Інфляція: стан, причини, наслідки

Інфляція: стан, причини, наслідки

Зміст

стор.

Вступ................................................................................................................................2

Зміст інфляції та її теоретичне пояснення..................................................................5

Суть та причини прояву інфляції.....................................................................5

Порівняльний аналіз кейнсіанського та монетаристського тлумачення інфляції в ринковій економіці..........................................................................11

Крива Філіпса...................................................................................................15

2. Тенденції інфляційних процесів в Україні у 1991 - 2005 роках.............................18

3. Механізм антиінфляційного регулювання..............................................................23

Соціально-економічні наслідки інфляції.............................................................23

Інструменти фіскальної та грошової політики щодо регулювання інфляційних процесів..................................................................................................................29

Антиінфляційна політика в Україні...................................................................32

Висновки.....................................................................................................................37

Література...................................................................................................................39

Вступ

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст. тією чи іншою мірою не зазнала б втрат від інфляції. Особливо негативно відбивається інфляція на всіх сторонах соціально-економічного життя в Україні.

Інфляція є порушенням процесу суспільного відтворення внаслідок перенасичення сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарського комплексу та їх знецінення. Розрізняють інфляцію попиту та інфляцію пропозиції (витрат виробництва). Інфляційні процеси викликають стрімке зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення економічних і соціальних суперечностей.

Україна пережила одну з найвищих в світовій історії інфляцій. Про її причини та закономірності досі висловлюються судження, які не відповідають дійсності. На мою думку, проблема інфляції у сьогоденні носить достатньо актуальний характер.

Мета написання курсової роботи - це з'ясування суті такого явища економіки як інфляція, простежити її вплив на інші сфери економічного життя та дослідження динаміки інфляційних процесів в Україні за період 1991 - 2005 рр.

Вихід з кризового стану для економіки будь-якої країни містить два основних елементи. По-перше, приборкання інфляції та, по-друге, припинення падіння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирішення питання інфляції, оскільки це - найважливіша умова для поновлення інвестиційної активності, що, в свою чергу, має забезпечити відродження виробництва.

Інфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення.

Завдання курсової роботи полягає у відповіді на такі ключові питання:

суть інфляції;

механізм формування інфляції, основні причини виникнення і поглиблення;

пояснюючи моделі інфляції;

вимірювання інфляції;

економічні, соціальні і політичні наслідки інфляції;

основні шляхи подолання інфляції.

Значна увага в роботі також приділена з'ясування особливостей прояву інфляції в умовах сучасної України та антиінфляційній політиці, спрямованій на оздоровлення економіки і підвищення життєвого рівня населення.

За своїм змістом робота поділена на такі частини:

у першому розділі аналіз зосереджений на суті поняття інфляція та причинах її прояву;

в другому розділі роботи дана характеристика інфляційних процесів в Україні;

третій розділ зосереджений на її наслідках як у соціальній, так i в економічній сферах;

Матеріалами для написання курсової роботи послугували:

підручники;

навчальні посібники;

монографії;

періодичні видання;

ресурси Інтернет.

1. Зміст інфляції та її теоретичне пояснення

Суть, види та форми прояву інфляції

Внутрішньо властивим ринковій економіці явищем є інфляція. Цей термін походить від латинського "inflatio", що в перекладі означає "здуття, набухання".

Ознаки інфляції почали виявлятися із широким розповсюдженням грошей в економічному житті. За такими опосередкованими ознаками як стрімке зростання заробітної плати і цін є підстави стверджувати, що інфляція спостерігалась у Стародавній Греції (330 р. до н. е.) при завоюванні Олександром Великим Персії та в Стародавньому Римі (301р. до н. е.), коли Е. Діоклетіан встановив контроль за цінами на близько 1000 найменувань товарів.

Як правило, інфляційні процеси були безпосередньо пов'язані з війнами або такими лихами, як епідемії, тривалі неврожаї, іншими стихійними лихами, що зумовлювало шокові зміни в чисельності населення.

Але поява самого терміна "інфляція", як і теоретичне усвідомлення цього явища, відноситься до значно ближчих нашій історії часів. Остаточно цей термін був введений у науковий обіг з метою теоретичного відображення певного стану економіки після Другої світової війни.

