Особенности проявления дислалии у детей дошкольного возраста при аномалиях строения органов артикуляционного аппарата

Міністерство освіти і науки України

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка 
 

Кафедра дефектології та психологічної корекції 
 
 
 
 
 

Курсова робота

з логопедії

на тему:

„Особливості проявів дислалії у дітей дошкільного віку при аномаліях будови органів артикуляційного апарату" 
 
 

                                       Виконала:

                                       студентка V курсу

                                       спеціальності „Дошкільне виховання

                                       та дефектологія"

                                       Інститута педагогіки та психології

                                       Мірошниченко Олена Сергіївна

                                       Перевірила:

                                       Лазарєва Ірина Анатоліївна 
 
 
 
 
 
 
 
 

Луганськ - 2010 р.

       ЗМІСТ

       ВСТУП.........................................................................................................3

       РОЗДІЛ I. АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ЗВУКОВИМОВНИХ НАВИЧОК В НОРМІ ТА ПРИ ДИСЛАЛІЇ..............................................................................................................6

       1.1. Анатомія, фізіологія артикуляційного апарату та засвоєння фонетичних навичок в онтогенезі..........................................................................6

       1.2. Сучасні уявлення про дислалію у дітей дошкільного віку............22

       РОЗДІЛ II. ПОРУШЕННЯ БУДОВИ ОРГАНІВ АРТИКУЛЯЦІЙНОГО АПАРАТУ..................................................................25

       2.1.  Аномалії будови органів артикуляційного апарату.......................25

       2.2. Порушення звуковимови при аномаліях будови органів артикуляційного апарату......................................................................................32

       2.3. Патологічні механізми формування порушень звуковимови внаслідок вад анатомічної будови органів артикуляційного апарату..............36

       ВИСНОВКИ...............................................................................................49

       ДОДАТКИ………………………………………………………………..50

       СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................54 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВСТУП

       Мовленнєва компетентність дітей дошкільного віку є однією із провідних складових цілісної особистості дитини, основною умовою майбутнього успішного шкільного навчання, особливо дітей, які починають систематично відвідувати освітні заклади із шестирічного віку. Дитина 5-6 років має загалом опанувати рідну мову, засвоїти її літературні норми, культуру усного мовлення і спілкування.

       Загальномовленнєва підготовка дітей передбачає формування первинних вимовних умінь і навичок, адекватне користування мовленням у конкретних ситуаціях, застосування мовних і позамовних засобів виразності для висловлювання власних думок, бажань та прохань. 

       Успіх, соціальна реалізація й адаптація людини в сучасному суспільстві прямо зв'язані з його умінням спілкуватися. Важливий і психологічний аспект зовнішнього благополуччя і привабливості людини (відсутність яких-небудь зовнішніх деформацій, лицьових патологій).

       Правильне протікання процесу мовленнєвого розвитку дитини може бути порушене, що зумовлює окремі його недоліки.

       Досить виражені порушення прикусу, зміна форми і розташування зубів, укорочення вуздечки верхньої губи не тільки впливають на зміну пропорційності і привертають до прояву деформації особи людини, але й ускладнюють артикуляцію звуків, що погіршує виразність мови.

       Неправильна будова артикуляційного апарату є однієї з найпоширеніших  причин недоліків звуковимови. Аномалії і деформації щелепно-зубної системи перешкоджають нормальній артикуляції звуків, сприяють закріпленню звичок неправильної артикуляції й утрудняють їхню логопедичну корекцію.

       Проблему яку ми досліджуємо є актуальною в роботі з дітьми з мовними порушеннями для сучасної логопедії. За даними медичних джерел і на думку стоматологів-ортодонтів, існує тенденція до значного збільшення кількості дітей із щелепно-зубними аномаліями і дефектами ротової порожнини. Збільшується кількість дітей з мовними порушеннями, що мають анатомічні дефекти периферичних органів мови.

       Аномалії будови органів артикуляційного апарату є причиною порушень звуковимови, що призводять до дислалії, ринолалії. Ринолалію інколи розглядають як вид органічної дислалії, але розлади звуковимови у поєднанні з порушеннями тембру голосу (наявний носовий відтінок), зумовлені анатомо-фізіологічними дефектами артикуляційного апарату, вимагають розглядати ринолалію як окремого виду.  

       Проблему дефектів мовного апарату досліджували такі фахівці як    М. Е. Хватцев, О. В. Правдіна, А. М. Смірнова, Е. Ф. Рау, В. А. Синець,         Р. Е. Лєвіна, С. С. Ляпідєвський, И. Франк і інші.

