Основні проблеми одноосібного підприємництва в Україні

 

 

 

 

ЗМІСТ

    ВСТУП……………………………………………………………………………

1. ПІДПРИЄМСТВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ СУБ'ЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ……………………………………………………………....

1.1  Теоретичні засади підприємництва……………………………………..

1.2 Сутність та особливості одноосібного підприємництва……………….

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОДНООСІБНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА…………………………………………………………

2.1 Характерні ознаки, переваги та недоліки одноосібного підприємництва ………………………………………………………………..

    2.2 Порядок державної реєстрації одноосібного підприємства та його неплатоспроможність…………………………………….……………………….

3. ОДНООСІБНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО В УКРАЇНІ……………………..

3.1 Стан одноосібного підприємництва в Україні…………………………..

3.2 Основні проблеми одноосібного підприємництва в Україні………….

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Одним з основних елементів  ринкового господарства є підприємство. Під підприємством розуміється  економічний суб’єкт, що займається виробничою діяльністю і має господарську самостійність. Підприємство об’єднує ресурси для виробництва економічних благ із метою збільшення прибутку.

Подивившись на історію  розвитку підприємства, бачимо, що її коріння  сягають сивої давнини, коли разом  з розвитком перших мануфактур відбувався перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. З того часу підприємство сильно змінило свою зовнішність, ускладнилася його організаційна структура, але суть і мета залишалася незмінною – одержання прибутку.[7]

В роботі буде розглянено суть поняття та роль одноосібного підприємства в економіці країни, зокрема стосовно нашої держави та особливостей їх функціонування та розвитку.

Сьогодні, тема розвитку одноосібних підприємств є однією з найактуальніших для України,адже одноосібне підприємство — вид підприємницької діяльності, який найповніше відповідає прагненню людини до одержання особистої вигоди в умовах ринкових відносин. Одноосібне підприємство є найпростішою і найдавнішою формою підприємницької діяльності. Одноосібна (приватна) фірма — господарська організація, створена однією особою, яка є її власником і веде справу на свій ризик, а тому несе повну відповідальність за неї і має право на весь її чистий прибуток. Згідно з Законом України „ Про підприємництво" підприємницька діяльність здійснюється за такими принципами: 1) вільний вибір видів діяльності, 2) залучення на добровільних засадах майна та коштів юридичних осіб і громадян; 3) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції; 4) вільний найм працівників; 5) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством; 6) вільне розпорядження прибутком що залишається після внесення платежів, установлених законодавством Створюючи фірму, підприємець отримує можливість найбільш раціонально використати робочу силу, матеріали, ідеї з тим, щоб підвищити прибутки. Якщо ж нова фірма не здатна забезпечити високу ефективність, то її створення недоцільне. Щоб вижити, одноосібні фірми мають виробляти якісні товари і послуги, вести виробництво при витратах що дозволяють продавати товари за цінами нижчими, ніж у конкурентів і забезпечувати при цьому прибуток; мати змогу зібрати необхідну суму грошей на першому етапі для гарантування можливості ліквідувати борги; після виплати боргів зберегти необхідну суму грошей для подальшого розвитку фірми. Одноосібні фірми є найбільш поширеною формою підприємництва, частіше всього діють у сфері торгівлі й обслуговування. Однак вони недовговічні, хоча створюються у великій кількості. Більшість їх існує один — два роки. У США, наприклад, функціонує близько 10 мільйонів дрібних одноосібних фірм. Створення одноосібних фірм в Україні на сучасному етапі стримується низькими темпами роздержавлення та приватизації. Тому кількість їх незначна. Необхідна умова дальшого розвитку Одноосібне підприємство — стабільність законодавства в галузі підприємництва, широка допомога і підтримка державою Одноосібне підприємство як одного з важливих елементів системи ринкових відносин. Розгяд саме цієї теми запропонований в даній роботі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ПІДПРИЄМСТВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ СУБ'ЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Теоретичні засади підприємництва.

Будь-яке суспільство  для забезпечення нормального (достатньо  комфортного) рівня своєї життєдіяльності займається безліччю видів конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюють певні організації, тобто організаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організують програму або мету) і діють на основі певних правил і процедур. Проте мета і характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою усі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності являють собою підприємства.

