«Велика вісімка» як суб’єкт міжнародних відносин

Міністерство  освіти і науки України

Національний університет  “Острозька академія”

Факультет міжнародних відносин

Кафедра міжнародних відносин

КУРСОВА РОБОТА

на тему : «Велика  вісімка» як суб’єкт міжнародних  відносин

Студентки 1 курсу  групи МВ – 11

напряму підготовки 0302 міжнародні                              відносини

спеціальності 6.030201 міжнародні відносини

Керівник: Рудько С.О.

Національна шкала_________________

Кількість балів:___________ Оцінка: ECTS______

Члени комісії    _____________      ________________________

       (підпис)                       (прізвище та ініціали)

  _______________      __________________________

                                                                                              (підпис)                      (прізвище та ініціали)

  _______________      __________________________

            (підпис)                      (прізвище та ініціали)

м. Острог – 2013 рік

ПЛАН

Вступ……..

РОЗДІЛ 1. Виникнення та розвиток «Групи восьми»…………

РОЗДІЛ 2. Роль організації на міжнародній арені, цілі та завдання країн-учасниць………………………………………….

РОЗДІЛ 3. «G8» як суб’єкт  міжнародних економічних відносин……….

РОЗДІЛ 4. Основні глобальні проблеми сучасності і шляхи їх вирішення, ініційовані «Великою вісімкою»……………….

Висновки……………………..

Список використовуваної літератури………………………………………

Додатки…………………….

РОЗДІЛ 1

Виникнення та розвиток «Групи восьми»

Причинами появи  «Групи cеми» на світовій арені можна назвати багато подій, що сталися упродовж другої половини 20 століття. Саме у 70-х роках почала потроху формуватися багатополюсна системи світового устрою. І саме у той період світ зіткнувся з рядом політичних та  економічних проблем.

Однією з причин появи G8 став розпад Бреттон-Вудської фінансової системи у 1971 році та вдалі спроби Міжнародного валютного фонду і  Міжнародного банку реконструкції  та розвитку реформувати її. У той  час значно зменшилась позиція долара, у результаті чого в 1971 році Вашингтон був змушений відмовитися від системи регулювання міжнародного валютного механізму: в ​​1971 році була скасована конвертованість долара в золото, а в 1971 і 1973 роках адміністрація Ніксона двічі пішла на девальвацію долара.

Також у жовтні 1973 року почалась перша нафтова криза, відома як «нафтове ембарго». У ході якого ОПЕК заявив, що не буде постачати нафту країнам, які підтримали Ізраїль у конфлікті з Єгиптом та Сирією, це найбільше стосувалось США та їх країн-союзниць. Упродовж 1974 року ціна на нафту збільшилась у кілька разів. У цей період стався також значний спад виробництва, який характеризувався нульовим зростанням валового національного продукту( рецесією). Даний спад розпочався у 1974 році, внаслідок нафтової кризи. Рецесія супроводжувалась інфляцією та зростанням рівня безробітництва.

Наприкінці сімдесятих відбулась  друга нафтова криза, а у 1980-1982 роках була велика економічна криза.

Ще однією причиною стало  набуття сили та впевненості на світовій арені країн «третього світу» через процес деколонізації. Далі процес націоналізації поширився і на країни Азії. Тоді поставилось питання про створення їх власної міжнародної організації. Таким механізмом стала Організація солідарності народів Азії, що пізніше переросла в Організацію солідарності народів Азії та Африки, перша конференція якої відбулась у Каїрі в 1957 році. Також продовжувала свій розвиток і «Група 77-ми» ( нині у ній налічується 130 держав-членів), величезна міжнародна організація країн, що розвиваються, яка діє в рамках ООН та її органів. Основою метою є торгово-економічна, політична та технічна співпраця. Ці організації вимагали компенсацію збитків, яких нанесли їм колонізаторські країни, вони почали виступати не тільки з політичними, а й з економічними претензіями.

