Нетрадиційні форми уроку на початковому етапі навчання

Зміст

Введення

Розділ I Психолого-педагогічні основи навчання іноземної мови учнів початкової школи.

1.1 Психологічні особливості навчання іноземної мови на початковому етапі.

1.2  Значення комунікативних навичок учнів початкової школи

1.3 Формування комунікативних навичок учнів початкової школи

Розділ ІІ Значення уроку у формуванні іншомовної компетенції учнів початкової школи.

2.1  Специфіка уроку з іноземної мови

2.2 Можливості уроку англійської мови у формуванні іншомовної компетенції учнів початкової школи

Розділ ІII Нетрадиційні форми уроку на початковому етапі навчання.

3.1  Особливості нетрадиційних форм уроку

3.2 Творчий урок як одна з нетрадиційних форм уроку

Висновки

Список використаної літератури

Введення 
 
Відбуваються сьогодні зміни в суспільних відносинах, засобах комунікації вимагають підвищення комунікативної компетенції школярів, вдосконалення їх філологічної підготовки, тому пріоритетну значимість набуло вивчення англійської мови як засобу спілкування і узагальнення духовної спадщини країн вивчається і народів. Перед викладачами іноземної мови стоїть завдання сформувати особистість, яка буде здатна брати участь в міжкультурної комунікації.

Як відомо, кількість вчителів іноземної мови, які мають спеціальну підготовку для роботи з малюками, мало. Разом з тим, вміння грамотно навчати спілкуванню на іноземній мові молодших школярів, які ще не цілком володіють комунікативними вміннями рідною мовою, - завдання досить нелегка і відповідальна. Тому у них нерідко виявляється недостатній рівень володіння комунікативними навичками. Отже, педагогам необхідно час від часу вдосконалювати свою кваліфікацію для успішного формування комунікативних навичок на уроках англійської мови. 
Таким чином, ми можемо говорити про актуальність теми даного дослідження. 
Об'єктом даного дослідження є процес формування комунікативних навичок в учнів молодшого шкільного віку. Предметом дослідження даної роботи є методи і прийоми для розвитку комунікативних навичок на уроках англійської мови в початковій школі. 
Мета роботи - вивчити та узагальнити навчально-методичну літературу з навчання англійської мови.

У відповідності до мети даної дипломної роботи можна  визначити наступні завдання: 
1. Вивчити роботи вітчизняних і зарубіжних авторів з проблеми розвитку комунікативних навичок на уроках англійської мови. 
2. Дати аналіз особливостей розвитку комунікативних навичок на уроках англійської мови.

3. Зробити об'єктивні висновки на підставі проведеного дослідження. 
Гіпотеза даної роботи: використання різноманітних способів і прийомів організації навчального процесу сприяє формуванню комунікативних навичок у молодших школярів. 

I. Психолого-педагогічні основи навчання іноземної мови учнів початкової школи.

1.1 Психологічні особливості навчання іноземної мови на початковому етапі.

Визнання наддержавному  рівні доцільності запровадження іноземної мови у початковій школі змушує замислитись, над завданням раннього шкільного навчання цього предмета і можливостями їх реалізації.

Як відомо, сучасні нормативні матеріали орієнтують вчителів на формування в учнів певного рівня іншомовної комунікативної компетенції, тобто  здатності спілкуватися іноземною мовою на міжкультурному рівні. На початковому ступені мають бути закладені основи комунікативної компетенції, необхідні й достатні для їх подальшого розвитку в курсі вивчення іноземної мови в середній школі.

Аналіз спеціальної літератури, доповнений надбаннями позитивного  педагогічного досвіду та досвіду  авторів, переконує в тому, що початок  раннього вивчення іноземної мови містить у собі вагомі психологічні передумови для оволодіння молодшими школярами основами елементарної комунікативної компетенції.

Найважливішими, на мій погляд, є такі чинники: вікові психофізіологічні  й психічні характеристики учнів; досвід дітей у рідній мові; відчуття ними новизни предмета; наявність в учнів досить сильної мотивації, зумовленої збігом мови з періодом інтенсивної соціалізації учнів початкових класів; потенційні можливості предмета для успішного розв'язання головних завдань початкової школи: стимуляції пізнавальної мотивації дітей, максимальної соціалізації кожної дитини, розвитку її особистості, підготовки до діалогу.

Перевагою молодших школярів є також потенційно великі можливості довготривалої пам'яті. Так, спостереження показують: за умови стимулювання властивої для цього віку ігрової або пізнавальної мотивації діти досить легко й міцно запам'ятовують не тільки окремі слова або словосполучення, але й мовні кліше, фрази, мікродіалоги, римівки, віршики, пісеньки.

Протягом тривалого часу, особливо у, 60-70 роках, раннє шкільне  навчання англійської мови базувалося значною мірою на імітації мовленнєвих  зразків. Між тим дослідниками раннього навчання англійської мови переконливо  доведено, що Імітація не є основним прийомом оволодіння англійською мовою в дитинстві. Більш вирішальну роль відіграють процеси мовних узагальнень і так звані металінгвістичні здібності, тобто здатність гнучко і на абстрактному рівні засвоювати мову, помічати її відмінності від явищ рідної мови, свідомо оперувати нею.

Головними чинниками цього  феномена молодшого шкільного віку вважають підвищення освітнього й матеріального рівня сучасного суспільства, розширення можливостей засобів масової інформації, появу ефективних інформаційних технологій, а також прискорення фізичного розвитку (тобто акселерацію) сучасних дітей, функціональні можливості яких відповідають тим, котрі 40-50 років тому були властиві особам, старшим на 1-2 роки.

Загальновідомо, що одне з  головних психолого-дидактичних завдань початкової школи полягає у створенні ситуації соціального розвитку дитини (в термінології Л.С.Виготського). Важливу психологічну передумову соціалізації молодших школярів становлять їхні особистісні характеристики: безпосередність, довірлива підлеглість авторитету вчителя, яскрава емоційність, реактивність, вразливість до новизни, естетичне ставлення до довкілля, допитливість, широта інтересі», сугестивність, розвинута уява. Брак життєвого досвіду, знань у дітей цього віку часто-густо компенсується бурхливим фантазуванням. Фантазія ж, як це доведено психологами і дидактами, прискорює творчий процес у десятки разів.

Нині внаслідок інформаційного вибуху пік здатності до творчої  уяви, фантазії змістився до 8- 10 років, і раннє шкільне навчання англійської  мови співпадає з найсприятливішим періодом для розкриття творчого потенціалу особистості учня, для його соціалізації. Однак за умов загальноосвітньої школи при виборі початку запровадження цього предмета слід вважати на весь комплекс психологічних факторів.

Узагальнення результатів  прогностичного тестування механізмів усного мовлення, здійснюваного вітчизняними дослідниками в різні роки (О.Б.Метьолкіна 1996; О.О.Коломінова 1999; Н.Є.Жирнеко 2000), вказують па достатній рівень комунікативного розвитку дітей 6-8 років у рідній мові. При цьому зафіксовано, що діти цього віку активно прагнуть до вивчення англійської мови. Чому ж початок вивчені англійської мови у загальноосвітній школі припадає не па перший, а на другі ні клас?

Відповідь на це запитання  дає аналіз функціональної готовності дітей шести років до школи  взагалі і до вивчення іноземної  мови, зокрема. Так, з практики відомо, що більшість дітей, які вступають до загальноосвітньої Інколи, не мають досвіду дошкільного вивчення іноземної мови. З перших днів перед ними постають складні завдання: 1) адаптація до шкільного життя: 2) оволодіння прийомами навчальної діяльності, 3) соціалізація в дитячому колективі.

За цих умов вивчення англійської мови є додатковим навантаженням, яке може відбитися на здоров'ї дітей, адже 6 років - це період інтенсивного психічного і фізичного розвитку дитини. Порівняно з семирічними дітьми, шестирічні мають менш зрілу кору головного мозку, серцево-судинну систему, опорно-руховий апарат. У цілому незавершеність розвитку основних органні і систем шестирічної дитини підвищує чутливість її організму до дії несприятливих факторів. І цей чинник може призвести до формування різних відхилень та захворювань.

Проаналізовані фактори  підтверджують слушність запровадження  англійської мови, починаючи з  другого класу загальноосвітньої школи. У цьому віці у дітей краще розвинені пам'ять, особливо слухова короткочасна, слухова увага, здатність до імітації, наслідування, мисленнєві й пізнавальні процеси, рефлексія, творча уява. В учнів другого класу сформувалися навички свідомого оперування рідною мовою, загально навчальні вміння і, на підміну від першокласників, вони володіють більшим колом понять, якими оперують на уроках.

Зрослі інтелектуальні можливості учнів 2-го класу створюють належне  підґрунтя для сприйняття і засвоєння  соціокультурної інформації, якою повинен  бути насичений зміст навчання англійської  мови, якщо останнє дійсно спрямоване на оволодіння учнями міжкультурним іншомовним спілкуванням.

Згідно останнім дослідженням, виявилося, що більшості школярів цього  віку подобається англійська мова. Вони бажають познайомитись з життям країни, мову якої вони вивчають, з її народом та його духовними цінностями, що пов'язані зі світом дитини. Передусім спрацьовує фактор новизни предмета і соціокультурної інформації, закладеної в ньому. На думку фізіологів, зустрічаючись з новизною, мозок людини "дивується". Внаслідок цього активізується величезна кількість нервових елементів, включаються зв'язки між різними ділянками мозку, збільшується обсяг пізнавальне корисної інформації, що надходить через очі, вуха, інші сенсорні входи і засвоюється учнем. Отже новизна предметного змісту соціокультурної інформації є вагомим чинником інтенсифікації навчального процесу і підсилення розумового розвитку дитини.

Важливим при цьому  є й емоційний фактор, бо повноцінне формування соціокультурної компетенції школярів пов'язане зазвичай із застосуванням автентичних матеріалів: елементів фольклору, аудіозаписів діалогів у виконанні зразкових дикторів, фрагментів автентичних мультфільмів тощо. В молодших класах досить широко використовують малі форми дитячого іншомовного фольклору: римівки, лічилки, скоромовки, пісеньки тощо. Ці "маленькі шедеври", за образним визначенням дослідників, є важливим компонентом дитячої субкультури країн, мова яких вивчається, їх виразність і музичність завжди захоплює молодших школярів і викликає в них почуття великої естетичної насолоди, а також почуття співпричетності до іншого народу, яке досягається без особливих зусиль.

Поясненням цього феномена є ще одна вікова особливість молодших школярів, помічена психологами й методистами: відсутність упереджень, негативних стереотипів щодо інших народів та їх країн. На відміну від дорослих і підлітків, діти внутрішньо схильні до міжкультурної комунікації. Психологічно вони готові виступати посередниками в руйнуванні культурних бар'єрів. З огляду на цей фактор випливає двоєдине завдання навчання іноземної мови в початкових класах: формувати культурну толерантність учнів і створювати адекватні умови для набуття ними певного рівня міжкультурної іншомовної компетенції.

Формуючись як особистість  в оточенні сучасного багатомовного  і міжкультурного простору, молодший школяр з достатнім розумінням сприймає інформацію про норми поведінки  і культуру мовлення. Тому навчання етикету носіїв виучуваної мови, па що вчителів орієнтує і нова Програма, має для учнів молодшого шкільного  віку не тільки пізнавально-комунікативне, але й велике виховне значення.

Доцільність раннього навчання англійського етикету підтверджується  даними експериментів американських  дослідників, якими доведено, що діти дуже рано, починаючи з чотирьох років, здатні розрізнювати соціолінгвістичні нюанси мовлення. При їх відтворенні в ході ситуативної взаємодії вони досягають: максимальної точності на фонологічному рівні, меншої - на лексичному і ще меншої - на морфолого-синтаксичному рівні.

