Вектор институционального развития Украины
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ НА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГЫЧНОМУ РЫВНІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ…………………...6
- Вивчення поняття квазіринку …………………………………….6
- Вивчення питання інституціонального розвитку економіки……..9
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ (ВІД КВАЗІРИНКУ ДО НОВОГО ТИПУ ВІДНОСИН)...18
- Векторний напрямок інституціонального розвитку економіки (від квазіринку до нового типу відносин) ………………………...…..18
РОЗДІЛ 3. КОНТЕНТ АНАЛІЗ НОВОГО ТИПУ
ВІДНОСИН У СИСТЕМІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ……………………………………………………….
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..…..33
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У сучасній економічній науці використовуються два основних підходи до розгляду процесів розвитку економіки: класичний (неокласичний) та інституціональний.
Пошук економістами нової економічної теорії, за допомогою якої можна пояснити й забезпечити досягнення безперервного й стабільного економічного зростання, є характерним для сучасних економічних досліджень. У зв’язку з цим все більше вчених спрямовують увагу на теорії інституціонального напряму, при використанні яких разом з економічними методами дослідження застосовують історичний, соціологічний, правовий, політологічний, біхевіористський інструментарій. Розширення об’єкта інституціонального аналізу й введення в нього навичок, норм, правил, форм організаційної поведінки та інститутів дозволяє теоретично пояснити поточні змінення у країнах з перехідною економікою, а також розробити й запропонувати комплекс заходів, спрямованих на прискорення завершення ринкових перетворень.
В сучасних умовах рівень ефективності соціально-економічної моделі будь-якої країни значною мірою визначається станом сформованого в національному масштабі інституціонального середовища. Його розвинутість є необхідною умовою прогресу господарської системи, а слабкість – стримування розвитку економіки і перетворення її в неефективно діючий організм. Тому можна говорити про те, що інституціональна система є моделеутворюючою структурою, основою економічної моделі країни.
Ступінь розробленості проблеми. Інституціоналізм спочатку розвивався у межах класичної економічної теорії з використанням принципів соціології та еволюції. Це відображено в роботах А. Сміта, К. Маркса, Дж. Кейнса; прихильниками класичного інституціоналізму були такі економісти, як Т. Веблен, Дж. Р. Коммонс, У. Гамільтон, Дж. А. Гобсон, Дж. Гелберт, В. Арон, Ян Тінберген; представниками неоінституціоналізму є Д. Норт, О. Уільямсон, М. Олсон, Р. Познер, Р. Нельсон, С. Уінтер.
Різні аспекти функціонування інституціональної системи, у тому числі в контексті розвитку ринкової інфраструктури в умовах перехідної економіки України, були предметом розгляду низки українських та російських учених, серед яких: Л. Абалкін, В. Базилевич, П. Бєлєнький, Г. Волощук, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Задоя, А. Ілларіонов, Р. Капелюшніков, Б. Кваснюк, Т. Ковальчук, К. Кривенко, Д. Львов, П. Макаренко, В. Мау, К. Микульський, Р. Нуреєв, Ю. Пахомов, В. Савчук, В. Тамбовцев, А. Ткач, А. Чухно, О. Яременко та ін.
В українській науковій літературі теорія і практика функціонування інституційних секторів економіки фактично не вивчені. Існуючі наукові дослідження свідчать про існування цілої низки нерозв’язаних концептуальних проблем щодо тлумачення поняття інституту і визначення одиниці аналізу при використанні різних інституціональних підходів.
Об’єктом дослідження є аналіз особливостей і шляхів формування інституціонального середовища в Україні в період становлення моделі її економічного розвитку.
Предметом дослідження інституціональної економіки є інститут, що розглядається як спеціальний вид соціальних структур з потенційними зміненнями цілей і переваг агентів.
Мета дослідження – проаналізувати стан вітчизняної інституціональної системи та її відповідність економічній моделі, що склалася в Україні, а також шляхи трансформації і механізми формування основних інститутів при переході від квазіринку до нового типу відносин.
Гіпотеза емпіричного дослідження інституціонального підходу під час проведення соціально-економічних перетворень:
- об'єктивно оцінити ідеологію, стратегію і практику українських реформ;
- проаналізувати і визначити коло суб'єктів, яке зможе забезпечити зміцнення та розвиток української державності, громадянського суспільства та цивілізованого ринку;
- поставити питання про співвідношення ринкових перетворень, з тією інституціональною базою та інфраструктурою ринкових реформ як їх ціннісною, економіко-правовою та організаційною основою.
