Валютний курс і валютна політика

                                                                   Зміст

Вступ

Ι. Валютний ринок……………………………………………………………………ст. 5

     Ι.1. Поняття та структура  валютного ринку……………………………...ст. 5-11

     Ι.2. Валютні операції………………………………………………………….ст. 11-16

Ι.3. Валютне регулювання та курсова політика Центрального банку. Особливості валютного регулювання та курсової політики Національного банку України…………………………………………………………………ст. 16-19

ΙΙ .Валютні  курси

     ΙΙ.1. Валютний курс і валютне котирування……………………………...ст. 20-22

     ΙΙ.2. Чинники, які впливають на валютний курс………………………...ст. 22-23

     ΙΙ.3. Вплив валютного  курсу на зовнішню торгівлю…………………….ст.23-25

ΙΙ.4. Економічні основи, режими та методи регулювання валютних курсів. Режим валютного курсу в Україні…………………………………………ст.. 26-27

ΙΙΙ. Валютна політика і валютне регулювання, їх особливості в Україні……ст. 28-33

Висновок

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                      Вступ

     Після  виборення Україною незалежності  надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) – українську гривню, яка є валютою. В Україні є грошові знаки чужоземних держав, найпоширенішими з яких є американський долар. Ці знаки – теж валюта. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів держави.

     Розвиток економіки та ефективне функціонування фінансової системи країни не можливе без адекватного державного регулювання економічних процесів, головним напрямом якого є валютна політика. В період розгортання фінансової кризи в Україні значно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних із валютою і валютно-фінансовою системою, адже чимало факторів спровокували значні коливання курсу гривні протягом короткого періоду часу.

    У  травні 2008 року відбулася ревальвація  гривні. Так, курс національної  валюти змінився із позначки 5,05 грн /дол. CША до 4,85 грн/дол. США,  а уже 15 липня курс гривні  був рекордно високим у даному  році – 4,5 грн/дол. США. Економічних передумов для такої ситуації не було, адже уже тоді відбулося погіршення зовнішньоекономічної позиції країни — зростання зовнішньоторговельного дефіциту, а також зовнішнього боргу, а історичний мінімум курсу долара США відносно євро спостерігався ще в квітні. Отже, на розгортання такої ситуації вплинули дії Національного банку (наприклад, центральний банк не скупляв надлишок валюти банків впродовж травня-липня 2008 року), який за допомогою ревальвації вирішив стабілізувати наростаючу інфляцію.  За даними Національного банку України в січні – травні 2008 р. інфляція становила до 31,1% у річному вимірі, потім динаміка змінилася уповільненням (до 22,3%). Наслідком цього стало поширення панічних настроїв серед населення, яке почало здійснювати продаж доларів США за заниженим курсом. Зменшилася довіра економічних агентів до Національного банку України як до гаранта стабільності і прогнозованості валютної динаміки.

    Ревальвація  гривні змінилася різким зниженням  курсу національної валюти у  жовтні 2008 року. Можна виокремити кілька основних причин девальвації гривні в даний період. Серед них - залучення банками зовнішніх запозичень з метою кредитування в Україні. Так, обсяг валового зовнішнього боргу внаслідок здійснених резидентами запозичень на зовнішніх ринках лише за 9 місяців 2008 року збільшився на 22,8 млрд. дол. США (на 27,5%) і станом на 01.10.2008 був оцінений в 105,4 млрд. дол. США, тобто 56,4% від ВВП країни. При цьому борг суто банківської системи станом на 01.02.2009 року становить 38,4 млрд. дол. США. Очевидно, що потреба обслуговування даної заборгованості зумовлює підвищення попиту на долари.

     Криза в США і Європі змусила західних інвесторів ще навесні 2008 року відмовитись від кредитування українських банків. Тому подальший притік іноземного капіталу  у вітчизняну банківську систему практично зупинився. Банки опинилися у ситуації, коли потрібно повертати кредити, залучені на зовнішньому ринку в іноземній валюті, а нові валютні кошти не надходять. Зрозуміло, що для погашення зовнішніх зобов’язань комерційні банки були змушені зменшити обсяги продажу іноземної валюти, а також купувати додаткові обсяги іноземної валюти на міжбанківському ринку за рахунок кредитів рефінансування в національній валюті, отриманих від Національного банку України. Такі дії банків призвели до зростання попиту на іноземну валюту на внутрішньому валютному ринку і до одночасного зниження її пропозиції, що спричинило ріст курсу іноземних валют по відношенню до національної грошової одиниці.

