Валютні операції

План

Вступ.........................................................................................................................3

Розділ 1 Валютні ринки................................................................................4-21

1.1 Види та функції валютних ринків ...........................................................4-9

1.2 Котирування валют................................................................................10-12

1.3 Інструменти валютного регулювання..................................................13-20

Висновки................................................................................................................21

Розділ 2 Економічна сутність та види валютних операцій  в системі управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства..............................22-48

2.1 Основні види валютних операцій.........................................................22-32

2.2 Формування валютних операцій, їх сутність , роль та механізм регулювання..................................................................................................................32-40

2.3 Економіко-правовий аналіз нормативної бази та огляд теоретичної літератури з питань обліку  та контролю валютних операцій........................40-47

Висновки................................................................................................................48

Розділ 3 Організація валютних операцій в банку "Україна"..................49-80

3.1 Загальна характеристика діяльності банку "Україна"........................49-60

3.2 Валютні операції....................................................................................60-63

3.3 Операціі банку з цінними паперами....................................................63-77

Висновок...........................................................................................................78-80

Список  використаних джерел.........................................................................81-82

Вступ

     Однією  з основних закономірностей сучасної епохи є зростання ролі зовнішньоекономічних зв”язків у народному господарстві  кожної держави.

Господарське  зближення націй все відчутніше впливає на темпи і характер економічного та соціального розвитку , на загальну політичну обстановку у сучасному світі, відкриває нові можливості для практичного мирного співробітництва країн.

     Ставши  незалежною державою, Україна тільки входить у систему світового  господарства і від того, як цей процес буде відбуватися, залежить не тільки і не стільки динаміка зовнішньоекономічних зв”язків, скільки можливість її економічного та соціального розвитку як органічної підсистеми світової економіки. У процесі інтеграції у світовий економічний простір  суб”єкти господарювання України відчувають великі труднощі, які спричинені не лише внутрішніми, але і зовнішніми чинниками. Часто виникають запитання, як визначити ефективність операції, як відобразити її в бухгалтерському обліку, дотримати чинне законодавство щодо податків та валютного регулювання. Правильна організація зовнішньоекономічних зв”язків дає змогу нашій державі утвердитися на світовому рівні. Правильне ведення обліку валютних операцій дасть змогу  дотримати чинне Законодавство України  щодо податків та валютного регулювання , уникнути негативних явищ.

      Метою дослідження даної теми є вивчення та дослідження видів валютних операцій, розглянемо валютні ринки, котирування валют, організація валютних операцій в банку "Україна". Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків:

1. Розділ - Валютні ринки;
2. Розділ - Економічна сутність та види валютних операцій  в системі управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства
3. Розділ - Організація валютних операцій в банку "Україна"

Розділ 1 Валютні ринки

1.1 Види та функції валютних ринків

     Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних  валютних відносин є світовий валютний ринок.

     Валютний  ринок — це:

     1) підсистема валютних відносин  у процесі операцій купівлі-продажу  іноземних валют і платіжних  документів в іноземних валютах;

     2) інституційний механізм (сукупність  установ і організацій — банки,  валютні біржі, інші фінансові  інститути), що забезпечують функціонування  валютних ринкових механізмів.

     Валютний  ринок як економічна категорія —  це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами.

     Існує чотири групи суб'єктів валютного  ринку:

• державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн;
• юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;
• комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків, особливо брокерські контори;
• валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж.

     Основні суб'єкти валютного ринку — великі транснаціональні банки, що мають розгалужену  мережу філій і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку, комп'ютерну техніку.

     Банки та інші учасники валютного ринку пов'язані між собою у режимі реального часу за допомогою телефонних, телексних і комп'ютерних засобів зв'язку. За допомогою мережі кореспондентських рахунків банки здійснюють переказ платежів від імпортера до експортера, а сучасні електронні і телекомунікаційні можливості дають змогу переказувати гроші у будь-яку точку планети за лічені хвилини.

