Історичний розвиток української Конституції

ЗМІСТ

Вступ

1.Конституційний процес в Україні до ХХ сторіччя.

1.1.Історичні  передумови конституційного процесу  на українських землях.

1.2.Конституція  Пилипа Орлика як перша спроба  створення національної конституції.

1.3.Конституційні  документи часів Російської імперії.

2.Розиток української конституції під час Революції та в радянський період.

2.1. Конституційні  документи Центральної Ради та  уряду П. Скоропадського.

2.2. Перші  конституційні документи Радянської  України.

2.3. Подальший  конституційний процес  УРСР.

3.Конституційний розвиток у незалежній Україні.

3.1.Період конституційного будівництва (1990-1996).

3.2.Конституція  України 1996 року як основний  закон держави.

3.3.Спроби  конституційної реформи (2004-2010).

Висновок

Список  використаної літератури 
 
 
 
 

ВСТУП

      Термін  «конституція» походить від латинського  слова «constitutio» — устрій. Конституція – це основний закон держави; це – фіксація становища співвідношення політичних сил, що склались на час прийняття конституції; це – своєрідний суспільний договір, який фіксує і узгоджує політичні інтереси різноманітних соціальних груп, прошарків, класів тощо.

      Тема, яка висвітлюється в даній роботі є має велике значення для розвитку нашої держави, оскільки конституція та її функціонування суттєво відображається на житті кожного українця, та на політичному становищі української держави в світі. 

      Конституція – явище історичне: вона постійно розвивається і вдосконалюється. Не можливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка б не мала своєї конституції. Адже саме в конституції закріплюються вихідні положення, на яких грунтуються найголовніші форми життя суспільства. Вона закладає підвалини організації та функціонування держави і громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є базисом усієї правотворчої діяльності.  

      Мета  курсової роботи полягає в тому, щоб визначити поняття конституції, проаналізувати шлях її становлення, як основного закону держави.

Реалізації цілей  роботи слугує структурний поділ  на три розділи:

• Конституційний процес в Україні до ХХ сторіччя;
• Розиток української конституції під час Революції та в радянський період.
• Конституційний розвиток у незалежній Україні.

В цих розділах досліджуються:

• Історичні передумови конституційного процесу на українських землях;
• Конституційні документи часів Російської імперії, Революції та радянського періоду;
• Конституційний розвиток у незалежній Україні.

Об’єктом  дослідження є конституційний процес України.

В роботі було використано історичний та методи аналізу й синтезу а також метод структурного аналізу.

      В цілому, робота дає можливість бачити тенденції розвитку державно – правових процесів в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1.КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ ДО ХХ СТОРІЧЧЯ.

1.1.Історичні  передумови конституційного  процесу на українських  землях.

      Конституціоналізм в Україні має давні традиції. Ще за часів Київської Русі існував документ, який, за сучасними уявленнями, мав конституційну силу. Йдеться про «Руську Правду» – видатний пам'ятник нашого права, який можна визначити як кодекс приватного права – всі його суб'єкти були фізичними особами, поняття юридичної особи закон ще не знав. Тому серед видів злочинів, передбачених цим пам’ятником права, немає злочинів проти держави. У «Руській Правді» знайшли своє місце норми, що регламентували зобов'язальне право, закладаючі основи кримінального і процесуального права. Таким чином, вона охоплювала своїми приписами досить широке коло різноманітних стосунків, які мали велике значення для суспільства того часу. Тож можна зробити висновок,що «Руську Правду» можна розглядати в якості своєрідних попередників української конституції.¹

