Основні риси сучасної інвестиційної політики в Україні

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Заочна форма навчання

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з курсу:

«Політична економія»

на тему: «Основні риси сучасної інвестиційної  політики в Україні»

 

 

 

 

 

                                                            

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 1 курсу

Економічного факультету

Заочної форми навчання

Спеціальність “Облік і  аудит”

Групи ОАз - 1

Костенко Олена Валеріївна

Перевірила: кандидат ек. наук, доцент

Савенко Анна Євгенівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ 2012

ЗМІСТ

 

Вступ.                                                                                                                      3                                                        

Розділ 1. Економічна сутність та класифікація інвестиційної політики.         5

1. Теоретичні аспекти інвестиційної політики.                                                5
2. Основні поняття інвестиційної політики.                                                     10

Розділ 2. Основні риси сучасної інвестиційної політики в Україні.                13

2.1.Інвестиційна політика України за умов переходу до ринку.                      13

2.2.Регіональна інвестиційна політика.                                                               16

2.3.Напрямок інвестування в кризовій економіці України.                              18

Розділ 3. Шляхи активізації інвестиційної політики в Україні.                        23

Висновки.                                                                                                               25

Список використаних джерел.                                                                             28

Додатки 1                                                                                                                29

Додаток 2                                                                                                                30

Додаток 3                                                                                                                31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Мета: Визначити основні риси сучасної інвестиційної політики.

Об’єкт: Риси сучасної інвестиційної політики.

Предмет дослідження: Інвестиційна політика.

З проголошенням незалежності постала необхідність розробити свою національну економічну політику. Однією із складових цієї політики є інвестиційна сфера.

При розробці механізму інвестиційної  діяльності виявилось багато проблем, перш за все, — неспроможність банківського сектора забезпечити довгострокове  кредитування реального сектора, низька купівельна спроможність і рівень заощаджень населення, відплив капіталу за кордон, криза державного регулювання інвестиційного процесу та галопуюча інфляція. Ці фактори зумовили різке зниження ролі держави як інвестора та практичну  відсутність внутрішніх інвестиційних  ресурсів.

За таких умов джерелом фінансування структурних реформ української  економіки, впровадження нових технологій, підвищення конкурентоспроможності продукції, створення нових підприємств  і робочих місць стало залучення  іноземного капіталу у вигляді інвестицій та кредитів.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежить стан виробництва, положення та рівень технічного оснащення основних фондів підприємств  народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних та екологічних  проблем. Інвестиції є основою для  розвитку підприємств, окремих галузей  та економіки в цілому.

Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні  інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається  створити сприятливі умови для розвитку інвестиційної сфери.

Для розробки інвестиційної  стратегії велике значення має удосконалення  процесу приватизації і роздержавлення. Існуючі закони, що регулюють цей  процес не повністю, відповідають сучасним вимогам. Державна політика у цій сфері має бути спрямована на заміну фіскальної моделі приватизації на інвестиційну та інноваційну; приватизацію великих підприємств і підприємств-монополістів за окремими планами шляхом продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам; технічне та технологічне оновлення підприємств за рахунок частини коштів, які надійдуть від приватизації. Ми маємо гарний приклад співпраці зі Світовим Банком.

Однією з найважливіших  функцій держави слід вважати  сприяння залученню вітчизняних  та іноземних інвестицій до сфер наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. Для стимулювання їх залучення  необхідно забезпечити створення  системи пільгових кредитів для  реалізації інвестиційних проектів щодо розробки і впровадження високотехнологічного устаткування, розширення практики пільгового кредитування під заставу майна  суб´єктів господарської діяльності, створення пайових інвестиційних  фондів для реалізації великих інноваційних проектів, розширення форм кредитування інноваційних підприємств шляхом здійснення лізингових, факторингових та інших  операцій.

Складовими державної  політики в галузі інвестиційної  діяльності є створення високопродуктивних робочих місць (особливо на ринках праці  монофункціональних міст і шахтарських  регіонів) і забезпечення зайнятості сільського населення. Тому доцільно продовжити роботи щодо реструктуризації державних  підприємств, забезпечувати їх ефективне  функціонування у післяприватизаційний період, запроваджувати сприятливий  інвестиційний режим для підприємств, які створюють нові робочі місця.

Таким чином, можна стверджувати: за допомогою економічних методів  активізації інвестиційної діяльності та ефективного використання всіх джерел фінансування, а також при належному  державному регулюванні інвестиційного процесу і його відповідному ресурсно-будівельному забезпеченні наша держава матиме всі  можливості в інвестиційній сфері, щоб забезпечити процеси економічного оновлення і зростання.

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЙ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

 

1.1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Термін „інвестиції” походить від латинського „investire” –  одягати. Поняття інвестицій на підприємстві передусім пов’язують із кількісною і якісною зміною виробничих потужностей. Без здійснення інвестицій неможливий нормальний процес виробництва.

У загальноекономічному розумінні  інвестиції пов’язують з балансом підприємства. в такому розумінні  інвестиції – це стан активів підприємства та уречевлення капіталу в активах.

Визначення інвестицій у  фінансах пов’язують з використанням  капіталу або довгостроковими капітальними вкладеннями з метою одержання  прибутку. Отже, інвестиції мають фінансовий і виробничий аспекти.

Окремі автори вважають інвестиції вирішальним базисом майбутньої доходності підприємства. втілення інвестиційних  проектів потребує відмови від грошових потоків сьогодні на користь отримання  прибутку в майбутньому. Як правило, на отримання прибутку слід розраховувати  не раніше, ніж через рік після  початкових витрат (інвестицій). У цей  період вони є основною причиною виникнення фінансових проблем (наприклад, з ліквідністю), які підприємство намагається вирішити через додаткове фінансування.

Згідно із Законом України  „Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року №1560-XII під інвестиціями розуміють „всі види майнових та інтелектуальних  цінностей, що вкладаються в об’єкти  підприємницької та інших видів  діяльності, в результаті якої створюється  прибуток (доход) або досягається  соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні  папери;

рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

сукупність технічних, комерційних  та інших знань, оформлених у вигляді  технічної документації, навичок  та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих (“ноу-хау”);

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові  права;

інші цінності.

Інвестиції у відтворення  основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі  капітальних вкладень...”

Інвестиції - це процес взаємодії  двох сторін: підприємця та інвестора. Успіх проекту залежить від того, чи знайдуть ці сторони спільну мову.

Законодавство про інвестиційну діяльність

     Відносини,  що  виникають  при    здійсненні    інвестиційної 

діяльності  на  Україні,  регулюються    цим    Законом,    іншими

законодавчими актами України.

     Інвестиційна  діяльність  суб'єктів  України   за  її   межами 

регулюється законодавством  іноземної держави,  на території  якої

ця діяльність здійснюється,  відповідними  договорами  України,  а 

також спеціальним законодавством України. { Частина  друга  статті

6 із змінами, внесеними  згідно із Законом N 1955-12 від  10.12.91 }

     Особливості   здійснення інвестиційної діяльності  на території 

України  суб'єктами  інвестиційної  діяльності,  розташованими  за

межами  України, а також  цих суб'єктів і суб'єктів України  в зонах 

вільного  підприємництва  на  Україні   визначаються   спеціальним 

законодавством України.

Розглянемо класифікацію інвестицій згідно з наступним загальноприйнятим набором класифікаційних ознак (додаток 1):

• об'єкт інвестування;
• характер участі в інвестуванні;
• період інвестування;
• форма власності інвестора;
• регіональний характер інвестицій;
• ступень ризику.

За об'єктом інвестування розрізняють реальні інвестиції, фінансові інвестиції, інтелектуальні інвестиції, інвестиції в людський капітал.

Реальні інвестиції — вкладення  у виробничі фонди (основні та оборотні). В основному, це вкладення  в матеріальні активи — будинки, споруди, обладнання та інші товарно-матеріальні  цінності, а також нематеріальні  активи (патенти, ліцензії, "know-how", технічна, науково-технічна, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

Всередині цієї групи, як правило, виділяють наступні види інвестицій: інвестиції, які направляють на розширення виробничих потужностей, на реконструкцію  та розширення діючого виробництва, відтворення основних фондів, які  вибули.

Фінансові інвестиції —  характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти (в основному в цінні папери) з метою отримання прибутку в  майбутньому. Фінансові інвестиції, у свою чергу, підрозділяються на прямі (внесення засобів у статутний  фонд юридичної особи в обмін  на його корпоративні права) і портфельні (придбання цінних паперів та інших  фінансових активів на фондовому  ринку).

Інтелектуальні інвестиції — це вкладення в об'єкти інтелектуальної  власності, які виходять з авторського  права, винахідницького та патентного права, права на промислові зразки та корисні моделі.

Інвестиції в людський капітал — це вкладення в освіту, підвищення кваліфікації, соціальну  сферу. Ці інвестиції довгострокові  та скуповуються в майбутньому.

За характером участі в  інвестуванні виділяють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції передбачають пряму участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення  капіталу. Вони здійснюються шляхом безпосереднього  вкладення капіталу до статутних  капіталів інших підприємств. Пряме  інвестування здійснюють в основному  досвідчені інвестори, які достатньо  поінформовані про об'єкти інвестування і добре ознайомленні з його механізмом.

Непрямі інвестиції передбачають вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і наступного керування ними. У цьому випадку  вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними й іншими фінансовими  посередниками, що зібрані в такий  спосіб інвестиційні засоби розміщають за своїм розсудом, вибираючи найбільш ефективні об'єкти інвестування, беручи участь у керуванні ними, розподіляючи отримані доходи серед своїх клієнтів.

Наступною класифікаційною  ознакою є період інвестування. За цією ознакою виділяють короткострокові  та довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року, а  під довгостроковими інвестиціями — вкладення капіталу на період понад один рік. У практиці великих  інвестиційних компаній довгострокові  інвестиції деталізуються в такий  спосіб: до 2-х років; на 2—3 років; на 3—5 років; понад 5 років.

За формами власності  інвесторів розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції.

Приватні інвестиції характеризують вкладення коштів фізичних і юридичних (недержавних форм власності) осіб.

Державні інвестиції —  вкладення капіталу державних підприємств, а також коштів державного бюджету  різних рівнів і державних позабюджетних  фондів.

Іноземні інвестиції —  вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами і  державами.

Спільні інвестиції — це вкладення, що здійснюються суб'єктами даної країни й іноземних держав.

За регіональною ознакою  можна виділити інвестиції усередині  країни і за кордоном.

Інвестиції усередині  країни (внутрішніми інвестиціями) — це вкладення коштів в об'єкти інвестування, розмішені в територіальних кордонах даної країни.

Інвестиції за кордон —  це вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені за межами територіальних кордонів даної країни (до цих інвестицій відносяться також придбання  різних фінансових інструментів інших  країн).

За рівнем інвестиційного ризику інвестиції поділяють на безризикові, низькоризикрві, середньоризикові, високоризикові, спекулятивні.

Безризикові інвестиції —  це вкладення коштів у такі об'єкти інвестування, за якими відсутній  реальний ризик втрати капіталу (очікуваного  доходу) і практично гарантовано  отримання розрахункової суми інвестиційного доходу.

Низькоризикові інвестиції — це вкладення капіталу в об'єкти інвестування, ризик за якими значно нижчий від середньо ринкового.

Середньоризикові інвестиції — рівень ризику за об'єктами інвестування приблизно відповідає середньоринковому.

Високоризикові інвестиції — рівень ризику перевищує середньо ринковий.

Спекулятивні — вкладення  капіталу в найризикованіші інвестиційні проекти або інструменти інвестування, за якими очікується Найвищий рівень інвестиційного доходу.

З точки зору моменту вкладення  інвестицій та використання результатів  розрізняють: одноразові інвестиції —  одноразовий випуск продукції (до цієї групи належать інвестиції, витрати  яких здійснюються в один момент часу, і, відповідно, випуск продукції є  одноразовим актом, через деякий час після завершення процесу  інвестування); багаторазові інвестиції — одноразовий випуск продукції (в цьому випадку витрати капіталу здійснюються в часі, а випуск продукції  — одномоментно), одноразові інвестиції — багаторазовий випуск продукції.

 

 

1.2. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Здійснення витрат у поточний період передбачає набуття суб'єктом  інвестування певних інвестиційних  об'єктів, використання яких дозволяє отримати вигоди у майбутньому. Цей  процес відображається поняттям "інвестиційна діяльність", особливості якого  значною мірою зумовлені характером діяльності суб'єктів господарювання.

Інвестиційна діяльність (інвестування) - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій. Вона здійснюється на основі:

• інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;
• державного інвестування, яке здійснюється органами влади та управління України, а також державними підприємствами та установами;
• іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;
• спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та інших держав.

Відповідно до Міжнародних  стандартів фінансової звітності поняття "інвестиційної діяльності" визначаться  ширше. Це діяльність, пов'язана з  придбанням і реалізацією необоротних  активів, а також із здійсненням  фінансових інвестицій, які не є  складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Отже, крім придбання основних засобів, нематеріальних активів, акцій, облігацій, цілісних майнових комплексів тощо, до інвестиційної діяльності належать надходження грошових коштів у вигляді відсотків за аванси грошовими коштами та позики, надані іншим суб'єктом господарювання, а також грошові надходження  у формі дивідендів, від повернення позик, від ф'ючерсних і форвардних контрактів, опціонів, а також виплати  коштів за такими контрактами (за винятком тих контрактів, які укладаються  для основної діяльності підприємства). Проте, на нашу думку, такі грошові надходження не мають прямого, а лише певне опосередковане відношення до інвестиційної діяльності як такої.

Об'єктивною основою інвестиційної  діяльності є інвестиційні цикли. Інвестиційний  цикл - це процес, який реалізується протягом часу здійснення інвестицій. Він визначається часом між моментом формування інвестиційних  намірів до моменту виходу зданих у експлуатацію об'єктів на проектні техніко-економічні показники.

Інвестиційні цикли тісно  пов'язані із життєвим циклом підприємства, бо жодне підприємство не може існувати без інвестиційних вкладень. Можливий графік життєвого циклу підприємства в координатах часу та інвестиційного капіталу наведений в додатку 2

На графіку наведені такі типові етапи інвестиційної діяльності підприємств:

1. формування початкового капіталу (точка А);
2. просте відтворення капіталу підприємства (відрізки АБ, ЗК, JIM);
3. розширене відтворення капіталу підприємства (відрізки БВ, ГД, ЖЗ);
4. залучення підприємством зовнішніх інвестицій (відрізок ВГ);
5. ведення підприємством зовнішньої інвестиційної діяльності (відрізки ДЖ, КЛ);
6. скорочене відтворення (відрізок ЛМ);
7. погреба в виробничому переоснащенні підприємства, значних зовнішніх інвестиціях (точка Н).

На рис. 2 ми спостерігаємо певний циклічний та мінливий процес розвитку підприємства, пов'язаний з інвестиційною діяльністю підприємства.

Різноманітність видів інвестиційних  циклів і їх складний взаємозв'язок зумовили широке використання на практиці та в наукових дослідженнях поняття "інвестиційний процес", стадіями якого є:

• стратегічне планування інвестицій;
• обґрунтування доцільності інвестицій;
• проектування та ціноутворення;
• фінансування інвестиційного процесу;
• забезпечення інвестиційних заходів матеріально-технічними ресурсами;
• освоєння інвестицій; & експлуатація інвестиційного об'єкту;
• відшкодування вкладених інвестицій та отримання доходу. Зазвичай інвестиційний процес розпочинається з мотивації інвестиційної діяльності.

Інвестор, що е власником  цих нагромаджень (збережень), прагне придбати на інвестиційному ринку фінансові  активи або інвестиційні товари (реальні  активи), тобто здійснити інвестиції.

При виборі об'єкта інвестування здійснюється низка передінвестиційних досліджень: вивчаються всі інвестиційні ризики, проводяться маркетингові дослідження, оцінюються напрями інвестування. Обґрунтування  доцільності інвестицій потребує розгляду якомога більшої кількості інвестиційних  проектів із метою вибору найкращого. Часто у цій справі інвестору  допомагають інші учасники (посередники) інвестиційного процесу.

Ресурсне забезпечення об'єкта інвестування здійснюється також за допомогою інших учасників інвестиційної  діяльності, на контрактних засадах.

Освоєння інвестицій означає  їх капіталізацію, тобто створення  фінансових та реальних активів. Введенням  в експлуатацію не закінчується реалізація інвестиційного проекту. В процесі  експлуатації проект потребує нових  інвестицій для підтримки виробництва  і його розвитку, таким чином, знову  починається процес передінвестиційних досліджень.

