Огляд, пальпація і перкусія ділянки серця

Міністерство  Аграрної Політики України 

Білоцерківський Національний Аграрний університет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему: Огляд, пальпація і перкусія ділянки серця

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                    Виконала:

  Студентка 3-курсу 

                                                              3 групи

                                                                           Приліпко А.Ю

 

 

 

 

Біла Церква 2010р.

 

Зміст

                Вступ

Розділ 1. Анатомо-фізіологічні дані

Розділ 2. Діагностичне значення дослідження серця

Розділ 3. Методи дослідження серця

Розділ 4. Дослідження тварини

            4.1 Попереднє знайомство з твариною

  4.2 Загальне дослідження тварини

  4.3 Огляд, пальпація і перкусія ділянки серця

4.4 Дослідження крові  

          Розділ  5 Аналіз симптомів та змін крові при клінічному та

   лабораторному дослідженні тварини

   6.Список використаної літератури                                                                                                                                                                                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                    

Вступ                                                                                                                                                                     Клінічна діагностика – це наука, яка вивчає клінічні, інструментальні та лабораторні методи дослідження хворих тварин й послідовність їх застосування.

За останні десятиліття  науки і практики збагачений досвід профілактики і терапії хвороб сільськогосподарських тварин. Він свідчить про можливість повного оздоровлення поголів'я від інфекційних та інвазійних хвороб, а також значного скорочення незаразних захворювань.

Продукцію високої біологічної цінності і ветеринарно – санітарної якості в максимальній кількості при мінімальній затратах праці можливо отримати менше від здорових тварин. Тому рання діагностика хвороб тварини повинна займати провідне місце в комплексі ветеринарно – санітарної заходів.

Нові технології ведення  тваринництва потребує від ветеринарного  лікаря глибоких знань по клінічній  діагностиці, вміння аналізувати результати фізичних, інструментальних та лабораторних досліджень, на основі яких робити висновки про стан здоров'я тварини.

Отже вислів "Qui bene diagnoscit – bene curat" (Якщо добре розпізнає - добре лікує) не втратило свої актуальності і в наш час.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1                          Анатомо фізіологічні дані.

Серце - центральний і  головний орган серцево – судинної системи, що забезпечує течію крові і лімфи судинами м’язової тканини.

Серце розміщується в  осерді – перикарді. Він кріпиться до хребта судинами серця, а до грудної кістки й діафрагми – зв’язками. Перикард складається з зовнішнього і внутрішнього серозних листків, між якими знаходиться фіброзний листок.

Серце – має вигляд порожистого конусоподібного м’яза. На серці розрізняють основу – спрямовану дорсальну і верхівку - спрямовану вентрально. Серце поділене передсердя і шлуночки. Кожний шлуночок з’єднаний зі своїм передсердям, передсердно – шлуночковим отвором

Передсердя розміщені  на основі серця, кожне передсердя утворює мішкоподібний випин – серцеве вушко. Вони збільшують об’єм передсердь.

Шлуночки становлять більшу частину серця і розміщуються вентрально. Верхівка серця в усіх тварин належить лівому шлуночку, який розміщений зліва і позаду, а правий шлуночок лежить спереду і справа.

З правого шлуночка виходить стовбур  легеневих артерій, позаду нього  розміщена аорта, що виходить з лівого шлуночка і спрямована, як і стовбур  легеневих артерій, каудально. У праве передсердя входять порожнисті вени, у ліве – легеневі вени, кількість яких у різних тварин не однакових.

Клапанний апарат серця  забезпечує течію крові в одному напрямку: З передсердя в шлуночки, а з шлуночків в аорту або в стовбур легеневих артерій. Він складається з передсердно – шлуночових або стулкових напівмісяцевих клапанів.

Серцевий м’яз побудований з  посмугованої серцевої м’язової тканини. На передсердях виділяють два м’язових шари, у стінках шлуночках виділяють п’ять шарів. Наявність спільних м’язів і шарів у передсердях і шлуночках забезпечує їх одночасне скорочення – систолу обох передсердь або шлуночків і розслаблення - діастолу обох передсердь або шлуночків.

В середині порожнини  серця вистелені тоненькою оболонкою  – ендокардом, зовні серцевий м’яз покритий – епікардом.