     Територіально валютні ринки, як правило, прив'язані  до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд  із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом.

     Так, у встановленні офіційного валютного  курсу гривні важливу роль відіграють результати торгів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). Використання уповноваженими банками на міжбанківському валютному ринку курсу останніх біржових торгів формально настає після закриття торгів на УМВБ.

     За  початковий курс іноземної валюти до гривні на УМВБ приймається курс, зафіксований на попередніх торгах. Для всіх угод, укладених у ході біржових торгів на УМВБ, приймається єдиний курс іноземної валюти до гривні.

     Повідомлення  про офіційний курс гривні надсилається регіональним управлінням НБУ після  проведення біржових торгів.

     Офіційний курс гривні використовується:

     1) при здійсненні всіх операцій  продажу та купівлі іноземної  валюти;

     2) в бухгалтерському обліку всіх  операцій, здійснених в іноземній  валюті;

     3) при виконанні розрахунків з  бюджетом і митницею;

     4) при плануванні та аналізі зовнішньоекономічної діяльності;

     5) ціноутворенні; 

     6) складанні оперативної, бухгалтерської  та статистичної звітності; 

     7) для міждержавних розрахунків. 

     Офіційний курс використовують усі резиденти  України та нерезиденти, які здійснюють діяльність на території України незалежно від форми власності і господарювання, видів операцій чи товарних груп.

     Найбільшим  у світі центром торгівлі валютою  як з погляду обсягу обороту, так  і кількості валют є Нью-Йорк. Характерно, що в США відсутня валютна  біржа, де б щоденно встановлювалися офіційні котирування. Тут валютою торгують виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, що служить основою для встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Інші великі фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско та Новому Орлеані. Валютні біржі відсутні також у Великій Британії та Швейцарії, проте це майже не впливає на масштаби валютних операцій, які здійснюються в цих країнах, оскільки на практиці фактичні курси валют, як правило, коливаються навколо офіційних валютних курсів. У Франції та Австрії функціонує по одній валютній біржі, Італія та Німеччина мають по кілька бірж.

     Традиційно  найвідомішим не тільки у Європі, а  й у всьому світі є Лондонський  валютний ринок. Ще в 1694 р. Британський парламент прийняв акт, який закріпив створення Банку Англії. Так був заснований перший центральний банк у світі, який ліквідував свою монополію лише в 1832 р.

     На  сьогодні сформувалися такі найбільші  регіональні валютні ринки:

• Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху);
• Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі);
• Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні).

     Денний  оборот на трьох найбільших валютних ринках світу (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становить на сьогодні понад 1500 млрд. дол. США. Річний обсяг на світових валютних ринках сягає 250 трлн. дол. США.

     Специфічним міжнародним ринком валют країн  Західної Європи є ринок євровалют, де операції здійснюються у валютах  цих країн, а сам ринок євровалют є одним із секторів євроринку. Суб'єктами ринку євровалют виступають великі та середні банки країн Західної Європи та США і деякі транснаціональні корпорації цих регіонів. Поглиблення інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій, значне зростання потреб у міжнародній валюті та введення взаємної конвертованості національних валют — усі ці фактори послужили об'єктивною причиною і безпосереднім стимулом виникнення і розвитку ринку євровалют. Цим самим було створено умови для масштабних і стійких валютно-фінансових зв'язків цієї групи країн.

     Сьогодні  ринок євровалют існує по всьому світі. Масштабні операції здійснюються з євровалютами не тільки в Європі, а й у Азії, країнах Карибського  басейну та інших регіонах світу.

     Розширенню  євровалютного ринку на початкових етапах його розвитку сприяли таки фактори:

• припинення обміну доларів на золото;
• колосальне зростання обсягів нафтодоларів;
• введення плаваючих валютних курсів;
• поступова ліквідація валютних обмежень і відкриття нових національних фінансових ринків.

     Євровалютний  ринок — це автономний і незалежний оптовий ринок, де оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підкоряється національному  законодавству, майже не оподатковується. Євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця.

