Окреме провадження

Міністерство  внутрішніх справ

Київський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права та психології

Юридичний факультет

Кафедра цивільно-правових дисциплін 
 
 

Курсова робота

з дисципліни цивільний процес

на тему:

«Окреме провадження» 
 
 
 

Виконала:

студентка 4 курсу

405 групи

Полив’яна І.О.

Перевірив: 
 
 
 
 
 
 
 

2010

Зміст 

Вступ

1. Загальна  характеристика окремого провадження  у цивільному судочинстві

2. Правила  розгляду та вирішення справ  окремого провадження

3. Справи, які розглядаються судом у порядку окремого провадження

Висновки

Список  використаної літератури 

      Вступ 

     Актуальність  теми дослідження полягає в тому, що розгляд справ окремого провадження  спрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність  чи відсутність яких може бути спірною. Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду.

     Кожна з справ окремого провадження  має свої, лише їй властиві особливості.

     Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного  провадження.

     Мета  курсової роботи: визначити зміст  поняття «окреме провадження», дослідити  категорії справ, які розглядаються  судом в порядку окремого провадження; провести характеристика осіб, за заявою яких, суд вправі порушувати справи окремого провадження.

     Об’єктом даної роботи є окреме провадження, що згідно із ст. 234 ЦПК України є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. 

      1. Загальна характеристика  окремого провадження  у цивільному судочинстві 

     Положення римського права, згідно з яким спірне позовне судочинство відокремлювалось від безспірного, добровільного, було відтворене цивільним процесуальним законодавством сучасних держав. 
У російському праві відповідно до Статуту цивільного судочинства 1874 р. безспірне, добровільне судочинство дістало назву охоронного, котре, як вважалося, точніше визначало характер провадження, під час здійснення якого суд тільки посвідчував або охороняв права окремих осіб. Висловлювалася думка, що охоронне провадження має на меті запобігання правопорушенням, а позовне – усунення правопорушень і поновлення порушених прав [17, с. 519].

     Зміна в літературі назви «охоронне» на «окреме» провадження пояснювалася тим, що першим не охоплювалися всі  види непозовного провадження, віднесені  до компетенції суду. Назва «окреме провадження» підкреслювала окремий (особливий), відмінний від позовних характер цих справ як за суттю, так і за формою провадження [17, с. 520].

     Окреме  провадження - це вид непозовного  цивільного судочинства, в порядку  якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

     Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

     1) обмеження цивільної дієздатності  фізичної особи, визнання фізичної  особи недієздатною та поновлення  цивільної дієздатності фізичної  особи;

     2) надання неповнолітній особі  повної цивільної дієздатності;

     3) визнання фізичної особи безвісно  відсутньою чи оголошення її  померлою;

     4) усиновлення;

     5) встановлення фактів, що мають  юридичне значення;

     6) відновлення прав на втрачені  цінні папери на пред'явника  та векселі;

     7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

     8) визнання спадщини відумерлою;

     9) надання особі психіатричної  допомоги в примусовому порядку;

     10) обов'язкову госпіталізацію до  протитуберкульозного закладу;

     11) розкриття банком інформації, яка  містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

     У порядку окремого провадження розглядаються  також справи про надання права  на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про  поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом. [3, ст. 234].

     Зокрема, справи про обмеження цивільної  дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності

     фізичної  особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення

     її  померлою; усиновлення; надання особі  психіатричної допомоги в примусовому  порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу порядком окремого провадження розглядаються  у складі одного судді та двох народних засідателів [14, с. 198].

     Кожна з перерахованих категорій справ  має свої особливості, що обумовлюють  специфічний порядок їх розгляду і вирішення. Але всі вони наділені спільними рисами, які дають підстави об’єднати їх в окремий вид провадження:

     1. У справах окремого провадження  відсутній спір про право цивільне. Якщо під час розгляду справи  у порядку окремого провадження  виникає спір про право, який  вирішується в порядку позовного  провадження, суд залишає заяву  без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

     2. У порядку окремого провадження  розглядаються справи про підтвердження  наявності або відсутності юридичних  фактів.

     3. Підставою порушення таких справ  є заява.

     4. Всі справи окремого провадження розглядаються судом з одержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

     5. Особами, які беруть участь  у справах окремого провадження,  є заявник, заінтересовані особи та їх представники.

     6. Враховуючи особливості предмета  та суб’єктного складу справ  окремого провадження, закон обумовлює  неможливість їх передання на  розгляд третейського суду та  закриття у зв’язку з укладенням  мирової угоди [15, с. 278].

     Також, можна зазначити, що особливістю справ даного провадження є і те, що при розгляді таких справ не застосовуються деякі інститути і категорії, властиві позовному провадженню: позивач, відповідач, співучасть, треті особи, відмова від позову, визнання позову [16, с. 311].

     Отже, розгляд справ окремого провадження  судом пов'язаний зі здійсненням, так  би мовити, «судового управління»  у випадках, коли законодавець покладає на суд здійснення функції установлення тих чи інших обставин без розв’язання  спора про право. 

     2. Правила розгляду  та вирішення справ  окремого провадження 

     Справи  окремого провадження розглядаються  за загальним правилом у тому ж  порядку, що і позовні справи.

     Так, під час розгляду цих справ  суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів до всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. Для цього він може за власною ініціативою витребувати необхідні докази [5, ст. 235].

     Справи  окремого провадження суд розглядає  за участю заявника та заінтересованих  осіб. Тому вирізняльною ознакою справ  окремого провадження є те, що заяву  може бути подано певним визначеним законом  колом осіб (заявників), тим часом як у позовному провадженні це може зробити будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом інтереси ймовірно порушені.

     Заявником іменується фізична чи юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження  у справі. У такій якості можуть виступати різноманітні групи фізичних та юридичних осіб залежно від конкретної категорії справ окремого провадження. Коло заявників за певними категоріями справ окремого провадження визначається шляхом:

• вказівки у заяві мети звернення до суду ( у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, справи про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою);
• встановлення вичерпного переліку осіб, за заявою яких може бути відкрито провадження у справі (справи про усиновлення, про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною);
• з’ясування визначення наявності певної іншої юридичної заінтересованості у справах (справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі).

     У будь-якому разі заявник перед  зверненням до суду має обґрунтувати свою заінтересованість у конкретній справі.

     Всіх  інших осіб, які беруть участь у  справі, закон визначає як заінтересованих  осіб. Це поняття має узагальнюючий  характер і охоплює усіх осіб, права  та законні інтереси яких у тій  чи іншій мірі зачіпатимуться ухваленим у справі рішенням.

     Заінтересовані  особи можуть бути заучені до участі у справі за ініціативою суду, а  також вступити у процес за власною  ініціативою. Оскільки в таких справах  відсутні сторони, то не може й бути третіх осіб [14, с. 198].

     Відкриття провадження у справі порядком окремого провадження здійснюється шляхом подання  заяви, то відсутні процесуальні інститути  нерозривно пов’язані із позовом.

     Зокрема, в окремому провадженні неможливим є відмова від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, зміна предмета та підстави позову, збільшення або зменшення підстави позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог.

     Справи  окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду та закриття у зв’язку з укладенням мирової годи.

     Але можливою є відмова від заяви, а в окремих випадках заміна її предмета та підстави (наприклад справи про обмеження фізичної особи  у дієздатності та визнання особи  недієздатною).

     За  загальним правилом, судові витрати, понесені сторонами при розгляді справи порядком окремого провадження, не відшкодовуються. При зверненні до суду необхідно подати документи про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи [14, с. 198].

     Не  підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про:

     1) обмеження цивільної дієздатності  фізичної особи, визнання фізичної  особи недієздатною та поновлення  цивільної дієздатності фізичної  особи; 

     2) надання неповнолітній особі  повної цивільної дієздатності;

     3) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

     4) обов'язкову госпіталізацію до  протитуберкульозного закладу;

     5) оголошення фізичної особи померлою  внаслідок надзвичайних ситуацій  техногенного та природного характеру  [3, ст. 81].

     В окремому провадженні діє багато положень, притаманних позовному провадженню.

     Загальними  є вимоги, що пред’являються до відкриття  провадження у справі, його підготовки, судового розгляду, доказів і доказування  та ін.

     Рішення суду у справах окремого провадження  не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообов’язковий характер. Вони реалізуються ляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, а саме, наприклад: видачею свідоцтва про право власності [14, с. 200].

     Таким чином, провадження по кожній справі, що віднесена до окремого провадження, утворює певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, що притаманні окремому провадженню в цілому, а також тих, що характеризують виключно певну категорію справ.

     Специфіка провадження по кожній категорії справ регулюється шляхом визначення процесуальних винятків та доповнень до зального порядку розгляду справ. 

     3. Справи, які розглядаються  судом у порядку  окремого провадження

     окреме  провадження справа суд

     Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

     1) обмеження цивільної дієздатності  фізичної особи, визнання фізичної  особи недієздатною та поновлення  цивільної дієздатності фізичної  особи;

     2) надання неповнолітній особі  повної цивільної дієздатності;

     3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

     4) усиновлення;

     5) встановлення фактів, що мають  юридичне значення;

     6) відновлення прав на втрачені  цінні папери на пред'явника  та векселі;

     7) передачу безхазяйної нерухомої  речі у комунальну власність;

     8) визнання спадщини відумерлою;

     9) надання особі психіатричної  допомоги в примусовому порядку;

     10) обов'язкову госпіталізацію до  протитуберкульозного закладу;

     11) розкриття банком інформації, яка  містить банківську таємницю, щодо  юридичних та фізичних осіб.

     Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

     Цивільна  дієздатність є важливою складовою  правосуб’єктності фізичної особи, що дозволяє їй виступати учасником  цивільних відносин у повній мірі, своїми діями набувати цивільних прав та виконувати цивільні обов’язки. В окремих випадках, визначених актами цивільного законодавства, особа може бути обмежена у дієздатності або в загалі визнана недієздатною [14, с. 200].

     Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище [2, ст. 36].

     Фізична особа може бути визнана судом  недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними [2, ст. 36].

     Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу [3, ст. 236].

     Заявниками  по справах про обмеження цивільної  дієздатності можуть бути члени сім'ї особи, відносно якої подається заява, органи опіки і піклування, наркологічний або психіатричний заклад. Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або про позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки і піклування, тобто відносно неповнолітніх осіб коло заявників дещо звужено. Заявниками по справах про визнання фізичної особи недієздатною можуть бути члени сім'ї особи, відносно якої подається заява, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, органи опіки і піклування та психіатричний заклад [5, ст. 237].

     Така  заява повинна містити зазначення обставин, що свідчать про психічний  розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобам", токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

     При підготовці справи до судового розгляду за наявності достатніх даних  про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначається судово-психіатрична експертиза. Якщо особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу [14, с. 202].

     Справи  про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає  за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави. Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати [3, ст. 240].

     Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна [3, ст. 241].

     Скасування  рішення суду про обмеження цивільної  дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування. У справа про визнання фізичної особи недієздатною заявниками можуть бути опікун або органи піки та піклування [14, с. 202].

     У випадку скасування рішення по даній  справі, коли підставою була наявність  психічного розладу, обов’язковим є  проведення судово-психіатричної експертизи, яка засвідчить стан фізичної особи [12, п. 7].

     Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування [3, ст. 241].

     Надання неповнолітній особі повної цивільної  дієздатності.

     Надання фізичній особі повного обсягу цивільної  дієздатності, по іншому називається  емансипацією. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається [2, ст. 35].

     Заява неповнолітньої особи, яка досягла  шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подасться до суду за місцем її проживання [3, ст. 242].

     У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану [3, ст. 243].

     У розгляді справи мають брати участь заявник, один чи обидва батьки (усиновлювачі) або піклувальник і обов'язково - представники органів опіки і піклування. У зв'язку з вимогою цієї статті, таким чином, участь у справі повинні брати ті особи, які не дали згоди на надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі у позасудовому порядку, тому в судовому засіданні між заявником і його батьками (усиновлювачами) або піклувальником можливі суперечки відносно предмету судового розгляду, тобто спір про певний юридичний стан та про створення умов здійснення неповнолітнім особистих немайнових чи майнових прав [5, ст. 244].

     За  результатами розгляду справи суд ухвалює  рішення, яким задовольняє або відмовляє  у задоволенні вимоги заявника. У  разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування [14, с. 204].

     Визнання  фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

     Чинне процесуальне законодавство передбачає можливість зміни правового стану  осіб шляхом визнання їх безвісно відсутніми та оголошення померлими в судовому порядку.

     Якщо  місце знаходження одного із суб’єктів не відоме і це сприяє невизнанню його правового становища, і така невизначеність утруднює або унеможливлює здійснення суб’єктивних прав і обов’язків, закон надає можливість визначення такої особи безвісно відсутньою.

     Фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою якщо : протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування; відсутні будь-які відомості про дану особу; засоби розшуку не дали позитивного результату.

     Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна [3, ст. 246].

     У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку [3, ст. 247].

     Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які  можуть дати свідчення про фізичну  особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації  за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено [3, ст. 248].

     Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна [3, ст. 249].

     У разі одержання заяви про появу  фізичної особи, яку було визнано  безвісно відсутньою або оголошено  померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням  особи або суд, який ухвалив рішення  про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було виз­нано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою [3, ст. 250].