Валютний курс та курсова політика НБУ

           МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий  навчальний заклад

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

КУРСОВА РОБОТА

На тему: “Валютний курс та курсова політика НБУ”

                                                                                          Студентки 3 курсу

Кредитно-економічного факультету

Спец. 6508/1, 8 групи

Швирид О.М.

Науковий керівник:

Охрименко І.Б.

                                                  Київ 2013

ЗМІСТ:

ВСТУП……………………………………………………………………………. 3

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СУТНОСТІ ВАЛЮТНОГО КУРСУ ТА КУРСОВОЇ ПОЛІТИКИ НБУ…………………………………………... 5
1. Поняття та види валютного курсу…………………………………. 5
2. Сутність та характеристика основних моделей курсової політики..7
3. Світовий досвід валютного регулювання та контролю…………..12
2. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ВАЛЮТНИЙ КОНТРОЛЬ НБУ В УКРАЇНІ.,…………………………………………………………………17
1. Аналіз курсової політики НБУ на сучасному етапі………………17
2. Наслідки курсової політики НБУ…………………………………..20
3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ КУРСОУТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ…………………………………………………………………..25
1. Сучасні проблеми курсоутворення та шляхи їх вирішення……..25
2. Роль НБУ у проведенні ефективної курсової політики………….29

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………34

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….36

ВСТУП

Будь – яка сучасна  економічна система стикається з  проблемою управління валютним курсом. Його коливання спостерігаються  не тільки в ринковій, а й в  трансформаційній економіці.

Дана тема є актуальною, оскільки валютне регулювання посідає провідне місце в економічній політиці держави. Залежно від мети, валютне регулювання може стимулювати або стримувати економічний розвиток у країні та, відповідно, впливати на стан окремих секторів, галузей та підприємств, а також на місце держави на світовому ринку. У сучасних умовах економічної глобалізації валютний курс стає одним з основних комплексних макроекономічних показників, який впливає не лише на зовнішньоекономічну діяльність країн, а й загалом на соціально-економічний розвиток. Розбалансованість валютного ринку, негативне сальдо торговельного балансу, високі темпи інфляції свідчать про те, що на сьогодні залишається невирішеною проблема проведення ефективної валютно-курсової політики і визначення оптимального рівня валютного курсу. Для вирішення цих проблем необхідним є вибір оптимальної системи регулювання валютного курсу в сучасних умовах. В умовах девальвації національної валюти – гривні – набуває актуальності визначення оптимальної системи регулювання валютного курсу, яка буде збалансовувати взаємодію господарської системи держави зі світовою економікою.

Вагомий внесок у дослідження наукової проблематики валютного курсоутворення зробили такі відомі зарубіжні та вітчизняні вчені, як: А. Браун, Б. Ікенгрін, Б. Ейхенгрін, Дж. Інгрем, Г. Кассель, П. Кругман, Дж. Френкель, М. Пебро, Дж. Локк, Р. Манделл, Дж. Сакс, М. Фрідмен, А. Хансен, О.В. Дзюблюк, Б.Ю. Лапчук, С.Б. Ільїна, С.О. Кораблін, А. Шаповалов, Н. Горшкова, О.В. Пасічник та інші.

Мета даної роботи полягає  у дослідженні теоретичних аспектів валютного курсу та валютно-курсової політики, здійсненні аналізу сучасних систем регулювання валютного курсу, встановленні критеріїв вибору оптимального режиму валютного курсу.

Основними завданнями є вивчення понять «валютний курс» та «курсова політика», розгляд світового досвіду  валютного регулювання та контролю, аналіз динаміки валютного курсу  та ефективності сучасної курсової політики НБУ, а також визначення ролі НБУ  у проведенні ефективної валютно-курсової політики.

Об’єктом даного дослідження  є валютний курс та валютно-курсова  політика в цілому.

Предметом даного дослідження  є поняття та види валютного курсу, основні моделі та інструменти курсової політики, динаміка валютного курсу.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СУТНОСТІ ВАЛЮТНОГО КУРСУ ТА КУРСОВОЇ ПОЛІТИКИ НБУ.

1. Поняття та види валютного курсу.