Завдання дослідження в роботі необхідно вирішити наступні задачі:
- Визначено поняття квазіринку, феномену квазіринкової економіки.
- Розглянуто основні підходи до вивчення питання інституційного розвитку економіки.
- Проаналізовано векторний напрямок інституціонального розвитку економіки (від квазіринку до нового типу відносин).
- Проведено контент-аналіз нового типу відносин у системі економіки України.
Методологічною основою дослідження є аналіз нового типу відносин у системі економіки України.
Методи дослідження - інституціональні зміни господарської системи в умовах ринкової трансформації в Україні.
Предмет емпіричного дослідження – соціологічне дослідження основних інститутів ринкової економіки.
Метод дослідження – аналіз і синтез, вивчення теоретичних джерел, системний підхід, а також методи соціологічного дослідження – контент-аналіз.
Інформаційною базою роботи є монографії, підручники і статті вітчизняних науковців щодо проблем інституційного розвитку перехідної економічної системи, публікації у періодичних виданнях економічної тематики.
РОЗДІЛ 1. ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ
НА ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНОМУ
1.1 Вивчення поняття квазіринку
В перехідній економіці навіть за умов демонтажу формальних ознак в минулому панівної командно-адміністративної системи її риси тривалий час зберігаються та відтворюються в існуючих неформальних інституціях, які пронизують економіку і здатні деформувати функціонування нових формально-ринкових економічних відносин. Породженням цього є феномен квазіринкової економіки.
Як
вважає Є. М. Кирилюк, переважання адміністративних
методів регулювання економіки в умовах
поширення корупції обумовили формування
в Україні «державно-номенклатурно-
Термін «квазіринок» складається з двох понять: «ринок» – оскільки зовні присутні всі атрибути ринкового господарства: приватна власність, відносини купівлі-продажу, вільне ціноутворення, «квазі» – оскільки сутнісні, глибинні властивості ринку не відповідають типовим ринковим відносинам.
виходячи з цього квазіринок визначається як ринкова форма з латентним роздатковим змістом: приватні компанії й фірми квазіринку виробляють в масі своїй не ринково орієнтовані стратегії, а ведуть боротьбу за державний ресурс в різних його формах і прагнуть використати «зв’язки в уряді для контролю над конкуренцією» [17, с. 43].
В сучасних словниках квазіринок визначається як обмежений ринок з нерозвиненими ринковими відносинами.
Квазіринок є результатом штучного введення ринкових відносин у сфері, в якій природній розвиток ринку з тих чи інших причин є неможливим, з метою підвищення загальної ефективності виробництва та розподілу товарів (послуг) за рахунок конкуренції між учасниками ринкових відносин.
Доктор соціологічних наук Ольга Бессонова визначає квазіринок як третю трансформаційну фазу ринкової економіки (перша – квазіфеодалізм, друга – квазікапіталізм). Суть квазіринку полягає у тому, що був накладений ринок на домінанту застарілого радянського роз датку. Відповідаючи на питання – що таке квазіринок? – науковець визначає, що перш за все – це корупція, як прояв квазіринкових відносин [4].
Під квазіринком розуміється формально-ринковий характер економічних відносин з одночасною недостатністю чи вихолощеністю їх реального змісту – відсутністю ефективної дії конкурентних сил, вільних ринків, рівного доступу до ресурсів, підприємницької мотивації, корумпованістю, бюрократизацію тощо. До негативних проявів квазіринку, наявністю якого страждає більшість пострадянських економік, відносять такі явища:
- відсутність потужного конкурентного середовища та чисельно переважаючого прошарку малого та середнього бізнесу;
- прояви шовінізму чиновництва та бюрократичного рекету;
- економічне домінування регіональних та галузевих олігархічних угрупувань;
- зближення та зрощення державної бюрократії з впливовими галузевими та регіональними елітами, їх підключення до розподілу економічних ресурсів в обхід справжніх регулюючих механізмів ринку.
Визначаються і такі ознаки квазіринку:
- приватна власність, сформована внаслідок формальної приватизації, номенклатурно-кримінального розподілу державного майна;
- використання державної влади як важеля капіталоутворення;
- права власності не мають реальних механізмів захисту і забезпечення з боку держави;
- контроль державного апарату та кримінальних угрупувань над сферами і масштабами бізнесу, його персоніфікація, бар’єри входу і виходу;
- «правила гри» на ринку формуються переважно поза сферою законодавства, можуть швидко змінюватись, значно залежать від політичних факторів, інтересів панівних центрів влади;
- ренто орієнтована поведінка багатьох суб’єктів господарювання і прийняття політико-економічних рішень [11, с. 53].
