Види та природа сучасних грошей (паперові, кредитні, електронні)

Міністерство  освіти та науки України 

Київський національний торгівельно-економічний  університет 

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

КУРСОВА РОБОТА

                  з дисципліни « Економічна теорія (основи економічної теорії,мікроекономіка,макроекономіка) »

                                                            на тему:

№46 Види та природа сучасних грошей (паперові, кредитні, електронні)

Студента 2 курсу 3 групи

денної форми навчання

Факультету фінансів

та банківської справи

  Данилішина Євгена Володимировича

Науковий керівник:

     Ніколаєць Катерина Миколаївна

Київ 2012

  ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Гроші посідають значне місце у ринковій економіці. Вони забезпечують життєдіяльність кожної з ринкових структур, сприяють подальшому розвитку процесу суспільного відтворення матеріальних та нематеріальних благ, їх виробництву, обміну, розподілу та споживанню. Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вивчення сутності грошей, функцій, що виконують гроші, аналіз їхнього розвитку та, впливу грошей і грошової політики на стан економіки здійснює грошова (монетарна) теорія, яка є складовою загальної економічної теорії. Економічна ж теорія, як наука, виникла завдяки аналізу грошових відносин.

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку з точки зору не тільки ускладнення їх економічної суті та підвищення суспільної ролі, а й урізноманітнення їх форм.

Під впливом зміни суспільних відносин, формою виразу яких є гроші, та ускладнення  вимог ринку до грошей останні періодично скидали одну форму і набували іншої, більш адекватної новим умовам. Історія грошей по суті є процесом поступового відбору окремих товарів чи особливих штучних форм, найбільш придатних виконувати функції грошей у певних ринкових умовах.

Історія грошей і грошового обігу належить до проблем, котрі традиційно мало досліджувалися в українській історіографії, економічній теорії,  незважаючи на те, що її розробка дає змогу ввести нові джерела для вивчення фінансово-економічної історії України.

Походження, сутність та функції  грошей знайшли своє відображення у працях Базилевича В.Д., Абросимова В.М., Попова В.М., Мочерного С.В., Довженко М.В., Нурієва Р.М., Поплюйко Я., Пушкаренко П.І., Кушнарьова Б.П., Кеннеді М., Мартиняка Т.П., Царенко О.М., Юхименко П.І. та ін.

Об’єктом дослідження є комплекс грошових знаків як важливого джерела соціально-економічної історії та економічної теорії.

Предметом дослідження є процес створення та функціонування грошових знаків, їх роль у соціально-економічному та  політичному житті України.

Метою дослідження  є  вивчення  походження, сутності та функцій сучасних грошей, ролі грошових агрегатів  у розвитку кредитних відносин та здійсненні грошово-кредитної політики України.

Для реалізації мети дослідження необхідно  вирішити наступні завдання дослідження:

-    розглянути підходи щодо походження грошей: раціоналістичну та еволюційну концепції;

-   визначити сутність та функції грошей;

-   дослідити головні питання проблематики  природи сучасних грошей;

-  визначити роль сучасних грошей як кредитних грошей, грошей-капіталу у  розвитку грошової системи країни та  зміцненню національної валюти;

-  проаналізувати еволюція ролі грошей в економіці України.

Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використовувалась сукупність загальнонаукових і прикладних методів наукового пізнання. Визначальними стали принципи історизму, наукової об’єктивності та системності, котрі вимагають неупередженості й послідовності у висвітленні подій, процесів і явищ, виявлення причинно-наслідкових зв’язків на кожному етапі суспільно-політичного розвитку.  

1. ПОХОДЖЕННЯ, СУТЬ ТА  ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

1.1 Поява грошей як результат розвитку товарного обігу

Щоб дати науково достовірне тлумачення сутності грошей, потрібно насамперед дослідити їх походження. На жаль, світова економічна думка не дала однозначного пояснення цього процесу.

Починаючи з Аристотеля і до XVIII ст. у теорії грошей досить поширеною  була думка, що гроші виникли внаслідок  угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави для полегшення обміну товарів і підвищення ефективності його функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот. Таке трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Смітом. Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин [9, с.6].