      Подальший розвиток норми державного права  отримали в Великому князівстві Литовському. Видатними пам’ятниками права цієї держави були три статути: 1529, 1566, 1599 років. Особливе значення для характеристики норм державного права має Статут Великого князівства Литовського 1529 року, він складався з 243 артикулів, об’єднаних в 13 розділах, в яких були зібрані норми судово – процессуального, кримінального, цивільного та господарського права. Провідною думкою цього кодексу була охорона інтересів держави і, зокрема, шляхти, а особливо магнатів. Ідея суверенної держави проходить через багато статей цього статуту. Його з повним правом можна назвати феодальною конституцією, оскільки у вступі до нього декларуються права всіх підданих. Статут виступав проти перетворення вільних людей у рабів: «Также постановляем, что свободный человек  ни за какое преступление не должен быть обращен в вечную неволю».² Багато інших статей  теж пронизані ідеями гуманізму. Виключно важливою і відмінною рисою Статуту була його віротерпімисть і доброзичливе відношення до всіх народностей, які проживали у Великому князівстві Литовському. Варто відмітити, що Статут 1529 року на відміну від подібних йому збірників інших держав об’єднував державне право з кримінальним, цивільним та процесуальним. Також нормами визначалися права і обов'язки громадян, їх взаємовідносини з центральною владою. В Статуті яскраво виражені ідеї правової держави. Саме в цьому полягає його цінність як пам’ятника правової культури литовського, українського і білоруського народів.

      Свій  подальший розвиток норми державного права Великого князівства Литовського  отримали в Статуті 1566 року, який дістав в історії назву «Волинського», оскільки приймався, власне, для українських  земель. Статут включав норми, що проголошують основні принципи правового і державного устрою Великого князівства. Ці норми визначали територію держави, порядок утворення і діяльності органів державної влади і управління і привілеї пануючого класу. Особлива увага в Статуті приділена захисту прав жінок, яким надавалася свобода виходу заміж за власним вибором. Була зроблена спроба проголошення прав простих людей. В третьому розділі констатувався конституційний принцип непорушності кордонів держави.³

      Отже, можна зробити висновок, що в статуті приділяється все більше уваги правам людини, більшість норм були направлені на захист інтересів Великого князівства Литовського і його боротьба  з Польщею, яка намагалась полонізувати українські та білоруські землі. Але ВКЛ не було включене в склад Польщі, і залишилось самостійною державою. Литва мала свою незалежну фінансову систему, органи влади та управління, законодавство.

      У 1569 році перестає існувати литовсько-руська форма державності українського народу, цьому передувало підписання унії між Литвою і Польщею, яка  проголошувала їх об'єднання в  єдину державу – Річ Посполиту.

По унії обирався спільний король, якого проголошували водночас і Великим князем. Здійснювалася спільна зовнішня політика, в обігові були спільні гроші. Польська й литовська шляхта отримували право володіти землями в обох частинах держави. Проте кожна з них мала свої герби, місцеві адміністрації, судочинство, війська. Після Люблінської унії починається полонізація українських земель: до Польщі відійшли Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина.⁴

      Подальший розвиток правової системи Великого князівства Литовського отримав  своє відображення в Статуті 1588 року, який був прийнятий на випадок скасування Люблінської унії.

      У введенні до III Статуту, підкреслювалося, що метою правової держави є охорона  прав і свобод громадян. В цьому пам’ятнику права отримали подальший розвиток державно – правові ідеї гуманізму та раціоналізму, характерні для більшості держав того часу. Правова система по Статуту 1588 року - це вдалий синтез принципів станового ладу і нових правових понять, спрямованих в майбутнє. Найкращим доказом того, що цей синтез був вдалим і відповідав вимогам епохи, являється те, що два з половиною століття Статут був зразком для законодавців і задовольняв судову практику на литовських, українських і білоруських землях. III Статут діяв на усіх українських землях, які входили до складу Речі Посполитої. Статут 1588 року складався з 14 розділів, які налічували 488 статей. У перший розділ включені норми, які можна підрозділити на дві групи: норми, що стосуються основних положень, і норми, що визначають покарання за державні злочини. Другий розділ охоплює норми, що регулюють виконання військового обов'язку шляхтою. В третьому розділі 1-ий артикул проголошував недоторканість кордонів Великого князівства Литовського і збереження його самостійності, артикул 13 гарантував збереження в Великому князівстві Литовському окремого державного та адміністративного апарату. У інших розділах знайшли відображення норми цивільного, кримінального і процесуального права. Державно правове значення цього кодексу було в тому, що йому вдалось законодавчо відстояти самостійність Великого князівства Литовського. ⁵

      Тож, всі Статути Великого князівства Литовського включали конституційні  норми, які продовжили розвиток литовського, білоруського та українського конституціоналізму.  

