ЗМІСТ 

    Вступ……………………………………………………………………2

Розділ 1. Основи вексельної форми фінансових взаєморозрахунків…….3

       1.1. Історичне виникнення та розвиток  векселів………………….3

       1.2. Правова природа векселю……………………………………..5

       1.3. Види векселів……………………………………………………7

Розділ  2. Вексельні взаєморозрахунки……………………………………10

       2.1. Учасники вексельних взаєморозрахунків……………………10

       2.2. Вексельні операції та їх характеристика……………………..13

Розділ 3. Досвід використання вексельної форми  в Україні…………….22

       3.1. Вексель для покриття заборгованності суб’єктів підприємницької діяльності……………………………………………….22

       3.2. Практика вексельних розрахунків  в різних галузях народного  господарства………………………………………………………………..32

    Висновки………………………………………………………………38

    Список  використаної літератури…………………………………….40 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Жоден з інструментів сучасного фінансового  ринку, крім, природно, самих грошей, у всіх численних проявах їх економічних  функцій, не може зрівнятися за своєю  історією і значенням з векселем.  Векселі активно використовувалися  і використовуються у міжнародних і внутрішніх розрахунках країн з розвиненою економікою.

      На жаль, нині, не можна стверджувати, що вексель, як інструмент фінансово-правового  регулювання, міцно увійшов і  широко використовується у цивільно-правових  відносинах, які динамічно розвиваються в Україні.

    Повернення  векселя до економіки України  має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак  за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі. Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових зобов'язань порівняно  з іншими цивільними зобов'язаннями.

    Учасниками  вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які  не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.

    Потрібно  відмітити, що широкому впровадженню в Україні вексельного обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації. Все це і визначає мету, задачі та актуальність теми даної курсової роботи.

    Розділ 1. Основи вексельної форми фінансових взаєморозрахунків.

    1.1 Історичне виникнення  та розвиток векселів.

    Вексель — найстаріший цінний папір. Його поява в Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової. Італія тоді вважалась  центром господарчого життя, тому що займала вигідне географічне положення. Вже тоді середньовічні банкіри — міняли, які займались звичайним обміном монет, що знаходились в обігу, почали здійснювати переказ грошей із міста в місто, із країни в країну. Ці угоди мали письмову форму, як правило, нотаріального акту, який був документальним правом особи, що внесла валюту міняли в одному місці, на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншому місці обумовленою монетою і в обумовлений час та одночасно був зобов'язанням особи, що отримала валюту, сплатити відповідний еквівалент. Міняла постачав купця супроводжувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента сплатити подавачу листа відповідну суму грошей. В результаті таких переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін «вексель» означав «обмін». Так з'явились три основних учасника вексельних відносин: особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, — векселедавець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель — перший векселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної суми грошей подавачу листа — платник (трасат). А цей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і небезпеки, пов'язаних з перевозкою монет. Вигода була і міняйлам, які отримували винагороду від різниці між прийнятою валютою і виданою за вексельним зобов'язанням.

    Спочатку  відносини між учасниками цієї переказної угоди мали чисто довірчий характер, але з розвитком і ускладненням грошового обігу набули характер юридичних зобов'язань. При цьому не тільки векселедавець, але і банкір, якому було адресоване прохання про платіж, після прийняття листа (пізніше ця процедура перетворилась в акцепт переказного векселя) визнавалися особами, відповідальними за оплату переказного листа (векселя). Законодавство з метою заохочення і розвитку торгівлі захищало інтереси вексельного кредитора, суворо караючи невиправних вексельних боржників. В силу цих обставин за допомогою векселя почали оформлятися крім зобов'язань, пов'язаних з переказом грошей, й іншого роду зобов'язання, перш за все ті, що виникають із кредитних відносин. Так з'явився простий вексель, який разом із звичайною борговою розпискою став використовуватися для оформлення зобов'язань за договором займу.

    Як  вже вказувалось, вексельні операції спочатку були пов'язані з переказом грошей із однієї місцевості в іншу, але скоро з розвитком і ускладненням ринкових відносин векселі стали знаряддям комерційного кредиту: купці, продаючи один одному товари в кредит, розплачувались векселями.