Розвиток зовнішньоекономічних відносин вимагає особливого інструмента, за допомогою якого суб'єкти, що діють  на міжнародному ринку, могли б підтримувати між собою тісні фінансові  взаємозв'язки. Таким інструментом виступають банківські операції по обміну іноземної валюти. Найважливішим  елементом у системі банківських  операцій з іноземною валютою  є обмінний валютний курс, тому що розвиток МЕВ вимагає виміру вартісного співвідношення валют різних країн.

Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій; вартісна категорія, яка властива товарному  виробництву і виражає виробничі  відносини між товаровиробниками  та світовим ринком. Учасники обміну валют  валютний курс розглядають як коефіцієнт для перерахунку однієї валюти в  іншу на підставі визначеного співвідношення попиту і пропозиції на валютному  ринку. Тобто це економічна категорія  товарного виробництва, яка відображає виробничі відносини між товаровиробниками  різних країн на світовому ринку, де продукти національної суспільної праці набувають форми інтернаціональної  вартості, а в кінцевому рахунку - і світової ціни.[1]

Розрізняють такі види валютних курсів:

Таблиця 1.

Одним з найбільш важливих понять, використовуваних на валютному  ринку, є поняття реального і  номінального валютного курсу. Реальний валютний курс можна визначити як відношення цін товарів двох країн, узятих у відповідній валюті. Номінальний валютний курс показує обмінний курс валют, що діє в даний момент часу на валютному ринку країни.

2. Сутність та характеристика основних моделей курсової політики.

Валютно-курсова політика центрального банку держави є  складовою частиною його грошово-кредитної  політики.

Завданням валютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної  спроможності національних грошей. Це виражається в підтримці стабільного  валютного курсу національної грошової одиниці держави.

Інструментами валютно-курсової політики є:

• Регулювання валютного курсу. Основою стабільності національної грошової одиниці є забезпечення на валютних ринках відповідності між пропозицією та попитом на валюту.

• Управління резервами. З цією метою Центральний банк може викуповувати надлишкову пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти. Прийнятним рівнем величини резервів центрального банку вважається тримісячний термін імпорту.

• Валютне регулювання . Через нормативно-правову базу ЦБ встановлює норми та обмеження на валютному ринку.

Для підтримки стабільності національної грошової одиниці використовуються також монетарні інструменти  центрального банку, операції на відкритому ринку. Отже, проведення валютно-курсової політики має такі складові, як:

• операції на відкритому ринку

• зміна ставки рефінансування

• режим курсоутворення

Головними методами регулювання  валютного курсу є валютна  інтервенція та дисконтна політика.

Валютна інтервенція - це пряме  втручання центрального банку або  казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу  центральним банком або казначейством  іноземної валюти. Центральний банк купує валюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким чином обмежуються  коливання курсу національної валюти.

Часто валютна інтервенція  використовується для підтримання  курсу валюти на зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з  метою масового експорту товарів  за цінами, нижчими за світові. Головною умовою тут є зниження курсу валюти у більших розмірах, ніж падіння  її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.

Здійснення валютної інтервенції  можливе двох типів:

• збалансована інтервенція – коли слідом за купівлею валюти на ринку за гривню йде паралельне розміщення облігацій внутрішньої державної позики, тоді грошова маса залишається сталою.

• незбалансована – коли Центральний банк впливаючи на валютний ринок, тим самим змінює величину грошової маси.

Дисконтна політика зводиться  до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку  з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищенням дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу Центральний банк сприяє притоку капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу (в короткостроковому періоді ставки по депозитам впливають на курс валюти: порівняно вища ставка – приплив іноземного капіталу, зростає попит на національну валюту, зростає курс валюти; в довгостроковому на курс впливають такі фактори як: рівень цін, квоти та тарифи, величина експорту-імпорту та рівень продуктивності економіки – чим вони вищі,тим товари більш конкурентоспроможні, а отже вищий експорт, курс зростає).

У січні 1999 р. Міжнародний  валютний фонд (МВФ) презентував нову класифікацію режимів валютного курсу, яка записана в документі «Класифікація режимів валютного курсу МВФ від 1999 р.». За класифікацією МВФ, нині у світі практикують три види валютних режимів, які поділяються на режими жорсткої прив’язки, плаваючого та проміжного валютного курсу.