 Поступово, з плином часу, у когось краще виходило вирощування хліба, у другого — ловля риби, у третього — виробництво горнят, а хтось був неабияким мисливцем. Тому в різних виробників починає нагромаджуватися надлишок продукту, у виготовленні якого вони були вправнішими. Саме це спричинило виникнення обміну. Наприклад, гончар хотів обмінювати глечики на м'ясо, рибу і хліб, а рибалка свою рибу — на посуд, хліб тощо. Найранішою формою обміну продуктами був, по-сучасному кажучи, бартер. Бартер — це безпосередній обмін одних продуктів чи послуг на інші [4, с.62-63].

 З розвитком суспільних відносин стало очевидним, що безпосередній обмін незручний, він потребує багато часу і зробити це було досить складно: бажання двох суб'єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися. Наприклад, власник шкур овець котів виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре, якщо власник останньої мав потребу в шкурах овець, тоді обмін міг відбутися. Інакше всі троє нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, попит на який найбільший, тобто він має найвищу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкур відразу обміняє їх на сіль, за яку потім виміняє необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку — сокиру, а за неї — зерно.

У цьому випадку сіль для власника шкур є не просто споживною вартістю, а засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З розвитком і ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну. їх починають приймати всі в обмін на звичайні продукти, а відтак вони поступово набувають нової споживної вартості — властивості бути загальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово виділялися свої товари на роль загального еквівалента. У такій ролі в різних народів виступали худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали  та ін.  [9,с.7].

Отже, стає потрібним загальний  еквівалент, яким можна було б виміряти вартість будь-якого товару. Ним виявилися гроші — особливий, специфічний товар, який почав виконувати роль такого еквівалента [4, с.63]. Вони вже могли виконувати висхідні, базові грошові функції — засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Ці функції були першими в історії розвитку грошей. їх одночасне виконання перетворило звичайний товар в якісно інше явище — гроші. Проте на цій примітивній  формі  розвиток грошей не зупинився.                                                                                                            

У міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності суспільної праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно посилював вимоги до грошового товару. Зокрема посилювалися вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, тривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності тривалий час утримувати її на незмінному рівні та ін. Формування перелічених вимог привело спочатку до заміни в ролі загального еквівалента звичайних товарів першої необхідності (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли, черепашки, хутра тощо), а потім цих останніх — кусочками металів, спочатку звичайних (залізо, мідь), а потім — благородних (срібло, золото).

Потреби ринку в забезпеченні ефективного  обміну та його вимоги до грошей поступово набули настільки важливого значення, що відбулося розмежування природної споживної вартості грошового товару — його здатності задовольняти певну потребу людини і його специфічної споживної вартості як грошей — здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, зберігання вартості тощо. У цій ролі грошовий товар набув здатності задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості грошового товару послаблювався зв'язок останнього з першочерговими життєвими потребами. Врешті-решт роль грошей взагалі перейшла до нематеріального носія, що зовсім не має ніяких споживних якостей. Це сталося в середині XX ст. через демонетизацію золота.      

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей — тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення сутності грошей. З нього випливає ряд важливих висновків:

• по-перше, гроші за походженням — це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з широкого ряду звичайних товарів одного — грошового;
• по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;
• по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і не можуть бути «введені» там, де таких відносин не існує [8, с.7-8].
• по-четверте, гроші виділилися з товарного світу і протистоять йому. Якщо товари знаходяться в сфері обігу тимчасово, то гроші є постійним її учасником.
• по-п’яте, гроші, що розвинулись з товару, продовжують залишатися товаром, який відрізняється від всього іншого товарного світу своїми специфічними властивостями.

1.2 Сутність грошей

Актуальність проблеми сутності грошей усвідомлювали з давніх часів, та незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні ще не має однозначної, й остаточної відповіді на питання, що ж таке гроші. Переконання, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність із реальною дійсністю і відкидалися.

У літературі існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються  одне від одного.

Так, під грошима часто розуміється все те, що звичайно приймається в обмін на товари і послуги; продукт угоди між людьми; товар особливого роду, що виконує роль всезагального еквівалента; те, що використовується як гроші [26, с. 79]. Проте більшість визначень грошей можливо і доцільно згрупувати, щоб якомога точніше визначити їх суть.

