Операционная стратегия предприятия

 

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І  ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна

Інститут економіки і  міжнародних відносин

Економічний факультет

Кафедра маркетингу та менеджменту  зовнішньоекономічної діяльності

 

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «ОПЕРАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ»

на тему: «Операционная  стратегия предприятия»

Спеціальність: 6.030601 «Менеджмент  зовнішньоекономічної діяльності»

 

Оцінка роботи:

Оформлення            _______  балів;

Зміст                         _______  балів;

Режим роботи         _______  балів;

Захист роботи         _______  балів;

 

Сума балів               _______

Допуск до захисту  _______

Підсумкова оцінка  _______

“____”  _________  _______р.

Члени комісії          ______________

Призвище І.Б.         ______________

                                                

 

                                                      Харків, 2013

Зміст

Вступ 2

Розділ 1. Управління матеріальними ресурсами і виробничими  запасами підприємства. 4

1.1 Принципи  формування та функціонування  системи управління матеріальними  ресурсами. 4

1.2 Управління  процесом матеріалоспоживання. 6

1.3 Місце і  види виробничих запасів у  системі підприємства. 8

1.4 Управління  виробничими запасами 13

1.5 Диспетчеризація  та оперативне розпорядництво 18

1.6 Функціонування  диспетчерської служби 20

Розділ 2. Управління матеріальними ресурсами і виробничими  запасами на прикладі ТОВ «Гіпрон» 22

2.1 Організаційно-економічна  характеристика ТОВ «Гіпрон» 22

2.2 Аналіз  фінансового стану підприємства 26

Розділ 3. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів та виробничих запасів ТОВ «Гіпрон» 37

Висновок 41

Список використаної літератури 44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В сучасних умовах господарювання економіка України потребує глибоких і структурних зрушень.

В цих умовах центр економічної  діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки підприємства. Саме на цьому рівні створюється  необхідна суспільству продукція, надаються послуги. На підприємстві зосереджені найбільш кваліфіковані  кадри. Тут вирішуються питання  економічних витрат ресурсів, застосування висопродуктивної техніки. На підприємстві намагаються знизити витрати  до мінімальних. В умовах ринкової економіки  “виживає” лише те підприємство, яке  більш компетентно визначає вимоги ринку, створює і організовує  виробництво продукції, що користується попитом, забезпечує прибутком кваліфікованих робітників.

Сьогодні потрібно розробити  не тільки довгострокову програму поетапного розвитку ринкового сектору економіки, а й визначити найефективніше співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням.

Ефективність виробництва  на підприємстві тісно пов’язана  з проблемою економії всіх видів  ресурсів, бо вони є обмеженими. Раціональне  використання трудових і виробничих ресурсів є важливим резервом підвищення ефективності виробництва, збільшення обсягів виробництва продукції, підвищення продуктивності праці та фондовіддачі. Частина витрат, які  утворюють собівартість продукції, пов’язані з використанням факторів виробництва, що веде до зниження собівартості одиниці продукції і до збільшення прибутків підприємства.

Метою курсової роботи є  дослідження особливостей ефективності використання матеріальних ресурсів та виробничих запасів підприємством. Поставлена мета зумовила вирішення наступних завдань:

- розглянути теоретичні  основи ефективності використання  матеріальних ресурсів та виробничих запасів на підприємстві;

- проаналізувати фінансово-господарську  діяльність ТОВ «Гіпрон» та ефективність використання матеріальних ресурсів та виробничих запасів на підприємстві;

- дослідити шляхи підвищення  ефективності використання матеріальних  ресурсів і виробничих запасів на підприємстві ТОВ «Гіпрон».

Об’єктом дослідження  курсової роботи є матеріальні ресурси  та виробничі запаси підприємства.

Предметом дослідження є  дослідження шляхів ефективного  використання матеріальних ресурсів та виробничих запасів підприємства.

З метою отримання кращого  ефекту, при розробці відповідних  матеріалозберігаючих заходів необхідно  враховувати, й те що вплив економії матеріальних ресурсів на величину витрат суспільної праці неоднаковий на різних стадіях їх переробки. Чим  вище ступінь готовності матеріальних ресурсів, тим вагомішим є наслідок зниження їх витрат і тим відчутніші втрати від нераціонального їх використання.