З огляду на цей соціолінгвістичний фактор вагомості набувають наступні методичні і психологічні, завдання раннього шкільного навчання англійської  мови: цілеспрямоване формування вимовної культури говоріння як однієї з важливих передумов свідомого використання мовленнєвої прагматики; застосування автентичних аудитивних матеріалів; моделювання ситуацій, спроможних стимулювати комунікативну мотивацію учнів та адекватне використання ними засвоєних мовних засобів у ході ситуативної взаємодії.

В сучасних НМК, підручниках, посібниках, як відомо, реалізуються різні засоби раннього шкільного навчання англійського спілкування, зокрема: 1) моделювання життєвих ситуацій спілкування дітей з носіями мови, насамперед з їхніми іншомовними ровесниками; 2) моделювання мовленнєвої взаємодії тварин, а також людей з тваринами в ситуаціях з казковим сюжетом.

Багаторічне спостереження, доповнене результатами дослідного навчання, показує: моделювання життєвих ситуації спілкування з носіями  мови (іншомовними ровесниками, їхніми батьками, вчителями, представниками побутової сфери тощо) має значний потенціал для забезпечення адекватного засвоєння соціокультурної інформації, передусім етикету; для зіставлення дітьми своїх інтересів, поглядів, потреб, уподобань тощо з такими ж особистісними проявами іншомовних ровесників у стандартних ситуаціях, що моделюються; для створення соціальної ситуації розвитку дитини, яка в реальному житті виникає у процесі її спілкування з дорослими і взаємодії з ровесниками, в якій виховується, розвивається і змінюється сама дитина та її самооцінка, що стає більш обґрунтованою, рефлективною, диференційованою, завдяки чому дитина починає усвідомлювати власне "я", свої інтереси, мотиви поведінки тощо.

У так званому "анімалістичному" підході ситуативні можливості міжкультурного спілкування обмежені. Хоча тваринам надаються деякі людські якості і стереотипи поведінки (хитра лисичка, боягузливий заєць, гордий олень), тварини, однак, не є представниками певної мовної культури, носіями духовності певного  народу. Уявне спілкування тварин (або дітей з тваринами) як система  звужує можливості адекватного сприйняття і мотивованої активізації реалій іншомовної культури. Воно неспроможне  повною мірою забезпечити діалог культур і в мовному відношенні не г вмотивованим. У дітей, наприклад, виникає запитання: чому звірі розмовляють англійською? Певний успіх анімалістичного підходу у дошкільнят не означає, що даний підхід імпонує молодшим школярам. Ось думка вчителів-експериментаторів: "Діти подорослішали, вони не хочуть більше грати в зайчиків".

За нашими даними, домінуючою діяльністю ідеєю раннього навчання англійської мови, яка співпадає  із завданнями формування соціокультурної  компетенції молодших школярів, є  ідея передусім познайомитись з  англомовним ровесником, його повсякденним життям, інтересами, іграми, захопленнями, стереотипами поведінки, а через призму сприйняття англійського (американського тощо) ровесника - і з країною, представником якої він є. Тому головним принципом моделювання ситуацій іншомовного спілкування па початковому етапі має бути принцип опори на діалог культур. Його реалізації сприяють такі типи ситуацій навчально-трудової, сімейно-побутової та соціально-культурної сфер спілкування: ситуації-аналоги потенційного спілку вашім дітей з носіями мови; ситуації з казковим сюжетом на літературно-країнознавчій основі; ситуації з казковим сюжетом, які моделюють взаємодію улюблених персонажів мультфільмів, кінофільмів дітей України і країн, мова яких вивчається; ситуації - уяві її подорожі до визначних місць іншомовних країн, наприклад, до Лондона, до Лондонського зоопарку, до Діснейленду тощо; ситуації, пов'язані з обговоренням отриманих знань про національні реалії іншої культури, наприклад, про реалії шкільного життя, родинні свята, грошові одиниці, реалії масової культури; довкілля; засоби комунікації тощо.

Спеціальним дослідженням доведено, що раннє шкільне навчання англійської  мови як засобу міжкультурного спілкування є ефективним інструментом стимуляції пізнання, розкриття творчого потенціалу особистості учня і посилення гуманізації початкової освіти.

1.2 Значення комунікативних навичок учнів початкової школи

Перш за все, необхідно  звернути увагу на теоретичні основи проблеми розвитку комунікативних навичок. 
Основне питання, яке хвилює психологів різних країн, - роль спілкування з однолітками в життя дитини і його особистісному розвитку. Багато вчених стверджують, що спілкування - вирішальний фактор загального особистісного розвитку дитини в молодшому шкільному віці. Вплив спілкування може так само сприяти виправленню труднощів, що виникають у дітей при неправильному вихованні. Переважна більшість авторів вважають, що адекватне віком взаємодія між дітьми потрібно для розвитку дитини в цілому і формуванні його особистості зокрема. 
Спілкування, або іншими словами комунікація, його особливості та механізми були предметом вивчення філософів і соціологів, психолінгвістів і психологів. 
Проте різні дослідники вкладають у поняття комунікація різний зміст. Так, наприклад, Н.М. Щелованов і Н.М. Аксаріна називали спілкуванням ласкаву мову дорослого, звернену до немовляти; М.С. Каган говорив про спілкування людини з природою і самим собою. А.Н. Леонтьєв вважав, що в сучасній науці існує величезна кількість незбіжних визначень комунікацій; В.М.Філатов визначає комунікацію як «спілкування, передачу інформації від людини до людини в процесі діяльності». [2, с.23] 
Отже, комунікація - це акт і процес встановлення контактів між суб'єктами взаємодії за допомогою вироблення загального змісту переданої і сприйняття інформації. У більш широкому філософському сенсі комунікація розглядається як «соціальний процес, пов'язаний або з спілкуванням, обміном думками, відомостями, ідеями і так далі, або з передачею змісту від одного свідомості до іншого за допомогою знакових систем»  
Для розгляду значення комунікативних навичок у формуванні особистості молодших школярів, необхідно визначитися з поняттям «навички». Під терміном «навички» ми розуміємо автоматизовані способи виконання дій. А комунікативні навички на наш погляд ототожнюються з навичками спілкування. 
Оволодіння комунікативними навичками передбачає оволодіння іншомовним спілкуванням у єдності її функцій: інформаційної, регулятивної, емоційно-оцінної, етикетної.

Вчені виділяють  чотири основних етапи формування комунікативного  досвіду: 
1. Ознайомчий 
2. Підготовчий (аналітичний)

3. Стандартизуючий (синтетичний)

4. Варіюючий (ситуативний)

Процес оволодіння комунікативними навичками є  багаторазове виконання іншомовних дій, спрямованих на автоматизацію  в різних видах мовленнєвої діяльності та спілкуванні на іноземній мові. 
Зупинимося спершу на змісті навчання іноземної мови в середній школі. Воно реалізує основні цілі, спрямовані на розвиток у школярів культури спілкування в процесі формування комунікативних навичок. 
Дані навички передбачають формування як чисто лінгвістичних навичок (лексичних, фонетичних, граматичних), так і їх нормативне використання в усній і письмовій мові. Різні теми, тексти, проблеми, мовні завдання орієнтовані на формування різних видів мовленнєвої діяльності, розвиток соціокультурних навиків і умінь, що забезпечує використання іноземної мови як засобу спілкування. 
При вивченні іноземної мови в початковій школі, в центрі уваги знаходиться послідовне і систематичне розвиток у школярів комунікативних навичок у процесі оволодіння різними стратегіями говоріння, читання, аудіювання та письма. 
Навчання іноземної мови направлено на вивчення його як засобу міжнародного спілкування за допомогою: 
- Формування та розвитку базових комунікативних навичок і умінь в основних видах мовленнєвої діяльності; 
- Соціокультурного розвитку учнів у контексті європейської та світової культури за допомогою країнознавчого, культурознавчого і лінгво - культурознавчого матеріалу;

Комунікативні навички  формуються на основі: 
а) мовних знань і навичок;

б) линво-країнознавчих і країнознавчих знань.