Приватні компанії і фірми квазіринку ведуть боротьбу за державний ресурс і прагнуть використати зв’язки у владних структурах для контролю над конкуренцією.
В самій природі квазіринку закладена сутність корупції, яка являє собою, з одного боку, співволодіння представниками екс-номенклатури, новим правлячим класом і призначеними в процесі приватизації власниками колишньою державною власністю, а з іншого – є квазіаукціонним механізмом для нових ринкових фірм.
Відзначається безпосередній негативний вплив квазіринку на розвиток бізнесу та бюджетних відносин, який виражається в тому, що:
– опортунізм в бізнесі (підприємницький опортунізм) є багатоманітним і проявляється в таких формах, як тіньові схеми втечі від податків, офшори, зарплати «в конвертах», невиплати за зроблену роботу, рейдерство, порушення договорів з контрагентами, проїдання основних фондів, що демонструє відсутність довгострокової мотивації;
- бюджетний опортунізм – це маніпулювання ставками штатного розкладу, перетворення економії фонду оплати в джерело регулярних премій для управлінців, маскування надлишкової диференціації в оплаті праці між управляючими й колективом, регулярна практика одночасної зайнятості «бюджетників» в кількох організаціях [4].
Разом з тим, призначення квазіринкових відносин – забезпечувати свободу для експериментування й включення механізму інституційних інновацій, за допомогою якого здійснюється підбір інституційних форм для оновлення базових інститутів роздаткового типу на наступному інституційному циклі.
Особливістю всіх квазі-періодів є те, що в них не створюється нове суспільство і нова економіка; це продовження, завершення старого циклу. Тому квазіринкова модель економіки має більше імітаційних, ніж реальних рис ринкового механізму.
Виходячи з цього, під квазіринком слід розуміти таку модель народного господарства, механізми якої зовні подібні на механізми ринкової економіки, але діють вони інакше, неринковими методами.
Основною небезпекою квазіринкової економіки є те, що така система не є життєздатною у довгостроковій перспективі. Вона може деякий час функціонувати і за сприятливих умов проявляти тенденції до зростання, але не здатна вирішити крупно масштабні завдання соціально-економічного розвитку.
В деяких країнах квазіринки вводяться у сфері охорони здоров’я та освіти. Квазіринки можуть створюватись в крупних компаніях з метою підвищення загальної ефективності діяльності компанії за рахунок конкуренції між її підрозділами. Однією з найбільш успішних країн в галузі введення квазіринків вважають Великобританію.
- Вивчення питання інституціонального розвитку економіки
Інституційний підхід є одним із головних та давніх методологічних підходів до пізнання соціальної реальності.
У XX ст. інституційний
напрям пройшов тривалу теоретико-
Інституціональна система, сформована у країні, має вирішальне значення для становлення та ефективного функціонування певної моделі економічного розвитку. Саме сукупність інститутів, до яких належать: формальні правила, що складаються і змінюються державою та організаціями, неформальні обмеження, що складаються у процесі історичного розвитку та накопичення людського знання, а також механізми їх примусового здійснення [15, с. 18] створює необхідні базові умови і забезпечує регулювання процесу реалізації стратегічних та короткострокових цілей економічної моделі розвитку держави.
Переваги інституціоналізму полягають у тому, що предмет його пізнання – інститути, які є в економіці, соціальній сфері, сферах права, моралі, релігії. Важливість у визначенні інституту як предмета дослідження виявляється в тому, що, з одного боку, забезпечує широкий погляд на розвиток економіки й суспільства, аналіз економічної системи і суспільства як цілісності при взаємодії з іншими інститутами, а з іншого – потребує глибокого і конкретного розуміння суті й особливостей самих інститутів.
З точки зору
представників
Науковці визначають такі особливості інституціонального напряму в економічній науці:
- методологічний холізм, який означає, що вихідним пунктом аналізу є не індивіди, а інститути, які виступають як форми організації поведінки економічних суб’єктів;
- міждисциплінарний підхід, що передбачає необхідність вивчення всіх чинників, які формують соціально-культурне середовище протікання економічних процесів;
- принцип історизму, тобто генетичний підхід до вивчення реальних економічних структур, до виявлення рушійних сил і чинників суспільної еволюції [1, с. 135].
