Нетрадиційні уроки інформатики

 

Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут

ім. Тараса Шевченка

7.010103 Педагогіка і  методика середньої освіти . Трудове  навчання (Обслуговуюча праця)

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 

 

 

 

 

 

 

 

                               

                                    Курсова робота

   з методики  викладання інформатики

                                              студентки 51-О групи

                                Яськової С.А.

                                             Науковий керівник

                                                                       Фурман О.А.

 

Кременець 2008

Зміст

 

Вступ

I. Шляхи і методи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці.

1.1. Розвиток пізнавального інтересу учнів.

1. 2. Прийоми активізації уваги учнів.

II. Нетрадиційні підходи у викладанні інформатики.

2.1 Інтерактивні методи навчання інформатики.

2.2 Розробка уроків  з методикою проведення нетрадиційних  уроків.

Література

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Нетрадиуійрі уроки  з інформатики допоможуть нам забезпечити якість знань тих хто вчиться, адже чим вона вища тим викладачам краще. Стикаючись з таким явищем, як висока якість знань тих хто навчається відстеження рівня розвитку тих хто навчається  бажає мати набагато кращі результати. Багатий запас знань – це  перший критерій, хоча він  і не при всіх умовах являється показником розумового розвитку. Інший більш надійний показник – ступінь системності знань. Ще більш надійний  показник – оволодіння  раціональними прийомам розумової діяльності, формування інтелектуальних умінь. Цей показник і є тією основою, яка дає змогу людині самонавчатись далі, вирішувати багато питань в практичній діяльності навіть якщо вона ці питання не проходила під час навчання, але стикалась з хоча б трошки подібними проблемами. Якщо сформованість інтелектуальних умінь проявляється  у школяра достатньо широко і стійко, то це означає зростання у нього критичності, самостійності, продуктивності, пластичності. Особливості цього показника заключаються в тому, що він не піддається прямому розкриттю. Про нього можна судити лише через вивчення того, як той хто навчається добуває знання і застосовує їх до вирішення різного роду задач, як він діє. Нехтуючи такими показниками, як оволодіння раціональними прийомами розумової діяльності, формування  інтелектуальних умінь – на практиці можна переконатись що це наносить шкоду тому хто навчається.

Тому потрібно вводити нетрадиційні уроки в навчальний процес. Сучасні  вимоги до роботи вчителя мають розширювати викладацьку роль не тільки в передачі інформації учню, а в першу чергу, в безпосередньому керуванні конкретною його діяльністю. Але річ в даному випадку йде не про якесь пряме керування, а про керування процесами самокерування в тих хто навчається. В зв’язку з цим повинна змінитися й підготовка викладача . До цього часу виділялись два рівні професійної підготовки викладача: методичний і теоретичний. Виходячи із задач сучасної школи, ведучим принципом вдосконалення методичної системи навчання, являється гуманізація освіти, особистісна орієнтація  навчання. Тому ми можемо говорити  про методичну систему, яка складається  не з п’яти компонентів, а з шести: мети, змісту, методів, засобів, форми навчання і ті хто навчається.

Якщо  теорія аналізує процес навчання з самих загальних позицій (абстрагування, моделювання), методика аналізує цей процес із позицій наближених до конкретної реальності, тобто з урахуванням специфіки змісту предмету, який викладається, то технологія  розглядає процес навчання на рівні безпосередньої дії на учнів. 

Об’єктом дослідження  є навчально-виховний процес на уроках інформатики в школі.

Предметом дослідження є пізнавальна діяльність учнів на нетрадиційних уроках інформатики.

 З усього історичного  розвитку людського суспільства  бачимо, що навчання людей нерозривно зв’язано з практикою, з буденним життям людини. Тому потрібно змінювати і вдосконалювати педагогічний процес в навчальних закладах всіх рівнів. Потрібно вводити в систему навчання такі методи, які допоможуть людині самостійно орієнтуватись в навчальному процесі.

     Метою введення таких методів є формування якісних і стійких знань в учнів і студентів, але головне забезпечення їх такими методами самонавчання, щоб вони в будь-який час могли самостійно знаходити потрібну інформацію як в навчальному процесі так і в подальшому в практичній діяльності

Гіпотеза дослідження: педагогічні технології позитивно  впливають на навчальну діяльність студентів, підвищення інтересу до навчання, викликають позитивне ставлення  до нововведень.

