МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра права  
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з теорії держави і права на тему 

ОСНОВНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ  СУЧАСНОСТІ 
 

Виконала:

студентка 1 курсу 101 групи

напрям підготовки «Право»,

денна форма навчання

Золотавіна  Олена Олегівна 

Науковий  керівник:

Кандидат юридичних наук, доцент

Чулінда Людмила Іванівна 

КИЇВ-2011

ЗМІСТ 

      ВСТУП

    В сучасному світі сформувалася велика кількість національних правових систем. На 2008 рік членами Організації об'єднаних націй є 192 країни, кожна з яких має власну національну правову систему. Крім того, існують, так звані, невизнані держави, які фактично також мають власні правові системи, і різноманітні наднаціональні правові системи — міжнародні та релігійні.

     Незважаючи на подібне різноманіття, серед правових систем простежуються деякі подібні риси і певний технічний, політичний і культурний взаємозв'язок. Ретельне порівняльне дослідження дозволяє розподілити їх по декількох великих групах або сім’ях правових систем. Юридичні науки, що належать до загальнотеоретичних, досліджують переважно саме ці групи (правові сім'ї), а не окремі правові системи. У даній роботі будуть розглянуті наступні основні правові сім’ї - романо-германська, англо-саксонська, мусульманська та традиційна а також національна правова система України.

     Враховуючи вище сказане, слід зауважити, що саме множинний, неоднорідний характер правових систем у сучасному світі значно ускладнює їх наукове дослідження. Проблеми розвитку правової системи, її сутності, структури, функцій, системи права та системи законодавства розкривають у своїх працях російські вчені — С. Алексєєв, О. Васильєв, В. Карташов, В. Кудрявцев, О. Лукашова, М. Марченко, М. Матузов, В. Синюков, Л. Тіунова, Ю. Тихомиров та ін. Серед дослідників з далекого зарубіжжя ці питання розробляють Ф. Ауман, Р. Болдін, Р. Давид, Ж. Карбоньє, К. Нетон, Дж. Тернер, А. Уотсон, Л. Фрідмен, Дж. Херст та ін. Дана тема вже довгий час користується популярністю серед українців. Уже тривалий час окремі аспекти становлення, формування і функціонування української національної правової системи та основних правових систем сучасності досліджують такі українські вчені: Ю. Шемшученко, О. Ющик, Л. Корчевна, В. Копєйчиков, О.Зайчук, А. Заєць, Н. Оніщенко, М. Кельман,  О. Скакун, Л. Луць та багато інших.

     Актуальність  даної теми полягає в тому, що розбудова незалежної Української держави обумовлює потребу у формуванні відповідної правової системи, а впровадження у вітчизняну правову систему міжнародно-правових стандартів передбачає вивчення закономірностей розвитку світової правової системи, окремих правових сімей, національних правових систем з урахуванням національних традицій. Тому вивчення основних правових систем сучасності допоможе проаналізувати українське законодавство: ми можемо розглянути і оцінити право, яке існує зараз в Україні, використовуючи при цьому досвід іноземних держав.

     Метою цієї роботи є вивчення та встановлення особливостей правових систем сучасності, закономірності їх становлення і розвитку.

     Завдання  курсової роботи полягає у з'ясуванні суті поняття правової системи, визначенні її елементів та досліджені основних правових систем сучасності та їх впливу на формування правової системи України.

     Структура даної курсової роботи становлять: Вступ, Основна частина, що складається з трьох розділів, Висновки та Список використаних джерел. У першій частині курсової роботи представлено аналіз самого поняття «правова система», її структури та основних складових елементів. В другій частині роботи представлена загальна характеристика основних, існуючих у сучасному світі типів правових систем, і їх особливостей. В третій частині наводиться розгляд національної правової системи України та її місця серед правових систем сучасності.

     Об’єктом  дослідження є правова система як особливий феномен соціальної реальності, її основні ознаки, характеристики та особливості функціонування.

     Предметом дослідження є правові системи сучасних країн причому вони досліджуються на основі порівняльної оцінки низки своїх структурних елементів.

     Методи  дослідження. З метою одержання найбільш достовірних комплексних результатів у роботі були використані такі загальні методи наукового пізнання як: порівняння, абстрагування, аналіз, синтез і структурний метод.

      Основні положення та висновки роботи ґрунтуються  на аналізі опрацьованої вітчизняної та зарубіжної наукової літератури та публікацій. Для того, щоб не захаращувати роботу цитатами, зміст деяких думок переказується. Матеріал в роботі викладено чітко; висновки аргументовані, а судження і факти достовірні. Також в даному дослідженні висвітлено власний погляд на проблеми.