       Деформації будови щелепно-зубної системи обумовлюють обмеження рухливості активних органів щелепно-лицьової області, що беруть участь у процесах жування, міміки й артикуляції, що негативно впливає на кількість і якість кінестетичних відчуттів, що надходять від м'язів цих органів у рухові центри кори.

       Дослідження В. П. Окушко, Л. В. Ільіной-Маркосян вказують на те, що органічні розлади нервово-м'язового апарату щелепно-лицьової області негативно позначаються на формуванні щелепно-зубної системи й обумовлюють розвиток аномалій прикусу, порушення росту щелеп і деформації зубних рядів.

       Враховуючи широку розповсюдженість порушень звуковимови у дітей дошкільного віку та актуальність проблеми пошуку шляхів для її подолання, обумовили вибір теми дослідження: „Особливості проявів дислалії у дітей дошкільного віку при аномаліях органів артикуляційного апарату".

       Мета дослідження - виявити особливості проявів дислалії у дітей дошкільного віку при аномаліях будови органів артикуляційного апарату.

       Об'єкт дослідження - процес засвоєння звуковимовних навичок у дітей дошкільного віку з дислалією.

       Предмет дослідження - порушення звуковимови при вадах будови органів артикуляційного апарату у дітей дошкільного віку з дислалією.

       Завдання дослідження:

       1. Здійснити аналіз науково-методичної літератури медичних, психологічних, педагогічних джерел.

       2. Теоретично обґрунтувати та практично розробити діагностичні завдання з метою вивчення рівня та характеру звуковимовних порушень у дітей дошкільного віку з дислалією.

       3. Проаналізувати та уточнити патологічні механізми формування порушень звуковимови внаслідок вад анатомічної будови органів артикуляційного апарату. 

       Методи дослідження:

       Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 22 найменування, і 3 додатків. Повний обсяг − 59 сторінок, з них основний текст дослідження - 53 сторінки. Робота містить 7 таблиць. Додатки викладено на 4 сторінках.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ I. АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ЗВУКОВИМОВНИХ НАВИЧОК В НОРМІ ТА ПРИ ДИСЛАЛІЇ

       1.1. Анатомія, фізіологія артикуляційного апарату та засвоєння фонетичних навичок в онтогенезі

       Основними органами артикуляції є язик, губи, щелепа (верхня і нижня), тверде і м'яке піднебіння, альвеоли. З них язик, губи, м'яке піднебіння і нижня щелепа рухливі, інші - нерухливі.

       Органи мовленнєвої артикуляції - це органи, що забезпечують рух ротової порожнини.

       Артикуляційний уклад - це положення, яке органи приймають при русі.

       Артикуляційний апарат - це анатомо-фізіологічна система органів, що включає гортань, голосові складки, язик, м'яке і тверде піднебіння, зуби верхньої і нижньої щелепи, губи, носоглотку і резонаторні порожнини, що беруть участь у породженні звуків мови і голосу. Нижче наведені визначення органів артикуляційного апарату.

       Піднебіння - це горизонтальна перегородка, що роз'єднує порожнину рота із порожниною носа і носової частини глотки [15, с. 217].

       Тверде піднебіння - це кісткова стінка, що відокремлює порожнину рота від носової порожнини, є одночасно дахом порожнини рота і дном носової порожнини [15, с. 328].

       М'яке піднебіння - це задня рухлива частина піднебіння [15, с. 217].

       Гортань - це спеціалізована ділянка дихальної трубки, пристосована для утворення звуків [19, с. 45].

       Губи - це  м'язове утворення, що обмежує ротову щілину [19, с. 53].

       Язик - це м'язовий орган, що уявляє собою виріст дна ротової порожнини, бере участь у жуванні - механічній обробці їжі і її просуванні, артикуляції, містить смакові рецептори [19, с. 265].

       Зуби - це видозмінені і сильно спеціалізовані сосочки слизуватої оболонки, що складаються з дуже твердої тканини; розташовуються в альвеолах верхньої і нижньої щелеп [19, с. 68].

       Верхня щелепа - це парна кість, займає центральне положення в лицьовому черепі [19, с. 38].

       Нижня щелепа - це непарна кість, найбільш велика серед кіст лицьового черепа, має форму підкови [19, с. 184].