Актуальність  дослідження випливає із ряду протиріч між потрібними в реалізації інформації інноваційних технологій та відсутністю практичного їх упровадження.

I. Шляхи і методи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці.

           1.1. Розвиток пізнавального інтересу учнів.

Головним напрямком  у викладанні інформатики  є викладання інформатики як засобу мислення учнів. Методика викладання випливає з того, що є метою навчання, спирається на вікові особливості учнів та на розуміння причин, що гальмують сприйняття відповідного матеріалу.

Загальний смисл вимоги активної навчально-пізнавальної діяльності учнів полягає в тому, що ця вимога має два аспекти: внутрішній ( психолого-педагогічний) і зовнішній (організаційний).

Внутрішній аспект активної навчальної діяльності школярів полягає в тому,  що вона визначається такими компонентами, як інтерес до навчання, ініціативність у навчальній роботі, пізнавальна самостійність, напруження фізичних і розумових сил для розв’язання поставленої пізнавальної задачі. Розвиток цих компонентів і складає необхідну умову організації активної навчально-пізнавальної  діяльності учнів.

   Зовнішній аспект  активної навчальної діяльності  школярів полягає в тому, що  до цієї діяльності необхідно  залучити всіх учнів даного  класу і кожного з них.  Ця вимога може бути здійснена тільки з допомогою умілого поєднання фронтальної, групової, індивідуальної роботи учнів,  а також за допомогою сучасних засобів індивідуального навчання. такими засобами є дидактичні матеріали з друкованою основою, карточки-інструкції, карточки-зразки, засоби програмованого контролю і т.д.

   Завдання вчителя  полягає в тому, щоби поряд  з вивченням понятійного апарату  даної теорії постійно демонструвались  прийоми і способи пізнавальної  діяльності.

   За своєю формою  прийоми і способи діяльності описуються:

а) алгоритмічними приписами, алгоритмічними схемами, блок-схемами;

б) правилами і законами логіки.

   В процесі своєї  діяльності учень користується  готовими алгоритмічними приписами,  правилами і законами або самостійно  їх  складає. У першому випадку ним здійснюється репродуктивна, а у другому - продуктивна діяльність.

   Для активізації  навчальної діяльності учнів  при розв’язуванні задач корисний  також розгляд кількох задач  з недостатніми даними . Провідні ідеї творчого підходу до праці такі: зацікавлення учнів навчальним матеріалом і процесом оволодіння ним та раціоналізація навчальної діяльності учнів.

1.2. Прийоми активізації уваги учнів.

Насамперед звертають увагу на розвиток пізнавального інтересу учнів. Ця особиста риса школяра проявляється у вигляді допитливості, активності, цілеспрямованості.

Для правильної організації  роботи по формуванню в учнів пізнавального  інтересу за допомогою прогностичних  методів виявляють “за” і “проти”, які впливають на цей процес. Маючи такі дані, будую свою роботу так, щоб знімаючи негативні фактори, цілеспрямовано формувати у школярів пізнавальний інтерес. При цьому намагаються оптимально поєднувати методи як суб’єктивного характеру, так і об’єктивного. Суб’єктивний шлях організації навчальної діяльності - це методи переконання, пояснення, інформування. Об’єктивний - створення умов, у яких в учня виникли б мотиви до навчальної діяльності, щоб він почав діяти. І тоді, якщо сама ця діяльність викличе в нього інтерес, задоволення, радість, азарт, то можна сподіватися, що в дитини поступово виникне потреба в такій діяльності, а , значить формується стійкий пізнавальний інтерес до неї.

Активізацію пізнавальної діяльності учнів не уявляють без активізації їх уваги. Недостатня увага заважає учням приймати повноцінну участь у колективній роботі на уроці, приводить до нерозуміння навчального матеріалу, поганого запам’ятовування, помилок при виконанні завдань.

Колективну та індивідуальну  увагу учнів активізую такими прийомами, як метод евристичної  бесіди, різного роду дидактичної опори (наочно-образні, або логічні схеми, плани-конспекти, тощо), самостійні завдання, які передбачають активізацію уваги учнів (наприклад, самостійно закінчити деяке тотожне перетворення, розв’язати рівняння, відтворити тільки що викладене доведення математичного твердження (або його фрагмент), виконати завдання, аналогічне розглянутому вчителем, тощо), порівняння результату своїх дій із зразком (контроль), прийом самоконтролю на різних етапах уроку з використанням відкидних дощок або виконання окремими учнями роботи на плівці з наступним проектуванням на екран, “захист робіт” (шляху виконання, доведення чи розв’язування), рецензування робіт чи відповідей учнями чи вчителем, самоперевірка та взаємоперевірка.

