Новітній маркетинг

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ  «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
 
 

Кафедра педагогіки та психології 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 
з  дисциплін психолого-педагогічного циклу

На тему «Новітній маркетинг» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ – 2011

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………...3

Розділ  1. Урахування вікових соціально-психологічних особливостей групи навчання при плануванні, організації та проведенні занять

1. Вікові соціально-психологічні особливості груп навчання……….………..5
2. Особливості навчання старшого шкільного віку…………………………....8

Розділ 2. Методичне забезпечення гуманізації шкільної економічної освіти

2.1 Методи, прийоми та засоби гуманізації економічної освіти і їх роль в розвитку творчих здібностей учня……………………………………………...10

2.2 Особливості використання наочності на уроках новітнього маркетингу..16

Розділ 3. Методичні особливості викладання теми

3.1. Актуальність, значимість, мета, завдання вивчення  даної теми………....21

3.2. Матеріали для проведення уроку……………………………………….….24

Висновки……………………………………………………………...…………...…26

Список  використаних джерел……………………………………………………....27 

      ВСТУП

     Прямуючи  до світових стандартів якості духовного, економічного, соціокультурного життя  суспільства, Україна на державному рівні підтверджує основоположну роль освіти у справі реалізації цих стратегічних планів. Метою освіти, як відомо, є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, інтелектуально-творчого потенціалу народу. Серед багатьох принципів, що покликані забезпечити виконання вищевказаних завдань, одним із головних визначено принцип гуманізації освіти, що полягає в якнайповнішому розкритті здібностей людини та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні першочерговості загальнолюдських цінностей, гармонійних стосунків людини і зовнішнього середовища, суспільства і природи [1, c.54].

     Актуальність  теми даного дослідження полягає у тому, що сьогодні існує проблема формування нового мислення маркетолога, що спирається на нові знання. Також, зростання ролі маркетингу і його поширення потребує звернення особливої уваги навчальних інституцій на формування у майбутніх маркетологів якостей «засновників» маркетингу в системі менеджменту компанії.

     Об’єктом дослідження є процес навчання основам новітнього маркетингу учнів.

     Мета  дослідження - теоретично обґрунтувати необхідність викладання новітнього маркетингу для формування такої нової основної кваліфікаційної ознаки майбутнього маркетолога, як креативність.

     Основні завдання дослідження:

• визначення комплексу найбільш ефективних методів, прийомів і засобів, які забезпечують процес надання нової маркетингової освіти;
• вивчення проблеми розвитку творчих здібностей учнів;
• виявити тенденції розвитку новітнього маркетингу в Україні.

     Досліджуючи дану тему, я хочу проаналізувати формування творчих здібностей учнів педагогічними  засобами, що забезпечують максимально  сприятливі умови для виявлення  та розвитку обдарувань і вмінь учнів; розкрити вплив емоційності педагога на розвиток тих здібностей, що зумовлюють креативну діяльність у сфері маркетингу.

Розділ 1.УРАХУВАННЯ ВІКОВИХ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ГРУПИ НАВЧАННЯ ПРИ ПЛАНУВАННІ, ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННІ ЗАНЯТЬ 

1.1.Вікові соціально-психологічні особливості груп навчання.

     Дошкільний  вік (до 6 років). Рушійними силами розвитку психіки дошкільника є протиріччя, які виникають у зв’язку з розвитком цілого ряду потреб дитини. Найважливіші з них: потреба в спілкуванні, за допомогою якої засвоюється соціальний досвід; потреба в зовнішніх враженнях, в результаті чого відбувається розвиток пізнавальних здібностей; потреба в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок та вмінь. Розвиток провідних соціальних потреб у дошкільному віці характеризується тим, що кожна з них набуває самостійного значення. У дошкільний період емоції випереджають хід виконання дій, виникає здатність до співпереживання, здатність передбачити наслідки своїх дій, сумління совісті. Ці соціальні почуття лише починають формуватися. Вони розвиваються у грі. Дитина отримує задоволення від самої гри. Емоції беруть участь у підпорядкуванні мотивів, що призводить до становлення довільної регуляції [8, c.38].