1.2.Конституція  Пилипа Орлика  як перша спроба  створення національної  конституції.

      Величезне значення для розуміння історичного  розвитку української державності  мала спроба встановлення в Україні конституційного ладу.  
Після смерті Івана Мазепи в 1710 році гетьманом був обраний генеральний писар Пилип Орлик. Це був один з найбільших діячів XVII - XVIII віків, самовідданий український патріот, який усе життя присвятив боротьбі за незалежність України. Його діяльність як гетьмана проходила в еміграції.⁶

За формою Конституція Пилипа Орлика – це договір між генеральною старшиною і Запорізьким військом, з одного боку, та новообраним гетьманом – з іншого боку. За змістом – це документ, який обгрунтовує державний устрій України.

Послідовні 16 статей Конституції передбачали:

• установлення національного суверенітету;
• визначення кордонів Української держави;
• забезпечення демократичних прав людини;
• визнання трьох складових чинників правового суспільства, а саме – єдності і взаємодії трьох гілок влади:

а) законодавчої (виборної генеральної) ради, що мала скликатися тричі нарік: перша - на Різдво Христове, друга - на Великдень і третя - на свято Пресвятої Богородиці;

б) виконавчої (гетьман, обмежений законом у  своїх діях, генеральна старшина та обрані представники від кожного  полку);

в) судової (підзвітної і контрольованої).⁷

      Конституція Пилипа Орлика вперше закріпила принцип поділу влади, в тому числі на судову, яку не згадує Джон Локк (він підрозділяв владу на законодавчу, виконавчу та федеративну).

      Отже, в 1710 році, Пилип Орлик зробив першу  спробу до створення національної конституції. Її початковою тезою була незалежність України від чужого панування. На чолі тієї незалежної держави мав  стояти гетьман, залежний від Генеральної Ради. Позатим Орликова конституція передбачала цілу низку реформ у ділянці верховної й виконавчої влади та в межах громадського устрою, прав та обов'язків козацької, міщанської та селянської суспільности. Взагалі вся конституція була пройнята широким демократизмом. 

1.3.Конституційні  документи часів  Російської імперії.

      У перші десятиліття XIX століття частина  представників російського дворянства вважає самодержавство і кріпосне право  згубним для подальшого розвитку країни. Таким чином складається система поглядів, реалізація яких повинна змінити підвалини російського життя. Також важливою причиною стала Вітчизняна війна 1812 р. і перебування російської армії в Європі в 1813 – 1815 рр. Майбутні декабристи зрозуміли, що народ, що врятував Росію від поневолення і звільнив Європу від Наполеона, заслуговує кращої долі.

      Слід відзначити, що ідеї і світогляд декабристів не були єдиними, але всі вони були спрямовані на реформування і були налаштовані проти самодержавного режиму і кріпосного права.      Весною 1821 року утворилось 2 революційних товариства, Південне, яке очолив П.І. Пестель, та північне – М. Муравйов. Вони запропонували свої програми перебудови країни.          Свій проект Пестель назвав "Руською Правдою" в пам'ять древнього законодавчого пам'ятника Київської Русі. Він хотів цією назвою ушанувати національні традиції і підкреслити зв'язок майбутньої революції з історичним минулим російського народу. Революцію не можна було успішно вчинити без готового конституційного проекту.

    «Руська правда» П. Пестеля передбачала:

    а) скасування кріпосного права, наділення  селян землею без викупу, американський (фермерський) шлях розвитку сільського господарства;

    б) скасування монархії та заміна її на демократичну республіку.

    «Руська правда» П. Пестеля зберігала єдність Росії, жоден народ не отримував права на відокремлення. За цим проектом Україна мала стати однією з десяти областей Росії.⁸

      Конституція М. Муравйова відрізнялась від проекту  П. Пестеля.

