Основні детермінанти агресивної поведінки особистості в юнацькому віці

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра практичної психології

№ реєстрації деканату:_________

______________________2012 рік

Курсова робота

на тему „Основні детермінанти агресивної поведінки особистості в юнацькому віці”

Виконала:

студентка ІІ курсу

211 групи

філологічного факультету

Нестеренко Наталія Вадимівна

Керівник:

канд.пед.наук, доцент

Добровольська Лариса Пантеліївна

Мелітополь-2012

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Вся історія людства переконливо доводить, що агресія є невід’ємною частиною життя особистості й суспільства. Більше того, агресія має потужну притягальну силу й властивість заразливості – більшість людей на словах відкидає агресію, а при цьому широко демонструють її у своєму повсякденному житті.

Актуальність дослідження агресивності людини визначається насущними проблемами громадського життя. Гостра криза, викликана політичними й економічними причинами, яку переживає сьогодні наша держава, проявляє себе в значному рості злочинності, поширенні тероризму, безперервних збройних конфліктах, у збільшенні числа невмотивованих, руйнівних, агресивних дій. Цим пояснюється особлива актуальність проблеми всебічного вивчення агресивності. Важливою складовою даного питання є вивчення різних детермінант агресивної поведінки в юнацькому віці.

У перекладі з латинської мови „агресія” означає „напад”. У наш час термін „агресія” вживається надзвичайно широко. Даний феномен пов’язують і з негативними емоціями (наприклад, гнівом), і з негативними мотивами (наприклад, прагненням нашкодити), а також з негативними установками (наприклад, расовими упередженнями) та руйнівними діями.

У психології під агресією розуміють тенденцію (прагнення), що проявляється в реальній поведінці або фантазуванні, з метою підкорити собі інших або домінувати над ними. Дана тенденція носить універсальний характер, а сам термін „агресія” у цілому має нейтральне значення. По суті агресія може бути як позитивною, яка служить життєвим інтересам і виживанню, так і негативною, орієнтованою на задоволення агресивного потяга самого по собі.

Дослідженням агресії та агресивної поведінки займались багато науковців, а саме З. Фрейд, Р. Берон, Д. Річардсон, Д. Доллард, О. Кернберг, Р. Уолтере, Ю.Б. Можинський, О.Ф Кернберг, В.Клайн, Р.С.Хоманс та інші.

Об‘єкт дослідження – агресивна поведінка особистості в юнацькому віці.

Предмет дослідження – основні детермінанти агресивної поведінки сучасної студентської молоді.

Мета дослідження – полягає в експериментальному дослідженні особливостей агресивної поведінки в юнацькому віці та виділення її основних детермінант.

Гіпотеза – ми припустили, що основними детермінантами агресії сучасних студентів виступають біологічні, соціальні та індивідуальні; у більшості студентів університету рівень агресивності буде в межах норми.

Відповідно до поставленої мети й висунутих гіпотез були визначені наступні завдання дослідження:

1. з‘ясувати теоретичні основи дослідження проблеми агресії та агресивності студентів;
2. виявити особливості, фактори, психологічні механізми, детермінанти, тенденції формування агресивної поведінки;
3. розглянути детермінанти агресивної поведінки в юнацькому віці та проаналізувати особливості прояву агресії сучасних студентів;
4. здійснити поетапне комплексне емпіричне дослідження прояву агресії в юнацькому віці.

Методи дослідження :

1. Теоретичний аналіз і узагальнення наукових літературних джерел.

2. Експериментальні методи (психодіагностичні методики): Тест А. Ассінгера (Оцінка агресивності у відносинах); Опитувальник „Самооцінка психічних станів особистості (Г.Айзенка)” (адаптований М.В. Горською, 1994 р.).

3. Метод кількісної обробки даних.

РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ АГРЕСІЇ ТА АГРЕСИВНОСТІ В ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ

1.1. Визначення агресії та особливості її прояву

У буденній мові слово „агресія” означає множину різноманітних дій, які порушують фізичну або психічну цілісність іншої людини (або групи людей), завдають їй матеріального збитку, перешкоджають здійсненню її намірів, протидіють її інтересам чи ж ведуть до її знищення.

Слово агресія походить від латинського „aggredi”, що означає „нападати” [17, с.8]. Воно здавна існує в європейських мовах, однак, значення йому надавалося не завжди однакове. До початку XIX століття агресивною вважалася будь-яка активна поведінка як доброзичлива, так і ворожа. Пізніше, значення цього слова змінилося, стало більш вузьким. Під агресією стали розуміти ворожу поведінку відносно навколишніх людей.