     Молодший  шкільний вік (6-10 років). За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дітей від шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги їх перехід від ігрової до учбової діяльності, яка стає у цьому віці провідною.

     Вступ дитини до школи - це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною й психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються і продовжують розвиватись фізичні й розумові сили, формуються психічні властивості молодшого школяра.[7, c.119-121].

     Середній  шкільний вік (від 10-11 до 15 років) - Підлітковий вік - це один з найважливіших етапів життя людини. В ньому багато джерел і починань всього подальшого становлення особистості. Вік цей нестабільний, ранимий, важкий і виявляється, що він більше, ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля.

     Загальна  характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, в психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях - зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході - змін провідної діяльності. Однак, всі ці і багато інших підходів об’єднує те, що в них існують загальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і соціальними змінами.

     В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб’єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім’єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини. Підлітковий період - сензитивний для розвитку потреб, спрямованості особистості, оформлення ідеалів.

     Основні потреби підліткового віку:

1. потреба у самовираженні;
2. потреба уміти щось робити;
3. потреба щось значити для інших;
4. потреба рівноправного спілкування з дорослими;
5. посилення статевої ідентифікації.

     Підлітковий період — це період інтенсивного формування самооцінки, бурхливого розвитку самосвідомості як здатності спрямовувати свідомість на власні психічні процеси, включаючи і складний світ своїх переживань, потреби пізнати себе як особистість. На межі молодшого шкільного віку і підліткового відбувається криза самооцінки. Помічено різкий зріст незадоволеності собою. Було встановлено, що в підлітковий період формується уміння оцінювати себе не тільки через вимоги авторитетних дорослих, а й через власні вимоги [7, c. 151-152].

     Старший шкільний вік (15-18 років). Юнацький вік - це період вироблення світогляду, переконань, характеру та життєвого самовизначення. Юнацтво - час самоствердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, час пошуку, надій, сподівань. У старшокласників звично яскраво виражено вибіркове відношення до навчальних предметів. Потреба в значущих для життєвого успіху знань - одна із найхарактерніших рис теперішнього старшокласника. Це визначає розвиток і функціонування психічних процесів. Сприйняття характеризується цілеспрямованістю, увага - довільністю та стійкістю, пам'ять - логічним характером. Мислення старшокласників відрізняється більш високим рівнем узагальнення та абстрагування, поступово набуває теоретичну та критичну направленість [8, c.59-60].

     Вік дорослості. Період дорослості у порівнянні з іншими віковими періодами - дошкільним, молодшим шкільним, підлітковим, юнацьким - охоплює значно більший відрізок часу життя людини і тому описання його особливостей є ускладненим.

     Традиційно  вважалося, що вік дорослості - це стабільний період у житті дорослої, сформованої людини і тому ніяких особливих змін у психічному розвитку особистості не відбувається. В. Клапаред характеризував дорослість як стан психічного “закам’яніння”, коли процес розвитку припиняється. Але більш ретельне вивчення цього вікового періоду змінило думку вчених. Потенціал розвитку існує протягом всього життя людини. З настанням дорослості процес розвитку людини не припиняється і не завершується, йому притаманні протиріччя і гетерохронність (нерівномірність); виділяються сенситивні і критичні моменти, психофізіологічний розвиток не є статичним, природа його різноманітна і суперечлива [7, c.244-245]

      1.2. Особливості навчання старшого  шкільного віку.

     Основне в становленні особистості старшокласника - відкриття власного світу, яке проявляється в формі переживання своєї  індивідуальної цілісності та неповторності. Внутрішній світ стає для нього цінністю. Здійснюється бурхливий розвиток самосвідомості. На думку Е. Еріксона, юнацький вік будується навколо кризи особистісної ідентичності.

