Відшкодування збиткві

Зміст

Стор.

Вступ............................................................................................................

РОЗДІЛ 1. Становлення інституту відшкодування моральної шкоди в Україні..

РОЗДІЛ 2. Загальні положення про відшкодування моральної шкоди в Україні

2.1. Поняття та ознаки  моральної шкоди в цивільному  праві України.......

2.2. Підстави відшкодування  моральної шкоди………………………..

2.3. Порядок відшкодування  моральної шкоди………………………..

РОЗДІЛ 3. Особливості відшкодування моральної шкоди………………….…

Висновки.........................................................................................................

Список  використаних джерел.........................................................

Вступ

Відшкодування моральної  шкоди це один із видів захисту  особи своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав.

Актуальність теми полягає в тому, що питання відшкодування моральної шкоди, почали реалізовувати в практичній діяльності досить недавно, та й з прийняттям нині чинного ЦК України норми, що регулюють дану тему, містять ряд особливостей. Моральна шкода є явищем новим і недостатньо вивченим та дослідженим, а тому викликає зацікавлення (є об’єктом дослідження)  в багатьох науковців (М. Галянтича, Г. Коваленка, В. Петренка, С. Шимона, С. Козлова).

Мета даної роботи - ознайомитися та проаналізувати наявну літературу з обраної теми, розкрити поняття, підстави та особливості відшкодування моральної шкоди в Україні.

Об’єктом дослідження є відносини, які виникають при відшкодуванні моральної шкоди.

Предметом дослідження є підстави, порядок та особливості відшкодування моральної шкоди.

Курсова робота складається  із вступу, трьох розділів, висновків; у першому розділі йдеться про становлення інституту відшкодування моральної шкоди; у розділі під номером 2, розкриваються загальні положення про відшкодування моральної шкоди, а також підстави та порядок такого відшкодування; третій розділ присвячений розкриттю ряду особливостей відшкодування моральної шкоди.

В даній курсовій роботі опрацьовані матеріали з підручників  по цивільному праву(частковий перелік якої наведений у списку використаної літератури до даної курсової роботи), Цивільний кодекс України та Постанови Пленуму Верховного Суду України.

Розділ 1. Становлення інституту відшкодування моральної шкоди в Україні

Історія розвитку інституту моральної (немайнової) шкоди в Україні свідчить, що його становлення та формування розпочалося в період VIII – XII століть. Вчені виділяють кілька періодів становлення і розвитку інституту в Україні і вважає, що свій початок він бере із стародавніх письмових слов’янських пам’яток. Сучасний інститут відшкодування моральної шкоди було певною мірою спрямоване на зменшення негативних наслідків підтвердженням того є компенсаційний характер відшкодування завданої шкоди та її визначений (кратний) розмір.

Перший період становлення і  розвитку в Україні сучасного  правового інституту моральної (немайнової) шкоди бере з найбільш ранніх письмових  джерел давніх слов’ян – угод Русі з Візантією (912, 944, 971). Письмові джерела права України ХІ – ХІІ в переважній більшості не містять визначення поняття моральної (немайнової) шкоди. Проте аналіз основних редакцій Руської Правди (Короткої, Пространної та Скороченої) дає можливість зробити висновки, що в окремих випадках все ж мало місце відшкодування саме моральної (немайнової) шкоди в сучасному розумінні цього інституту. В Руській Правді, як і в національних правових джерелах середньовічної Європи, були відсутні відмінності між цивільним та кримінальним правопорушенням. Будь-яка протиправна поведінка в давньоруському праві визначалася не як порушення закону, а як “образа”, під якою розуміли злочини проти суспільства та особи.

Як відомо, вітчизняне законодавство  протягом тривалого часу не передбачало  права на відшкодування моральної  шкоди, і лише порівняно нещодавно  з’явилась інша тенденція. Саме вона знайшла відображення в цивільному законодавстві 1963р. та новому цивільному кодексі України, що вступив в дію з 1 січня 2004р. Можливість відшкодування моральної шкоди була передбачена доповненням до цивільного кодексу у 1993р. Слід зауважити, що звернення законодавцем уваги на саму можливість існування моральної шкоди та можливість її компенсації була дуже доречною. З тих пір, як законодавством України громадянам і юридичним особам було надане право вимагати відшкодування заподіяного їм моральної шкоди, судами була розглянута маса справ, у яких ставилося питання про відшкодування саме моральної шкоди. В той же час, у Цивільному кодексі 1963 року не надавалось визначення поняття моральної немайнової шкоди, і тому за її визначенням слід звернутись до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України та Президії Вищого Арбітражу Суду України. Перша інстанція визначала моральну шкоду як збитки немайнового характеру, понесені внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Друга інстанція під моральною шкодою мала на увазі шкоду, заподіяну організації порушенням її законних немайнових прав. До немайнових прав теорія цивільного права відносить честь, достоїнство, ділову репутацію, ім’я громадянина, авторський добуток, винахід і т.п. Така позиція Президії Вищого Арбітражного Суду, зокрема, пояснюється тим, що ця інстанція здебільшого займалась спорами між юридичними особами. Разом з тим, вбачається неповність, недоробка в законодавстві, що може неоднаково трактуватись вищими органами держави [7, с.8].