    Таким чином з плином часу практика розширяла коло учасників вексельного обігу і створювала принципи, які склались в основу вексельних правовідносин. Виникла необхідність в особливому вексельному законодавстві, яке в першу чергу звернуло увагу на більш сувору розробку зовнішніх, формальних елементів вексельного зобов'язання, які слугували єдиним джерелом прав векселедержателя. 

    1.2. Правова природа  векселю.

    Для ефективного використання векселя  в економіці, перш за все, необхідно  мати уявлення про його правову природу і умови обігу.

      Цивільне законодавство, як відомо, відносить вексель до категорії  цінних паперів, які є предметом  діяльності учасників цивільних  правовідносин. 

    Документи, що визначаються як цінні папери, свідчать про наявність певних взаємних прав і обов'язків між особою, яка їх випустила (емітентом), і особою, яка є їх власником (інвестором).

    Останнім  часом посилилася тенденція до більш  широкого використання  "безпаперових" цінних паперів замість  "паперових". Відповідно до цієї обставини виникає  питання про зміст поняття  "документ" в умовах зміни його форми з паперової на безпаперову. Коли мова йде про цінні папери як про грошові документи, потрібно брати до уваги три важливих аспекти. Перший - "документальний" характер цінного паперу; другий - матеріальна форма документа; третій - наявність певних взаємних прав і обов'язків, що витікають з права власності на цінний папір.

    Документальний  характер цінного паперу означає, що його випуск і обіг обумовлює виникнення певних відносин між інвестором і емітентом, тобто поняття  "документальний характер" цінного паперу має таке ж значення, як і її офіційний характер.

    Матеріальна форма цінного паперу означає форму або вид матеріального носія, на якому виконаний документ.

    Права, які визначають зміст  цінного паперу, можуть належати до різних категорій суб'єктивних прав. Найчастіше вони належать до зобов'язальних прав. У цінному папері не можуть бути виражені правовідносини, внаслідок яких обидві сторони взаємно набувають права і обов'язки, оскільки сторона, що не володіє папером, не зможе реалізувати права, що належать їй.

    Необхідність  пред'явлення цінного папера для  здійснення вираженого в ньому права  має подвійне значення. По-перше, пред'явлення  цінного папера для кредитора  є легітимацією його як суб'єкта права. Зокрема, для витребування від боржника за цінним папером виконання його зобов'язання кредитор повинен його пред'явити. Без цінного папера кредитор не має права вимоги. Якщо цінний папір не пред'явлений, боржник має право відмовити у виконанні. По-друге, особа, зобов'язана за цінним папером, може виконати своє зобов'язання тільки відносно пред'явника папера. У противному разі ця особа буде нести відповідальність перед суб'єктом, уповноваженим цінним папером. Зокрема,  боржник за векселем може виявитися вимушеним двічі виконати своє зобов'язання. Виконавши ж своє зобов'язання належному держателю цінного папера, боржник гасить (виконує) своє зобов'язання.

    Законом України від 18 червня 1991 року  "Про  цінні папери і фондову біржу"¹ встановлено вичерпний перелік цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні: акції, облігації внутрішнього державної і місцевої позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

    Згідно  з цим Законом, вексель - цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику  векселя (векселедержателю). 

    1.3. Види векселів.

    Усі векселі в господарському обороті  виступають у вигляді простих  та переказних векселів.

    Простим векселем називається вексель, складений у формі простого, нічим не обумовленого зобов’язання виданого однією особою іншій за отримані від останньої цінності.

    Переказний  же вексель – це документ, виданий у формі простого і нічим не обумовленого наказу здійснити платіж:

• за власним наказом, тобто переказний вексель, виданий за наказом самого векселедавця (векселедавець і першонабувач в одному обличчі);
• на себе - переказний вексель, виданий на самого векселедавця (векселедатель і трасат в одному обличчі).

    Переказний  вексель, таким чином, відрізняється  від простого тим, що за переказним векселем платником може бути не векселедавець, а інша особа, яка після акцепту  переказного векселя приймає  на себе зобов'язання  сплатити за ним.

    Всі векселі за їх економічною природою можна поділити на:

    - Комерційні або торгові (товарні) векселі, тобто такі векселі, які видані на основі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.п.;

    - Фінансові векселі, тобто такі векселі, джерелом яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить отримання грошової позики  проти видачі боргового зобов’ язання. В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів лежить завжди фактична угода, чи-то є отримання товарного (комерційного) або грошового (банківського) кредиту.