       Головним органом артикуляції є язик. При зімкнутих щелепах він заповнює майже всю ротову порожнину. Передня частина язика рухлива, задня фіксована - корінь язика. У рухливій частині язика розрізняють кінчик, передній край (лезо), бічні краї і спинку. „Складно переплетена система м'язів язика, розмаїтість крапок їхнього прикріплення забезпечують можливість у великих межах змінювати форму, положення і ступінь напруги язика" [22, с. 18]. Це має дуже велике значення, тому що язик бере участь в утворенні всіх голосних і майже всіх приголосних звуків (крім губних).

       Важлива роль в утворенні звуків мови належить нижньої щелепи, губам, зубам, твердому і м'якому піднебінню, альвеолам. Артикуляція полягає в тому, що перераховані органи утворюють щілини, або смички, що виникають при наближенні або дотику язика до піднебіння, альвеол, зубів, а також при стиску губ або притисненні їх до зубів.

       Голосність і виразність мовних звуків створюються завдяки резонаторам. Резонатори розташовані у всій надставній трубі. Рот і глотка мають одну порожнину. Це створює можливість проголошення різноманітних звуків.

       Надставна труба може мінятися за обсягом і за формою. Зміни форми й обсягу надставної труби мають велике значення для утворення звуків мови. Ці зміни форми й обсягу надставної труби і створюють явище резонансу. У результаті резонансу одні обертони мовних звуків підсилюються, інші - заглушаються. Виникає специфічний мовний тембр звуків.

       Специфічний мовний звук  утворюється не тільки в гортані, але й у резонаторах (глотковому, ротовому, носовому).

       Надставна труба при утворенні звуків мови виконує функцію резонатора і шумового вібратора (функцію звукового вібратора виконують голосові складки, що знаходяться в гортані).

       Шумовим вібратором є щілини між губами, між язиком і зубами, між язиком і твердим піднебінням, між язиком й альвеолами, між губами і зубами, а також прориваємі струменем повітря смички між цими органами.

       За допомогою шумового вібратора утворюються глухі приголосні    [22, с. 19]. При одночасному включенні тонового вібратора (коливанні голосових складок) утворюються дзвінкі і сонорні приголосні.

       Ротова порожнина і глотка беруть участь у вимові всіх звуків.

       Зауважимо, що „у розвитку зубів можна виділити три основних періоди або стадії: 1) закладка й утворення зубних зачатків; 2) диференціація; 3) формування тканин зубів" [8].

       На формування зубних дуг і альвеолярних відростків впливає розташування й особливості закладки зубних зачатків [5, с. 3]. Для профілактики і раннього лікування аномалій артикуляційного апарату велику роль відіграють знання особливостей молочного, змінного і постійного прикусів.

       Одним із пунктів нашого дослідження буде „Аномалії органів артикуляційного апарата". Тому необхідно мати уявлення про прикус, що відповідає нормі.

       Отже, „прикус - взаємовідношення зубних рядів верхньої і нижньої щелеп при їх змиканні" [7,  с. 32]. Норма прикусу - це поняття про правильне положення зубів, про форму зубних рядів і співвідношення щелеп, про види прикусу і періоди його розвитку до повного формування постійного прикусу.

       У спеціальній літературі норму прикусу розглядають як ортогнатичний, який має наступні характеристики, а саме:

       „1) верхня зубна дуга має форму напівеліпса, нижня - параболи;

       2) кожен зуб має два антагоніста;

       3) передньо-щічний бугор І верхнього моляра лежить у поперечній борозні - фіссурє - між щічними буграми І нижнього моляра;

       4) інші зуби встановлюються у фіссурно-бугровім контакті;

       5) у вертикальному (або верхньо-нижньому) напрямку верхні різці стуляються з нижніми різцями і перекривають їх на 1/3 коронки" [7, с. 32-33]. 

       Дослідники розкривають п'ять етапів формування прикусу, а саме:

       „1) беззуба порожнина рота немовляти (до 6 міс.);

       2)  тимчасовий прикус (6 міс. - 3 роки);

       3) ранній змінний (6-9 років);

       4) пізній змінний (9-12 років);

       5) постійний (після 12 років)" [2].

       Тимчасовий прикус у 6 місяців характеризується тим, що „прорізуються два нижніх центральних різці; нижня щелепа переміщається вперед, гребінь її альвеолярного відростка розташовується на рівні верхнього; язик знаходиться за зубами" [2].