Ці та інші події стали  причиною появи думки, про створення  механізму, який би узгоджував позиції  та інтереси провідних країн Заходу. З листопада 1975 року глави держав та урядів найбільш розвинених промислових демократій зустрічалися для вирішення економічних та політичних проблем, які стояли перед ними та світовим товариством вцілому. Перше вживання терміну «Велика сімка» було зафіксовано 21 січня 1991 року в статті газети «Коммерсант» «Прибалтика обійшлася Горбачову в 16 млрд. доларів». Термін виник в російській публіцистиці з помилкової розшифровки англійського скорочення G7 як "Great Seven" («велика сімка»), хоча насправді воно розшифровується як "Group of Seven" («Група семи»).

Історія створення цього  «клубу» розпочинається у 1975 році, коли президент Франції Жискар д'Естен запросив на закриту неформальну зустріч лідерів США, Англії, ФРН, Італії та Японії для обговорення шляхів виведення західної  економіки з енергетичної кризи. Хоча темою саміту була проблема стабілізації постачання нафти, дискусія швидко перейшла на питання макроекономічної координації. Через успішність зустрічі група вирішила зустрітися ще раз через рік. З 1977 року зустрічі було вирішено проводити кожного року. Лідери хотіли створити наступника «Бібліотечної Групи» (неофіційної організації держав, до якої належали міністри фінансів країн G5 (США, Великобританія, Франція, Західна Німеччина та Японія), назва пішла від першого місця зустрічі – Бібліотеки Білого Будинку), яка діяла з 25 березня 1973 року. Канада приєдналася до них на зустрічі в Пуерто-Ріко у 1976 році і розглядалася як північноамериканська відповідь на включення Францією Італії, а Європейський Союз на Лондонському саміті у 1977 році, в ролі представника інтересів усіх своїх країн-учасниць. Офіційно про існування «Великої сімки» було об’явлено в 1985 році.

Уже в вісімдесяті  роки , під час зміни політичної еліти консерваторів ( у 1981 році президентом  США став Рональд Рейган,  президентом  Франції – Франсуа Міттеран, у 1982 році канцлером Німеччини став Гельмут Коль, у 1979 році прем’єр-міністром Великобританії стала Маргарет Тетчер, у 1982 році прем’єр-міністром Японії став Ясухіро Накасоне) стали розглядатися на самітах не лише економічні питання, а й питання політики, адже нова влада була менш обізнаною в сфері економіки. Саме тоді значно збільшилась кількість тем для обговорення, від питань безпеки до питань модернізації та проблем навколишнього середовища.

Першим кроком для розширення кількості дискусійних тем була висунута більш гуманітарна, аніж політична  проблема, хоча і з різко політичним нахилом. Для токійського саміту 1979 року прем’єр – міністру Японії було запропоновано підготувати повідомлення про біженців із В’єтнаму, Лаосу та Камбоджі. Отож 28 червня 1979 року прем’єр – міністр Японії Охіра Масайосі виступив із спеціальною заявою про Індокитайських біженців, в якій було вказано способи вирішення проблеми шляхом міжнародних зусиль та вкладанням коштів , зважаючи на наявні соціальні та економічні умови країн. Тим самим лідери «Групи семи» досягли одразу двох цілей : по-перше, вони підключали Японію , яка не брала участі раніше в багатосторонніх диспутах щодо питань політики та безпеки, по-друге, вони розширювали спектр дискусійних питань, приділяючи майже всю увагу політичним проблемам .

На зустрічі в Венеції (Італія) 1980 року обговорювалися питання терористичних актів на дипломатичні та консульські приміщення та персонал, проблема біженців, ситуація в Афганістані після введення радянських військових та питання повітряного піратства.

Та великим досягненням «Групи семи» вважається прийнятий на самітах 1979 та 1980 років  договір про збереження енергії та розвиток альтернативних джерел енергії перед очікуваним другим скачком цін на нафту. Ці саміти показали бажання та готовність лідерів G7 слідувати їх власним правилам договорів.

