Одиничний та партіонний методи організації виробництва

ЗМІСТ

ВСТУП

В нових ринкових умовах господарювання підприємство несе повну відповідальність за результати своєї роботи. А це вимагає від них адекватної зміни в підготовці спеціалістів.

Основна мета підприємства - це є забезпечення споживача необхідною йому продукцією або послугами в задані терміни, необхідної якості з мінімальними затратами для виробника. При вирішенні цієї проблеми в умовах ринкової економіки головним є споживач.

Щоб вижити підприємство повинно постійно думати про якість своєї продукції і зниження затрат на її виробництво. Це завдання керівних працівників і спеціалістів підприємства визначає стратегію і тактику організації виробництва.

При розробці і реалізації виробничої політики, яка має своєю метою пристосування підприємства до вимог ринку, керівникам і спеціалістам підприємства необхідно тримати в полі зору широкий круг запитань, які стосуються не тільки сфери виробництва. Вони мають собі визнати - що виробництво - це тільки частина процесу, який весь час оновлюється. Розвивати виробництво, збільшувати його потужність, тобто добре організовувати комплекс всіх робіт на підприємстві можна тільки тоді, коли добре знаєш умови ринку, тобто те, що від тебе чекають.

Проблеми розвитку методів організації системи виробництва і реалізації завжди знаходились у центрі економічної науки. Але вітчизняні дослідження цього питання до недавнього часу з об’єктивних причин проводились без урахування особливостей прояву нових форм і принципів господарювання. В сучасних умовах такий підхід до вирішення проблем викликає протиріччя між можливостями підприємств і попитом споживачів. Передумови побудови науково-обгрунтованих рекомендацій щодо розвитку системи організації виробництва  підприємств в ринкових умовах можна знайти у роботах Анікіна Б.А., Гриньової В.М., Іванова Ю.Б., Колобова А.О., Леншина І.А., Неруш Ю.М., Новікова О.М., Осипова Ю.М., Одінцової Г.С., Орлова П.А., Панкратова Ф.Г., Перерви П.Г., Третяк О.О. та ін. Дослідження цих учених переконливо показують, що без формування сучасної системи організації виробництва і реалізації продукції на основі маркетингових та логістичних принципів не можна розраховувати на успіх. У зв’язку з цим розробка і обґрунтування пропозицій щодо розвитку системи організації виробництва набуває актуального значення, що і зумовило необхідність проведення даного дослідження. Предметом дослідження є одиничний та партіонний методи організації виробництва.

Об'єктом дослідження обрано підприємство ПрАТ «КЗГО».

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження  є теоретичне обґрунтування та розробка методичних рекомендацій щодо ефективного розвитку системи сучасних методів та форм  організації виробництва та розробка на цій основі основних напрямків їх вдосконалення.

Відповідно до поставленої мети було вирішено такі задачі:

• визначити сутність та завдання організації виробництва;
• визначити предмет та об'єкт, мету організації виробництва;
• розглянути організаціяю виробництва як основe забезпечення креативної діяльності виробництва;
• проаналізувати одиничний метод організації виробництва;
• проаналізувати партіонний методи організації виробництва;
• дослідити ефективність застосування одиничного та партіонного методів організації виробництва;
• надати характеристику ПрАТ «КЗГО»;
• дослідити застосування одиничного та партіонного методів на ПрАТ «КЗГО»;
• визначити шляхи покращення одиничного та партіонного методів організації виробництва на ПрАТ «КЗГО».

Теоретичною та методологічною основою дослідження виступають фундаментальні роботи вітчизняних і зарубіжних спеціалістів з економічної теорії, маркетингу, менеджменту, економіки підприємств та організації виробництва; нормативні акти України; праці економістів з проблеми, яка досліджується.

В процесі дослідження застосовані методи логічного узагальнення, системного аналізу, метод порівняльного економічного аналізу, експертних оцінок, статистичні і матричні методи.

РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

1.1 Сутність та  завдання організації виробництва

Під організацією виробництва розуміється координація і оптимізація в часі і просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення у визначені строки найбільшого результату з найменшими затратами.[1]

Перехід на ринкові відносини кардинально змінюють погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найкращого використання техніки і людей в процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність.