        Тимчасовий прикус у 9 місяців характеризується прорізуванням верхніх центральних різців, які перекривають нижні більш ніж на половину висоти коронки. Функція сосання загасає, формується функція жування; починається формування функції мови.

        Тимчасовий прикус у 12 місяців: „прорізуються бічні різці на верхній і нижній щелепах; у бічних ділянках відбувається стовщення дисневих валиків, у зв'язку з підготовкою до прорізування молярів" [2]. Активізується жування, формується соматичний тип ковтання. Закінчується ріст нижньої щелепи в ширину в передньому відділі. Місце прикріплення вуздечки верхньої губи змістилося на декілька мм до підстави альвеолярного відростка.

        Тимчасовий прикус у 18 місяців характеризується тим, що після прорізування перших тимчасових молярів відбувається перше фізіологічне підвищення прикусу - верхні різці перекривають нижні не більше ніж на 1/3 висоти коронки. Подих вільне носове, жування активне, ковтання соматичне, язик в спокої і при розмові розташовується за передніми зубами.

        Тимчасовий прикус у 24 місяця (2 роки): прорізуються всі тимчасові зуби на обох щелепах.

       Сформований тимчасовий прикус у 3 роки: „зубні ряди обох щелеп у формі півкола мають по 10 зубів кожний; при зімкнутих зубах верхні трохи перекривають нижні у всіх відділах" [2]. Дистальні поверхні других молярів при змиканні утворюють мезіальну сходинку (сприятливий тип), дистальну сходинку або розташовуються в одній площині (несприятливі типи). У кожному зубному ряді зуби розташовуються з діастемою і множинними тремами, із тремами приматів (сприятливі типи), без трем (несприятливий). Подих вільний носовий, жування активне, ковтання соматичне, язик в спокої і при розмові розташовується за передніми зубами.

       Прикус формується з 6 місяців до 3-3,5 років і характеризується кількістю прорізування, розмірами зубів, формою зубних рядів і видом змикання.

       Не менш значимими є знання про особливості фізіологічного змикання зубних рядів у молочному прикусі. Нижче наведені ці особливості.

       „1. Дистальні (задні) поверхні зубів розташовуються в одній вертикальній площині.

       2. Верхні передні зуби перекривають нижні і щільно з ними контактують.

       3. Фронтальні зуби розташовуються без трем (інтервалів)" [8].

       Особливу увагу варто звернути на другий пункт, у якому говориться, що верхні передні зуби щільно контактують з нижніми. Цю особливість молочного прикусу не потрібно вважати патологією.

       Період формування молочного прикусу збігається з переходом дитини від сосання до жування, від вимови окремих звуків до розвитку і розуміння мови, переходом від положення лежачи і сидячи до ходьби [5, с. 3].

       При нормальному розвитку органів артикуляційного апарату зуби прорізуються одночасно на обох сторонах - спочатку на нижній щелепі, а потім на верхній.

       Перші молочні зуби прорізуються в 6-7 місяців постнатального розвитку. При нормальному розвитку органів артикуляційного апарату зуби прорізуються одночасно на обох сторонах - спочатку нижні, потім - однойменні верхні зуби. Позначення молочних зубів: І - центральні; ІІ - бічні; ІІІ - ікла; ІV - моляри перші; V - моляри другі.

       Прорізування зубів відбувається поступово й у визначеній послідовності.  К кінцю 1-го року життя дитини в роті - 8 різців. З проміжками в 2-3 місяця прорізуються перші молочні моляри, через 4-5 місяців після них прорізуються ікла і близько 2 років - другі молочні моляри.

        Цей процес закінчується до 2,5-3 рокам, але формування коренів зубів продовжується. Молочних зубів всього 20.

       Молочні зуби менше розмірами, мають менше горбків і розбіжних коренів, між якими лежать зачатки постійних зубів. Число коренів у молочних і постійних зубів однаково [12 ].

       Представимо вашій увазі терміни прорізування молочних зубів по      І. Г. Лукомському [5, с. 4].

       Таблиця 1

       Період підготовки до зміни молочних зубів на постійні продовжується від 4 до 6 років. У цей час спостерігається активний ріст щелепних кіст.

       Дослідники виокремлюють такі „ознаки росту щелепних кіст, а саме:

       1) фізіологічні треми  і діастеми (щілини між центральними різцями) свідчать про невідповідність між розмірами зубів і альвеолярних відростків щелеп;

       2)  краї, що ріжуть, і жувальні поверхні зубів стираються, що сприяє висуванню нижньої щелепи;

       3) корені молочних зубів розсмоктуються в позадімолярній області і передньому відділі активно ростуть щелепні кісти, закінчується формування вісочно-нижньощелепних суглобів;

       4) нижня щелепа в результаті активного росту зміщається вперед, превалює функція жування, формується пряма ковзна оклюзія (змикання у фронтальній ділянці зубних рядів), дистальні поверхні других молочних молярів утворюють мезіальну ступінь" [8].

       При змиканні зубів (прикус) верхні різці виступають над відповідними зубами нижньої щелепи і частково прикривають їх. Це відбувається от того, що верхня зубна дуга трохи більше нижньої і, крім того, верхні зуби спрямовані убік  губ, а нижні - убік  язика. Внаслідок цієї обставини язичні горбки верхніх корінних зубів містяться в борозні між язичними і щічними горбками нижніх; між верхніми і нижніми зубами немає повної відповідності: кожен зуб стикається не з одним, а з двома зубами іншого ряду. „Дотичні зуби називаються антагоністами (головний і побічний), причому медіальний нижній різець і верхній третій великої корінної мають лише по одному антагоністі" [16]. Внаслідок такого зчленування (артикуляції) зубів при випаданні одного зуба порушується діяльність антагоніста і його сусідів, що брали участь в артикуляції з відсутнім зубом. Це необхідно мати на увазі після видалення хворого зуба.

       Для формування правильної вимови звуків необхідним є будова органів артикуляційного апарату без патологій; достатній розвиток рухів органів артикуляційного апарату: язика, губ, м'якого піднебіння, нижньої щелепи; сформованість мовного, або фонематичного, слуху, тобто  здатності сприймати на слух і точно диференціювати всі звуки мови (фонеми).

       Процес звуковимови здійснюється енергетичним (дихальним), генераторним, резонаторним відділами мовного апарату при регуляції з боку центральної нервової системи [7, с. 18].

       Для того щоб цей процес був повноцінним, необхідні максимально точні артикуляційні рухи. Це можливо за умови нормального функціонування органів дихального і голосообразовательного відділів, відсутності порушень будови і рухливості органів артикуляційного відділу, а також при збереженій їх іннервації.

       Формування вимовної сторони здійснюється при тісній взаємодії процесів розвитку артикуляторної бази мови (язикової системи засобів вимови фонетичних одиниць) і перцептивної бази мови (язикової системи засобів сприйняття фонетичних одиниць) [7, с. 19].

       Знання закономірностей нормального розвитку дитячої мови дає  можливість вчасно помітити відхилення в її формуванні і вчасно прийняти ряд необхідних профілактичних заходів або направити дитину до фахівців.

       На основі слухового сприйняття мови навколишніх дитина при нормальному розвитку вчиться артикулюванню [4]. Відповідно до теорії сприймання у мовленні виділяють сенсорний, перцептивний і смисловий рівні.

    На сенсорному рівні сприймання мовлення слуховий аналізатор здійснює аналіз сприйнятих мовних сигналів (слів) [20].  Дослідження Л. Чистович, Л. Бондарко, Л. Загорулько, В. Кожевников показують, що  внаслідок цього стає можливим розрізнення звуків мовлення за їхніми фізичними, акустичними ознаками і повторення цих звуків на імітаційному рівні.

       Проте цей слуховий аналіз не може забезпечити формування звукових образів слів і їхнє упізнавання: внаслідок різноманітного положення однієї й тієї ж фонеми у складі, слові, різноманітного звукового оточення, індивідуальних особливостей її відтворення різними людьми, одна й та сама фонема набуває різноманітних варіантів звучання. Тому дитина не може орієнтуватися в цьому різноманітному і мінливому світі звуків, а отже, і запам'ятовувати і впізнавати звуковий склад слів.

       Дослідження Є. Соботович, І. Соботович показали, що „у процесі нарощування лінгвістичного досвіду слуховий аналізатор здійснює узагальнення різноманітних варіантів звучання однієї й тієї ж фонеми" [20]. Результатом цієї діяльності є формування константності слухового сприймання, тобто сприймання ознак фонеми, що є незмінними для всіх варіантів її звучання, і розрізнення фонем за цими ознаками. Це і є фонематичне розрізнення (перцептивний рівень сприйняття). Ця якісна зміна процесу сприйняття відразу обмежує і стабілізує звуковий склад мовлення, що і приводить до формування фонематичних образів слів і їхнього наступного упізнавання в мовленні дорослих.