Найпоширенішим є розуміння інфляції як такої ситуації в економіці, за якої кількість грошей в обігу перевищує потребу в них, зумовлену грошовою оцінкою товарної маси. Наслідком такої невідповідності грошової маси сукупній ціні товарів є знецінення грошової одиниці й загальне підвищення цін на товари та послуги

Проте таке визначення інфляції не дає відповіді на цілий ряд запитань:

Чи є зростання цін єдиною ознакою інфляції?

Чи за будь-яких темпів зростання цін виникає інфляція?

Чи за будь-яких причин зростання цін можлива інфляція тощо?

Уже сам перелік поставлених запитань свідчить про те, що інфляцію не правомірно ототожнювати з простим підвищенням цін, що це складніше соціально-економічне явище. Досить сказати, що інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту за фіксованих державою цін. У цьому разі грошова одиниця формально може не знецінюватися, зате знецінюються в цілому грошові доходи економічних суб'єктів через так звані “примусові” заощадження, оскільки вони не мають можливості витратити їх на купівлю дефіцитних товарів. Коли такі заощадження набувають великих розмірів, виникає так званий “інфляційний навіс”, під тиском якого держава планово підвищує ціни. Отже, і без явного зростання цін суспільство може пережити очевидні прояві і тяжкі наслідки інфляції, якщо порушується рівновага на ринках між товарним і грошовим обігом і знецінюються гроші у будь-якій формі.

Не можна однозначно відповісти і на друге з поставлених вище питань. Якщо зростання цін є короткочасним, наприклад сезонним, і змінюється наступним їх зниженням, то інфляційних наслідків воно не має.

Не зовсім коректно називати інфляцію і процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, мало помітне в суспільному житті та дає можливість економічним суб'єктам легко компенсувати свої втрати від такого зростання цін підвищенням ефективності своєї діяльності. Це зовсім інше за своїми економічними і соціальними наслідками явище. На жаль, у літературі воно не знайшло поки що специфічної назви і більшістю дослідників розглядається як особливий вид інфляції.

Ще біль складним і дискусійним є третє запитання. Одні економісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, на його розбуханні, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції

Слід зазначити, що далеко не всяке зростання цін є інфляційним. Якщо, наприклад, ціни на одні групи товарів чи послуг зростають і досить суттєво, але на інші групи -- зменшуються, так що загальний рівень цін не змінюється, то таке зростання цін не є інфляційним. Зростання цін, зумовлене поліпшенням якості продукції, намаганнями позитивного впливу на стан довкілля (що вимагає зростання витрат), зміною соціальних пріоритетів тощо також не є інфляційним

Інфляція -- це стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилась не забезпеченою економічними благами.

Не слід ототожнювати інфляцію з грошовою емісією (законодавче обумовленим випуском додаткових грошей в обіг). Емісія грошей може мати як інфляційний, так і неінфляційний характер. Якщо, приміром, додатковий випуск грошей зумовлений зростанням реального обсягу національного виробництва або уповільненням руху грошей, то він не є інфляційним.

Якщо ж випуск грошей спрямований на покриття фінансування дефіциту державного бюджету чи зумовлений прагненнями уряду утримувати безробіття на рівні, нижчому за “природний” тощо, то емісія виступає як інфляційний чинник.

Оскільки інфляція виникає на грошовому ринку, то її корені необхідно шукати саме в деформації грошового обігу. Вона, зокрема, з'являється тоді, коли центральний (Національний) банк, що представляє державу, проводить помилкову грошову політику, вводячи в обіг надлишкову, тобто незабезпечену товарами масу грошей.

Помилкова грошова політика

Однією з найважливіших стратегічних функцій центрального банку є постачання народного господарства потрібною за даних умов кількістю грошей. Однак ця функція не єдина. Час від часу перед центральним банком виникають й інші поточні проблеми, які прямо не пов'язані з інфляцією. Їх розв'язання також вимагає застосування дійових важелів.

Досвід країн з розвинутими ринковими господарствами показує, що без короткострокової грошової політики важко відвернути економічний спад або зупинити прогресуюче зниження курсу акцій на фондовій біржі. За таких ситуацій центральний банк, як правило, збільшує пропозицію грошей. При цьому знижується їхня “ціна” (ставка банківського процента) і дешевим стає кредит. Він стає більш доступним для підприємців, котрі, позичаючи гроші у банків або на фондовій біржі, можуть використовувати більше прибутку на фінансування інвестицій і наступне збільшення обсягів виробництва і продажу.

Центральний банк має нарощувати обсяг грошової маси і тоді, коли надає позики уряду, який покриває таким чином дефіцит державного бюджету. За такої ситуації кількість грошей, що перебуває в обігу зростає. Припустимо, що швидкість, з якою розширюється грошова маса, не виходить за межі довгострокового ліміту, що забезпечує неінфляційний розвиток народного господарства. За даних умов інфляції немає, оскільки в народне господарство вливається стільки грошей, скільки їх потрібно для обслуговування більшого обсягу товарів. Держава, забезпечуючи це збільшення, побіжно розв'язує і деякі інші свої проблеми, зокрема короткострокове регулювання, обслуговування внутрішнього боргу тощо. Таку політику центрального банку, незалежно від того, яким був безпосередній привід для включення грошових регуляторів, можна вважати правильною і неінфляційною.

Однак частіше бувають випадки, коли держава, намагаючись прискорити розвиток виробництва, або, маючи якусь іншу мету, вдається до експансії, до економічно необгрунтованої грошової політики. У намаганні якнайшвидше розв'язати свої поточні проблеми не гребує засобами, до яких вдається, і підключає центральний банк до застосування будь-яких із них. Легковажне ставлення до довгострокових негативних наслідків інфляційних заходів призводить до того, що фактично втрачається уявлення про справжнє призначення грошової політики. Отже, замість того щоб оберігати господарство від інфляції, центральний банк, насичуючи економіку зайвими грошовими знаками, сприяє її прискоренню.

Перевищення державних видатків над її доходами є одним із найвагоміших чинників інфляції. Якщо бюджет дефіцитний, то, як його не фінансуй, інфляції не уникнути. Але швидкість її наростання значною мірою залежить від того, як саме організоване покриття бюджетного дефіциту. Проблема бюджетного дефіциту є нині однією із найбільш гострих і спірних. Під час її обговорення часто посилаються на досвід різних країн, економіка яких нормально функціонує за 5- і 10-відсотковому рівнях бюджетного дефіциту відносно до ВВП. При цьому, однак, не беруть до уваги таку важливу обставину, як джерела фінансування бюджетного дефіциту в цих країнах, хоча саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його розмір сам по собі має принципове значення для функціонування національної економіки.

Інфляційні джерела фінансування дефіциту бюджету

Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох основних джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошової емісії. У випадку фінансування державних видатків за рахунок позики у приватному секторі кількість товарів та послуг у народному господарстві залишається незмінною і наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон”юктури і стану ринку праці та капіталу. За наявності в країні вільних коштів і недостатності попиту на капітал з боку приватного сектора збільшення державних видатків, які фінансуються за рахунок внутрішніх позик, стає чинником, що сприяє економічному розвитку.

Якби український уряд мав змогу поширити серед населення і підприємств державні облігації у розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, то це означало б, що збільшення державних видатків відбувалося б за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання ВВП не становив би небезпеки для економічного становища України. Результати емпіричних досліджень показують низьку еластичність заощаджень за процентними ставками, отже, малоймовірність істотного збільшення добровільних заощаджень за бюджетного дефіциту. Для зменшення таких заощаджень необхідно проводити інтенсивну і тривалу роботу щодо завоювання у населення довіри до держави і Національного банку.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливості здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Однак при цьому повернення боргу та його обслуговування відбуватимуться за рахунок майбутнього виробництва, а це потребуватиме у майбутньому відповідного зменшення обсягу імпортованих товарів та послуг.

Необхідно також мати на увазі, що за кредитного фінансування державних видатків відбувається перерозподіл у часі пов'язаного з цими видатками фінансового тягаря, отже, і залучення майбутніх поколінь до обслуговування державної заборгованості. Це навантаження можна перекласти лише в тому випадку, коли йдеться про видатки, ефект від яких настане через певний час. До таких видатків можуть бути віднесені насамперед безперечно рентабельні інвестиції, а також інвестиції в галузі інфраструктури, які завдяки високій продуктивності дають змогу одержувати в майбутньому вищі доходи.

Проблема державної заборгованості має ще й політичний аспект, пов'язаний з боротьбою між законодавчою і виконавчою владою або прагненням парламенту відсунути політичні втрати і наслідки рішень, що приймаються, до наступного законодавчого періоду. Так, фінансування податкових державних видатків за допомогою позик порівняно з підвищенням податків або скороченням витрат викликає менше політичних втрат і незадоволених виборців. Адже в такому випадку немає необхідності в одержанні додаткових бюджетних доходів, отже, і в збільшенні оподаткування, немає ризику конфлікту з будь-якими групами або верствами населення, чиї інтереси будуть зачеплені, що можливе у разі скорочення видатків.

Мілітаризація економіки

Важливим чинником інфляційного процесу виступає мілітаризація економіки. Коли масштаби діяльності військово-промислового комплексу надмірно зростають, з'являються принаймні три відчутні інфляційні ефекти. Насамперед військовий сектор створює постійне напруження у видатковій частині державного бюджету. Збільшується дефіцит, а за ним - й інфляційний тиск. Припустимо, однак, що державі вдалося зекономити на інших статтях видатків і так відрегулювати свої фінанси, що навіть за умов мілітаризованої економіки дефіцит бюджету виявився невеликим і його роль у розгортанні інфляційного процесу зведена до мінімуму.

Аналіз показує, що в такому випадку інфляція все-таки матиме місце, хоча прийматиме інші, не бюджетні форми. Зокрема, яким би не був стан бюджету, військова економіка всеодно поглинає матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, які можна використати продуктивно - для випуску продукції цивільного призначення. Якщо ресурси йшли не туди, де вони реально потрібні народному господарству, то їх розподіл загалом є неоптимальним. Через виникнення диспропорцій дедалі важче не тільки розвивати цивільне виробництво, а й навіть забезпечувати заміну зношеного устаткування, що згубно відбивається на обсязі і динаміці товарної пропозиції. Такий другий інфляційний ефект мілітаризму. Третій ефект виникає тоді, коли зайняті в оборонному секторі виступають на споживчому ринку винятково в ролі покупців, пред'являють попит, але ніяк не сприяють нарощуванню пропозиції.

Все це однозначно свідчить про абсолютну необхідність демілітаризації економіки, без якої інфляції не позбутися. З кожним кроком на шляху конверсії військового виробництва дія зазначених ефектів послідовно послаблюється.

Монополії і необгрунтовані привілеї

Інтенсивність інфляційного процесу значною мірою залежить від стану ринків, від того, панує там конкурентний режим чи монополія. Практика показує, що інфляція найшвидше прогресує саме за високого рівня монополізації ринків. Хоча монополії самі по собі не починають інфляції, але вони її активно продовжують і посилюють. Щоб зберегти домінуюче положення на ринку, вони намагаються не тільки встановити й утримати високі ціни, але й зберегти розміри виробництва та пропозиції. Це надзвичайно негативно впливає на співвідношення сукупного попиту і пропозиції, збільшує розрив між ними. До того ж монополістичні структури, руйнуючи механізм ринку, знижують еластичність пропозиції за ціною, затягують реакцію виробництва на коливання попиту, тобто продовжують інфляційну нерівновагу. Загалом можна вважати, що хоча інфляція в принципі можлива і в конкурентній економіці, монополізм надає їй додаткового прискорення.

Інфляційний процес в Україні посилювався багатьма діями владних структур. Так, Кабінет Міністрів України у 1993 році видав цілу низку постанов і розпоряджень, згідно з якими багатьом підприємствам надавалися найрізноманітніші привілеї. Чимало з них звільнилися від податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного чи виїзного мита тощо.

Друга вагома група привілеїв стосувалася валютної сфери: повне (рідше часткове) звільнення від обов'язків продажу на міжбанківському валютному ринку України 50% валютного виторгу. Після введення фіксованого курсу іноземних валют до карбованця уряд дозволив ряду підприємств купувати валюту за цим курсом.

Крім того, з бюджету регулярно надавали прямі позики певним суб'єктам господарської діяльності на надзвичайно пільгових умовах. Половина кредитів надавалася під 3-5% річних, а більш як третина господарств отримали їх під 10% річних. До того ж ці кредити надавалися здебільшого на кілька років. Цілком зрозуміло, що в умовах нинішньої гіперінфляції трильйони карбованців фактично були подаровані цим підприємствам.

Уряд України визначив близько півсотні різноманітних господарств, яким під формулювання “як виняток” надавали згадані пільги. Деяким із них дозволялося навіть більше: відвантажувати продукцію без попередньої оплати, сплачувати податки у кредит, проводити розрахунки без участі банків України тощо. Варто звернути увагу на таке твердження багатьох експертів: та кількість коштів, які країна через “подарункову” політику уряду втратила або віддала під кредит, фактично дорівнює дефіциту державного бюджету. На інфляційний процес впливає також неповнота і несвоєчасність надходжень валютних коштів у державну скарбницю.

Хоча основні чинники інфляції концентруються всередині національної економіки, але є й такі, що перебувають за її межами. Мається на увазі перенесення інфляції каналами світової торгівлі, коли, наприклад, зростання цін на сировину або енергоносії стимулює механізм інфляції витрат. Немалу інфляційну загрозу несуть з собою потоки короткострокових спекулятивних капіталів, що переміщуються через кордони в пошуках найвищої ставки процента. Все це стосується сучасної України. Адже підвищення в тисячі разів цін на енергоносії, які Україна імпортує з Російської Федерації і Туркменистану, також спричинило вагомий вплив на посилення інфляційного процесу в Україні.

1.2. Порівняльний аналіз кейнсіанського та монетаристського тлумачення інфляції в ринковій економіці

Теоретичне осмислення проблем інфляції, хоча і не було стрижнем економічної теорії, але йому приділялась чільна увага. Періодично інтерес до проблем інфляції то зростав, то вщухав у міру того, як суспільство переживало періоди її підвищення та згасання. Різні напрями та школи політичної економії розглядали цю проблему з різних боків і вносили свій внесок у її розробку.

Інфляція стала предметом економічної дискусії в середині 50-х років XX ст. Однак і до того часу їй приділялася значна увага.

Основи пояснення інфляції з позицій теорії сукупного попиту сформульовані Дж. М. Кейнсом у памфлеті "Як оплатити війну". Вихідні положенням кейнсіанського пояснення такі;

* ціни і заробітні плати є нееластичними лише у стані депресії. У період економічного піднесення, коли досягається повна зайнятість, вони стають еластичними. Отже, інфляція -- це явище періоду піднесення;

* у періоді піднесення еластичні ціни зростають під впливом надлишкового (такого, що перевищує потенційні можливості виробництва) попиту.

Логіку кейнсіанського пояснення можна проілюструвати, використовуючи графік "кейнсіанського хреста" (рис. 1.2.1.).

AD Y = AD

AD1

AD AD*

Розрив інфляції

Y

Y* Y1

Рис. 1.2.1. „ Кейнсіанський хрест”

Графік показує, що в економіці можлива рівновага за повної зайнятості ресурсів (У*), а також за надлишкового попиту (У1).

Розрив інфляції -- це надлишок попиту ( ) над тим природним попитом (AD*), який забезпечує повну зайнятість.

Розрив інфляції розраховують за формулою (1):

= (1) ,

де m - витратний мультиплікатор.

Інфляція, спричинена надлишковим попитом, може переростати в інфляцію витрат тому, що надлишковий попит на товари формує надлишковий попит на працю і як наслідок -- завищення заробітної плати. Це може статися принаймні через конкуренцію між підприємцями за кваліфікованих працівників. До того ж завищення заробітної плати може виправдовувати втручання держави у переговорний процес між профспілками і підприємцями.

Загалом пояснення інфляції надлишковим попитом ґрунтується на логічному ланцюжку: AD LD W P .

Дж. М. Кейнс вважав, що «справжня інфляція» настає тоді, коли «подальше збільшення ефективного попиту вже не веде до збільшення обсягу виробництва, а повністю витрачається на підвищення одиниці витрат, яке відбувається строго пропорційно до збільшення попиту».

Найважливіший момент кейнсіанського тлумачення інфляції -- виділення певного «критичного рівня», який відокремлює просте збільшення грошової маси в обігу від інфляції. «Аж до цього моменту наслідки грошової експансії відрізняються один від іншого тільки кількісно, і до досягнення цього положення немає таких точок, де можна було б провести риску і оголосити, що умови інфляції вже наявні. Всяке попереднє збільшення кількості грошей, оскільки воно збільшує ефективний попит, витрачатиметься частково на зростання витрат на одиницю продукту і частково на збільшення обсягу виробництва».

Збереження тривалої стійкої галопуючої інфляції та неможливість її подолання при спиранні на кейнсіанскі заходи стимулювання розвитку привели наприкінці 70-х років до різкого падіння авторитету кейнсіанства і в теоретичному, і в практичному плані. В цей період розпочинається ренесанс антипода кейнсіанської теорії -- теорії неокласичної, насамперед у вигляді так званого монетаризму (монетаристська контрреволюція).

Монетаризм є економічною теорією, в якій проблемі інфляції належить визначальна роль. Найвідомішими представниками цієї теорії є М. Фрідман, К. Брюннер, М. Паркін.

Основний зміст монетаристського пояснення) інфляції відображає відомий вислів Мілтона Фрідмана, що "інфляція скрізь і завжди є інфляцією грошей".

Отже, щоб пояснити інфляцію, треба дослідити пропозицію грошей. Таке пояснення інфляції цілком узгоджується з монетаристським тлумаченням змінних

рівності (2):

М У =Р У (2)

Якщо це так, то справедливе рівняння:

де т -- відсоткова зміна грошової пропозиції;

- відсоткова зміна цін.

Економічний зміст останнього рівняння такий: відсоткова зміна грошової пропозиції визначає відсоткову зміну рівня цін, тобто темп інфляції.

Відомо, що монетаризм -- теорія антиактивізму. Це означає, що прихильники виступають проти активних дій уряду на грошовому ринку, а також у фінансовій (податково-бюджетній) сфері. Причому обґрунтування антиактивізму у фінансовій сфері також пов'язується з поясненням інфляції як виключно грошового явища. Логіка в цьому випадку така:

якщо , а m= , то (3)

Перший дріб у формулі можна тлумачити як дефіцит бюджету, який фінансується за рахунок емісії . Підставою для такого тлумачення є те, що у практиці реального господарювання саме перевищення державних видатків над надходженнями до бюджету стає причиною додаткової емісії, не підкріпленої змінами реального ВВП.

Другий дріб є показником швидкості обігу грошей, що випливає з монетаристської рівності:

V= (4)

У такий спосіб формула інфляції трансформується в рівняння:

(5)

Економічний зміст цього рівняння такий: темп інфляції виз часткою дефіциту бюджету у ВВП і швидкістю обігу грошей. швидкість є незмінною, то інфляція залежить лише від дефіциту бюджету.

Саме так обґрунтовується застереження монетаристів щодо регулювання економіки податково-бюджетними інструментами, тобто щодо активних дій держави у фінансовій сфері.

Монетаристське пояснення інфляції як виключно грошового явища викликає небезпідставні заперечення.

По-перше, під сумнів може бути поставлене твердження про незмінність швидкості обігу грошей. Дані не лише щодо перехідних економік ,а й щодо розвинених ринкових свідчать, що такі зміни швидкосі можуть бути досить значними. Наприклад, швидкість обігу грошей у Великій Британії за показником МЗ скоротилася з 1980 по 1990 рік у 1,74

З формули Фішера, якою послуговуються монетаристи ( , випливає: (v -відсоткова зміна швидкості обігу грошей; у - відсоткова зміна реального ВВП). Отже, зв'язок між зміною цін і зміної пропозиції опосередковується принаймні швидкістю обігу грошей та зміною реального продукту.

По-друге, при аналізі інфляції навряд чи можуть ігноруватись інші функції, які виконують гроші, а саме: функція засобу платежу, що передбачає існування кредиту, функція засобу збереження вартості.

По-третє, реальні факти свідчать на користь того, що інфляційне зростання цін спричиняють й інші (негрошові) чинники.

Інфляція, в розумінні монетаристів, є чисто грошовим явищем, яке викликане їх надмірною емісією. «Під інфляцією, -- пише М. Фрідман, -- я розумію стійке і невпинне зростання цін, що завжди і скрізь виступає як грошовий феномен, викликаний надлишковою масою грошей у відношенні до випуску продукції». Отже, причини інфляції теоретики школи монетаризму вбачають лише у сфері обігу [7; 51].

Крива Філіпса

Висновки, яких дійшов економіст А. Філліпс досліджуючи динаміку безробіття і заробітної плати, близькі до кейнсіанського поясненням інфляції.

Йдеться, зокрема, про ту частину логічного ланцюжка з кейнсіанського пояснення, що стосується зростання попиту на працю і підвищення рівня заробітної плати: LD W .

Узагальнення були зроблені А. Філліпсом на основі дослідження статистики за 1861-1913 та 1923-1958 роки. Аналіз підтвердив існування залежності між змінами рівня заробітної плати і безробіття. На основі цих конкретних даних і було побудовано криву Філліпса, що спочатку мала такий вигляд (рис. 1.3.1.)

0,5

4,0 4,5

Рис. 1.3.1. Крива Філіпса

А. Філліпс встановив, що за високого безробіття (такого, що перевищує 4,5%) річна відсоткова зміна заробітної плати (W') є незначною і може досягати від'ємних значень.