Погіршення  відносин між країнами Заходу та Сходу ( що призвело до виставлення Радянським Союзом своїх ракет SS-20) дало поштовх  до термінової зустрічі глав чотирьох держав, а саме В. Жискан д’Естена, Г. Шмідта, Дж. Картера та Дж. Каллагена , в Гваделупі в 1979 році. Ця зустріч була настільки вдалою, що ці чотири учасника вирішили обговорювати стратегічні питання в обмеженому складі, але нововведення не відбулося через протест інших учасників «Групи семи». Цей саміт зумів погодити Італію, Канаду та Японію у питанні надання чисто економічним зустрічам політичного характеру, що тим самим унеможливило розглядання вибраних питань в неповному складі Сімки.

Починаючи з  вісімдесятих років політичні питання  стають звичними для обговорення на зустрічах. На саміті в Оттаві ( Канада) 21 липня 1981 року було розглянуто підсумок політичних питань, де було відмічено проблеми Близького Сходу, особливо Лівану. Починаючи саме з цієї зустрічі незмінною темою дискусій стала проблема відносин по лінії Захід – Схід. Переломним моментом діяльності G7 стала перша воєнно-політична декларація даного форуму             «Декларація з питань безпеки», що була прийнята у 1983 році на саміті у Вільямсбурзі, штат Вірджинія, США. У якій вони заявили: «The security of our countries is indivisible and must be approached on a global basis» ( «Безпека наших країн неподільна і повинна вирішуватися на глобальній основі»). Ці слова виразили ставлення країн-учасниць до безпеки та показали їх загальне згрупування.

На зустрічі у 1989 році в Парижі «Велика сімка» висловила своє негативне ставлення до КНР через репресії всередині країни та події на площі Тяньаньмень, коли армійські підрозділи розігнали демонстрацію студентів, в результаті чого загинули сотні протестувальників. Ці події привели до вживання відповідних заходів, для того щоб висловити глибоке почуття осуду, перервати двосторонні міністерські зв’язки і зв’язки на найвищому рівні, а також призупинити торгівлю зброї Китаю. Крім того, кожен з членів «Сімки» погодився, що, враховуючи поточну економічну невизначеність, треба відкласти  розгляд нових кредитів Світового банку.

Закінчення  «холодної війни», зростання ролі глобальних проблем та проблеми вирішення  конфліктів спричинили зміну та розширення кількості та різноманітності питань для дискусій на зустрічах.

Дев’яності роки стали  роками поступової інтеграції Росії  до країн «Великої сімки». Перші  контакти з Росією відбулися ще за часів СРСР. 17 липня 1991 року відбулась  перша зустріч представників  «Сімки» і Президента СРСР Михайла Горбачова. З тих пір Росія була присутньою на усіх зустрічах клубу. З 1994 року зустрічі проходили за принципом «7+1», адже саме після саміту в Неаполі Росія брала участь у кожному форумі G7, «Група» навіть була названа «П8» чи «Політичною вісімкою».

У квітні 1996 року відбувся саміт «Великої сімки + 1»  з питань ядерної безпеки з  повноправною участю Росії. Важливим етапом у трансформації статусу Росії  від «гостьового» до статусу повноправного  учасника «Політичної вісімки» стало  підписання в рамках саміту з ядерної безпеки Московської Декларації про ядерну безпеку

1999 року в  Бермінгемі ( Англія) «Велика сімка»  офіційно стала «Великою вісімкою»,  надавши Російській Федерації  формальне право на повноправну  участь у цьому клубі великих  держав.

Та, не дивлячись  на прийняття Російської Федерації  до ряду країн – членів форуму, експерти-міжнародники вважають, що хоч геополітичне становище  Росії сьогодні є на високому рівні, та економічні можливості не досягають  рівня інших країн «Групи восьми», а тому представники РФ лише частково приймають участь у засіданнях міністрів фінансів  та голів банків «Великої вісімки». Російська Федерація не може бути абсолютним членом форуму через недостатній, як для країни-члена форуму, рівень ВВП, наступ влади на демократичні інститути, особливо на засоби масової інформації, використання власних енергетичних ресурсів задля тиску на інші країни              («ГазПром» став величезним важелем в політиці Російської Федерації), порушення прав людини у Чечні – усі ці фактори суперечать засадам «Великої вісімки».