РОЗДІЛ 1. Структура правової системи

1.1. Генезис правової системи та співвідношення понять "право", "система права , "правова система"

     Дослідження різних аспектів формування, реалізації та сутності права призвели до визнання у XX ст. необхідності формування теоретичної  конструкції, яка б охопила всі  правові явища, цілісно і системно охарактеризувала їх внутрішні та зовнішні відносини. Основою методології такої теорії є застосування системного підходу до аналізу правових явищ. За допомогою системного підходу певний об'єкт розглядається як складне, багатоаспекгне явище, що складається з різноманітних елементів, зв'язки між якими утворюють відносно стійку структуру та забезпечують його цілісність.

     Цінність  використання категорії правової системи  для юриспруденції полягає у  можливості за її допомогою комплексно проаналізувати всю правову сферу  життя суспільства, виявити найсуттєвіші закономірності, що складаються між її частинами та у стосунках з іншими суспільними явищами [1, 705]

     Поняття правової системи є самостійним  поняттям, одним із основних у сучасній юридичній науці та суспільствознавстві. Становлення цього поняття пов’язане з розвитком наукового праворозуміння, так як термін "праворозуміння" включає не лише поняття "право", але й ряд інших загальнотеоретичних правових категорій та понять, які охоплюють усю систему правових явищ, а також філософських і соціологічних категорій, що виражають зв’язки опосередкування права та інших соціальних явищ.

     Термін "правова система" використовувався ще в XIX ст., однак як синонім права або законодавства. Утворення та функціонування національних правових систем посилювали інтерес до дослідження іноземного права. Розвиток юридичної науки кінця XIX – початку XX ст. досяг рівня становлення такого напряму дослідження як порівняльне правознавство, у якому термін "правова система" використовувався у трьох значеннях: 1) у розумінні типу права; 2) як тотожні поняття з правом або законодавством; 3) у розумінні груп правових систем ("правової сім’ї). Метод порівняння дає змогу на основі подібних юридичних ознак згрупувати правові системи сучасності в нову категорію «правова сім'я». Вперше цей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом Рене Давидом, який багато років займався дослідженням правових систем сучасності.

       Сучасна ж компаративістика розрізняє  широке і вузьке розуміння  правової системи. У широкому  розумінні – це сукупність національних правових систем, які об’єднує спільність походження джерел права, основних правових понять, методів та способів розвитку. У вузькому – національна правова система.

     Цікаву  характеристику правової системи дає  американський юрист Лоуренс Фрідмен. На його думку, не минає і дня, навіть години без взаємодії з правом у широкому розумінні слова. Правова система всюдисуща, хоча дуже часто її присутності не помічають. Правова система безперервно змінюється, хоча її складові частини підлягають змінам у різні проміжки часу. Водночас існують деякі постійні елементи — принципи системи, які були присутніми у системі завжди. Вони надають необхідної форми і визначеності цілому. Проведення реформ, демократичних перетворень в Україні, формування громадянського суспільства, соціальної держави, ринкових відносин відбувається за безпосередньої участі правової системи, всіх її ланок, які охоплюють практично всі сфери життя суспільства. Тому, підвищення ролі права у процесі соціального регулювання, розширення сфери правового регулювання, поява нових політичних і державних інститутів зумовлюють активне функціонування основних елементів правової системи. Тільки узгодження дії всіх її елементів, їх результативність дадуть змогу протистояти негативним тенденціям, що створюють реальну загрозу демократії і правопорядку

     На  підставі викладеного вище правову систему можна визначати як об'єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає взаємозв'язані, взаємообумовлені і взаємодіючі компоненти: право і втілююче його законодавство, юридичні установи і юридичну практику, суб'єктивні права і обов'язки, правовідносини, правову ідеологію та ін.

     Щодо  співвідношення права та правової системи  О. Ф. Скакун зазначає, що в юридичній літературі є два підходи до пояснення даного питання: перший полягає в тому, що правова система ототожнюється з правом; другий виражається у визнанні права як інструментальної (нормативної) основи правової системи. Справді, «правова система» і «право» це родинні категорії, які не існують одна без одної. Прикладом цього є те, що в зарубіжних і вітчизняних роботах часто застосовується категорія «романо-германська сім'я правових систем» як тотожна категорії «романо-германське право», або вживається термін «загальне право», коли йдеться про англійську правову систему, а «мусульманським правом» іноді позначають правові системи арабського світу.

     Правова система і право, будучи взаємозалежними і взаємозумовленими, не поглинають одне одного і тому не є цілком взаємозамінними, але правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конкретної країни. Право зумовлене своєрідністю і неповторністю соціальної системи. Як явище різноманітне, воно існує в різних формах і видах, переломлюється у правовій, системі визначає спрямованість її розвитку пронизує всі її сфери."

     Відмінності права і правової системи також виражаються в тому, що основна функція права — регулятивна, оскільки право виступає регулятором суспільних відносин, а основна функція правової системи - інтегральна. Крім інтегральної, правова система має функції: комуікативну, регулятивну, охоронну, захисну. Об'єднальною основою права і правової системи є суб'єкти права (індивідуальні і колективні) як головні елементи соціальної системи суспільства, реальні джерела і носії прав і обов'язків.

     Не  слід також правову систему ототожнювати з поняттям «системи права». Система права на відміну від правової системи відображає не всю сукупність правових явищ, а лише внутрішню будову права як сукупність правових норм. Правова система — це більш широке поняття, яке охоплює не лише право, як нормативну систему, його джерела, а й праворозуміння, правоутворення, правозастосування, юридичну науку, юридичну практику і т.д.

    Ще  правова система і система права різняться не лише обсягом, а й змістом. Їх відмінності полягають також у тому, що система права спрямована «усередину», а правова система — «зовні», за її межі. Перманентною сутністю права є справедлива і рівна міра свободи, модифікацією цієї сутності слугують форми вираження права: нормативні договори, закони, правові звичаї, судові прецеденти. Якщо система права відображає внутрішню погодженість галузей, підгалузей , інститутів і норм права, то поняття «правова система» підкреслює автономність системи як самостійного соціального утворення.

    Професор  П.М.Рабінович, розмежовуючи правову  систему і систему права, зазначає, що правова (юридична) система _ це система  всіх юридичних явищ, які існують  у певній державі або у групі  однотипних держав, до складу якої входять: 1) різноманітні правові акти і діяльність відповідних суб’єктів по створенню таких актів, 2) різноманітні види і прояви правосвідомості, 3) стан законності та його деформації.

    Отже, поняття правової системи дає змогу охопити всі правові явища в їх сукупності, взаємозв’язку та взаємодії, вона служить комплексною характеристикою юридичної сфери життя конкретного суспільства, тоді як право з його системою - менш об'ємне і входить у правову систему.

1.2 Структура правової системи та її основні елементи

     Правова система — поняття складне  і багатопланове, вона містить у  собі цілий комплекс компонентів, справляє нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини. Елементи правової системи об'єднані спільною метою, завданнями, вони виконують деякі загальні функції, що, між іншим, не свідчить про однорідність та ідентичність останніх. Але, ураховуючи те, що поняття правової системи належить до найзагальніших понять юридичної науки, яке має відбивати складне, багатогранне явище, будь-яке його визначення не охоплює всіх його характеристик, те саме стосується й структури правової системи та її основних елементів.

     В теорії правової системи існують  різні підходи до її поняття та структури та основних елементів. Для того, щоб правильно визначити структуру правової системи, необхідно визначити критерії відбору її елементів. Основними вимогами в даному випадку будуть їх внутрішня упорядкованість (організаційний критерій), правове спрямування діяльності (правовий критерій), який повинен бути виражений нормативно у відповідних законодавчих актах, положеннях, що відображають мету створення правової системи, сферу діяльності, характер її основних завдань та функцій, особливості їх реалізації, специфічні принципи організації і діяльності тощо (програмний критерій).

     Причому зрозуміло, що поряд із загальними функціями  кожний компонент правової системи  виконує тільки йому притаманні, специфічні функції, що не заважає їм, однак, перебувати у логічному зв'язку один з одним. Правова система, за висловом французького вченого Ж. Карбоньє, являє собою «вмістилище й зосередження різних юридичних явищ, що існують у суспільстві водночас на одному й тому ж просторі».

     Взаємозв'язок елементів правової системи, їх функціонування обумовлює саме існування правової системи, оскільки ізольовано, в розрізненому вигляді вона існувати не може. Тому при дослідженні даної категорії доцільне застосування системно-структурного підходу, вивчення правової системи як у цілому, так і частинами. Системний підхід у даному випадку є одним із інструментів дослідження об'єкта як складного явища, що містить елементи, взаємозв'язок між якими забезпечує їх цілісність.

     Однак неможливо зрозуміти ціле, не вивчаючи індивідуальні особливості його частин. Дослідження окремих компонентів  правової системи необхідно поєднувати з вивченням різноманітних процесів, що дають змогу осягти цілісність правової системи, виявити її внутрішні й зовнішні зв'язки. Водночас правову систему не можна зводити лише до формальних якостей системного утворення, хоча вона і виступає такою. У неї необхідно вкладати більш глибокий, соціальний, конкретно-історичний та політичний зміст.

     Право виступає центральною ланкою правової системи. Норми права породжують правовідносини. Останні слугують формою реалізації юридичних норм. Правомірна поведінка учасників правовідносин складає сутність законності та правопорядку, які є наслідками функціонування правової системи, що свідчить про ефективність останньої.

     У юридичній літературі запропоновано  визначення правової системи як сукупності внутрішньо узгоджених, взаємопов'язаних, соціально-однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист). Спираючись на це, О.В. Зайчук та Н. М. Оніщенко виділяють такі елементи правової системи:

   1. Право як сукупність створених  і охоронюваних державою норм.

   2. Законодавство як форму вираження  цих норм (нормативних актів).

   3. Правові установи, які здійснюють  правову політику держави.

   4. Судову та іншу юридичну практику.

   5. Механізм правового регулювання.

   6. Правореалізаційний процес (включаючи  акти застосування і тлумачення).

   7. Права, свободи і обов'язки  громадян (право в суб'єктивному  значенні).

   8. Систему утворених та функціонуючих  у суспільстві правовідносин.

   9. Законність і правопорядок.

   10. Правову ідеологію (правосвідомість,  юридичні доктрини та теорії, правову культуру тощо).

   11. Суб'єкти права (індивідуальні  і колективні).

   12. Системні зв'язки, які забезпечують  єдність, цілісність та стабільність системи.

   13. Інші правові явища (юридичну  відповідальність, правосуб'єктність, правовий статус, законні інтереси  тощо), які утворюють начебто «інфраструктуру  правової системи».

     На  думку вищезгаданих науковців, такий широкий підхід найбільш повно окреслює обсяг поняття і характеризує правову систему як складне, цілісне структурне утворення в єдності всіх його складових частин. Тим часом Л. Явич виступає проти включення у це поняття всіх без винятку юридичних категорій, всієї правової діяльності, стверджуючи, що було б недоречно вважати елементами правової системи соціальні чинники, які безпосередньо впливають на правоутворення і правореалізацію, але не складають їх безпосереднього змісту.

     Українські  вчені зазначають, що елементами, які  входять до правової системи України, є: система права, правова політика, правова ідеологія і юридична (правова) практика, — зокрема, правотворча, правозастосовча, правоохоронна. Також поряд з елементами до правової системи, на їх погляд, входять споріднені з нею явища: норми і принципи міжнародного права, соціальні норми санкціоновані державою.

   У юридичній літературі є твердження, з яких можна зробити висновок саме про «безмежний» зміст правової системи. Так, наприклад, В. Синюков  пропонує включити до правової системи  правоохоронні відомства та організації. А. Васильєв також виділяє як елемент правової системи правоохоронні, правозастосовчі, державні органи, призначені для реалізації й захисту права, боротьби з її порушеннями.

     До  правової системи не можна включити правоохоронні й державні органи, тільки тому, що вони діють на основі права. Це все ж не правові явища. Можна включити до правової системи дійсно правові установи, наприклад, такі як науково-дослідні інститути юридичного профілю.

     Існує думка, що елементами правової системи слід вважати також законність та правопорядок. Однак згадані вище явища скоріше можна назвати наслідками функціонування правової системи, показником її ефективності або, навпаки, недосконалості (залежно від того, який рівень законності і правопорядку в країні).

     Отже, багатозначність визначень правової системи, наявність різних тверджень  та поглядів щодо її структури та основних елементів, специфічність авторських підходів свідчать про активну творчу розробку даної проблеми, про пошуки найбільш чіткої і повної характеристики досліджуваного правового явища. Пошуки, які провадять вчені у цій галузі, є помітним внеском у подальший розвиток юридичної науки, дають конкретний матеріал для використання у практичній діяльності. 

РОЗДІЛ 2. Характеристика основних правових систем

2.1. Романо-германська правова сім’я

     Романо-германська правова сім'я (континентальне право) сформувалася в Європі до XII століття і набула великого поширення в численних неєвропейських державах. Дана правова система вважається найбільш стародавньою і широко розповсюдженою у світі, що пояснюється історичними коренями цієї правової сім'ї, що належать до римського права (І ст. до н. є. — V ст. н. є.) а за висловленням Рене Давида, вона є першою сім'єю, з якою ми зустрічаємося у сучасному світі.

     До  зони впливу континентального права  входять правові системи таких  країн, як Франція Німеччина, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Австрія, Угорщина, а також латиноамериканське, скандинавське право та право  Японії. Подібними до цієї сім'ї за техніко-конструктивним особливостями є правові системи Росії, України, Болгарії та деякі інші, хоча існує точка зору, що останні виокремлюються в самостійну слов'янську (західнослов'янську) групу.

     Фундаментом романо-германської системи з самого початку слугувала спільність культури і традицій західноєвропейських країн. Основним засобом поглиблення і поширення ідей, що лежали в основі романо-германського континентального права, були європейські університети. Університетська юстиція засновувалася на понятті права як права-зобов'язання (яким воно повинно бути), а не права-сутності (якими воно є). Вивчення права розглядалося у тісному взаємозв'язку з нормами моралі. Судова діяльність була орієнтована на положення права, а не на власний розсуд при винесенні рішень у справі. У цьому одна з відмінностей континентального права від англо-американського.

   Третій  період, який триває і нині у розвитку системи романо-германського права, який значною мірою був підготовлений  школою природного права, асоціюється  з посиленням розвитку законодавства в європейських країнах і кодифікацією. Буржуазні революції змінили докорінно або відмінили як такі феодальні правові інститути. Закон стає основним джерелом романо-германського права. Рене Давид констатує, що саме у цей період уперше виникає інтерес до позитивного права. Вперше суверен може створювати право і переглядати його в цілому. Причини, що обумовили підвищення ролі позитивного права, закону і законодавства, визначили також необхідність систематизації нормативного матеріалу, а саме кодифікації. Вона виступала як остаточне завершення процесу формування системи романо-германського права як цілісного явища. Багато з європейських країн приймають кодекси. Так, у Франції (1804 p.), в Німеччині (1896 p.), в Швейцарії (1881—1907 pp.), в інших країнах також приймалися цивільні кодекси. У наступний період — кримінальні, кримінально-процесуальні й інші аналогічні їм нормативно-правові акти.

   У наш час кодекси (поряд з іншими правовими актами і насамперед із звичайними чинними законами) регулюють практично всі важливі сфери суспільного життя. Вони в романо-германській правовій сім'ї є основними джерелами права. На вершині піраміди нормативно-правових актів у системі романо-германського права знаходяться конституції та конституційні закони, вища юридична сила яких та вплив на зміст і процес розвитку системи романо-германського права є беззаперечні.

   Серед інших джерел права важлива роль належить підзаконним актам, звичаєвому праву, а також судовій практиці.

   Також структура романо-германської правової сім'ї вміщує два основні елементи: публічне та приватне право, що органічно пов'язані і взаємодіють між собою. Публічне право регулює всі ті загальні потреби, відносини, інтереси, без забезпечення яких неможливе як задоволення особистих інтересів, так і загальнозначимих, публічних інтересів у цілому, а приватне право становить сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері приватного інтересу (особистого життя), до яких належать майнові, шлюбно-сімейні, відносини з приводу власності тощо. За останній період одержує розвиток так зване «соціальне право», яке є засобом гарантування прав громадян, стандартів реалізації їх особистих прав на освіту, охорону здоров'я, безпечне природне середовище, достатній життєвий рівень тощо.

   Система відрізняється нормативною упорядкованістю і структуризованістю джерел, стійкими демократичними правовими принципами, забезпеченням суворої юридичної техніки. «Носіями» і рушійними силами даної системи були найбільш могутні держави: два тисячоліття тому назад Римська імперія, дещо пізніше держави Європи — Франція, Німеччина тощо. Їх вплив на життя Європи і країн інших континентів, як у культурологічному значенні, так і у військово-політичному і економічному, був беззаперечним. Континентальна система набула характеру універсальної, з тими особливостями і модифікаціями, які вона зазнала у різних регіонах світу.

     На  сьогоднішній день у національних правових системах країн, що належать до континентальної  правової сім'ї, більше подібних ознак, ніж різних. До них, зокрема, належать такі [3,215]:

а) усі вони в основному побудовані на основі римських, канонічних і місцевих правових традиціях;

б) романо-германська правова сім'я є винятково продуктом 
культури, незалежним від діяльності феодальної державної влади;