Підприємство - це організаційно-відокремлена і економічно самостійна основа (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).[3]

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну  назву - завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати декілька виробничих одиниць - заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання). У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під ними розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність в галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансового результату - прибутку.

Кожна з них  привласнює певне фірмове найменування, під яким вона значиться у державному реєстрі своєї країни. Фірмове найменування звичайно містить у собі ім'я та прізвище одного чи декількох власників фірми; відображає характер діяльності, правовий статус та форму господарювання.[12]

В окремих країнах  досить поширені більш конкретні  найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компанії, США - корпорацій, країнах континентальної Європи - товариств.

При цьому важливо  знати, що кожне підприємство або  фірма є юридичною особою, має  закінчену систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміну, символу, малюнка або їх комбінації. Такий фірмовий знак (марка) слугує для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх вирізнення від продукції (послуг) конкурентів на ринку.

Для ефективного  господарювання істотним є визначення цілей створення і функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену  причину його існування, у світовій економіці прийнято називати місією. У більшості випадків місією сучасного підприємства (фірми) можна вважати виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку.[7]

На основі загальної  місії підприємства формулюються і встановлюються загально-фірмові цілі. Останні повинні відповідати певним вимогам.

По-перше, цілі підприємства мають бути конкретними і вимірюваними. Формулювання цілей в конкретних формах створює вихідну базу відліку  для наступних правильних господарських та соціальних рішень щодо діяльності підприємства (фірми). Завдяки цьому можна більш обгрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємства (фірма) діє у напрямку здійснення свої цілей.

По-друге, цілі підприємства повинні бути орієнтовані у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п'яти рокам, інколи більше (7-10 років) для передових у технічному відношенні фірм, короткотермінова - в межах одного року.

По-третє, цілі підприємства мають бути досяжними; аби слугувати  підвищенню ефективності. Недосяжні  або досяжні частково цілі спричиняють  певні негативні наслідки, зокрема  блокування прагнення працівників  ефективно господарювати і зменшення рівня їх мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку.

По-четверте, з  огляду на динаміку ефективності виробництва  множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, мають не перешкоджати реалізації інших цілей. Супротивне може призвести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства (фірми), відповідальних за досягнення встановлених цілей.[10]

Зрештою цілі підприємства (фірми) мають бути чіткі сформульовані  для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для суб'єкту господарювання і здійснення якого він прагне спостерігати і вимірювати.

Первинною ланкою системи народного господарства будь-якої країни є підприємства, які  розмежовують за різними ознаками, передусім за типом власності. Основними  типами власності, якщо розглядати їх з погляду еволюційного розвитку людства, є колективна, приватна, державна та наддержавна. В межах кожного з цих типів функціонують різні форми власності.

Підприємці реалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку, як підприємство. Це заводи і  фабрики, банки і універмаги, наукові та дослідні інститути і магазини, шахти і ферми, інші заклади, що є самостійними господарськими суб'єктами, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Термін «фірма», який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під яким юридично повноправний господарюючий суб'єкт (одноосібний чи колективний) веде свої справи. Отже, підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарську діяльність і тому ми ці терміни вживатимемо як ідентичні.[2]

Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має  самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.

Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство виконує такі функції:

• організаційну;

• відтворювальну;

• соціальну.

Організаційна функція  підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх.

Відтворювальна функція  підприємства — це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.

Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.[5]

Причини виникнення підприємств  вчені пояснюють по-різному. К. Маркс, наприклад, пов'язував утворення фірм з розвитком кооперації та поділу праці, заснованих на системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького університету Р. Коуз вважає, що поява фірм зумовлена необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.

Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які здійснюють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.

Поведінка фірми на ринку  залежить від типу ринку, на якому  вона функціонує. З попереднього матеріалу ви вже знаєте, які є види конкуренції (чиста, монополістична, олігополістична). Вони визначають тип ринку, а отже, і поведінку фірми.

Реальним суб'єктом  ринкових відносин підприємство незалежно від масштабів діяльності, форм організації, структури власності та сфери діяльності може бути за таких умов.[5]

1. Підприємство є економічно  самостійним товаровиробником. Це  дає йому змогу на свій розсуд  використовувати майно, що йому  належить, визначати програму дій,  обирати постачальників та споживачів, формувати ціни і розпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків.

2. Стимулом його діяльності  є прибуток у процесі кругообороту  капіталу.