     Навчання  старшокласників передбачає радикальну перебудову змісту і методів навчання, максимальне врахування індивідуальних особливостей та інтересів учнів, що дає простір їх власній розумовій і соціальній ініціативі. Розумовий розвиток старшокласника полягає у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності.

     У навчанні формуються загальні інтелектуальні здібності, понятійне теоретичне мислення. Юнацьке мислення характеризується схильністю до теоретизування, створення абстрактних узагальнень, захоплення філософськими побудовами. Абстрактна можливість здається старшокласнику більш цікавою і важливішою, ніж дійсність. Руйнування універсальних законів і теорій стає улюбленою розумовою грою старшокласника. У мріях юнаки програють різні варіанти свого майбутнього життєвого шляху. Філософська спрямованість юнацького мислення пов’язана не тільки з формально-логічними операціями, а й з особливостями емоційної сфери юнаків.

     Збільшується  обсяг уваги, здатність довго зберігати її інтенсивність і переключатися з одного предмета на інший. Юність психологічно більш рухлива і схильна до захоплень. Разом з тим увага стає більш вибірковою, залежить від спрямованості інтересів.

     Старшокласники  починають оцінювати навчальну  діяльність з позиції свого майбутнього. У них змінюється ставлення до окремих предметів. Воно починає, на відміну від підліткового віку, зумовлюватися не ставленням до вчителя, а інтересами, нахилами учня, намірами отримати певну професію.

     Робота  з підготовки до вибору учнями професії повинна стати органічною частиною всього навчально-виховного процесу. Вона складається з таких напрямів:

    1.професійна просвіта - озброєння старшокласника знаннями про різні професії;

    2.професійна психодіагностика - вивчення психічних особливостей школяра;

    3.професійна консультація - встановлення відповідності індивідуально-психологічних особливостей старшокласника тій або іншій професії;

    4.розвиток інтересів, нахилів старшокласника до різних видів діяльності [7, 199-201]. 

Розділ 2. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГУМАНІЗАЦІЇ ШКІЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ 

     2.1 Методи, прийоми та засоби гуманізації економічної освіти і їх роль в розвитку творчих здібностей учня

     Гуманізація шкільної освіти з метою розвитку творчих здібностей учня вимагає включення в зміст навчального предмету, крім традиційних компонентів (фактичного матеріалу, узагальнених результатів суспільно-історичного пізнання світу, методів дослідження і наукового мислення), які забезпечуватимуть виконання пріоритетного завдання на шляху гуманізації шкільної освіти – передачу підростаючому поколінню творчого досвіду, досвіду емоційно-ціннісного ставлення світу, духовних цінностей.

     Передати  ці компоненти без застосування дидактичного принципу емоційності, який відкриває  шлях до пізнання світу через його переживання, неможливо.

     Виходячи  звідси, в змісті освіти необхідно  виділити провідні ідеї курсу, здійснити диференціацію головного або світоглядного матеріалу і матеріалу для спеціалізації та професіоналізації. Суттєвим тут є не стільки обсяг знань як їх характер, що повинен забезпечити виконання завдань гуманізації шкільної освіти.

     Доцільно, щоб крім загального предмету, крім програми спецкурсу для відібраних, тобто з більш чи менш визначеними стійкими здібностями або інтересами, існували перехідні форми формування цього інтересу, так звані форми проб себе: гуртки, об’єднання, клуби та ін. Вони повинні відзначатися добровільністю участі в них, самодіяльністю, пошуковим характером. Тут повинна перевірятись захопленість учня даною діяльністю, готовність освоювати вищий, ніж потрібно всім, рівень знань, умінь, розвитку. Форма творчого пошуку своєї майбутньої професії – важлива проміжна ступінь і повністю добровільна.

     Природі сприйняття в багатьох випадках властиве образне мислення, стимулювати яке якраз і покликане застосування дидактичного принципу емоційності як рівнозначного принципу науковості.

