Недемократичні політичні режими

Зміст 

Вступ 2 

Розділ 1. Теоретичні аспекти сутності тоталітаризму 8 

1.1 Поняття та сутність тоталітаризму 8 

1.2 Політичні риси ідеологічного контролю в тоталітарних суспільствах 9 

1.3 Різновиди тоталітаризму 11 

1.4 Сила і слабкість тоталітаризму 13 

Розділ 2. Суспільство в тоталітарної системи 25 

2.1 Основна характеристика тоталітарної системи 25 

2.2 Ідеологія тоталітарної системи в Україні в ХХ ст. 27 

2.3 Піар процесу в тоталітарних суспільствах 32 

Розділ 3. Сучасні форми тоталітаризму і авторитаризму.  

Подібність та сутнісна різниця 15 

3.1 Тоталітаризм та авторитаризм 15 

3.2 Подібність та сутнісна різниця 17 

Висновки 35 

Список літератури 39 

Вступ 

Актуальність теми дослідження величезна, адже форми ідеологічного контролю і піар процесу в тоталітарних суспільствах на сучасному етапі політичного життя нашої країни дасть відповідь на безліч питань, та окреслить напрямки подальшого становлення громадянського суспільства. 

Тоталітаризм (від лат. totaliter — всеохоплюючий) є феноменом, особ­Ð»Ð¸Ð²Ñ–стю XX ст. Найтиповішими його втіленнями були фашистська Італія, гітлерівська Німеччина і Радянський Союз протягом майже всього часу його існування. Основними видами тоталітаризму були фашизм (нацизм) і сталінський соціалізм. 

Тоталітаризм як суспільне явище включає в себе такі основні ознаки: 

У галузі ідеології і внутрішньої політики: 

- спосіб втілення у життя утопічної ідеї (незалежно від того, які вихідні принципи в неї були закладені, наприклад, загальної рів­Ð½Ð¾ÑÑ‚Ñ– й добробуту і т. п.); 

- абсолютний, всезагальний, нічим не обмежений контроль за життям суспільства і кожної людини зокрема;  

- панування єдиної ідеології, єдиної правлячої партії, яка володіє монопольним правом політичної діяльності; заборона політичної та ідейної опозиції і свободомислення; 

- нічим не обмежене насильство, диктатура і терор для досягнення мети (сила — головний аргумент, а мета виправдує засоби). 

У галузі економіки: 

-перетворення всієї власності у державну, чи власність слухняних державі підприємців; 

-неможливі або вкрай утруднені прояви особистої ініціативи, підприємництва у господарській діяльності; 

-мілітаризація і централізація економіки, бюрократизація влади й управління у цілому. 

У галузі культури, освіти й виховання, прав людини: 

-всезагальний (тотальний) контроль над духовним життям і творчістю; 

-політичне стеження, нехтування прав і свобод людини й громадянина;  

-створення системи всебічного впливу на особистість через сім'ю, школу, засоби масової інформації, державні і громадські організації, діяльність яких повністю контролюється партійно-державним апаратом; 

-формування культу особи вождя: намагання перетворити народ у натовп, слухняний його волі. 

Тоталітаризм був і залишається ворогом демократії і гуманізму, громадянського суспільства і правової держави. 

В усіх державах, де панував тоталітарний режим, він залишив після себе страшну спадщину. Особливо гіркими були його плоди у країнах, які входили до складу тоталітарних держав на правах «молодшого бра­Ñ‚а», як, скажімо, Україна в СРСР. 

Предметом дослідження є форми ідеологічного контролю і піар процесу . 

Об’єктом дослідження є тоталітарні суспільства. 

Проблема сутності таких політичних режимів розглядалась у численних працях дослідників. Серед авторів праць, у яких наведено особливості як тоталітаризму, так і авторитаризму, – Ð¥. Арендт, М. Драхт, М. Кертіс, К. Фрідріх, З. Бжезинський, Р. Арон, Ж. Желев, Т. Адорно та інші.  

Засобом мобілізації мас та легітимації режиму при тоталітаризмі виступає відповідна ідеологія. Тому наявність єдиної офіційної ідеології є ще однією визначальною рисою тоталітарного режиму. Ідеологію, настанови якої стосуються всіх сфер суспільства і для якої притаманне несприйняття старих порядків та заклик будувати новий світ (за необхідності – й насильницьким шляхом), мають підтримувати всі громадяни.  

Імплементація такої ідеології в масову свідомість, а також здійснення тотального контролю над суспільством є метою тоталітарної влади. Для цього тоталітаризм використовує ідеологічну пропаганду, індоктринацію та методи політичної соціалізації, коли індивіди опановують форми політичної поведінки, суспільні норми та цінності. І якщо для функціонування тоталітарного режиму суттєвою є дієвість тоталітарної пропаганди (в реальності – заміна пропаганди ідеологічною обробкою) для формування тотальної відданості, яка виступає психологічною основою тоталітарного панування, то, як зазначено вище, у авторитарних державах проблема підтримки режиму населенням, як правило, нехтується. Також, якщо наголошувати на розбіжностях режимів, політизації суспільства (освіти тощо) при тоталітаризмі можна протиставити деполітизацію населення в авторитарних країнах. Такі заходи спрямовуються на формування відповідного типу особистості, психологія якої і дозволяє тотальне домінування (як здійснення мети режиму).  

Тоталітарний режим ідеологізує всі сфери життя, втрачаючи всяку здібність до самокорекції. При цьому ідеологія виходить з деякої первинної системи ідеалів. Жовтнева революція ввела у нас істотно нову (замість самодержавної) систему вищих ідеалів: світову соціалістичну революцію, ведучу до комунізму — царства соціальної справедливості, і ідеальний робочий клас. Ця система ідеалів послужила основою для створеної в 30-і роки ідеології, яка проголошувала ідеї «непогрішимого вождя» і «образу ворога». Народ виховувався у дусі преклоняння перед ім'ям вождя, у дусі безмежної віри в справедливість кожного його слова. Під впливом феномену «образ ворога» поширювалася підозрілість і заохочувалося доносительство, що вело до відокремлення людей, зростання недовір'я між ними і виникнення синдрому страху. Протиприродне з точки зору розуму, але поєднання ненависті до дійсних і уявних ворогів і страху, що реально існує в свідомості народу, за себе, обожнювання вождя і брехлива пропаганда, терпимість до низького рівня життя і побутової невлаштованості — все це виправдовувало необхідність протистояння «ворогам народу». Вічною боротьбою з «ворогами народу» в суспільстві підтримувалася постійна ідеологічна напруженість, направлена проти щонайменшого відтінку інакомислення, самостійності думок. Кінцевою «надзадачею» всієї цієї жахливої діяльності було створення системи терору страху і формальної однодумності. 

Будь-яка тоталітарна система створює культ. Але справжнім і головним об'єктом його виступає не людина, а влада як така. Культ влади — в цьому полягає єство тоталітарної системи. Влада виявляється надцінністю — цінністю абсолютного, вищого порядку. Хто має владу — має все: розкішне життя, підлесливість тих, що оточують, можливість висловлювати думки по будь-якому приводу, задовольняти кожну свою чудасію і так далі Хто не має влади, не має нічого — ні грошей, ні безпеки, ні пошани, ні права на свою думку, смаки, відчуття. 

Кровавий тоталітаризм, основою якого було позбавлення людей інформації, відходить у минуле. Знищували психологічно і фізично. Це часи Союзу і кучмізму. Саме за намагання донести до людей інформацію, був вбитий і керівник проекту "Українська правда" Георгій Гонгадзе. 

Інформація стає доступною безліччю шляхів, в тому числі, її обнародують конкуруючі між собою владні тоталітарні угруповання. І зупинити цей потік можна, тільки втопивши у крові усю країну. Тому тоталітаризм змінив тактику, йому вдалося мімікрувати, зберігши свою суть. 