    Векселі, що виставлені на банк, носять комерційний  характер, коли банк надає свій акцепт з метою загального або спеціального фінансування підприємства. Векселі, якщо вони є виставленими банком на банк, зазвичай являються фінансовими  траттами, за допомогою яких один банк надає іншому можливість скористатися кредитом шляхом продажу цих тратт на грошовому ринку. Ці тратти являються засобом фінансування банку, а часто і фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

    Серед фінансових векселів виділяють векселі, в основі видачі яких не яка-небудь реальна угода, а лише мета отримання  товарного або   грошового кредиту, який в інший спосіб отримати б  не вдалося. До таких векселів відносяться  дружні (приятельські) та бронзові (дуті) векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) та безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні майнового забезпечення боргу). Оскільки безгрошове зобов’язання юридично нікчемне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом опиниться у руках добросовісного держателя, який не знав про цю ваду, то такий держатель все ж таки залишиться законним держателем і має право вимагати задоволення за векселем. В Україні законодавством дозволено видавати векселі лише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, за виключенням векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків. Ні ділових звичаїв, ні судової практики у відношенні даних векселів поки що не існує.

    До  дружніх векселів відносяться векселі, що не мають в основі своєї видачі розрахунків векселедержателя за товарними та грошовими угодами, що видаються головним чином з метою отримання грошей від врахування векселів у банку. Такими векселями визнаються: видані один одному родичами, членами та пайовщиками одного товариства, однією юридичною особою на користь іншої та інші безгрошові векселі.

    До  бронзових (дутих) векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їх врахування в банках , або штучного підвищення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів за векселями фіктивними особи, причетні до їх виникнення, не приймають на себе відповідальності за векселем, оскільки вексель створюється лише з однією метою – ошукати кредиторів і шляхом шахрайства виманити у них кошти.

    До  зустрічних векселів належать дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні або фізичні особи виcтупають по черзі то векселедателем (платником), то векселедержателем (покупцем). Такі векселі визнаються зустрічними, хоча б їх строки та суми не співпадали. Очевидно, що зустрічні векселі можуть бути не лише дружніми та бронзовими, але й комерційними, що виникли із взаємних торгових відносин та угод між двома особами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Вексельні взаєморозрахунки. 

    2.1. Учасники вексельних  взаєморозрахунків.

    Виходячи  із визначення простого і переказного  векселя первинними сторонами простого векселя виступають дві особи:

    - векселедавець — особа, що виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем;

    - ремітент — перший отримувач за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобов'язання про платіж. У переказному векселі первісними учасниками є:

    - трасант (векселедавець) — особа, що виписує вексель;

    - трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;

    - ремітент — перший отримувач або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. Тобто, за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк — ця спеціальна дія називається акцептом тратти.

    Тому  переказний вексель має форму  наказу трасанта платнику (який після  акцепту стає акцептантом) здійснити  платіж за векселем.

    Простий вексель видається з метою  оформити раніше (або одночасно) здійснений перехід цінностей, це значить, що простий вексель видається боржником кредитору.  Отже, для боржника – він борговий документ, а в руках кредитора – доказ відправки цінностей і забезпечення зворотнього отримання в строк грошового еквівалента, а разом з тим, у випадку необхідності, вексель дає можливість кредитору отримати капітал, що знаходиться у векселі, раніше строку.

    Трасант, підписуючи вексель і видаючи  його ремітенту, приймає на себе перед  ремітентом, а також перед наступним  держателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.

    Ця  відповідальність є безвідзивною, тому буде недійсною усяка оговірка на векселі, за допомогою якої трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад, «без звороту»). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому що, якщо платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право пред'явити трасанту негайну вимогу про платіж за векселем, не чекаючи строку платежу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем.

    Ремітенту (або наступному держателю векселя) належить кореспондентське право по відношенню до трасанта, тобто право вимагати платіж за векселем у випадку відмови платника від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути реалізоване тільки при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своєчасного пред'явлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку «без протесту» або «без витрат», то дотримання перелічених умов для пред'явлення вимоги про платіж до трасанта не обов'язкове.