На перший план в організації виробництва висувається нова мета виробництва, яка дає змогу в будь-який момент перебудувати виробництва на випуск інших видів продукції при зміні попиту на неї з найменшими затратами, а також це повинно бути виробництво високої культури, яке створює умови для випуску високоякісної продукції точно у визначені терміни, яка може бути конкурентоспроможною на ринку.[1]

Все це говорить про те, що організація виробництва має багатопланове завдання, рішення яких дозволить відповісти на питання: « Що має робити підприємство, щоб успішно господарювати ?».

Для керівників і спеціалістів підприємства можливості для успішного ведення господарювання відкриваються тільки тоді, коли вони ясно оцінюють стан свого виробництва, тверезо оцінюють перспективи для досягнення поставленої мети.

Кожне підприємство має свої специфічні завдання організації виробництва - комплекс завдань по забезпеченню сировиною, найкраще використання робочого часу та робочої сили, поліпшення асортименту і якості випуску продукції, освоєння нових видів продукції. На практиці багато завдань по організації виробництва вирішують технологи, тому важливо розрізняти функції технології і функції організації виробництва.

Технологія визначає способи і варіанти виготовлення продукції. Функцією технології є визначення можливих типів машин для виробництва кожного виду продукції, інших параметрів технологічного процесу, тобто технологія визначає - що треба зробити з предметом праці і при допомозі яких засобів виробництва, щоб перетворити його в необхідний продукт.

Функція організації виробництва - це визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору найбільш ефективного у відповідності. З метою і умовами виробництва, або інакше, як краще задіяти предмет і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими затратами робочої сили і засобів виробництва.[7]

В кожному конкретному випадку організація виробництва обгрунтовує ефективність міроприємств, що здійснюються, тому що для підвищення організації виробництва потрібні не тільки окремі міроприємства, які забезпечують підвищення продуктивності обладнання або зниження трудомісткості, або поліпшення якості продукції, або зниженням затрат сировини. Ефективність виробництва визначається методами ефективного використання елементів виробництва в їх сукупності.

Особливість організації виробництва - це взаємозв'язок елементів виробництва і вибір таких методів і умов їх використання, які в найбільшій мірі відповідають меті виробництва.

Завдання організації виробництва:

- поглиблення спеціалізації;

- вдосконалення форм організації виробництва;

- швидка (гнучка) переорієнтація виробництва  на інші види продукції;

- забезпечення безперервності  і ритмічності виробничого процесу;

- вдосконалення організації праці  і виробництва в просторі і  часі;

- створення логістичної системи.

Якщо завданнями технології являються підвищення потенційних можливостей збільшення об'єму вироблюваної продукції, поліпшення її якості, зниження норм розходу ресурсів при її виготовленні, то організація виробництва визначає методи і умови для досягнення цих можливостей з врахуванням зовнішніх і внутрішніх умов роботи підприємства.

Для того, щоб підприємство добре працювало необхідно весь час слідкувати за його роботою, а саме постійно підвищувати вимоги до конструктування, виготовлення, монтажу і наладки обладнання; встановлювати оптимальні експлуатаційні режими їх роботи, виявляти причини простою обладнання. Основною причиною простою обладнання являється невідповідальність оперативно-виробничого планування і матеріально-технічного забезпечення. На ряді підприємств оперативне планування здійснюється без належного обгрунтування, відсутні розрахунки оптимальних об'ємів виробництва, складських запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва.

Оптимальний рівень запасів повинен визначатися для кожного підприємства виходячи із особливостей асортименту продукції, техніки, технології, організації виробництва з врахуванням особливостей поставок сировини і збуту готової продукції.[7]

Крім цього до завдань організації виробництва відноситься скорочення тривалості виробничого циклу, безперебійне забезпечення сировиною, матеріалами при зменшенні запасів сировини і матеріалів, а також готової продукції.

Серед причин, які пояснюють неповну загрузку встановленого обладнання і неповне використання машин на протязі всього режимного часу необхідно виділити невідповідальність структури асортименту машин і диспропорцію у виробничій потужності цехів підприємства.