Виходячи з того, що гроші є  явищем суспільним їх сутність змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому і не дивно, що багатовікові дослідження  сутності грошей на сьогодні не дають однозначної й остаточної відповіді на питання, що ж таке гроші. В той же час існують альтернативні підходи до вирішення сутності грошей.

Панівним у сучасній західній грошовій теорії є суто емпіричний підхід. Суть грошей за цим підходом визначається, як правило, лише на основі їх функціонального застосування. Вихідною теоретичною конструкцією такого підходу стала відома теза, запропонована американським економістом Ф. Вокером: “Гроші – це те, що вони виконують” [8, с. 64]. Яскравими прикладами суто функціонального підходу в цьому питанні слугують наступні визначення:

• К. Макконелла і С. Брю: “Гроші є  тим, що вони роблять. Все те, що виконує  функції грошей, є грішми” [19, с. 264]

• “Money and Banking: a market oriented approach”: “Гроші можуть мати лише функціональне визначення”. На запитання “що таке гроші?” простіше дати пояснення з приводу того, “як використовуються гроші”. А далі – така дефініція: “Все, що виконує грошові функції, є грішми” [1, с. 26–27]

У функціональному підході, вважає А. Гальчинський, увага акцентується на суто прикладному аспекті визначення грошей. А відтак теоретичні проблеми, що характеризують їхню глибинну суть, не набувають істотного значення. Тому їх цілком свідомо знехтувано, і форма зовнішнього вияву грошей, що реалізує себе через грошові функції, сприймається як безпосередній вираз їхньої суті.

Щоб подолати згадану обмеженість, необхідно спочатку визначити методологічну  базу, послідовно дотримуючись якої можна  знайти науково вмотивоване вирішення  поставленої проблеми [8, с. 65].

На думку М. Савлука у такому підході порушена логіка дослідження: спочатку визнано певний набір функцій  грошей, а потім визначено сутність грошей як механічну сукупність цих  функцій.

Але функції економічної категорії  визначаються її сутністю, а не навпаки. Таке порушення перенесло центр дослідження з сутності на функції грошей, позбавивши його об’єктивної основи [9, с. 10].

Представники іншої економічної  школи, що має своїми витоками трудову  теорію вартості К. Маркса, тлумачать  сутність грошей виходячи лише з їх місця в товарному обміні. З цих позицій гроші є специфічним товаром, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Найбільш послідовно та усвідомлено  логіко-історичний та еквівалентний підхід до дослідження грошей реалізовано К. Марксом. Проте він не міг не бути обмеженим тими історичними умовами, що існували майже півтора століття тому. В нових умовах цей підхід має бути реалізований з урахуванням сучасного рівня розвитку грошей.

Марксу вдалося поєднати в цілісну структуру власну теорію трудової вартості, що розглядалася як вихідна основа всієї системи економічного аналізу, і теорію грошових відносин.

Ним була визначена одна з найглибших характеристик сутності грошей. Гроші  почали розглядатися економічною теорією як не просто товар, а особливий товар, що виконує в системі економічних відносин специфічну функцію – виступає в ролі загального вартісного еквівалента.

До принципових надбань економічної  теорії слід віднести не лише докладну аргументацію, що міститься у працях К. Маркса, проблеми історизму виникнення і розвитку грошей, їх місця і ролі в структурі загальноекономічного процесу суспільного відтворення, але також і пов’язані з цим наукові визначення системи застосування грошових відносин. Ідеться про характеристику грошей через обґрунтування розгорнутої системи їх функціональних проявів [7].

Сутність логіко-історичного підходу  до визначення сутності грошей полягає  в наступному. Нова система знань, що формується на тому чи іншому відтинку історії, може претендувати на науковість лише тоді, коли вона зберігає наступність з усім позитивним, що нагромаджено суспільною думкою у попередні роки. Старі наукові знання у їх позитивному змісті асимілюються новими. Якщо цього не відбувається, то останні втрачають здатність відображати принцип історизму. Такою є діалектика суспільного прогресу, і саме за такою схемою має розвиватися логіка нагромадження наукових знань, що знаходяться в розпорядженні людства.

Водночас, вказуючи на позитивні аспекти  Марксової теорії грошей, вельми важливо бачити і її обмеженість. Ця обмеженість пов’язана з вадами теорії трудової вартості, яка протягом тривалого часу була панівною в системі економічних знань і складала методологічну основу Марксової теорії грошей.

Виходячи з Марксової теорії трудової вартості і теорії грошових відносин вартість є тією реальною базою, що робить гроші і товар економічно тотожними структурами. Тобто, товар обмінюється на гроші, далі гроші – на інший товар завдяки тому, що ці ринкові величини мають спільну основу – вартість.

Отже, завдяки участі грошей у метаморфозі  Т – Г – Т забезпечуються не лише опосереднений обмін товару на товар і відповідні економічні стосунки індивідуальних виробників, а й реалізується специфічне відношення окремо взятого товару до всієї решти товарів, приватного робочого часу до його загальних витрат, відношення особистої залежності окремого товаровиробника від суспільного виробництва в цілому.

Як виробниче відношення вартість характеризується властивістю історизму  – тобто спроможністю пристосовуватися до конкретно визначених умов виробництва і обігу товарів, що постійно змінюються та вдосконалюються. А отже поняття “загальний еквівалент” на кожному ступені історичного розвитку має розглядатися як вираз не суті грошей взагалі, а відображення специфічної суті, що наповнюється новим змістом у межах різних етапів товарного виробництва та обігу і відтак постійно збагачується .

При еквівалентному підході гроші  виступають не лише як безпосереднє втілення вартості, але і як суспільний еталон виміру останньої, як міра її кількісного визначення. В товарному обігу функція еталона виміру, її міри є суспільною монополією грошей. Визначеність грошей як загального вартісного еквівалента значною мірою пов’язана з реалізацію саме цієї монополії. А це означає, що теорія вартості і теорія грошових відносин органічно пов’язані між собою, будучи невід’ємними складовими однієї економічної теорії – теорії товарно-грошових відносин.

Еквівалентний підхід, вважає А. Гальчинський, розглядає гроші лише як виробниче відношення, взяте поза його конкретно функціональним втіленням. Тут ще не йдеться про специфіку якоїсь окремої конкретної форми грошей у своїй реальності, яка функціонує в певній системі товарно-грошових відносин. Природа грошей з позицій еквівалентного підходу розглядається лише в межах простого визначення їхньої абстрактної загальності, як суть грошей взагалі, як економічна структура, не наповнена конкретним змістом [8, с. 68–69].

На думку М. Савлука еквівалентний  підхід є більш методологічно витриманим, але має той недолік, що не враховує такого важливого призначення грошей, як обслуговування потреб нагромадження цінності. З цього погляду визначення сутності грошей еквівалентного підходу видається недостатньо повним порівняно з функціональним [9, с. 10].

Усунути недоліки вищерозглянутих  підходів до визначень грошей спробували прибічники так званого портфельного підходу до вивчення грошей. Вони використали умовний портфель активів окремого економічного суб’єкта, в якому всі активи розмістили в міру зниження їх ліквідності, тобто здатності до обміну.

У фундаментальному підручнику відомого американського ученого Глена Габбарда “Гроші, фінансова система та економіка” знаходимо визначення грошей суто портфельного підходу.

“Гроші є активом, тобто вартісною річчю, якою можна володіти. Гроші, як і інші активи, є компонентом багатства, що складається з суми вартості всіх активів за вирахуванням вартості зобов’язань. Проте лише тоді, коли актив виконує роль засобу обміну, його можна назвати грошима” [6, с. 47].

Схоже визначення сутності грошей з  позицій портфельного підходу є  і у авторів підручника “Современные деньги и банковское дело”. Гроші  можуть розглядатися як активи, тобто  як щось, що має власну цінність. В  цій якості вони є частиною багатства, тобто чистими активами чи сумою активів за мінусом боргових зобов’язань. Гроші – не єдина, але найліквідніша форма багатства, котру можна обміняти на товари і послуги [8, с. 6–7].

Представники портфельного підходу  говорячи про визначення грошей часто  оперують такими поняттями як: “готівка”, “багатство”, “ліквідні активи”, ”дохід”.