     В дослідженні ми відслідковуватимемо процес впливу гуманізації шкільної освіти на розвиток творчих здібностей учня в загальноосвітній школі, де економічна освіта необхідна в першу чергу для створення в уяві учня цілісної картини світобудови, виробничої структури суспільства, економічних законів та закономірностей, розв’язання на цій основі зрілих життєвих завдань.

     Творчість – це вища форма активності і  самостійної діяльності людини[]. Мотиви збудження її випливають з природи світобачення та мислення. Певну проблему тут становить функціональна асиметрія головного мозку, тобто розподіл психічних функцій між лівою і правою півкулями. Хоч вони обидві здатні до сприйняття слів та образів і до їх переробки, але ці процеси протікають по-різному.

     Ліва  півкуля має дискретне і аналітичне мислення, оскільки ї його допомогою здійснюється ряд послідовних операцій, що забезпечують логічно не суперечливий аналіз предметів і явищ за певною кількістю ознак. Завдяки цьому формується внутрішньо несуперечлива модель світу, яку можна закріпити чи однозначно виразити в словах або в інших умовних знаках, що є обов’язковою умовою соціального спілкування [2,c. 21].

     Права півкуля відповідає за просторово-образне  мислення, оскільки створює можливість моментального захоплення багаточисленних  якостей об’єкта в їх взаємозв’язку однієї з одною і у взаємодії із якостями інших об’єктів, що забезпечує цілісність сприйняття. Дякуючи такій взаємодії образів у кількох смислових площинах відразу, вони набувають якостей багатозначності. Ця багатозначність якраз і лежить в основ і творчості. Обидві ці півкулі функціонують у взаємозв’язку, виносячи свою специфіку в роботу мозку і цілому. Він же здатний запам’ятовувати все таким як є – в багатстві кольорів, звуків, запахів, форм і інших якостей. В процесі сприймання в правій півкулі формується образ-модель сприйнятого у всьому багатстві своїх якостей, в лівій – відповідні образу-моделі слова. Сприйняття таким чином не стирається, а натомість стимулює людину до творчого процесу [3, c. 78].

     Роль і місце економічних образів в процесі гуманізації шкільної освіти з метою розвитку творчих здібностей учня особливі. Вони сприяють засвоєнню таких елементів шкільної освіти, як: знання, уміння та навички репродуктивного характеру, досвід емоційно-чуттєвого ставлення до світу.

     Рівень знань, який вони забезпечують, репродуктивний. Процеси мислення, що забезпечують функціонування знань на цьому рівні, теж мають репродуктивний характер. Таким же характером відзначаються уміння та навички. Найефективніше ці елементи освіти забезпечуються такими методами як: пояснювально-ілюстративний, образної розповіді, пояснення на яскравому життєвому економічному прикладі, ситуації. Крім цього, незалежно від застосування того чи іншого методу використовуватимуться засоби впливу сугестивної особистості вчителя, психо-емоційного впливу колірного фону інтер’єру класної кімнати.

     Застосування  названих методів, прийомів та засобів  забезпечить такі шляхи гуманізації  навчально-виховного процесу на уроці, як такі:

1. наближення завдяки дидактичному принципу емоційності до природи світосприйняття;
2. появу в учнів позитивних емоцій внаслідок стану психорелаксації;
3. зняття стресів засобами гумору.

     Певний  оздоровчий ефект забезпечить виконання  спеціальних вправ для забезпечення психічної релаксації учнів в ході уроку.

     На  цьому рівні засвоєння змісту економічної освіти відбуватиметься художній розвиток учня як серцевина творчого процесу[3, с. 104], а також необхідний для творчості розвиток уяви, образної пам’яті, почуттів, зорових та слухових відчуттів. Створення економічного мислення передбачає творчу роботу вчителя, його всебічну обізнаність з предметом, володіння художнім та логічним мисленням, артистичними здібностями.