3. Несе економічну  відповідальність за результати  господарської діяльності як  поточними доходами, так і капіталом.

Створення подібного  середовища означає, що країна живе за законами ринкової економіки.

Безперечно, що таких  умов у період перехідної економіки  підприємства України ще не мають. Вони лише створюються. Цей процес складний і охоплює значний період, поки відбудуться трансформаційні процеси у формах власності, структурі та організації виробництва.[3]

 

1.2 Сутність та особливості одноосібного підприємництва.

Підприємницьку діяльність можна виконувати на основі створення  індивідуального (одноосібного, як це прийнято в західних країнах) підприємства .  Індивідуальне (одноосібне підприємство) - це підприємство, яке є власністю однієї людини, яка несе повну відповідальність як за ведення бізнесу, так і за наслідки, пов’язані з цією діяльністю. Підприємництво в цій формі може здійснюватись як на основі підприємства, яке має статус юридичної особи так і на базі підприємства, яке не є юридичною особою.

Його виключною особливістю  є те, що індивідуальне підприємство базується тільки на індивідуальній праці власника. Залучення найманих працівників або членів сім'ї в межах цієї організаційно-правової форми підприємства забороняється.[11]

Індивідуальне підприємство, з погляду інтересів суспільства, має певні позитивні моменти  і переваги стосовно інших видів організації підприємств. Найголовніше з них полягає в тому, що в цьому випадку населення самостійно забезпечує себе робочими місцями і практично не вимагає від суспільства ніяких зусиль. Водночас ці підприємства, як правило, пов'язані з безпосереднім задоволенням потреб населення, а відтак, виступають важливою ланкою задоволення платоспроможного попиту громадян. Важливим моментом індивідуальної трудової діяльності виступає і те, що ці підприємства безпосередньо пов'язані з ринком і тому мають високий ступінь адаптації до змін у його кон'юнктурі.

Особливою рисою індивідуального  підприємства є те, що воно базується  на поєднані в одній особі і  товаровиробника, і власника. Це робить зайвим створення будь-якої зовнішньої, стосовно товаровиробника, системи стимулювання праці, і водночас виключає саму можливість несправедливості в розподілі того продукту, який ним вироблений. Весь продукт праці цього товаровиробника, за винятком тієї частини, що забирає суспільство в особі держави, залишається в його повному розпорядженні.[4]

Одноосібне підприємство може бути зареєстроване в торговельному  реєстрі як самостійне або як філія  іншого підприємства того ж підприємця. Фірмове найменування одноосібного підприємства може збігатися, аможе  і не збігатися з прізвищем та ім'ям підприємця, якому воно належить. Всі справи підприємства, включаючи укладення угод, веде його власник або спеціально уповноважені на це менеджери.

Зазвичай менеджерам надається широкий обсяг повноважень  призбереженні за власником підприємства права контролю за їх діяльністю. 
    Одноосібне підприємство - є власністю однієї особи або родини. Власник його відповідає за зобов'язаннями всім капіталом.

Такими підприємствами найчастіше виступають дрібні і середні фірми. 
   Одноосібне підприємство має такі значні переваги, як простота і дешевизна організації власної справи, великі стимули, інтуїція почуття власника.[7] 
    Одноосібні підприємства, дрібні і середні акціонерні компанії змушені пристосовуватися до диктатури монополій.Ускладнив їх діяльність та сучасний науково-технічний прогрес, оскільки для суттєвого оновлення устаткування потрібні значні капіталовкладення, що ставить дрібні і середні підприємства у велику залежність від кредитувань їх банків та від позикового капіталу.[12]  
  Форму одноосібних підприємств мають, як правило, дрібні та середні фірми. Однак іноді зустрічаються одноосібні компанії-гіганти сімейного типу. До числа сімейних компаній відноситься, наприклад, друга за величиною фінансова группа Юнсон в Швеції. У 1968 р. її акції вперше були продані широкому загалу і з тих пір стали котируватися на фондовій біржі, тобто формально вона перестала бути закритою сімейною компанією. Перетворення компанії Форд мотор в акціонерну зміцнило її зв'язки з американськими банками, однак фактично її власниками і раніше залишаються представники сімейства Фордів.

 

 

 

 

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОДНООСІБНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

2.1 Характерні ознаки, переваги та недоліки одноосібного підприємництва.