Тому завданнями організації виробництва є вдосконалення асортименту, визначення оптимальної спеціалізації підприємств, виробничих потужностей, реконструкції і технічного переозброєння виробництва. [9]

1.2 Предмет та  об'єкт, мета організації виробництва

Об'єктом організації виробництва є підприємство, що являє собою самостійний господарський елемент, створений для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб й одержання прибутку, а предмет вивчення -  методи й форми організації процесу виробництва в часі й просторі.[1] 

Організація виробництва повинна постійно адаптуватися до мінливих економічних умов, бути  орієнтованої на зниження витрат виробництва й підвищення якості випуску продукції.

Сутність організації виробництва складається у встановленні необхідних зв'язків і погоджених дій учасників виробничого процесу, створенні організаційних умов для реалізації економічних інтересів і соціальних потреб працівників  підприємства.[1]

Головною метою організації виробництва є забезпечення економічної й соціальної ефективності функціонування підприємства.  Досягнення цієї мети забезпечується через реалізацію цілей нижчого рівня,  до яких відносять:

- підвищення рівня організації виробництва;

- удосконалювання виробничо-технічної бази підприємства;

- скорочення тривалості виробничого циклу;

- поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей;

- підвищення продуктивності праці;

- виконання плану виробництва по номенклатурі, асортиментам й якості продукції в заданий термін;

- забезпечення стабільного випуску продукції високої якості;

- задоволення попиту споживачів;

- розробка нових видів продукції;

- удосконалювання виробленої продукції відповідно до  запитів ринку;

- забезпечення скорочення браку й рекламацій   й ін.

Організація виробництва на підприємстві відноситься до  сфери діяльності лінійних керівників (директор, керівник виробництва, начальник цеху, начальник ділянки, майстер, бригадир),  які несуть  повну відповідальність за стан і належний рівень організації виробництва.[5]

На рівні  підприємства  керівники здійснюють керівництво роботою по постійному вдосконалюванню організації виробництва, твердженню планів реорганізації виробництва й контролю за їхнім виконанням,  залученню наукових організацій і консультантів для рішення організаційних завдань,  підготовці й перепідготовці персоналу по напрямку "Організації виробництва".

На рівні виробництва й цеху керівники здійснюють роботи з удосконалювання організації виробництва в підрозділі,   ефективному використанню всіх ресурсів,  створенню умов для результативної діяльності персоналу.

 На рівні виробничої ділянки керівники здійснюють роботу із впровадження передових методів праці й підвищенню продуктивності  праці,  найбільш повному використанню встаткування й робочого часу, дотриманню трудової дисципліни,  економії матеріальних ресурсів,   створенню умов для випуску високоякісної продукції.[5] 

1.3 Організація виробництва як основа ефективної діяльності виробництва

Організація виробництва - це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.

Досвід роботи промислових підприємств свідчить, що саме  організація виробництва створює умови  для  найкращого використання  техніки і  людей в  процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність. Ринкові відносини висувають нові вимоги і завдання перед  виробництвом, а підприємства несуть повну відповідальність за результати своєї роботи.

Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення виробничого процесу, тобто це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги підприємства.[5] 

Перехід на ринкові відносини кардинально змінює погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найкращого використання техніки і людей в процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність.

Основоположником організації виробництва є американський інженер Ф. Тейлор (1856 - 1915), що працював на металургійному заводі в Пенсільванії. Він висунув ряд принципів організації праці:

• заміна рутинних методів раціональними;
• відбір і навчання робочих;
• відокремлення підготовки від виконання;
• диференціація оплати залежно від рівня виконання завдання та ін. [7]

Згідно системі Тейлора все слід робити економно і організовано з найменшою витратою сил. Тейлор вперше застосував метод хронометражу при вивченні процесів праці.

А. Файоль (1841 - 1925) французький інженер металург, створив систему організації, принципи якої сформульовані:

• встановлення програми дії;
• контроль;
• єдине компетентне енергійне керівництво;
• хороший набір персоналу;
• концентрація виробництва за напрямком;
• гармонія праці - пропорційність

Г. Форд (старший) - впровадив машинну систему безперервно-потокової організації праці з максимальним розподілом праці.