Одна з головних проблем у визначенні агресії в тому, що цей термін має на увазі велику розмаїтість дій. Коли люди характеризують якусь особу як агресивну, вони можуть сказати, що вона звичайно ображає інших, або що вона часто недружелюбна, або ж що вона, будучи досить сильною, намагається робити все по-своєму, або, може бути, що він твердо відстоює свої переконання, або, можливо, без страху кидається у вир нерозв'язних проблем. Таким чином, при вивченні агресивної поведінки людини ми відразу ж зіштовхуємося із серйозним і суперечливим завданням: як знайти виразне й придатне визначення основного поняття.

Відповідно до одного з визначень, запропонованих Басом, агресія – це будь-яка поведінка, яка містить погрозу або наносить збиток іншим. Друге визначення, запропоноване декількома відомими дослідникам, містить наступне визначення: щоб ті або інші дії були кваліфіковані як агресія, вони повинні містити в собі намір образи, а не просто приводити до таких наслідків. І, нарешті, третя точка зору, висловлена Зільманом, обмежує вживання терміна агресія спробою нанесення іншим тілесних або фізичних ушкоджень [3, с.26].

Р. Берон і Д. Річардсон вважають, що агресія, в якій би формі вона не проявлялася, являє собою поведінку, яка спрямована на заподіяння шкоди або збитку іншій живій істоті, яка маює всі підстави уникати подібного відношення до собе. Дане комплексне визначення містить у собі наступні приватні положення: агресія обов‘язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві; як агресія, може розглядатися тільки така поведінка, яка має на увазі заподіяння шкоди або збитку живим організмам; жертви повинні мати мотивацію уникання подібного відношення до себе [3, с.28].

В словнику-довіднику ми знаходимо наступне визначення агресії: „агресія – це специфічна форма деструктивних дій або поведінки людини, яка спрямована на використання сили та нанесення фізичної чи психологічної шкоди людям чи предметам і яка не відповідає нормам та правилам співіснування в соціумі” [17, с.8].

Агресивність, за Р.С. Нємовим, розуміється як ворожість – поведінка людини відносно інших людей, яка відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, завдати шкоди [14, с.651].

У психології під агресією розуміють тенденцію (прагнення), яка проявляється в реальній поведінці або фантазуванні, з метою підкорити собі інших або домінувати над ними [9, с.59]. Дана тенденція носить універсальний характер, а сам термін „агресія” у цілому має нейтральне значення. По суті, агресія може бути як позитивною, що служить життєвим інтересам і виживанню, так і негативною, орієнтованою на задоволення агресивного потяга самого по собі.

Агресія як психічна реальність має конкретні характеристики: спрямованість, форми прояву, інтенсивність. Метою агресії може бути як саме заподіяння страждання (шкоди) жертві (ворожа або цільова агресія), так і використання агресії як способу досягнення іншої мети (інструментальна агресія) [3, с. 31].

Існує безліч теоретичних обґрунтувань виникнення агресії, її природи і чинників, що впливають на її прояв. Але всі вони підпадають під наступні чотири категорії. Агресія відноситься до: природжених спонукань і задатків; потреб, що активізуються зовнішніми стимулами; пізнавальних і емоційних процесів; актуальних соціальних умов у поєднанні з попереднім навчанням.

За спрямованістю агресія буває: агресія, яка спрямована зовні; аутоагресія – спрямована на себе. За метою: інтелектуальна агресія; ворожа агресія. За методом вираження: фізична агресія; вербальна агресія. За ступенем виразності: пряма агресія; непряма агресія. За наявністю ініціативи: ініціативна агресія; оборонна агресія.

Агресія буває спрямована на зовнішні об‘єкти (людей або предмети) або на себе (тіло або особистість). Особливу небезпеку для суспільства представляє агресія, спрямована на інших людей. А. Бандура й Р. Уолтере називають її асоціальною агресією й зв’язують із діями соціально-деструктивного характеру, у результаті яких може бути нанесений збиток іншій особистості або майну, причому ці акти не обов’язково повинні бути карні за законом [1, с.8].

Тепер визначимо, що таке агресивна дія, агресивна поведінка й агресивність, тому що часто в ці поняття вкладають однаковий зміст. Агресивна дія – це прояв агресивності як ситуативної реакції. Якщо ж агресивні дії періодично повторюються, то в цьому випадку варто говорити про агресивну поведінку [7, с.43]. Сама ж агресивність має на увазі ситуативний, соціальний, психологічний стан безпосередньо перед або під час агресивної дії. Також слід відзначити, що кожна особистість повинна мати певний ступінь агресивності, тому що агресія є невід‘ємною характеристикою активності й адаптивності людини.

Р.С. Хоманс відмічає, що агресію може викликати ситуація, яка пов'язана із прагненням до справедливості. А.А. Реан, К. Бютнер та інші розглядають деякі випадки агресивного прояву як адаптивну властивість, яка пов’язана з рятуванням від фрустрації та тривоги.

Стан фрустрації – це психічний стан, який характеризується наявністю стимульованої потреби, яка не знайшла свого задоволення. Цей стан супроводжується різними негативними переживаннями: роздратуванням, розпачем. У словнику-довіднику зазначається „фрустрація – це важкий психічний стан гострого переживання незадоволеної потреби. Проявляється у формі наростаючої емоційно-вольової напруги, досади, роздратування, почуття безпомічності, тривоги, репресивності, гніву, розпачу, які часто знаходять вихід в агресивній поведінці” [17, с.142].

Таким чином, агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, що сприяє виживанню й адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній сутності людей.

Т.Р. Румянцева [22] вважає, що сьогодні на перший план висувається нормативний підхід. Відповідно до цієї точки зору, у визначені поведінки як агресивної, вирішальне місце повинне належати поняттю норми. Норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих або інших дій. Поняття норми формується в процесі соціалізації людини. Звідси, поведінку можна називати агресивною при наявності двох обов’язкових умов: коли мають місце згубні для жертви наслідки; коли порушені норми поведінки [21, с.36].

Важливу роль у становленні агресивної поведінки відіграють навчання й виховання. Р .Кратчфілд і Н. Левінсон визнають, що над агресивними проявами можливий контроль, пов‘язаний із процесом соціалізації. Соціалізацією агресії можна назвати процес научання контролю власних агресивних устремлінь і вираження їх у формах, що мають місце у рамках даної цивілізації. У результаті соціалізації багато хто вчиться регулювати свої агресивні імпульси, адаптуючись до вимог суспільства.

Інші ж залишаються досить агресивними, але вчаться проявляти агресію більше тонко: через словесні образи, сховані примуси, завуальовані вимоги та інше. Треті нічому не навчаються та проявляють свої агресивні імпульси у фізичному насильстві. І тут важливу роль грає ранній досвід виховання дитини в конкретному культурному середовищі, сімейні традиції й емоційні відносини батьків до дитини [25, с.15].

Термін агресія припускає дії, за допомогою яких агресор навмисно заподіює збиток своїй жертві. На жаль, введення критерію навмисного заподіяння збитку породжує чимало серйозних труднощів. По-перше, питання в тому, що ми маємо на увазі, говорячи, що одна людина має намір нашкодити іншій. Звичайне пояснення таке, що агресор по своїй волі образив жертву, і це викликає багато немаловажних питань, із приводу яких не припиняються дискусії, і особливо, серед фахівців з філософської науки [22].

По-друге, як затверджують багато відомих учених, наміру - це особисті, сховані, недоступні прямому спостереженню задуми. Про них можна судити за умовами, які передували або випливали за обговорюваними актами агресії. Подібні висновки можуть робити як учасники агресивної взаємодії, так і сторонні спостерігачі, які в кожному разі впливають на пояснення даного наміру [1].

Отже, включення категорії наміру у визначення агресії, приносить хиткість і суперечливість у розуміння того, чи є та або інша дія актом агресії. Однак, іноді намір заподіяти шкоду, установлюється досить просто – агресори часто самі зізнаються в бажанні нашкодити своїм жертвам і нерідко шкодують про те, що їхні нападки були безрезультатні. І соціальний контекст, у якому розгортається агресивна поведінка, часто чітко свідчить про наявність подібних намірів [8, с.210].

Досить важливо визначати агресію не тільки як поведінку, що заподіює шкоду або збиток іншим, але і як будь-які дії, які мають метою досягнення подібних негативних наслідків.

