Основні поняття цивільного права

 

Вступ

Проблема  особистих немайнових  прав  особи,  громадянина  є  однією  з

найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у  правовій  державі  має  відчувати свою правову та соціальну захищеність; повага  до  особистості  є  в  такому суспільстві нормою повсякденного життя.

      Особисті права людини нерозривно  пов’язані  з  такими  поняттями,  як

рівність, свобода,  недоторканість  особи.  І  це  природно,  тому  що  ідеї рівності, свободи  і  недоторканності  протягом  всієї  історії  цивілізації використовувалися   в   боротьбі   нового   зі   старим,   прогресивного   з

консервативним.

      Закріплюючи особисті немайнові  права в конституції, держава  забезпечує

їхнє правове  регулювання комплексно, тобто за допомогою  норм  ряду  галузей права.  У  рамках  комплексного  регулювання   особистих   немайнових   прав необхідно виділяти цивільно-правовий аспект. У зв’язку з цим у  теорії  були висловлені  дві  точки  зору  на  цивільно-правове   регулювання   особистих немайнових прав. Довгий час панувало уявлення про те, що цивільне  право  немайнових прав. Довгий час панувало уявлення про те, що цивільне  право  не регулює,  а  лише  охороняє  особисті   немайнові   права.   Проте   правове регулювання й охорона прав не можуть протиставлятися,  оскільки  регулювання означає  охорону  прав,  а  їхня  охорона  здійснюється  шляхом  регулювання відповідних відносин.

      Роль і можливості цивільно-правового  регулювання особистих  немайнових прав визначаються  предметом  цивільного  права.  Цивільне  право  поряд  із майновими  відносинами  регулює  пов’язані   з   ними   особисті   немайнові відносини, а також особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими.

      Особисті  немайнові  відносини,  не  пов’язані  з  майновими,   будучи

урегульовані  нормами права, являють собою  правові зв’язки між  суб’єктами  з приводу особистих немайнових благ. З цього випливає, що  особисті  немайнові права в цивільному праві - суб’єктивні  права  громадян  і  організацій,  що виникають у  зв’язку  з  регулюванням  нормами  цивільного  права  особистих немайнових відносин, не пов’язаних із майновими.

Метою написання  курсової роботи є честь, гідність та ділова репутація як об’єкти цивільного права України.

Основні завдання поставлені метою роботи:

• Розглянути поняття і класифікацію нематеріальних благ як об’єктів цивільного права;
• Дослідити юридичну характеристику особистих нематеріальних благ фізичної особи;
• Розглянути юридичну характеристику особистих нематеріальних благ юридичної особи;
• Дослідити захист честі, гідності та ділової репутації юридичних та фізичних осіб за законодавством України.

Об’єктом  дослідження є основні поняття  цивільного права.

Предметом дослідження є честь, гідність та ділова репутація як об’єкти цивільного права України.

Основні методи дослідження, літературний, аналіз.

      Інформаційною базою для написання  роботи, стали цивільний кодекс  України, Конституція України  та інші нормативно-правові акти.

Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття і класифікація нематеріальних благ як об’єктів цивільного права.

Під об'єктом цивільних прав розуміють  матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини1. Об'єкти цивільних  прав та об'єкти цивільних правовідносин  — поняття тотожні. Цивільні правовідносини складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального  блага для задоволення своїх  потреб. Тому об'єктом цивільних  прав (правовідносин) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у правовідносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні  права та обов'язки з метою здійснення своїх законних права та інтересів.

Цивільний кодекс УРСР , який набрав чинності з 1 січня 1964 p. і є чинним і сьогодні, не містить ніяких окремих положень щодо об'єктів цивільних прав. Між тим у проекті ЦК України від 25 серпня 1996 p. цьому питанню присвячено цілий розділ. Стаття 161 проекту ЦК України відносить до об'єктів цивільних прав речі, включаючи гроші та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, роботи та послуги, результати творчої діяльності, службову та комерційну таємницю, особисті немайнові блага, та інші матеріальні та нематеріальні блага.

