Напрямки організації управлінської праці на підприємстві

 «Напрямки організації управлінської праці

на підприємстві»

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади організації

праці в менеджменті.

1. 1. Особливості праці в сфері управління.

1. 2. Сутність та етапи організації праці в

менеджменті.

1. 3. Ефективність управлінської праці.

РОЗДІЛ 2. Методичні положення щодо

організації робочих місць управлінського

персоналу на підприємстві.

2.1. Робоче місце працівника менеджменту

організації та вимоги до нього.

2. 2. Типові проекти організації робочих місць.

2. 3. Положення про структурні підрозділи та

посадові  інструкції працівників менеджменту.

РОЗДІЛ 3. Напрями удосконалення

організації управлінської праці на підприємстві.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ДОДАТКИ.

 

ВСТУП.

В умовах розбудови  України дедалі більшого значення набувають проблеми управління. Назріла об'єктивна необхідність створити управлінський механізм, де б існувала реальна можливість обмеження стихійних чинників розвитку. Тож осмислення управлінських проблем, що виникають у процесі будівництва такого механізму,  одне з найважливіших завдань науки управління.

Сьогодні  в Україні створення системи  і зміна методів управління пов'язані  з безперервним науковим пошуком  оптимального розв'язання складних економічних та соціально-політичних проблем, радикального оновлення всіх ланок управління, стилю роботи управлінського корпусу країни.

Тому особливо гостро стоїть задача організації управлінської праці на  підприємстві – створення цілком нових систем управління або внесення прогресивних змін у побудову і порядок функціонування діючих. Організація управління здійснюється шляхом організаційного проектування, реорганізації або ліквідації одних діючих систем і створення інших, здатних самостійно і високоефективно досягати цілей в умовах ринкових відносин.

Тема вдосконалення  організації управлінської праці  є актуальною практично для кожного підприємства пострадянського простору. За умов адміністративно-командної економіки проблема відповідності організаційної структури управління цілям і задачам підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, які впливають на неї не вивчалась. Існували оргструктури бюрократичного типу з жорсткими ієрархічними зв’язками, високим рівнем формалізації, централізованим прийняттям рішень. Дана структура вважалася ефективною для будь-яких умов і форм. В той же час, зовсім не зверталася увага на те, що оргструктура і управління нею не можуть бути стабільними, вони постійно змінюються і удосконалюються в залежності від умов. В умовах ринкової економіки підприємствам необхідно швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища й адаптувати оргструктури відповідно до змін.

Об'єктом даної курсової роботи являється система  організації праці управлінського персоналу на підприємстві, а предметом – вивчення загальних закономірностей та методів організації управлінської праці.

Виходячи  з цього, основною метою курсової роботи є дослідження теоретичних засад організації управлінської праці на підприємстві і обґрунтування напрямків її удосконалення.

Досягнення  поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

• розглянути методологічні основи управління персоналом підприємства, а саме особливості праці в сфері управління, сутність та етапи організації праці в менеджменті, ефективність управлінської праці;
• дослідити методичні положення щодо організації робочих місць управлінського персоналу на підприємстві, точніше робоче місце працівника менеджменту організації та вимоги до нього, типові проекти організації робочих місць, положення про структурні підрозділи та посадові інструкції працівників менеджменту;
• проаналізувати напрями удосконалення управлінської праці на підприємстві.

Сучасні вимоги до роботи з управлінським персоналом обумовлює підвищення ролі кадрових служб у використанні творчого потенціалу особистості кожного робітника, перетворенню їх у науково-практичні центри роботи з активізації людського фактора.

У курсовій роботі було використано такі методи: структуризації, динамічний, метод порівнянь, дослідний, метод аналогій, нормативний.

Інформаційною базою моєї курсової роботи стали роботи сучасних вітчизняних і закордонних фахівців із питань менеджменту.

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади організації праці в менеджменті.

1. 1. Особливості праці в сфері управління.

Управлінська  праця – це особливий вид людської діяльності, в якій відображується реальна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних факторів суспільної діяльності людей. 25, 323

Управлінська  праця є специфічним видом  діяльності, який виділився в результаті поділу, спеціалізації та кооперації суспільної праці. Управлінська праця безпосередньо не створює певних споживчих вартостей, а здійснює регульований вплив на процес виробництва і цим забезпечує необхідні умови для його розвитку.

Продуктом діяльності управлінської праці є рішення, і управлінських працівників правомірно віднести до найбільш активної частини трудового колективу, що бере участь у створенні матеріального продукту за рахунок впливу на матеріальні елементи виробництва і через інші колективи. Тому ефективність цієї праці може визначатися виробничими результатами. Проте слід враховувати, що, на відміну від фізичної, цілі управлінської праці, засоби їх досягнення, а також результати є менш визначеними. Управлінська праця здійснюється в широкому діапазоні умов, не має прямих вимірників, і це ускладнює оцінку її ефективності. При оцінці її якості не можна випускати з виду ту обставину, що результати цієї праці у великій мірі опосередковується її колективною діяльністю.

Сфера впливу на виробництво управлінської праці  значно ширша, ніж праця робітників, безпосередньо зайнятих у сфері виробництва. Тому не випадково недоліки і упущення діяльності менеджерів більше позначаються на результатах виробництва, ніж недоліки в роботі безпосередніх виконавців (машиністів, операторів та ін.).

Істотна особливість  управлінської праці полягає  в тому, що вона пов'язана з перетворенням  інформації як специфічного предмета праці, тоді як діяльність працівників виробничих спеціальностей спрямована на численні предмети праці (сировина, пальне, запасні частини) і пов'язана з перетворенням предметів праці у продукти споживання. Управлінська праця характеризується іншими специфічними особливостями, зокрема складністю порівняння її затрат з результатами, визначення розміру корисного ефекту, а також переважанням у більшості трудових процесів елементів розумової діяльності, перенесенням центру ваги на психічні процеси сприйняття, запам'ятовування і мислення. Праця в сфері менеджменту потребує спеціалістів більш високої кваліфікації і характеризується більшою складністю. Ступінь складності управлінської праці залежить від характеру функцій, що виконуються та ієрархічного рівня менеджменту, чисельності підлеглих, їх кваліфікації, рівня розвитку і складності виробництва, напруженості планових завдань, ресурсної забезпеченості тощо. Потрібно раціонально розподіляти управлінські роботи за складністю відповідно до кваліфікації виконавців. Управлінська праця як різновид розумової праці характеризується слабкою фізичною енергоємністю і водночас високим рівнем використання енергії блоків пам'яті людини і психічною напруженістю. Тому слід більше уваги приділяти умовам, за яких відбувається процес управлінської праці, механізувати й автоматизувати її процеси. На відміну від фізичної, розумова праця часто триває і в неробочий час, причому іноді поза волею людини відбувається пошук альтернатив розв'язання складних проблем і використовуються інші операції.

Ще однією особливістю праці менеджерів є її специфічно виражений творчий характер, пов'язаний з постійним пошуком і розв'язанням завдань, на які не завжди можна знайти відповіді, керуючись тільки досвідом. До особливостей управлінської праці треба віднести опосередкування і дистанційність менеджменту об'єктами і процесами, необхідність одночасного керівництва відношеннями людей до засобів виробництва, і, нарешті, управління засобами виробництва.

Праці менеджерів властивий імовірний характер: важко  встановити не тільки строки виконання  ними конкретних завдань, а й результати праці.

Праця в сфері  менеджменту не піддається механізації й автоматизації у такій мірі, як праця безпосередньо зайнятих продуктивною працею. Це одна з серйозних причин випереджаючого збільшення чисельності управлінських працівників, на яких припадає дедалі зростаюча частина праці у виробництві.

Глибокі кількісні, якісні та структурні перетворення в економіці країни зумовлюють диференціацію та інтеграцію окремих видів діяльності, підвищення ролі і збільшення обсягу робіт, пов'язаних з управлінням та обслуговуванням виробництва. Тому ефективність господарювання підприємств і об'єднань стає функцією певного рівня організації апарату управління.

Під організацією управлінської праці розуміють  порядок, правила службової поведінки  в апараті управління, які спрямовані на виконання поточних та перспективних завдань керівниками, фахівцями та іншими працівниками управління відповідно до діючих посадових інструкцій та положень про структурні підрозділи.

Організація праці в апараті управління ґрунтується  на розробці комплексу регламентів, які визначають місце і роль кожного структурного підрозділу в апараті управління та кожного працівника в системі управління: порядок взаємозв'язків між ними; норми взаємовідносин усередині апарату управління; форми впливу на діяльність об'єкта управління; способи контактів з навколишнім середовищем. Організація управлінської праці як система є результатом упорядкованої діяльності і невід'ємною складовою управління.

Високий організаційний ефект від колективної діяльності можуть забезпечити: узгодження цілей  і засобів діяльності учасників, синхронізація їхніх зусиль, правильний підбір і розстановка кадрів, диспетчеризація і комп'ютеризація виробництва, підвищення кваліфікації працівників з питань раціональної організації праці тощо. Економії часу менеджерів можна досягти тоді, коли організувати його роботу так, щоб йому не доводилося декілька разів повертатись до неї. Внаслідок того, що на багатьох підприємствах немає чіткого регламенту роботи менеджерів, у них дуже незначна частка особистої роботи (1-3%) без участі підлеглих або інших відвідувачів, коли вони зайняті прогнозуванням основних напрямів розвитку виробництва і творчим пошуком альтернативного розв'язання проблем, що виникають.

Ефективність  діяльності організацій великою  мірою залежить від кадрового управління. До кадрів управління належать працівники, які виконують функції управління або беруть участь у їх виконанні, інакше кажучи, працівники, що професійно виконують процеси управління і входять до апарату управління. Кадри управління поділяють на три основні категорії: керівники, спеціалісти, допоміжно-технічний та обслуговуючий персонал. Кожна категорія характеризується специфічним місцем у системі управління, особливостями трудової діяльності, системою професійної підготовки і перепідготовки.

У процесі  управління його суб'єкти розв’язують різноманітні проблеми — організаційного, економічного, технічного, соціально-психологічного, правового характеру. Це різноманіття також є важливою особливістю управлінської праці.

Прийняття управлінських  рішень — процес багатогранний, неоднозначний, який розв’язується на основі аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища і є процедурою, ефективність якої залежить від опанування складною і рухливою сукупністю чинників, що постійно створюють нестандартні ситуації. Саме ці обставини вимагають від людини, котра займається управлінською діяльністю, творчого підходу. Рішення, прийняті керівниками, залежать не тільки від їхніх знань і кваліфікації, а й від особистих рис, практичного досвіду, інтуїції, здорового глузду. Якщо при прийнятті управлінських рішень використовується весь цей арсенал, то мова може йти про мистецтво управління.

Засобами  управлінської праці є організаційна  й обчислювальна техніка, а рівень і повнота її використання значною мірою визначають культуру й ефективність управління. Збільшення масштабів промислового виробництва об'єктивно привело до відокремлення окремих видів управлінської праці в самостійні сфери трудової діяльності різних груп працівників управління. Спеціалізація в сфері управління сприяла підвищенню якості роботи апарату управління великих підприємств. У теорії та практиці менеджменту виділяють кілька видів поділу управлінської праці.

Функціональний  поділ праці являє собою виділення  функцій, об'єктивно необхідних для ефективного управління виробництвом, виконання яких закріплюється за конкретними працівниками або підрозділами апарату управління.

Структурний поділ праці здійснюють на основі таких характеристик керованого об’єкта: організаційна структура, масштаби, сфера діяльності, галузева й територіальна спеціалізація. У його межах виокремлюють вертикальний і горизонтальний підходи. Горизонтальний поділ праці має своїм наслідком утворення управлінських підрозділів на кожному рівні управління залежно від обсягів роботи (дивись додаток А).Вертикальний поділ праці передбачає виокремлення низового, середнього і вищого рівнів управління, а також визначення діапазонів керівництва (дивись додаток Б).

Ієрархічний поділ управлінської праці передбачає поділ комплексів робіт з реалізації функцій за рівнями ієрархії управління та закріплення їх за відповідними управлінськими працівниками і формування на цій основі повноважень останніх.

Технологічний поділ передбачає диференціацію  процесу управління на операції зі збору, передачі, збереження і перетворення інформації, виконувані визначеними категоріями працівників(дивись додаток В) .

Професійний поділ пов'язаний з розподілом управлінських працівників відповідно до їхньої професійної підготовки.

Кваліфікаційний поділ передбачає розподіл робіт  за функціями управління і закріплення їх за управлінськими працівниками відповідно до їхньої кваліфікації, стажу роботи й особистих рис.

Посадовий поділ  передбачає розподіл управлінських  працівників у системі управління організацією відповідно до їхньої компетенції (компетенція — сукупність прав, обов'язків і відповідальності управлінського працівника за реалізацію конкретної функції управління).

Головну роль серед різних видів поділу управлінської  праці відіграє функціональний поділ, який історично зумовив появу  інших.

Поділ праці  ґрунтується на конкретизації й локалізації виконання окремих робіт і завдань управлінськими працівниками. Їх виконання вимагає співпраці – кооперації робіт, спільних зусиль усіх управлінців (керівників, фахівців, інших працівників) для досягнення цілей організації.

Кооперація – об’єднання різних видів праці для виконання спільних завдань.

 У менеджменті  застосовують паралельну й послідовну, постійну та епізодичну кооперацію  праці.

Паралельна  кооперація праці. Застосовують її за одночасного виконання двох або більше видів робіт, завершення яких обумовлене єдиним терміном.

Послідовна  кооперація праці. Передбачає початок  наступного виду робіт лише після завершення попереднього.

Постійна  кооперація праці. Використовують з метою об’єднання суміжних (взаємозалежних) відділів та виконавців.

Епізодична  кооперація праці. Виникає у разі виробничої необхідності або на підставі спеціального розпорядження лінійного керівника організації.

 Основою  кооперації праці в менеджменті  є чітко продумана технологія процесу управління – послідовність процедур виконання окремих видів робіт і їх сукупностей.

 

1.2. Сутність та етапи  організації праці в менеджменті.

Сутність  організації праці в менеджменті  полягає в раціональному поєднанні трудових зусиль керівників, спеціалістів, інших працівників управління задля досягнення цілей організації. Їх організована спільна праця є запорукою ефективності управлінських процесів, економії коштів на утримання управлінців, узгодженої діяльності управлінської і виробничої систем організації, що сприяє підвищенню продуктивності діяльності організації загалом.

Організація управлінської праці – порядок, правила службової поведінки працівників управління, спрямовані на виконання поточних і перспективних завдань керівниками, фахівцями та іншими працівниками відповідно до посадових інструкцій. 21, 447

Процес організації  праці в менеджменті утворюють  три послідовні етапи:

1. Прогноз  очікуваного результату на основі  аналізу об’єктивних факторів (підвищення  ступеня розмежування функцій між окремими працівниками, ланками та рівнями управління, деталізація прав і підвищення відповідальності посадових осіб, поглиблення професійного і кваліфікаційного поділу праці тощо).

2. Розроблення  регламенту службової поведінки  й нормативів на засоби праці (визначення кадрового складу із урахуванням усталеної практики поділу праці, закріпленого в посадових інструкціях і положеннях про структурні підрозділи; складання технологічних карт виконання управлінських робіт; забезпечення управлінської праці технічними засобами (персональні комп’ютери, засоби тиражування, копіювання та оброблення документів, засоби зберігання та переміщення документів, меблі і обладнання для службових приміщень)).

3. Виконання  завдання. Після затвердження плану  заходів і вироблення регламенту службової поведінки розпочинають виконання завдань із метою реалізації цілей організації.

Організація управлінської праці як системи  є результатом діяльності лінійного  керівника, невід’ємною складовою  менеджменту. У великих організаціях зі складною ієрархічною структурою управління доцільно створювати спеціальні підрозділи, основною функцією яких є постійне вдосконалення організації управлінської праці.

Кожна організація  свою діяльність зорієнтовує на майбутнє, прагне досягти певного ідеального стану. Праця управлінців та інших працівників повинна бути мотивованою і визначатися спектром цілей, яких необхідно досягти. Деякі вчені розглядають комплекс дій на етапі визначення цілей і планування діяльності організації як єдину функцію менеджменту.

Більш детально етапи організації праці в менеджменті можна зобразити так:

1. Аналіз стану організації.

 

2. Визначення пріоритетів та загальних уявлень про цілі організації.

 

3. Формулювання напрямків діяльності.

4. Розроблення планів заходів для досягнення управлінських рішень.

 

5. Встановлення точок контролю та виміру процесу реалізації управлінських рішень.

 

6. Реалізація завдань.

Для прогнозування  результатів того чи іншого управлінського рішення потрібно проаналізувати стан організації на даний момент (враховуючи зміни в конкурентному середовищі на ринку, негативні наслідки розвитку негативних процесів у суспільстві, вихід неочікуваних законів та постанов тощо). На основі аналізу з’ясовують пріоритети, які враховують при формулюванні напрямків управлінської діяльності. Ці пріоритети зумовлюються потребами організації.

Після визначення комплексу цілей діяльності організації  постає потреба в упорядкованому плануванні – прийнятті рішень про те, що робити, як робити, хто і що повинен робити. Для ефективної діяльності кожна людина в організації повинна знати, чого від неї очікують. В етапах організації праці повинна враховуватися індивідуальна і спільна діяльність організації.

При розробленні  регламенту службової поведінки  та планів заходів для досягнення управлінських рішень можливі як авторитарні, так і демократичні підходи. За авторитарних цілі визначає вищий менеджмент. Він може використати і демократичний пошук напрямків діяльності, який хоч і триваліший у часі, однак має певні переваги, найсуттєвіші серед яких – мобілізація комунікативного і творчого потенціалу співробітників; виявлення «вузьких місць» у структурі організації; підвищення ступеня єдності цілей співробітників з цілями організації.

При втіленні в життя етапів організації праці  мають виконуватись такі завдання:

свідома організація  виробничо-господарської діяльності;

спонукання  працівників «заглядати у майбутнє», тобто прищеплення їм здатності  погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку організації;

використання  плану як критерію для контролю фактичних параметрів;

організація щоденної особистої праці всіх працівників управління.

Необхідно також  відзначити, що для правильної, раціональної й ефективної організації праці дуже важливу роль відіграє особа менеджера (дивись рис. 1.1. ). Він повинен незалежно від організації, в якій він працює, відповідати визначеним кваліфікаційним вимогам і бути і керуючим, і лідером, і дипломатом, і просто людиною, що володіє  високими  знаннями  і здібностями, рівнем культури, чесністю, рішучістю характеру й у той же час розважливістю.

 

 

 

   Регламентування

службових      Делегування окремих

обов’язків       робіт

 

Планування

видів робіт 

і робочого часу

 

 

Рис. 1. 1. Організація праці менеджера.

 

1.3. Ефективність управлінської праці.

Раціональна організація праці в менеджменті  є запорукою її ефективності. Працювати  ефективно – означає досягати вищих результатів за менших витрат праці.

Ефективність  системи менеджменту — показник, що характеризується співвідношенням  витрат на здійснення управлінських функцій і результатів діяльності організації.

Отже, система  показників ефективності управління повинна  ґрунтуватися на зіставленні досягнутих організацією результатів у їх вартісному еквіваленті з величиною управлінських зусиль. Управлінські зусилля певною мірою можуть бути оцінені у кількісному вираженні через величину витрат на управління.

Чим меншими  є ці витрати з розрахунку на одиницю продукції, тим ефективнішою вважається система менеджменту організації (дивись додаток Г).

Але при цьому  процес слід розглядати у динаміці, зважаючи на те, що витрати стрибкоподібно зростають у разі придбання сучасних засобів опрацювання інформації. Якщо у наступному після цього періоді істотно зросли обсяги виробництва та продажу продукції, збільшилася маса прибутку, то ефективність управління підвищилась.

Цей показник може набувати різного змісту, залежно  від того, яка величина виступає у якості загального результату діяльності підприємства — обсяг виробництва, обсяг реалізації продукції чи сума прибутку.

До кількісних показників ефективності системи управління відносять і економію живої та уречевленої праці у ній, яка полягає у скороченні трудомісткості виконання управлінських операцій та процедур. Йдеться про зменшення кількості зайнятих в апараті управління. Тому ще одним поширеним показником ефективності системи менеджменту є відношення загального результату виробництва (обсягу реалізації продукції, суми валового прибутку) до кількості працівників апарату управління. Крім названих кількісних показників, які оцінюють здатність системи менеджменту забезпечувати кращий загальний результат діяльності організації, використовують й інші (дивись додаток Д).

Однак результативність та ефективність управління залежить від системності дій працівників  функціональних служб та підрозділів, від раціонального розподілу  між ними повноважень та обов'язків, від ступеня досконалості управлінських процедур тощо. З огляду на це для оцінювання діяльності працівників апарату управління використовують якісні показники, що характеризують специфіку управлінської праці.

Часто виникає  потреба не лише в оцінці ефективності всієї системи управління, але  і в оцінці результативності роботи окремих її працівників. Така оцінка дає змогу керівництву визначити їх внесок у загальні результати роботи підприємства і зробити відповідні зміни у системі мотивації їхньої праці. Оцінювання слід проводити з урахуванням зони відповідальності кожного менеджера щодо його посадових обов'язків.

Система оцінювання ефективності роботи менеджерів різних управлінських рівнів і функціональних сфер передбачає:

визначення  у контексті загальної стратегії  організації цілей окремих підрозділів і оформлення їх у вигляді системи планових показників, що мають числовий вимір і часові обмеження;

встановлення  експертним шляхом значущості кожного  показника у загальній їх кількості (сума вагомостей дорівнює 1);

визначення вищим керівником по завершенні планового періоду ступеня досягнення кожного показника конкретною структурною одиницею, якою керує менеджер, роботу котрого оцінюють; цей показник може вимірюватися за п'ятибальною шкалою.

загальна  максимальна кількість балів, яка  може бути набрана менеджером з урахуванням кількості оцінюваних сфер діяльності й найвищої оцінки результатів його роботи за п'ятибальною шкалою.

Обґрунтування ефективності реалізації управлінського рішення передбачає зіставлення  отриманих внаслідок реалізації рішення результатів із витратами, необхідними для його реалізації.

Загалом ефективність здійснення організаційних змін може оцінюватися за допомогою різних методик, які в основному ґрунтуються  на співвідношенні досягнутих економічних  результатів і витрат, що супроводжують ці зміни. Проте необхідно враховувати і соціальні результати, які відображають вплив організаційних змін на людську компоненту організації. Позитивні соціальні результати підвищують рівень задоволення потреб працівників, мотивуючи тим самим збільшення їх внеску в досягнення організаційних цілей.

На ефективність діяльності управлінських працівників, як і працівників будь-якої іншої  сфери діяльності, можна впливати. Оскільки ефективність діяльності організації  в цілому суттєво залежить від  ефективності управління, одним з головних завдань управляючої системи є визначення напрямків її підвищення. До них, зокрема, належать: просування по службі; забезпечення прийнятного рівня освіти; набуття практичного досвіду; підвищення кваліфікації працівників управління; провадження періодичної атестації.

Зрозуміло, підвищення ефективності управлінської праці  не обмежується тільки розглянутими напрямками (дивись рис. 1.2.). На неї впливають також удосконалення виробничої структури організації, раціональна організація виробництва і праці, у тому числі управлінського персоналу, оптимізація організаційної структури, форм і методів керування, комунікаційних процесів тощо.