Існує багато визначень поняття інституту, запропонованих основоположниками різних течій інституціоналізму, зокрема, інститути визначаються як:
- «стійкі звичаї мислення, характерні для великої спільноти людей» (американський учений Т. Веблен) [5, с. 46] ;
- «колективна дія з контролю, звільнення і розширення індивідуальної дії» (Дж. Коммонс) [за: 19, с. 26];
- «переважаючі і найбільш стандартизовані суспільні звичаї» (У. Мітчелл) [за: 19, с. 26];
- «мовні символи для кращої характеристики групи суспільних звичаїв; вони означають переважний та постійний спосіб мислення, що став звичкою для групи або звичаєм для народу» (У. Гамільтон) [9, с. 234].
Є. М. Бабосов
надає визначення поняття соціального
інституту – це порівняно високоорганізована
система соціальних відносин і взаємодій,
яка відрізняється стійкою
У межах нової
інституціональної економіки
В теорії сучасного інституціоналізму найбільш поширеним є трактування Д. Норта, що визначає інститути як:
- «правила гри у суспільстві, або створені людиною обмежувальні рамки, що організовують взаємовідносини між людьми;
- правила, механізми, що забезпечують їх виконання, норми поведінки, які структурують повторювані взаємодії між людьми;
- формальні правила, неформальні обмеження і способи забезпечення дієвості обмежень;
- вигадані обмеження, які структурують взаємодії людей, їх формальні та неформальні обмеження, механізми примусу їх виконання» [15, с. 18].
На відміну від попередніх теорій, неоінституціоналісти (Д. Норт та ін.) розглядають поняття «інститути» як переважно юридичні та неформальні норми, котрі утворюють рамки, обмеження для діяльності людини.
Основне призначення інституту – це інтеграція і рівновага окремих елементів соціальної системи, єдність яких подана не в безпосередній формі, а існує як проблема.
Інститути можна розглядати як регулятори поведінки суспільства. Їх головна властивість – вони є інформаційними інструментами, які позбавляють від невизначеності, не ліквідуючи її повністю.
Інститут розглядається як «соціальний феномен, ядром якого є правові норми, що забезпечують зрозумілість і передбачуваність, структурованість, визначеність повсякденного життя. Сутність економічного інституту полягає в засвоєних системах цінностей, стійких соціальних нормах, стандартах поведінки, схемах світосприйняття, а його властиві істотні ознаки – раціональні настанови й апарат примусу» [19, с. 35].
Інституціональна економіка досліджує такі чинники, як сукупність норм і правил (інститутів), за допомогою яких структуруються та спрощуються відносини та взаємодія між економічними суб'єктами.
У ринковій економіці існує сукупність інститутів, які сприяють економічному розвиткові, в першу чергу, це інститут ринку, конкуренції, підприємництва, власності [14, с. 40].
На думку М. Дерябіної, інститути слід розглядати за їх значенням у такі послідовності:
- приватна власність як найважливіший інститут ринкової економіки;
- правові регулювальні інститути, що забезпечують чітке розмежування майнової відповідальності;
- інститути, що відповідають за власність інших осіб (норми бухгалтерського обліку, банківське регулювання, регулювання ринку цінних паперів та інвестиційних посередників);
- інститути, що структурують та роблять передбачливою поведінку партнерів у ринкових відносинах (контрактне право) [за: 19, с. 31-32].
Б. Ф. Заблоцький групує інститути національної економіки за такими напрямами:
– інститут
сталого національного способу
- інститут держави: практично це інститут влади – законодавчої, законогарантійної, господарської, правоохоронної, судової; їхніми завданнями є створення правових, фінансових, інвестиційних умов функціонування усіх інститутів національної економіки;
- інститут правових норм – формування юридичних норм, нормативів, які б захищали природні права і свободи людей, забезпечували умови розвитку демократії, соціальної справедливості, зайнятості розподілу національного продукту тощо;
- інститут конкуренції, тобто чесне змагання товаровиробників за зміцнення їхніх позицій на товарних ринках; цей інститут потребує погодження спільних правил взаємодії на ринку;
- інститут монополії – передбачає, з одного боку, право виробника завойовувати міцні позиції на ринку, а з іншого – недопущення абсолютної чи надмірної монополії та створення умов сприятливого розвитку економіки;
- інститут податків – передбачає розподіл частини доходів і прибутків власників капіталу та найманих працівників для формування централізованих і нецентралізованих коштів з метою фінансування утримання інститутів держави та їх соціальних програм;
- інститут профспілок – передбачає організацію працівників за професійною ознакою та відстоювання ними прав на працю, оплату праці перед працедавцями, захисту соціальних прав, умов праці тощо [8, с. 44-45].