Серце розміщене в  грудній порожнині, спереду від діафрагми між легенями і зміщене трохи вліво.

У коней більша половина серця (три п’ятих) зміщених вліво від середньої сагітальної лінії. Розміщене воно між третім і заднім краєм шостого ребра, верхівка не дістає на 1см. до грудної кістки. Значна частина органа в формі неправильного трикутника з висотою 10-13см. зліва не прикрита легенями і безпосередньо прилягає до грудної стінки та виявляється клінічно при перкусії ділянки серця.

У жуйних серце зміщене (на п’ять сьомих) вліво і займає простір від третього до заднього краю п’ятого ребра, а верхівка не досягає грудної клітки двох сантиметрів. Зліва серце відділене від грудної стінки легенями, за виключенням серцевої вирізки, яка майже вся знаходиться під лопатково – плечовим суглобом і клінічно не виявляється.

В ділянці серця розрізняють  дві фази: систолу і діастолу. Під час систоли змінюється його форма та розміщення. В області розміщення органу зовні періодично з’являються випинання серцевих поштовхів. Він може бути боковим і верхівковим який зустрічається у собак. До факторів, що обумовлюють боковий поштовх відносять збільшення поперечного діаметру органа під час систоли і удар його бокової поверхні об стінку грудної клітки. Верхівковий поштовх обумовлений зміною форми косого конуса серця під час діастоли в форму прямого конуса. При цьому верхівка серця ударяється в грудну стінку, синхронно до чого відбувається коливання.

Частота скорочень серця  залежить від стану організму, м’язового навантаження, стану нервової системи.

 

Будова грудної стінки

 

         Грудна клітка має такі межі: передня ліктьова лінія від каудального кута до нижнього ребра; задня – останнє ребро; верхня – нижній край найдовшого м’яза спини, що збігається між каудальним кутом лопатки і верхнім краєм маклока; нижній – контур зовнішньої грудної вени.

Бокова грудна стінка складається із наступних анатомічних  одиниць: Шкіра, під якою розміщується щільно зроща з нею поверхнева дво листкова фасція. Між листками фасції лежить шкірний м’яз тулуба та найширший м’яз спини, який на черевній стінці у травоїдних має назва – жовта фасція.

Далі йде м’язовий шар до якого входить три м’язи; зубчастий дорсальний м’яз, грудна частина зубчастого вентрального м’яза та зовнішній косий м’яз живота.

Потім розташовані ребра, між реберні м’язи та судинно - нервові пучки. Проміжки між ребрами заповненні зовнішнім та внутрішнім міжреберними м’язами. Внутрішньо грудна фасція прилягає до внутрішньої ребер.

Парієнтальна (пристінна) плевра щільна зроща з внутрішньою фасцією і вистилає з середини грудну стінку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2          Діагностичне значення дослідження серця

 

         Активність серцевої діяльності змінюється в залежності від фізіологічного стану, фізичних навантажень, тонусу нервової системи температури зовнішнього середовища, стану здоров’я тощо.

Необхідна інтенсивність  гемоциркуляції забезпечується зміною об’єму систоли, тобто кількість  крові, що викидається під час систоли серця, прискорення або сповільненням серцевих скорочень, посиленням чи послабленням обмінних процесів, вазомоторними реакціями особливо капілярів.

Тканинні процеси як під час фізіологічного спокою так і під час збудження, фізичному навантаженні і патологічних порушеннях в організмах являються пусковим організмом, що приводить в дію регуляторні механізми кровообігу.             Ще академік І.П.Павлов зазначив,що кровообіг є основною фундаментальною функцією організму. Дані слова є свідченням про надзвичайно важливу роль серцево-судинної системи в житті живих істот. До основних функцій серцево-судинної системи відносяться забезпечення тканин та органів киснем та поживними речовинами, видалення з організму вуглекислоти та інших метаболітів, забезпечення кислотно-основного балансу в організмі та нейрогуморальної регуляції усіх його функцій. Такі різнобічні функції серцево-судинної системи зумовлюють важливість глибокого та послідовного дослідження її при найрізноманітніших патологічних процесах, оскільки хвороби серця часто ускладнюють перебіг інфекційних, паразитарних та внутрішніх хвороб.Бешиха,ящур,чума,туберку-льоз,сибірка,хвороби органів дихання, травлення, печінки, нирок і багатьох інших органів, у тій чи іншій мірі, супроводжується серцево-судинною недостатністю. Не рідко тварини гинуть після ліквідації хвороб внаслідок незворотних дистрофічних змін токсичної природи, які уражують серце. Серед різноманітних хвороб серця, частіше виявляються травматичні перикардити великої рогатої худоби та захворювань міокарду незапального характеру – міокардоз, яке є часто наслідком порушення обміну речовин.