Сюди ж відноситься і використання дидактичних матеріалів у вигляді карток, на яких містяться індивідуальні завдання для учнів. Дидактична мета цих завдань може бути різна, проте вони завжди є засобом активізації уваги. Для учнів з недостатньо сформованим умінням керувати увагою готують картки, до яких додається картка-підказка. Це - план виконання або зразок розв’язання аналогічного завдання, або алгоритм розв’язування такого виду завдань. Може бути також поєднання алгоритму із зразком. наприклад, алгоритм і зразок розв’язання деякого рівняння.

Періодично на уроці проводити опитування. Воно привчає дітей уважно стежити за мовою вчителя, відразу включатися у виконання завдання, сприяють виробленню певного ритму роботи. Такі опитування можуть застосовуватися у всіх класах для різних дидактичних цілей, проте є завжди засобом активізації уваги учнів.

Ще один прийом активізації  уваги учнів. Під час розв’язування  задачі нового виду часто після аналізу її умови та усного розбору пред’являють заготовлений на зворотньому боці дошки запис умови задачі та розв’язування  з пропусками. Завдання учням - заповнити пропуски. В цей час я маю можливість перевірити, як учні підготовлені до сприйняття нового матеріалу, на якому етапі в них, виникають затруднення. Такий прийом активізує навчальну діяльність усіх учнів, формує навички самоконтролю, а також сприяє розвитку алгоритмічного мислення.

Інколи проблему активізації уваги розв’язують за допомогою використання на різних етапах уроку з різною дидактичною метою зошитів з друкованою основою, а також усних вправ. З цією ж метою можна використовувати діапозитиви.

Необхідно пам’ятати, що важливою умовою активізації та підтримування довільної уваги є забезпечення мотиваційної сторони навчальної діяльності, вироблення позитивного ставлення до того, що пізнається, і до самого процесу пізнання. Дотримання цієї умови сприяє міцності навичок, що формуються.

З метою активізації  уваги часто створюю проблемні  та ігрові ситуації тощо.

З метою виховання довільної уваги доцільно застосовувати проекційну апаратуру, яка дає змогу розвантажити вчителя на уроці від другорядних дій, раціональніше спрямувати його зусилля на керування навчальною діяльністю учня, зробити процес сприймання  ним, а отже, і засвоєння навчального ма

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 II. Нетрадиційні підходи у викладанні інформатики.

2.1 Інтерактивні методи навчання інформатики .

  Педагогічна технологія "...об'єднує і нові концепції процесу навчання, і використання взаємовпливу нових засобів та методів навчання, І використання системного підходу до організації навчання" [15,14]. Вона є багатомірним процесом організованої взаємодії вчителя та учня у відповідних психолого-педагогічних умовах, що охоплює коло теоретичних та практичних питань керування, організації навчального процесу, методів та засобів навчання. Це керований процес з передбачуваним результатом. Так, доктор педагогічних наук О. Пєхота зазначає, що "... вибір освітньої технології — це завжди вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємодії, тактик навчання та стилю роботи вчителя з учнем" (15,11]. Як наголошує російська дослідниця Н. Маслова,"... смисл та призначення освітньої технології—оптимізувати процес освіти та керівництва ним, зробити його раціональним, вилучити з нього всі види діяльності та операції, які не є необхідними для отримання соціального результату" [10,179-180].

Водночас, як свідчать останні  педагогічні дослідження, дефініція "педагогічна технологія" ще не має загальноприйнятого тлумачення. На сьогодні можна констатувати, що поняття технологія використовується у двох головних значеннях;

—  воно є синонімом понять "мистецтво",  "майстерність ";

— відображає прагнення  технологізувати освітній процес, зробити  його більш керованим та прогнозованим [1, 5].