Сучасні теорії побудовані на концепціях подальшої мобілізації персоналу в управлінні на тому, що людські ресурси представляють головне джерело багатств.

Організація виробництва на підприємствах повинна відповідати рівню розвитку техніки і в той же час сприяти подальшому технічному розвитку. У сучасних умовах подолання застарілих форм організації виробництва набуває особливого значення, пов’язаного з інтенсифікацією виробництва.

Організація виробництва - багатофункціональна система. Її сферою є різноманітна діяльність людей на виробничому підприємстві, спрямована на створення і виробництво матеріальних благ.

Сутність організації виробництва полягає в об'єднанні і забезпеченні взаємодії особистих і речових елементів виробництва, встановлення взаємозв'язків і узгоджених дій учасників виробничого процесу, створення організаційних умов для реалізації економічних інтересів і соціальних потреб працівників на виробничому підприємстві.[1]

Завданнями організації виробництва є:

• поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробництва, швидка переорієнтація виробництва на інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці та виробництва в просторі і часі;
• пропорційність виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння підприємства;
• інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення;
• оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простою та їх усунення;
• визначення рівня незавершеного виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження;
• організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції;
• створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.

Крім цього до завдань організації виробництва відноситься скорочення тривалості виробничого циклу, безперебійне забезпечення сировиною, матеріалами при зменшенні запасів сировини і матеріалів, а також готової продукції.[5]

Отже, завданнями організації виробництва є вдосконалення асортименту, визначення оптимальної спеціалізації підприємств, виробничих потужностей, реконструкції і технічного переозброєння виробництва.

РОЗДІЛ II ХАРАКТЕРИСТИКА ОДИНИЧНОГО І ПАРТІОННОГО МЕТОДІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

2.1 Одиничний метод  організації виробництва

Метод організації виробництва – це спосіб здійснення виробничого процесу, сукупність засобів та прийомів його реалізації. Існує два методи організації виробництва: потоковий і непотоковий.

Одиничний метод організації виробництва характеризується виготовленням продукції в одиничних екземплярах або невеликими неповторюваними партіями. Він застосовується при виготовленні складного унікального устаткування (прокатні станки, турбіни і т.д.), спеціального оснащення, у дослідному виробництві, при виконанні окремих видів ремонтних робіт і т.п. [3]

За умовами одиничного типу виробництва припускається виготовлення широкої номенклатури продукції в одиничних примірниках або невеликих партіях, що не повторюються. Тому одиничний (одиночно-технологічний) метод організації виробництва застосовується при виготовленні складного унікального устаткування (прокатні стани, турбіни тощо), спеціального оснащення, у дослідному виробництві, виконанні індивідуальних замовлень, виробів, при виконанні окремих видів ремонтів і т. д.[6]

Відмітними рисами одиничного методу організації виробництва є: велика номенклатура продукції, що не повторюється; використання універсального устаткування і спеціального оснащення; розташування устаткування за групами однотипних верстатів; розроблення збільшеної технології; залучення робітників високої кваліфікації та широкої спеціалізації; значна частка робіт з використанням ручної праці; низький рівень використання устаткування; складна система організації матеріально-технічного забезпечення, що збільшує незавершене виробництво, а також створює великі запаси на складі; високі витрати на виробництво та реалізацію продукції; низька оборотність оборотних коштів.

Усі характеристики одиночного методу організації виробництва свідчать про затратний спосіб виготовлення виробів та надання послуг.

Особливими ознаками й умовами реалізації одиничного методу організації виробництв є такі:

а) на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, що зумовлено обмеженим (майже одиничним) обсягом їх випуску. Невелика кількість кожного з таких виробів є недостатньою для нормального завантаження устаткування;

б) усі робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій (наприклад, на машинобудівних підприємствах групи: токарних, фрезерних, свердлильних, стругальних, шліфувальних та інших верстатів);

в) технологічне устаткування в основному універсальне, але для обробки дуже складних за конструкцією та великогабаритних деталей можуть використовуватися верстати з ЧПУ, «обробні центри» тощо;

б) предмети праці (деталі) переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Деталі надходять після кожної операції на проміжні склади всередині виробництва і чекають звільнення робочого місця (устаткування) та виконання наступної операції. [2]

Ще більші перерви виникають при міжцехових очікуваннях, коли деталі накопичуються в проміжних складах для запуску їх партій в обробку чи на складання вузлів або виробів у цілому.