Порівняно рідко зустрічаються запалення середнього м'яза-міокардит, ендокарда-ендокардит, хвороби судин – атріосклероз, тромбоз.

У практиці ветеринарної медицини серцево-судинну систему досліджують у певній послідовності. Починають з огляду та пальпації грудної клітки в ділянці серця, досліджуючи при цьому серцевий поштовх, потім здійснюють перкусію ділянки серця для визначення його перкусійних меж і виявлення патологічного стану перикарда і міокарда.

          Особливо поширений метод дослідження серця – аускультація. Після чого проводять дослідження пульсу і периферичних кровоносних судин. При необхідності застосовують додаткові (спеціальні) методи дослідження: електрокардіографію, фонокардіографію, сфігмографію, артеріо – і флеботонометрію (вимірювання кров'яного тиску), рентгенологічне та ультразвукове дослідження, визначають швидкість кровообігу. Також в практиці ветеринарної медицини запроваджені методи дослідження які дають можливість виявити показники роботи при фізичному навантаженні, що має велике значення для реального розпізнавання прихованої недостатності серцево – судинної системи, коли основними ще неможливо виявити дані зміни.

 

                                                     

 

                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3               Методи дослідження серця

             

Розпочинаючи дослідження серцево – судинної системи важливо визначити, які зміни поведінки і загального стану спостерігались у тварини. Втрата працездатності, задишка, синюшність слизових оболонок, підвищена чутливість в ділянці серця, наявність набряків, посилене потовиділення, часте переступання з кінцівки на кінцівку та інші відхилення свідчать про необхідність всебічного дослідження системи кровообігу.

            

           Огляд ділянки розташування серцевого поштовху.

        

         Під час огляду ділянки розташування серця, особливо в тварин з короткою системою, вузькою грудною кліткою, а також з низькою вгодованістю, при виділенні на пів кроку вперед лівої грудної кінцівки можливо спостерігати поштовхоподібні коливання грудної клітки. Дане коливання співпадає з системою шлуночків.                                                                  Завдання полягає втому, щоб визначити ступінь вираженості цього поштовху. Хоча в здорових тварин в залежності від виду, будови грудної клітки і особливо вгодованості сала коливається в широких межах від добре помітного до ледве помітного, але в випадках різкого посилення чи послаблення серцевого поштовху можливо констатувати відповідні зміни його вираженості.                                                                                     

         У коней додатково методом огляду і спостереження досліджують так званий передній серцевий поштовх.                                                                                    

        Область його виявлення-передня грудна стінка в місці входження в грудну порожнину стравоходу, трахеї і яремних вен.  

                             

                                  Пальпація області серця

        

         Пальпацію проводять ладонею і кінчиками пальців лівої руки. При дослідженні визначають місце,силу,поширеність і характер поштовху. У дорослої рогатої худоби його визначають зліва в четвертому міжреберному проміжку на 6 см нижче лінії плечового суглобу. У коней-зліва в п’ятому міжреберному проміжку на 8 см нижче рівня плечового суглоба.У собак, котів і хутрових звірів-зліва в п’ятому,а справа-у четвертому міжреберних проміжках. У дрібних тварин на легенях відсутня серцева вирізка, тому серцевий поштовх у них дещо дифузний і не має чіткої локалізації. У птахів його виявляють пальпацією бокових частин грудної кістки зліва і справа.

          У більшості здорових тварин серцевий поштовх помірний за силою і локалізований у визначному місці. Зміщення серцевого поштовху вперед відмічається при тимпанії рубця в жуйних і метеоризмі та гострому розширенні шлунка в коней. Зміщення поштовху назад спостерігається при гіпертрофії та розширенні серця,вправо-при ексудативному перикардиті.                      