На наш погляд, використання матеріальних ресурсів та резерви їх економії, можуть бути визначені, як можливості збільшення виходу продукції кінцевого  виробничого та невиробничого споживання (з урахуванням її основних споживчих  властивостей) з кожної одиниці сировини і матеріалів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           Розділ 1. Управління матеріальними ресурсами і виробничими запасами підприємства.

  1.1 Принципи формування та функціонування системи управління матеріальними ресурсами.

В даний час на основі наукових розробок і господарської  практики вітчизняних і зарубіжних підприємств сформульовані основні  принципи формування та функціонування системи управління матеріальними  ресурсами:

• плюралізм джерел і  форм матеріально-технічного забезпечення (матеріальні ресурси можуть придбаватися за прямими договорами в оптово-торговельних організаціях або безпосередньо  у підприємств-виробників даного виду ресурсів);

• самостійність підприємств-постачальників (продавців) та підприємств-споживачів (покупців) у використанні на свій розсуд матеріальних і фінансових ресурсів, що знаходяться в рамках їх прав власності;

• саморегулювання на основі діючих за допомогою керуючих впливів (податків, відсоткових ставок, мита і т. п.) елементів державної економічної  політики для досягнення збалансованості  виробництва з матеріальними  ресурсами;

• ресурсозбереження і  противитратної (основні параметри  процесу - матеріальні ресурси, матеріальні  витрати, запаси та запасомісткість - повинні  знаходитися в рівноважному стані  на суспільно необхідному рівні);

• інтенсифікація використання матеріальних ресурсів в результаті досягнення максимально можливої глибини  їх залучення у виробничий оборот, тобто повторного і багатоцільового  використання головним чином відходів споживання як вторинних матеріальних ресурсів;

• комплексність (передбачається, що в системі циркулюють всі необхідні  для діяльності підприємства види матеріальних ресурсів, у тому числі призначені для надання інформаційних, виробничих та комерційних послуг);

• оперативність (здатність  системи швидко реагувати на вимоги ринку в цілому і індивідуальні  потреби окремих підприємств-партнерів);

• оборотність (можливість вільного переходу продукції як товару з натурально-речової форми у  вартісну і назад);

• сприйнятливість до науково-технічному прогресу (система повинна вишукувати, освоювати і рекламувати новітні  види товарів і послуг, а також  насичувати ними ринок. Те ж відноситься  до використання в діяльності підприємства новітньої техніки і технологій просування товарів на ринок, переробки  інформації й обслуговування підприємств - споживачів);

• реалізація пріоритету споживача (задоволення індивідуальних і суспільних потреб (ринків) у матеріальних ресурсах і послугах на суспільно необхідному  рівні при найменших витратах).[3]

         Ці принципи повинні діяти  одночасно, бо вони визначають  умови рівноважного стану і  ефективного функціонування системи.  В іншому випадку система управління  деформується, що неминуче призводить  до збоїв у процесі матеріально-технічного  забезпечення: виникненню дефіцитних  ситуацій при одночасному утворенні  надлишку запасів товарно-матеріальних  цінностей.

          Відзначимо, що в даний час  підприємства оснащені сучасною  обчислювальною технікою, за допомогою  якої стає можливим моделювання  матеріальних потоків з урахуванням  впливу різних факторів внутрішнього  і зовнішнього середовищ підприємства, а також розробка з урахуванням  вказаних принципів систем управління  матеріальними ресурсами.[3]

 

 

 

 

1.2 Управління  процесом матеріалоспоживання.

 

Одна з особливостей даної  системи управління матеріальними  ресурсами - відсутність в ній  ієрархії управління, так як рух  матеріальних ресурсів здійснюється не директивними методами, а за допомогою  реальних економічних важелів.

У такій системі всі  її користувачі знаходяться в  рівноправному положенні (а якщо і є привілеї, то тільки у стабільно працюючих підприємств).