Під час реалізації моделі жорсткої прив’язки валютного курсу на державному рівні відбувається фіксація курсового співвідношення національної грошової одиниці та іноземної валюти. Механізм курсоутворення при такому режимі можна реалізувати двома способами.

Валютний механізм без власного законного платіжного засобу (exchange arrangements with no separate legal tender) передбачає відсутність національного платіжного засобу, тобто в обігу перебуває валюта іншої країни як єдиний законний засіб платежу (офіційна доларизація) або країна є членом грошового чи валютного союзу. Згідно з другим, валютне правління (currency board аrrangements) передбачає фіксацію курсу лише щодо однієї базової валюти, яка закріплюється на законодавчому рівні. Грошова база повністю забезпечується золотовалютними резервами, центральний банк втрачає функцію грошово-кредитного регулятора та кредитора.

Найважливіші особливості проміжної моделі валютного курсу розглядаються на прикладі чотирьох валютних режимів: традиційний механізм фіксованого курсу, прив’язка валютних курсів в межах горизонтального коридору, повзуча прив’язка та похилий коридор.

При традиційному механізмі фіксованого курсу (conventional fixed peg arrangements) країна формально або офіційно прив’язує свою валюту до валюти іншої країни або до кошика валют. У цьому випадку валютний курс може коливатися в межах вузького коридору з відхиленням від центрального паритету на 1% або встановлюється максимальне та мінімальне значення таких відхилень у межах 2% на період не менше трьох місяців.

Прив’язка валютних курсів у межах горизонтального коридору (peggedex change rates within horizontal bands) передбачає, що валютний курс вільно коливається в межах 1% від формального або неофіційного центрального паритету. У будь-який час уряд готовий за допомогою прямих чи непрямих інтервенцій захистити горизонтальний коридор.

Повзуча прив’язка (crawling pegs) передбачає зміну валютного курсу як процент коливання навколо центрального паритету з передбаченою регулярною його зміною. У свою чергу, темпи зміни валютного курсу можуть ураховувати поправку на інфляцію (ретроспективна модель) або заздалегідь установлюються фіксовані темпи зміни валютного курсу (перспективна модель).

Фіксація в межах похилого коридору дозволяє здійснювати вільне плавання валютного курсу в межах 1% від формального чи неофіційного паритету, який періодично коригується. Діапазон коливань може бути симетричним відносно центрального паритету чи поступово асиметрично розширюватися в часі.

Механізми реалізації плаваючого валютного курсу (floating rate) реалізується у двох режимах: кероване та незалежне плавання.

При керованому плаванні без визначеного діапазону коливань валютного курсу (managed floating with no predetermined path for the exchange rate) органи грошово-кредитного регулювання впливають на валютний курс, не встановлюючи попередню траєкторію його зміни або його цільового значення.

Особливість незалежного плавання (independently floating) полягаєв тому, що валютний курс визначається ринковими чинниками, тобто попитом і пропозицією. Валютні інтервенції здійснюються для запобігання коливанням валютного курсу, які не є наслідком фундаментальних макроекономічних зрушень.

Вибір того чи іншого режиму валютного курсу визначає механізм формування валютного курсу та ступінь втручання центрального банку в процес курсоутворення. Що стосується режиму жорсткої прив’язки валютного курсу, то в цих умовах центральний банк спроможний забезпечити продаж іноземної валюти в кількості, необхідній для підтримки встановленого валютного курсу. Для цього центральний банк повинен мати необхідні запаси іноземної валюти [4] та зобов’язаний купувати чи продавати будь-яку кількість валюти відповідно до попиту на неї збоку економічних агентів для того, щоб утримати валюту від девальвації

1.3. Світовий досвід  валютного регулювання та контролю.

Валютний контроль як дисциплінарно-адміністративний засіб забезпечення дотримання правил та норм регулювання сфери валютних відносин становить необхідний елемент  організації грошово-кредитної системи  будь-якої країни. Світовий досвід свідчить, що валютні відносини і внутрішній валютний ринок успішно розвиваються, як правило, за активної участі держави та ефективного контролю уповноважених органів за валютними операціями [5].

У Великобританії більшість  повноважень щодо валютного контролю здійснює Банк Англії. Він керує діяльністю своїх філій та представництв у більшості комерційних банків (як британських, так і іноземних), що знаходяться на території Великобританії. Низку повноважень мають також органи митниці й акцизів [6].

У Франції, де акцент із функцій  валютного та експортного контролю перенесено на удосконалення методів  боротьби із відмиванням грошей, статистичний облік та аналіз інформації здійснює державний контрольний орган при Міністерстві економіки, фінансів та бюджету – Група розслідувань незаконних фінансових операцій. Виявлена інформація надходить спеціально уповноваженим митним і поліцейським органам – Національному митному управлінню та Центральній службі поліції боротьби із великими фінансовими правопорушеннями [6].

У Японії більшість питань валютного контролю є компетенцією міністерства фінансів та міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості. На банки покладено деякі контрольні функції – попередження і обмеження незаконних платежів резидентів [6].

Нині, коли сучасна економічна політика, і зокрема валютне регулювання, піддається критичному налізу, є сенс звернутися до міжнародного досвіду регулювання валютних операцій.

Систему заходів валютного  регулювання, що сформулювалася сьогодні в Україні, можна охарактеризувати як політику валютних обмежень.

Уперше валютні обмеження  значно поширились в роки першої світової війни в Австро-Угорщині, а потім і в усіх інших воюючих країнах. Після війни, у період часткової і тимчасової економічної стабілізації, їх було майже цілком скасовано. В умовах світової економічної кризи 1929-1933 рр., особливо з 1931 р., валютні обмеження знову стали дуже поширеними у зв’язку з різким погіршенням платіжних балансів багатьох країн, відпливом капіталів, крахом класичного золотого стандарту, масовим знеціненням валют. У цей період вони були покликані насамперед обмежити рух капіталів і виплати державних і приватних боргів. У 1930-ті роки 25 країн припинили платежі по зовнішніх боргах, а Німеччина з 1933 р. сплачувала заборгованість у доларах і фунтах стерлінгів німецькими марками, які зараховувалися на блоковані рахунки без права розпорядження ними і конверсії в іноземну валюту [7].

З початком Другої світової війни валютні обмеження одержали поширення практично в усіх найбільших країнах. Після війни їх не було впроваджено лише у США, Швейцарії, Канаді, а також деяких країнах Латинської Америки, змушених зберегти свободу валютних операцій під тиском США, зацікавлених у безпосередньому переказі капіталів і прибутків від своїх інвестицій у цьому регіоні [7].

У післявоєнний період виникла нова тенденція до міждержавного регулювання валютних обмежень через МВФ. Договір про створення МВФ приписував країнам, що його підписали, скасування валютних обмежень по поточних операціях і впровадження оборотності валют. Але в умовах післявоєнної розрухи, кризи платіжних балансів, виснаження валютних резервів ця вимога зустріла активну протидію держав Західної Європи.

З другої половини 1960-х років  і в 1970-1980-ті роки в умовах переплетення досить тяжких структурних криз у найбільших країнах лібералізація валютних відносин (в лютому 1961 р. країни Західної Європи скасували валютні обмеження для нерезидентів і резидентів) змінилась валютним протекціонізмом у формі встановлення бар’єрів на шляху руху товарів і капіталів. У різних країнах це повернення до валютних обмежень переслідувало різні цілі. Такі обмеження, введені в 1971-1973 рр. у ФРН, Франції, Швейцарії, країнах Бенілюкс і Іспанії, були покликані зменшити приплив іноземних капіталів, а прийняті в червні 1972 р. у Великобританії обмеження щодо руху капіталів у відношеннях із країнами стерлінгової зони мали на меті зниження відпливу капіталів в умовах переходу до режиму плаваючого валютного курсу фунта стерлінгів.

У 1970-ті роки характерною  рисою валютної політики в багатьох країнах стали обмеження або заборона на інвестиції нерезидентів і продаж національних цінних паперів іноземцям.

Застосовувані валютні обмеження  передбачали суворий контроль за здійсненням авансових платежів іноземним експортерам. Наприклад, у Бельгії в березні 1983 р. установлювалися  обмежені терміни продажу експортерами іноземної валюти за національну (30 днів), щоб ці кошти не були використані  для спекулятивних валютних операцій [7].