     Від самого початку свого виникнення (кінець 80-х років) ринок євровалют  розвивається переважно як ринок  євродоларів.

     Європейські долари — це тимчасово вільні грошові кошти в доларах США, які розміщені організаціями і приватними особами різних країн у європейських банках і використовуються останніми для кредитних операцій. Додаток "ЄВРО-" засвідчує вихід національної валюти з-під контролю національних валютних органів. Це так звані бездомні валюти. Наприклад, операції з євродоларами, переказаними в іноземні банки за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (впроваджена з 1981 p.), не підлягають регламентації з боку країни-емітента (Країна-емітент — держава, яка випускає в обіг грошові знаки, цінні папери, платіжно-розрахункові документи.) цієї валюти — Сполучених Штатів Америки. Відповідно до додатка "ЄВРО-" називають суми в японських ієнах — євро ієнами та ін.

     Головним  джерелом ринку євродоларів виступають іноземні держави, юридичні чи фізичні особи, які зберігають долари не в США, а також транснаціональні корпорації з запасами готівки понад поточні потреби та офіційні резерви центральних банків.

     З погляду техніки операцій ринок  євродоларів відрізняється високою оперативністю. Він складається із сотень банків-посередників, які знаходяться в найбільших фінансових центрах Європи, насамперед у Лондоні. Завдяки значній мобільності ринок євродоларів перетворився на найбільший міжнародний валютний ринок, важливу складову сучасної міжнародної валютної системи. Найсуттєвішою перевагою ринку євродоларів є більш висока його прибутковість у порівнянні з рядом національних валютних ринків. Це дає змогу з року в рік постійно розширювати масштаби ринку євродоларів.

     Важливим  інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ) (Від  англ. SWIFT — Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications), яке було створено в 1973 р. 239 банками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри розрахунків цієї системи знаходяться в Голландії, Бельгії, США. Для банків — учасників системи СВІФТ були розроблені міжнародні стандарти, які систематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронної обробки. У більшості країн, банки яких беруть участь у системі, створено національні пункти, через які замовлення передаються в міжнародні розрахункові центри, а через їх посередництво національні пункти в свою чергу пов'язані один з одним. Саме завдяки цьому процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився до мінімуму (від 1 год. до 20 хв.).

     У березні 1993 р. Україна стала 92 державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в цій системі 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку — 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США. 

1.2 Котирування валют

   На  міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі-продажу  іноземної валюти здійснюються шляхом котирування валют. Котирування - це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціни) національной валюти до відповідних іноземних валют на день проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

   При продажу і купівлі національної валюти банки диференціюють рівні  курсів: “курс продавця” встановлюється вищим від курсу “покупця”. Повна котировка включає курс покупця і продавця, у відповідності з якими банк купить або продасть іноземну валюту на національну. Курс купівлі при цьому розраховується, виходячи з рівня офіційного курсу проданої валюти та курсу, згідно з яким здійснена угода купівлі-продажу, за формулою:

КК = ОК : (ОК : КП) ,

де

КК - курс купівлі;

ОК - офіційний  курс;

КП - курс продажу за домовленістю.

     Різниця між курсами покупця і продавця - “маржа” - джерело доходу, за рахунок  якого покриваються витрати і  забезпечується банком прибуток від валютних операцій. Крім цього, оскільки валютні операції пов¢язані з певним ризиком, маржа в деякій мірі служить для страхування валютного ризику.

     Існують два методи котировки іноземної  валюти до національної - пряма і непряма. Більшість країн викоритсовує пряму котировку. При прямій котировці вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражена в національній грошовій одиниці. При непрямій котировці за одиницю прийнята національна валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземної валюти. Непряма котировка - це величина зворотня прямій котировці. Непряма котировка використовується переважно у Великобританії. Що стосується США, то для внутрішніх цілей використовується принцип прямої котировки, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямої котировки для багатьох валют, крім фунта стерлінга.

     Можна розглянути приклади визначення курсу  продавця і покупця при прямій і непрямій котировці валют на таких прикладах.

Приклад 1.

Нью-Йорк на Лондон (пряма котировка):

1 ф.ст. - 1,6427 дол. США -курс покупця, 1 ф.ст. - 1,6437 дол. США - курс продавця.

Банк  в Нью-Йорку прагне продати фунти  стерлінгів, одержавши при цьому  більше національної валюти (1,6437), а  купуючи їх, платити меньшу кількість  її (1,6427).

Приклад 2.

Нью-Йорк на Франкфурт-на-Майні (непряма котировка):

1 дол.  США - 1,7973 марки -курс продавця, 1 дол. США - 1,7983 марки - курс  покупця.

     Банк  у Нью-Йорку, продаючи марки ФРГ, бажає заплатити за кожний долар  меньше марок ФРГ (1,7973) і отримати їх більше при покупці (1,7983).

     Процедура котировки, яка складається шляхом послідовного зіставлення попиту і пропозиції по кожній валюті, називається “фіксинг”. На основі фіксинга встановлюються курси продавця і покупця, які публікуються в офіційних бюлетенях. В операціях на міжбанківському валютному ринку котировка проводиться переважно по відношенню до долара США, так як він являється міжнародним платіжним і резервним засобом.

     Конверсійні операції з готівкою інвалютою здійснюються через крос-курс.

     Крос-курс - співвідношення між двома валютами, яке визначено через їх курс до третьої валюти.

     Отже, розрахунок крос-курсу для української  гривни можна здійснити за схемою:

     На  певну дату офіційний курс гривни становить:

українська  гривня / долар США - Х грн. за долар;

українська  гривня / марка ФРН - Y грн. за марку;

тоді  крос-курс долара США до марки ФРН  становить:

Х / Y німецької  за один американський долар.

Якщо  банк (клієнт) бажає у цей день обміняти (N) доларів США на німецькі марки; то з урахуванням крос-курсу  він може отримати:

N · (X / Y) німецьких марок.

     Конверсійні операції з готівковою іноземною  валютою здійснюються винятково  з валютами, що відносяться до групи  “Вільноконвертована валюта”.

1.3 Інструменти валютного регулювання

У практиці валютного регулювання використовуються такі інструменти, як девальвація і ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція дисконтних ставок національного банку, валютні обмеження, засоби регулювання платіжного балансу країни, режим конвертування валют.

Девальвація валюти

  Девальвація валюти передбачає цілеспрямовані дії  відповідних інституційних структур, що мають на меті знизити обмінні курси валюти власної країни. Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, з іншого боку - для підвищення конкурентоспроможності і поліпшення торговельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація валюти

  Ревальвація валюти має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У даному разі ставиться мета утримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приплив інвестицій.

Валютна інтервенція

  Поряд із девальвацією і ревальвацією, що є досить жорсткими, по суті, "хірургічними" засобами державного втручання у сферу валютних відносин, широке застосування мають і інші інструменти валютної політики. Одним із найдійовіших є валютна інтервенція.

  Механізм  валютної інтервенції, санкціонованої МВФ як норма міждержавних валютних відносин, пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти своєї країни. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці і викликають кореляцію її обмінного курсу.

Валютна інтервенція може здійснюватися:

• за рахунок використання власних резервів валюти;
• за допомогою своп-угоди (swap agreement) - договору з певною країною з приводу отримання кредиту у валюті цієї самої країни, необхідної для здійснення валютної інтервенції;
• за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.

 Про масштабність таких операцій може свідчити приклад із практики валютної політики США. У 1987 p., коли курс долара після стрімкого зростання в 1980-1985 pp. почав швидко падати, США, за різними оцінками, використовували на підтримку власної грошової одиниці шляхом валютної інтервенції понад 140 млрд дол.

 В окремих  випадках МВФ надає спеціальні кредити  для здійснення валютної інтервенції з метою стабілізації валютних курсів.

Корекція  облікових ставок національного банку

  Поряд із валютною інтервенцією досить поширеним  засобом впливу на курсові співвідношення є відповідна корекція облікових  ставок національного (центрального) банку, підвищення яких веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а скорочення - до зниження цього курсу.

  Механізм  впливу облікової процентної ставки національного банку на курс валюти здійснюється через операції цього  банку з комерційними банками й іншими кредитними інституціями з обліку короткострокових державних зобов'язань (насамперед казначейських векселів) і переобліку комерційних векселів. Оскільки показником прибутковості капіталу в різних країнах є облікові процентні ставки й темпи інфляції у цих країнах неоднакові, то для коректного визначення дохідності обчислюються реальні процентні ставки з урахуванням "ефекту Фішера".

"Ефект Фішера" у такий спосіб пов'язує номінальні реальні процентні ставки (і), реальні процентні ставки (і реал.) та інфляцію (л):

(1 + і) = (1 + і реал.) (1 + л).

Наприклад, у США номінальна процентна ставка становить 9,5%, інфляція - 4%, в Україні - відповідно 180 і 170%. З урахуванням "ефекту Фішера" реальні процентні ставки будуть дорівнювати: для США: і реал. = (1 + i)/(I + л) - 1 = 1,095/1,04 - 1 = 5,288%, для України: і реал. = (1 + i)/(I + л) - 1 = 2,8/2,7 - 1 = 3,703%.

  Отже, за наявності твердої гарантії повернення капіталу і процента вільні капітали будуть вкладені в ту країну, де реальна  процентна ставка вища, а значить, можна отримати вищий дохід. Відповідно привабливість і вартість даної  валюти підвищується.

  Залежність  валютного курсу від реальних процентних ставок пояснюється обсягами та ступенем свободи капіталів, а  також надійністю нових активів  порівняно зі старими і наявністю  перспектив зміни процентних ставок за ними.

  Ступінь свободи капіталів визначає час, необхідний для продажу наявних активів, наявність попиту на ці активи на ринку. Тому можна зробити висновок, що в короткостроковому періоді зміни в процентних ставках (з урахуванням ризику) сприяють мобільності абсолютно вільних капіталів і лише при зберіганні тенденцій на тривалий період відбувається рух раніше "пов'язаних капіталів".

Валютні обмеження

  Розглянуті  інструменти валютної політики є  засобом економічного впливу держави  на динаміку курсового співвідношення власної валюти. Поряд із цим у практиці валютних відносин широко застосовуються методи прямого втручання держав у механізм формування обмінних курсів. Йдеться про валютні обмеження, що являють собою систему нормативних правил, які регламентують права громадян і юридичних суб'єктів ринку щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснення інших валютних операцій. Валютні обмеження можуть застосовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, що здійснюють туристичні поїздки, та ін.

Механізм  регулювання платіжного балансу

  Засобом впливу на валютні курси слугують також складові механізму регулювання платіжного балансу країни: експортні субсидії, митні тарифи, податкові пільги, страхування від втрат, викликаних коливаннями валютних співвідношень, та ін.

Конвертованість валют

  У системі валютного регулювання  особливе місце приділяється здійсненню широкого комплексу заходів для забезпечення конвертованості валют.

  Реалізація  цього заходу, здійснюваного на основі нормативних актів кожної окремої країни, є одним із статутних вимог МВФ. У статті VIII його Статуту передбачається зняття валютних обмежень і упровадження валютної конвертованості. Країни-учасниці, що взяли на себе зобов'язання за цією статтею, повинні уникати, підкреслюється в Статуті, упровадження обмежень щодо платежів і переказів із потокових міжнародних операцій, не застосовувати системи множинності валютних курсів. Статтею XIV Статуту дозволяється зберігати обмеження валютної конвертованості тільки протягом перехідного періоду. Одночасно в ній підкреслюється, що країни-учасниці повинні прагнути до їх скасування в міру того, як будуть створені можливості регулювання платіжних балансів без валютних обмежень.