Через те, що прояви агресії в людей нескінченні й різноманітні, досить корисним виявляється обмежити вивчення подібної поведінки концептуальними рамками, запропонованими Басом. На його думку, агресивні дії можна описати на підставі трьох шкал: фізична – вербальна, активна – пасивна й пряма – непряма. Їхня комбінація дає вісім можливих категорій, під які підпадає більшість агресивних дій. Наприклад, такі дії, як стрілянина, нанесення ударів холодною зброєю або побиття, при яких одна людина здійснює фізичне насильство над іншою, можуть бути класифіковані як фізичні, активні й прямі [3, с.30].

Агресія приймає найрізноманітніші форми – явні або латентні. Незважаючи на те, що термін „агресія” звичайно вживається для позначення руйнівних намірів, його поширюють і на більш позитивні прояви, наприклад активність, породжувану честолюбством. Подібні дії позначають як самоствердження, щоб підкреслити те, що вони збуджуються неворожою мотивацією. Вони проявляються у формі конкуренції, прагнення до досягнень, іронії, спортивних змаганнях тощо [9, с.59].

Найбільше ж звичними проявами агресії вважаються конфліктність, лихослів’я, тиск, примус, негативне оцінювання, погрози або застосування фізичної сили. Сховані форми агресії виражаються у відході від контактів, бездіяльність, з метою нашкодити комусь, заподіянні шкоди собі та самогубстві. Внутрішніми репрезентаціями агресії можуть бути ідеї, фантазії й афекти. Наприклад, людина може виношувати ідею насильства над кимось, вона може розправлятися із кривдником лише у своїх фантазіях або відчувати сильний афект [9, с.60].

Одним з найбільш інтенсивних і складних агресивних афектів виступає ненависть. Найважливішою метою людини, захопленою ненавистю, є знищення об'єкта агресії. (Безумовно, ненависть може бути й нормальною реакцією люті, спрямованою на усунення серйозної небезпеки.) За певних умов, ненависть і бажання помсти можуть неадекватно підсилюватися. Якщо вони стають стабільною характерологічною установкою, можна говорити про досягнення рівня психопатології характеру [3, с.35].

У більш „легких” випадках психопатології ненависть здобуває форму твердих моральних заборон і агресивного твердження власних ідеалів. Також ненависть може проявлятися в жагучому бажанні мати владу, підкоряти або принижувати. При більш важких формах проявляються садистські нахили – бажання змусити свій об’єкт страждати, з одержанням задоволення від цього. Крайня форма прояву ненависті – прагнення до знищення (вбивства) або радикальне знецінення всіх і вся. Ненависть може виражатися й у самогубстві, наприклад, коли „Я” ідентифікується з ненависним об'єктом і самознищення стає єдиним способом його усунення.

Відносини з ненависним об‘єктом являють особливу цінність для особистості агресора. У глибині душі він одночасно прагне й до руйнування об‘єкта своєї ненависті, і до збереження відносин з ним. О. Кернберг зауважує, що ненависть, схоже, відіграє роль мстивого тріумфу, як над іншою людиною, так і над тією частиною власного Я, що вселяє жах у цей час і вимагає помсти за минулі страждання [10, с.37].

Ненависть є одним із проявів агресивних потягів, які відповідно до психоаналітичних уявлень так само природні для людини, як і прояву лібідо – сексуального потяга в широкому зрозумінні. Відомо, що в пізніх теоретичних роботах З.Фрейд намагався обґрунтувати агресію як прояв уродженого саморуйнівного потяга до смерті, однак це уявлення не одержало широкого визнання. Дотепер залишається дискусійним питання про те, чи є агресивні потяги вродженими (споконвічно ворожими-деструктивними) або ж вони формуються внаслідок життєвих конфліктів і фрустрації на основі інших активних прагнень (наприклад, до самоствердження).

Таким чином, агресія як внутрішня спонукальна тенденція – це невід‘ємна частина особистісної динаміки (як у нормі, так і при порушеннях різного ступеня виразності). Агресивність, як схильність конкретної людини проявляти цю тенденцію у формі конкретних внутрішніх і зовнішніх дій – індивідуальна особливість. Дану індивідуальну особливість досить важко виміряти, у зв‘язку з чим, основним способом оцінки агресивної тенденції, є оцінка її поведінкових проявів.

Спробуємо уточнити характер взаємозв’язку між агресією й агресивною поведінкою. Очевидно, що переживання агресії людиною не однозначно приводить до руйнівних дій. З іншого боку, роблячи насильство, людина може перебувати як у стані надзвичайного емоційного порушення, так і повної холоднокровності. До того ж, зовсім не обов‘язково агресор повинен ненавидіти свою жертву. Багато з людей заподіюють страждання своїм близьким – тим, до кого прив’язані й кого щиро люблять.