Аналіз застосування валютних обмежень як головної складової валютної політики в економічно розвинутих країнах  дозволяє дійти висновку, що крім широко використовуваних у нашій країні заходів, таких як здійснення валютних операцій тільки через уповноважені банки, обов’язковий продаж виручки експортерів (або її частини), ліцензування валютних операцій тощо, у світовій практиці досить поширені і інші способи. Серед них особливо виділяються обмеження позичкових операцій в іноземній валюті, що можуть здійснюватись лише з дозволу міністерства фінансів і при наданні інформації про розмір кредитів, що видаються; залучення іноземних кредитів за умови попереднього дозволу органів валютного контролю, обмеження участі національних банків у наданні міжнародних позик в іноземній валюті тощо.

Отже, валютні обмеження  можна розглядати як доцільний і навіть необхідний захід у визначених економічних умовах.

Особливу актуальність має  застосування валютних обмежень та валютного  контролю у країнах, економіка яких перебуває в стадії ринкової трансформації, оскільки ринкові інструменти валютного регулювання в цих країнах ще тільки починають формуватись. У зв’язку з цим такі країни в своїй зовнішньоекономічній діяльності стикаються з такими складними проблемами, як відплив капіталів, скорочення національних валютних резервів, різкі коливання грошово-кредитної системи й т. ін. Так, у країнах із стабільною економічною та політичною ситуацією за умови існування надійних гарантій повернення капіталу та процентів, які не тільки декларуються державою, а й суворо виконуються, а також вищої реальної процентної ставки експортерам вигідніше повертати валютну виручку в країну в найкоротші терміни, а інвесторам переводити вільні капітали з метою отримання вищого доходу, ніж тримати їх за кордоном на менш вигідних умовах. Але в країнах, економіка яких перебуває в стадії ринкової трансформації, економічні та політичні умови нестабільні, тому в експортерів часто виникає бажання не повертати валютні кошти в країну, а залишати їх за кордоном. Це призводить до відпливу капіталів як національних, так і іноземних, що дуже негативно відбивається на економіці країни взагалі, а зокрема призводить до дефіциту платіжного балансу, різкого підвищення попиту на національну валюту на внутрішньому валютному ринку, а отже, й до зниження вартості національної грошової одиниці. У зв’язку з цим держава має встановлювати такі валютні обмеження, які б перешкоджали відпливу капіталів. Наприклад, законодавчо встановлюють строки повернення в країну виручки від експортних операцій, а також товарів (робіт, послуг) за імпортом за умови попередньої оплати, обмеження щодо вивезення валютних цінностей громадянами, заборону проведення розрахунків у іноземній валюті на території країни. Отже, валютні обмеження в період ринкової трансформації економіки застосовуються з метою захисту національної економіки країни, регулювання платіжного балансу і є об’єктивною необхідність [8].

РОЗДІЛ 2. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ВАЛЮТНИЙ КОНТРОЛЬ НБУ В УКРАЇНІ.

1. Аналіз курсової політики НБУ на сучасному етапі.

Національний банк України використовує загальні інструменти реалізації валютної політики (дисконтну політику, операції на відкритому ринку, політику обов’язкових резервів) та окремі спеціальні інструменти, які поділяються на економічні (девізна політика, диверсифікація валютних резервів, регулювання режиму валютного курсу та політика девальвації і ревальвації валютного курсу) та адміністративні інструменти.

З 2001 р. і дотепер формування і реалізація політики курсоутворення в Україні здійснювалися на основі режиму таргетування валютного курсу. Орієнтири курсу визначалися, виходячи з умови збереження жорсткої прив’язки до курсу долара США. Грошово-кредитна політика переважно була спрямована на підтримку заданого курсу. Використання інтервенцій Національного банку в цей період мало характер «точкових» коригувань попиту та пропозиції валюти, а метою їх проведення було усунення дисбалансу на валютному ринку за передбачуваного рівня валютного курсу.