З 1 січня 2004 року в дію вступив новий цивільний закон. Завдяки негативному юридичному досвідові, питання, пов’язані із термінологією моральної шкоди, визначаються більш – менш досконально. Кодексом, зокрема, визначається, що моральна шкода полягає (згідно ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу): у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Вичерпно також вирішено, в якій спосіб компенсується моральна шкода. Хоча законодавство й визначає, що моральна шкода відшкодовується  грішми, іншим майном або в інший  спосіб, але вже існуюча практика доводить, що ще тривалий час грошова  форма відшкодування буде пріоритетною. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення.

Проблема відшкодування моральної  шкоди найбільш радикально вирішена у Великобританії і США, право  яких не знає різниці між майновою і немайновою шкодою. Головною умовою відшкодування є дійсність шкоди  і серйозність наслідків правопорушення. Відшкодування повинне бути повним і адекватним. Слід зазначити, що в  англо-американському праві існує  правило, відповідно до якого компенсація  моральної шкоди, у принципі, обмежена рамками деліктного права. Моральна шкода, яка є наслідком порушення  договору, не відшкодовується. Але зараз  підсилюється тенденція до законодавчого  закріплення обов’язку відшкодування моральної шкоди в тих випадках, коли порушення договору було «зухвалим і безрозсудним» чи якщо договір мав такий характер, що моральна шкода могла передбачатися як наслідок його порушення. При відшкодуванні моральної шкоди в сфері деліктного права суд може вийти за межі дійсно заподіяного збитку, як майнового, так і морального, і присудити в якості додатку до компенсаційних збитків (compensatory damages) так називані штрафні чи приблизні збитки (puntativе or exemplary damages) у залежності від моральної оцінки правопорушення, способу його здійснення, повторюваності і, звичайно ж, від значущості наслідків. У цьому випадку ціль суду зводиться до покарання правопорушника і є засобом залякування його послідовників [9, с.470]. 

Цивільний кодекс Франції не проводить  різниці між матеріальною і моральною  шкодою. Наприклад, визначаючи збитки, французький Цивільний кодекс говорить про відшкодування збитку чи утраті взагалі, не обмежуючи тільки грошовим збитком. На відміну від Німецького цивільного уложення, Французький цивільний кодекс дозволяє одержати компенсацію за моральну шкоду, незалежно від того, що послужило причиною його виникнення — порушення договору чи делікт.Але традиційно у Франції розмір відшкодування за моральну шкоду менше, ніж у країнах, де діє Common Law [14, с.27].

Отже, чинне українське законодавство, що регулює питання, пов’язані із моральною шкодою та її відшкодуванням, ввібрало в себе положення законодавства  багатьох європейських країн та США. Важливим для будь – кого з нас  залишається питання про розмір відшкодування. Лімітів не встановлено, але роз’ясненням Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди», за усіх обставин розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Всі суперечки про те, чи існує  моральна немайнова шкода юридичних  осіб починаються із визначення понять. Так, словник іноземних слів визначає категорію моралі як моральність, сукупність норм та принципів поведінки людей  по відношенню до суспільства та інших  людей, як одну з форм суспільної свідомості.

Законодавець має справу із невдалим терміном, оскільки термін «моральна шкода» викликає в першу чергу повчальні, а не правові асоціації. Це зайвий раз доводить те, що вже зазначалось раніше: більш доречним та вдалим є термін немайнової шкоди [15].

На жаль, сучасне законодавство, як і попереднє, не містить більш  – менш повного переліку випадків, коли юридична особа може вважати, що їй нанесено моральної шкоди. Законодавець говорить про два випадки : розповсюдження, в тому числі – через ЗМІ, даних, які порочать ділову репутацію чи заподіюють шкоди юридичній особі. Також моральна шкода юридичній особі може бути заподіяна через порушення авторського чи суміжних прав.