На черговому  саміті «Групи восьми» 21-23 липня 2000 року в Окінаві (Японія) був розглянутий  весь комплекс глобальних міжнародних  проблем. У виступах президента Росії  В. Путіна на саміті особлива увага  приділялася, зокрема, темам стратегічної стабільності, боротьбі з міжнародним тероризмом (акцент був зроблений на терористичній загрозі, що виходить з контрольованого талібами Афганістану), інформаційній безпеці, інтеграції Росії в світову економіку. Було також досягнуто домовленості про створення центру з контролю за пусками ракет, дана ініціація була однією з російських пропозицій про нарощення багатонаціональних зусиль з проблем контролю, створення глобальної системи контролю. На форумі детально були обговорені і такі важливі теми, як розвиток демократії, проблеми екології, охорони здоров'я, питання освіти, культурного життя.

У зв'язку з трагічними подіями 11 вересня 2001 року в США «Вісімці»  багато в чому довелося переорієнтуватися  на завдання антитерористичної боротьби. Ці проблеми стали центральними в порядку денному саміту 26-27 червня 2002 року в Кананаскісі (Канада).

Лідери «вісімки»  одностайно визнали, що антитерористичне співробітництво має залишатися одним із пріоритетних напрямків  роботи з довгостроковою перспективою. При ініціативній участі російської сторони, на саміті було обговорено широкий комплекс взаємопов'язаних проблем зміцнення міжнародної безпеки та стратегічної стабільності, включаючи зміцнення режимів нерозповсюдження, контролю над озброєнням та роззброєнням.

Головним результатом  саміту для Росії стала історична  домовленість лідерів про прийняття  Російською Федерацією в 2006 році функцій  повноправного голови «Вісімки», що стало вираженням визнання партнерами реальної ролі Росії в сучасному  світі, її успіхів у реалізації внутрішніх реформ. Прийнято рішення про перетворення робочої групи «Сімки» з ядерної безпеки у формат «Вісімки» з повноправною участю Росії. Партнери позитивно відкликнулися щодо визнання ринкового статусу російської економіки та висловили політичну підтримку вступу Росії до СОТ.

Сьогодні вважається, що ініціатором запрошення Росії  у клуб був 42 Президент Сполучених Штатів Америки Білл Клінтон. Запрошення Російської Федерації до клубу вирішувало відразу два питання: по-перше, запрошення стало жестом на підтримку молодої російської демократії, а по-друге, своєрідною компенсацією за просування НАТО на схід, на “задвірки” Росії, проти чого жорстко виступала Москва. Захід демонстрував, що готовий підтримати російські демократичні реформи й надати економічну допомогу.

Саміт 2006 року в  Санкт-Петербурзі вперше пройшов під  головуванням Росії. Основними темами обговорення були енергетична безпека, демографія та освіта.

По трьох  темах, запропонованих Росією в якості основних на саміті, було прийнято три підсумкових комюніке: «Глобальна енергетична безпека», «Боротьба з інфекційними захворюваннями» і «Освіта для інформаційних суспільств у XXI столітті». Схвалення також отримали ще кілька комюніке, запропоновані іншими учасниками саміту. Це «Боротьба з інтелектуальним піратством і контрафактною продукцією», «Боротьба з корупцією на високому рівні», «Торгівля», «Про роботу з Африкою». Крім того, були прийняті дві декларації - «Про боротьбу з тероризмом» і «Про співпрацю в майбутніх діях щодо стабілізації та відновлення», а також заяву «Про зміцнення програми ООН з боротьби з тероризмом» і заява з питань нерозповсюдження ядерної зброї.

