Особенности уголовных правонарушений несовершеннолетних и ответственность за них

      ДРУЖКІВСЬКИЙ  МІСЬКИЙ ВІДДІЛ ОСВІТИ

      ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ  ВІДДІЛЕННЯ

      МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК 
 
 
 
 

      СЕКЦІЯ  ПРАВО 
 

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНИХ  ПРАВОПОРУШЕНЬ  НЕПОВНОЛІТНІХ  ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НИХ 
 
 

                                       НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

                                       УЧЕНИЦІ 11-А КЛАСУ 

                                       БОРИСЕНКО ЮЛІЇ

                                       КЕРІВНИК РОБОТИ

                                       ШАЛЯ ОЛЬГА АНАТОЛІЇВНА

                                       УЧИТЕЛЬ ЗОШ№6 
 
 
 
 
 
 

ДРУЖКІВКА  2005

      ЗМІСТ 
 

      ВСТУП 

        Якщо говорити про найдорожче, що є в нашому житті, то ,безсумнівно,  кожен  затвердить – це діти. Але кого ви маєте на увазі:  дітей, які своїми талантами осяяли увесь світ, і тепер держава може з великою гордістю показати їх усім? Нажаль у більшості випадків це буває саме так. Проте, чи замислився хтось над іншими дітьми, тією „сірою масою”, що нічого не вміє і , мабуть, не хоче. Адже вони теж є нашим сьогоднішнім суспільством, чого ніяк не хочуть зрозуміти наші власті. Такі діти не можуть більше заперечувати оточуючим, що вони теж мають певні права, тому й примирилися із своїм теперішнім становищем та лише іноді обурюються проти цієї несправедливої системи, скоюючи правопорушення, щоб хоч якось звернути на себе увагу.  „Іноді” вже перетворилося на „постійно”, і сьогодні питання злочинності серед неповнолітніх є безпосередньо кризовою ситуацією. Актуальність моєї теми полягає в тому, що злочинність підлітків є домінуючою серед вчинених злочинів взагалі.

      Якщо  ми стверджуємо, що діти є нашим майбутнім, тоді яке воно буде, це майбутнє? Адже вже сьогодні аналіз 4500 негативних проявів поведінки, з яких 3500 межували з правопорушеннями (ситуацій ризику), показав, що 10,1% вчинків скоєно учнями 7-10 років, 13% - учнями 11-12 років, 22% - 13-14 років, 44,9% - 15-16 років. І що вже говорити, якщо тільки в нашому місті в цьому році за даними міського відділу юстиції на профілактичному обліку знаходиться 42 неповнолітніх. І саме тому метою цієї науково-дослідницької роботи є висвітлення питань, що стосуються відповідальності неповнолітніх за певні правопорушення, аналіз причин та наслідків злочинів, що скоєні підлітками.

      Робота  складається з двох розділів: теоретичного та практичного. Теоретичний розділ під назвою ”Правовий аспект кримінальних правопорушень неповнолітніх” включає в себе наступні питання:

• види злочинів неповнолітніх Треба зазначити, що найбільш поширеними правопорушеннями є бандитизм, крадіжка, злісне хуліганство та інше;
• види покарань, які можуть бути застосовані до підлітків, які вчинили злочин.

      У теоретичному розділі розглянуто процеси  слідства, допита обвинуваченого, судового розгляду справи, призначення кримінальної відповідальності та відбування покарання у колонії. Також оброблена деяка інформація щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх історично та визначення початкового віку відповідальності в сучасних західних країнах.

      Дуже  прикро, що з такого актуального  питання існує небагато спеціальних монографій, тому було б доцільно поповнити правову літературу новими дослідженнями. Тому в практичному розділі  ми намагалися проаналізувати ситуацію кримінальної злочинності неповнолітніх в нашому місті і визначити мотивацію противоправної поведінки підлітків, що є особливістю нашої дослідницької роботи.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 1. Правовий аспект кримінальних правопорушень неповнолітніх 
 

      Серед багатьох проблем правового виховання  трудящих є одне питання, що й досі залишається невирішеним і потребує подальшого дослідження . Це боротьба з злочинними проявами серед неповнолітніх. Соціальна дійсність підтверджує, що криміналізація неповнолітніх зростає швидкими темпами при досить значному скороченні рівня народжуваності. Існуюча криміногенна ситуація, характер морально-правової оцінки окремих статей закону і вчинків висвітлили ряд фактів злочинної діяльності, що до недавнього була у прихованому (латентному) стані. Це  стосується перш за все поширення вживання наркогенних засобів, вимагання (рекету), здирництва, проституції тощо.