За критерієм їх оборотоздатності об'єкти цивільних прав можна поділити на три види:

1) об'єкти, які обертаються вільно;

2) об'єкти, які обмежені в обігу;

3) об'єкти, вилучені з обігу.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник має  право вчиняти щодо свого майна  будь-які дії, що не суперечать закону. Тобто можна зробити висновок, що на території України діє презумпція: об'єкти цивільних прав можуть вільно обертатися, якщо вони не вилучені з обігу або не обмежені в обігу. При цьому види об'єктів цивільних прав, які вилучені з обігу, та об'єктів цивільних прав, обмежених в обігу, мають бути прямо вказані в законі або визначені в порядку, встановленому законом.

Ці положення відображені у ст. 162 проекту ЦК України, яка має назву "Оборотоздатність об'єктів цивільних прав". Оборотоздатність об'єктів цивільних прав означає вчинення угод та інших не заборонених законодавством дій щодо таких об'єктів, спрямованих на передачу останніх у межах цивільного обороту. Тобто, обіг не слід звужувати виключно до переходу права власності.

Цивільне право розрізняє універсальне та сингулярне правонаступництво. При універсальному правонаступництві до правонаступника в результаті одного акта переходять всі права та обов'язки правоволодільця. Таке правонаступництво має місце при спадкуванні або при реорганізації юридичної особи. При сингулярному правонаступництві до особи переходять лише деякі права та обов'язки іншого Це стосується, наприклад, відчуження майна'.

Об'єкти, обмежені в обігу, — це об'єкти, які можуть належати тільки окремим учасникам цивільного обороту, або обіг таких об'єктів, їх придбання  або відчуження може здійснюватися  лише на підставі відповідного дозволу. Статтею 4 Закону України "Про підприємництво" встановлено перелік товарів, реалізацію яких дозволяється здійснювати виключно після отримання у встановленому законодавством порядку відповідного дозволу — ліцензії. Згідно з вищенаведеним законом до таких видів діяльності належать торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 10 вересня 1992 р. № 528 здійснювати будь-які операції з векселями дозволяється виключно юридичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності.

Вилученими з цивільного обороту  вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом угод та іншим чином  переходити від одного суб'єкта до іншого в межах цивільного обороту. Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" визначені види діяльності, займатися якими мають право виключно державні підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про використання ядерної енергії  та радіаційну безпеку" ядерні матеріали  перебувають виключно у державній  власності. Згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд" території природних заповідників є власністю народу України. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому законодавством України.

Порушення встановлених правил обігу  для об'єктів, обмежених в обігу, та для об'єктів, вилучених з обігу, при укладенні угод тягне за собою  визнання таких угод недійсними на підставі ст. 48 ЦК УРСР.

Окремо також можна виділити спеціальні правила оборотоздатності для певних об'єктів цивільних прав. Такими об'єктами є земля, природні ресурси, нерухоме майно. Відповідно до п. 14 Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності і розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 4 березня 1998 p. № 167/98 під час проведення розрахунків не допускається уступка вимоги та переведення боргу. Тобто такий об'єкт цивільних прав, як майнове право не може обертатися в цивільному обороті шляхом уступки вимоги.

Нарешті, слід сказати про необхідність вчинення певних дій для визнання об'єктом цивільних прав щодо окремих  об'єктів. До таких об'єктів, наприклад, можна віднести нерухоме майно. При спорудженні нового будинку потрібно отримати акт введення в експлуатацію вказаного будинку, який є підставою для реєстрації права власності на будинок в уповноваженому державою органі. Тобто, держава своїм владним актом, яким є акт введення в експлуатацію, визнає такий об'єкт нерухомим майном.

Результатами  інтелектуальної, творчої, діяльності є твори науки, літератури, мистецтва, винаходи та корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, права на сорти рослин тощо. 
Продукти творчої діяльності є благами нематеріальними, хоча матеріальні носії продуктів названої діяльності (книги, магнітні плівки, інтегральні мікросхеми тощо) є речами і можуть виступати об’єктами права власності та інших майнових прав.

