції й темпи розвитку економіки та зростання соціального добробуту.

Отже, податкова  політика держави має бути мобільною  й еластичною: модифікаційний характер оподаткування повинен бути комплексно адекватним мінливості змін в соціально-економічному середовищі суспільства, відповідаючи реальному стану речей та розвитку подій. Своєчасне та повноцінне реагування держави в цьому випадку відбувається через маневреність податками, окремими елементами різних податків чи окремими групами податків залежно від соціально-економічної ситуації, що утворюється в суспільстві. На цій основі формуються засади “податкової тактики” та “податкової стратегії” держави.

Стратегія податкової політики держави, зокрема, має ґрунтуватися на фундаментальній базі науково-теоретичного потенціалу та максимально враховувати специфічні риси поточного стану економіки країни. Якщо податки економічно не обґрунтовані, а податковий механізм недосконалий, тоді процес оподаткування автоматично сам по собі є вагомим чинником пригнічення підприємництва, гальмування економічного відтворення та економічного зростання, а також зниження стимулів до праці, що має наслідком неефективний та несправедливий перерозподіл доходів між різними соціальними групами в суспільстві.

Загалом державна податкова політика повинна передбачати  систему заходів, що реалізуються з  метою вирішення конкретних короткострокових і довгострокових завдань у контексті  суспільного розвитку. Довгострокові  завдання – це, насамперед, досягнення сталого економічного зростання та максимального рівня зайнятості населення країни, підвищення рівня його добробуту тощо; короткострокові завдання – це, зокрема, наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної активності тощо. Зміна стратегії та тактики податкової політики держави забезпечує значно ширше коло можливостей для функціонування інструментарію фінансово-економічної політики порівняно з будь-якими іншими засобами державного управління.

Податкова політика держави є чи не найбільш дієвим і впливовим засобом на прогрес суспільного розвитку. Важливою передумовою ефективності податкової політики є не залежність від неї тенденцій суспільної еволюції, а навпаки. Таким чином, ідеальної податкової політики не існує, можливий тільки її оптимальний варіант на конкретному етапі суспільного розвитку. Це означає, що податкова політика держави повинна бути максимально мобільною та еластичною, що дозволить отримати й максимально позитивний фіскальний ефект у загальнодержавних масштабах.

Головна мета податкової політики полягає у стимулюванні виробництва валового внутрішнього продукту – основного об’єкта фіскального перерозподілу, а також у забезпеченні процесу генерації суспільних доходів, їх раціонального розподілу й витрачання. Закладення надійних підвалин цим вимогам відбувається через податкове регулювання (додаток Б), що потребує максимальної гнучкості податкової політики на основі оптимальної пов’язаності фіскальних інтересів держави та платників податків. Тому, однією з найголовніших цілей формування ефективної податкової політики держави є істотне поліпшення фінансового стану суб’єктів господарювання, збереження у їх розпорядженні після оподаткування достатніх фінансових ресурсів з метою гарантованої підтримки максимальної заінтересованості у фінансових результатах власної господарської діяльності.

 Політика  податкового регулювання визначає  принципи, напрями та сегментарну структуру участі держави в управлінні соціально-економічними процесами, гарантуючи антициклічність суспільного розвитку, компенсуючи недоліки ринкових механізмів та стабілізуючи ринкову кон’юнктуру. Отже, стимулювання динамічного суспільного розвитку на засадах економічного зростання – центральний орієнтир стратегії податкової політики держави. У протилежному випадку відхилення від збалансованості у співвідношенні оптимальності фіскальних інтересів держави і платників податків має наслідком порушення макроекономічної і соціальної стабільності, деформуючи фіскальну й водночас соціально-економічну політику у державі загалом. Залежно від специфіки державна податкова політика може відігравати, окрім свого суто фіскального призначення, роль стимулятора чи дестимулятора в управлінні соціально-економічними процесами.

У ринковій економіці з усталеною циклічністю податкова політика трансформується на кожній фазі циклу: - рефляційна (стимулююча) податкова політика проводиться під час виходу з фінансово-економічної кризи, маючи за мету стимулювання економічного росту та зайнятості тощо; -  дефляційна (стримуюча) податкова політика використовується в періоди економічного зростання з метою стримування інфляції та запобігання “перегріву” економіки тощо.

В умовах економічного спаду доцільним є застосування стимулюючої податкової політики державою. Фіскальна практика держави може й повинна поєднувати збільшення видатків і зниження податків для досягнення бажаного початкового зростання, підвищення суспільного споживання, збільшення сукупного попиту та реального валового внутрішнього продукту. У періоди ж довгострокового соціально-економічного спаду оптимальним є здійснення стимулюючої податкової політики як домінуючої форми антициклічного податкового-стабілізаційного регулювання. Ефективно реалізувати регулюючу функцію стимулюючого характеру спроможні прибуткові податки – податок на прибуток підприємств та особистий прибутковий податок у контексті вдалого поєднання з комплексом податкових пільг.

Реалізація  фіскальної функції на макроекономічному  рівні забезпечить пряме оподаткування  майна, природних ресурсів тощо разом з одночасною дією непрямого оподаткування.

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОЇ СТАН ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

2.1. Аналіз стану податкової політики України

Сьогодні в  Україні питання податкової політики належать до найгостріших як в економічному й соціальному, так і в політичному контексті.

Першочерговою потребою сьогодення є забезпечення збалансованого розвитку всіх підсистем  суспільства, гармонізації інтересів  різноманітних верств населення, створення  міцного економічного підґрунтя для інтеграції України у світову економічну систему. Чільне місце у цьому процесі займає реформування податкової системи, яка забезпечує державу необхідними фінансовими ресурсами.

Проблеми реформування податкової політики сьогодні є вкрай актуальними в контексті дискусій стосовно нової програми реформ, долі реформ і напрацювання інструментарію реалізації реформ.

Як правило, податкова політика є однією рушійних сил у процесі державного регулювання соціально-економічного розвитку, інвестиційної стратегії,  зовнішньоекономічної діяльності, структурних змін у виробництві, прискореного розвитку пріоритетних галузей.

З самого початку  побудови податкової системи України  Закон України «Про систему оподаткування» від 25 липня 1991 року № 1251-XII був фіскально орієнтований. Податкова система почала набувати конфіскаційного характеру. Сучасна податкова політика позбавлена стимулюючої основи, яка в нинішніх умовах розвитку повинна розкриватися у взаємозв’язку усіх основних функцій оподаткування – фіскальній, розподільчій, регулюючій та похідних від них.