     У процесі навчання, відповідно до змісту тем, доцільно використовувати, крім одноосібного виконання учнями роботи, такі активні форми роботи як групові, парні, комбіновані. Колективна робота може виконуватись як в кінці семестру, так і протягом року за вибором учителя та учнів.

     Так, у книзі "Духовний світ школяра” В.А. Сухомлинський проведено цікаві спостереження про вплив малюнка на духовний розвиток школярів. В школі на протязі чотирьох років проводився такий досвід: в мить сильного емоційного піднесення, викликаним знову пережитим або пізнаним вчителі пропонують дітям передати їхні переживання в малюнку. Діти не тільки з піднесенням малювали, предмети або казкові образи, але виражали своє відношення до того, що вони намалювали.

     Подальші  спостереження доказали, що в багатьох дітей сформувалася потреба передати побачене чи пережите в малюнку. Схильність до малювання закріпилась не в усіх дітей, зате уроки малювання залишилися в їхньому внутрішньому світі глибокий слід. Ці діти відрізнялися більш тоншими, стійкішими почуттями, всебічною цікавістю, точністю і гнучкістю творчої діяльності.

     Ефективність  засвоєння навчального матеріалу на усіх уроках, великою мірою залежить від рівня розвитку емоційної сфери учнів. Емоції, як процес, є діяльність, яка оцінюється інформацією про внутрішній і зовнішній світ, яка надходить в мозок. Емоції оцінюють дійсність і доводять свою оцінку до відома організму на мові.

     Емоційний процес включає в себе три основних компоненти.

     Перший  – це емоційний збудження, яке  визначає мобілізаційні зрушення в  організмі. У всіх випадках, коли виникає  явище, яке має значення для індивіда, а така подія констатується у формі емоційного процесу, виникає зростання збудження, швидкості і інтенсивності протікання психічних, моторних і вегетативних процесів.

     Другий  компонент – знак емоцій: позитивна  емоція виникає тоді, коли явище  оцінюється як позитивне, негативна – коли воно оцінюється, як негативне. Позитивні емоції збуджують дії підтримки позитивного, негативні – збуджують дії спрямовані на усунення контакту з негативним.

     Третій  компонент – ступінь контролю емоцій.

     Форма емоційного процесу залежить від особливостей, які викликали її. Джерелом емоцій є характер протікання процесів регуляції і виконання діяльності. Успішно проходячи процеси сприймання, рішення задач, дій служать джерелом позитивних емоцій і задоволення [3, с. 108].

     Під впливом емоцій протікання всіх пізнавальних процесів може змінитися. Людина, яка знаходиться в емоційно нейтральному стані, реагує на предмети залежно від їх значимості, при цьому чим важливіший для нього той чи інший фактор, тим краще він сприймається.

     Емоції  помірної і високої ступені інтенсивності викликають вже помітні зміни в пізнавальних процесах, особливо з’являється велика тенденція до сприймання, запам’ятовування тільки того, що відповідає домінуючій емоції. При цьому зміст матеріалу, який сприймається, посилює емоцію, що, в свою чергу, закріплює тенденцію до сконцентрування на змісті, який викликав цю емоцію. Тому на уроках потрібно викликати емоції дітей, щоб не було нейтральних або щоб їх кількість була все меншою. Згадуючи свої емоції на уроці, діти пригадують матеріал, який був з ними пов’язаний.

     Одним з головних факторів, який визначає, чи буде дана людина більше чи менше  під впливом емоції на її пізнавальні  процеси, є ступінь ваги цих процесів. Тому дитина більш підвладна впливу емоцій ніж дорослий.

     Емоційне збудження збільшує виконання більш легких завдань і утруднює більш важких. Але при цьому позитивні емоції, пов’язані з досягненням успіху, зазвичай, сприяють збільшенню виконання діяльності, навчанню. Позитивні емоції сприяють кращому, а негативні – гіршому виконанню діяльності, в результаті якої ці емоції виникли.