В умовах ринкової економіки  завдяки конкуренції між товаровиробниками  встановлюється деякий найбільш поширений  рівень витрат матеріальних ресурсів, який і є суспільно необхідним. Практика показує, що якийсь час цей  рівень залишається стабільним, але  має тенденцію до зниження.

Перевищення суспільно необхідного  рівня витрат для конкретного  товаровиробника загрожує негативними  економічними наслідками - аж до банкрутства. Тому кожне підприємство змушене  працювати так, щоб його витрати  не перевищували встановлений суспільно  необхідний рівень. У цьому полягає  економічна основа механізму раціонального  використання матеріальних ресурсів, тобто ресурсозбереження.

Витрати матеріальних ресурсів значною мірою визначаються характером процесу матеріалоспоживання. На процес матеріалоспоживання впливає безліч факторів. Наведемо основні з них:

• тип виробництва (масове, велико-, дрібносерійне і одиничне);

• обсяг виробництва;

• ступінь регламентації  виробничого процесу, насамперед у  частині вимог до предметів праці - від його вихідного стану до готової продукції;

• тривалість виробничого  циклу, що визначає обсяги незавершеного  виробництва;

• номенклатура (асортимент) продукції, що випускається або виконуваних  робіт, тобто ступінь багато-номенклатурності програми;

• гнучкість виробництва, тобто здатність виробництва  до швидкого переналагодження для випуску  нових видів продукції;

• вид продукції або  робіт з точки зору їх складності, енерго-, матеріалі-і наукоємності;

• рівень завершеності продукції, що виготовляється;

• рівень надійності продукції, що виготовляється (визначає матеріалозатрати в процесі їх експлуатації);

• характеристика технологічних  процесів з точки зору їх прогресивності, екологічної чистоти, безвідходності.[2]

Перераховані та інші чинники  зумовлюють процес управління матеріальними  ресурсами. Наприклад, в масовому і  великосерійному виробництві обсяг  споживання матеріальних ресурсів значний, але обмежений номенклатурою, а  в одиничному і дрібносерійному  виробництві (яке, як правило, є досвідченим) обсяг споживання цих ресурсів невеликий, але досить великий за номенклатурою. Крім того, в першому випадку процес споживання носить стабільний і строго регламентований характер, а в  другому часто виникає випадково  і має нестійкий характер.

Більш того, зазначені фактори  в основному формують галузеві особливості  матеріалоспоживання, найбільшою мірою  проявляються в будівництві, агропромисловому комплексі, на транспорті, в науково  дослідної та дослідно-конструкторської діяльності, сфері обслуговування.

Різноманіття процесів матеріалоспоживання  можна звести до парним характеристикам, тобто матеріалоспоживання може бути стабільним і нестабільним, детермінованим і стохастичним, рівномірним і  нерівномірним, ритмічним і неритмічним.

Деякі з наведених характеристик  можуть перетинатися, а деякі несумісні; можливі проміжні значення.

Отже, процес матеріалоспоживання  передбачає використання певних видів  матеріальних ресурсів, насамперед сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, причому безпосередньо у  виробництві і при формуванні запасів.

1.3 Місце і види виробничих запасів у системі підприємства.

 

Запаси в системі підприємства

         Єдиний економічний процес, в ході якого і створюється будь-яке підприємство, охоплює три етапи (рис. 1):

• закупівля сировини, матеріалів і комплектуючих;

• виробництво продукції  або надання послуг;

• розподіл готової продукції  або послуг.

        

                      Рис 1. Процес виробництва окремого виду продукції.

         Підприємство є відкритою системою. На рис. 2 представлена ​​організація як відкрита система з урахуванням руху матеріальних потоків і інформації, тобто представлені зв'язку в системі. Тут процес виробництва продукції або надання послуг, що здійснюється в організації, показаний у розширеному вигляді. Закупівля сировини, матеріалів або комплектуючих для виробництва конкретного виду продукції або послуги (див. перший етап на рис. 1) є окремою операцією в рамках сфери постачання процесу виробництва всієї номенклатури, що виготовляється в організації. Аналогічно розподіл окремих видів продукції або послуг входить у процес збуту продукції організації.

                            

                                    Рис. 2. Організація як відкрита система

       

        Процес руху матеріальних потоків і пов'язаної з ним інформації розглянемо на прикладі машинобудівного підприємства (рис. 3). Як бачимо, предмети праці перед кожним етапом обробки і після нього зосереджуються у вигляді запасів.[3]

                            

      Рис. 3. Рух матеріальних і інформаційних потоків на машинобудівному підприємстві.

         Цілі освіти і відповідні їм види запасів можуть бути різними, але незалежно від цього запаси являють собою другий за значимістю після партії обробки розрахункову складову виробничого процесу. Обсяг запасів, їх місцерозташування і динамічна залежність від потреб подальших стадій виробництва більшою мірою визначають ефективність матеріальних потоків усередині організації і в зовнішній по відношенню до неї середовищі. Саме запаси сировини, матеріалів, комплектуючих і готової продукції безпосередньо пов'язують організацію з її постачальниками та споживачами.

        З викладеного випливає, що запаси займають одне з провідних місць в системі як окремої організації, так і економіки в цілому. Забезпечення єдиного і безперервного процесу постачання всіх систем виробничого процесу необхідними запасами в оптимальній кількості і заданої якості - найважливіша гарантія ефективного функціонування підприємств.

                                        Види виробничих запасів

          Запаси (сировина, матеріали, комплектуючі, готова продукція) являють собою матеріальні цінності, що очікують виробничого або особистого споживання. Вони, як правило, класифікуються за двома критеріями:

• параметрам руху матеріальних потоків - простору (або місцезнаходженням) та часу;

• функції запасу.

          Всі наявні на підприємстві запаси визначаються як сукупні. Вони включають в себе сировину, матеріали, основні та допоміжні напівфабрикати, готові вироби, паливо, а також запасні частини для ремонту засобів виробництва.

          Сукупні запаси виробництва підрозділяються на виробничі і товарні (рис. 4).

                

                Рис. 4. Види запасів за місцезнаходженням і виконуваної функції

Виробничі запаси формуються в організаціях-споживачах і призначені для забезпечення безперебійного виробничого процесу. Вони враховуються в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках. До них належать предмети праці, що надійшли в підрозділи споживача різного рівня, але ще не використані і не піддані переробці.

Товарні запаси знаходяться в організацій-виробників на складах готової продукції, а також у каналах сфери обігу. Вони необхідні для безперебійного забезпечення споживачів матеріальними ресурсами.

Виробничі та товарні запаси поділяються на такі види:

• поточні запаси забезпечують безперервність постачання виробничого процесу між двома постачаннями, а також організацій торгівлі і споживачів. Ці запаси складають основну частину виробничих і товарних запасів. Їх обсяг постійно змінюється;

• підготовчі (буферні) запаси виділяються з виробничих запасів при необхідності додаткової їх підготовки перед використанням у виробництві (наприклад, сушіння лісу). Такі запаси формуються в разі підготовки матеріальних ресурсів до відпустки споживачам партіями;

• гарантійні (страхові) запаси призначені для безперервного постачання споживача в непередбачених обставинах (наприклад, затримки постачань у дорозі). На відміну від поточних гарантійні запаси постійні. При нормальних умовах роботи ці запаси недоторканні;

• перехідні запаси - залишки матеріальних ресурсів на кінець звітного періоду. Вони призначаються для забезпечення безперервності виробництва і споживання в звітному і наступному за звітним періодах до чергової поставки.

