Валютні операції банку

ВСТУП

Ризики властиві будь-якому виду соціально-організованої  діяльності, особливо пов’язаної з  обслуговуванням операцій фінансового  ринку, до яких відносяться операції з іноземною валютою. Ігнорування базових принципів управління валютним ризиком може призвести до банкрутства учасників валютних відносин, а часом - до криз світового масштабу. Гострота проблеми посилюється тим, що суб’єкти валютного ринку України тільки освоюють ринкові методи управління валютними операціями. У зв'язку з цим розробка дієвих і ефективних методів, моделей і інструментів управління валютним ризиком має особливу актуальність.

Саме з цих  причин дослідженням даної теми займається багато як вітчизняних, так і закордонних вчених, , а саме: С. Стельмах, А. Мороз, О. Лаврушин, Л. Примостка, І. Сало та інші.

Метою даної роботи є дослідження механізму управління валютним ризиком банку та визначення напрямків його вдосконалення.

Зазначена мета потребує вирішення  наступних задач:

• розглянути теоретичні основи управляння валютним ризиком банку;
• ознайомитися з особливостями управління валютним ризиком в АТ

«УкрСиббанк»;

• визначити напрямки вдосконалення системи управління валютним ризиком АТ «УкрСиббанк»;

Об’єктом дослідження виступає процес управління валютним ризиком банку.

 Предметом є механізм  управління валютним ризиком  банку АТ «УкрСиббанк».

1 ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ

1.1 Сутність та значення валютних операцій у банківській діяльності

.Під валютними операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Таким чином, валютні операції –  це операції:

• пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком тих, що здійснюються між резидентами у валюті України;
• пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;
• пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням по території України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за кордон валютних цінностей.

Розглянемо докладніше кожну групу  операцій, що відносяться до валютних.

1. Конверсійні операції:

• угоди з негайною поставкою типу «today», «tomorrow», «spot»;

• строкові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні;
• угоди типу «swap»;
• валютний арбітраж: просторовий, часовий, конверсійний валютний.

2. Кореспондентські відносини з іноземними банками:

• встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;
• самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;
• досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародних розрахунках;
• робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків;
• встановлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або уповноважених банків.

3. Відкриття та ведення валютних рахунків:

• відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам і нерезидентам), фізичним особам;
• нарахування процентів по залишках на рахунках;
• надання овердрафтів (особливим клієнтам згідно з рішенням керівництва банку);
• надання виписок у міру здійснення операції;
• оформлення архіву рахунку за будь-який проміжок часу;
• виконання операцій з розпорядження клієнтів відносно коштів на їхніх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);
• списання сум, передбачених законодавством;
• контроль експортно-імпортних операцій.

4. Неторгові операції:

• купівля та продаж готівкової іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті;
• інкасо іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті;
• випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів;
• купівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків;
• оплата грошових акредитивів і виставлення аналогічних акредитивів;
• організація роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах.

5. Операції із залучення та розміщення валютних коштів:

• кредитні;
• депозитні;
• з цінними паперами;
• лізингові;
• форфейтингові;
• факторингові.

Валютні операції здійснюються на внутрішньому і міжнародному ринках. На внутрішньому ринку – з резидентами України  у межах, встановлених нормативними актами Національного банку України. На міжнародному ринку – з нерезидентами  у межах, встановлених нормативними актами НБУ.

Валютні операції поділяються на активні  і пасивні операції. Пасивні операції – створення валютних резервів в  іноземній валюті та прийом депозитів  в іноземній валюті:

• продаж за іноземну валюту цінних паперів, емітованих резидентами України і номінованих у національній валюті (включаючи власні цінні папери банку);
• отримання кредитів в іноземній валюті від інших уповноважених банків.

Активні операції – використання створених валютних резервів:

• видача кредитів в іноземній валюті;
• купівля за іноземну валюту цінних паперів, номінованих у національній валюті.