Заслуговує на увагу  визначення технології навчання, запропоноване російським дослідником Е. Коротковим [8]. Він розглядає технологію навчання, з одного боку, як системні, цілісні знання про способи проектування та організації і навчальної діяльності на основі розгорнутої послідовності чітко сформульованих дидактичних цілей, з іншого боку, учений зазначає, що це науково організований, розгорнутий у межах певного часу процес, у якому проектується й реалізується вся система взаємозв'язків між метою, змістом, методами, засобами, формами навчання, системою оцінок й корекції діяльності учня га викладача [8]. Своє розуміння дефініції "освітня технологія" пропонує російська дослідниця Л.Зевіна, яка наголошує, що"...це модель і реальний процес здійснення цілісної педагогічної діяльності з проектування, організації та проведення освітнього процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів та вчителя" [6,62]. Як бачимо, Л. Зевіна звертає увагу нате, що технологія в навчанні — це водночас і розроблена модель самого процесу. Дослідниця наголошує на умові забезпечення певної освітньої технології, яка мас відповідати таким методологічним вимогам:

— концептуальність;

—  системність;

—  керованість (можливість планування, проектування навчального процесу, поетапної діагностики, варіативності засобів та методів для корекції результатів);      

— ефективність;

— репродуктивність (можливість використання технології);

— гнучкість (можливість варіацій у змістовому та процесуальному компонентах для забезпечення комфортності а урахуванням конкретних умов педагогічної діяльності);

—  динамічність (можливість розвитку та перебудови технології) [6, 63].

 Структура  педагогічної  технології. Розглянемо складові загальної педагогічної технології. Так, у дидактиці на сьогодні розповсюджена трьохкомпонентна структура освітньої технології, що складається з концептуальної, змістової та процесуальної частин.

На мій погляд, структуру технології в навчанні докладно описано сучасним дослідником Г.Селевком, який визначив такий зміст компонентів структурної моделі освітньої технології:

1) концептуальна основа;

2) змістова частина  навчання:

— мета навчання — загальна і конкретна;

— зміст навчального  матеріалу;

3) процесуальна частина—технологічний  процес:

— організацій навчального процесу;

— методи і форми навчальної діяльності школярів;

— методи і форми роботи вчителя;

— діяльність учителя з керування процесом засвоєння матеріалу;

—   діагностики  навчального процесу [17].

 Принципи та функції технології навчання. Серед принципів педагогічної технології слід виокремити такі:

— цілісності, завдяки якому має бути представлена певна єдність мети, змісту, методів, засобів та форм вивчення зарубіжної літератури, що утворює таку особливість, як емерджментність, що означає принципову незводимість властивостей системи до суми властивостей її складових частин і невиводимість із останніх властивостей цілісного об'єкта;

—  адаптації,  що потребує пристосування  процесу вивчення зарубіжної літератури до особистості школяра, його вікових та індивідуальних читацьких потреб та інтересів;

—  рухливості, який забезпечує можливість модернізації змісту навчання відповідно до змістових та організаційних змін у навчальному процесі;

—  контролю, що передбачає аналіз досягнутих результатів на всіх етапах навчання з можливим коригуванням його методів, засобів та форм.

Педагогічна технологія виконує такі функції:

— когнітивна (засвоєння літературних знань, вироблення читацьких умінь та навичок);

—  мотиваційна (формування мотивів звернення до читання);

—  аксіологічна (виявлення духовно-ціннісного потенціалу прочитаного);

— рецептивна (пізнання світу та себе через прочитане);

—  комунікативна (здійснення діалогу між автором, текстом та читачем під час читання);

— естетична (забезпечення сприйняття літературного твору як мистецького явища);

—  проектувальна (усвідомлення та формування близьких та віддалених цілей, вибір засобів їх досягнення);

— коригувальна (подолання наслідків впливу низькопробної літератури, формування умінь поціновувати твори класичної та сучасної художньої літератури),

   Аналізуючи інноваційні тенденції, що відбуваються останнім часом у загальному освітньому процесі і сприяють його удосконаленню, необхідно звернути увагу, що, як зауважує учений-дидакт В. Краєвський, однією з характеристик наукового знання є його кумулятивність, або певне інноваційне посилення попередніх наукових результатів, які слугують орієнтиром для подальшого наукового прогресу, і їх не можна ігнорувати.[9,2]. Тому залучення інноваційних тенденцій в освіті має бути ретельно продуманим, своєчасним і здійснюватися на основі традиційного навчання.