В комунікативні  навички включаються такі найважливіші вміння: 
- читати і розуміти нескладні, автентичні тексти (з розумінням основного вмісту і з повним розумінням);

- усно спілкуватися в стандартних ситуаціях навчально-трудової, культурної, побутової сфер; 
- в усній формі стисло розказати про себе, оточенні, переказати, висловити думку, оцінку. 
- вміння письмово оформити і передати елементарну інформацію (письмо). 
Так визначається мінімальний рівень комунікативних навичок у державному освітньому стандарті з іноземних мов. 

У процесі мовної комунікації люди користуються засобами мови - його словником і граматикою - для побудови висловлювань, які  були б зрозумілі адресату. Однак знання тільки словника і граматики недостатньо для того, щоб спілкування цією мовою було успішним: треба знати ще умови вживання тих чи інших мовних одиниць та їх поєднань. Інакше кажучи, крім власне граматики, носій мови повинен засвоїти «ситуативну граматику», яка наказує використовувати мову не тільки у відповідності зі змістом лексичних одиниць і правилами їх поєднання в пропозиції, а й у залежності від характеру відносин між мовцем і адресатом, від мети спілкування і від інших факторів, знання яких у сукупності з власне мовними знаннями складає рівень комунікативних навичок носія мови. 
Характер навичок спілкування, які входять в комунікативну компетенцію і відрізняються від знань власне мови, можна проілюструвати на прикладі, так званих непрямих мовних актів. Непрямим називається такий мовний акт, форма якого не відповідає його реальному значенню в даній ситуації. Наприклад, якщо сусід за обіднім столом звертається до вас з такими словами: - Не могли б ви передати мені сіль? То за формою це питання, а по суті - прохання, і відповіддю на неї має бути ваша дія: ви передаєте сусідові сільничку. якщо ж ви зрозумієте це прохання як питання і відповісте: - Можу, не проводячи відповідної дії і чекаючи, коли ж співрозмовник дійсно прямо попросить вас передати йому сіль, - процес комунікації буде порушений: ви поступите не так, як очікував мовець і як прийнято реагувати на подібні питання - прохання в аналогічних ситуаціях.  Також в процесі спілкування має місце орієнтація на соціальні характеристики мовного партнера: його статус, позицію, ситуаційну роль, що проявляється у виборі альтернативних мовних засобів зі стратифікації і мовними обмежувачами. 
Таким чином, як граматичні, так і лексичні навички та вміння представляють собою центр мовної компетенції, на який спираються мовні навички та вміння. 
Спілкування формує людину як особистість, дає йому можливість придбати певні риси характеру, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити мету життя і вибрати засоби їх реалізації. 
На наш погляд, спілкування є найважливішою фазою формування особистості молодшого школяра.

Під особистістю  С.Л. Рубенштейн розуміє сукупність вироблених звичок і переваг, соціокультурний досвід та набуті знання, що визначають повсякденну поведінку ...

При організації  комунікативного процесу важливу  роль відіграє облік особових і вікових  особливостей молодших школярів. Молодший шкільний вік є надзвичайно сприятливою для оволодіння комунікативними навичками на уроках англійської мови. Любов до предмета в даному віці дуже тісно пов'язано з відчуттям психологічного комфорту, радості, потреби і готовності до спілкування, які створює вчитель на уроці. 
Для молодшого шкільного віку (6-10 років) характерна готовність до шкільного навчання, в основі якої лежить інтерес до нової діяльності, яка є джерелом мотивації навчання. Готовність дитини до школи визначається його володінням достатнім обсягом знань з області повсякденного спілкування, культура і поведінка, умінням співробітництва, бажанням вчитися. Ці якості формуються в сім'ї, в передшкільний роки, і від рівня їх сформованості в значній мірі залежать входження дитини в шкільне життя, його ставлення до школи і успішність навчання. [9, с. 38] 
Дослідники відзначають ряд проблем, з якими стикаються молодші школярі: новий режим життя, необхідність систематично працювати для володіння знаннями, прийняття авторитету вчителя. 
Багато методисти вважають ранній початок занять з іноземної мови переважно для досягнення базового рівня оволодіння комунікативними навичками. 
Отже, молодший шкільний вік є найбільш оптимальним у засвоєнні іноземної мови. В цьому випадку в поле зору залишається завдання, вирішити яку покликана початкове навчання даного предмету, а саме розвиток комунікативних навичок. Це передбачає наявність у школярів не тільки практичних умінь, а й певних якостей особистості: товариськості, розкутості, бажання вступати в контакт, вміння взаємодіяти в колективі і так далі. Безумовно, мова йде не про те, щоб займатися розвитком дітей на шкоду знань, а про те, щоб розвиток комунікативних навичок було спеціально спрямований на розвиток особистості молодших школярів.