    Зобов'язання трасанта перед ремітентом (і наступним  держателем) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього  носить вексельний характер. Разом  з тим, трасант і ремітент пов'язані  також відносинами тієї угоди, яка  була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними регулюються не нормами вексельного права, а нормами цивільного права про зобов'язання, що витікають із договорів. Тобто видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою. Внаслідок цього ремітент, що втратив за будь-якої причини право вимоги до трасанта із векселя, може пред'явити останньому позов із основної угоди, а трасант має право заявити проти вимоги ремітента за векселем заперечення із цієї ж утвореної між ними угоди.

    Але трасант не тільки несе зобов'язання за векселем, але й має також  право прямого позову, основаного на векселі, проти акцептанта, що не сплатив вексель. Такий позов  можливий у випадку, коли сам трасант одночасно є і ремітентом (тобто коли вексель виписаний за власним наказом трасанта), а також у випадку, коли трасант оплачує вексель у порядку зверненої до нього регресної вимоги держателя векселя.

    Акцептант — це платник, що акцептував виставлений на нього переказний вексель. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобов'язанням на векселі платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобов'язання за векселем стає безвідзивним (навіть якщо він пізніше й закреслив свій акцепт).

    Акцепт  здійснюється у вигляді напису на лицьовій стороні векселя. Акцепт повинен  бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя).

    У випадку відмови (повної або часткової) в акцепті векселедержатель повинен  опротестувати вексель в неакцепті. В цьому випадку у його держателя  виникає право оплати у порядку  регресу, тобто зворотньої вимоги до попередніх зобов'язаних за векселем осіб.

    Письмовою згодою платника на оплату векселя є акцепт.

    Акцепт  векселя являє собою операцію, за допомогою якої підтверджується згода платника на оплату векселя. Відповідно, акцептантом є особа, що підтверджує свою згоду на оплату. Якщо як акцептант виступає банк (банківський акцепт), то вексель набуває статусу першокласного (тобто вищої якості, найменш ризикованого) зобов'язання. Акцепт не є обов'язковим, але виступає як необхідна умова для того, щоб вексель мав обіг, вільно обертався на ринку.

    Аваль векселя являє собою поручительство за векселем. Аваліст, що здійснив аваль векселя, приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язань зобов'язаною за векселем особою (наприклад, векселедавцем, акцептантом або індосантом).

    Індосамент - це передавальний напис на векселі, що засвідчує перехід прав за векселем до іншої особи і що виконує гарантійні функції. Індосант також несе відповідальність за платіж разом з усіма іншими, зобов'язаними за векселем особами.

    Взаємну відповідальність сторін вексельної угоди підвищує також протест векселя, що дає право векселедержателю пред'явити індосантам, авалістам, акцептантам і векселедавцеві регресний позов.

2.2. Вексельні операції  та їх характеристика.

    Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:

    1. Операції, пов'язані з видачею  та погашенням векселей, тобто  операції з власними векселями,  точніши з векселями, по яким  підприємство виступає або платником  (векселедателем в простих та  трассатом-акцептантом в переказних  векселях), або векселедателем-трассантом (в переказних векселях);

    2. Операції, пов'язані з обігом векселей, тобто операції з чужими векселями,  а точніши з векселями, в  яких підприємство виступало  надписником, яке не приймало  участі в складанні векселя.

    До  першої групи операцій відносяться:

• видача простого векселя;
• трассування:
• на іншого платника наказу третій особі;
• на іншого платника власному наказу;
• на самого себе;
• доміціляція векселя;
• оплата векселя.

    До  другої групи операцій відносяться:

• облікова операція (індосування);
• ломбардна операція (кредит під заставу векселя);
• комісіонна операція (інкасування векселів і супроводжуючих їх товарних документів);
• депозитна операція (зберігання та керування векселями);
• акцептна операція (акцептний кредит);
• гарантійна операція (поручительство по векселям).

    Доміциляція векселів

    Якщо  платнику представляється зручним, щоб вексель при настанні строку платежу був оплачений не їм самим, а третьою особою, тоді складається  доміцільований вексель. Місце платежу  по ньому відрізняється від місця проживання платника – векселедателя в простих та акцептанта в переказних векселях. Особа, яка буде платити по векселю і замінює акцептанта або векселедержателя, називається доміціліатом, а особа, яка уповноважує доміціліата зробити платіж, – доміціліантом.