Заходи грошово-кредитної  політики у 2012 році спрямовувалися на стримування значних коливань валютного курсу та збалансування валютного ринку, забезпечення економіки платіжними засобами, стимулювання відновлення процесів кредитування, а також запровадження пруденційних заходів щодо підвищення надійності функціонування банківської системи. У листопаді 2012 року через внесення змін до законодавства було розширено інструментарій впливу Національного банку України на грошово-кредитний ринок (Національний банк України отримав право змінювати терміни розрахунку за операціями з експорту-імпорту та запроваджувати обов’язковий продаж експортної виручки). Отримані додаткові інструменти було застосовано наприкінці листопада 2012 року і вже в грудні ефективність їх застосування мала наочне підтвердження.

Так, у грудні 2012 року чистий середньоденний валютний попит знизився за безготівковими операціями в 3,4 рази, а за готівковими – у 6,9 рази. Чисте сальдо інтервенцій Національного банку України з продажу іноземної валюти за грудень становило 0,4 млрд. дол. США порівняно з 1,8 млрд. дол. США у жовтні та 1,7 млрд. дол. США в листопаді 2012 року. [10] 
 Реалізація грошово-кредитної політики в 2013 та подальших роках здійснюватиметься на засадах використання основних елементів монетарного режиму, що базується на ціновій стабільності. Так, в «Основних засадах грошово-кредитної політики на 2013 р.» зазначено, що Національний банк України планує відмовитися від зобов’язань щодо утримання на певному рівні або в певних межах обмінного курсу гривні до іноземних валют. Офіційний курс гривні до долара США встановлюватиметься на підставі її котирувань на міжбанківському ринку, сприяючи формуванню в суспільстві об’єктивної оцінки валютних ризиків. Водночас, ураховуючи, що динаміка обмінного курсу гривні має значний вплив на показники інфляції та якість балансів банків (в умовах значного рівня доларизації їх активів і зобов’язань), вживатимуться заходи щодо уникнення його суттєвих коливань.[9]

 В умовах тривалої нестабільності на світових фінансових ринках, яка містить суттєві загрози для макроекономічної та фінансової стабільності в Україні, посилюватиметься стабілізуюча роль міжнародних резервів. Ураховуючи це, грошово-кредитна політика в середньостроковій перспективі орієнтована на необхідність їх утримання на рівні, що забезпечує необхідний захист національної економіки від негативних зовнішніх шоків.

Цій самій меті підпорядковуються і заходи щодо встановлення та регулювання системи обмежень на валютному ринку. Планується, що заходи із валютної лібералізації узгоджуватимуться з темпами економічного зростання, підвищенням загального попиту на національну грошову одиницю з одночасним зниженням доларизації економічних відносин. Це у свою чергу безпосередньо пов’язано із здійсненням низки інституційних перетворень, які будуть прямо впливати і на стійкість фінансової системи та можливість підвищення курсової гнучкості гривні.

Зменшенню зовнішніх ризиків  стабільності грошової одиниці сприятиме  розвиток внутрішнього фінансового  ринку та забезпечення його стійкості

Передбачається активна участь Національного банку й у вирішенні питань щодо розвитку фондового ринку, у т.ч. – у реформуванні та забезпеченні ефективного функціонування національної депозитарної системи.

Реалізація валютно-курсової політики Національного банку в 2013 році враховуватиме стан платіжного балансу, характер коливань попиту та пропозиції іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, а також необхідність підтримки зовнішніх платежів Уряду та НАК “Нафтогаз України” та забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу гривні.

При цьому, планується, що поступове підвищення курсової гнучкості гривні узгоджуватиметься з темпами економічного зростання, рівнем конкурентоспроможності вітчизняної продукції, зниженням доларизації економічних відносин та посиленням стійкості національної фінансової системи, уключаючи її здатність автономно нівелювати шокові валютні коливання з використанням інструментів фондового ринку.

Національного банку не відмовляється  від проведення валютних інтервенцій, що зумовлюватиметься необхідністю досягнення інфляційних цілей, яким підпорядковані всі інші завдання грошово-кредитної політики.

Також зусилля Національного  банку спрямовуватимуться на збереження стабілізаційних можливостей міжнародних резервів як у частині підвищення курсової гнучкості гривні, так і певного покриття валютних ризиків.

2.2. Наслідки курсової  політики НБУ.