Коли більшість людей говорять про “гроші”, то вони говорять саме про готівку. Готівка – це грошові банкноти і монети. Для економіста визначення грошей просто як готівки надто вузьке.

Оскільки чеки також приймаються  в оплату за покупки, то й чекові депозити розглядаються як гроші. Проте  необхідне навіть ширше визначення грошей, бо дорожні чеки або ощадні вклади можуть інколи використовуватися  для оплати товарів або ефективно  функціонувати як гроші, якщо ці чеки або вклади можна швидко і легко перетворити в готівку або вклади на поточних рахунках.

Поглиблюючи знання про наш предмет, пам’ятаймо, що слово гроші часто використовують як синонім багатства. Багатство, або майно, обіймає не тільки гроші, але також інші об’єкти власності (що називають активами), такі, як облігації, звичайні акції, твори мистецтва, землю, меблі, автомобілі або будинки. Економісти проводять різницю між грішми у формі готівки, депозитами до вимоги та іншими видами грошей, що використовуються для купівлі, і багатством, що виступає об’єктом власності, тобто засобом нагромадження вартості. Отже, тоді як готівка – надто вузьке означення грошей, то це інше популярне народне тлумачення надто широке.

Люди звичайно застосовують слово “гроші”, щоб описати те, що економісти називають “доход”, як у цьому реченні. Доход – це потік заробітків за одиницю часу. Гроші, з іншого боку, є запасом, тобто це певна сума на дану одиницю часу.

Хоча багатство і дохід (сума надходжень за певний період часу) є важливим мірилом вартості, у процесі викладу ці терміни не використовуються як замінники терміну гроші. Тобто кількість грошей, якою володіє індивід, відображається сумою готівки та її замінників (вклади на поточних рахунках чи дорожні чеки), а не величиною багатства, місячною або річною зарплатнею чи потоком доходу.

Фінансові активи мають важливу  перевагу порівняно з грішми, бо зазвичай приносять вищий процент  або перспективи зростання їх вартості. Інші активи (такі, як будинок) також мають перевагу над грішми, оскільки надають певні послуги (наприклад, місце для проживання).

Для чого тоді взагалі потрібно мати на руках гроші? Відповідь пов’язана  з поняттям ліквідності, тобто спроможності певного активу перетворитися на засіб обміну. Коли гроші є засобом обміну, вони є найліквіднішим активом. Обмінюючи інші активи на гроші, ви змушені покривати трансакційні витрати. Для уникнення згаданих трансакційних витрат люди зберігають частину свого багатства у вигляді грошей, навіть коли інші активи пропонують вищу віддачу як засіб нагромадження вартості. На першому місці в портфелі розміщена готівка, оскільки вона має найвищу–абсолютну–ліквідність, і тому ні в кого не виникає сумніву, що це – гроші. На другому місці розміщені вклади до запитання та карткові, які мають хоч і високу ліквідність, проте нижчу, ніж готівка, їх ще теж вважають грошима, проте дещо “нижчого сорту” На третьому місці розміщені строкові вклади, які мають ще нижчу ліквідність, за що їх називають квазігрошима Ще нижчу ліквідність має наступний актив – облігації, в якому є елементи з достатньою ліквідністю, а є й з украй низькою.

Тому в одних країнах перші  з них вважають ще грошима, а другі  – ні, а в інших країнах усі  облігації вже не вважають грошима. Наприклад, у США короткострокові облігації державної позики ще вважають квазігрошима. В Україні ж усі активи групи “облігації” не вважають грошима.

За портфельного підходу визначення грошей охоплює їх призначення як засобу обігу та платежу, так і  засобу нагромадження вартості і  тому є достатньо повним і більш прийнятним, ніж перші два. Проте і це визначення, на думку М. Савлука, має істотний недолік – не дає можливості провести чітку межу між грошима (грошовими активами) і негрошима (негрошовими активами), унаслідок чого поряд з поняттям “гроші” з’являється поняття “квазігроші”, маса їх визначається багатьма показниками (агрегатами), які різняться ступенем ліквідності [26, с. 11].