РОЗДІЛ 2. Загальні положення про відшкодування моральної шкоди в Україні

 Стаття 23 ЦК закріплює загальні положення  про відшкодування моральної  шкоди як способу захисту суб'єктивних цивільних прав. Варто згадати, що у ст. 16 ЦК йдеться про «моральну» та «немайнову» шкоду. Розмежування цих понять достатньо аргументоване у цивілістиці. Більшість науковців схиляються до думки, що термін «моральна шкода» слід застосовувати виключно щодо фізичної особи, а термін «немайнова шкода» — щодо аналогічних втрат юридичної особи. У ЦК України та інших актах законодавства зазначені терміни вживаються як тотожні.

Право на відшкодування моральної  шкоди має «особа»: фізична та юридична і (ч.1 е5 ст. 2 ЦК). Такого права не мають інші суб'єкти цивільного права, які не є особами: Український народ, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

ЦК України передбачає право  на відшкодування моральної шкоди  у випадках посягання на життя  та здоров'я (ст. 1168); на інші особисті немайнові  блага (статті 276, 280, 298 та ін.); на майнові  права особи (статті 332, 386, 611); недобросовісного, без достатньої підстави, подання  заяви про визнання фізичної особи  недієздатною (ст. 39); визнання правочину  недійсним (статті 216,225, 227, 230—233); порушення  умов договору (статті 611, 700, 1076) та в  інших випадках заподіяння такої  шкоди (ст. 1167).

Спеціальні закони України закріплюють  право на відшкодування моральної  шкоди у випадках: вчинення неправомірних  дій або рішень органу чи посадової  особи при розгляді скарги громадянина (ст. 25 Закону України «Про звернення  громадян» від 2 жовтня 1996 p.); невиконання  вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання тощо (ст. 42 Закону України «Про відходи» від 9 березня 1998 p.); безпідставного огляду транспорту, вантажу, водія і пасажирів та доставляння їх в органи внутрішніх справ (ст. 8 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 p.); вчинення незаконних дій органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 p.); вчинення корупційних діянь (ст. 15 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 p.); розповсюдження телерадіоорганізацією даних, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадянина або завдають йому іншої немайнової шкоди (ст. 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 p.); використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права (ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р.), та в інших випадках.

Верховний Суд України у п.2 постанови  Пленуму «Про судову практику в справах  про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі — постанова Пленуму  ВСУ від 31 травня 1995 р.№ 4) рекомендує судам розглядати такі спори лише у випадках, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди1. Однак наведені рекомендації не є прийнятними після введення в дію нового ЦК України, ст. 16 якого називає відшкодування моральної шкоди серед загальних способів захисту цивільних прав та інтересів. Стаття 23 ЦК також є нормою загальної дії і не пов'язує таке право із закріпленням його у спеціальних нормах законодавства. Отже, право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Отже, моральна шкода — це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.

2.1. Поняття та ознаки  моральної шкоди в цивільному  праві України

Моральна шкода, як правило, відшкодовується одноразово, але  у випадках, встановлених договором або законом, платежі по її , відшкодуванню можуть мати періодичний характер.

Під шкодою в цивільному праві розуміють  несприятливі зміни охоронюваного  законом блага, яке може бути як майновим, так і немайновим (нематеріальним).

Немайнові блага, які охороняються законом, перераховані в Конституції  та Цивільному кодексі України. Це право  на життя і охорону здоров’я, право на свободу та особисту недоторканість, та недоторканість житла та свободу  пересування, право на сім’ю, безпечне довкілля, право на повагу до гідності та честі, право на недоторканість ділової  репутації, на особисте життя та його таємницю, на інформацію, на особисті папери, таємницю кореспонденції та інші.

У ст. 23. ЦК України відсутнє визначення поняття «моральна шкода». На думку окремих вчених, це правильно, оскільки кожне визначення такої шкоди, що міститься у літературних джерелах, є неповним.

А значить, неодмінно неповним було б і легальне визначення цього  поняття. Тому законодавець правильно  вчинив, перелічивши у ст. 23 ЦК України  лише способи прояву такої шкоди.