У реальному житті взагалі буває досить складно визначити, чи спрямовується поведінка людини її внутрішньою агресивною тенденцією або ж вона залежить від яких-небудь інших факторів.

Ми не можемо однозначно визначити внутрішню агресивну тенденцію конкретної особистості, але ми можемо оцінити ступінь і характер її зовнішніх проявів, тобто агресивної поведінки. Зі сказаного вище можна відмітити, що агресивна поведінка може мати різні (за ступенем виразності) форми: ситуативні агресивні реакції (у формі короткострокової реакції на конкретну ситуацію); пасивна агресивна поведінка (у формі бездіяльності або відмови від чого-небудь); активна агресивна поведінка (у формі руйнівних або насильницьких дій) [9, с.62].

У змістовному плані, провідними ознаками агресивної поведінки можна вважати такі її прояви, як: виражене прагнення до домінування над людьми й використання їх у своїх цілях; тенденцію до руйнування; спрямованість на заподіяння шкоди оточуючим людям; схильність до насильства.

Узагальнюючи всі перераховані ознаки, можна говорити про те, що агресивна поведінка особистості має на увазі будь-які дії з вираженим мотивом домінування. При цьому, виражену соціально-негативну оцінку мають, насамперед, ті форми агресивної поведінки, які „націлені на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного звертання” [3, с.26]. Така агресивно-асоціальна поведінка неодмінно включає насильство – вербальні або фізичні дії, що заподіюють біль. Вона, як правило, протікає на тлі негативних емоцій агресора (злість, лють, садистське задоволення, байдужність) і у свою чергу викликає негативні переживання жертви (страх, приниження). Ця поведінка спрямовується агресивними мотивами – зруйнувати, усунути, використати, нашкодити. На когнітивному рівні вона підтримується установками, які підтверджують правильність такої поведінки (забобони, міфи, переконання) [9, с.62].

Очевидно, що насильство (фізичне, сексуальне, емоційне) є самим серйозним проявом і небажаним наслідком агресивної поведінки. Людське насильство принципово відрізняється від такого серед тварин. Воно практично позбавлено біологічної доцільності, воно активно експлуатує людські почуття, воно паразитує на людському інтелекті, нарешті, воно багаторазово підсилюється використанням зброї.

Для приборкання демона насильства, будь-яке суспільство змушене вживати спеціальних заходів. Найбільш ефективними з них варто визнати національні традиції й групові ритуали (ігри, свята, обряди), що дозволяють конкретній особистості інтегрувати свій агресивний потенціал і виражати його соціально-прийнятними способами. Величезне значення також має присутність у суспільстві достатньої кількості позитивних прикладів, наприклад національних героїв або життєстверджуючих кумирів.

1.2. Умови формування агресивної поведінки особистості

Агресивна поведінка молоді – одна з найбільш актуальних соціальних проблем. Зростання насильницької злочинності серед підлітків, спостережуване на всьому пострадянському просторі, служить тому підтвердженням. Ученими виділено декілька груп чинників агресивної поведінки людини, зокрема, біологічно-генетичні, індивідуально-психологічні особливості особистості, специфіка виховання, вплив субкультури, роль засобів масової комунікації і т.д. Одну з груп таких чинників складають ситуативні детермінанти – конкретні соціальні ситуації, що виникають в процесі міжособового (міжгрупового) спілкування. Їх вивчення є необхідною умовою аналізу причин агресивної поведінки людини. Ці чинники провокують агресивну поведінку навіть у неагресивних за характером людей.

Агресивність людини та її схильність до агресивної поведінки, істотно детермінуються особливостями її індивідуального розвитку. У появі агресивної поведінки беруть участь багато факторів, у тому числі вік, індивідуальні особливості, зовнішні фізичні й соціальні умови. Наприклад, потенціювати агресивність цілком можуть такі зовнішні обставини, як шум, жара, тіснота, екологічні проблеми, метеороумови тощо. Але вирішальну роль у формуванні агресивної поведінки особистості, на думку більшості дослідників даного питання, відіграє її безпосереднє соціальне оточення. Розглянемо деякі, на наш погляд, провідні факторі, які викликають або підтримують агресивну поведінку особистості.

Характер агресивної поведінки багато в чому визначається віковими особливостями людини. Кожний віковий етап має специфічну ситуацію розвитку й висуває певні вимоги до особистості. Адаптація до вікових вимог нерідко супроводжується різними проявами агресивної поведінки. Так, у самому ранньому віці діти демонструють агресію: якщо часто, голосно й вимогливо плачуть; якщо в них відсутня посмішка; якщо вони не вступають у контакт. Психоаналітичні дослідження свідчать про величезну кількість гніву, пережиту дітьми, особливо в ситуаціях, коли їхньої потреби недостатньо враховуються. Також добре відомий той факт, що маленькі діти, бажаючи зберегти материнську любов, схильні проявляти жорстокість стосовно немовлят (брата або сестри). Адаптуючись до вимог дитячого саду, малята можуть обзиватися, щипатися, плюватися, битися, кусатися й навіть поглинати неїстівне. Причому ці дії відбуваються, що називається, „не перебираючи” – імпульсивно, неусвідомлено й відкрито. Пасивним проявом агресії в цьому віці вважається негативізм, упертість, відмова говорити, кусання нігтів (губ) [9, с.62].

У цілому, дитяча агресивність є зворотною стороною беззахисності. Якщо дитина почуває себе незахищеною (наприклад, коли її потреби в безпеці й любові не одержують задоволення), у її душі народжуються численні страхи. Прагнучи впоратися зі своїми страхами, дитина прибігає до захисно-агресивної поведінки. Іншим можливим способом подолання страху може стати напрямок агресії на саму себе. Аутоагресія може проявлятися по-різному, наприклад, у саморуйнівних фантазіях, у боязкості або ідеях самопокарання [7, с.43].

У молодшому шкільному віці агресія частіше проявляється стосовно більш слабкого („обраній жертві”) учня у формі глузувань, тиску, лайок, бійок. Прояв агресивної поведінки школярів один до одного у ряді випадків є серйознішою проблемою. Різко негативна реакція вчителів і батьків на подібну поведінку, найчастіше не тільки не зменшує агресивність дітей, але, навпаки, підсилює її, оскільки є непрямим доказом сили й незалежності останніх. Проте, саме вчитель, його авторитет і вміння відкрито виражати своє відношення до агресивної поведінки, спонукає дітей вибирати більш соціально схвалювані форми поведінки [9, с.63].

Специфічною особливістю агресивної поведінки в підлітковому та молодшому юнацькому віці є її залежність від групи однолітків, на тлі катастрофи авторитету дорослих. У даному віці бути агресивним, часто означає „здаватися або бути сильним” [19, с.14]. Будь-яка підліткова група має свої ритуали й міфи, підтримувані лідером. Наприклад, широко поширені ритуали посвяти в члени групи (або випробування новачків). Ритуали підсилюють почуття приналежності до групи й дають підліткам відчуття безпеки, а міфи стають ідейною основою її життєдіяльності. Міфи широко використовуються групою для виправдання її внутрішньогрупової й зовнішньої агресії. Насильство, „одухотворене” груповим міфом, переживається підлітками як затвердження своєї сили, як героїзм і відданість групі. У той же час, в окремих випадках, ініціаторами агресивної поведінки можуть бути окремі підлітки-аутсайдери, дезадаптовані в силу різних причин і спроби самоствердитися за допомогою агресії.

Таким чином, агресивна поведінка досить звичайне явище для дитячого й підліткового віку. Більш того, у процесі соціалізації особистості, агресивна поведінка виконує ряд важливих функцій. У нормі вона звільняє від страху, допомагає відстоювати свої інтереси, захищає від зовнішньої загрози, сприяє адаптації. У зв‘язку із цим можна говорити про два види агресії: доброякісно-адаптивну й деструктивно-дезадаптовну[9, с. 63].

У дорослих людей прояви агресивної поведінки більш різноманітні, оскільки визначаються переважно їхніми індивідуальними особливостями. Як індивідуально-особистісні характеристики, що потенціюють агресивну поведінку, звичайно розглядають такі риси, як страх суспільного несхвалення, дратівливість, підозрілість, забобони (наприклад, національні), а також схильність відчувати почуття сорому замість провини. Важливу роль у підтримці схильності до насильства може відігравати переконаність людини в тому, що вона є єдиновладним хазяїном своєї долі (а іноді й доль інших людей), а також її позитивне відношення до агресії (як до корисного або нормального явища).