          Серцевий поштовх повинен бути помірний за силою. Посилення виявляють при незадовільній вгодованості, після фізичного навантаження, гарячці та початковій стадії міокардиту.                                                                              

          Послаблення  серцевого поштовху спостерігається у тварин з вище середньої вгодованості та ожирінні;гіподинамії і гідро перикардиті,гідротораксі.                                                                                                             

Як правило, серцевий поштовх відчувається на певній площині: у великої рогатої худоби вона становить 5-7 см²,коней 4-5,дрібної рогатої худоби 2-4,свиней 2-4 см².Такий серцевий поштовх називаєтьться локалізований. При деяких хворобах серцевий поштовх стає дифузним (поширеним).Зміни характеру серцевого поштовху виявляють при гіпертрофії серця (продовжений поштовх),дилятації,зниженні тонусу та скорочувальної сили міокарда (короткий поштовх).                                                                                                        

                      

                             Перкусія ділянки серця                                                                               

         

          Перкусію ділянки серця проводять з метою визначення перкусійних меж-топографічна перкусія, та виявлення характеру звуку-порівняльна перкусія,а також з метою визначення болючості.

Границі серця досліджують безпосередньо або за допомогою інструментів-перкусійного молоточка та плесиметра, методом легато. Межи серця визначають по двох лініях визначають його верхню і задню межу.      

Верхню межу виявляють перкусією по лінії 1.проведеній від заднього кута лопатки до ліктьового горба по переходу від чіткого легеневого звуку в притуплений(рис    ).Задню перкусійну межу проводять по лінії 2,проведеній від ліктьового горба вверх і назад, приблизно під кутом 45º до горизонту,по зміні притупленого звуку в чіткий легеневий.

          Верхня межа у великої рогатої худоби та більшості дрібних тварин знаходиться на рівні плечового суглоба, у дрібної рогатої худоби-на 1-2см нижче цієї лінії, у коней на ширину двох пальців. Задня перкусійна межа в нормі у великої рогатої худоби досягає 5-го ребра, у свиней ,овець,кіз,коней-6-го,а у м’ясоїдних тварин 7-го.

Проводячи топографічну перкусію можна визначити зміни як верхньої так і задньої межі серця. Верхня перкусійна межа може зміщуватись вверх і вниз. При ексудативному перикардиті,гідроперикардиті,ателектазі лівої половини легень вона зміщена вверх,а при лівобічній альвеолярній емфіземі легень-вниз.Задня межа серця може зміщуватись вперед(при тимпанії рубця у жуйних, альвеолярній емфіземі легень, метеоризмі кишечнику і гострому розширенні шлунка у коней) і назад(при гіпертрофії та розширенні шлунка, ексудативному перекардиті,гідроперикардиті).

Проводячи топографічну перкусію серця можна визначити ділянки відносної та абсолютної тупості серця. Відносну тупість виявляють при перкусії над тією частиною серця, яка закрита краєм легень, звук у ній притуплений. Абсолютну тупість серця виявляють перкусією над серцевою вирізкою легень, де серце безпосередньо торкається грудної стінки, звук при цьому відмічають тупий. У жуйних перкусійний звук в ділянці серця притуплений, оскільки серце повністю прикрите легенями, у коней зверху розміщена зона відносної,а внизу-абсолютної тупості серця.

Перкусією серцевої ділянки  методом стокато виявляють  больову  чутливість тварин, яка  може бути в  випадку перикардиту,плевриту,міокардиту,а  також тимпанічний звук у верхній її частині, який буває при травматичному перикардиті у великої рогатої худоби внаслідок скупчення газів, біля основи серця під час гнильного розпаду ексудату.   

                                                                                                                                                                                                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 4                 Дослідження тварини

           4.1     Попереднє знайомство з твариною.

         Реєстрація

 

1.Вид тварини-велика рогата худоба.

2.Стать тварини-корова.

3.Інвертарний номер-3569

4.Вік-3.5 роки

5.Маса тіла-380 кг.

6.Масть тварини-чорно-ряба.

7.Порода-Українська чорно-ряба.