    Крім  того, на пропозицію іноземної валюти негативно вплинуло зростання від’ємного сальдо платіжного балансу, що, зокрема, було пов’язано із скороченням експорту продукції металургійного та хімічного комплексів унаслідок значного зменшення світового попиту і цін на неї. Загалом обсяг експорту  зменшився на 32,7 %  у січні 2009 року порівняно із січнем 2008 року. Варто зазначити, що тиск на валютний ринок спричинив відтік короткострокових капіталів з країни. Обсяги надходжень прямих іноземних інвестицій в Україну за січень 2009 року становили 259 млн. дол. США, що майже у 3 рази менше, ніж у січні 2008 року (757 млн. дол. США) та у 3,5 рази менше, ніж середньомісячний обсяг у 2008 році.

    Значний  ризик знецінення національної  грошової одиниці, що підкріплюється  непослідовністю валютної політики Національного банку України та складною політичною ситуацією, сприяє зниженню довіри до національної грошової одиниці та зростанню ажіотажного попиту на іноземну валюту як на основний і майже безальтернативний елемент портфеля активів у період кризи. Тому переважна частина населення намагається всі свої заощадження в гривні якнайшвидше перетворити на тверду іноземну валюту. В такій ситуації виник розрив між потребами населення у іноземній валюті та тією кількістю, яку пропонують банки, зважаючи на власні потреби. Ці фактори стали основними причинами активізації функціонування чорного валютного ринку.

Процес девальвації  гривні також викликав різке зниження платоспроможності громадян, що отримали кредити в іноземній валюті. За даними Національного банку України станом на 1 грудня 2008 року  сукупний обсяг кредитів у іноземній валюті сягав 391,573 млрд. грн. (у тому числі фізичним особам – 176,407 млрд. грн.), що складає 58,3% від загального обсягу кредитів у економіку. Як наслідок, зросла частка проблемних кредитів банків, що призводить до труднощів погашення банками власних зобов’язань.

Таким чином, в  умовах кризи зростає необхідність стабілізації валютних відносин за допомогою  адекватного валютного регулювання  з боку держави в особі Національного  банку України та Верховної Ради України. Основними напрямками такого впливу мають бути валютні інтервенції, а також застосування нормативних методів. Наприклад, ефективним заходом стало би відновлення обов’язкового продажу валютної виручки експортерів, що сприяло б збільшенню пропозицію валюти на внутрішньому валютному ринку.

    Отже, в умовах світової економічної  кризи, коли зростає потреба  в іноземній валюті з боку  усіх суб’єктів ринку, породжується  дисбаланс зовнішньої торгівлі  і внутрішньої стабільності національних грошей, роль ефективної валютної політики Національного банку України стає однією з найважливіших у системі заходів із подолання кризових явищ. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Ι.                                             Валютний ринок

     Валютний ринок - це сукупність економічних та організаційних форм, що пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму і валютних відносин. Під першою маються на увазі правові норми й інститути, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному рівнях. До другої входять щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти.

                          У системі валютного ринку можна виділити: 

-  міжнародний валютний  ринок; 

-   національний валютний  ринок. 

     Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо.

     Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

     Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін. [1,C. 55-57] 

Ι.1.                    Поняття та структура валютного ринку

    Валютні ринки - це офіційні центри, де здійснюється купівля-продаж валют на підставі попиту і пропозиції. Вони є сукупністю банків, брокерських фірм і великих корпорацій, особливо ТНК, що є основними учасниками цих ринків. 