А.Гальчинський виділяє ще однин  альтернативний підхід до визначення сутності грошей – гроші як технічний інструментарій обміну товарів”[8, с. 69–70]. Суть цього підходу (технічного) полягає в тому, що в процесі реального обміну за допомогою грошей забезпечується реалізація не лише вартості, а й споживчої вартості товару. У зв’язку з цим важливою складовою ознакою грошей є їхня здатність обслуговувати технічний бік обміну – рух споживчих вартостей.

Мова йде про взаємозалежність понять “споживча вартість товару”  – “гроші як технічний інструментарій обміну”.

Зазначене положення є свідченням подвійної природи грошей, доказом того, що їхня глибинна суть утримує в собі не одну, а дві форми, дві лінії розвитку: гроші як вираження суспільного зв’язку мають один цикл розвитку, гроші як інструментарій руху споживчих вартостей – інший цикл. Така структурність грошей увиразнює подвійність процесу товарного обміну, який має в собі цінову оцінку вартості товару, її попередню конвертацію в грошову оболонку, ідеальну метаморфозу товару в гроші. Цей же процес передбачає безпосередній обмін товару на гроші і далі – останніх на інший товар. У цьому разі йдеться про механічне переміщення з одних рук в інші споживчих вартостей, які ще перед тим на базі реалізації функції грошей як загального вартісного еквівалента дістали необхідну для реального обміну цінову оцінку.

Гроші як вираз суспільної якості та гроші як суто технічний інструментарій обміну лише у своїй єдності можуть забезпечити реальний обмін товарів, обіг Т – Г – Т. Звідси їхнє розмежування припустиме лише в рамках теоретичного пізнання. Водночас згадане розмежування логічних ліній розвитку грошових відносин несе в теоретичному плані досить важливе методологічне навантаження, що його слід обов’язково взяти до уваги при вивченні курсу з теорії грошей.

На нашу думку, технічний підхід розглядає суть грошей у досить вузькому значенні зосереджуючись лише на інтегральних функціях грошей – міри вартості та засобу обігу, забуваючи про інші функції. Загалом технічний підхід по-суті є функціональним підходом зосередженим лише на двох найбільш вагомих інтегральних функціях грошей. Отже, гроші, які виникли з вирішення протиріччя товару, не є простим технічним засобом обігу, а відображають глибокі суспільні відносини. Вони є історичною категорією, як яка розвивається за своїми законами і набуває власних рис в процесі розвитку.

З проведеного нами дослідження сутність грошей можна визначити за допомогою таких альтернативних підходів (рис.2.1).

Рис.1.1. Альтернативні підходи до визначення сутності грошей

З проведеного нами дослідження  альтернативних підходів до визначення сутності грошей приходимо до висновку, що не існує єдиного вірного підходу, котрий би повністю розкривав поняття ”суть грошей”. Кожен із них має як свої переваги так і недоліки. В той же час об’єднання цих підходів дозволяє нам підійти до вирішення питання суті грошей набагато ближче.

Зі зміною суспільних умов змінювалися  не лише форми і функції грошей, а і їх сутність.

Вочевидь, все це можна пояснити тим, що гроші (як не лише економічна але  й історична категорія) є явищем суспільним і тому сутність їх змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують.

Ми вважаємо, що сутність грошей потрібно досліджувати у теоретичному та прикладному  аспектах. Теоретичний аспект розкриває  глибинну сутність грошей, а прикладний – наче доповнює їх сутність як форма зовнішнього вияву. Тому теоретичний та прикладний аспекти сутності грошей необхідно розглядати не відокремлено, а з позицій діалектичної єдності.

У сучасних суспільних умовах розвитку грошово-кредитних відносин сутність грошей з позицій вирішення теоретичних проблем, що характеризують їхню глибинну суть, найповніше на нашу думку, розкриває саме портфельний підхід, який розглядає гроші як ліквідний актив, проте лише тоді, коли актив виконує роль засобу обміну.

Сутність грошей у суто прикладному  аспекті (як форма зовнішнього вияву) найкраще визначає, на нашу думку, функціональний підхід. Саме п’ять грошових функцій (міри вартості, засобу обігу, нагромадження, платежу і світових грошей) аргументованих К.Марксом дозволяють і в сучасних суспільних умовах розвитку грошово-кредитних відносин визначати сутність грошей у суто прикладному аспекті.