     Емоції  і мислення мають одні і ті ж  витоки і тісно переплітаються у  своєму функціонуванні. Однак особливістю  свідомого учня є те, що емоції не визначають його поведінки. Формування рішення про ту чи іншу дію приймається таким учнем в процесі зважування всіх обставин і мотивів. Цей процес, зазвичай, починається з емоційної оцінки і завершується нею, але в самому процесі домінує думка. Та якщо дії чи вчинки виконуються на основі одних лише холодних доведень розуму, то вони значно менш успішні, ніж у тому випадку, коли такі дії підтримуються емоціями [3, c.114].

     Емоційні  переживання (радість, смуток, страх, здивування, жалість, незадоволення тощо) викликають, перш за все, спеціальним підбором змісту навчального матеріалу. І чим частіше учні будуть переживати радість перемог від вірно даної відповіді чи вірно вирішеної задачі, колективно дискутувати на цікаву тему, захищаючи свої переконання, тим більше в них буде формуватися емоційна чутливість.

     Звичайно  не тільки самі по собі приклади, цікаві задачі будуть визначати інтенсивність  емоційного розвитку, але й емоційна подача цього учителем впливає на емоційний розвиток дитини. Для розвитку почуттів важливо підтримувати виявлення  відвертості, відкритості у вчинках учнів та висловлювання на уроках. В класі повинна бути створена атмосфера емоційного комфорту, захищеності учнів від несправедливості, насмішок по відношенню до їх емоційних переживань.

      2.2 Особливості використання наочності на уроках новітнього маркетингу

     У процесі шкільного навчання образне  мислення є домінуючим, а наочність  − один з найважливіших дидактичних  принципів. Близько 90% усієї інформації, яка сприймається людиною, надходить  до неї через зоровий канал  сприймання, який має у 100 разів більшу пропускну здатність, ніж слуховий. У зв'язку з цим використання у навчанні засобів наочності є винятково важливим. Вони, крім того, що дають величезну інформацію про об'єкти вивчення, сприяють цілісному сприйманню цього об'єкта, збуджують емоції і викликають інтерес учнів.

     Засоби  наочності поділяють на три види: натуральні, зображувальні та знаково-символічні. До натуральних належать природні реальні  предмети, явища, процеси, факти. Рослини, тварини, географічні об'єкти, різноманітні фізичні, хімічні явища − усі вони є засобами, якщо тільки використовуються у навчальному процесі.

     Другий  вид засобів навчання − зображувальні. До них належать картини, муляжі, копії. Їхня інформативна насиченість дещо менша, ніж натуральних об'єктів. Але ці засоби навчання мають важливу для навчання особливість: у них може бути виділено, підкреслено той аспект сприйняття, який має найбільше значення для навчання.

     Третій  вид засобів наочності − знаково-символічні. Знакова форма цих засобів (формули, графіки, діаграми, схеми) більшою мірою, ніж інші, дає змогу виокремити суть предмета вивчення, сприяє розвитку мислення й уяви [4, с. 42-43].

     На  уроках маркетингу можна використовувати такі наочні методи навчання: демонстрація, ілюстрація, самостійне спостереження.

     Метод демонстрації полягає в наочно-чуттєвому  ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді. Використовується для розкриття  динаміки явищ, які вивчаються, а  також для ознайомлення із зовнішнім  виглядом предмета, його внутрішньою будовою та ін. При цьому увага учнів концентрується на суттєвих властивостях предметів, явищ, процесів. Слово відіграє супровідну роль і служить для аналізу ходу спостережння та його результатів. Велику дидактичну цінність має демонстрація реальних предметів, явищ або процесів, що протікають у природних умовах.

     Ілюстрація  передбачає показ і сприймання предметів, процесів і явищ у їх символічному зображенні за допомогою карт, плакатів, портретів, фотографій, малюнків, схем, репродукцій тощо.