Основні принципи розрахунків порівняльної ефективності інновацій

 

Міністерство освіти і  науки України, молоді та спорту

Харківський національний університет  будівництва і архітектури

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни

«Економіка підприємства»

Варіант 18

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                Виконала

                                                                                     Сімагіна А.І.

                                                                                 Перевірив

  Свинаренко М.С.

 

 

 

 

 

Харків 2011

Зміст

Вступ

1. Теоретична частина ……………………………………………………….4

1. Основні принципи розрахунків порівняльної ефективності інновацій………………………………………………………………….....4
2. Поточні витрати підприємства. Види собівартості. Класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції…………11

2. Практична частина………………………………………………………29

        2.1. Задача 8. Розрахунок вартісних показників виробничої програми підприємства……………………………………………………………………….29

        2.2. Залача 22. Продуктивність праці, вартість, собівартість, прибуток, рентабельність…………………………………………………………30

Висновок…………………………………………………………………….33

Список використаної літератури…………………………………………..34

 

Вступ

Із вступом вітчизняної  економіки в ринкову стадію свого  розвитку змінились форми ведення  господарської діяльності. Підприємствам надані широкі права і можливості у реалізації своїх економічних інтересів, виборі способів організації виробництва, збуту продукції. При цьому підприємство виходить із власних ресурсних можливостей з врахуванням широкого спектру факторів, які впливають на ефективність використання виробничого потенціалу.

Економіка є найбільшою сферою суспільних відносин і розглядається  у декількох значеннях: 
по-перше, як сукупність відносин, що визначаються характером власності на засоби виробництва; 
по-друге, як господарство окремого району, країни; 
по-третє, як наукова дисципліна, що займається вивченням народного господарства, його галузей, окремих підприємств, а також окремих елементів виробництва (капітал, фонди, праця і т. п.).

У першому значенні —  економіка є об'єктом вивчення політекономії, у другому — територіального  розміщення продуктивних сил. Нас цікавить третє значення цього терміну, а  точніше, економіка окремо взятого  підприємства. 
Економіка підприємства — це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах.

Предметом вивчення економіки  підприємства є методи і способи  раціонального поєднання і ефективного  використання всіх елементів виробничого  процесу на рівні підприємства. При  цьому економічні і організаційні  питання розглядаються в тісному  зв'язку з технікою і технологією. 

 

I Теоретична частина

1. Основні принципи розрахунків порівняльної ефективності інновацій

Суб'єкти господарювання зацікавлені  в інноваціях, завдяки яким вони можуть здобути певні конкурентні  переваги — унікальність нового продукту, зниження виробничих витрат, поліпшення якості продукції тощо. Кінцевим результатом  цього є підвищення іміджу, зростання  обсягів продажу продукції, що збільшує прибуток підприємства. Однак привабливість  інновацій полягає не лише в кращих економічних результатах окремих  підприємницьких структур. Активна  інноваційна діяльність сприяє загальному соціально-економічному зростанню, тому оцінювання її ефективності слід здійснювати  комплексно з урахуванням економічних, науково-технічних і соціальних чинників.

Ринкові умови змушують підприємницькі структури вдаватися до інноваційних змін, щоб здобути певні переваги у конкурентній боротьбі. Підвищення конкурентоспроможності підприємств  дає змогу їм зайняти належне  місце у світовому розподілі  праці, що забезпечує ширший ринок збуту, збільшення грошових надходжень. Від  цього виграє і держава: зростає  рівень ВВП, вирішуються соціальні  програми, підвищується добробут населення. Отже, результати інноваційної діяльності позитивно впливають на стан і  функціонування як окремого суб'єкта ринку, так і держави загалом, що свідчить про ефективність інновацій.

Ефективність інновацій  — величина, що визначається конкретною здатністю

інновацій зберігати певну  кількість трудових,  матеріальних і фінансових ресурсів з розрахунку на одиницю створюваних продуктів, технічних систем, структур. 

Економічне оцінювання.  Охоплює систему показників,  які відображають

відношення результатів  і витрат кожного учасника інновації. 

Загальним принципом оцінювання економічної ефективності інноваційної

діяльності с порівняння ефекту  (результату) від застосування нововведень і витратна їх розроблення,  виробництво та споживання.  Розмір ефекту від реалізації інновацій  визначається їх очікуваною ефективністю, яка виявляється:

а)  у продуктовому сенсі  — поліпшенням якості продукції  і розширенням її

асортименту;

б)  у технологічному сенсі  —  підвищенням продуктивності і  поліпшенням

умов праці;

в)  у функціональному  сенсі — підвищенням ефективності управління;

г)  у соціальному сенсі  — поліпшенням якості життя.