    Для трассата доміціліювання має ту перевагу, що звільнює його від турбот, які  пов'язані з оплатою векселя. Для  векселедателя доміціліювання корисно  в тих випадках, коли він проживає в будь-якому населенному пункті, де немає установи банків. Шляхом доміціліювання векселя в одному з банківських пунктів вексель стає «прийнятним» як для банків, так і для інших осіб, які бажають його приобрести; він легше може бути облікован, а при інкасуванні по такому векселю не потрібно нести накладних витрат.

    По  звичаям, що склалися, для доміціліювання векселя трассант у переказних і першепридбавач в простих векселях доручають доміціліювати вексель: перший – трассату, а другий – векселедателю. Потім трассат (векселедатель) звертається до особи, яка мешкає по місцю передбачуваній або бажаємої доміціляції, з проханням про дозвіл доміціліювати вексель, сповістити умови покриття і додаткові умови відносно самої операції: розміру комісіонної винагороди, відсотків по рахунку на залишки сум та інше. Комісіонер дозволяє призначити себе доміціліатом, як правило, на умові попереднього покриття (при наявності кредиту з боку доміціліата по відношенню до доміціліанта питання про покриття не виникає, сторонами нормуються лише умови доміціляції). Трассат в переказному та векселедатель в простому векселях доміцілюють потім вексель у доміціліата та письмово повідомляють їх про це, а також трассанта в переказному та першепридбавача в простому векселі, надсилая тому або іншому сам доміцілійований вексель (прийнято, що доміцілійований вексель по-перше акцептується трассатом, щоб не визивати підозри у першепридбавача щодо платежа).

    Доміціліант надсилає свому доміціліату відповідне покриття, а тот потім оплачує  у строк доміцілійований у  нього вексель; він же перекреслює  підпис особи, яка забов'язана платежом по векселю – акцептанта в переказному та векселедателя в простому векселях, - і повертає йому або іншому сплачений та касирований (знищений) таким чином доміцілійований вексель.

    Право доміціліювати весель належить виключно векселедателю (трассанту), так як тільки він має право обумовлювати вексель в його істотних частинах, до яких належить місце платежу. Після того, як векселедатель вказав місце платежу, ні одна особа, навіть він сам, не можуть змінити його.

    У випадку відмови доміціліата оплатити доміцілійований у нього вексель повинен бути зроблено протест з позначенням причини відмови від платежу. Отже, доміціліат не забов'язан нічим, навіть в тому випадку, коли він пообіцяв трассату оплату векселя.

    Облікова  операція.

    Облікова (дисконтна) операція, яка здійснюється з векселями, складається з того, що підприємство або фінансова установа – банк, предоставляє векселедержателю кредит, коли придбає у нього вексель в оплату товарів, робіт, послуг (або просто як фінансовий документ, цінний папір) до настання строку платежа за ціною, котра менше, вказаної на векселі, на величину обліку (дисконта).

    Облік векселів полягає у передачі їх векселедержателем  – дисконтантом у повну власність  векселепридбавачу – дисконтера по передаточним на його ім'я надписам (шляхом індосування) в обмін видачі коштів або заліку їх по розрахункам у розмірі валюти векселя з утриманням на користь дисконтера відсотків, так званого дисконта. По векселям з іншого міста може утримуватися особливий вид комісії дамно, і поштово-телеграфні витрати або порто. Операція обліку по відношенню як до дисконтанту, так і до дисконтера зветься обліковой, бо і дисконтант і дисконтер обліковують, а у випадку іноземного векселя – негоціюють, тобто продають і покупають вексель.

    Рекомендується  приймати до обліку тільки ьакі векселя, які мають не менше двох підписей, а саме:

• прості векселя – з підписом векселедателя і бланком векселедержателя;
• переказні векселя на іншого платника  наказу третій особі – з підписом трассанта, трассата і бланком ремітенту;
• переказні векселя на іншого платника власному наказу – з підписом трассанта, трассата і бланком трассанта;
• переказні векселя, трассовані на векселедателя (трассантом на сомого себе) – з підписом трассанта і бланком ремітенту;
• секунда, якщо прима призначена тільки для акцепта, - з підписом трассанта і бланком ремітенту;