1.2 Нормативні документи, що регламентують здійснення банками операцій в іноземній валюті та розмір відкритої валютної позиції

Регулювання готівкових валютних операцій комерційних банків України здійснюється Національним банком України згідно наступних документів:

1. «Правила використання готівкової  іноземної валюти на території України»

2. «Інструкція про порядок організації  та здійснення валютно-обмінних операцій на території України»

3. «Правила здійснення за межі України та в Україні переказів фізичних осіб за поточними валютними неторговельними операціями та їх виплати в Україні»

Згідно з «Правилами використання готівкової іноземної валюти на території  України», готівкова іноземна валюта на території України використовується в наступних банківських операціях:

а) Використання готівкової іноземної валюти з поточних рахунків для забезпечення витрат на відрядження  працівників за кордон резидентами - юридичними особами та фізичними  особами - підприємцями та іноземними представництвами;

б) Використання готівкової іноземної валюти з поточних рахунків для забезпечення експлуатаційних  витрат, пов'язаних з обслуговуванням  транспортних засобів за кордоном, юридичними особами - резидентами та іноземними представництвами;

в) Використання готівкової іноземної валюти морськими агентами з метою виконання зобов'язань  перед нерезидентами;

г) Інші випадки використання готівкової іноземної валюти з поточних рахунків.

Регулювання безготівкових  валютних операцій комерційних банків України здійснюється Національним банком України згідно наступних  документів:

1) « Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах»;

2) «Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою» ;

3) «Положення про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів» .

4) «Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями» .

Регулювання рівня валютного  ризику в валютних операціях комерційних  банків України здійснюється Національним банком України згідно «Інструкції про порядок регулювання діяльності комерційних банків України» .

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті.

Валютна позиція відкрита — сума активів та позабалансових вимог  у певній іноземній валюті не збігається із сумою балансових і позабалансових зобов’язань у цій самій валюті. Відкрита валютна позиція містить  додатковий ризик у разі зміни  валютного курсу.

З метою забезпечення стабільності на валютному ринку України та  відповідно  до  вимог статей  7  і 44  Закону  України "Про Національний  банк  України",  статті 73 Закону України "Про банки і банківську  діяльність" , а  також  на підставі  пункту 6 Положення про порядок встановлення Національним банком України лімітів відкритої валютної позиції та  контроль  за їх  дотриманням  уповноваженими банками,  затвердженого постановою Правління Національного  банку  України установив  для уповноважених банків такі ліміти відкритої валютної позиції:

• ліміт загальної   довгої  відкритої  валютної  позиції  банку (Л13-1) - не більше 5%;
• ліміт загальної короткої  відкритої валютної  позиції банку (Л13-2) - не більше 10%.

На розмір відкритої  валютної позиції банку впливають:

1)купівля та продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти,

2)усі строкові угоди — форварди, опціони, ф’ючерси та ін.;

3)одержання іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які обліковуються на відповідних рахунках (коли банк одержує дохід або збиток в іноземній валюті, він обліковується в національній валюті на день валютування)

4) купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

5)надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

6)погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);

7)формування резервів в іноземній валюті за рахунок витрат;

8)інші обмінні операції з іноземною валютою.

1.3. Сутність валютного ризику банку та необхідність запровадження системи управління ним.

Під валютним ризиком  розуміють можливість грошових утрат  суб'єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Під суто економічним кутом зору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами.

З погляду практики виникнення валютного ризику пов'язано  зі станом валютної позиції, тобто співвідношенням  між вимогами й зобов'язаннями щодо іноземної валюти. У разі закритої валютної позиції, тобто коли вимоги й зобов'язання збігаються, ризик  зведено до мінімуму. Коли ж валютна  позиція відкрита, суми вимог і  зобов'язань не збігаються, через  що й виникає валютний ризик. У  такому разі банкові доведеться в  майбутньому купувати валюту за новим  курсом і продавати за старим. Якщо за відкритої валютної позиції сума валютних зобов'язань банку перевищує  суму вимог, то це буде коротка валютна  позиція, якщо ж навпаки, — довга. Збитки виникають тоді, коли доводиться відповідно до раніше укладеної угоди  продавати валюту за курсом, нижчим від поточного, а купувати (прийняти раніше куплену валюту) за курсом, вищим  від нього.

Система  управління  фінансовими  ризиками  обов’язково  передбачає проведення наступних процедур:

• оцінки рівня ризику,
• -проведення процедур з його усунення або мінімізації,
• -моніторинг та контроль.

 Оцінка  займає  важливе   місце  в  системі управління  ризиком. Національний  банк  визначив  систему для оцінки  кожної  категорії ризику. Система оцінки ризиків надає можливість в послідовний спосіб вимірювати ризики і визначати, яких наглядових процедур необхідно вжити. Аналіз  науково–методичної  літератури  з  досліджуваної  тематики показав, що для оцінки валютного ризику, як правило, враховують наступні показники: 

–  існування  адекватної,  ефективної,  доведеної  до  виконавців внутрішньої  нормативної  бази  (положень,  процедур  тощо)  стосовно управління валютним ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи  з  принципів  корпоративного  управління,  а  також  відповідної практики виконання  її вимог;

–  обсяг  балансових  та  позабалансових  статей,  які  підлягають переоцінці  у  зв’язку  зі  змінами  поточного  валютного  курсу  та  строкового валютного курсу;

–  структуру  балансових  та  позабалансових  статей  за  такими факторами: валюта, продукти;

–  строк  існування  або  очікуваний  строк  подальшого  утримання  позицій;

–  розмір і строк неузгоджених грошових потоків;

–  розмір позицій у валютах, обсяги торгівлі якими є обмеженими;

–  потенційну величину втрати капіталу у зв’язку з перерахуванням валютних  позицій у їх гривневий еквівалент у разі зміни валютних курсів, враховуючи останні тенденції та прогнози;

–  наявність  своєчасної,  точної  та  інформативної  управлінської 

інформації;

–  рівень і кваліфікацію керівництва та персоналу;

–  наявність  відповідних  механізмів  контролю  для  моніторингу  точності інформації, належних облікових підходів і дотримання внутрішніх положень, нормативно–правових актів або законів.

Вимірювання  валютного  ризику  здійснюється  по  відношенню  до фінансових  інструментів,  чутливих  до  зміни валютних  курсів.  Банківська установа може використовувати методи вимірювання валютного ризику, до числа  яких  належать:  геп–аналіз,  VaR–метод,  стрес–тестування  та  інші методи.

Одним  з  найбільш  популярних  вимірників  ризику  є  VAR  (Value–at–risk). Його можна визначити як максимально можливий збиток для даного портфеля  позицій  в  межах  інтервала  відомої  упевненості  в  деякому тимчасовому відрізку. До одного розрахунку включаються розмір позиції і можлива зміна її  ціни.  Розрахунок  VAR  повинен дозволити отримати відповіді на питання: «Що банк може втратити при руху ціни?» або чи «Може банк бути упевнений з 99–відсотковою вірогідністю, що не втратить певну суму грошей?». Проведений  аналіз  дозволив  виділити  ряд  переваг  та  недоліків застосування методологіі VaR. Дана методологія дозволяє:

 –  оцінити  ризик   в  термінах  можливих  втрат,  співвіднесених  з вірогідністю  їх виникнення; 

–  вимірювати ризики на різних ринках універсальним чином; 

–  агрегувати ризики за окремими позиціями  в єдину величину для всього портфеля, враховуючи при цьому інформацію про кількість позицій, і волатильності на ринку . 

До  інших  важливих  достоїнств  VaR  належать: простота  й наочність розрахунків,  консолідація  інформації,  можливість  порівняльного  аналізу втрат і відповідних їм ризиків. 

До  недоліків VaR належать сильні і слабкі припущення про властивості фінансових ринків, поведінку економічних агентів на цих ринках, про вигляд і параметри емпіричної  функції розподілу вірогідності,  про чутливість портфеля. 

Методологія  VaR  добре  застосовується  на  стабільних  ринках,  проте  перестає  адекватно  відображати  величину  ризику,  коли  на  ринках відбуваються швидкі або різкі зміни. Якщо ринкові умови істотно міняються, наприклад, стрімко змінюються ціни, різко змінюється ліквідність ринку або кореляція між активами, то VaR врахує ці зміни через певний проміжок часу, тільки накопичивши необхідну статистику подій і даних. Протягом же цього тимчасового інтервалу будь–які оцінки VaR будуть некоректні.  Проте VaR є дійсно універсальним методом оцінки ринкових ризиків, важливим елементом культури сучасного менеджменту ризику.

На  відміну  від  методології  VaR,  де  на  основі  поточної  ринкової тенденції можна спрогнозувати  зміни вартості валютної позиції, процедура  стрес–тестування  передбачає  попереднє  визначення  (встановлення)  змін чинників ризику, котрі можуть виходити за межі ринкової кон’юнктури. У цьому полягає зміст  стрес–тестування:  визначити особливо  вразливі  місця окремих сфер  діяльності  банку шляхом  умовного  припущення  можливих подій,  ймовірність настання  яких  є невелика,  але їхні  наслідки  для банку можуть бути катастрофічними .

На  думку  НБУ,  кожен  банк  має  розробити  власну  процедуру  проведення стрес–тестування та запровадити  свої моделі для аналізу впливу різних  факторів  ризику  на  фінансовий  результат  із  врахуванням індивідуальності  ризикового  портфеля  та  специфіки  своєї  діяльності.  При цьому НБУ зазначається, що сценарії стрес–тестування є ефективними, якщо вони:

–  передбачають тільки істотні зміни  чинників;

–  під  час  розрахунку  результативних  показників  враховують більшість базових чинників ризику.

Кожен банк, який є себе активним учасником  валютного ринку, при побудові  власної  системи  ризик–менеджменту  повинен  окремо  зупинитись на  перспективах  застосування  методології  розрахунку  співвідношення вартості  до  ризику  для  визначення  впливу  щоденної  мінливості (волатильності) валютних курсів на рівень ризиковості операцій.  Дослідження особливостей управління валютним ризиком показало, що на сьогодні в Україні існує ряд проблем, серед яких: 

–    ретроспективний  підхід  до  процесу  управління  валютним ризиком; 

– недостатність комплексного і всебічного регулювання валютних правовідносин; 

–  низька  ефективність  систем  менеджменту  та  контролінгу валютного ризику в банках; 

–  відсутність  дієвого  строкового  валютного ринку,  інструменти якого дозволяли б ефективно хеджувати валютний ризик.

Щоб  вирішити  проблеми,  які  пов’язані  з  організацією ефективного процесу  управління  валютним  ризиком  банки  використовують різноманітні методи, основні з яких зображені на рисунку 1.1

Рисунок 1.1  Основні інструменти мінімізації  валютного ризику

В  умовах  нестійкості  фінансового  ринку  найбільш  дієвим  методом  управління валютною позицією є лімітування. 

Система  лімітів,  що  регулює  рівень  валютного  ризику  банку, поділяється  на  зовнішні  ліміти,  що  встановлюються  НБУ,  та  внутрішні ліміти,  що  найчастіше  визначаються  комітетом  з  управління  активами  та пасивами банку.

Банки  в  Україні  мають  здійснювати  розрахунок  дотримання  лімітів  загальної  відкритої  (довгої/короткої)  валютної  позиції  (Л13–1,  Л13–2). 

Ліміт  загальної  довгої  відкритої  валютної  позиції  банку  (Л13–1) визначається  як  співвідношення  величини  перевищення  обсягу  вимог  за купленою  іноземною  валютою  та  банківськими  металами  над  обсягом зобов’язань у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку. 

Ліміт  загальної  короткої  відкритої  валютної  позиції  банку  (Л13–2) визначається як співвідношення величини перевищення обсягу зобов’язань  за проданою іноземною валютою та банківськими металами над обсягом  вимог у гривневому еквіваленті  до регулятивного капіталу банку. 

Ліміт  загальної  короткої  відкритої  валютної  позиції  банку  (Л13–2)

залишається на рівні 10% .

НБУ зобов`язав банки щодня виконувати вказані ліміти. На сьогодні звітними  даними  вважається  середньоарифметичне  значення  ліміту  за місяць.

Отже, ліміти НБУ, як і інші законодавчі  обмеження діяльності банків на валютному  ринку, виступають у якості обмежень «апетиту» вітчизняних банків до валютного ризику. На практиці банки  найчастіше встановлюють більш жорсткі  ліміти відкритої валютної позиції, ніж ті, що встановлюються регулятором.

Також банк може встановлювати диверсифікаційні ліміти, основними з яких є: 

–  територіальні ліміти (субліміти на окремі континенти, субліміти

на  країни, субліміти на територіальні одиниці, субліміти на міста тощо); 

–  галузеві ліміти (обмеження операцій у розрізі окремих галузей); 

–  ліміти  на  клієнтів/контрагентів  (субліміти на  групи пов’язаних

клієнтів/контрагентів,  субліміти на окремих клієнтів/контрагентів, субліміти

на  посередників (біржі, торговельні майданчики, окремих брокерів). 