В економічних розрахунках  використовують різні показники  економічної

ефективності інноваційної діяльності, їх поділяють за:

- місцем одержання: локальні, регіональні, галузеві і загальнодержавні;

- метою визначення: абсолютні та порівняльні;

- ступенем збільшення: одноразові й мультиплікаційні;

-  часом урахування результатів і витрат: за розрахунковий період і за рік.

Ресурсне оцінювання. Здійснюють його з метою визначення впливу інновації

на обсяги споживання певного  виду ресурсу і подолання проблеми його

обмеженості.  Визначають показниками підвищення ефективності їх використання

(наприклад,  підвищення  ефективності використання трудових  ресурсів — 

зростанням продуктивності праці;  технічних ресурсів —  зростанням фондовіддачі тощо).

Соціальне оцінювання.  Полягає воно у визначенні внеску інновації у

поліпшення якості життя  працівників  (чи населення,  якщо йдеться про масштабні інновації).

Отже,  оцінювання інновації  дає змогу точніше врахувати  усі результати і

наслідки, які очікуються від її втілення у життя, і прийняти правильне рішення щодо доцільності  її реалізації.

 Основні показники  економічної ефективності інноваційних  проектів

Економічна ефективність інноваційного проекту визначається розміром

доходів чи прибутку, отриманих  за рахунок реалізації інновації  протягом життєвого циклу проекту. При прийнятті рішення щодо реалізації інноваційного проекту слід враховувати вартість капіталу,  залученого з різних джерел на різних стадіях життєвого циклу інноваційного проекту,  і очікуваний прибуток від реалізації інноваційної продукції. 

При розрахунку економічної  ефективності слід обов'язково враховувати

зміну вартості грошей у  часі при дотриманні таких принципів:

1.  Проект вважається  ефективним,  якщо забезпечується  повернення

початкової суми інвестицій і обумовлена дохідність для інвестора,  що

надав капітал.

2.  Інвестований капітал  і грошові потоки,  які генеруються  цим капіталом

(отримані від продажу  нової продукції),зводяться до  теперішнього

розрахункового періоду,  який зазвичай визначається роком початку

реалізації проекту.

3.  Процес дисконтування  капіталовкладень і грошових  потоків здійснюється за різними ставками дисконту,  які визначаються залежно від особливостей інноваційних проектів. 

Дисконтування — це перерахунок  вигод і витрат для кожного  розрахункового

періоду за допомогою норми (ставки) дисконту. 

Приведення до базисного  періоду витрат і вигод визначається для постійної

норми дисконту Е як:

                                                      (1.1.1)

 

де t — номер року розрахунку.

З погляду інвесторів, сума, яку вони одержать у майбутньому, має тим меншу

цінність, чим довше її доводиться чекати, оскільки більшою  буде сума втрачених за

період очікування доходів. 

Використовувані на практиці методи оцінювання економічної ефективності

включають розрахунок кількох  показників:

-  інтегрального показника ефективності,  розрахованого на основі чистої

теперішньої (дисконтованої) вартості;

-  індексу рентабельності інвестицій;

-  внутрішньої норми рентабельності (доходності);

-  терміну окупності;

-  точки беззбитковості проекту.

Чиста теперішня вартість ЧТВ  (або інтегральний ефект). Це різниця

результатів і витрат за розрахунковий період,  приведених до одного,  як правило,

початкового року, тобто  з урахуванням їх дисконтування:

 

                                                                         (1.1.2)                                       

 

Де Тр — розрахунковий рік;

Дt — доходи в t-й рік; 

Вt — інноваційні витрати в t-й рік; 

аt — коефіцієнт дисконтування.

Рішення доцільно впроваджувати, якщо ЧТВ є позитивною.

Найскладнішим у розрахунку ЧТВ є прогнозування величини грошових

потоків, точність якого  великою мірою залежить від зовнішніх  умов господарської діяльності —  рівня інфляції,  зміни цін  на ресурси,  зміни попиту на продукцію внаслідок появи конкурентів тощо.  Тому розрахунок ЧТВ слід супроводжувати аналізом чутливості проекту до ризику.

Аналіз чутливості —  це техніка аналізу проектного ризику,  яка показує,  як

зміниться значення чистого  дисконтованого доходу (або чистої теперішньої вартості

— ЧТВ) при заданій зміні  вхідної змінної за інших умов. Метод передбачає:

—визначення ключових змінних, які впливають на значення ЧТВ;

—встановлення аналітичної  залежності ЧТВ від ключових змінних;

—розрахунок базової ситуації  (встановлення очікуваного значення ЧТВ при

очікуваних значеннях  ключових змінних);

—зміну однієї з вхідних  змінних на потрібну величину (зазвичай на 10%), при

цьому всі інші значення фіксовані;  проводиться послідовно для всіх вхідних

змінних;

—розрахунок нового значення та його зміни у %;

—розрахунок критичних значень  змінних проекту та визначення

найчутливіших з них;  критичне значення показника — значення,  за якого чиста

теперішня вартість дорівнює нулю (ЧТВ = 0);

—аналіз отриманих результатів  і визначення чутливості ЧТВ до зміни  вхідних

параметрів.

Індекс рентабельності інвестицій  JR. Це відношення приведених доходів  до

приведених на цю ж дату витрат,  що супроводжують реалізацію інноваційного

проекту. 

 

                                           (1.1.3)

 

де Дt — доход в період t; 

     Вt— розмір інвестицій в інновації у період t. Індекс рентабельності чітко пов'язаний з ЧТВ. Якщо ЧТВ позитивна, то індекс

рентабельності JR > 1,  і  навпаки.  При JR > 1 інноваційний проект вважається

економічно ефективним, а  якщо JR < 1 — неефективним.

Цей показник доцільно використовувати  для порівняння кількох

альтернативних проектів. За жорсткого дефіциту коштів перевагу слід надавати тим

проектам, для яких індекс рентабельності є найвищим.

Внутрішня норма рентабельності (ВНР). Показує ту норму дисконту ER , за

якої величина дисконтованих доходів за певне число років стає рівною

інвестиційним вкладенням у  реалізацію проекту. У такому разі доходи  (Д) і витрати (В) проекту визначаються приведенням до розрахункового періоду:

 

                                                                                                  (1.1.4)

 

                                                                                                  (1.1.5)

 

Отже,  норма рентабельності    - дорівнює максимальному відсотку за позиками, який можна платити за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівці.

Розрахунок внутрішньої  норми рентабельності здійснюють методом

послідовних наближень величини ЧТВ до нуля за різних ставок дисконту.  На

практиці можна застосовувати  таку формулу:

 

                                                                                         (1.1.6)

 

де А — величина ставки дисконту, за якої ЧТВ позитивна; 

     В — величина  ставки дисконту, за якої ЧТВ  негативна: 

      а — величина  позитивної ЧТВ за величини  ставки дисконту А; 

      b — величина  негативної ЧТВ за величини  ставки дисконту В. 

Якщо значення ВНР проекту  для приватних інвесторів більше за існуючу

ставку рефінансування банків,  а для держави —  за нормативну ставку дисконту, і більше за ВНР альтернативних варіантів проекту з врахуванням ступеня ризику, то рішення про його інвестування може бути позитивним.

Термін окупності інноваційного  проекту.  Це період,  протягом якого

додатковий прибуток,  отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту,

забезпечить повернення вкладених  інвестицій. Його розрахунок також  базується на грошовому потоці з його дисконтуванням для приведення до початкової (теперішньої)вартості.  Період окупності інноваційного проекту розраховують за формулою:

 

                                                       То = ПІ / Д                                           (1.1.7)

 

де ПІ — початкові інвестиції у проект; 

     Д — прогнозні  щорічні грошові доходи.

Точка беззбитковості. Використовують її для визначення того обсягу нової

продукції,  який потрібно реалізувати на ринку за прогнозного  рівня цін на неї,

досягнення якого забезпечуватиме  прибутковість проекту.  Точку  беззбитковості

(критичний обсяг продукції)  можна розраховувати у натуральних  одиницях за

формулою:

 

                                                                                       (1.1.8)

 

де Сум — умовно-постійні витрати підприємства, грн.,

       Цод — ціна одиниці продукції, грн.; 

      Взм — змінні витрати на одиницю продукції, грн.         

       

2. Поточні витрати підприємства. Види собівартості.

 

 Класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції

Поточні витрати  підприємства

Поточні витрати  відіграють важливу роль в економіці будь-якого суспільства. Поточні витрати охоплюють усі сторони життя людей, усі стадії суспільного виробництва, формують систему кругообігу доходів та продуктів суспільства. Не менше значення мають поточні витрати і для життєдіяльності підприємства – окремого господарюючого суб’єкта ринку.

В умовах ринкової економіки  підприємства постійно підтримують  фінансові взаємовідносини з  іншими підприємствами й організаціями, працівниками підприємства й окремими особами, тому зростає потреба всіх рівнів управління у своєчасній і  достовірній інформації, що забезпечує прийняття обґрунтованих рішень. В зв'язку з цим зростає  і роль управління поточними витратами .

Економічний зміст поняття  витрати підприємства досліджували ще класики політичної економії. Сміт А. ввів поняття абсолютні витрати, Рікардо Д. – автор теорії порівняльних витрат. Під терміном витрати вони розуміли середні сукупні витрати  на одиницю продукції, чи ціну виробництва  з урахуванням рентних платежів.

Відповідно до марксистської  концепції витрати виробництва  – це те, що коштує товар власнику, тобто сума витрат на придбання засобів  виробництва та робочої сили (постійний  та змінний капітал). Крім специфічних  капіталістичних витрат К.Маркс  відрізняв дійсні витрати виробництва  товарів (затрат праці), що формують його вартість.

У класиків теорії граничності (К.Менгер, Ф.Візер) витрати представлені як психологічне явище, основане на граничній користі. Поняття витрати у маржиналістичній економічній теорії відносяться до окремого підприємства, витрати та доходи якого розглядаються як функція від масштабів виробництва.

За суб’єктивістською  теорією витрат (Ф.Візер) альтернативних можливостей дійсні витрати виробництва конкретного товару дорівнюють найвищій корисності тих благ, котрі суспільство могло б отримати, якби по-іншому використовувало виробничі ресурси, що були затрачені.

Інституційна теорія витрат найбільш яскраво була висвітлена у  роботах Дж.К.Кларка та Джона А.Гобсона, в яких ретельно досліджувались проблеми накладних (непрямих) витрат, типи витрат, людські витрати.

Неокласична теорія витрат виробництва розглядає їх як суму витрат – постійних та змінних  – на придбання факторів виробництва.

Таким чином, підсумовуючи різні  підходи до визначення сутності витрат, необхідно підкреслити наступне: для визначення у що обходиться виготовлення продукції, підприємство повинно здійснювати  її вартісну оцінку за речовим та кількісним складом, а також за складом та кількістю витрат праці, що потребує її виготовлення

Відповідно до стандартів бухгалтерського  обліку (ПСБО №16), поточні витрати визначаються як зменшення економічної вигоди у вигляді вибуття активів чи зменшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власником).

У системі обліку витрат, яка є основою управління ними, чітко визначають об’єкт та терміни  визначення витрат. Витрати визначаються одночасно зі зменшенням активів, чи збільшенням зобов’язань, вони повинні  бути прямо пов’язаними з прибутком, що одержує підприємство у певному  періоді.

Якщо активи забезпечують одержання економічної вигоди протягом кількох звітних періодів, то витрати  визначаються шляхом систематичного розподілу  їх вартості між відповідними звітними періодами, наприклад амортизація  основних фондів.

Поточні витрати пов’язані  перш за все з вирішенням у процесі  господарської діяльності ряду задач, таких як закупівля товарів, їх транспортування, зберігання, реалізація, утримання  персоналу терміном до одного року.

За економічною сутністю поточні витрати торговельного  підприємства являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці, що виражені у вартісній (грошовій) формі і яка необхідна для здійснення торговельно-технологічного процесу, доведення товарів від виробника до кінцевого споживача, що в свою чергу передбачає перетворення товарів на гроші; а за натурально-речовим складом - спожиту частину матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

До складу поточних витрат підприємства торгівлі входять витрати  обігу – представлені в грошовій формі витрати підприємства на здійснення процесу реалізації товарів, які  складають за своєю суттю собівартість послуг з доведення товарів від  виробника до споживача та пов’язаних із зміною форм вартості.

До складу витрат обігу  включають операційні витрати, транспортно-заготівельні витрати, що припадають на реалізовані  товари, та відсотки за кредит, що відносяться  до витрат фінансової діяльності.

Організація витрат на підприємствах  контролюється і регламентується. Від своєчасного і якісного внутрішнього контролю залежить не тільки збереження коштів засновників, але і кредитоспроможність  підприємства. Внутрішній контроль включає  усю фінансово-господарську діяльність структурних підрозділів і підприємства в цілому. Управління спрямовано на постійне удосконалювання господарських  процесів, що є життєвою необхідністю сучасного підприємства.

Ефективне управління поточними  витратами забезпечує фінансову  рівновагу підприємства в процесі  його стратегічного розвитку, а також  дозволяє зменшити потребу підприємства в позиковому капіталі, та прискорити оборот власного, звільнити певну  частку грошових коштів та спрямувати її на певні інвестиційні проекти  для отримання додаткового прибутку, або на оновлення активів підприємства.

Також слід зазначити, що в  умовах становлення і розвитку ринкової економіки в Україні зростає  роль економічного аналізу господарської  дальності підприємств усіх форм власності як складової частини  системи економічної інформації й управління. Управління підприємством  вимагає систематичної інформації про здійснювані господарські процеси, їх характер й обсяги, про наявність  матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та їх використання, власний  капітал, зобов'язання і фінансові  результати діяльності.

Аналізуючи усе вищесказане, зазначимо, що поточні витрати  підприємства у всіх їх формах та видах безперечно є найважливішим самостійним об’єктом фінансового менеджменту, що потребує поглиблення теоретичних основ і розширення практичних рекомендацій. Це визначається тією роллю, яку поточні витрати  відіграють у розвитку підприємства та формуванні кінцевих результатів його фінансової діяльності.

Отже, в ринкових умовах господарювання потенційний власник повинен  дати відповіді на такі стратегічні  питання: якими повинні бути величина та оптимальний склад поточних витрат підприємства, що дають  змогу досягнути найбільшого добробуту його власників, акціонерів, трудового колективу; де знайти джерела фінансування та якою повинна бути їх оптимальна структура; як організувати поточне та перспективне управління фінансовою діяльністю, щоб забезпечити платоспроможність та фінансову стійкість підприємства.

В процесі фінансово-господарської  діяльності торговельного підприємства обов’язково виникають витрати  пов’язані із веденням цієї діяльності.

За економічною сутністю поточні витрати торговельного  підприємства являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці  на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства; а за натурально-речовим  складом – спожиту частину  матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Залежно від напрямків  діяльності, які здійснює торговельне  підприємство, в складі його поточних витрат виділяють:

- витрати обігу

- собівартість робіт (послуг) виробничого характеру, наданих  на сторону;

- собівартість продукції,  що виробляється;

- витрати на проведення  позареалізаційних операцій (здача  майна в оренду, здійснення фінансових  інвестицій тощо).

Витрат обігу у складі витрат торговельного підприємства посідають переважне місце. Вони становлять сукупність затрат живої  та уречевленої праці на здійснення процесу реалізації товарів, що виражені в грошовій формі, тобто є за своєю  суттю собівартістю послуг торговельного  підприємства щодо доведення товарів  від виробника до споживача та зміною форм вартості (перетворення товарів  на гроші). 

За джерелами фінансування поточні витрати розподіляються так:

1) поточні витрати, що  відносяться на собівартість  продукції (витрати обігу):

-          знос МШП;

-          вартість палива, енергії, води;

-          втрати від нестачі товарів в межах норм природного вибуття;

-          оплата робіт і послуг виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами;

-          амортизаційні відрахування на повне відновлення ОЗ і нематеріальних активів;

-          витрати на поточний ремонт ОЗ;

-          витрати на оренду;

-          витрати на страхування майна;

-          витрати на оплату праці;

-          відсотки за користування кредитом; 

2) витрати, що фінансуються  за рахунок чистого прибутку:

-          оплата палива, енергії, води понад встановлені ліміти;

-          втрати від зниження ціни товарів;

-          витрати на придбання і модернізацію устаткування;

-          додаткове матеріальне стимулювання робітників;

-          дивіденди власникам підприємства;

-          відсотки за прострочені кредити.

Такий поділ витрат обумовлений  не їх економічною природою, а існуючим підходом до визначення фінансових результатів  поточної діяльності підприємства та прийнятим порядком оподаткування  прибутку.

Перелік витрат, що згідно із законодавчою регламентацією відносяться  на собівартість продукції (витрати  обігу) підприємства для розрахунку величини оподаткованого прибутку, характеризує бухгалтерський підхід.