Лідерам «вісімки»  не вдалося прийти до консенсусу стосовно лівано-ізраїльської кризи. Президент  США твердо став на бік Ізраїлю, а глава російської держави по суті звинуватив обидві сторони конфлікту в розпалюванні війни. Президент Франції Жак Ширак беззаперечно підтримав Ліван, який у той час піддавався бомбардації. Після довгої дискусії вони прийняли заяву із закликом зупинити кровопролиття.

Головним розчаруванням  саміту став невдалий вступ Росії  до Світової організації торгівлі.

Саміт «вісімки» 7-9 липня 2008 року в Японії був присвячений  стратегії розвитку глобальної економіки  з акцентом на ціни на енергоносії  і світові фінанси, на продовольчій кризі і на проблемі глобального потепління.

Всього в  рамках саміту відбулося дев'ять  зустрічей лідерів «вісімки»  з різним складом учасників і  в різних форматах. Сторони підтримали позицію Росії про те, що світова  архітектура фінансової безпеки потребує зміни. Вони також домовилися про створення спеціальних фондів. Підтриманою була і пропозиція президента Російської Федерацій Дмитра Медведєва про проведення зернових самітів для вирішення продовольчих проблем і зустрічей міністрів сільського господарства держав G8.

Лідери "Вісімки" домовилися також про необхідність стабілізації цін на нафту і продовольство. Було прийнято рішення про скорочення концентрації парникових газів в  світі до 2050 року від 50% до 90%. По усіх цих питаннях було прийнято певні документи .

37-й саміт  «Великої вісімки» відбувся 26-27 травня 2011 року в місті Довіль (Франція). Основна увага на саміті приділялася  питанням ядерної кризи в Японії, протестам в арабських країнах  і глобальним економічним питанням.

Учасники наради прийняли декларацію, в якій говориться, що лівійський лідер Муаммар Каддафі «втратив легітимність і повинен піти». «Вісімка» також вимагала негайного припинення військових дій проти цивільного населення Лівії, заявляла про свій намір підтримати процес політичних перетворень, що відображають волю лівійського народу. Голови країн-учасниць форуму заявляли про необхідність дотримуватися національної єдності, територіальної цілісності, суверенітету і незалежності лівійської держави.

«Група восьми»  у прийнятій декларації також попередила Сирію про прийняття можливих заходів у тому випадку, якщо Дамаск не буде проводити демократичні реформи. "До демократії і довгострокової безпеки та процвітання в Сирії можна пройти тільки дорогою діалогу і фундаментальних реформ. Якщо сірійська влада не прислухається до цього заклику, ми приймемо подальші заходи.", - говориться у спільній заяві лідерів G8.

Щодо саміту, який відбудеться 17-18 червня 2013 року, то відомо, що головним місцем форуму, за участю політичних керівників Великобританії, США, Німеччини, Франції, Італії, Японії, Канади та Росії стане гольф-курорт Лох-Ерн поблизу міста Енніскіллен в Північній Ірландії. У статті для Wall Street Journal, прем’єр-міністр Великобританії Девід Кемерон заявляє, що британське головування на саміті 2013 року може стати сильним поштовхом у зрості світової економіки.

На саміті будуть розглядатися питання підтримки  розвитку процесу відкриття економік, урядів і суспільств. За твердженням  Д. Кемерона це буде досягнуто шляхом розвитку торгівлі, забезпечення дотримання податкового законодавства, а також сприяння більшої прозорості економіки.

РОЗДІЛ 2

Роль  організації на міжнародній арені, цілі та завдання країн-учасниць

 «Велика вісімка» є однією з провідних неформальних організацій світу, яка об’єднує найбільш розвинені демократії сучасної світової системи. Іноді її асоціюють з «радою директорів» провідних демократичних економічних систем.