Результати  інтелектуальної, творчої діяльності — це нематеріальні блага. Так, літературний, художній та іншій твір можна визначити  як сукупність нових ідей, образів, понять; винахід, корисну модель —  як технічні рішення задач; промисловий  зразок — як зовнішній вигляд промислового виробу тощо. 
      Однак об’єктами цивільних прав вони стають лише тоді, коли отримують якусь об’єктивну форму, що забезпечує їх сприйняття іншими людьми. Так, літературний твір має бути зафіксований у рукописі, на магнітній плівці; винахід — у вигляді креслень, моделі, схеми тощо.

До особистих  нематеріальних (немайнових) благ також  належать: право на життя і здоров’я фізичної особи, честь, гідність, ділова репутація, ім’я тощо.

Отже, особливу групу об'єктів цивільних прав утворюють нематеріальні блага, під якими розуміють не мають економічного змісту і невіддільні від особистості їх носіїв блага і свободи, визнані та охоронювані чинним законодавством. Стаття 150 ЦК відносить до них такі:  

• життя і здоров'я; 
• гідність особистості; 
• честь і добре ім'я; 
• ділову репутацію; 
• недоторканність приватного життя; 
• особисту і сімейну таємницю; 
• інші особисті немайнові права та інші нематеріальні блага, що належать громадянину від народження чи в силу закону, є невідчужуваними і не передається іншим способом. 

Зокрема не можна продати окремі органи або  частини людської особистості, поступитися  своє прізвище, авторство і т.п. 

 

2. Юридична характеристика особистих нематеріальних благ фізичної особи.

Особисті немайнові права належать усім  без  винятку  фізичним  особам незалежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та  у

зв'язку з якими подіями життя вони перебувають.

      Слід зазначити, що основна  частина особистих немайнових  прав виникає у зв'язку з народженням і  з  моменту  народження,  тобто  вони  є  природними правами людини. Для інших момент їх виникнення не має точної  фіксації,  він правами людини. Для інших момент їх виникнення не має точної  фіксації,  він пов'язується з різними обставинами,  які  зумовлюються  багатьма  чинниками.

Тому  момент  виникнення  особистих  немайнових  прав  можна  визначити   як специфічний.  У  новому  ЦК  України  визначено  дві   підстави   виникнення особистих немайнових прав — народження людини і припис закону.

      В літературі існує й інша  думка: немайнові  права   можуть  виникати  в

результаті  юридичних дій (право особи на інформацію,  тобто  правомірні  дії

суб'єкта цивільного права, вчинені  незалежно  від  наміру  викликати  певні

правові  наслідки,  які  проте  можуть  виникнути  внаслідок  закону),   при

настанні  певних подій (кожній людині від народження належить право  на  ім'я незалежно від її вольової поведінки) або породжуватися  актами  компетентних органів  (набуття  особою  права  на   опіку   внаслідок   визнання   її   у встановленому законом порядку недієздатною).

      ЦК  України  поділяє  особисті  немайнові  права  фізичної  особи   за

спрямованістю  або  за  цільовим  призначенням  на   дві   групи:   ті,   що

забезпечують  природне  існування  фізичної  особи  (глава  21)  і  ті,   що

забезпечують  її соціальне буття (глава 22). [2, с.135]

      Можна також  взяти  за  основу  поділу  порядок  виникнення  особистих

немайнових  прав: на такі, що належать  фізичним  особам  від  народження,  і

такі, що їм належать за законом. (ч.І ст. 270 ЦК України).

      Так. різні види особистих немайнових  прав можна зібрати у три   правові

інститути:

1) права  на немайнові блага, втілені  у самій особистості;

2) право  на особисту недоторканність,  свободу; право  на  життя   та  охорону

здоров'я;

3) право  на недоторканність особистого  життя.