Ліміт  валютної  позиції  визначається  щодня  й  окремо  щодо  кожної іноземної валюти. Для визначення нормативу за кожною іноземною валютою  береться  підсумок  за  всіма  балансовими  та  позабалансовими  активами  та зобов’язаннями банку у даній валюті. 

На  розмір відкритої валютної позиції комерційного банку впливають:

–  купівля  (продаж)  готівкової  та  безготівкової  іноземної  валюти, поточні  й  строкові  операції  (на  умовах  своп,  форвард,  опціон  та  інші),  за якими  виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно  від способів та форм розрахунків за ними;

–  одержання  (сплата)  іноземної  валюти  у  вигляді  доходів  або витрат  та  нарахування  доходів  і  витрат,  які  враховуються  на  відповідних рахунках;

–  купівля  (продаж)  основних  засобів  і  товарно–матеріальних цінностей за іноземну валюту;

–  надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

–  погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунка  витрат);

–  інші обмінні операції з іноземною  валютою (виникнення вимог в одній  валюті  при  розрахунках  за  ними  в  іншій  валюті,  у тому  числі національній,  що  призводять  до  зміни структури активів за  незмінності пасивів, і навпаки). 

До  методів мінімізації валютного  ризику, окрім лімітування, відносять фінансові  операції,  які  дають  змогу  або  уникнути  ризику,  спричиненого зміною валютного курсу, або отримати спекулятивний прибуток від курсових коливань.

 Процес  зменшення  ризику  можливих  втрат  називається  хеджуванням. 

Методами хеджування (страхування) валютного ризику є:

–  погодження надходжень і платежів (структурне балансування);

–  «валютні  кошики»    –  набір  валют,  об’єднаних  у певних пропорціях, тобто курс валюти стосовно певного набору інших валют;

–  методи  короткострокового  хеджування  –  поєднують  форвардні, опціонні угоди та угоди «своп»;

–  методи  довгострокового  хеджування  –  фінансові  ф’ючерси  і дисконтування  вимог  у  валюті  (уступка  права  вимоги  боргу  в  іноземній  валюті  замість  негайно  сплаченої  суми  банком  у  національній  або  іншій валюті).

Форвардні угоди (forward contract) закордоном є найбільш поширеним методом хеджування  валютних  ризиків,  який  дозволяє  здійснити обмінну валютну операцію  на  даний  момент  часу  з  постачанням  валюти  в майбутньому. 

Основою  форвардної  угоди  є  договір  купівлі-продажу іноземної валюти  протягом  певного періоду або на  певну дату  в майбутньому за обмінним  курсом,  обумовленим на  дату  укладення угоди.  Форвардні контракти є терміновими контрактами міжбанківського валютного  ринку.

Основне  призначення  форвардних  валютних  угод  –  забезпечити  надійне страхування майбутніх  платежів або надходжень за контрактами  в іноземній валюті. 

Другим інструментом хеджування є  фінансовий ф’ючерсний контракт, що  надає  одночасно  право  і  зобов’язання  купити  або  продати  актив  у встановлений термін у  майбутньому на умовах, узгоджених у даний час.

 Валютний опціон є своєрідною  формою термінової угоди двох  сторін –продавця і власника  опціону, внаслідок якої власник  опціону отримує право, а не  зобов’язання, купити у продавця  опціону або продати йому заздалегідь  визначену суму однієї валюти  в обмін на іншу (або на національну  грошову одиницю)  за  обумовленим  валютним курсом  чи  за  курсом,  визначеним  на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання.

 Своп –  операція, яка сполучає  наявну купівлю-продаж з одночасним  укладанням  контругоди  на  певний  строк.  Дана  операція  може  бути використана для хеджування.  Угоди своп  зручні  для  банків,  тому  що  не створюють непокритої валютної позиції – обсяги вимог і зобов’язань банку в іноземній валюті збігаються.

Ще  одним  з  післяподійних  інструментів  регулювання  валютного  ризику  банку  є  резервування.  Створення  резерву  для  відшкодування можливих втрат як метод управління валютним ризиком полягає в акумуляції частини коштів, які надалі використовуються для компенсації при реалізації валютного ризику.

В  Україні  найбільш  поширені  два  методи  страхування  від  валютних ризиків: 

–  валютні  застереження  (спеціально  включені  в  текст  контракту  умови, у відповідності з якими  сума платежу повинна бути переглянута в тій же пропорції в якій відбудеться зміна курсу валюти платежу по відношенню до валюти застереження);