1.3 Формування комунікативних  навичок на початковому етапі  навчання

Формування навичок  спілкування іноземною мовою  починається з розуміння. Потім відбувається засвоєння потрібної лексики та вміння використовувати її в потрібній мовної ситуації. Формування навичок діалогічного мовлення важче, ніж монологічного. Тому важливо правильно сформувати вміння вести діалог. За темою «Знайомство» в гру можна ввести казкові персонажі. При цьому багаторазове повторення фраз типу «як тебе звати» не стає безглуздим. Потрібні спеціальні методичні прийоми, щоб домогтися кількісної мовної активності дітей в ситуації з діалогічної промовою. Якщо діалог не зацікавив усіх дітей, то завдання поставлено не вірно. Потрібно виробити у дітей звичку до співучасті в бесіді, що є важливою якістю. Комунікативна ситуація включає в себе:

• мотив, мета спілкування, мета мовленнєвої діяльності;

• опис обстановки, ролей учасників, виконання тих  ТК, які необхідно виробити; 
• зразок виконання мовленнєвої діяльності.

Наприклад: потрібно відпрацювати прохання «дай мені, будь ласка, Мишка, відповідь: у мене немає  Мишки.

Можна: використовувати  ігри «покупці-продавці», «черговий  у дитячому саду». 
Необхідно, щоб у гру включалися всі діти. 
При спілкуванні, у дітей формуються навички слухання. 
Діти міняються ролями. Така колективна ситуація дозволяє вирішити навчальну задачу, тренувати виконання певних конструкцій, змушує всіх бути уважними та активними. 
Існують різні типи питально-відповідних ситуацій. Питання можна поставити з наступними цілями:

1. підтвердження чи заперечення отриманої інформації;

2. необхідність удосконалення якого-небудь дії;

3. причина чого-небудь;

4. обіцянку; 
5. вислів, що укладає в собі заперечення;

6. якість.

Відповідна репліка, таким чином, містить в собі повідомлення про якість (ця машинка маленька? Ні, вона велика); про належність (це твоя папка? Ні, це її); про місце положення (книга на полиці? Ні, вона на столі) і т.д. 
Потрібно створити ситуацію-гру, в якій дитині, для виконання ігрової дії, необхідно щось запитати або дізнатися. Існує кілька видів ігор для створення таких ситуацій: 
• «знайди річ»;

• «вгадай, хто я?»;

• загадки про  те, що знаходиться в кімнаті.

Важливо, щоб в  результаті колективного спілкування  всі діти отримали результат. 
Всі діалоги для зразка вчитель спочатку розігрує з ляльками. Діти повинні оволодіти достатнім мовним матеріалом, щоб у різних ситуаціях вибирати потрібні рішення. Ігрові правила повинні виключати можливість механічного повторення висловлювань. Так само важливо виробити інтерес до ігор. Вибір мовних засобів. Інтерес до гри повинен забезпечуватися за допомогою яскравих ситуацій.

З вищесказаного  можна зробити висновок про те, що у формуванні комунікативних навичок  більше уваги слід приділяти діалогічної  мови, тому що вона більш важка, ніж монологічне. Так само необхідно виробити в учнів бажання співпрацювати, що з'явиться запорукою успішної комунікації.