Тоталітаризм неосвіченості. Люди мають інформацію, але не можуть нею скористатися. Наявність однієї інформації нейтралізується іншою, абсолютно протилежного змісту, або безліччю неузгоджених тлумачень одного і того самого повідомлення. 

Приклади на кожному кроці. Найперше, це економічна оцінка показників діяльності уряду. Одне і теж одночасно називають як видатним досягненням, так і катастрофою. 

Як от ціна на газ і умови його придбання. Опубліковано безліч даних з цього приводу, а в результаті – безпорадність у розумінні процесу та його наслідків. 

Відсутність у людей належних знань, призводить до неможливості однозначно оцінити ситуацію. Саме це робить неможливим ефективне управління суспільними процесами з боку громадян. 

Адже для прийняття рішень, потрібна не інформацію, а зроблений на її основі і за допомогою знань висновок. 

Перефразувавши, скажу так – хто володіє інформацією і знаннями для її опрацювання, той володіє Україною. Ось тут час поставити пряме запитання – в чиїх руках знання? 

За рахунок бюджетних (суспільних) коштів утримується наука і освіта. А чи багато у громади знань, необхідних для того, щоб орієнтуватися у тих процесах, що відбуваються в державі? 

Складається враження, що більшість з освітніх і наукових установ цілеспрямовано утримуються в абсолютно безпорадному стані з допомогою недофінансування та обмежуючого адміністрування. Деякі, для котрих є все необхідне, працюють на тоталітарні угруповання, котрі здійснюють керування країною. 

Сьогодні боротьба за добробут і процвітання полягає саме в боротьбі за загальнонародну доступність знань. Слід зауважити, що дуже важливою є форма їх подання, від якої безпосередньо залежить плідність зусиль з їх опанування широким загалом. 

Народ України повинен мати і повсякденно використовувати наукові знання у всіх сферах життя, в економіці, в політиці, в юриспруденції та в інших царинах суспільних взаємовідношень. 

Основою тоталітаризму є віра в лідера, сліпа віра, що не потребує раціональної доказовості. Звісно, потім вона змінюється такою ж сліпою ненавистю ошуканих. Але нескінченна зміна лідерів, кожен з яких починає як месія, а закінчує як негідник, дозволяє в цілому утримувати стан керованості сліпим суспільством. 

Змінюються лідери і пов’язані з ними владні угруповання, а для людей нічого не міняється. Боротьба між лідерами точиться лише навколо розподілу ресурсів. І їхні цілі, принаймні зрозумілі. Натомість важко зрозуміти мотивацію людей, які теж приймають участь у тій боротьбі, фактично, борються проти себе. 

Безперечно, на руку владним пройдисвітам і людська відсутність знань, і звичка жити в умовах диктатури, і облудливі PR-технології, і відверта брехня. 

Але ж це тотальна профанація триває так довго, що розумінню не підлягає. Ця стабільність, яку мала б зруйнувати якщо не продумана послідовність раціональних дій, то хоча б безглузда випадковість, напрочуд міцно тримається. 

І це дозволяє зробити висновок: володарі та здобувачі "владних крісел" дотримуються між собою негласної домовленості по недопущенню громади до управління суспільними процесами, по недопущенню демократії. 

Ознакою появи у їх таборі "білої ворони", може бути тільки одне цілеспрямовані зусилля по поширенню в народі суспільних знань відносно управлінню країною.  

Розділ 1. Теоретичні аспекти сутності тоталітаризму 

1.1 Поняття та сутність тоталітаризму 

Тоталітаризм як тип політичної системи виник в XX ст.. Що ж до самого цього слова а так само тоталітарних ідей, то вони виникли набагато раніше.  