Строк інвестиційного процесу (від вибору об'єкта інвестування до отримання прибутку) залежить від  виду інвестування та стратегічних цілей  інвестора і може становити від  декількох хвилин (купівля та продаж цінних паперів па електронних торгах через систему Інтернет) до десятків років (інноваційні інвестиції).

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ РИСИ СУЧАСНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

 

2.1.ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЗА УМОВ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКУ

 

Політику держави щодо механізмів здійснення інвестиційної  діяльності, а також пріоритетних напрямів інвестицій називають інвестиційною  політикою; це найважливіша складова економічної  політики держави.

Особливість інвестиційної  політики держави в Україні визначається ситуацією, яка склалася в інвестиційному комплексі та в інвестиційній  діяльності. Їй властиві: надзвичайно  низькі темпи оновлення виробничого  апарату, 50—60%-не зношення; зниження інвестиційної  активності суб'єктів; деформована  структура економіки у бік  гіпертрофії оборонної і видобувної промисловості, її витратний характер; хронічний дефіцит оборотних  засобів підприємств за умов інфляції, через що виникає необхідність використання кредитних ресурсів; напруженість державного і місцевого бюджетів, внаслідок  чого скорочуються можливості бюджетного фінансування інвестицій.

Інвестиційна політика України  включає:

1. Збільшення частки інвестицій у технічне переозброєння і реконструкцію.
2. Переорієнтація інвестицій у пріоритетні галузі народного господарства з метою реалізації структурної перебудови економіки. Пріоритетними галузями, в які першочергово спрямовуватимуться централізовані інвестиції, є: технічне переозброєння і модернізація підприємств галузей АПК (харчової, м'ясно-молочної, рибної, мукомельної, комбікормової промисловості), лісової і деревообробної, легкої, медичної; структурна перебудова у машинобудівному і оборонному комп­лексі, їх конверсія у напрямі зростання виробництва товарів народного споживання, складно-побутової техніки, запасних частин для автомобілів, мотоциклів, механізмів для сільського господарства і садово-городнього інструменту; розвиток паливно-енергетичного комплексу України; підтримка охорони навколишнього природного середовища, спорудження природоохоронних об'єктів. Пріоритети, звичайно, уточнюватимуться у міру змін, що відбуватимуться в економіці України, але вони матимуть соціальну орієнтацію.
3. Залучення іноземних інвестицій і кредитів. Для цього передбачається дозволити комерційним банкам проводити усі зовнішньоекономічні операції, створити пільгові умови для інвестиційних компаній та фондів.

Державне регулювання  інвестиційної політики визначається:

• показниками економічного і соціального розвитку України;
• регіональними програмами розвитку народного господарства;
• державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Державне регулювання  інвестиційної діяльності включає  управління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої  діяльності і контроль за її здійсненням  усіма інвесторами та учасниками.

Управління державними інвестиціями здійснюється загальнодержавними та місцевими  органами державної влади.

Управління державними інвестиціями включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних  коштів. Основою для прийняття  рішення про інвестування загальнодержавних  бюджетних коштів є:

• прогнози економічного і соціального розвитку України;
• схеми розвитку і розміщення продуктивних сил;
• цільові науково-технічні і комплексні програми;
• техніко-економічні обгрунтування доцільності таких інвестицій.

Стратегія пріоритетів визначається на підставі відповідних цільових комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних програм. Це робиться у зв'язку з  тим, що за умов скорочення бюджетних  інвестицій держава не спроможна  забезпечити розвиток усіх пріоритетних напрямів.

Для пріоритетних об'єктів  інвестування у соціальній сфері  передбачається дві форми інвестування — у вигляді:

1. бюджетних асигнувань;
2. державного кредиту.

Усі розрахунки по інвестиціях  і розподіл асигнувань за напрямами  і міністерствами, відомствами здійснюють при формуванні державного плану  соціально-економічного розвитку України.

Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від  економічної політики держави у  кожний конкретний період, ступеня  інвестиційної активності суб'єктів  господарювання тощо. Для активізації  або стримування інвестиційного попиту держава може використовувати  традиційні, відпрацьовані світовою практикою методи:фіскальну політику,стимулювання інвестицій,втручання в ринок  цінних паперів.