Традиційний навчальний процес у школі до останнього часу був зорієнтований на оволодіння школярами визначеною сукупністю знань, умінь і навичок, які уявляють собою емпіричний рівень відображення навколишньої дійсності. У період розбудови української національної школи одним із головних завдань с створення необхідних умов для повноцінного розвитку кожного громадянина України.

Сьогодні в освіті відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального пронесу, в центрі його знаходиться той, хто навчається. Формування особистості та її становлення відбувається у процесі навчання при дотриманні певних умов: створений позитивного ставлення до навчання; забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільної мети; усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених висновків; можливість вільно висловлювати свою думку і вислуховувати свого товариша; сприйняття вчителя не як засіб «похвали і покарання», а як старшого товариша, порадника.[1,38].

У сучасній освіті в цілому та трудовій підготовці зокрема простежується тенденція переходу від традиційної системи, орієнтованої на збереження й передачу знань, умінь і навичок учням, до нової, спрямованої на гармонійний розвиток особистості. Але незмінним лишається системний підхід до процесу навчання та прагнення забезпечити його результативність шляхом активізації навчальної діяльності учнів.

Ефективне впровадження демократичних засад у практику навчального процесу передбачає використання методик, які допомагають набути соціальних та інтелектуальних навичок демократичної поведінки. Найбільш результативними є технології, спрямовані на створення суб'єктно-суб'єктних відносин між вчителем і учнями, залучення їх до активної комунікативної взаємодії, встановлення атмосфери взаємодопомоги, довіри та відповідальності. Технології, які надають навчальному процесу діалогічного характеру, сприяють виробленню таких навичок, як думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї й концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її і застосовувати в конкретних умовах, відносяться до класу інтерактивних [5:1].

Інноваційні технології навчання в одному випадку ставлять його (учня) в позицію режисера, в другому - в позицію учителя, в третьому - консультанта, в четвертому - творця або художника, в п'ятому - організатора діяльності дітей або однокласників, в шостому — в позицію учня, в сьомому - організатора взаємонавчання тощо. Чим різноманітніша позиція, тим повноцінніше розвивається особистість учня, його розумова діяльність набуває системного характеру, виробляється гнучкість мислення і дій.

Усім цим умовам відповідають інтерактивні технології навчання. Інтерактивні технології передбачають організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, кожен член групи вносить особистий вклад у спільні зусилля, і зусилля кожного члена групи потрібні та незамінні для успіху всієї групи; використання дидактичних і рольових ігор, моделювання життєвих та створення проблемних ситуацій.[1,38].

Інтерактивні технології навчання є предметом дослідження багатьох науковців. До його проблемних питань звертаються О. Помету, Л. Пироженко, А. Гін, О. Ісаєва, А. Мартинець, Г. Сиротников, Н. Суворова, Г. Токмань,  С. жила та інші. Спираючись на їхні дослідження, з'ясуємо спершу специфіку, суть інтерактивного навчання. Традиційно в сучасній школі виділяють активну та пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності [15, 8]. Інтерактивне навчання є своєрідним компромісом між двома поширеними класифікаціями  або моделями навчання – пасивною і активною.

 За "пасивної" моделі учень виступає в ролі "об'єкта" навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем або вміщений у підручнику. У пасивних методиках учень виступає в ролі об'єкта навчання, він повинен засвоїти і відтворити матеріал, запропонований йому вчителем, який є основним джерелом знань (іноді ці методики називають репродуктивними). Учні при цьому, як правило, не співпрацюють один з одним і не вирішують будь-яких проблемних завдань. Пріоритетною є діяльність вчителя, тобто викладання.

Розвиток якості творчої  особистості здійснюють у психологічно повноцінній творчій діяльності та соціальній поведінці. У цьому відношенні ті види діяльності, що існують у традиційній загальноосвітній школі, мають бути доповнені та удосконалені. Домінуючі інформаційні види навчальної діяльності, пов'язані з механічною передачею та засвоєнням знань, повинні бути підпорядковані і включені у більш соціальне та особистісно значущі продуктивні творчі види діяльності.

Під час використання активних методик учень більшою  мірою стає суб'єктом навчання, вступає  у діалог з учителем, виконує творчі, проблемні завдання; буває і зворотний зв'язок - запитання від учня до вчителя. Учень установлює індивідуальний контакт з учителем, а не з членами групи. Такі методики   нині   займають   помітне   місце   на  практичних   та   лабораторних заняттях, в самостійній роботі учнів. Вони мають обмежені можливості у зміні позиції учня, оскільки він не завжди перебуває у стані того, хто вчиться.

 Отже, активний тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає "суб'єктом" навчання, вступає в активний діалог з іншими учасниками навчального процесу.Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)..." [44, с.7].

Інтерактивне навчання не є зовсім новим, адже подібні підходи застосовувалися з давніх часів, а протягом короткого часу на початку радянської педагогіки були дуже поширеними в школі. Частково вона використовувалась ще на початку минулого століття. Поширені у 20-ті роки в навчальних закладах бригадно-лабораторний та проектний метод, робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії й практики були передовим словом у світовій педагогіці. Бригадно-лабораторний метод навчання передбачав виконання спеціально сформованими учнівськими групами (бригадами, ланками) практичних, лабораторних робіт. Завдання, що їх виконували бригади, могли бути як єдиними, так і диференційованими. Метод навчання в парах змінного складу (колективний спосіб навчання) полягав у тому, що об'єднані в пари учні навчали один одного в процесі організованого діалогу. Склад пар постійно змінювався. Учень, вивчивши тему, пояснював її іншим членам групи і, в свою чергу, вислуховував пояснення інших. Заняття проводились без уроків та спеціального розкладу.

Метод проектів - це система  навчання, спрямованого на розвиток творчих здібностей школярів, їх інтелекту та фізичних якостей тощо. Особливістю цієї технології був практично орієнтований, продуктивний характер навчання. Як правило, кожен проект завершувався практичним втіленням - виготовленням виробу, пристрою, установки тощо.

Незважаючи на те, що ці методи навчання знайшли підтримку  в учителів, вини викликали і певні  проблеми та складності. Зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання часу, відсутність  в учнів достатньої мотивації пізнавальної діяльності негативно вплинули на загальні результати та рівень підготовки школярів. Не шукаючи шляхів їх удосконалення і не досліджуючи причин, які викликали згадані недоліки, постановою ЦК ВКП (б) "Про навчальні програми й режим у початковій і середній школі" методи були піддані нищівній критиці та заборонені для використання у закладах освіти. Основним напрямком розвитку системи освіти України стало репродуктивно-орієнтоване, з пануючою стандартизацією та уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

 Які сильні сторони  інтерактивних методів навчання? Перш за все - підвищення "ККД" процесу засвоєння інформації. За даними американських вчених, під час лекції учень засвоює всього лиш 5% матеріалу, під час читання - 10%, роботи з відеоаудіоматеріалами - 20%, під час демонстрації - 30%, під час дискусії - 50%, під час практики - 75%, а коли учень навчає інших чи відразу застосовує знання - 90%. [44, с.9]. Як бачимо, відносно пасивні методи навчання (коли учень лише засвоює та відтворює інформацію) мають на рівень (в 5-10 разів!) нижчу ефективність, ніж активні та інтерактивні. Матеріали цілком переконують, що традиційне пасивне навчання дозволяє досягти лише досить низьких результатів (лекція - 5%, читання -10% ). Найвища ефективність навчання за умови використання інтерактивних технологій (дискусійні групи - 50%, практика через дію - 5%, навчання інших чи негайне застосування знань - 90%). Такі дані є лише результатом статистичної обробки і в конкретних випадках можуть дещо відхилятися. Проте загальна закономірність прослідковується завжди.

Пояснення цих результатів  можна отримати, аналізуючи процеси  мислення людини. Робота нашого мозку  відрізняється від роботи механічного  записуючого пристрою. Інформація, яка поступає до нього, не просто записується, а й аналізується, обробляється. Наш мозок постійно аналізує отриману інформацію: як і чому отримана інформація, для чого її можна застосувати, до чого вона відноситься, що з нею робити тощо. Мозок не тільки отримує інформацію а й постійно обробляє її. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно задіяти як зовнішні, так і внутрішні чинники. Коли ми обговорюємо проблеми з іншими, ставимо запитання, що їх стосуються,   наш мозок   працює   набагато   краще.   В   літературі   описано результати дослідження, коли викладач, пояснюючи матеріал короткими частинами, блоками, пропонував учням обговорити між собою кожну таку частину, а потім продовжував пояснення. У результаті такого навчання засвоєння матеріалу було вдвічі ефективнішим, ніж при монологічному поясненні.