ВИДИ  ВАЛЮТНИХ РИНКІВ залежно від обсягу, характеру валютних операцій і набору валют, які використовують: 

1-міжнародні = операції з валютами, які широко використовують у міжнародному платіжному обороті; 

2-регіональні = банки проводять операції лише з обмеженою кількістю вільно конвертованих валют;

3-національні = сукупність операцій, що здійснюються банками, розташованими на території даної країни, з валютного обслуговування своїх клієнтів, серед яких можуть бути компанії, приватні особи, а також банки, які не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій. Крім того, до операцій внутрішнього національного ринку можна зарахувати валютні операції, що здійснюються окремими компаніями між собою, операції між приватними особами, а також операції, які проводять на валютних біржах. 

     Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному "майданчику", який називається валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб'єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

    Діяльність позабіржового ринку безпосередньо пов'язана із здійсненням валютних операцій. На нього припадає близько 90 % обороту іноземної валюти, хоча роль валютних бірж залишається важливою. [5, C. 34-36] 

                         Особливості сучасних валютних ринків:

1. Посилилась інтернаціоналізація валютних ринків на базі інтернаціоналізації господарських зв'язків, широкого використання електронних засобів зв'язку і здійснення операцій та розрахунків за ними;

2. Операції здійснюються безперервно протягом доби в усіх частинах світу;

3. Техніка валютних операцій уніфікована, розрахунки здійснюються на кореспондентських рахунках банків;

4. Широкий розвиток електронних операцій з метою страхування валютних і кредитних ризиків;

5. Обсяги спекулятивних і арбітражних операцій набагато перебільшують валютні операції, пов'язані з комерційними угодами; кількість їх учасників різко зросла і включає не тільки банки і ТНК, але й інші юридичні і навіть фізичні особи;

6. Нестабільність валют, курс яких часто має свої тенденції, які не залежать від фундаментальних економічних факторів;

7. Інтенсивний розвиток ринку євровалют;

8. Лібералізація національних валютних законодавств і зміцнення внутрішніх валютних ринків тощo. [5, C. 45-46]  

                                   Групи суб'єктів валютного ринку:

1. Валютні біржі - біржі існують у багатьох країнах як самостійні фінансові установи. В більшості країн вони створюються як некомерційні установи, оскільки головна мета їх діяльності полягає не в забезпеченні високих прибутків, а в організації валютного ринку. У деяких країнах, зокрема, Україні та Росії, валютні біржі здійснюють функції обміну валют для юридичних осіб та формують ринковий валютний курс.

     Часто на багатопрофільних чи спеціалізованих біржах створюються спеціальні підрозділи, які займаються валютними операціями. В останні роки створено спеціалізовані валютні біржі, які обслуговують певні сегменти валютного ринку: Лондонська міжнародна біржа валютних ф'ючерсів (ІЛРРЕ), Європейська опціонна біржа в Амстердамі (ЕОЕ), Німецька термінова біржа у Франкфурті-на-Майні (ВТВ) тощо.

2. Комерційні банки - формують міжбанківський валютний ринок через здійснення всього спектра операцій з іноземною валютою.

     Банки здійснюють 85-95 % валютних угод між собою на міжбанківському валютному ринку, а також з торгово-промисловою клієнтурою.

3. Центральні банки - формування стратегії і тактики валютної політики, управління валютними резервами, вплив на головні чинники курсоутворення через валютні інтервенції, регулювання рівня облікової ставки тощо. Серед центральних банків найбільш впливовими є Федеральна резервна система США, банки Великобританії та Німеччини.

4. Підприємства, фінансові  установи, які здійснюють  зовнішньоекономічні  операції - мають постійний попит на іноземну валюту та створюють ЇЇ пропозицію залежно від спрямованості експортно-імпортних потоків. Вони є активними учасниками валютного ринку, проте здійснюють кредитно-депозитні, розрахункові та конверсійні операції переважно через комерційні банки.

5. Підприємства, міжнародні  корпорації, фінансові  установи, які здійснюють іноземні вкладення активів - працюють на міжнародних валютних ринках з метою:

-вкладення  виробничих інвестицій  у свої іноземні  філії та дочірні  підприємства;

-організації  діяльності на  міжнародному фондовому  ринку (особливо  на ринку державних цінних паперів іноземних країн),

-проведення  спекулятивних операцій  за рахунок різниці  у відсоткових  ставках та валютних  курсах на міжнародних  і національних  валютних ринках.