Правове становище одноосібного підприємництва визначається: ГК (ст. 128), ЦК (статті 50-54), законами "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (статті 42-45), "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ст. 47)," Про державну підтримку малого підприємництва" (19.10.2000 р.) та ІП.

Реєстрація одноосібних підприємців здійснюється в загальному для суб'єктів підприємницької діяльності порядку, відповідно до Закону України від 15.05.2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (статті 42-45)

Підприємництво, яке ведеться без наймання робочої сили, реєструється як індивідуальна трудова діяльність. Світова практика говорить, що малий  бізнес – є основа економіки, але  по об’єму виробництва, чисельності  занятих, в цілому – ведуче місце належить великим підприємствам. Класифікація підприємств, в залежності від кількості занйятих, в кожній країні ведеться по різному До суб’єктів малого підприємства відносять таких індивідуальних підприємців, які ведуть свою діяльність без створення юридичної особи. Варто зазначити що, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі.

При розгляді проблеми організаційно-правової форми підприємства (особливо при його створенні) потрібно мати на увазі, що приватне підприємство може вестись на індивідуальній і правовій основі.[8]   

Індивідуальне підприємство передбачає здійснення певної форми  економічної активності від свого  імені і під свою відповідальність, яка в цьому випадку трактується як повна і необмежена (відповідає не тільки майном підприємства, а й власним). В нашій країні підприємницька діяльність без реєстрації заборонена. Якщо займаються підприємницькою діяльністю на основі підприємства без статусу юридичної особи, необхідно мати дозвіл займатись яким-небудь промислом.

Встановлені законом  обмеження для певних категорій  осіб: 1) не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповноважених здійснювати функції держави; 2) особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.[9]

Загальна правосуб'єктність: одноосібні підприємці вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони чи обмежень. Одноосібні не вправі здійснювати такі види діяльності: а) що становлять монополію держави; б) провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства та повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства чи кооперативного банку) та ін.

Форми здійснення одноосібної  підприємницької діяльності: 1) самостійно (без залучення партнерів-підприємців  та найманих працівників), 2) створюючи  юридичну особу (приватне підприємство).[6]

Обов'язки одноосібних  підприємців: дотримуватися вимог закону щодо:

• ліцензування певних видів  господарської діяльності;

• патентування окремих  видів підприємницької діяльності;

• сплати податків та інших  обов'язкових платежів;

• ведення обліку результатів  своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

• додержання прав і законних інтересів споживачів;

• добросовісної поведінки  у сфері економічної конкуренції;

• забезпечення найманим працівникам умов, передбачених трудовим законодавством;

• своєчасного повідомлення держреєстратора про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що мають відображатися в реєстраційних документах;

• дотримання екологічних, санітарно-епідеміологічних, протипожежних  та інших вимог

Підстави припинення діяльності: скасування державної реєстрації в добровільному - за заявою одноосібного підприємця чи в примусовому порядку - за рішенням суду (відповідно до Закону "Про державну реєстрацію..." (ст. 46-52)

Одноосібні підприємниці можуть здійснювати підприємницьку діяльність самостійно (без залучення партнерів-підприємців і найманих працівників), спільно з іншими підприємцями (на договірних засадах), без створення юридичної особи чи створюючи юридичну особу (приватне підприємство чи господарське товариство - традиційне, у складі кількох осіб, чи товариство однієї особи). [14]

Як правило, індивідуальні  підприємці, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної  особи, є суб'єктами малого підприємництва, на яких поширюється дія Закону від 19.10.2000 р. "Про державну підтримку малого підприємництва", в тому числі спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності.

Хоча індивідуальні  підприємці є важливим і досить численним  видом суб'єктів господарського права, однак найбільша питома вага у сфері господарювання належить господарським організаціям.[4]

Суб'єкти одноосібного підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Аналізуючи зарубіжний та вітчизняний досвід розвитку одноосібного підприємництва, можна вказати на наступні його переваги: 

1. більш швидка адаптація  до місцевих умов господарювання; 

2. велика незалежність  дій суб'єктів малого підприємництва;

3. гнучкість і оперативність  у прийнятті і виконанні рішень; 

4. відносно невисокі витрати, особливо витрати на управління;

5. велика можливість  для індивідуума реалізувати  свої ідеї, виявити свої здібності; 

6. більш низька потреба  в капіталі і здатність швидко вводити зміни в продукцію та виробництво у відповідь на вимоги місцевих ринків; 