Теорія тоталітаризму складалася в 40—50-х рр. і отримала розвиток в подальші десятиліття. Вона широко використовувалася Заходом в цілях ідеологічної боротьби проти комуністичних країн. Перші класичні теоретичні дослідження по проблемах тоталітаризму -роботи Ф. Хайека «Дорога до рабства» (1944) і X. Аренд «Істоки тоталітарізму» (1951), а також спільна праця К. Фрідріха і 3. Бжезінського «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956), в якому зроблена спроба емпірично обгрунтувати тоталітаризм як поняття, сталінізм, що відображає, і інші однотипні політичні режими.[4, с.23] 

Пізніші спроби створити емпіричну, побудовану на базі реальних, фактів теорію тоталітаризму не мали успіху, оскільки, відображуючи найодіозніші політичні системи XX ст, вони у міру пом'якшення, лібералізації країн командного соціалізму, все більше розходилися з дійсністю і до того ж не відображали принципових відмінностей різних тоталітарних систем. 

Тоталітарна ідеологія пройнята патерналістським духом, протекційним відношенням вождів, які доносять соціальну істину, до недостатньо освічених мас. Ідеологія як єдине вірне учення носить обов'язковий для всіх характер. У нацистській Німеччині навіть був виданий спеціальний закон що передбачає єдину, обов'язкову для всіх німців ідеологію. Тоталітарне суспільство створює потужну систему ідеологічної обробки населення, маніпулювання масовою свідомістю. При цьому політична пропаганда значною мірою ритуалізується, набуває деяких рис релігійного культу. 

Для тоталітаризму характерні монополія влади на інформацію, повний контроль над ЗМІ, крайня нетерпимість до всякого інакомислення, розгляд ідейних опонентів як політичних противників. Ця будівля усуває громадську думку, замінюючи її офіційними політичними оцінками. Заперечуються загальнолюдські основи моралі, а сама вона підкоряється політичній доцільності і по суті руйнується. 

Всіляко пригнічуються індивідуальність, оригінальність в думках, поведінці, одягу і тому подібне Культивуються стадні відчуття: прагнення не виділятися, бути як всі, зрівняльність, а також низовинні інстинкти: класова і національна ненависть, заздрість, підозрілість, доносительство і тому подібне У свідомості людей посилено створюється образ ворога, з яким не може бути примирення. Всіляко підтримуються бойові настрої, атмосфера секретності, надзвичайного положення, яке не допускає розслаблення, втрати пильності. Все це служить виправданню командних методів управління і репресій. 

1.2 Політичні риси ідеологічного контролю в тоталітарних суспільствах 

1. І відповідності з логікою тоталітарної системи всеосяжна ідеологізація суспільств доповнюється його тоталітарним заполітизовуванням, гіпертрофованим апаратом влади, її проникненням у всі пори соціального організму. Всесильна влада виступає головним гарантом ідеологічного контролю над населенням. 

2. Тоталітаризм прагне до повного усунення цивільного суспільства, незалежного від влади приватного життя. 

3. Політична система, а точніше, партійно-державна організація суспільства, служить стержнем, фундаментом всієї соціальної і економічної організації, яка відрізняється жорсткою ієрархічною структурою. 

4. Ядром тоталітарної політичної системи виступає гранично централізований політичний рух за новий порядок на чолі з партією нового, тоталітарного типа. Ця партія зростається з державою і концентрує в собі реальну владу в суспільстві. Забороняється всяка політична опозиція і створення без санкцій властей будь-яких організацій. 

5. До політичних рис тоталітарного суспільства відносяться також наявність потужного апарату соціального контролю і примусу (служби безпеці, армія, міліція і тому подібне), масовий терор, залякування населення. 

6. Сліпа віра і страх - головні ресурси тоталітарного управління. здійснюється сакралізація верховної влади і її носіїв, створюється культ вождів.[4, с.34] 

У той же самий час тоталітарна політична система претендує на вираження народної волі, втілення вищої народності, або демократії вищого типа. Вона використовує безальтернативні форми демократії, які передбачають ухвалення рішень без голосування на основі безпосередньої реакції учасників зборів і що створюють видимість всенародної підтримки, які не дозволяють робити реальний вплив на процес ухвалення рішень. За допомогою псевдодемократичних інститутів влади забезпечується висока формальна мобілізація і участь, наприклад 99,9-процентна участь у виборах.