6. Фізичні особи - операції неторговельного характеру з приводу купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, у сфері туризму, переказу заробітної плати, гонорарів, пенсій, добровільних внесків тощо.

7. Валютні брокерські  фірми - переважно, працюють з біржами та банками, виконують функції посередників на замовлення своїх клієнтів за кредитно-депозитними, конверсійними чи дилінговими операціями. З розвитком електронних засобів міжбанківського зв'язку і здійснення валютних угод (Рейтер-ділінг, Телерейт). Значення брокерських фірм на міжбанківському валютному ринку знизилось, хоча вони продовжують брати участь в операціях приватних осіб і невеликих фірм. [2, C. 67-70] 

     РИНОК ЄВРОВАЛЮТ - частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють безготівкові депозитно-позичкові операції в інвалютах за межами країн-емітентів цих валют, тобто в євровалютах.

     Ринок євровалюти виник у 1950-х роках з розміщення доларових депозитів у європейських банках. У 60-70 рр. національні валюти, які виконували функції світових грошей, і насамперед долар США, поступово перетворились у тій частині, яка оберталась на світовому ринку, в так звані єврогроші - грошові одиниці, які вийшли з-під контролю національних урядових органів, вільно рухалися по світу і мали податкові та інші переваги порівняно з тими національними валютами.

     З другої половини 60-х років подібні зміни торкнулись німецької марки, голландського гульдена, французького і швейцарського франка. Внаслідок цього поряд з євродоларом виникли євромарки, єврогульдени, єврофранки тощо, тобто авуари, які не піддаються регулюванню з боку уряду.

     На відміну від національних ринків, де міжнародні операції проводять у національних валютах, операції на євровалютному ринку здійснюються в євровалютах. 

     Євровалюта - іноземна валюта, якою здійснюються операції за межами країни-емітента цієї валюти.

     Найважливішою з євровалют є долар, на частку якого припадало більше 2/3 сумарних банківських активів в євровалютах. В останні роки збільшується частка кредитів і позик у японських єнах. [4, C.89-90]

                                    Суб’єкти валютного ринку

     Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним.

     Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

     За своїм економічним змістом валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

     За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок - це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

     Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

     Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.

     Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

     Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

     За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб'єктами валютного ринку є:

- підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);

- інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;

- спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи;

- хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;

- посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо. [3, C. 70-81] 

     Провідне місце серед посередників валютного ризику займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні й інвалютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти. Тому банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами як безпосередньо один з одним, так і через валютні біржі. Торгівлю вони, ведуть за свої кошти і за кошти клієнтів. Для цього банки повинні одержати ліцензію від свого центрального банку.

     Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Проте коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією - пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.

     Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.

     Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі.

      Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв'язки між собою. Сучасні засоби зв'язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу. Ці тенденції захопили вже й Україну. З початку 2000р. перестала здійснювати операції з торгівлі валютою Українська міжбанківська валютна біржа. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок, на якому комерційні банки безпосередньо один в одного купують і продають валюту за свій рахунок чи за дорученнями клієнтів, які в цьому разі є кінцевими покупцями і продавцями валюти. Як свідчить світова практика, на секторі біржового ринку поступово зосереджується переважно окремі валютні операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання через біржу (ф'ючерсні, опціонні та ін.).

     Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські - Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту - Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб'єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв'язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні розмахи валютних потоків на світовому ринку.

[6, C. 123-126]

Ι.2.                                           Валютні операції

     Функції та операції валютного ринку. Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль.

Основними його функціями є:  

- забезпечення  умов та механізмів для реалізації  валютної політики держави;

- створення суб'єктам  валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

- забезпечення  прибутку учасникам валютних  відносин;

- формування  та урівноваження попиту і  пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;

- страхування  валютних ризиків;

- диверсифікація  валютних резервів.

     Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій. Під валютними операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Ці  операції класифікуються за кількома критеріями.

1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:

     - касові, або операції з негайною поставкою;

     - строкові.

2. За механізмом здійснення операцій: