План

     ВСТУП

1. Суть валюти та валютні відносини. Конвертованість валюти.
2. Валютний ринок.
3. Валютний курс.
4. Особливості функціонування валютної системи України.

Висновки

список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

вступ

     Для успішного виконання валютної політики в Україні створено відповідну систему  державних органів у сфері  валютного регулювання і валютного контролю. Валютна політика здійснюється насамперед Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України та низкою міністерств і відомств. Система та повноваження державних органів у сфері валютного регулювання закріплені в Декреті Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, особливо це стосується функцій Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

     Функції, повноваження та деякі інші елементи правового статусу цих органів  у сфері валютного регулювання  визначені в Декреті «Про систему  валютного регулювання і валютного  контролю». Аналіз норм цього декрету (ст. 11—13) дає можливість зробити  висновок про те, що в ньому визначені  здебільшого повноваження Кабінету Міністрів України і Національного  банку України.

           При написанні роботи були використані роботи 4-5 авторів, серед яких такі як Дахно І., Мороз  А.М., Васюренко О.В., Мітенко В.І.

1. Суть  валюти та валютні  відносини. Конвертованість  валюти.

     Валюта, валютні відносини, національна  валютна система — важливі складові національної грошової системи. Валютні відносини в Україні, з одного боку, залежать від міжнародних валютно-фінансових відносин, а з другого боку, визначаються особливостями розвитку національної економіки і діючими економічними відносинами.

     Законодавчою  основою функціонування валютних відносин в Україні залишається Декрет Кабінету Міністрів України "Про  систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. №15-93. Вказаний декрет розпочав процес формування правової бази здійснення валютних операцій на території України, проведення валютного регулювання, діяльності банківських установ у сфері валютних відносин.

     В умовах командної економіки у  колишньому СРСР діяв механізм монополії  зовнішньої торгівлі і валютної монополії. Виключне право здійснювати операції з валютними цінностями (іноземною  валютою) мала лише держава. Від її імені  всі валютні операції проводили  Зовнішекономбанк і Держбанк СРСР. З переходом до ринку ситуація у зовнішньоекономічній і валютній сфері докорінно змінилася. Значно розширилось коло суб’єктів валютних відносин. Операції з валютними цінностями тепер на основі ліцензії НБУ мають право проводити всі установи комерційних банків і всі суб’єкти господарської та підприємницької діяльності. Діє принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, який полягає у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки зі своїми партнерами.

     Об’єктом  валютних відносин в Україні є  валютні цінності, а саме: валюта України; платіжні документи та цінні  папери, виражені у валюті України; іноземна валюта; платіжні документи та цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах; монетарні метали. Особливе місце серед валютних цінностей посідає іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави.

     Отже, валютні цінності включають найрізноманітніші  види валютних активів з різним рівнем ліквідності. Найліквіднішою серед валютних цінностей є валюта. Валюта – це грошова одиниця, що використовується у міжнародних економічних відносинах.

     Суб’єктами  валютних відносин є:

     –  резиденти: фізичні особи (громадяни  України, іноземні громадяни, особи  без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, хто тимчасово перебуває за кордоном; юридичні особи з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

     –   нерезиденти: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України; юридичні особи з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності  з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України;

     –   уповноважений банк – будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію НБУ на проведення валютних операцій, який також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

     У кожній країні світу функціонує своя національна валютна система як правова та інституціональна форма організації валютних відносин.

     До  складових елементів національної валютної системи відносяться: національна валюта, умови її конвертованості, режим курсу національної валюти, валютні обмеження в національній економіці, механізми валютного регулювання і контролю, регламентація використання іноземної валюти і міжнародних платіжних та кредитних засобів обігу, режим функціонування національного валютного ринку та ринку монетарних металів. Стан валютної ліквідності країни, режим міжнародних розрахунків тощо. До складу національної валютної системи України входять і відповідні інституціональні ланки – НБУ, комерційні банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватно-комерційні інституції, що беруть участь у валютних відносинах.                              

     1 серпня 1995 р. відповідно до Указу  Президента України було припинено  використання в нашій країні  іноземної валюти як засобу платежу. Тим самим започатковано реальне обмеження доларизації вітчизняної економіки.

     Конвертованість, або оборотність, національної грошової одиниці – її здатність вільно обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби-і навпаки, за діючим курсом. Конвертованість передбачає можливість вільної купівлі та продажу іноземної валюти за національну. Без конвертованості національної грошової одиниці резиденти не можуть включитися у зовнішньоекономічну  діяльність.

     Конвертованість національних валют є однією з  основних статутних вимог МВФ (Міжнародного валютного фонду) для своїх членів (cт.VIII Статуту МВФ).

     Розрізняють такі види конвертованості валюти:

     –  повна конвертованість, при якій здійснюється вільне (без жодних обмежень) використання національної валюти для  всіх категорій суб'єктів підприємництва на будь-які цілі;

     –   часткова конвертованість, при якій вводяться певні обмеження на обмінні операції; обмін національної валюти на іноземні дозволяється тільки для певних категорій суб'єктів підприємництва або за певними видами операцій.

     Нагальною є проблема підвищення рівня конвертоздатності української національної валюти – гривні. З вересня 1996 р. Україна стабільно забезпечує конвертованість гривні за поточними операціями.

      НБУ використовує в своїй діяльності і доводить до відома уповноважених  банків класифікатор іноземних валют, які перебувають з обігу та є законним платіжним засобом  на території відповідних іноземних держав і можуть бути використані при здійсненні торговельних та неторговельних платежів суб'єктами підприємницької діяльності і банками України.

      Всі види валют у класифікаторі поділені на три групи:

      1) вільно конвертовані валюти, які  без обмежень обмінюються на інші види валют і курси яких конвертуються НБУ.

      2)валюти  з обмеженою конвертованістю,  які обмінюються на інші валюти з певним обмеженням і крос-курси яких визначаються НБУ;

      3)неконвертовані  валюти, які не обмінюються на  інші валюти і курси яких не котируються і не визначаються НБУ.

     До  групи неконвертованих валют  у класифікаторі НБТ відносяться  усі інші валюти, які не включені до першої та другої груп валюті. 

     2. Валютний ринок

     Валютний  ринок — це: 1) підсистема валютних відносин у ході операцій купівлі-продажу  іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах; 2) інституціональний механізм (сукупність установ і організацій — банки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що забезпечує функціонування валютних ринкових механізмів.

     Валютний  ринок в Україні — це переважно  міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу  іноземних валют. Шляхом проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів).

     Суб'єктами валютного ринку є:

     –   продавці валюти;

     –   покупці валюти;

     –   посередники.

     Операції  з продажу-купівлі іноземної валюти здійснюються уповноваженими банками  за письмовими дорученнями клієнтів з оплатою комісійної винагороди на умовах домовленості.

     Будь-яка  операція уповноваженого банку із купівлі  іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, в тому числі через інший уповноважений банк, у якому відкриті кореспондентські рахунки як у гривнях, так і в іноземній валюті, має бути в обов'язковому порядку відображена у балансі банку. Для комерційних банків України запроваджена звітність про здійснення валютних операцій на міжбанківському валютному ринку в розрізі продажу та валютних надходжень на користь резидентів, а також про здійснення операцій з рахунку “лоро”.

     Важливим  напрямом становлення і подальшого розвитку внутрішнього валютного ринку  в Україні є його лібералізація  га децентралізація. Поки що валютний ринок в Україні за багатьма позиціями  монополізований УМВБ. 

     3. Валютний курс

     Валютний  курс за своїм економічним змістом  є ціною грошової одиниці даної країни, яка виражена в грошових одиницях іншої країни; це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке фіксується для обміну валют при здійсненні валютних, і в цілому зовнішньоекономічних операцій.

     Курси іноземних валют встановлюються шляхом їх котирування відповідно до діючих законодавчих норм та практики, яка склалася.

     У банківській практиці встановлюється курс продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця, за яким банки  купують валюту. Повне котирування  включає курс покупця і курс продавця. Різниця між курсами продавця (продажа) і покупця (купівля) – маржа – є для банків джерелом прибутку.

     У реальній практиці валютних відносин використовують такі види валютних курсів:

     2) плаваючі (гнучкі);

     3) змішані.

     Фіксований  валютний курс передбачає наявність  певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами. При змішаному  валютному курсі держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс іншими словами можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого “курсового валютного коридора” – встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу.

     Важливу роль у встановленні валютного курсу  гривні мають результати торгів валютними цінностями на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). Використання уповноваженими банками на міжбанківському валютному ринку курсу останніх біржових торгів формально настає після закриття торгів на УМВБ.

     Повідомлення  про офіційний курс гривні надсилається регіональним управлінням НБУ після проведення біржових торгів.

     Офіційний курс гривні використовується при здійсненні всіх операцій продажу та купівлі іноземної валюти, в бухгалтерському обліку всіх операцій в іноземній валюті, розрахунків з бюджетом і митницею, при плануванні та аналізі зовнішньоекономічної діяльності, ціноутворенні, складанні оперативної, бухгалтерської та статистичної звітності, для міждержавних розрахунків. Офіційний курс використовують усі резиденти України та нерезиденти.

     Валютні відділи установ банків зобов'язані  здійснювати постійний контроль за змінами у валютних курсах шляхом введення всіх необхідних даних у  комп'ютерну мережу. 

     4. Особливості функціонування  валютної системи  України.

     Механізм  валютного регулювання в Україні  включає сукупність заходів, які  проводяться НБУ, Міністерством  фінансів, Державною податковою адміністрацією, іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин.

     Конкретний  зміст валютного регулювання  визначається чинним законодавством і  правовими нормами держави. Він  має враховувати досягнутий рівень розвитку валютного ринку з Україні і особливості здійснення валютних операцій на ньому.

     Головним  виконавчим органом управління валютной: сферою в Україні є НБУ. У його компетенції: визначення сфери і порядку обігу на території держави іноземної валюти, встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення ними банківських операцій з валютними цінностями, забезпечення виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю тощо.

     Важливою  складовою валютного регулювання  є валютний контроль, мета якого  полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.

     Функції контролю у сфері валютного регулювання  покладені й на інші органи, зокрема на уповноважені банки, Державну податкову адміністрацію України, Міністерство зв’язку України, Державну митну службу України. Так, уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв’язку України контролює додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей.

     Важливе значення у зміцненні контролю за використанням валютних цінностей  має Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, які  незаконно знаходяться за її межами»  від 18 червня 1994 р. Відповідно до цього  Указу суб’єкти підприємницької  діяльності, незалежно від форм власності, повинні у десятиденний строк  продекларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) із зазначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які перебувають за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за кордоном. Крім того, Указ зобов’язує подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їхніх рахунках у банках та в інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Надалі таке декларування здійснюється щоквартально.

     Національний  банк України та Головна державна податкова інспекція України  мають забезпечити суворе збереження таємниці щодо одержаної інформації.

     Валютному контролю підлягають усі валютні  операції за участю резидентів і нерезидентів. Органи, що здійснюють валютний контроль (НБУ, уповноважені банки, Державна податкова адміністрація, Державний митний комітет України, Міністерство зв'язку України), мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських розрахунків в іноземній валюті у межах своїх повноважень.

     Державна  податкова адміністрація здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території держави. ДПА затверджує критерії перевірки дотримання банками законодавства з питань, які належать до компетенції Головного управління валютного контролю. Серед цих критеріїв законність і вчасність розрахунків резидентів і нерезидентів через рахунки “ЛОРО”; дотримання резидентами термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями; обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті; підстави перерахування валюти за кордон; виконання „ термінів розрахунків банків за зовнішньоекономічними угодами; 100-відсотковий продаж валюти, яка повертається при невиконанні зовнішньоекономічного контракту тощо.

     Державний митний комітет здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

     Уповноважені  банки здійснюють контроль за валютними  операціями, що проводяться резидентами  і нерезидентами через ці банки.

     Міністерство  зв’язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

     В Україні поки що діє порядок обов'язкового продажу надходжень від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті. Обов'язковий продаж іноземної валюти здійснюється уповноваженими банками, в яких суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають валютні рахунки.

     Валютні кошти, зараховані на розподільчі рахунки  в банках, підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку у розмірі 50 відсотків. Решта 50 відсотків зараховується на розрахунковий рахунок даного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності і використовується ким відповідно до правил валютного регулювання.

     Такий порядок почав застосовуватися  в Україні з вересня 1992 р.

     Система обов'язкового продажу іноземної  валюти не є економічно вигідною. Вона використовується, як правило, в умовах нестабільної економіки. При досягненні фінансової стабілізації і зміцненні валютного курсу національної грошової одиниці має застосовуватися інший, – єдиний режим валютного обігу. Господарський суб’єкт повинен мати право вільного вибору валюти, в якій би він зберігав свої грошові кошти. НБУ стає невигідним в умовах стабільної гривні витрачати її на скуповування валюти іноземних держав і таким чином підтримувати стабільність їхніх курсів. В умовах цивілізованих ринкових відносин резидент повинен мати право на повне використання всієї валютної виручки, що надходить до нього. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ

     Українська  держава, враховуючи значення валютного  регулювання для успішного соціально-економічного розвитку країни, визначає систему  державних органів у цій сфері.

     До  системи органів, покликаних забезпечити  валютне регулювання і валютний контроль, насамперед слід віднести Верховну Раду України, Кабінет Міністрів  України, Національний банк України, ряд  міністерств та відомств (Міністерство зовнішніх економічних зв’язків, Міністерство фінансів, Державний митний комітет та ін.).

     Щодо  повноважень Національного банку  України у сфері валютного  регулювання, то вони зводяться до таких. НБУ здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної  політики України; складає разом  з Кабінетом Міністрів України  платіжний баланс України; контролює  дотримання затвердженого Верховною  Радою України ліміту зовнішнього  державного боргу України; визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених  банків нерезидентам; видає у межах, передбачених зазначеним Декретом, обов’язкові  для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку  України; нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях; установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

     Важливі функції у сфері валютного  контролю покладено також на Державну податкову адміністрацію України, Державну митну службу України, Держкомзв’язок України.

     Деякі питання валютного регулювання  вирішують Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевих рад, яким надано право формувати  відповідно республіканський та місцеві  валютні фонди шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами сум видатків, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством, і розпоряджатися коштами цих валютних фондів.

     Така  основна характеристика ролі державних  органів у сфері валютного  регулювання і валютного контролю.

     \

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

А. Нормативно-правові  акти

1. Конституція України
2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р., Закон України "Про Національний банк України" від 27.02.2004.

Закону України  “Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим” від 10 лютого 1998 р.

3. Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, які незаконно знаходяться за її межами» від 18 червня 1994 р.
4. Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні / Затверджена постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001р., Положення НБУ “Про кредитування” Затверджено постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р.

В. Список використаної літератури

1. Мороз А. Основи банкiвської справи, К: Лiбра, 1994р.
2. Васюренко О.В. Банківські операції.-К.-2002.-255с
3. Мітенко B.I. та ін. Основи лізингу: Навчальний посібник / Серія "Бібліотечка банкіра". - К.: Т-во "Знання", КОО, 1997. - 138с.
4. Дахно Іван Іванович Міжнародне економічне право.- К.: МАУП, 2000.- 158с.
5. Банкiвська ециклопедiя. Пiд редакцiєю Мороза А.М., К.: Ельтон, 1993р.