Національна економіка в системі світового господарства

МІНІСТЕРСТВО  ОСІВТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут економіки та менеджменту

Факультет економіки та підприємництва

Кафедра економічної кібернетики

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Математичні моделі трансформаційної економіки»

На тему «Національна економіка  в системі світового господарства»

Виконала: студентка групи ФЕП 510

Лега А.

Перевірила: Олешко Т. І.

Київ 2013р.

Зміст

ВСТУП 3

Розділ 1.  Національна економіка України 5

1.1 Поняття  та цілі національної економіки 5

1.2 Особливості структури національної економіки 9

Розділ 2.  Міжнародна економіка 14

2.1 Сутність  світового господарства і закономірності  його розвитку 14

2.1.1  Сутність  світового господарства 14

2.1.2 Основні  етапи та закономірності розвитку  світового господарства 19

2.2 Світова  економіка і міжнародні економічні  відносини 21

2.2.1  Міжнародний  поділ праці — матеріальна  основа світового господарства 22

2.2.2  Міжнародна  економічна інтеграція 25

2.3 Інтернаціоналізація  економік 31

2.4 Взаємодія  світового господарства і національних  економік 37

Розділ 3. Національна  економіка в сучасному світовому  господарстві 43

3.1 Влив глобалізації  на розвиток національної економіки 43

3.2 Форми і  методи інтеграції національної  економіки у світове господарство 46

3.3 Місце національної  економіки України в світовому  господарстві 47

Висновки 56

Список використаної літератури 58

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає  в тому, що економіка України зараз  знаходиться на етапі становлення. Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, у розвитку своєї суверенної економіки великі надії покладає на інтеграцію в систему  світогосподарських зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. У всіх урядових та альтернативних програмах антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки підкреслюється необхідність якнайшвидшого перетворення колишніх міжреспубліканських зв'язків у категорію зовнішньоекономічних, розширення поля господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма державами світу.

У процесі ринкових реформ в Україні  сформувалася модель розвитку, що характеризується високим рівнем відвертості економіки  щодо зовнішньої торгівлі, про що свідчить показник обсягу експорту до ВВП, який коливається в межах 54-62%. У цьому  значенні за показниками експорту Україна  більш, ніж вдвічі відкритіша зовнішньому світу, ніж середньостатистична країна і значно відкритіша стосовно економічно більш розвинутих європейських країн-членів ЄС чи сумірна з економікою України за масштабами і загальною структурою економіка Польщі.  
Разом з цим присутній асиметрично низький рівень залежності економіки України від світових потоків капіталу. Так, при експортній квоті ВВП, яка майже вдвічі вища середнього рівня по ЄС, Україна має лише близько 5 % від середнього рівня ЄС експорту на душу населення. А рівень прямих інвестицій на душу населення, як вважають фахівці, мізерний: на 1 квітня загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених в економіку України, становив 8797,4 млн. дол або 186 доларів на людину.

Знаходячись у центрі Європи, поруч  з державами, що активно перетворюють свої економіки, Україна помітно  відстала і не встигає за процесами, що відбуваються в сусідніх державах. Приймаючи до уваги ресурси і  географічне положення України, а також конкретні умови, що створює  світова економіка кожній державі, Україна повинна знайти свій шлях переходу до ринкової економіки і  прискорення структурних перетворень  з метою зміцнення своєї ролі у світовій економіці.

Саме проблемам розвитку економіки  України, її інтеграції в сучасні  світогосподарські зв’язки, взаємодіям з лідерами світової економіки присвячена ця робота. Вона розглядає сучасне становище економіки України; процеси, які відбуваються в світовому господарстві, а також участь нашої країни в цих процесах.

Розділ 1.  Національна  економіка України

1.1 Поняття та цілі національної економіки

Національна економіка є  історично сформованою системою суспільного відтворення країни, яка ґрунтується на використанні наявних національних ресурсів, забезпечує реалізацію національних економічних  інтересів країни та функціонує за об'єктивними економічними законами. Поняття національної економіки  в наукових дослідженнях останніх років1 визначається як у вузькому, так  і в широкому розумінні. У вузькому розумінні національна економіка  є сукупністю економічних суб'єктів  і зв'язків між ними, яка має  просторово визначену і специфічно складену національну організаційну  структуру, характеризується господарською  цілісністю і спрямована на задоволення  потреб суспільства у матеріальних і соціальних благах. У широкому розумінні національна економіка - це структурована в галузевому і територіальному просторі економічна діяльність у масштабах країни, що регулюється інституціональною  системою, яка відповідає економічному, політичному та ідеологічному устрою (порядку), сформованому в цій країні.

Наукові визначення поняття "національна економіка" базуються  на двох підходах: технологічному та соціально-економічному. За технологічним підходом, національна  економіка є сукупністю галузей, видів виробництв та характеризується обсягом виробленої продукції, виконаних  робіт і наданих послуг, їх якістю, рівнем використання ресурсів тощо. Соціально-економічний  підхід розглядає національну економіку  як сукупність виробничих відносин, яким властиві певний рівень розвитку продуктивних сил, тип економічної системи, характер суспільного відтворення, специфічний  господарський механізм, рівень життя  населення, зовнішньоекономічні зв'язки.

Національній економіці  як цілісній системі властиві такі загальні ознаки: економічний суверенітет  держави; територіальна та господарська цілісність; спільність економічного середовища, що формується єдиним законодавством, єдиною грошовою одиницею, спільною кредитною  і фінансовою системою; наявність  тісних економічних зв'язків між  суб'єктами господарювання на основі поділу праці, праві власності; наявність  єдиного економічного центру управління, який виконує регулюючу та координуючу  функцію з використанням інструментів економічної політики (таким центром  є уряд країни); єдина система  економічного захисту та гарантії економічної  безпеки.

Національна економіка характеризується взаємозв'язком умов виробництва  та його результатів і формується як єдиний господарський механізм із взаємозумовленими внутрішніми  процесами та явищами. Значний вплив  на особливості національної економіки  справляють історичні та культурні  традиції, географічне розташування країни, її роль у міжнародному поділі праці.

Базисними компонентами національної економіки, які її визначають, є: досягнутий рівень розвитку продуктивних сил; стан техніки та технологій, тенденції  їх удосконалення; збалансованість  і рівновага ринку; відносини  власності; організація виробництва  і система управління; принципи розподілу, перерозподілу та споживання благ; ресурсний потенціал. Основу національної економіки утворюють суб'єкти економічної  діяльності, які виконують чітко  визначені функції і об'єднані в єдину систему економічних  взаємовідносин.

Як система національна  економіка включає організаційну, структурну, функціонально-цільову, ресурсну та інституціональну підсистеми, характеризується економічними зв'язками і відносинами  та функціонує в певному середовищі.

Організаційна підсистема об'єднує  суб'єктів господарювання (організації, підприємства, галузі виробництва, сектори  економіки, виробничі та територіальні  комплекси) в єдиний господарський  механізм та формує ієрархічні рівні  функціонування та управління національною економікою. Зокрема, у цій системі  органічно взаємодіють галузі, які  виробляють товари (матеріальне виробництво - промисловість, сільське господарство, будівництво), і галузі, що надають  послуги (сфера обслуговування - транспорт, зв'язок, торгівля, освіта, охорона здоров'я, культура). Природно, що співвідношення зазначених секторів діяльності, рівень їхнього розвитку, ефективність функціонування мають значні відмінності в різних країнах. Чим розвиненіший науково-технічний  потенціал країни, тим досконалішою є система господарювання, тим  краще використовуються переваги міжнародного поділу праці, тим вищі економічна та соціальна ефективність виробництва  і рівень життя населення.

В організаційному аспекті  всі суб'єкти господарювання перебувають  у тісній взаємодії і пов'язані  багатьма інтеграційними зв'язками, об'єднані загальним потоком матеріальних ресурсів, які беруть участь у виробничому  процесі, оборотом грошової маси, рухом  цінних паперів, формами і правами  власності, законодавством та системою міжнародних угод і договорів. Разом  з тим їм властиві специфічні матеріальні  умови виробництва, технологічні процеси, структура і розмір підприємств, інженерно-технічний та управлінський персонал тощо. Саме це визначає їхнє місце і призначення в економічній системі, а також особливості міжгалузевих організаційних зв'язків.

Національна економіка є  багаторівневою системою і включає  такі ієрархічні рівні взаємовідносин: міждержавний рівень, тобто рівень взаємовідносин національної економіки  окремої країни з іншими економіками, зі світовою економічною системою, міждержавними та регіональними  об'єднаннями, світовими економічними інститутами; національний (макроекономічний) рівень, який характеризує масштаб  внутрішньогосподарських взаємовідносин у національній економіці конкретної країни; регіональний рівень, до якого  відносять такі утворення" як економіка  регіону, спеціальних економічних  зон, територій пріоритетного розвитку, міжгалузевих виробничих комплексів та взаємозв'язки між ними; мікрорівень, який включає рівень окремих структурних одиниць різних організаційно-правових форм господарювання, домогосподарства, а також відповідних ринків, на яких вони функціонують. Окремі дослідники цих проблем пропонують розширити рівневу характеристику функціонування національної економіки, виокремивши в ній нанорівень (рівень економік фізичних осіб), муніципальний рівень (рівень відносин місцевих економік) та внутрішньовиробничий рівень (рівень взаємозв'язків у конкретній організації, підприємстві, установі)1.

У цілому основними макроекономічними  параметрами, що характеризують національну  економіку, є ефективність і конкурентоспроможність, які засвідчують її стан, тенденції, закономірності розвитку, місце і  значення в системі світогосподарських зв'язків та світовій економіці.

Національна економіка функціонує в певному середовищі, елементами якого є природно-екологічне, економічне, науково-технічне та інформаційне, політичне, соціальне, зовнішньоекономічне, духовне (рис. 1.1).

Національна економіка кожної країни як система, що розвивається, має  свої цілі. Вони можуть бути довгостроковими, пов'язаними з реалізацією загальної  концепції моделі національної економіки  країни і стратегії її розвитку, та короткостроковими, які конкретизують  завдання у визначених проміжних  періодах розвитку.

Національна економіка прямує до стабільності, ефективності та справедливості через досягнення таких довгострокових цілей: стабільне економічне зростання  національного продукту; високий  і стабільний рівень зайнятості; стабільний рівень цін; підтримання рівноважного зовнішньоторговельного балансу; гарантування економічної безпеки; підвищення якості та рівня життя населення.

Загалом цільова функція  національної економіки є складною системою завдань, що класифікується за різними критеріями та ознаками - просторовими, суб'єктними, часовими і спрямована на максимізацію валового доходу і  доходу кожного суб'єкта, максимізацію рівня добробуту громадян, мінімізацію  суспільних витрат, отримання соціального  ефекту.

Загальним і кінцевим результатом  функціонування національної економіки  є приріст національного багатства, обсягів необхідних суспільству  товарів і послуг, найбільш ефективне  використання обмежених ресурсів, політична  та соціальна стабільність.

Особливі цілі висуває  спрямування на сталий розвиток національних економік. Сталий розвиток - це тип національного  господарювання,

який задовольняє соціальні, економічні та екологічні потреби нинішнього і майбутнього поколінь. Суть його полягає в такій обов'язковій  узгодженості економічного, екологічного та людського розвитку, щоб від  покоління до покоління не знижувався рівень якості та безпеки життя людей, не погіршувався стан довкілля і відбувався соціальний прогрес, який визнає потреби  кожної людини.

У міжнародних документах1 визначено такі стратегічні цілі сталого розвитку суспільства: підтримання  високого і стійкого рівня економічного зростання; охорона навколишнього  природного середовища; ощадливе використання природних ресурсів; досягнення соціального  прогресу, який би відповідав потребам кожного громадянина.

Рис.1.2 Загальний механізм функціонування національної економіки 

Механізм функціонування національної економіки має бути спрямованим на забезпечення національної безпеки країни та реалізацію її національних економічних інтересів, а отже, на підвищення конкурентоспроможності та посилення ролі в системі світового  господарства.

2.  Особливості структури національної економіки

Національна економіка має  складну структуру. В структурному аспекті національна економіка  характеризується певними співвідношеннями, які складаються між галузями і видами діяльності, секторами економіки, економічними процесами, регіонами. Розрізняють  такі види структур національної економіки: відтворювальну, галузеву, територіальну, інституційну, зовнішньоекономічну  та технологічну (табл. 1.1).

Західна економічна наука  пропонує виокремлювати технічну структуру, за якою поділ економіки здійснюється за ознакою участі суб'єктів у  стадіях переробки і споживання матеріальних благ і послуг, а саме: первинне, вторинне, третинне виробництво. Первинне виробництво охоплює галузі первинного формування продукту виробництва, а саме: добувні підприємства, сільське господарство. Подальша переробка продукту зумовлює наявність вторинного виробництва - переробної промисловості, яка включає  харчову, металургійну, легку та інші галузі. Процес доведення продукту та послуг до споживача визначає третинне виробництво, до якого належить сфера  послуг, зокрема гуртової і роздрібної торгівлі, транспорту, побутового обслуговування населення, кредитних установ, інформаційно-консультаційних  центрів, страхових агенцій.

Таблиця 1.1. Характеристика структур національної економіки

Структура економіки на макрорівні відображає найважливіші загальногосподарські пропорції, тобто певні кількісні  співвідношення, співрозмірність окремих елементів економічної системи. Макроекономічні пропорції - це співвідношення елементів у рамках національної економіки. Пропорційність є важливою характеристикою економіки: якщо вона підтримується постійно - існує рівновага. Якщо постійно порушується, але все ж досягається, - режим розвитку не врівноважений, а якщо пропорційність не забезпечується, то це руйнує економічну систему. Розрізняють загальноекономічні пропорції, які характеризують співвідношення окремих сторін, елементів суспільного виробництва; міжгалузеві пропорції, що відображають співвідношення між галузями або комплексними галузями; внутрішньогалузеві пропорції, які характеризують співвідношення у межах однієї галузі; територіальні пропорції, що відображають територіальне розміщення виробничих ресурсів у межах країни, економічне співвідношення економічних районів, регіонів, територіально-виробничих комплексів, а також регіонів у виробництві та розподілі валового національного продукту.

Функціонально-цільова підсистема спрямована на забезпечення ефективності та конкурентоспроможності національної економіки, зростання добробуту  населення, підтримання рівноваги  і збалансованості внутрішнього ринку; гарантування національної економічної  безпеки країни та реалізацію її національних економічних інтересів.

Ресурсна підсистема національної економіки характеризує здатність  економіки до саморозвитку, можливості реалізації встановлених цілей і  завдань та виконання нею системних  функцій. Визначається передусім величиною  сукупного економічного потенціалу (природно-ресурсного, виробничого, трудового, інвестиційного, науково-технічного), наявністю основних джерел ресурсів, рівнем використовуваних технологій, місткістю внутрішнього ринку.

Системні функції національної економіки реалізуються через відповідні інституційні форми і процеси, які  формують її інституційну підсистему. В цьому аспекті національна  економіка є сукупністю домогосподарств, організацій, державних інститутів, інфраструктури, регіонів, які поєднані в єдиний організм багатосторонніми економічними зв'язками у межах певного  природного середовища та державної  території.

Окрім зазначених підсистем, внутрішня будова національної економіки  включає процеси і явища, які  виникають у процесі виробництва  матеріальних благ (нестабільність, криза, циклічність, розвиток, зростання, регулювання); фактори виробництва (працю, капітал, ресурси, інформацію, науково-технічний  прогрес, знання); результати діяльності суб'єктів національної економіки (ВВП, обсяги виробництва, доходи, продуктивність праці).

У національній економіці  нерозривно поєднуються виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ, які характеризують відтворювальні аспекти її функціонування. У практиці господарювання всі відтворювальні процеси розвиваються в єдності  та взаємозв'язку за об'єктивними економічними законами, зазнають впливу чинників та середовища, які необхідно враховувати  під час прийняття управлінських  і господарських рішень, виключають адміністративне втручання в  їхній зміст і розвиток, вимагають  комплексного та професійного підходу, скоординованих дій. Динаміка відтворювального процесу в національній економіці  вимірюється за трьома основними  параметрами: обсягами виробництва (обміну, споживання); темпами розвитку (зростання, падіння); пропорціями в системі  відтворення, які характеризують збалансованість  її елементів, рівномірність і стійкість  розвитку. Порушення пропорцій (наявність  диспропорцій) у відтворювальній, галузевій, технологічній чи регіональній структурі  призводить до падіння ефективності та руйнування національної економічної  системи.

Особливістю структури національної економіки Україні є те, що вона склалася в умовах колишнього СРСР і тому містить в собі всі специфічні риси розподілу праці між республіками в єдиному народногосподарському  комплексі держави. Так, для неї  характерні висока ступінь розвиненості і концентрації металургійних і  металообробних підприємств, набірних виробництв, підприємств хімічної промисловості. Ці виробництва відрізняються високою  метало-, енерго- і ресурсоємністю. Це є основною причиною надмірного попиту на інвестиції, сировину і матеріали. Крім того, в порівнянні з розвиненими країнами наша національна економіка відрізняється малою питомою вагою нематеріального виробництва.

Світова фінансова криза, яка почалася в 2008 році, негативно  вплинула на економіку України.

Тактика проведення економічних реформ в Україні дозволила у деякій мірі загальмувати спад виробництва, знизити дефіцит бюджету, значно скоротити темпи інфляції, дещо стабілізувати обмінний курс гривні. Але продовжується падіння виробництва, зростають неплатежі, практично зупинився процес інвестування, відчувається падіння попиту населення і підприємств, погіршується збирання податків, зростає приховане безробіття, швидко зростають зовнішні і внутрішні борги, загрозливої ваги досягла «тіньова» економіка, не вдається ліквідувати від’ємне сальдо експорту-імпорту.

Згідно оцінок експертів, подальшому розвитку ефективності експорту у першу чергу заважає надмірно тяжка податкова система (її доля складає 20%), велика собівартість і невисока якість продукції (25%), різке падіння інвестицій (25%), відсутність обігових коштів, важкий фінансовий стан (15%), неспроможність і непідготовленість ряду керівників працювати у ринкових умовах (10%), інші фактори (5%).

Діаграма 1

Разом 48,5 млрд. дол. США

Діаграма 2

Разом 41,1 млрд. дол. США

Розділ 2. Міжнародна економіка

2.1 Сутність світового господарства і закономірності його розвитку

2.1.1  Сутність світового господарства

Нині на землі мешкає понад 6 млрд чол., існує більше 200 країн і територій з різним соціально-політичним устроєм. В сучасних умовах розвиток національних економік не можливий без використання ресурсів міжнародного обміну. Економічна замкненість є не тільки нераціональною, оскільки позбавляє економіку відособленої країни переваг, що випливають з міжнародної спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. На сьогодні загальною стала тенденція зростання ролі зовнішніх факторів у економічному розвитку національних господарств і посилення взаємозв'язку та взаємозалежності між економіками країн.

Світове господарство не можна  зводити до простої суми національних економік. Його сутність визначається тим реальним зв'язком, який діє на основі порівняльних переваг країни та міжнародного поділу праці. Світове, або всесвітнє, господарство являє  собою сукупність національних економік у сфері продуктивних вил і  виробничих відносин (міжнародних економічних  відносин), які виходять за територіальні  межі окремих країн.

У своєму розвитку світове  господарство пройшло тривалий шлях: деякі економісти вважають початком його формування часи Римської імперії, інші - епоху великих географічних відкриттів (ХУ-ХУІ століття). Але  більшість спеціалістів погоджуються з думкою, що для завершення формування світового господарства потрібна була наявність певних факторів: завершення епохи географічних відкриттів і  розподіл та закріплення всіх територій  землі між певними державами.