7. відносно вища оборотність  власного капіталу; 

8. спрощене ведення  обліку господарської діяльності  підприємства; 

9. зосередження всього  розміру отримуваного прибутку в одних руках у господаря підприємства та ін.[12]

Так, в доповіді Міжнародного бюро праці зазначається, що малі та середні підприємства мають у своєму розпорядженні значними конкурентними перевагами, часто вимагають менше капіталовкладень у розрахунку на одного працівника в порівнянні з великими підприємствами, широко використовують місцеві матеріальні і трудові ресурси. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень особистої мотивації в досягненні успіху, що позитивно позначається в цілому на діяльності підприємства. Суб'єкти малого підприємництва краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, часто товари виробляють на замовлення конкретних споживачів, дають засоби до існування більшій кількості людей, ніж великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників і поширенню практичних знань.[15]

   Одноосібні підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення, як за кількістю, так і за питомою вагою у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг. У той же час суб'єктам малого підприємництва властиві і певні недоліки, серед яких потрібно виділити самі істотні: 

   1. більш високий  рівень ризику, тому високий ступінь  нестійкості положення на ринку; 

   2. залежність від великих компаній; 

   3. недоліки в управлінні справою; 

   4. слабка компетентність  керівників; 

   5. підвищена чутливість  до змін умов господарювання; 

   6. труднощі залучення  додаткових фінансових коштів  і отримання кредитів;

   7. невпевненість та обережність господарюючих партнерів при укладанні договорів (контрактів).

  8. майнова відповідальність поширюється на все майно підприємця, включаючи особисте (будинок, машина, дача і ін.) Найбільш значущий недолік, на думку власників.

    Звичайно, недоліки і невдачі в діяльності суб'єктів малого підприємництва визначаються як внутрішніми, так і зовнішніми причинами, умовами функціонування малих підприємств. [7]

   Як показує досвід, більшість невдач малих фірм зв'язано з менеджерської недосвідченістю або професійною некомпетентністю власників фірм.  
   Шанси фірми на успіх підвищуються в міру її дорослішання. Фірми, довго існуючі при одному власнику, приносять більш високий і стабільний дохід, ніж фірми, які часто міняють власників. 

    Американська статистика показує, що жінки - власники малих фірм більш щасливі в бізнесі, ніж чоловіки. У ході досліджень наголошується, що досягають успіху ті малі підприємці, які багато працюють, але в той же час не переходять у

своїй діяльності рамки  здорового глузду. 

   На невдачах малого бізнесу позначається невисока кваліфікація підприємців. Підприємці, які вже накопичили досвід ведення справ у маленьких фірмах, як правило, більш щасливі. На живучості малих фірм позначаються і розміри фінансування на першому етапі. Чим більше первинний капітал, вкладений у фірму, тим більше можливостей її збереження в кризові періоди. [3]

     Постійний пошук, адже на ринку то з'являються, то зникають суспільні потреби і безперервне пристосування до них складають основу стратегії малого підприємництва. 

    Для економіки в цілому діяльність малих компаній виявляється важливим чинником підвищення її гнучкості. За рівнем розвитку малого бізнесу фахівці навіть судять про здатність країни пристосовуватися до мінливої ​​економічної обстановці.[12]

    Незважаючи на труднощі і невдачі, мале підприємництво розвивається, набирає темпи зростання, вирішуючи економічні, соціальні, науково-технічні проблеми.  
  Як правило, розвиток малого підприємництва є умовою рішення наступних проблем:  
  -  формування конкурентних, цивілізованих ринкових відносин, що сприяють

кращому задоволенню  потреб населення і суспільства; 

- розширення асортименту  і підвищення якості товарів,  робіт, послуг.       Прагнучи до задоволення запитів споживачів, малий бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування; 

-  наближення виробництва  товарів і послуг до конкретних  споживачів;  
- сприяння структурній перебудові економіки. Мале підприємництво додає економіці гнучкість, мобільність, маневреність; 

- залучення особистих  коштів населення на розвиток виробництва.  
- створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття;  
- сприяння більш ефективному використанню творчих можливостей людей, розкриттю їх талантів, розвитку різних видів ремесел, народних промислів;  
- залучення в трудову діяльність окремих груп населення, для яких велике виробництво накладає певні обмеження (домогосподарки, пенсіонери, інваліди, учні);