ІІ. Значення уроку у формуванні іншомовної компетенції учнів початкової школи.

2.1 Специфіка уроку іноземної мови у початковій школі.

Урок - це основна  організаційна форма навчання в  школі. Він є не тільки важливою організаційної, а й, насамперед, педагогічною одиницею процесу навчання і виховання, його моральність, а також основні принципи, методи і засоби навчання отримують реальну конкретизацію і знаходять своє правильне рішення і втілюються в життя тільки в ході уроку.

Урок іноземної  мови має свою специфіку, оскільки, на відміну від інших предметів, в якості основної мети навчання висувається  формування комунікативної компетенції  учнів. В даний час глобальної метою оволодіння іноземною мовою вважається прилучення до іншої культури та участь в діалозі культур. Ця мета досягається шляхом формування здатності до міжкультурної комунікації. Саме викладання, організоване на основі завдань комунікативного характеру, навчання іншомовної комунікації, використовуючи всі необхідні для цього завдання і прийоми є відмінною особливістю уроку іноземної мови.

Іншомовна комунікація  базується на теорії мовної діяльності. Комунікативне навчання іноземної  мови носить діяльний характер, оскільки мовне спілкування здійснюється за допомогою "мовної діяльності", яка, в свою чергу, служить для  вирішення завдань продуктивної людської діяльності в умовах "соціального  взаємодії" спілкуються людей. Учасники спілкування намагаються вирішити реальні і уявні завдання спільної діяльності за допомогою іноземної мови.

Діяльна сутність комунікативно-орієнтованого навчання іноземної мови реалізується в умовах гуманістичного підходу до навчання. При такому підході створюються позитивні умови для активного і вільного розвитку особистості в діяльності. У загальному вигляді ці умови зводяться до наступного: 
• учні отримують можливість вільного вираження своїх думок і почуттів у процесі спілкування;

• кожен учасник  спілкування залишається у фокусі уваги інших; 
• учасники спілкування відчувають себе в безпеці від критики, переслідування за помилки і покарання. 
При гуманістичному підході до навчання зникають характерні для навчального процесу пізнавальні бар'єри, які знижують мотивацію учнів, спонукають їх до дратівливості.

Гуманістичний підхід передбачає навчання, центроване на учня. Це означає, що вчення, а точніше, взаємодіючі між собою учні є центром пізнавальної активності на уроці.

Підводячи підсумок вищесказаному, необхідно підкреслити  важливість взаємодії і співробітництва  учнів, а також мовного завдання для організації комунікативного  засвоєння мови. Комунікативне навчання включає формування комунікативної концепції, тобто внутрішньої готовності і здатності до мовного спілкування, орієнтує учнів на "входження" в інше культурний простір. Для такого навчання характерні, насамперед, нетрадиційні форми проведення занять.

Під початковим етапом в середній школі розуміється  період вивчення іноземної мови, що дозволяє закласти основи комунікативної компетенції, необхідні і достатні для їх подальшого розвитку та вдосконалення в курсі вивчення того предмета. В даному посібнику для початкового етапу ми відносимо I-IV класи загальноосвітніх установ. Щоб закласти основи комунікативної компетенції, потрібен досить тривалий термін, тому що учням потрібно з перших кроків ознайомитися з досліджуваним мовою як засобом спілкування. Це означає, що вони повинні вчитися розуміти іноземну мову на слух (аудіювання), висловлювати свої думки засобами мови, що вивчається (говоріння), читати, тобто розуміти іншомовний текст, прочитаний про себе, і писати, тобто навчитися користуватися графікою і орфографією іноземної мови при виконанні письмових завдань, спрямованих на оволодіння читанням і усним мовленням, або вміти письмово викладати власні думки. Дійсно, щоб закласти основи по кожному з перерахованих видів мовної діяльності, необхідно накопичення мовних засобів, що забезпечують функціонування кожного з них на елементарному комунікативному рівні, що дозволяє перейти на якісно новий щабель їх розвитку в подальшому.