Вітчизняний дипломат В.Луков визначає її як «один з  ключових неформальних механізмів координації фінансово-економічного і політичного курсу» США, Японії, Німеччини, Франції, Італії, Великобританії, Канади, Росії та Європейського союзу. Роль «вісімки» у світовій політиці визначається економічним і військовим потенціалом держав, що входять до даного механізму.

Навідміну від  інших міжнародних структур, "Велика Вісімка" не має секретаріату, а  її члени не підписують формальних договорів, країни-учасниці не купують  ніяких специфічних прав чи обов'язків. Рішення, що приймаються на самітах, мають рекомендаційний характер, тож країни-учасниці мають право вільного виконування даних рекомендацій.

На самітах  «Вісімки" часто ініціюються важливі  програми. Наприклад, саме тут були зроблені перші зусилля по боротьбі з фінансуванням міжнародного тероризму - згодом це призвело до створення дуже важливих транснаціональних структур.

«Велика вісімка» є одним із провідних учасників  у вирішенні міжнародних проблем. Важливість рішень «Групи восьми» обумовлюється  поєднанням високого авторитету лідерів  країн-учасниць і статусом провідних світових економічно і політично розвинених держав.

Саміти «Вісімки»  є важливими для вирішення  різних проблем, що виникають у глобалізованому  світі. Хоча країни-учасники форуму різняться  за розмірами, державним устроєм  та традиціями, вони є основними учасниками міжнародних відносин в силу їх економічних потуг. Спільність їх інтересів щодо вирішення  різних світових дискусій, обґрунтовується зі спільністю економічних та політичних проблем у внутрішніх і зовнішніх справах, що виникають в учасників даного форуму, не дивлячись на протистояння у багатьох аспектах міжнародного життя. В економічному плані сьогодні ряду даних країн не відповідає Російська федерація, але її політична вага це деяким чином компенсує.

Цінність «Групи восьми» полягають в об’єктивній незалежній оцінці міжнародної ситуації, допомагаючи цим наладити подальший план дій виходу з даної проблеми. Природно, що голови держав-учасниць при цьому переслідують свої цілі та дотримуються збереження своєї вигоди.

За словами Джо Кларка, «G8 звільняє багатосторонні переговори від притаманного їм бюрократизму і недовіри». За авторитетною думкою дослідницької групи Атлантичної ради, саміти "вісімки" все рідше вражають світ глобальними ініціативами і все більше перетворюються на форум для виявлення нових загроз і проблем, з метою їх подальшого вирішення в рамках інших міжнародних організацій.

А тепер розглянемо безпосередню роль кожного учасника групи найбільш розвинених країн. Так, США розглядають форум як механізм просування своїх стратегічних інтересів на міжнародній арені. В якості голови форуму в 1997 році Вашингтон вельми напористо стверджував свою лідируючу роль у координації економічної політики провідних індустріальних країн світу. Найбільш наочно американське лідерство заявило про себе в період загострення фінансової кризи в Атлантично-Тихоокеанському регіоні восени 1997 року, коли США домоглися від своїх партнерів схвалення вигідних для себе схем дій щодо її вирішення. Після саміту в Денвері Сполучені Штати  організували міністерську зустріч з питань боротьби з організованою злочинністю, першу зустріч експертів з проблем демократії і прав людини.

Ще одним  впливовим членом "вісімки" є  Німеччина. Свою участь у цьому форумі країна розглядає як важливий засіб  утвердження нової, зростаючої ролі Німеччини в Європі та світі. Будучи координатором "вісімки" в 1999 році, Німеччина прагнула до більш чіткого позначення "європейської ідентичності", активного проведення єдиної узгодженої лінії Європейського союзу. Це, зокрема, проявилося у висунутій німцями ідеї посилення контролю за розвитком світової фінансової системи і більш тісного зв’язку між основними світовими валютами. Оцінюючи сучасний стан сучасної світової системи німці вважають, що в найближчі роки до неї приєднаються такі країни як Китай, Бразилія, Мексика та Індія, завдяки свому стрімкому економічному злету.    