     До  відхилень у поведінці неповнолітніх (неповнолітній – особа у віці до 18 років. Особа досягає повноліття не в день народження, а починаючи з наступної доби) належать аморальні дії, що суперечать прийнятим у суспільстві моральним нормам. Норма – існуючий у соціальній спільності чи групі стандарт, зіставлення з яким визначає прийнятність і доскональність об’єктів,  процедур і продуктів діяльності; змістом норм виступають вимоги суспільства [12]. Аморальні дії можуть бути як випадковими (ненавмисні провини), так і свідомими, систематичними. В останньому випадку можна говорити про формування аморальної особистості. Профілактика і корекція аморальної поведінки повинна ґрунтуватися на розвитку моральної свідомості та моральних якостей особистості неповнолітнього. За умови несвоєчасної колекційної роботи аморальна поведінка може перейти в противоправну, яка має особливо негативні суспільні наслідки. В цьому випадку можна говорити про правопорушення.

     Для правильного правового аналізу важливо розрізняти поняття: проступок (провина), правопорушення, злочин. Вони характеризують міру суспільної шкоди чи небезпеки. Суспільна небезпечність виступає тією ознакою, яка дає можливість достатньо об’єктивно відмежувати правопорушення від порушень інших соціальних норм. Суспільно небезпечні будь-які правопорушення  - і проступки, і злочин. А до терміну неповнолітні злочинці відносяться важковиховувані, педагогічно занедбані підлітки і юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми і направляються судом до виховно-трудових колоній [12].

     Отже  в широкому, юридичному розумінні правопорушення – це і провини, і злочини. Але для профілактики доцільно розрізняти проступок, правопорушення, злочин.

       На фоні постійного зростанні злочинності серед неповнолітніх в Україні щорічно збільшується  і кількість суспільно небезпечних діянь, які вчиняються особами до досягнення віку кримінальної відповідальності. Питання про визначення початкового віку, з якого є можливою кримінальна відповідальність та критерії, якими повинен при цьому керуватись законодавець, ніколи не знаходило свого однозначного вирішення. Так, римське право допускало повну неосудність у дитинстві, але кінцем дитинства воно вважало не конкретний вік, а той момент, коли дитина почала говорити як людина. Відома також система кліматичних періодів, яка панувала в медичних трактатах Гіппократа. Її головним положенням є твердження про те, що через кожні сім років матеріальні елементи, з яких складається тіло людини, оновлюються, а разом з ними оновлюється і організм людини як у фізичному, так і моральному відношенні. Проблема визначення початкового віку кримінальної відповідальності не знаходить свого однозначного вирішення і в західних державах. Так, у Швейцарії кримінальна відповідальність може наставати з 7 років; в Голландії – з 12 років; у Франції – з 13 років; в Болгарії, ФРН, Латвії – з 14 років; Швеції – з 15 років [1].

       КК України 2001року так саме, як і КК України 1960 року, встановлює, що кримінальна відповідальність може наставати лише після досягнення особою 16-річного віку. При цьому в ч.2 ст.22 КК міститься  перелік злочинів, кримінальна відповідальність за які може наставати при досягненні 14-го віку. Маю зазначити, що в літературі вже висловлювалися досить обґрунтовані пропозиції щодо зниження віку кримінальної відповідальності за окремі злочини до 11 – 12 річного віку [10]. Було б доцільно доповнити КК України таким положенням, де визначена перелік злочинів, кримінальна відповідальність за вчинення яких може наставати лише у разі досягнення особою 18-річного віку. Але ні КК 1960 року, ні КК 2001 року не передбачають    жодних особливостей кримінальної відповідальності щодо осіб віком від 18 до 21 року. З іншого боку до вирішення цього питання підходять окремі західні законодавці. Так, у КК Голландії, КК Російської Федерації передбачено, що в окремих випадках суд може застосувати положення про особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх до осіб, які вчинили злочини у віці від 18 до 21 років. Пекінські правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх, в п.3.1. зазначають, що держави повинні передбачати поширення дії принципів, викладених у Правилах, на молодих повнолітніх правопорушників [9].