8.Власник тварини-ННДЦ,директор Кузьменко П.П.

9.Адреса власника тварини-м.Біла-Церква.відділ №2 Бугаївка.

10.Дата дослідження-1.04.10 р.

 

 

 

            Анамнез  Vitae

          Дана тварина перебуває в умовах безприв’язного утримання в чотирьохрядному цегляному корівнику з бетонною підлогою. Температура повітря близька до норми, вологість нормальна завдяки регулярному видаленні гною транспортним методом (трактором).Освітлення:вдень-денне світло,вночі-електричне.  

В повітрі при органолептичному дослідженні відчувається запах аміаку.Вентиляція-припливно-витяжна.Тварина доглянута, кінцівки і вим’я було чистим. Не забруднені каловими масами. Тварина забезпечується водою з автоматичних поїлок.

Напрямок експлуатації тварини-молочний.

4.2                    Загальне дослідження тварини

 

Найважливішими показниками ста здоров’я тварини є:

•  Температура тіла-38.7˚C,при нормі 37.5-39.5˚C.

•  Частота пульса-80 уд./хв,при нормі 50-80уд.⁄хв.

•  Частота дихання-24/1 хв,при нормі 12-25⁄1 хв.

 

         Габітус

 

Загальний стан	Задовільний
Положення тіла в просторі	Природне, фізіологічне
Вгодованість	Середня
Конституція	Ніжна і щільна
Будова тіла	Середня

 

 

 

 

         Дослідження волосяного покриву. Шкіри та підшкірної

                          клітковини                                                                                   

 

Волосся скуйовджене,тьмяне,погано утримується в шкірі(при пробі виривається жмутом).

Шкіра пігментована,еластична,помірно волога.Запах специфічний для даного виду тварин, температура шкіри не підвищена(визначали на симетричних ділянках ,в основі ріг,вух.кінцівок).Підшкірна клітковина розвинена задовільно. Набряки відсутні.

 

Дослідження слизових оболонок

 

 Кон′юктива-блідо-рожева;

Слизова оболонка носа-блідо-рожева;

Слизова оболонка носа-блідо-рожева.

Всі слизові оболонки помірно вологі, цілісність не порушена, нашарувань та припухань нема.

 

             Дослідження лімфатичних вузлів

 

Методом пальпації було досліджено підщелепові,передлопаткові і лімфовузли колінних складок. Було встановлено, що лімфовузли рухомі,округли,гладенькі,щільної консистенції, не болючі, добре відмежовані від навколишніх тканин.Температура шкіри над ними не відрізняється від температури поряд розміщеної ділянки. Не збільшені в розмірах: перед лопаткові-12 см;під щелепові-4 см;колінної складки-10 см.

 

      

                                            Термометрія

Температура тіла не підвищена. Температуру вимірювали у прямій кишці за допомогою ртутного термометра протягом 5 хв.

В результаті дослідження, температура тіла тварини становить 38,7˚C,що відповідає фізіологічній нормі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         4.4                            Дослідження крові                                                                                                                                                                          

         

            Кров досліджують з метою підтвердження діагнозу,а також з метою діагнозу при прихованому  перебігу хвороби. За даними дослідженнями крові визначають тяжкість перебігу хвороби, виявляють ускладнення, контролюють ефективність лікування, прогнозують закінчення хвороби, проводять оздоровлення від різних інфекційних захворювань(лейкоз, бруцельоз та ін.).Велику кількість крові для морфологічних досліджень у ВРХ одержують з яремної вени. Кров з яремної вени беруть у місці переходу верхньої третини шиї за допомогою кровопускної голки, попередньо притиснувши вену на середині шиї нижче місця взяття,виликим пальцем лівої руки.

 

   Визначення кількості еритроцитів

 

          Підрахунок еритроцитів проводять за допомогою мікроскопа і лічильної камери Горяєва,або з застосуванням різних електронних лічильників.

 

Меланжерний метод розведення еритроцитів

 

           Кров набирали до мітки 1(розведення у 100 разів).Кінчик меланжера витирали ватою. Для правильного наповнення тримали спочатку під кутом,а потім перевели у вертикальне положення.

          3%  розчин NaCl набрали до мітки 101.Зняли гумову трубку, кінці меланжера закрили пальцями і струшували, отримали розведення крові у 100 разів.

До лічильної камери Горєва притирали покривне скельце до появи райдужних кінець. Із меланжера видалили на вату 1 краплю розведеної крові. А наступну краплю внесли в камеру Горяєва,торкнувшись до покривного скла і середньої пластини камери.

         Підрахунок проводили при десятикратному збільшенні мікроскопа. Клітини підраховували у 5 великих квадратах, розміщених по діагоналі сітки, кожен з яких розділений на 16 маленьких квадратів. Клітини у великому квадраті почали рахувати з лівого верхнього маленького квадрата ,а потім переходили на другий,третій,четвертий.Рахували ті еритроцити, які знаходились всередині маленьких квадратів,а також на лівому і верхньому боках великого квадрата,а еритроцити на нижніх і правих боках не враховували.

Кількість еритроцитів (X)в 1 мкл крові визначали за формулою:

 

X=(a × c):(n × s × h)

 

де:a-кількість еритроцитів у 5 великих квадратах;c-розбавлення крові (у 200 або 100 разів);n-кількість квадратів, у яких рахували еритроцити;s-площа великого квадрата(1⁄25 мм²);һ-висота камери(0,1 мм).

 

X=(960 × 100 × 25):(0,1 × 5)=4800000=4.8 млн/мкл (Т⁄л).

 

Отже кількість еритроцитів 4,8 млн⁄мкл (Т⁄л),при нормі 5-7.5 млн⁄мкл.

У досліджувальній крові кількість еритроцитів менше фізіологічної норми, тобто еритроцитопенія.

 

Визначення кількості  лейкоцитів

 

Лейкоцити ми розводили меланжерним методом. Набрали кров до мітки 1 ,а 3% розчин оцтової кислоти, забарвлений 1% розчином генціанвіолету до мітки 11 і одержали розведення у 10 разів. Підраховували лейкоцити при малому збільшенні мікроскопа у 100 великих чистих квадратах сітки Горяєва.Кількість лейкоцитів в 1 мкл крові визначили за формулою:

 

                    X=(a × c):(n ×s ×h);

 

де:a-кількість підрахованих лейкоцитів;c-розбавлення в 10 разів;n-кількість квадратів, у яких підраховували лейкоцити (100);s-площа великого квадрата(1⁄25 мм²);h-висота камери(0,1 мм).

 

          X=(230 × 10):(100 × 0,1 × 0,04)=5,75 тис⁄мкл (Г⁄л).

 

При нормі 6-12 тис⁄мкл (Г⁄л)

У досліджувальній крові кількість лейкоцитів зменшена від фізіологічної норми, тобто лейкопенія.

       

      Визначення в крові вмісту гемоглобіну геміглобінціанідним                                              

         методом

 

           До 0,5 мл робочого розчину у пробірку додамо 0,02 мл крові і перемішуємо. Через 10 хв. знімаємо показники на фотоелектроколориметрі,при довжині хвилі 540 нм .

Оптична щільність при  цьому становила 0,220, а за калібрувальним графіком вміст гемоглобіну в крові дорівнював 91 г∕л.При цьому в нормі для великої рогатої худоби вміст Hв становить 95-125 г∕л,в даної тварини вміст гемоглобіну в крові зменшений ,тобто олігохромемія.                                                           

 

              Підрахунок колірного показника

           Колірний показник це насиченість еритроцитів гемоглобіну у хворої тварини, порівняно з аналогічним середнім показником у здорових тварин певного виду. Визначають його за наступною формулою:

 

        КП=(Hв₂ : Ер₂  ) : (Hв₁ : Ер₁)=(Hв₂ ·Ер₁) : (Hв₁ · Ер₂)

 

де: Hв₂ і Ер₁-кількість гемоглобіну та еритроцитів у досліджувальної тварини;

Hв₁ і Ер₁-середній вміст гемоглобіну та еритроцитів у здорових тварин.

 

КП=(91 ·6,25) : (110 · 4,8)=1,077

 

   Колірний показник у досліджу вальної тварини знаходиться в межах норми ( для ВРХ коливається в межах-0.8-1,2).