Інфляція Курсова з макро

З М І С Т 

 

                                                

                                                                                                                 Стор.      

 

 

ВСТУП

 

 

Важливою складовою  макроекономічної рівноваги є цінова стабільність. Остання, в свою чергу, значною мірою залежить від стійкості грошової системи.

Інфляція є фактором усіх зазначених процесів. Як соціально-економічне явище вона виникла ще у XVI ст., проте мала локальний, обмежений характер. Лише з розвитком ринкової економіки інфляція набуває постійного характеру.

Сьогодні багато економістів  і політиків називають інфляцію ворогом суспільства номер один, найбільш суворим податком. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом.

Інфляція - це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою.

Не слід ототожнювати інфляцію з емісією грошей або із зростанням цін. Емісія - це законодавче зумовлений випуск додаткової маси грошей в обіг. Коли цей процес обслуговує об'єктивні потреби забезпечення безперервності руху зростаючого обсягу товарно-матеріальних цінностей, то він не є інфляційним чинником. Емісія є джерелом інфляції, коли вона призводить до переповнення каналів грошового обігу, появи надлишкових, а отже, знецінених грошей.

Важливим проявом інфляції є зростання цін. Однак інфляція не може бути пов'язана лише суто з грошовим феноменом. Це складане соціально-економічне явище, породжене диспропорційністю відтворення в різних сферах ринкового господарства, наслідок дисбалансу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Інфляційний процес може відбуватись і без зростання  цін. Наприклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, "вимивання" товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ за умов незмінності ціни.

У свою чергу, можна навести  чимало прикладів, коли зростання цін  не є проявом чи причиною інфляції. Серед причин не інфляційного зростання цін - підвищення якості товарів через впровадження досягнень науково-технічного прогресу; монополізація ринку; циклічні та сезонні коливання; державне регулювання економіки; введення нових ставок чи видів податку; стихійні лиха тощо.

В данiй роботi розглядаються деякi питання, пов’язанi iз стримуванням iнфляцiйних процесiв в економiцi За своiм змiстом робота роздiлена на такi частини: сутність інфляції, її типи та причини; теорії інфляції та їх еволюція; соціально-економічні наслідки інфляції та основні засоби боротьби з нею; особливості інфляційних процесів в Україні.

Метою курсової роботи є дослідження сутності, типів, причин, соціально-економічних наслідків інфляції, а також вивчення теорій інфляції.

Предметом роботи є теоретичні, практичні та організаційні питання сутності та розвитку інфляції.

Об’єктом вивчення виступає інфляція у всіх своїх проявах.

В даній роботі розглядаються деякі питання, пов'язані із стримуванням інфляційних процесів в економіці, а саме: питання державного регулювання й контролю за цінами та антиiнфляцiйного підходу до оподаткування. За своїм змістом робота розділена на такі частини: у першому розділі розкривається сутність та причини виникнення інфляції; у другому розділі розглянуті різноманітні теорії інфляції; у третьому розділі аналіз зосереджений на механізмі iнфляцiї та на iї наслідках як у соціальній, так i в економічній сферах; в останньому-четвертому пункті дана характеристика особливостей iнфляцiйних процесів в Україні.

 

1. Сутність інфляції, її типи та причини виникнення

 

Як економічне явище  інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов’язана  з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана. 

 Інфляція – це знецінення грошей, породжене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання.

Під час інфляції має  місце:

• знецінювання грошей по відношенню до золота;
• знецінювання грошей по відношенню до товару;
• знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських  підручниках:

“Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.”

Типи  інфляції

 

В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат (пропозиції). Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

                P                                                                                        Малюнок 1

                                АS

                            

                                3  

 

                                 

                            2        AD’  

                        1         AD                       

                                       

                 0                     Q

  

                                  

Інфляція  попиту – це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних витрат, збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати). Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в  рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі  відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: “Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів”.

На першому вiдрiзку сукупнi витрати недостатнi i обсяг валового нацiонального продукту (сукупноi пропозицiї) значно вiдстає вiд свого потенцiйного рiвня за умови повноi зайнятостi. У разi збiльшення сукупного попиту рiвень цiн не змiниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде вiдсутня. Це пояснюсться тим, що iснує велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових i матерiальних ресурсiв, якi ще можна залучити за iснуючих на них цiн.