Сучасне світове господарство виникло після промислового перевороту, під час переростання капіталізму  в його монополістичну стадію. Світове  господарство кінця ХІХ - початку  ХХ ст. помітно відрізняється від  світового господарства другої половини ХХ ст.: на початку ХХ ст. воно в більшій  мірі базувалося на голій військовій силі, на позаекономічному примусі; в  ньому існували гострі протиріччя між  імперіалістичними країнами, між  промислово розвиненими країнами і  країнами, що розвиваються, які приводили  до нестійкості господарства, до виникнення двох світових воєн. До середини ХХ ст. світове господарство було розколоте  на дві частини: світове капіталістичне і світове соціалістичне господарство. Домінуючі позиції в системі  світових економічних зв'язків посіло світове капіталістичне господарство: 9/10 світових економічних зв'язків на початок 90-х рр. припадало на товарообіг в межах капіталістичного господарства; через канали міжнародного економічного обміну в кінці 80-х рр. реалізовувалось 1/5 всього сукупного валового продукту капіталістичного світу. В колишніх соціалістичних країнах вироблялось 1/3 світового національного доходу, в тому числі в країнах ради економічної взаємодопомоги - 1/4.

З 60-х рр. в систему світового  господарства увійшли країни, що розвиваються. До середини 70-х рр. серед них помітно  виділились так звані "нові індустріальні  країни" Південно-Східної Азії (перша  хвиля - 4 "малі дракони" - Південна Корея, Сингапур, Тайвань, Гонконг) та Центральної і Латинської Америки (Мексика, Бразилія, Аргентина).

Після розвалу світової соціалістичної системи та розпаду Радянського  Союзу в 1989-1991 рр. світове господарство починає набувати рис єдиного  цілісного формування. В основі класифікації країн світу був прийнятий  критерій відповідності економіки  будь-якої держави принципам ринкового  господарювання. Звідси випливає можливість розподілу світового співтовариства на відповідні групи:

- країни з розвиненою  ринковою економікою (сюди відносять  країни, які за сучасною традицією  називають промислово розвиненими);

- країни із ринковою  економікою, яка розвивається (відносять  найбільш розвинену частину теперішніх  країн, що розвиваються, - так звані  "нові індустріальні країни", та країни з перехідною економікою - колишні соціалістичні країни);

- країни з нерозвиненою  ринковою економікою (сучасна категорія  "найменш розвинені країни");

- країни із неринковою  економікою (це скоріше теоретичне  поняття, оскільки у країні  із самою централізованою економікою  завжди присутні елементи ринкових  відносин).

На рубежі ХХ ст. світове  господарство є більш цілісним, інтегрованим, динамічним, ніж всередині ХХ ст., незважаючи на наявність протиріч та різнопланових тенденцій. Воно є  глобальним за своїми масштабами, основується  на принципах ринкової економіки, об'єктивних закономірностях міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва  та капіталу.

Наприкінці ХХ ст. у світовій економіці визначився ряд стійких  тенденцій:

- стабільні темпи економічного  зростання;

- підвищення ролі зовнішньоекономічного  фактора в економічному розвитку, помітно зросли масштаби та  якісно змінився характер традиційної  міжнародної торгівлі;

- глобалізація фінансових  ринків та посилення взаємозалежності  національних економік;

- зростання частки сфери  послуг в національній економіці  та міжнародному обміні;

- розвиток регіональних  інтеграційних процесів. Досягнутий  рівень єдності торгівлі, виробництва  і фінансово- кредитної сфери промислово розвинених країн є ознакою формування світового господарського комплексу. Його учасники, незважаючи на державні кордони, функціонують як складники загальної господарської системи. Іде інтернаціоналізація, глобалізація господарського життя - ефективне функціонування багаторівневої світової системи господарських зв'язків, які об'єднують окремі країни в глобальний світовий комплекс.

Отже, сучасне світове  господарство - це багатоукладна економіка, яка утворює єдине ціле завдяки  зростаючій взаємозалежності держав, що його створюють.

З поняттям світового господарства тісно пов'язане поняття світового  ринку. Світовий ринок - це сукупність товаропотоків, які перетинають  національні кордони.

Міжнародне господарство - це система, яка не є механічною сукупністю елементів, з яких вона складається. Це відносно відособлене організаційне  формування, яке має свої, особливі, відмінні від національних (хоч і  включають національні) головні  елементи, суб'єкти і структурні рівні.