     Також у всі часи законодавці по-різному вирішували питання про особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. Так, перші законодавчі спроби містяться ще в Новоуказаних статтях 1669 року, згодом у Військовому статуті Петра I. Ще й Указ Катерини II 1765 року тривалий час визначав особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. За Магдебурзьким правом неповнолітні звільнялися від страти та тілесних покарань; неповнолітніми вважалися особи чоловічої статі до 14 років та жіночої - до 13 років. Згідно з Саксонським зерцалом дитина в малолітньому віці, тобто до досягнення неї 12 років, не відповідала за вчинене нею вбивство чи іншу шкоду в кримінальному порядку, та обов’язок відшкодування лежав на її батьках в цивільному порядку з майна дитини. Неповнолітні віком від 12 до 21 року відповідно до цього документа могли бути притягнуті до кримінальної відповідальності. У проекті Кодексу 1743 року особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх відбито в артикулі Х, де йшлося, що неповнолітніми визнавалися особи чоловічої статі не старше 16 років та жіночої - не старше 13 років: „Коли будуть піймані на крадіжці, не віддавалися кату” . До них суд міг застосувати покарання різками. Крім того, батьки повинні були відшкодувати завданні збитки. До таких неповнолітніх не застосовували смертної кари. Якщо говорити про радянські часи, то першим декретом про кримінальну відповідальність неповнолітніх був Декрет РНК від 14 січня 1918р. „Про комісії для неповнолітніх”, в якому зазначалось, що суди та тюремні ув’язнення для неповнолітніх скасовуються, а неповнолітніми вважаються особи, які на момент учинення суспільно небезпечного діяння не досягли 17-річного віку. Такі справи були підвідомчі комісіям для неповнолітніх. Але ми маємо зазначити, що, на жаль, радянське законодавство не приділяло достатньої уваги особливостям кримінальної відповідальності неповнолітніх, як це було в дореволюційний період. І тому багато прогресивних положень було втрачено. Завершальним етапом розвитку союзного кримінального законодавства стало прийняття в 1991 р. Основ кримінального законодавства Союзу та союзних республік, які спробували відновити окремі положення про особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. І вперше в історії розвитку радянського кримінального законодавства вони містили окремий розділ „Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх”. Але з відомих причин так і не вступили в силу. Деякі з цих положень увійшли до КК України 2001р., в якому виділяється окремий розділ XV „Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”.

     Суттєвий  внесок у вирішення  цих проблем  у своїх працях зробили Міньковський Г.К., Арькова В.І., Оржеховська В.М., Мороз В,Ф.

         Для того, щоб проаналізувати кримінальну відповідальність неповнолітніх, треба спочатку розглянути правопорушення, за скоєння яких воно наступає. Згідно новим КК України, чинним від січня 2001р., підлітки 14- річного віку і старше уповні несуть кримінальну відповідальність за скоєння таких правопорушень, як: умисне вбивство, замах на життя державного або громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування із захисту громадського порядку та державних кордонів або військового, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаної із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку із діяльністю, пов’язаною з наведенням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне чи середньої тяжкості ушкодження , диверсія, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом силоміць, крадіжка, грабіж, розбій, вимагання силоміць, умисне знищення або пошкодження майна, відгін або захоплення залізничного транспорту, повітряного, морського або річного судна, незаконне заволодіння транспортними засобами та хуліганство. 

     Маємо зазначити, що підлітки з 14-річного  віку згідно зі ст.10 КК України несуть кримінальну відповідальність за найбільш тяжкі злочини, а саме: умисне вбивство, розбій, грабіж, злісне хуліганство  та ін.

     Неповнолітні, які вчинили передбаченні кримінальним законом діяння у віці до 16 років  або більш тяжкі злочини у  віці до 14 років, не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності ні за яких умов. Діяння розглядаються  районними (міськими) комісіями в справах неповнолітніх, які до них застосовують заходи виховного характеру. Навіть тоді, коли неповнолітній вчинив діяння у віці, з якого настає кримінальна відповідальність. Але воно не становить великої суспільної небезпеки, він також може бути звільнений від кримінальної відповідальності за умови, що виправлення та перевиховання цього підлітка можливе без застосування кримінального покарання. Якщо прокурор або слідчий має підставу вважати, що неповнолітнього недоцільно притягати до кримінальної відповідальності, то може передати матеріали справи на розгляд районної (міської) комісії у справах неповнолітніх для вирішення питання про застосування заходів виховного впливу. Звільнити від кримінальної відповідальності може і суд, до якого надійшла справа про злочин неповнолітнього, якщо дійде висновку, що виправлення та перевиховання останнього можливі без застосування кримінального покарання. Тоді суд в цьому випадку має змогу призначити наступні примусові заходи виховного характеру: попередження, обмеження волі та встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб їх замінюючи, або під спостереження педагогічного чи трудового колективу при їх згоді, а також окремих громадян за їх проханням, встановлення для неповнолітнього, який досяг 15-річного віку та має власне майно, кошти або заробіток, зобов’язання відшкодувати матеріальні збитки, які він вчинив, направлення неповнолітнього до спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, для їх виправлення, строком, який не перевищує трьох років. Суд має змогу також призначити неповнолітньому вихователя у згоді із порядком, який передбачений законом.

     Якщо  примусові заходи виховного характеру  не мають змоги направити неповнолітнього  на стежку правомірних дій, і той продовжує чинити правопорушення, то відповідно до КК України в дію вступає правовий аспект. Але ми вважаємо, що доцільно було б дотримуватися Стандартних Мінімальних Правил ООН. Адже в розділі 8 в п.17.1 Пекінських правил передбачено, що неповнолітнього правопорушника не слід позбавляти особистої свободи, якщо тільки його не визнано винним у вчиненні серйозного діяння із застосуванням насильства проти іншої особи чи в неодноразовому вчиненні інших серйозних правопорушень, а також за відсутності іншого відповідного заходу впливу [9]. До речі , згідно зі ст.102 КК України до неповнолітнього може бути застосоване позбавлення волі і в тих випадках, коли він вперше вчинить злочин, що не пов’язано із застосуванням насильства проти іншої особи, тобто чинний КК України не відповідає зазначеним Правилам.

     Треба відзначити, що система покарань для неповнолітніх в Україні не завжди дозволяє обрати покарання, не пов’язане з ізоляцією. Відповідно до ст.98 КК України до неповнолітніх можуть бути застосовані лише п’ять видів основних покарань, а також два види додаткових. До основних покарань належать :

• штраф – розмір встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину враховуючи матеріальне положення неповнолітнього та в межах до 500 неопосередкованих мінімумів доходів (ст.99 КК України );
• громадські роботи – на строк від 20 до 120 годин та виконуються у вільний від основної роботи чи навчання час та не більше ніж по дві години на строк;
• виправні роботи – по місту роботи на строк від 2 місяців до 1 року (ст. 100 КК України );
• арешт -  в спеціально призначених закладах на строк від 15 до 45 діб (ст. 101 КК України );
• позбавлення волі на певний строк – залежно від тяжкості злочину. За вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – на строк не більше 2 років; за злочин середньої тяжкості – на строк не більше 7 років; за особливо тяжкий злочин – не більше 10 років; за особливо тяжкий злочин, сполучений із навмисним позбавленням життя людини -  на строк до 15 років. Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання у спеціальних виховальних закладах (ст.102 КК України).

      Проте реально не всі вони можуть бути застосовані до неповнолітніх. Враховуючи те, що відповідно до ч.2 ст.102 КК України позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, не працює, тобто виправні роботи не можуть бути призначені як покарання, і не має майна, власних коштів чи самостійного доходу, щоб сплатити штраф, може бути призначено лише два види основних покарань – громадські роботи та арешт. Але ч.1 ст.135 КК України та ч.2 ст. 203 КК взагалі не передбачають покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього у випадку вчинення злочину вперше. Згідно зі ст..118 КК України в такому випадку призначаються лише виправні роботи, санкції ч.1 ст. 203 КК та ч.2 ст. 192 КК України передбачають лише призначення штрафу. Проте не завжди санкція кримінально-правової норми дає можливість встановлення застосування цих видів покарань.

      Щодо  кримінальної відповідальності осіб, які не досягли 16-річного віку, то це коло покарань ще вужче. У ч.2 ст.22 КК України встановлено перелік злочинів ( їх зазначено вище), за які неповнолітні притягаються до кримінальної відповідальності з 14 років. Більшість санкцій застосовує до них позбавлення волі на певний строк. І лише в ч.1 ст.185 КК України, ч.1 ст.186 , ч.1 ст. 277 КК України альтернативою позбавлення волі є штраф. Також у ч.1 ст. 296 КК України єдиним покаранням, що може бути застосовано до таких неповнолітніх є штраф. Але знову ж таки не завжди особа в такому віці та її батьки мають можливість сплатити штраф. Отож і відсоток засуджених до позбавлення волі є сьогодні та буде надалі залишатися досить високим, якщо найближчим часом ми не вживемо якихось конкретних заходів щодо цього питання. Але,  ми маємо відокремити, що суд, призначаючи неповнолітньому покарання, виходить не тільки з санкції, яку передбачено кримінальним законом. При цьому суд враховує неповнолітній вік, що є пом’якшуючою обставиною, характер і ступінь небезпеки вчиненого злочину, особу винного, його психофізичний розвиток, обставини справи, які пом’якшують чи обтяжують відповідальність, а також конкретні причини вчинення злочину та обставини, що йому сприяли.

        Законом встановлено особливий  порядок виклику неповнолітнього до слідчого, прокурора або суду. Треба зазначити, що при необхідному попередньому слідстві і судовому розгляді кримінальної справи дотримуються всі процесуальні гарантії, що надаються підліткам відповідно до вимог закону з урахуванням їх віку, фізичного а також психічного розвитку. Неповнолітній викликається через його батьків або інших законних представників (родичів, опікунів, піклувальників). Але може  бути встановлено, що обвинуваченого викликали без їх відома. Якщо вищезгадані особи зацікавлені у певних наслідках, то буде доцільно допитати неповнолітніх в їх відсутності. Пред’явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит як обвинуваченого відбуваються у присутності захисника, який може брати участь з моменту затримання, арешту або пред’явлення обвинувачення в будь-якій справі. Якщо неповнолітній не досяг 16-річного віку, слідчий повинен проводити допит у присутності педагога або лікаря, батьків або інших законних представників, щоб встановити психологічний контакт з обвинуваченим. Питання про те, хто із згаданих осіб буде присутнім при допиті, вирішується слідчим. Усі поставлені питання він повинен занести до протоколу.

      Трапляється, що участь у справі певного законного  представника може заподіяти шкоди  законним інтересам неповнолітнього, який заподіяв йому фізичну або майнову шкоду. Може бути, що перший є учасником злочину. У подібних випадках закон надає суду право усунути вказану особу від участі у справі й замість неї допустити іншого законного представника(ст.441 Кримінально-процесуального кодексу України). Взагалі ця людина може бути присутньою при пред’явленні обвинувачення і допиті обвинуваченого, який не досяг 16-річного віку, а також при оголошенні йому про закінчення слідства та пред’явлення матеріалів справи для ознайомлення. Закон передбачає обов’язкову участь захисника у справі неповнолітнього, тобто адвоката. Проте, захисниками можуть бути також близькі родичі неповнолітніх за згодою суду. Зважаючи на те, що в складному судовому розгляді справи успішно здійснити захист без спеціальних юридичних знань і певного досвіду просто неможливо, тому захист, як правило роблять адвокати. Згідно із кримінальним законодавством і зі статтями Конвенції про права дитини, всі права неповнолітнього повинні бути захищені також і при судовому розгляді справи [1].

      Під час розгляду справи щодо неповнолітнього  головну увагу суд зосереджує на прийняття щодо нього правильного  рішення, виконання якого сприятиме  перевихованню і виправленню правопорушника та поверненню його до нормального життя. Суд може призначити примусові заходи виховного впливу до неповнолітнього або звернутися до правового рішення справи. Практика підтвердила, що саме перебування засудженого в карально-виховних закладах в основному себе виправдовує більше, ніж застосування методів виховного процесу.

      При засудженні до позбавлення волі неповнолітнього  суд відповідно до чинного кримінального  законодавства призначає відбування покарання у виховно-трудовій колонії, не вирішуючи, до якого виду колонії (загального режиму або посиленого режиму) він має бути переведений для подальшого відбування покарання до досягнення повноліття.

      У виховно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, вперше засуджені  до позбавлення волі, засуджені за злочини, що не є тяжкими, а також всі засуджені неповнолітні жіночої статі. Виховно-трудові колонії посиленого режиму призначені для відбування покарань неповнолітніх чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, і переведених до цих колоній за злісне порушення режиму з виховно-трудових колоній загального режиму( ст..47 ВТК України). Засуджені жіночої статі, які досягли 18-річного віку, переводяться з виховно-трудової колонії загального режиму до виправно-трудової колонії загального режиму. Засуджені чоловічої статі, які досягли 18-річного віку, можуть бути переведені або у виправно-трудову колонію загального режиму, або у виправно-трудову колонію посиленого режиму. Тут враховується ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особистість і поведінка засудженого.

      Якщо  ми не забезпечимо реальний принцип  гуманізму щодо неповнолітніх правопорушників, якщо ми не зупинимо вважати підлітка „маленьким дорослим”[2] та зводити покарання молодшого злочинця на мінімум, то наслідки такої політики кримінального закону, пов’язаного безпосередньо із застосуванням певних покарань до юних правопорушників, невдовзі виявлять себе в соціальній сфері нашого життя. Тому ми вважаємо, що треба починати вже сьогодні аналіз багатьох причин нестримної тенденції злочинів, щоб завтра отримати соціальний спокій в нашій Україні.

      РОЗДІЛ 2.Становище підліткової злочинності в Україні 
 

      2.1 Природа злочинності  неповнолітніх 

      Вивчаючи  витоки і причини злочинності, стає очевидним, що правопорушення – це соціальне , історично обумовлене явище. Соціально воно передусім тому, що утворюється зі специфічних актів соціальної поведінки людей – конкретних суспільно небезпечних дій. Ці акти поведінки являють собою порушення соціально-моральних і разом з тим юридичних норм, встановлених державою. Виходячи із соціально-економічних, політичних, моральних та інших потреб і інтересів суспільства. Своїми коренями злочинність сягає в негативні умови життя людей. Правопорушення неповнолітніх – це небезпечне явище, оскільки правопорушення в середовищі неповнолітніх заважають,  по-перше, формуванню соціальної цінної особистості неповнолітнього; по-друге, завдають суспільству значних витрат трудових ресурсів; по-третє, злочинність неповнолітніх відіграє значну роль у формуванні рецидивної злочинності[12]. А тому профілактика правопорушень – справа надзвичайної державної ваги.

      Сьогоднішня криза суспільства не сприяє формуванню морального середовища для виховання  дітей і молоді. Неблагополучне побутове, тяжке матеріальне становище  сімей та погіршення на цьому ґрунті внутрішніх сімейних відносин, недолік в організації шкільного виховання тощо – все це призводить до зростання кількості дітей та підлітків, які вдаються до злочинів. Така ситуація в Україні (тяжке економічне становище, соціальні, сімейні проблеми) дуже сильно травмує психіку молодого покоління. Відсутність чіткої перспективи в майбутньому, впевненості у наступному дні поставляє його перед вибором – бути чи не бути... Більше всіх незахищена в правовому відношенні молодь, у силу безпорадності свого становища вона стає на шлях правопорушень і злочинів.

      Тільки  зростання безробіття серед молоді на 1% збільшує злочинність на 5%. За даними Міністерства Внутрішніх Справ, за останні роки кількість злочинів серед підлітків (вбивство, грабіж, розбійний напад) зросло як мінімум в два рази: питома вага юних правопорушників нині складає 25% проти 13% десять років тому. Для зрівняння нагадаємо, що після закінчення Великої Вітчизняної війни у загальній масі злочинів питома вага неповнолітніх поступово знизилась до 4-6% , то починаючи з 1960 року ця частка безперервно зростає. Статистика викликає тривогу і занепокоєність. Сьогодні ми стикнулися з ситуацією, яка є вкрай драматичною. Ідеологія „життя заради світлого майбутнього” виявилась повністю зруйнованою протягом дуже короткого періоду. Ця ситуація стала складною навіть для дорослих, а для підлітків та юнацтва – зверхкризовою. У молодих починає формуватися комплекс неповноцінності, який буквально роз’їдає душу дитини і штовхає до спотворених форм протесту  - хуліганства. Наростають несприятливі тенденції у молодіжній злочинності. По-перше, відбувається її омолодження. Так, підлітки віком 14-17 років складають 8% загального населення України, однак скоюють майже чверть усіх злочинів. Лише за останні 8 років кількість злочинів зросла на 15%. По-друге, спостерігається значне зростання злочинності серед дівчаток і юнок. По-третє, збільшується рецидивна злочинність. Серед підлітків вона зросла на 25%, а 60% рецидивістів розпочинали свою „кар’єру” ще підлітками [11].

      Треба також зазначити, що характерною  ознакою злочинності неповнолітніх  є те, що вона в Україні набуває  все більш організованого, групового  характеру. Груповий характер – це особливість сучасної злочинності неповнолітніх. Доля злочинів, скоєних у групі, складає від 50 до 80%. До речі, правоохоронні органі називають організовану злочинність неповнолітніх непередбаченим феноменом . Але, як говорить начальник відділу кримінальної міліції по справах неповнолітніх Геннадій Півень: „ Підлітки частіше ідуть на групові злочини, тому що спрацьовує стадний інстинкт, разом здається не так страшно. Дорослі люди більш обережні та грамотні. Саме це відрізняє підліткову злочинність від дорослої.”

      Криміногенні  молодіжні угрупування з різним ступенем організованості виявлені також і в нашому місті. Вони створюються  за місцем навчання, проживання і носять здебільшого ситуаційний характер. Є злочинні „малини”, до яких, поряд  з дорослими, входять підлітки. Очолюють їх, як правило, молоді криміногенні елементи віком 25-30 років, далі за ієрархією йдуть бойовики 16-19 років, і нарешті „лушпайки” – 13-15- літні підлітки [12]. Тут їх захищають, дають „цікаву роботу”, вчать бути „повноцінними” людьми і підкорятися залізній дисципліні, з якою не може зрівнятися шкільна. Мова йде про несприятливу соціальну ситуацію розвитку особи. Треба відзначити, що сьогоднішнє  становище злочинності серед неповнолітніх в Дружківці порівняно з 2003 роком значно погіршилося ( див. Рис.2.1). Фактично на кожного підлітка приходиться по два злочини. Серед нашої молоді зростають такі правопорушення, як:

• крадіжка (ст.185 ч.2,3 КК України) - 31;
• крадіжка електрокабелю (ст.188 КК України) - 6;
• пограбування (ст.186 КК України) - 5;
• легкі тілесні ушкодження (ст.185 КК України) - 3;
• хуліганство (ст.296 КК України) - 3;
• зберігання наркотичних засобів (ст.309 КК України) – 3;
• зґвалтування (ст.152 КК України) - 2;
• розбещення ( ст. 153 КК України) - 1;
• розбій ( ст. 187 КК України) – 1.

Рис.2.1 Кількість злочинів серед неповнолітніх