Так, згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає:

1. у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я4
2. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;
3. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
4. у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Визначення  змісту моральної шкоди через поняття страждань означає, що дії заподіювача шкоди повинні знайти своє відображення у свідомості потерпілого, викликати певну психічну реакцію. При цьому несприятливі зміни в охоронюваних законом благах визначаються у свідомості людини у формі негативних відчуттів (фізичних страждань) або переживань (душевних страждань). Змістом переживань можуть бути страх, сором, приниженні або інший несприятливий психологічному аспекті стан. Очевидно, що будь-яка неправомірна дія або бездіяльність можуть викликати у потерпілого душевні страждання різного ступеня і позбавити його повністю або частково психічного благополуччя.

Однією із форм моральної шкоди є фізичні страждання, поняття яких не збігається за своїм змістом з поняттям «фізична шкода» або «шкода здоров’ю». Адже фізична шкода – це будь-які негативні зміни в організмі людини, які перешкоджають її благополучному біологічному функціонуванню. Фізична (органа) шкода є шкодою матеріальною з природничо-наукової точки зору: разом з тим немайновою шкодою; негативні зміни відбуваються в організмі, тобто в матеріальній сфері потерпілого, під впливом певних зовнішніх чинників. Ці зміни, у свою чергу призводять або можуть призвести до негативних змін у стані психічного благополуччя та в майновій сфері особистості.

Негативні зміни  в стані психічного благополуччя виражаються в обох видах страждань (моральна шкода), а негативні зміни  в майновій сфері – у витратах, пов’язаних з корекцією або функціональною компетенцією недоліків в організмі  потерпілого і втраті доходу (майнова  шкода). Таким чином, будь-яка фізична  шкода з точки зору її відшкодування розпадається на моральну та майнову шкоду. А оскільки опосередковане через відшкодування майнової шкоди відшкодування фізичної шкоди виражається, як і відшкодування моральної шкоди у грошовій формі, то постає питання про їх розмежування.

Говорячи про  відмежування моральної шкоди від  інших її видів, слід зазначити, що у  разі порушення немайнових прав або  благ виникає немайнова шкода. Поняття останньої ширше поняття фізична шкода і повністю охоплює його. Так, приниження честі і гідності, порушення недоторканості особистого життя, утворюючи немайнову шкоду знаходяться за межами фізичної шкоди. Найбільш вичерпний розподіл шкоди за видами – це на майнову і немайнову шкоду.

При цьому моральна шкода є (або може бути) одним із наслідків заподіяння будь-якого  з цих двох видів шкоди.

За визначенням, даним П.Робіновичем, моральна шкода – це приниження оцінки гідності людини, яка викликає в її психіці негативні стани та процеси.

Відшкодування моральної шкоди – це вчинення стосовно людини, котрій спричинено таку шкоду порушенням її загально соціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж  послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення [24, c.9].

Слід зазначити, що основним документом, який визнаний багатьма країнами і який закріплює  і гарантує основні права та свободи  людини є Конституція про захист прав та свобод 1950 р. Будучи визнаною і  Україною, вона є частиною її національного  законодавства, а тому потребує неухильного  дотримання та застосування національними  судами. Тим більше, що відомо: майже  всі рішення Європейського суду з прав людини т основоположних свобод, в яких держава-відповідач визнається порушником Конвенції про захист прав людини та основоположник свобод, торкаються у тій або іншій  формі питання саме про компенсацію  моральної шкоди.

Право на відшкодування  моральної шкоди закріплено і  в Конституції України, згідно з  якою громадяни мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди:

• завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім’ї (ст. 32);
• завданої громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади (ст. 56);
• завданої безпідставним засудженням громадян (ст. 62);
• завданої фізичним і юридичним особам актами і діями, які визнані Конституцією Судом неконституційними (ст. 152).

2.2. Підстави відшкодування  моральної шкоди

Основні підстави для відшкодування моральної шкоди можуть полягати у:

• фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
• душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;
• душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
• приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи [8, с.51].

Найчастіше відшкодування  моральної шкоди проявляються згідно поза договірних зобов’язань, які відомі ще з римського права. Юридичне значення поділу відповідальності на договірну і позадоговірну полягає в тому, що форми і розміри позадоговірної відповідальності визначаються тільки законом, в той час як договірної відповідальності – як законом, так і умовами договору [16, с. 91].

2.3. Порядок відшкодування моральної шкоди

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду.

Необхідно підкреслити, що характер шкоди (моральної) не  визначається об'єктом, якому вона завдається. Моральна шкода може мати місце як при порушенні особистих прав, так і майнових інтересів.  Як зазначено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Отже, як вважає український  правознавець З.Ромовська, наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. З такою позицією не погоджується ряд правників. На їх думку, слід застосовувати принцип презумпції заподіяння моральної шкоди неправомірною дією і передбачати, що потерпілий відчуває страждання, якщо правопорушник не доведе зворотне. Моральна шкода має розглядатися постійним супутником кожної протиправної поведінки щодо фізичної особи.