Вона  передбачала:

    а) скасування кріпосного права й розвиток сільського господарства прусським  шляхом розвитку капіталізму — через  збереження панування поміщицького землеволодіння й звільнення селян  без землі (або з невеликими наділами);

    б) повалення абсолютизму та заміна його на обмежену монархію.

    За  конституцією Росія перетворювалась на федерацію (на зразок США). Так, Україна була б поділена на дві «держави»: Українську зі столицею в Харкові та Чорноморську зі столицею в Києві.⁹

    Декабристи  розробили першу революційну  програму і план майбутнього облаштування країни. Уперше була здійснена практична  спроба змінити соціально – політичну систему Росії. Ідеї і діяльність декабристів зробили істотний вплив на подальший розвиток громадської думки.¹⁰

      Помітною  політичною подією в Україні на початку  ХХ століття стало створення та діяльність Революційної української партії –  першої української політичної партії у Наддніпрянській Україні. Першим програмним документом РУП стала брошура «Самостійна Україна», написана харківським адвокатом М.Міхновським (1873—1924 рр.). Цей документ містив ряд радикально українофільських положень: 1) мета партії — створення незалежної української держави; 2) лідер національного руху — інтелігенція, що служить своєму народові; 3) засоби досягнення головної мети — будь-які, включаючи насильницькі; 4) основні принципи боротьби — «хто не з нами, той проти нас», «Україна для українців», «переможемо або вмремо».¹¹

      Згодом, у 1905 році Михайло Грушевський активно включився у обговорення конституційного питання в Росії. В травні 1905 року він виклав проект майбутнього конституційного ладу в Російській імперії у статті «Конституційне питання і українство в Росії», опублікованій в журналі «Літературно – науковий вісник». Грушевський розробив механізм національно – територіальної децентралізації Російської імперії. Не менш важливим є пункт про права автономних областей. Кожною з них управляє обраний сейм. Більша національна територія має більші повноваження сейму. Отже, конституційний проект Михайла Грушевського 1905 року грунтується на двох основних принципах: репрезентаційний уряд та національно-територіальна децентралізація. Однак ці конструктивні пропозиції Грушевського стосовно конституційно – еволюційних змін були практично нездійсненні за умов Російської імперії.¹²

      Незважаючи  на схвальну оцінку статті «Конституційне питання і українство в Росії» діячами українського суспільно – політичного руху, певна частина радикалів критикувала цей проект. У цьому ж році націонал – радикальнее крило українського руху запропонувало свій варіант конституційного проекту. М. Міхновський у якому вже не згадується Росія, а в основу покладено принцип побудови вільної, непідлеглої самостійної держави України. Передбачалося встановлення президентської республіки з обраним загальними виборами парламентом, який мав бути противагою владі президента. Парламенту мала належати законодавча влада, а виконавчу владу повинен був обіймати президент, обраний усім народом терміном на 6 років. У спеціальному розділі проекту проголошувалися права людини.¹³ Українська мова оголошувалася офіційною, але зазначалося, що всі мови вільно уживаються в Україні. Конституційний проект передбачав націоналізацію землі, за винятком ділянок під будівлями.¹⁴ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Розвиток української  конституції під  час Революції та в радянський період

2.1.Конституційні  документи Центральної  Ради та уряду  П.Скоропадського.

      Особливості конституційного устрою Української  держави були зумовлені попередніми етапами національного відродження та політичними процесами того часу. А реальний конституційний процес у 1917 – 1920рр. почався зі створення

Центральної Ради (17 березня 1917 р.) — всеукраїнської громадської організації й координаційного центру. Її головою вибирається Михайло Грушевський.

      З березня 1917 року перестають діяти всі заборони щодо української мови й культури. Починає видаватися масова українська преса. Організовуються курси для вчителів. 31 березня 1917 року відкривається перша українська гімназія.