      За  цільовим  спрямуванням  особисті  немайнові   права   пропонується

класифікувати на:

1) особисті  немайнові права, спрямовані на  індивідуалізацію особисте  (право

на  ім'я, право на честь, гідність, ділову репутацію та ін.);

2)  особисті  немайнові   права,   спрямовані   на   забезпечення   фізичної недоторканності  особи  (життя,  свобода,  вибір  місця  перебування,  місця

проживання  тощо);

3) особисті  немайнові  права,  спрямовані  на  недоторканність  внутрішнього світу  особистості  та  її  інтересів   (особиста   та   сімейна   таємниця, невтручання у приватне життя, честь і гідність).

      До особистих  немайнових  прав,  що  забезпечують  природне  існування

фізичної  особи, відповідно до глави 21 ЦК України, слід відносити:

         - Право на життя;

         - Право на здоров`я;

         - Право на безпечне довкілля;

         - Право на свободу та особисту  недоторканість;

         - Право на сім`ю, опіку, піклування  та патронатне виховання.

      Головним, фундаментальним правом  людини є право  на  життя.  Існування цього права обумовлено самим існуванням людини, воно є найбільш природним.

      Стаття 27 Конституції України проголошує: "Кожна людина має невід'ємне право на життя. Обов'язок держави — захищати життя  людини."  ЦК  України  у ст. 281  "Право  на  життя"  закріплює  невід'ємне  право  на  життя  кожної фізичної  особи.  Відповідно  до  ч.  2  цієї  статті  особа  не  може  бути позбавлена життя і має право його захищати від протиправних  посягань  будь-якими засобами, не забороненими законом.

      Народження та смерть людини  — особливий різновид юридичних  фактів,  що належать до подій.  Під  юридичним  фактом  народження  розуміється  початок самостійного дихання дитини. [9, с.92]

      Частина  6  ст.  281  ЦК  України   приділяє  увагу  питанням  штучного

переривання вагітності. Перспективне законодавство  визнає  суб'єктом  права лише ту дитину,  яка  народилася  живою,  а  до  народження  дитина  є  лише можливим майбутнім суб'єктом права.

      Початок і кінець життя людини  являють собою юридичний факт  — подію,  з якою пов'язані виникнення, зміна, припинення правовідносин.

      Щодо смерті, то розрізняють смерть  клінічну  та  біологічну.  Клінічна

смерть  передбачає  можливість  відновлення  життєдіяльності,  але  в  суворо

обмежений період.

      У нинішній час юристів, медиків   і  усе  суспільство  хвилює  проблема

евтаназії.  Термін  "евтаназія"  у  перекладі  з  грецької  означає  "легка, щаслива смерть". ЦК  України  у  ч.  4  ст.  281  закріплює  положення,  яке

забороняє задовольнити прохання фізичної  особи  про  припинення  її  життя.

Можливість  дослідів  визнається  ч.  З  ст.  281  ЦК  України  та  Основами законодавства України про охорону здоров'я від 19  листопада  1992  р.  (ст. 45). За ЦК України, медичні, наукові та  інші  досліди можуть  провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної  фізичної  особи  за  її  вільною  згодою. лише щодо повнолітньої дієздатної  фізичної  особи  за  її  вільною  згодою.

Відповідно до ст. 28 Конституції  України, жодна людина без її  згоди  неможе бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

      Серед особистих немайнових прав, що  забезпечують  природне  існування фізичної особи, ЦК України називає право кожної фізичної  особи  на  охорону здоров'я (ст. 283).

      Відповідно до ч. 2 ст. 283 ЦК України  охорона здоров'я  забезпечується

системною  діяльністю   державних   та   інших   організацій,   передбаченою

Конституцією  України та  законом.  Частина  3  ст.  49  Конституції  України

передбачає, що у державних і комунальних  закладах охорони  здоров'я  медична допомога надається безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може  бути скорочена.