За часом запаси розбиваються на кількісні рівні (рис. 5):

• максимальний бажаний  запас визначає економічно доцільний в даній системі управління запасами рівень запасу і застосовується як орієнтир при розрахунку обсягу замовлення;

• пороговий рівень запасу використовується для визначення моменту часу видачі чергового замовлення;

• поточний запас відповідає рівню запасу в будь-який момент обліку. Він може співпасти з максимальним бажаним, граничним або гарантійним запасом.[1]

 

                      

                                  Рис. 5. Види запасів за часом обліку

        У практиці діяльності підприємств необхідно враховувати існуючу зв'язок планованих виробничих запасів з рівнем організації управління підприємством, тобто чим нижче рівень організації управління підприємством, тим більші запаси ресурсів менеджери намагаються мати в резерві. Запаси приховують реальні проблеми в управлінні підприємством. Це закладено в самій їх функції.[]

1.4 Управління виробничими запасами

        

 Економічна сутність запасів

          Мета створення запасів на  підприємстві - утворення певного  буфера між послідовними поставками  матеріалів, сировини, комплектуючих  і виключення необхідності безперервних  поставок.

          На рівні підприємств запаси  відносяться до об'єктів, які  потребують великих капіталовкладень, і тому є одним з факторів, що визначають політику підприємства  і впливають на рівень його  ліквідності.

          Західні економісти довгі роки намагалися встановити, до якої міри можна зберегти незмінним співвідношення рівнів запасів і збуту. Використовуючи рівняння "фіксованого акселератора" J = kD (де J - рівень запасів, од.; K - коефіцієнт нерівномірності попиту; D - попит), вони прийшли до висновку, що така проста залежність не відповідає реальному управління запасами.

           Практика багатьох американських фірм, що використовують в системі управління запасами сучасну комп'ютерну техніку, показує, що їм протягом року вдавалося скоротити рівень запасів лише на 50%. Вчені США прийшли до висновку, що якщо б вдалося поставити під контроль 75% коливань рівня інвестицій в товарно-матеріальні запаси, економіка цієї країни не зазнала б жодної з повоєнних рецесії, під час яких ціни, обсяг виробництва і прибутку падали, а безробіття зростала . Наслідком такого висновку стали вимоги до уряду вжити заходів для приглушення занадто різких коливань рівня товарно-матеріальних запасів і зменшення збитку, що наноситься ними. Однак, як свідчить практика, більшість таких пропозицій в Америці не були реалізовані. Справа в тому, що в умовах ринкових відносин важко визначити, яке ж саме коливання рівня запасів припустимо для кожної окремої фірми. Проте встановлений державний норматив рівня запасів і стягування штрафів за його перевищення у Швеції спростовують зайву обережність США і підтверджують ефективність заходів, що призвели до зниження товарно-матеріальних запасів і скороченню витрат на них.

         Обсяг виробничих запасів фіксується в балансі підприємства. На підприємствах з ремонту будівельної техніки в колишньому Радянському Союзі ці запаси сягали 1,7% всіх активів підприємства, а на підприємствах будівельної індустрії навіть 4,7%. Як свідчить сьогоднішня вітчизняна практика, значна частина власних оборотних коштів багатьох виробничих підприємств і сфери послуг продовжує залишатися в товарно-матеріальних запасах, що негативно позначається на їх ефективності.

         Основні системи управління запасами. Управління запасами - це певний вид виробничої діяльності, об'єктом якого є створення та зберігання запасів.

          Основна мета управління запасами на підприємстві - знизити загальні щорічні витрати на утримання запасів до мінімуму за умови задовільного обслуговування споживачів.

         На практиці розроблено багато методів, прийомів і стратегій управління запасами. Вибір їх залежить від особливостей виробництва, складу використовуваних показників для цілей управління, характеру взаємодії з постачальниками матеріальних ресурсів, організації збуту готової продукції, наявності кваліфікованих фахівців в галузі управління, їх технічної оснащеності та інші. Розглянемо деякі системи управління запасами.

          1. Система з фіксованим обсягом замовлення. Сама назва вказує на головний параметр системи - обсяг замовлення. Він строго зафіксований і не змінюється ні за яких умов. Для оптимізації розмірів замовлень застосовуються спеціальні методики та розрахункові формули (наприклад, формула Вільсона). Графічне функціонування системи з фіксованим обсягом замовлення наведено на рис. 6.[1]

         

    Рис. 6. Рух запасів у системі управління запасами з фіксованим обсягом замовлення

         2. Система з фіксованим інтервалом часу між замовленнями. 
У цій системі замовлення робляться в строго певні моменти часу через рівні інтервали, наприклад раз на місяць, раз на тиждень і т. п. (мал. 7).