      Універсали  Української Центральної Ради – акти законодавчого характеру верховного органу влади в Україні, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель колишньої Російської імперії у 1917 – 1918 роках. Українська Центральна Рада видала 4 Універсали.¹⁵

      Першим  актом законодавчого характеру  був І Універсал, який проголосив необхідність вироблення власних законів і самостійного порядкування на своїх землях. Це викликало стурбованість Тимчасового уряду, тому до Києва 17 липня 1917 р. прибула делегація. Результатом зустрічі стало прийняття II Універсалу, де

зазначалося, що Україна визнає Всеросійські Установчі  збори, які мають схвалити автономію України. Тимчасовий уряд видав «Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату», яка значно обмежила права української автономії. Її слід розглядати як конституційний закон, що репрезентував на той час діяльність вищих органів влади України. Після жовтневого перевороту в Петрограді, що ліквідував Тимчасовий уряд, втратила свою чинність його «Інструкція». Перед керівництвом Центральної Ради постала проблема: або визнати петроградський уряд народних комісарів, або далі, вже самостійно, управляти своєю

державою. Українська демократія обрала другий шлях. Фактичний відрив від Росії законодавчо зафіксував ІІІ Універсал, оголошений 20 листопада 1917 року, що став першим актом конституційного характеру Української держави. Ним передбачалася широка програма політичних та соціально – економічних перетворень. Були проголошені демократичні принципи – свобода слова, друку, віросповідання, зборів, недоторканість особи, скасування смертної кари. Передбачалося скасування приватної власності на землю, яка ставала власністю всього народу та надавалася без викупу, впроваджувався 8-годинний робочий день, право робітничого контролю в промисловості.  

      Після проголошення ІІІ Універсалу Михайло  Грушевський приступив до вироблення справжньої Української Конституції, основи якої були опубліковані 20 листопада 1917 року в газеті «Народна воля». 5 головних частин проекту: 1)загальнодемократична, де встановлюється державний характер України, її територія та основні права громадян Української Республіки; 2)визначення відносин з федеративною Російською Республікою, до складу якої входить Україна; 3)компетенція вищої законодавчої влади обіймається Всенародними зборами та їх президією; 4)визначення виконавчої влади – Кабінету Міністрів; 5)визначення організації судової влади - Генерального Суду. Голова, обраний Всенародними Зборами, є головою Української Республіки, тобто заступає місце президента. Він же представляє Україну у відносинах з іншими державами і виконує інші функції, пов'язані з представництвом Республіки.¹⁶   

      Подальший перебіг подій, зокрема загроза  більшовицької окупації та необхідність незалежницького статуту на мирових  переговорах у Бресті, зумовив  прийнятття Універсалу. Саме він 22 січня 1918 року проголосив самостійність та незалежність україни, став законодавчою основою нової держави. Прийняття  Конституції було відкладено. В Універсалі йшлося про самостійність України.

ІV Універсал визнав за необхідне якнайшвидше прийняття Конституції.

      29 квітня 1918 року було заслухано  і ухвалено проект Конституції,  або “Статуту про державний  устрій, права і вольності УНР”, проте вона так і не набула  чинності. Готувалася Конституція  на зразок демократичних конституцій  Європи та США. Один з головних  принципів – поділ влади. Законодавчу владу здійснюють Всенародні Збори, вони розглядають і затверджують закони, міжнародні договори, оголошують війну, контролюють Раду Міністрів. Рада Міністрів обіймає виконавчу владу. Вищою судовою інституцією є Генеральний Суд, обраний Всенародними Зборами: він виконує касаційні функції для всіх судів, судить членів Всенародних Зборів і міністрів.       Основний Закон визнавав за громадянами всі конституційні свободи, а національним меншинам забезпечував право національно – персональної автономії. Для остаточного розв'язання проблеми національно – державного будівництва готувався проект нового поділу України. Грушевський запропонував поділ на 30 земель, з яких 3 міста – Київ, Харків та Одесу – вилучали в окремі округи з приміськими територіями. ¹⁷

      Отже, Універсали Центральної Ради та Конституція 1918 року продовжили шлях до здобуття незалежності Україною, шлях до розбудови правової, демократичної держави. 

      Тим часом паралельно в Києві відбувався з'їзд хліборобів землевласників,

6,5 тисяч делегатів якого виступили за відновлення приватної власності та утворення гетьманату. Делегати з'їзду одностайно обрали гетьманом Павла Скоропадського, що можна назвати початком нового періоду української державності – монархічного. Цього ж дня оприлюднені «Грамота до всього Українського Народу» та «Закони про тимчасовий державний устрій України», які стали правовими основами діяльності гетьманату. В «Грамоті» заявлено, що Скоропадський оголошується Гетьманом всієї України, але тимчасово бере на себе всю повноту влади. Центральну Раду та земальні комітети розпущено, проте всі чиновники мають продовжувати роботу.¹⁸

      В період Гетьманату конституційний процес в Україні продовжив свій розвиток. Варто погодитись з думкою, «конституційна діяльність П. Скоропадського – це спроба відновлення незалежної української  державності з тимчасовим використанням  диктатури»¹⁹

2.2. Перші конституційні  документи Радянської  України.

      За  часів гетьманату діяли тимчасові  конституційні закони:  
Закон «Про тимчасовий державний устрій України» від 29 квітня 1918, 2 липня гетьман затверджує «Закон про громадянство Української держави», та ін. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні при збереженні її унітарного державного устрою. Глава держави — гетьман. Повалення гетьманського режиму внаслідок повстання, очолюваного Директорією, відкрило шлях до конституційного розвитку України. Велике значення відіграла Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 р., відповідно до якої Україна знову проголошувалась республікою, скасовувалися всі закони та постанови гетьманського уряду, поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах. Верховна влада в державі мала належати Директорії. Її повноваження підтвердив Трудовий Конгрес Народів України, який прийняв 28 січня 1919р. Універсал, що відіграв роль "малої конституції «соборної УНР». В останній період існування УНР (12 листопада 1920р.) було прийнято ще два конституційних акти: закон "Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в УНР" та закон "Про Державну Народну Раду УНР". В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах поділу влад. Не реалізованими залишилися два проекти Конституції УНР, підготовлені Урядовою комісією з розробки Конституції УНР та професором О.Ейхельманом.²⁰ 

2.3. Подальший конституційний  процес  УРСР.

      Створення в 1922 р. Союзу радянських республік  і прийняття в 1924 р. Конституції  СРСР зумовило необхідність внести в  Конституцію УСРР 1919 р. відповідні зміни. Такі змини було внесено УРСР в 1929 р. і вони були пов'язані головним чином із розподілом компетенції  між союзною і республіканською владою.  Ст. 3 Конституції гласить:

«Українська Соціалістична Радянська Республіка входить до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік як договірна  держава і зберігає за собою право  вільного виходу з Союзу. Суверенітет  Української Соціалістичної Радянської Республіки обмежений лише відповідно до зазначених в Конституції Союзу  Радянських Соціалістичних Республік  межах; поза цими межами Українська Радянська  Соціалістична Республіка здійснює державну владу самостійно».²¹

      Таким чином, добровільність входження Української СРР до складу Союзу РСР, її рівноправність з іншими союзними республіками в складі СРСР, право вільного виходу із складу Союзу, закріплене в Конституції СРСР 1924 року, являють собою важливі, правові гарантії суверенітету Української СРР.

      За  радянського періоду української  державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937, 1978рр.). Але ці документи з точки зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати "квазіконституціями".

      Така  оцінка конституцій "радянського  типу" пов’язана з тим, що вони:  
1) встановлювали належним чином організовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип поділу влад;

2) конституції  України радянського періоду  мали повністю відтворювати структуру  та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких займали ідеологічні настанови щодо держави;

3) радянські  конституції регулювали відносини  людини і держави без належного  врахування міжнародних стандартів  у галузі прав людини та  надійного гарантування прав  і свобод людини і громадянина.²²

      У грудні 1936 р., тобто в самий розпал сталінських репресій, була прийнята нова Конституція СРСР, проголошена  найдемократичнішою у світі. Конституція  Української РСР, прийнята в 1937 р. на основі "сталінської Конституції", повністю повторювала її основні  положення. В Конституції закріплювалися демократичні політичні, соціальні, культурні  та особисті права громадян.