      Частина 1 ст. 38 Основ та ч. 2 ст. 284  ЦК  України  надають   фізичній

особі, яка досягла чотирнадцяти  років  і  яка  звернулася  за  наданням  їй

медичної  допомоги,  право  на  вибір  лікаря  та  вибір  методів  лікування

відповідно  до його рекомендацій.  Якщо інформація  про  хворобу  особи  може погіршити  стан  її  здоров'я,  зашкодити   процесові   лікування,   медичні працівники мають право дати неповну інформацію про  стан  здоров'я  фізичної особи, обмежити їх можливість ознайомитися з окремими медичними  документами (ч. З ст. 285 ЦК України).

      ЦК України пропонує: якщо інформація  про хворобу фізичної  особи   може погіршити  стан  її  здоров'я  або   погіршити   стан   здоров'я   батьків

(усиновителів),  опікуна,  піклувальника,  зашкодити   процесові   лікування,

медичні працівники мають право дати неповну  інформацію  про  стан  здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх  ознайомитися  з  окремими  медичними документами. ЦК України забороняє вимагати та подавати за місцем роботи  або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

      Особистими немайновими правами,  що  забезпечують  природне  існування фізичної особи, є право на свободу та  право  на  особисту  недоторканність.

Згідно зі ст. 29 Конституції України  кожна людина має право  на  свободу  та особисту недоторканність. Статті 3 і 5  Загальної  декларації  прав  людини, ст. 7 та п. 1 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські  і  політичні  права також закріплюють це право кожної людини. [3, с.23]

      ЦК України присвячує названим  правам  дві  окремі  статті  —  ст.  288

"Право  на свободу" і ст. 289 "Право  на  особисту  недоторканність".  Свобода

включає у себе економічну, політичну та індивідуальну свободу. Під  фізичною свободою  розуміється  можливість  належати  собі  у  конкретному  фізичному світі, рухатися, переміщуватися у просторі. До сфери індивідуальної  свободи входять  такі  блага,  як  особисте  та  сімейне  життя,  задоволення   суто індивідуальних потреб, моральні відносини тощо. Якщо  в  результаті  примусу обмежується  фізична  свобода  особи,  то   автоматично   обмежується   його політична, економічна та індивідуальна свобода.

      Право  на  свободу  включає   заборону  будь-якої  форми   фізичного  чи

психічного  тиску на  фізичну  особу,  втягування  її  до  вживання  спиртних

напоїв, наркотичних та психотропних  засобів,  вчинення  дій,  що  порушують публічний порядок, а також тримання фізичної особи в неволі (частини  2  ст. 288 ЦК України). Право на особисту недоторканність розкривається у ст.  290

ЦК України як право, згідно з  яким  фізична  особа  не  може  бути  піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або  такому,  що  принижує  її  гідність, поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 289).

      Частина 3 ст. 289 ЦК України містить  положення, згідно з яким  фізичне

покарання    батьками    (усиновителями),    опікунами,     піклувальниками,

вихователями  малолітніх дітей та підопічних не допускається.

      Право на  сім'ю  закріплено  у  ст.  291  ЦК  України:  фізична  особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю. Частина  3  ст.  16

Загальної декларації прав людини та ч.  1  ст.  23  Міжнародного  пакту  про громадянські і політич  ні  права  визначають  сім'ю  природним  і  основним

осередком суспільства та держави.

Конституція України у ст.  51  проголошує:  "Сім'я,  дитинство,  материнство батьківство охороняються законом."

      Ніхто не має права втручатися  у сімейне життя фі  зичної  особи,  крім

випадків, передбачених Конституцією України (ч. 4 ст. 291  ЦК  України).  Це положення збігається зі ст. 32 Конституції, згідно  з  якою  ніхто  не  може

зазнавати втручання в  його  особисте  і  сімейне  життя,  ст.  12  Загально

декларації  прав людини та ст.  17  Міжнародного  пакту  про  громадянські  і

політичні права. Відповідно до ч. 2 ст. 291  ЦК  України  фізична  особа  не

може  бути проти ї волі  розлучена  з  сім'єю,  крім  випадків,  встановлених

законом, а згідно з ч. і ст. 4 Сімейного  кодексу  України  особа  може  бути

примусово ізольована від сім' лише у  випадках  і  в  порядку,  встановлених

законом.