Інституціональні обмеження, які покладаються на господарську діяльність людини в процесі її взаємодії з іншими членами суспільства, є наслідком вичерпаності ресурсів. Чинник їх обмеженості відносно потреб обумовлює відпрацьовування механізмів і правил, що регулюють взаємодію людей у процесі їхньої господарської діяльності. В основі цієї системи знаходиться інститут власності, його стан визначає спрямованість усіх інших інститутів.
Формування ринкових інститутів відбувається за допомогою інститутів державної влади у вигляді державних кодексів, законів, підзаконних актів. Необхідно також враховувати те, що процес інституціоналізації має характеризуватись позитивним ефектом заміни неформальних інститутів стабільними, формальними, які будуть забезпечувати зниження рівня невизначеності взаємодії економічних суб’єктів. Це дозволить позитивно й цілеспрямовано впливати на такі інституціональні складові макроекономічної політики як рівень корупції, виконання урядом контрактних зобов’язань, влада закону, загроза дефолту.
Сучасна економіка не обмежується лише названими інститутами; їх діапазон є значно ширшим.
Основними функціями
соціальних інститутів соціологи визначають:
функцію закріплення й
Для успішної ринкової
трансформації перехідних економік
необхідне передусім чітке усві
Інституційні рамки ринкової економіки визначають ті правила, за якими функціонують ринки та підприємницькі структури. Вони задають моделі економічної поведінки господарюючих суб’єктів, визначають основні правила ринкової гри.
Формування інституціонального середовища розвинутого ринкового господарства означає змінення системи соціальних цінностей і, в першу чергу, спонукальних мотивів поведінки частини суспільства. В ринковій трансформації це означає зміну мотиву споживання на мотив отримання прибутку.
У кожній країні світу функціонує особлива інституціональна система, що має певну структуру. Але головним інститутом будь-якої національної економіки є власність, навколо якої складаються відносини володіння, розподілу, перерозподілу, розпорядження, використання, споживання, а також створення, отримання, розподілу та привласнення прибутку від власності як джерела росту добробуту населення країни або, навпаки, зубожіння його основної маси і збагачення лише олігархічного прошарку.
Ключовими характеристиками ринкової системи є пріоритет приватної власності як основи господарської діяльності й координація економічної діяльності за допомогою механізму конкуренції й ринкових цін. Саме ці інститути, як вважають економісти, забезпечують створення умов для реалізації економічної свободи людини, яка, в свою чергу, неминуче приведе до зростання багатства й процвітання країни.
У соціально-економічних системах перехідного типу визначальним чинником інституційних змін є чинник випадковості й невизначеності інституційного вибору. Вибір конкретного сценарію проведення інституційних змін залежить від оцінювання результатів кожної з можливих альтернатив і визначається ступенем взаємодії господарських суб’єктів, індивідів та держави. Вибір механізмів інституційних змін залежить також від існуючого в країні конституційного ладу.
Інституціональна економіка – це сучасний напрямок розвитку економічної теорії. Він виник в результаті неспроможності класичної та неокласичної економічної теорії пояснити складні процеси що відбуваються в економіці постіндустріальних країн. Принциповою особливістю інституціоналізму є опора на цивілізаційну парадигму пізнання суспільних процесів, використання методів системного аналізу.
Таким чином, квазіринок у соціологічній науці вивчається як обмежений ринок з нерозвиненими ринковими відносинами, оскільки він є результатом штучного введення ринкових відносин у сфері (країні), де природній розвиток ринку з тих чи інших причин є неможливим.
Квазіринок характеризується відсутністю ефективної дії конкурентних сил, вільних ринків, рівного доступу до ресурсів, підприємницької мотивації, корумпованістю, бюрократизацію тощо.
Позитивним призначенням квазіринкових відносин є забезпечення свободи для експериментування й включення механізму інституційних інновацій, за допомогою якого здійснюється підбір інституційних форм для оновлення базових інститутів.
Інституціональна система, сформована у країні, має вирішальне значення для становлення та ефективного функціонування обраної моделі економічного розвитку.
Сукупність інститутів, які сприяють розвиткові ринкової економіки, складають, в першу чергу, це інститут ринку, конкуренції, підприємництва, власності.
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОСТІ (ВІД КВАЗІРИНКУ ДО НОВОГО ТИПУ ВІДНОСИН)
2.1. Векторний
напрямок інституціонального
- Векторная графика
- Векторная графика
- Векторная графика
- Векторная графика
- Векторная графика
- Векторная графика в интернете
- Векторная графика и основы сетевых технологий
- Векселя
- Векселя
- Векселя и сертификаты
- Векселя как объект рыночной оценки
- Векскльный рынок России
- Векторизация изображения
- Вектор инновационного развития глобальной экономики