   Поступово зростання  попиту пiдштовхує розвиток сукупної пропозицiї до другого вiдрiзку, зображенного на мал.1. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому їх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починасться зростання цiн, тобто iнфляцiя. Iнфляцiю, що виникає на другому вiдрiзку кривої сукупної пропозицiї, називають передчасною, тому що вона починається до появи повної зайнятостi i повного використання виробничих потужностей у краiнi.

   Подальше зростання  сукупного попиту пiдштовхує сукупну пропозицiю до потенцiйно можливого обсягу виробництва, зображеного на мал.1 третiм вiдрiзком. На цьому вiдрiзку реальний валовий нацiональний продукт досягає свого максимуму, i тому подальше збiльшення сукупного попиту зумовлює iнфляцiю, яку називають вже “чистою” на вiдмiну вiд передчасної.

   Слiд зазначити, що покриття  дефiциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошовоi емiсiї є одним з найважливiших чинникiв iнфляцii попиту, оскiльки зростання пропозицii грошей збiльшус сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

 

Інфляція  пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції.

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицiї, спостерiгається в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцii, тобто середнi витрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцiї, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшусться сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

Таким чином, витрати, а  не попит збiльшують цiни.  Зростання собiвартостi, що призводить до iнфляцiї витрат, може бути викликано рiзними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини, матерiалiв, палива, працi.

Одним iз джерел iнфляцii витрат c рiзкi порушення (“шоки”) пропозицii. Пiд рiзким порушенням (“шоком”) пропозицii розумiсться подiя, зовнiшня по вiдношенню до функцiонування вiтчизняноi економiчноi системи (скажiмо, пiдвищення цiн на iмпорт або несприятливi погоднi умови), що збiльшус очiкуваний фiрмами середнiй рiвень цiн на фактори виробництва.

 Графiчно процес iнфляцii витрат представлено на мал.2: 

 

                                              

                    P      AS’                     Малюнок 2

                               AS

                               

 

                 P’

               

                 P

                                   AD

                       

               

                  0        Q’  Q   Q

 

 

 

                          

Інфляція  може також набувати інших різноманітних  форм:

Прихована. Інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги.

Помірна (повзуча). Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номiнальних цінах. Багато сучасних економiстів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.

Галопуюча. Ціни зростають на 20-100% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.

Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічне (1-2% щодня або на 500% і більше за рік), розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.

Існує також і певне  співвідношення зростання цін по різноманітних товарних групах:

Збалансована  інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно один одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і в одночас на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного зростання цін підіймається процентна ставка державного банка і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.

Незбалансована  інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, на очікувану і неочікувану:

Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад можна привести лiбералiзацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що оказує негативний ефект на системі оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення iнфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуваннi тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує iнфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої iнфляційними очікуваннями, то виникає так званий "ефект Пiгу" - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги.

Причини інфляції

 

Незалежно від стану  грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання  продуктивності праці, циклічних і  сезонних коливань, структурних зрушень  в системі відтворення, монополiзації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих та інше. Очевидно, що не всяке зростання цін - є інфляцією і тому особливо важливо виділити насправді iнфляційне.

Таким чином, зростання  цін, пов’язане із циклічними коливаннями  кон’юнктури, не можна вважати iнфляційним. По мірі проходження фаз циклу - особливо при іноді маючій місце їх "нестандартної" розтягнутостi помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в фазах бума і падати в фазах кризи, а після цього знову зростати в наступних фазах виходу із кризи.

Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку - інфляція витрат підвищення заробітної плати в будь-якій галузі насправді супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна  вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якийсь території зруйновані будинки. Очевидно, що зростає попит на будматеріали, послуги будівників, транспорт і  т. і. Великий попит на послуги  і промислову продукцію буде стимулювати виробників до збільшення обсягу виробництва і по мірі насичення ринку ціни будуть опускатися.

Таким чином, найважливішими причинами інфляції є:

• порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;
• значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;
• надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;
• мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;
• збільшення податкового тягаря на товаровиробників;
• випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці.

 

 

2. Теорії інфляції та їх еволюція

 

Розробка  проблем інфляції в марксистській  літературі та західні теорії інфляції першопочатково однаковою мірою засновувались на розумінні цього явища як чисто грошового феномена. Через це перші теорії інфляції і в тому, і в іншому випадках спирались на розуміння грошей, яке склалось у відповідних економічних вченнях.

Теорія грошей К. Маркса, як відомо, спиралась на тезу, що гроші є товаром, і, як й інші товари, повинні мати власну вартість для нормального виконання своїх функцій. В силу законів історичної еволюції і особливих фізичних властивостей в ринковому господарстві XIX ст. у вигляді грошей виділився такий товар, як золото (в окремих країнах цю функцію виконувало і срібло). Щодо ролі паперових грошей, то, згідно з теорією грошей К. Маркса ці гроші відігравали роль лише представників золота: «Паперові гроші є знаками золота» [10, Т.1, 139]. Саме два зазначених найважливіших положення марксистської теорії грошей — про трудову основу грошей і про паперові гроші як представників — замінників золотих  грошей  були  покладені в  основу марксистської теорії інфляції.

Марксистська  теорія пов'язувала інфляцію з надлишковим паперово-грошовим обігом і спиралась при цьому на положення К. Маркса про паперові гроші як представників — замінників золотих грошей та на формулу К. Маркса, що визначала кількість золотих грошей в обігу при виконанні ними лише функції засобу обігу (К_гр = ТЦ/Ш₀) та при виконанні грішми ще і функції засобу платежу на формулу:

 

К_гр=(ТЦ-К_р+П_л-ВП)/Ш₀,

 

де К_гр – кількість грошей; Т – кількість товарів; Ц – ціни товарів; К_р – сума цін товарів, проданих в кредит; П_л – взаємо погашення платежів; Ш₀ – швидкість обігу грошей.

Проте з часом  погляди на інфляцію як на процес виникнення розриву між кількістю паперових грошей порівняно з кількістю золота, все менше влаштовували радянських економістів. Так, Г. Матюхін зазначав: «... трактування інфляції як переповнення каналів грошового обігу паперовими грішми вже недостатнє»¹. Подібні твердження викликали досить гостру полеміку в радянській економічній літературі. Приводом для неї стала поява в 1968 р. монографії С. Борисова «Золото в економіці сучасного капіталізму». У ній автор докладно проаналізувавши фактичні дані про роль золота в сучасній економіці, прийшов до висновку, що нині «в національних грошових системах вирішального значення набувають нерозмінні паперові гроші та, оскільки тепер вони повністю обслуговують рух товарів, капітілів та послуг на всіх стадіях капітілістичного відтворення, саме ці гроші висуваються на роль грошового антипода, який протистоїть товарному світу та дає вираження ціни товарів власним паперовим масштабом» [4, 64]. Цим автор доводив, що золото перестало бути грішми. Його позицію підтримали ряд радянських економістів (А. Анікін, Л.Красавіна, А. Шаров, Ю. Пашкус, В. ІПенаєв та ін.). Хоча не менш активно виступили і опоненти (М. Бортник, І. Злобін, Я. Кронрод, С. Далін), які відстоювали позицію, що сучасні паперові гроші (навіть в умовах фактичної демонетизації золота), як і раніше представляють у обігу вартість золота.

Наступним кроком стало пов'язування ідеальної «золотої ціни» за допомогою масштабу цін з фактичною купівельною спроможністю кредитно-паперових грошей. У результаті виникала «номінальна ціна» товарів. У свою чергу, зв'язок золота з сучасними грішми в країнах, які не мають власного видобутку золота, реалізувався через функцію світових грошей та інтернаціональну вартість.

Наступним стала поява різноманітних теоретичних концепцій, які намагались пояснити природу сучасних грошей поза зв'язком з золотом. У одних випадках ці гроші видавались за представників не золота, а певного іншого товару; в інших — констатувалась повна відсутність у сучасних паперових грошей власної товарної природи,  але визнавалась можливості мати цінність, не маючи вартості на основі так званої «представницької» природи паперових грошей, та стверджувалося про перетворення грошей на облікові одиниці, які безпосередньо відбивають вартість інших товарів і послуг; в ще одному випадку сучасні гроші видавались за різновид монопольного товару (оскільки емісія їх перебувала під повним контролем одного монополіста — держави). В межах такого тлумачення сучасні гроші зберігали свою товарну природу, а їхня вартість формувалась за тими законами, які вже були встановлені марксистською економічною теорією стосовно інших монопольних товарів (як результат перерозподілу вартості інших немонопольних товарів).

Ще один напрям теоретичних концепцій, які намагались пояснити природу сучасних грошей поза зв'язком з золотом, наголошував, що це передусім не стільки паперові, скільки кредитно-паперові гроші, де зовнішнім втіленням вартості є боргове зобов'язання як носій товарного капіталу. До подібних поглядів на природу сучасних грошей схиляються й інші дослідники.

Кредитно-паперова природа сучасних грошей об'єктивно передбачає, що на них поширюється ряд закономірностей обігу як кредитних, так і паперових грошей. Тільки на основі поєднання цих форм грошей можна пояснити дві зовні суперечливі обставини: чому, з одного боку, сучасні гроші можуть виконувати всі свої функції, а з іншого — інфляційно знецінюються. Визначення сучасних грошей як кредитно-паперових має на увазі не тільки те, що вони випускаються в порядку кредитування господарства чи держави, а й те, що кредитний компонент є провідним у змісті сучасних грошей.

Зважаючи  на тісне, органічне переплетіння банківського та державного кредитів, чітко поділити грошовий обіг на частини, які відповідають кожному з компонентів грошей, неможливо, але це і не потрібно. Виходячи з однорідності грошової маси, вирогідно, більш правильно говорити про те, що сучасні гроші мають дві групи властивостей. Одна поєднує їх з класичними кредитними грішми (в їх основі лежить вексельний обіг та рух позикового капіталу, їх функціонування регулюється банками, а не державною скарбницею). Друга (можливість додаткової емісії державою незабезпечених реальним нагромадженням капіталу грошей, вплив цього процесу на інфляційне зростання цін) — зближує їх з паперовими грішми. Щоправда, нині ця емісія здійснюється банківською системою, а не державною скарбницею. Проте, навіть така форма кредитування держави і фінансування дефіциту державного бюджету може вести до зростання кількості грошей в обігу. І тому при додатковій емісії кредитних грошей понад потребу в них економіки відбувається їхнє знецінення. У цьому разі ми маємо справу з процесом спаперовлення кредитних грошей, який веде до інфляції.

Водночас  аналіз інфляційних процесів у другій половині XX ст. показав, що досить часто вони викликались не тільки процесами в сфері грошового обігу, а й процесами в сфері виробництва і ринкової пропозиції товарів, а лише потім переносились у грошово-кредитну сферу. На такій основі в радянській економічній літературі постало так зване багаточинникове пояснення інфляції (тобто її виникнення і протіканння пояснювалися спільним впливом чинників як з боку грошового обігу і платоспроможного попиту, так і з боку виробництва і пропозиції товарів).

Згідно з  цим підходом у сучасних умовах дослідження  інфляції має містити чотири основних елементи: сутність, причини, форми вияву, соціально-економічні наслідки.

Джерелом західних теорій інфляції також були теорії грошей, але на відміну від марксистського економічного вчення вони за основу брали кількісну теорію грошей, яка виникла ще в XVI ст. (найбільш яскраві її представники — англійський філософ XVIII ст. Д. Юм, а в економіці — Д. Рікардо, Дж. Ст. Міль, А. Маршал, І. Кассель, Дж.М. Кейнс) і набула найбільшого поширення, у тому числі у поясненні феномена інфляції, в кінці XIX ст. — у перші десятиліття XX ст. Найбільш чітко вона була сформульована відомим американським економістом І. Фішером у його дослідженні «Купівельна сила грошей ...» (1911 р.). Саме він популяризував та теоретично обґрунтовував відоме ще з XVII ст. так зване рівняння обміну:

MV=PQ

 

де М — кількість грошей в обігу (незалежно від характеру грошей   металевого чи кредитно-паперового); V — швидкість обігу грошей; Р — середній рівень цін товарних угод; Q — кількість товарних угод.

У рівнянні обміну в найбільш спрощеному та популярному вигляді наведена кількісна теорія грошей та відповідне пояснення інфляції. Згідно з нею між зростанням цін та грошовою масою існує прямоиропорційна лінійна залежність. Причому ця залежність діє без опосередковуючих її ланок: зростання грошової маси веде до зростання цін (інфляції). Ця теорія була піддана критиці представниками різноманітних течій економічної думки, в тому числі марксистської.

Оскільки  зазначена критика не порушувала сутності кількісної теорії грошей, то з її допомогою було здійснено певну реконструкцію цієї теорії. Так, І. Фішер ускладнив рівняння обміну, додатково ввівши до лівої його частини кількість та швидкість засобів чекового обігу. Врешті-решт, його формула набула такого вигляду: “кількість готівкових грошей, помножена на середню швидкість їх обігу (М’V’), плюс кількість банківських депозитів, помножена на середню швидкість їх обігу (М’’У"), дорівнює кількості товарів, помноженій на їх ціни чи середній зважений рівень цін на обсяг торгівлі (РQ)”, тобто

 

РQ = М'V’ + М"У"

Ще більші новації в цю формулу були внесені англійськими економістами (особливо А, Маршалом, А. Пігу та ін.), які включили, в кількісну теорію грошей проблеми попиту господарюючих агентів на платіжні засоби і як засіб обігу, і як страховий фонд. На відміну від І. Фішера вони в основу свого варіанту теорії поклали не обіг грошей, а нагромадження їх у господарюючих суб'єктів. Основний принцип «кембриджського» варіанту рівняння обміну виражається формулою:

M=kPQ

 

де M – кількість грошей; P – рівень цін; Q – фізичний обсяг товарів; k – частина річного доходу, яку учасники трансакцій повинні зберігати в формі грошей аби безперешкодно задовольняти свої поточні витрати (касаві залишки).

У цілому ці зміни  не порушували закладену в теорію І. Фішера пряму, жорстко пропорційну залежність рівня цін від кількості грошей у обігу. Ще одна група критичних зауважень виходила з сумнівності занадто жорстких кількісних закономірностей, закладених у кількісній теорії грошей (наприклад, точну пропорційність у зростанні кількості грошей і викликаного цим збільшення рівня цін, постійність швидкості обігу грошей і кількості товарних угод), або зазначала можливість одночасно з впливом грошового обігу на рівень цін і достатньо серйозного впливу з боку чинників ціноутворення, які мають виробничий чи ринковий характер. Оскільки ці зауваження ставили під загрозу самі принципи кількісної теорії грошей і засновану на ній теорію інфляції, враховані вони не були.

Останнє мало і своє об'єктивне пояснення. Концепція інфляції, заснована на кількісній теорії грошей, у загальному вигляді правильно пояснювала механізм інфляції, яка спостерігалася в XIX ст. і в перші десятиліття XX ст. Інфляція того періоду виступала здебільшого як виключно грошове явище, як підвищувальна реакція цін на збільшення паперово-грошової маси при відриві останьої від її металічної основи. Звідси і засоби, які рекомендувались тоді у боротьбі з інфляцією. Це передусім зменшення обсягу емісії паперових грошей і відновлення їх зв'язку з золотом.

У західній економічній  думці 1930-ті роки ознаменувались появою і швидким завоюванням популярності кейнсіанскою теорією (відбулась так звана кейнсіанська революція). Вирішальними в цьому процесі були ідеї, висунуті в головній праці Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей». У короткому викладі найбільш революційний характер порівняно з попередніми неокласичними теоріями несли дві ідеї Кейнса. Перша полягала у визнанні того, що ринкова економіка, заснована на приватному підприємництві, за певних умов може опинитись у глибокій кризовій стагнації, з якої одні лише стихійні сили ринку її вивести не зможуть. Друга фундаментальна ідея кейнсіанства полягала у висуненні як визначального напряму еволюції економічної системи державного регулювання, покликаного виправити дефекти чисто ринкового розвитку стимулюванням так званого ефективного попиту. Вирішальним інструментом подібного стимулювання визнавалось збільшення видатків державного бюджету (в тому числі за рахунок його дефіциту). В цьому контексті інфляція стає важливим елементом макроекономічного регулювання.

Залишаючись в цілому на позиціях кількісної теорії грошей, Дж. М. Кейнс дещо модифікував її. Окрім трансакційного мотиву і мотиву нагромадження на непе-редбачувані випадки, які визначаються як функція суспільного виробництва (Y) і дорівнюють L1(Y), він ввів ще і спекулятивний мотив, який збільшує потребу в грошах на L2(г). В результаті загальна формула для визначення потреби у грошах набула вигляду: М = L1(Y) + L2{r). Останній мотив надання «переваги ліквідності» пов'язаний зі ставкою відсотка г, рівень якого обернено пропорційний доходам від альтернативних фінансових активів.