Види форм державного (політичного) режиму

План 

Вступ                                                                                                                  3

1. Поняття і структура форми держави                                                     5
2. Форма правління держави                                                                      9
1. Монархія — як форма державного правління                          10
2. Республіка - як форма державного правління                          14
3. Форми державного устрою                                                                  18
1. Унітарна держава                                                                        19
2. Федерація                                                                                     22
3. Конфедерація                                                                               26
4. Види форм державного (політичного) режиму                                       28
1. Демократичний режим                                                                30
2. Антидемократичний режим                                                        32

Висновки                                                                                                          34

Список  використаної літератури                                                                   37

Вступ 

     Сильна  та дієздатна влада є найпершою  умовою успішних демократичних перетворень  у кожній країні. Саме вони є найактуальнішими для молодої демократії нашої  держави. Однією з складових дієздатної влади є форма держави, яка  найбільш адекватно відповідає умовам державотворення.

     Питання про форму держави мають особливого значення. Адже вони стосується найважливіших  аспектів організації і діяльності держави. Тому вірне розуміння відповідних  теоретичних положень, які почерпнуті з аналізу світового досвіду  державного правого будівництва, застосування їх адекватно до конкретних умов і  національних традицій може суттєво  сприяти створенню життєздатної форм й держави, яка забезпечить  прогресивний розвиток і розквіт  всього суспільства.

     Типологія держав тісно зв'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного  конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу його організаційного  апарату, методів здійснення державної  влади.

     Відповідно, щоб зрозуміти сучасну державу, потрібно знати, на яких принципах і  як територіально побудована державна влада, як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою  і населенням, якими методами вона здійснюється та ін.

     Вивчення  форми держави має не тільки пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер.

     Воно  дозволяє глибше зрозуміти соціальну  природу держави, її особливості  і риси, дає можливість проаналізувати причини й умови її виникнення і розвитку. Дозволяє чіткіше визначити  всі властиві їй функції — основні  напрямки її діяльності, точніше установити її місце і роль у житті суспільства  і політичної системи.

     Під формою держави розуміється організація  державної влади, виражена у формі  правління, державного устрою і політичного (державного) режиму. Тим самим поняття  форми держави охоплює організацію  верховної державної влади, джерела  її утворення і принципи взаємин  вищих органів влади між собою  і населенням; територіальну організацію  державної влади, співвідношення держави  як цілого з його складовими частинами; методи і способи здійснення державної  влади.

     Базовою основою державно-правового будівництва  в Україні є українська політико-правова  доктрина, яка базується на гарантії прав людини й нації, а саме питання  дотримання прав і свобод людини й  громадянина є тісно пов’язане  з поняттям форми держави, способу  правління в тій чи іншій державі, політичного режиму держави.

     Проблеми  удосконалення державного правління, державного устрою і державного режиму в Україні – одне з найосновніших  питань сьогодення для кожного громадянина  України, зокрема, та держави в цілому.

     Основною  метою цієї курсової роботи є характеристика основних принципів теорії форми  держави, яка обумовила необхідність висвітлення відповідних завдань:

• дати загальну характеристику елементам форми держави;
• розглянути теоретичні передумови та поняття форми державного правління;
• проаналізувати положення, що стосуються форми державного устрою;
• провести розгляд особливостей державного режиму.

1. Поняття і структура форми  держави

     Історично держава постійно змінювала свою форму. Вона з'явилася ще в рабовласницькому суспільстві і була всебічно охарактеризована древніми мислителями — Полібієм, Сима-Цянем, Платоном, Арістотелем. Зокрема, в серії книг «Політія» під  керівництвом Арістотеля було описано 159 грецьких і варварських держав. Ще раніше Платон охарактеризував такі форми влади, як монархія, аристократія, демократія та їхні деформовані прояви — атропію, олігархію, анархію.

     Проте ще в давні часи — у країнах  Древнього Сходу, Греції та Римі —  дослідники державно-правових явиш, відчували  потребу у визначенні поняття, яке  було б достатньо містким і  давало б загальне уявлення про основні  характеристики тієї або іншої держави, про шляхи і особливості здійснення у ній державної влади.

     Таким широким поняттям стала категорія  «форма держави». Який же зміст відображає поняття «форма держави»? Будь-яка  форма — це організація предмету або явища. Причому слід розрізняти внутрішню і зовнішню форми.

     На відміну від зовнішньої, внутрішня форма органічно пов'язана зі своїм змістом. У силу цього вона безпосередньо виражає і втілює у собі суть явищ.

Внутрішня форма визначається, як побудова або  спосіб взаємозв'язку елементів явища.

     Після цих попередніх пояснень поняття  форми як такої, звернемося до аналізу  форми держави, в різні часи різні  дослідники якої вкладали у неї неоднаковий  зміст.

Арістотель поділяв форми держави в залежності від двох ознак:

1. кількість тих, хто править (один, декілька, багато);
2. в інтересах кого (скількох) здійснюється правління.

  За  останньою ознакою він розділяв держави на правильні (правління здійснюється в інтересах усіх) і неправильні (правління здійснюється в інтересах тільки тих, хто править). Правильними формами Арістотель вважав: монархію, аристократію і політію; неправильними: тиранію, олігархію, демократію.

     Французький просвітитель і правознавець XVIII ст. Шарль Монтеск'є під формою держави розумів лише те, що сучасна наука визначає як державний (політичний) режим, а саме — методи здійснення державної влади. Він визначав такі конкретні форми держави:

1. республіка, в якій організацію і здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і рівність;
2. монархія (основа влади — честь);
3. деспотія (основа влади — страх).

   Ж.-Ж. Руссо під формою держави розумів структурну організацію вищих державних органів і на цій підставі виділяв: 

1. монархію— влада в одних руках; 
2. аристократію — влада знаходиться у невеликої групи осіб; 
3. демократію — владу здійснюють усі.

     Як  бачимо, Руссо формою держави вважав ту категорію, яка в сучасному  правознавстві називається формою правління. Категорія «форма держави» є одним із найважливіших і  найбільш містких понять державознавства. Вона покликана констатувати сукупність певного кола загальних ознак  і взаємозв'язків, що характеризують державу як суспільний феномен. Ознаки, які у своїй сукупності розкривають сутність форм держави, об'єднані в групи, які характеризують її складові частини:

1. Ознаки, що характеризують способи організації державної влади, включаючи порядок її утворення. Сукупність цих ознак дає нам підставу говорити про форму державного правління.
2. Ознаки, що характеризують сукупність способів організації державної влади з урахуванням внутрішнього поділу держави на частини (в межах її території), взаємодію державних органів і її частин між собою. Ця сукупність ознак розкриває форму державного устрою.
3. Ознаки, які розкривають сукупність засобів і методів здійснення державної влади, характеризують державно-правовий режим.

     Всі ці структурні частини форми держави  складають органічну єдність. Це не три форми, а три аспекти  єдиної форми держави, які в кожному  конкретному випадку мають свої властивості. І все ж таки домінуюча  роль належить державно-політичному  режиму, оскільки він має вплив  на дві інші сторони форми держави. Будь-які зміни в методах здійснення державної влади — чи в бік  демократії, чи навпаки, автократії —  неминуче відображаються на формі правління (хоч і в меншій мірі), а також  на формі державного устрою.

     Таким чином, форма держави — порядок організації і функціонування державної влади відносно форми правління, форми територіального устрою та форми державно-правового режиму. Інакше кажучи, кожна держава, які будь-яке інше соціальне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована, а здійснення нею влади має відбуватися певними способами, методами.

     Сутність  тієї чи іншої держави проявляється у різних її формах.

     Сукупність  суттєвих способів організації, побудови і здійснення державної влади, які  становлять її суть, відображає поняття  «форма держави».

     Форма держави завжди має відповідне правове  закріплення. Всі її складові елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) фіксуються в конституції, законних і підзаконних актах. Але  слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру існуючих відносин. Як уже  було сказано, в юридичній літературі існують різні думки щодо змісту категорії «форма держави». Одні зводять  зміст форми держави лише до характеристики форм правління, інші розглядають сукупність форми правління та територіальної організації держави без врахування державного режиму і т.д. Проте ці позиції не знайшли широкої підтримки у більшості дослідників.

     Завершуючи  висвітлення цього питання, слід зазначити, що підчас розгляду форм держави  необхідно враховувати їх динамічну  мінливість, чутливу реакцію на зміни  в соціально-економічній структурі  суспільства.

     Отже, форма держави – це її апарат, що виражається в характері політичних взаємовідносин між людьми, між людьми й державою, між державою й людьми в процесі управління ними (політичний режим), в методах організації  вищих органів державної влади (форма правління) і в адміністративно  – територіальному поділі держави (форма територіального устрою). [3]

2. Форма правління держави

     Форма правління являє собою структуру  вищих органів державної влади, порядок їх утворення і розподіл компетенції між ними. Форма правління  є основою для вивчення конституційно-правового  регулювання організації і функціонування держави. Це не просто теоретична абстрактна категорія науки, чи суверенітет народовладдя, а той ключ, за допомогою якого ми можемо розібратися у змістовності тієї чи іншої системи органів державної влади, встановлених конституцією відповідної держави.

     Форма державного правління дає можливість усвідомити: як створюються вищі органи держави і який їх устрій; як будуються  взаємини між вищими й іншими державними органами; якою мірою організація  вищих органів держави дозволяє забезпечувати права і волі людей; як будуються взаємини між верховною  державною владою і населенням країни. За аграрного ладу значення форми  правління зводилося лише до визначення того, яким чином заміщується посада глави держави – спадкуванням чи шляхом виборів. В міру розпаду  феодалізму та з переходом до індустріального  ладу, що супроводжувався послабленням влади монархів, появою та зміцненням народного представництва, форми  правління стали збагачуватися: найбільшої значимості набуло не те, спадкоємний  чи виборний глава держави в країні, а те, як саме організуються відносини між главою держави, парламентом, урядом, як взаємо врівноважаться їхні повноваження, – словом, як влаштований розподіл влади.

     Форми державного правління підрозділяються  на:

монархії (одноособові, спадкові);

республіки (колегіальні, виборні).[3]

1. Монархія  — як форма державного правління

    Монархія — це форма правління, за якої верховна влада в державі повністю або частково здійснюється однією особою, що належить до правлячої царської династії (фараон, король, шах, цар, імператор та ін.).

    Вона  характеризується:

1. Безстроковістю влади монарха.
2. Спадковим трононаступництвом.
3. Представництвом монарха від імені держави не за дорученням, а за власним правом.
4. Непідпорядкованістю влади монарха будь-яким іншим суб'єктам. Монархами у різних народів були королі, царі, імператори, султани, шахи, правителі тощо. Відомі такі її форми: необмежена (абсолютна) та обмежена.

    Необмежені  монархії — це монархії, в яких влада монарха ніким і нічим не обмежені. У такій країні відсутні будь-які державні органи, які б могли обмежити повноваження монарха.

    Серед інших ознак цієї форми правління можна назвати такі:

1. єдиним законотворчим центром є глава держави — монарх;
2. відсутня конституція як основний закон, котрий би визначав (і обмежував) повноваження вищих органів державної влади, поділяв функціонально їх юрисдикцію та закріплював недоторканість прав людини;
3. монарх є також главою виконавчої і судової влади, має установчу владу, тобто право зміни державного ладу;
4. органи державної влади складають централізовану ієрархічну систему;
5. абсолютна монархія опирається на антидемократичний політичний режим (у Саудівській Аравії, наприклад, спроба створення політичної партії передбачає кримінальне покарання у вигляді смертної кари).

    Практично всі європейські монархії пройшли  період абсолютизму. Абсолютна монархія характерна загалом для останнього етапу розвитку феодалізму, коли завершується процес формування сучасних централізованих держав (наприклад Франція з 1614 до 1789 року). Російська монархія може вважатися абсолютною до початку XX століття (1905 p.), коли вперше в її історії були юридично сформульовані права людини і вперше був обраний і став функціонувати законодавчий орган — Державна дума.

    Зараз до абсолютних належать в першу чергу  монархії Близького Сходу, наприклад Бруней, Катар, Оман, Ватикан.

    Обмежені  монархії — різновид монархічної форми правління, за якої влада монарха обмежується компетенцією інших державних органів.

    Різновиди обмежених монархій:

1. дуалістична монархія являє собою форму правління, яка виникає в перехідні періоди розвитку суспільства, а саме: коли клас феодалів уже не в змозі одноособово панувати, а буржуазія ще заслабка і їй не під силу взяти всю повноту влади в свої руки. Результатом цього буває політичний компроміс між феодалами і буржуазією. В дуалістичній монархії, як правило, діє двопалатний парламент. Нижня палата формується виборним шляхом і представляє інтереси буржуазії. Верхня палата складається з феодалів, які призначаються монархом. Уряд підпорядковується монарху. Він на свій розсуд призначає, переміщує і звільняє від посад членів уряду. Уряд не обов'язково виражає інтереси парламентської більшості. Він політично відповідальний перед монархом, який очолює систему органів виконавчої влади. Монарх бере активну участь у законодавчому процесі, що проявляється перш за все у праві абсолютного вето.

   Дуалізм полягає в тому, що монарх, як правило, відстоює інтереси феодалів, а парламент виразником інтересів буржуазії та інших верств населення.

   Вище  наведено характеристику моделі дуалістичної монархії. Проте в силу історичних обставин вона набуває й інших форм. Так, наприклад, у Марокко діє не двопалатний, а однопалатний парламент— Палата представників;

2. конституційна монархія — один із різновидів монархічної форми правління, за якою главою держави є монарх. Влада монарха набувається і передається у порядку престолонаслідування, що, як правило, визначається конституціями. Вважається, що монарх владарює за власним правом. Його влада не є похідною від волевиявлення якогось органу державної влади або виборчого корпусу.

   Конституційна монархія — це форма державного правління, генеза якої пов'язана з новими історичними часами. На відміну від абсолютних монархій, які були типовими для епохи феодалізму, конституційні монархії (або обмежені) знаменували соціально-економічні і політичні перетворення періоду буржуазних революцій. У конкретних країнах вона сформувалася шляхом еволюції абсолютної монархії. її головною ознакою було й залишається те, що влада монарха перестала бути необмеженою, а визначається (обмежується) конституцією. У своєму розвитку конституційна монархія також еволюціонувала. Історично її першим виявом була дуалістична монархія. Вона вважається перехідною формою від абсолютної монархії до іншого вияву конституційної монархії — монархії парламентарної. Остання характеризує державний лад ряду розвинених країн світу (Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Японії та ін);

3. парламентарна (парламентська) монархія — характеризує державний лад ряду розвинених країн. У Європі це Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція; в Азії це, насамперед, Японія. Парламентарними монархіями є також держави, які зберегли певні конституційні зв'язки з колишньою метрополією — Великобританією — і до яких іноді вживається історична назва домініонів (зокрема Австралія, Канада і Нова Зеландія). Формально глава держави у цих країнах — британський король (королева), представником якого є генерал-губернатор. Останнього британський монарх призначає за поданням уряду «домініону». Збереження монархічної форми правління у розвинених країнах, як правило, зумовлене тим, що їх державно-політичний розвиток тривалий час відбувався еволюційним шляхом.

    Юридичною ознакою будь-якої монархії є наслідування влади самого монарха. Порядок престолонаслідування, звичайно, визначається конституцією.

    Монарх  майже завжди владарює формально  за власним правом. Однак у парламентській монархії його правомочності визначено в конституції. Іноді ці правомочності номінально визначені як максимально широкі, однак на практиці більшість із них реалізує уряд. У деяких країнах з парламентарно-монархічною формою державного правління монархи навіть юридично не наділені будь-якими реальними владними повноваженнями (Швеція і Японія). В конституціях монархічних держав містяться положення проте, що монарх не несе юридичної і політичної відповідальність за свої дії як глава держави або як номінальний глава виконавчої влади. Вважається, що він діє за порадою міністрів, які й несуть відповідальність. Механізм таких взаємин глави держави та уряду забезпечується вимогою контрасигнування актів монарха главою та (або) іншими членами уряду.

    Слід  назвати ще одного монарха, якого  обирають навіть сьогодні: папа римський. Він виконує функції глави держави в рамках монархії, яку ми називаємо церковною державою. Зважаючи на целібат духовенства, він не може досягти свого сану через право спадковості. Тому його обирають кардинали. Проте папа римський є монархом, він користується особливими почесними правами, носить корону (тіару). У світі нараховується 44 парламентські монархії.[3]

2. Республіка - як форма державного правління

    Республіка — форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.

    Республіка  має такі юридичні ознаки:

    а) обмеженість терміну повноважень усіх органів державної влади;

    б) виборність і відповідальність глави держави;

    в) можливість представництва держави лише за дорученням парламенту чи виборців.

    Республіки  існували ще в стародавньому світі  і мали, як правило, аристократичний  характер (Спарта, Рим), в Афінах була демократична республіка. В середні  віки були республіки-міста — Флоренція, Генуя, Венеція — в Італії; Новгород і Псков — у Росії. На Україні — Козацька республіка (на Запоріжжі) в період національновизвольної війни та об'єднання з монархічною Росією.

    У сучасному світі розрізняють  такі види республік:

1. президентська республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президентові, який обирається населенням шляхом прямих чи непрямих виборів і формує уряд, шо, як правило, йому підзвітний і не несе повної відповідальності перед парламентом.

    У наш час президентські республіки в чистому, класичному вигляді фактично не існують. Як президентські формувалися республіки у США, Франції, Аргентині, та в ряді інших країн. Але з часом вони, у більшій чи меншій мірі, втратили свої класичні ознаки в результаті переходу ряду раніше виключно президентських повноважень до парламенту;

2. парламентська республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує повністю відповідальний перед ним уряд та інші вищі органи державної влади (Італія, Греція, Індія та ін.).

    Але і в парламентській республіці можливе  існування поста президента. На відміну  від президентської республіки, тут  він обирається не населенням, а  парламентом, йому підзвітний і має переважно представницькі функції (ФРН, Індія та ін.);

3. змішана (парламентсько-президентська або президентська-парламентська) республіка, в якій вбачаються певні ознаки як парламентської, так і президентської республік. За такої форми правління парламент набуває певні повноваження з контролю за діяльністю обраного народом президента, що стосуються діяльності останнього відносно формування уряду і здійснення ним виконавчої влади. За певних умов парламент набуває і право усунути президента з посади. Але за президентом зберігаються широкі повноваження по формуванню і керівництву діяльністю уряду. У певних, визначених у конституціях, випадках президент має право дострокового розпуску парламенту і призначення нових виборів його складу.

    Слід  зазначити, що в сучасних умовах «чисті»  форми президентських і парламентарних республік порівняно рідкі. Поширення дістали змішані форми — президентсько-парламентські та парламентсько-президентські республіки.

    Одним із представників змішаної республіки є Україна, яка поступово перетворюється з президентсько-парламентської в парламентсько-президентську.

    Нетипові  форми правління:

1. республіканська монархія. Зараз функціонують такі монархії, в яких глава держави не є довічним і не одержує повноваження на спадкових засадах, а переобирається через визначений законом термін. Така система існує в Малайзії і Об'єднаних Арабських Еміратах, своєрідних федеративних виборних монархіях. У цих країнах глава держави переобирається один раз на 5 років. Це наближає главу держави—монарха до президента, а монархічну форму правління — до республіканської. Однак обидві названі держави залишаються монархіями, бо главою держави може бути обраний не будь-який громадянин, який задовольняє виборчі вимоги до президента, а лише один із «місцевих монархів» — правителів складових частин федерації.

    Справа  втому, що, наприклад, у Малайзії 9 із 13 суб'єктів федерації очолюються спадковими султанами (форма правління в чотирьох інших відрізняється), і тільки ці 9 утворюють Раду правителів, яка раз на 5 років обирає главу держави. На цей пост султани обираються по черзі, для чого в Раді правителів ведеться особливий список;

2. монархічна республіка відрізняється від традиційної республіки в першу чергу незмінюваністю глави держави — президента (тому їх також називають президентсько-моністичними). На відміну навіть від суперпрезидентських республік, президентсько-моністичні республіки функціонують в умовах однопартійної системи, а їх конституції передбачають, довічних президентів. Наприклад, згідно з Конституцією соціалістичної Югославії 1963 р. переобрання не поширювалося на першого президента Й. БрозТіто, який займав цю посаду до своєї смерті у 1980 р. У 60—80-х роках довічними президентами проголосили себе глави держав у Малаві, Уганді, Тунісі, Екваторіальній Гвінеї і деяких інших країнах. У КНДР син довічного президента Кім Ір Сена ще за життя того був проголошений його наступником;
3. правління політичної організації. У країні з такою нестандартною формою правління вища влада належить партії чи іншій політичній організації. Приклад такої країни — західноафриканська держава Буркіна-Фасо, де вся влада була присвоєна Народним фронтом, голова якого став і главою держави, і головою уряду. У подібних випадках структура правлячої партії збігається зі структурою державного апарату;
4. правління колегіального органу, який утворюється, як правило, військовим керівництвом здійсненого державного перевороту. Така форма правління склалася в Нігері (Вища військова рада), Нігерії (Федеральний військовий уряд), Гвінеї (Військовий комітет національного відродження), Бурунді (Військовий комітет національного порятунку). Керівник колегіального органу в таких країнах зазвичай виступає главою держави;
5. правління політичного лідера. Наприклад, в Республіці Чад (офіційна назва країни), окрім інституту президентства, взагалі відсутні інші вищі органи державної влади, атому вся влада, зрозуміло, належить президенту;
6. джамахірія. Зокрема, у Лівії офіційно скасовані уряд, парламент, політичні партії, словом, держава загалом у її класичному розумінні. Первинні народні збори (ПНЗ), котрі об'єднують усе доросле населення країни за територіальним принципом, наділені правом законодавчої ініціативи, вирішення питань господарського і культурного жиггя місцевого значення, а також правом внесення рекомендацій із питань внутрішньої і зовнішньої політики країни загалом. Остаточне формулювання законів є прерогативою Всезагального народного конгресу (ВНК), до складу якого за посадою входять секретарі ПНЗ і представники громадських організацій. Постійно діючий орган ВНК— Генеральний секретаріат, очолюваний секретарем. Функції уряду виконує Вищий народний комітет.[3]