Франція розглядає  участь у діяльності "Групи восьми" в якості забезпечення свого статусу  «країни з глобальною відповідальністю», цим самим збільшуючи свою значимість на світовій арені та здобуваючи роль активного та впливового учасника з вирішення глобальних питань на одному рівні з США та з Європейським Союзом. Франція проявляє інтерес до проблеми реформування міжнародної фінансової системи, виступаючи за процес збільшення прозорості у фінансових операціях країн і міжнародних фінансових інститутів. Спільно з Німеччиною та Японією, Франція захищає ідею централізованого контролю за світовим пересуванням капіталу в інтересах недопущення практики масових спекулятивних операцій з валютою, у зв'язку з чим і було запропоновано розробити та прийняти так звані кодекси "належної поведінки".

Саме за пропозицією  Франції до порядку денного саміту "вісімки" в Кельні в 1999 році було включено питання про соціальні  наслідки глобалізації. Французи дотримуються тієї думки, що стрімка глобалізація призведе до подальшого розриву між розвиненими країнами та іншою частиною світу, а також посилить соціальне розшарування суспільства в постраждалих від фінансової кризи країнах з економікою, що розвивається.

Францію, на території  якої 85% електроенергії виробляється на АЕС, також турбує посилення негативного  ставлення громадської думки  західних країн до розвитку ядерної  енергетики.

Що стосується наступного учасника "Групи восьми" - Великобританії, то слід зазначити, що вона високо цінує свою приналежність до цього клубу. Країна вважає, що членство у «Великій вісімці» забезпечує їй статус важливого міжнародного актора з великою здатність здійснювати вплив на світову систему. Головуючи в "вісімці" в 1998 році, англійці орієнтували її на обговорення гострих глобальних проблем, насамперед у сфері економіки. Це відобразилося на зустрічі з питань економічного зростання, зайнятості населення та заходів щодо боротьби з міжнародною злочинністю. Форум вперше відбувся у форматі «Вісімки» (лютий 1998 року, Лондон). Британська сторона також наполягла на спрощенні процедури саміту, провівши його в неформальній атмосфері з мінімальним числом учасників. На прес-конференції 9 травня 1998 міністр закордонних справ Великобританії Робін Кук оголосив про нововведення країни-голови - проведенні напередодні саміту спільної зустрічі міністрів закордонних справ і фінансів "вісімки" з метою підготовки зустрічі глав урядів. Таким чином, в ході зустрічі, глави урядів змогли сконцентруватися на обговоренні більш обмеженого числа питань і провести детальніше опрацювання проблем, що мають спільне стратегічне значення для урядів усіх країн-учасниць.

Для Японії, яка  координувала роботу в рамках "вісімки" у 2000 році, участь в самітах має особливий сенс, адже країна не є постійним членом Ради Безпеки ООН, не входить ні в НАТО, ні в Європейський союз, тож зустрічі "Групи восьми" є єдиною формою впливу держави на міжнародні справи, як однієї з провідних промислово розвинених держав. Також на форумах вона представляє інтереси країн Атлантично-Тихоокеанського регіону, тим самим зміцнюючи свої позиції в якості азіатського лідера. Японія якнайбільш намагається використовувати формат "Вісімки" для висунення своїх зовнішньополітичних ініціатив. Так, в Денвері Японія виступила з низкою ініціатив про направлення спеціального посланця до Камбоджі, про протидію міжнародному тероризму, щодо співпраці в природоохоронній сфері, боротьбі з інфекційними захворюваннями, сприянні розвитку країн Африки та іншими. На саміті в Бірмінгемі Токіо продовжило напрямок щодо підвищення свого статусу на міжнародній арені. Японці активно підтримали рішення "Групи восьми" з проблем боротьби з міжнародною злочинністю, зайнятості, екології та інші.

Однак, за деякими оцінками, японському прем'єр-міністру не вдалося в достатній мірі привернути увагу колег по "вісімці" до необхідності прийняття спільних конкретних заходів для подолання азіатської фінансово-економічної кризи.