      Стаття 292 ЦК  України  закріплює   право  малолітньої,  неповнолітньої

Стаття 292 ЦК  України  закріплює  право  малолітньої,  неповнолітньої

особи  а  також  фізичної  особи,  яка  визнана  недієздатною  або  цивільна

дієздатність  яко обмежена, на опіку або піклування.  Детальніше  норми  щодо опіки та піклування розкриваються відповідними статтями ЦК  України  та  гл. 19 Сімейного кодексу України.  Дитина,  над якою  встановлено опіку або піклування, має право на проживання у сім'ї опікуна  або  піклувальника,  на піклування з його боку; ні забезпечення їй  умов  для  всебічного  розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності; на  збереження  права користування житлом, у якому вона -  проживала до  встановлення  опіки або піклування; на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

      Частина 1 ст.  293  ЦК  України   закріплює  право  фізичної  особи  на

безпечне  для  життя  і  здоров'я  довкілля,  а  також  право  на  достовірну

інформацію  про стан довкілля, про  якість  харчових  продуктів  і  предметів

побуту, а також право на її збирання та поширення. [9, с.101]

      Відповідно до ст. 50 Конституції  України кожен має право   на  безпечне

для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням  цього права шкоди.

      Назване право належить до  абсолютних  особистих  немайнових  прав.  Це суб'єктивне право відображає перш  за  все  міру  можливої  поведінки  самої особи. Право на одержання у встановленому  порядку  повної  та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та  його вплив на  здоров'я  населення  закріплене  у  Законі  України  "Про  охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р.

      До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття  фізичної особи, згідно з главою 22 ЦК України слід відносити:

         - Право на ім`я;

         - Право на честь, гідність та  ділову репутацію;

         - Право на індивідуальність;

         - Право на зображення та голос;

         - Право на особисте життя;

         - Право на особисті папери  та таємницю кореспондеції;

         - Право на інформацію;

         - Право на свободу творчості;

         - Право на вибір роду занять;

         - Право на місце проживання;

         - Право на недоторканість житла;

         - Право на пересування;

         - Право на свободу об`єднань;

         - Право на мирні зібрання.

      Глава 22 ЦК України містить  ряд статей, пов'язаних із правом  фізичної

особи  на  ім'я.  Право  громадянина  на  ім'я  забезпечує   особі   правову

індивідуалізацію.  Традиційно  це  право   надає   його   носієві   юридичне

забезпечену  можливість  мати  ім'я  і  вимагати  від  оточуючих,  щоб  його

називали  власним іменем.

      В широкому розумінні під ім'ям  особи розуміють власне ім'я  громадянина, його по батькові та  прізвище.  Відповідно  до  ст.  146  Сімейного  кодексу України ім'я дитини визначається за згодою  батьків,  а  в  разі  народження дитини  жінкою,  яка  не  перебуває  у  шлюбі   і   за   умови   відсутності добровільного визнання батьківства — матір'ю дитини. За  ч.  2  ст.  295  ЦК України фізична особа має право на  транскрибований  запис  її  прізвища  та імені відповідно до своєї  національної  традиції.  Стаття  295  ЦК  України надає право фізичній особі, яка  досягла  шістнадцяти  років,  змінити  своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому  законом,  а  фізична  особа,  яка досягла чотирнадцяти років  наділяється  правом  змінити  своє  прізвище  за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи  піклувальника.

По батькові фізичної особи може бути змінено у разі зміни її  батьком  свого імені (ч. З ст. 295 ЦК України). Що стосується прізвища фізичної  особи,  то воно може бути змінене відповідно до закону  у  разі  реєстрації  шлюбу  або визнання його недійсним. [9, с.105]

      Згідно зі ст. 28 Конституції України  кожен має право на повагу  до його