                    Рис. 7. Рух запасів у системі управління запасами з фіксованим інтервалом часу між замовленнями.

          Обсяг замовлення розраховують  так, що при точній відповідності  фактичного споживання за час  поставки очікуваному постачання  поповнює запас на складі до  максимального бажаного рівня.  Дійсно, різниця між максимальним  бажаним і поточним запасами  визначає обсяг замовлення, необхідний  для його заповнення до максимального  бажаного рівня на момент розрахунку, а очікуване споживання за  час постачання забезпечує це  заповнення в момент здійснення  поставки.[1]

          Порівняння розглянутих систем  управління запасами приводить  до висновку про наявність  у них взаємних недоліків і  переваг (табл. 1).

 

                                                                         Таблиця 1.

                            Порівняння основних систем управління запасами

 

Система	Переваги	Недоліки
З фіксованим обсягом замовлення.	Менший рівень максимального  бажаного замовлення. Економія витрат на утримання запасів на складі за рахунок скорочення площ під закази.	Постійний контроль за наявністю  запасів на складі.
З фіксованим інтервалом часу між замовленнями	Відсутність постійного контролю за наявністю запасів на складі.	Високий рівень максимального  бажаного запасу. Підвищення витрат на утримання запасів на складі за рахунок  збільшення площ під запаси.

 

 

          3. Система управління запасами "Канбан". На теорію і практику управління запасами істотно вплинула розроблена на початку 70-х років XX ст. фірмою "Тойота" (Японія) внутрішньовиробничих система "Канбан". Вона дозволяє мінімізувати тривалість виробничого циклу, усунути з виробничих підрозділів фірми склади сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, готової продукції і скоротити до мінімально можливих об'єми міжопераційних запасів.[1]

           Система "Канбан" працює за принципом прямого поповнення запасу, але при дуже невеликому об'ємі серії запасу. Переваги: виробництво напівфабрикатів прямо пов'язане з реальним споживанням, не призводить до додаткового навантаження на відділ планування і дозволяє уникати великого обсягу паперової роботи. Непрямі переваги: що поставляє підрозділ виробництва діє гнучко, і протягом короткого часу порожній контейнер знову наповнюється (рис. 8).

 

                                            Рис. 8. Схема роботи системи "Канбан"

          Параметри системи: розмір партії; час замовлення партії; кількість карток; обсяг запасу на складі; місткість контейнера.[1]

          Послідовність дій учасників системи "Канбан", умови та вимоги, які при цьому необхідно дотримуватися, можна сформулювати як правила "Канбан":

1. Наступний ділянку "витягує"  вироби.

2. Попередній ділянку  випускає виробів рівно стільки,  скільки раніше "витягнутих".

3. Бракована продукція  не надходить на наступний  ділянку.

4. Кількість карток "Канбан" має бути мінімальним.

5. Обсяг запасу виробів  на складі повинен бути мінімальним.

6. Коливання попиту компенсуються  зміною інтенсивності потоку  карток "Канбан".

7. Виробничі потужності  ділянок повинні бути збалансовані.

8. Дисципліна поставок  не допускає порушень.

          В даний час розроблені різні модифіковані версії системи "Канбан". Їх можна об'єднати в такі типи системи "Канбан":

• поставка рівними партіями при варіюванні часу між поставками;

• поставка через рівні  проміжки часу при варіюванні обсягу партії;

• варіювання обсягу партії та часу поставки в заданих межах;

• варіювання типів заготовок  у партії при багатономенклатурному  виробництві.[1]

1.5 Диспетчеризація та оперативне розпорядництво

 

         Диспетчеризація - це система централізованого оперативного контролю і регулювання поточного ходу роботи з виконання виробничих завдань згідно заздалегідь розробленим календарним графікам. Головна мета такої системи - попередити, виявити і ліквідувати виробничі неполадки і відхилення від графіка, а також направити рух виробничого процесу в рамки встановленого організаційно-технологічного режиму, забезпечуючи умови для виконання виробничих завдань.[6]