На сьогодні застосування принципу презумпції моральної шкоди  прямо не випливає з чинного законодавства. Загальне правило про розподіл тягаря доказування, встановлене ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК), передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. І з цієї точки зору потерпілий повинен довести факт спричинення йому моральної шкоди, щоб суд вирішив питання про відшкодування на його користь. Однак огляд судової практики показує зворотне. Суди фактично застосовують презумпцію заподіяння моральної шкоди: встановивши факт вчинення неправомірної дії, суди передбачають, що моральна шкода заподіяна, і в подальшому розглядають питання про розмір її відшкодування в грошовій чи в іншій формі.

І така практика навіть за сьогоднішнього стану законодавства не позбавлена законних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 57 ЦПК засобами доказування є: пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів.

Тому заява позивача про  те, що він відчував фізичні або  душевні страждання, є прямим доказом факту заподіяння моральної шкоди, а оцінка цього доказу — прерогатива суду. Прямих доказів протилежного відповідач, природно, надати не може. Показання свідків чи висновок експертизи можуть бути лише непрямими доказами заподіювача шкоди.

Наступною умовою відповідальності за заподіяння моральної шкоди є протиправність поведінки — невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Відповідно до форм юридичних обов'язків протиправність виступає у формі дії і бездіяльності. При цьому, під протиправною дією розуміють поведінку, що заборонена законом, а під протиправною бездіяльністю — невчинення особою дій, які вона була зобов'язана за законом вчинити.

Норми, які передбачають захист цивільних прав за допомогою такого способу, як відшкодування моральної шкоди, містяться не лише в нормах цивільного, а й інших галузей права.

Наявність причинного зв'язку між протиправним діянням і моральною шкодою, що є третьою підставою відповідальності за завдану моральну шкоду, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода — наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком його поведінки. Неправомірне діяння повинно бути головною причиною, що з неминучістю тягне за собою заподіяння моральної шкоди, необхідною умовою настання негативних наслідків у вигляді фізичних або душевних страждань.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою і моральною шкодою дає можливість визначити суб'єкта І відповідальності та її межі, тобто 1 особа має нести відповідальність лише за ту шкоду, яка викликана саме її поведінкою.

Особа звільняється від відповідальності з відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини. Це є наслідком дії в цивільному законодавстві презумпції (припущення) винуватості, сутність якої полягає в тому, що особа, яка завдала шкоди, вважається винною в цьому до тих пір, поки не доведе відсутність своєї вини. Якщо у процесі дослідження всіх матеріалів справи не вдасться спростувати цю презумпцію, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

У разі завдання моральної  шкоди неправомірно вчиненими діями  кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. При цьому, якщо шкоду завдано спільно, тобто взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром, заподіювачі шкоди несуть перед потерпілим солідарну відповідальність (ст. 1190 ЦК).

Критерії оцінки, якими  можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, згідно з п. постанови  Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 4 враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне — за власної ініціативи чи за зверненням потерпілого — спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Президія Вищого арбітражного суду України в п. 6 роз'яснення від 29.02.1996 р. № 02-5/95 вказала, що розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи — заподіювача шкоди, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.

При цьому в судових  рішеннях обов'язково мають наводитися мотиви визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Слід пам'ятати, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст. 23 ЦК).

Відповідно до ст. 1190 ЦК, у  разі завдання моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. Згідно зі ст. 1193 ЦК розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини потерпілого та матеріального стану відповідача (фізичної особи).

Моральна шкода, як правило, відшкодовується одноразово, але  у випадках, встановлених договором або законом, платежі по її , відшкодуванню можуть мати періодичний характер.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначають у кратному співвідношенні з розміром мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання повинен брати до уваги той їх розмір, що діяв на час розгляду справи.  При цьому суд має виходити) із засад розумності та справедливості (ч. З ст. 23 ЦК). Невипадково компенсація моральної шкоди є єдиним цивільно-правовим інститутом, де законодавець спеціально наказав ураховувати вимоги розумності і справедливості при визначенні розміру компенсації. Очевидно, перш за все бралася до уваги відсутність інструментів для точного) виміру абсолютної глибини 5 страждань людини, а також підстав для вираження глибини цих страждань у грошах.