         2.2 Партіонний метод організації виробництва

Партіонний метод організації виробництва характеризується виготовленням різної номенклатури продукції в кількостях, що визначаються партіями їхнього запуску-випуску.[3] 

Партією називається кількість однойменних виробів, які по черзі обробляються при кожній операції виробничого циклу з одноразовою витратою підготовчо-заключного часу. 

Партіонний метод організації виробництва має наступні характерні риси: 

• запуск у виробництво виробів партіями; 
• обробка одночасно продукції декількох найменувань; 
• закріплення за робочим місцем кількох операцій; 
• широке застосування поряд із спеціалізованим обладнанням

універсального; 

• використання кадрів високої кваліфікації та широкої спеціалізації; 
• переважне розташування устаткування по групах однотипних

верстатів. 

Найбільшого поширення партіонності методи організації отримали в серійному і дрібносерійному виробництвах, заготівельних цехах масового і великосерійного виробництва, де використовується високопродуктивне обладнання, яке переважає своєю потужністю пропускну спроможність сполучених верстатів і машин в подальших підрозділах.

Оскільки при партіонному виробництві на існуючих робочих місцях обробляється велика номенклатура деталей, дуже важливо визначити однакову за конструктивно-технологічними характеристиками кількість деталей, що обробляється безперервно на кожній операції.

Така кількість деталей визначається як розмір партії деталей (n), які одночасно запускаються у виробництво:

                                                             (2.1)

де Тп-з — підготовчо-завершальний час для оброблювальної партії деталей (ознайомлення з кресленнями, установлення режимів роботи устаткування тощо);

tшт — трудомісткість обробки найскладнішої деталі в партії;

Кн — коефіцієнт налагодження устаткування (0,08—0,1). [2]

Розрахункова партія коригується так, щоб вона була кратною декадній або місячній програмі. Під час розрахунку партії деталей ураховуються конкретні виробничі умови, тому що за умови періодичної або постійної їх потреби не завжди устаткування в серійному виробництві може бути повністю завантажено.

Величина партії деталей безпосередньо впливає на ефективність виробництва. Збільшення партії деталей веде до зменшення кількості переналагоджень устаткування, унаслідок чого поліпшується його використання та знижуються витрати на підготовчо-завершальні роботи (переналагодження устаткування, отримання і здавання роботи та ін.). Крім того, спрощується планування та облік виробництва.

Водночас обробка деталей великими партіями має негативні наслідки: збільшуються запаси деталей у незавершеному виробництві, а разом з цим виробничі та складські площі для їх збереження.

Такі суперечливі впливи розміру партії деталей на техніко-економічні показники роботи потребують установлення її оптимальної величини. Оптимальним є такий розмір партії деталей, за якого загальні витрати на їх виготовлення будуть мінімальні, ураховуючи також витрати, які пов’язані з наявністю незавершеного виробництва.

Групове виробництво на механообробній стадії може бути створене на базі групової технології у вигляді предметно-групових цехів, дільниць і групових (багатопредметних) поточних ліній, де деталі обробляються без переналагодження верстатів.

2.3 Ефективність  застосування одиничного та партіонного  методів організації виробництва

Нормативами одиничного методу організації виробництва є: 

1. Розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення замовлення в цілому і окремих його вузлів. 
2. Визначення запасів або нормативу незавершеного виробництва. 

Напрямами підвищення ефективності одиничного методу організації виробництва є розвиток стандартизації, уніфікація деталей і вузлів, впровадження групових методів обробки. 

Найбільшого поширення партіонні методи організації набули в серійному і дрібносерійному виробництвах, у заготівельних цехах масового і великосерійного виробництва, що використовують високопродуктивне устаткування, яке перевершує за своєю потужністю пропускну спроможність сполучених верстатів і машин у наступних підрозділах.