Види та організаційно правові форми підприємств в Україні

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

Український державний  університет фінансів та міжнародної  торгівлі

 

Донецька філія

Кафедра економіки  та права

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприємства»

на тему: «Види та організаційно-правові форми підприємств»

 

Виконав:

Полеха В.М.

Студент

Курс: І І Група: ФК-10-А

Перевірила:

Дзюба

                                                  

 

 

Донецьк – 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. Роль підприємництва  в економіці та загальна характеристика  його видів.

      1.1. Види та організаційні форми підприємств в Україні.

2. Організаційно-правові  форми підприємств в Україні.

      2.1. Чинники, що обумовлюють організаційно-правові форми підприємства

      2.2. Індивідуальне підприємство та господарські товариства сфери малого бізнесу

      2.3. Кооператив та орендні підприємства

      2.4. Картель та інші форми об'єднання підприємств

      2.5. Вибір організаційно-правової форми на прикладі товарної біржі

3. Переваги та  недоліки різноманітних організаційно-правових  форм підприємств в Україні.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ  

ВСТУП

 

У цій роботі ми розглянемо тему видів та організаційно – правових форм підприємств.

Мета даної роботи полягає у  вивченні теоретичних основ організаційно-правових форм підприємств, отримання практичних навичок з цієї теми та розкриття різних підходів, які містять положення ГК та ЦК України щодо видів і організаційних форм підприємств в Україні.

У відповідності з поставленою метою курсової роботи розглядаються такі завдання:

• виявлення та окреслення основних принципів організаційно – правових

форм  функціонування підприємств;

• оцінка ефективності організаційно-правових форм підприємств.

       Поступовий перехід України до ринкових економічних відносин істотно змінює умови суспільного життя. Все більше людей пов'язують своє майбутнє із самостійною підприємницькою діяльністю. Тому постає потреба в осмисленні процесів становлення підприємницьких структур та їх впливу на стан економіки, у необхідності дослідження різних форм прояву підприємницької ініціативи.

        Підприємництво  відповідно до нашого законодавства  — це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик, діяльність  з виробництва продукції, виконання  робіт, надання послуг та заняття  торгівлею з метою одержання  прибутку.

         Тому підприємницькою діяльністю може називатися будь-яка діяльність, не заборонена чинним законодавством, спрямована на одержання прибутку, а предмет такої діяльності — власною справою підприємця, або бізнесом.

        Як видно, проблема організаційно-правових форм юридичних осіб, зокрема підприємств, не може бути вирішена без погодження положень ГК та ЦК України. Необхідно виробити єдиний підхід до цього питання, бо підприємства створюються, реєструються, здійснюють господарську діяльність, укладають договори, несуть відповідальність, що об'єктивно потребує диференційного законодавчого регулювання стосовно їх видів та організаційно-правових форм.

         Питання щодо організаційно-правових форм підприємств в Україні, безумовно, привертає сьогодні значну увагу до себе в зв'язку з кардинальними змінами в законодавстві України: прийняті Господарський та новий Цивільний кодекси України; втратили силу закони України «Про підприємства» та «Про підприємництво», але продовжують діяти закони України «Про господарські товариства», «Про об'єднання громадян», «Про оренду державного та комунального майна», «Про споживчу кооперацію» та ін., присвячені окремим видам підприємств в частині, в якій вони не суперечать ГК та ЦК України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Роль підприємництва  в економіці та загальна характеристика  його видів.

 

       Адам Сміт у своїй праці «Причини багатства народів» писав, що «людина має на меті лише власний інтерес, переслідує лише власну вигоду; при цьому вона також спрямовується невидимою рукою до цілей, які зовсім не входили в її наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, вона часто більш дієвим способом служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне служити їм». Так можна сказати і про підприємця, адже він, можливо, навіть не усвідомлюючи, служить інтересам суспільства.

Підприємництво

• це дієвий важіль зміни структури економіки. Підприємець виробляє саме ті товари та надає саме ті послуги, за які споживачі будуть готові йому заплатити. Це важливо особливо для нашої перехідної економіки, де підприємництво сприяє реструктуризації народного господарства, спрямуванню виробничих потужностей на продукування саме того, що необхідно споживачам.
• це явище, для якого характерна конкурентна боротьба. Підприємці, змагаючись між собою за споживацьку прихильність, поліпшують якість своєї продукції, знижують ціни, пропонують післяпродажне обслуговування тощо.
• це каталізатор економічного розвитку суспільства. Основний показник економічного розвитку країни — валовий внутрішній продукт, який показує загальну суму всього обсягу кінцевого виробництва в країні за певний період часу. Підприємці, прагнучи одержати максимальні прибутки, намагаються продати якомога більше своєї продукції, тим самим збільшуючи валовий продукт країни.
• це стимул економії та раціонального використання усіх видів ресурсів. Оскільки інститут підприємництва ґрунтується на приватній власності, підприємці прагнуть мінімізувати витрати з метою максимізації власного доходу. Від цього виграє суспільство в цілому, адже обмежені ресурси використовуються при цьому найефективніше.

        Крім того, підприємець розв'язує багато соціальних проблем суспільства. Він створює робочі місця, розв'язує тим самим проблеми зайнятості, сплачує податки, що дає змогу державі виконувати свої функції.

        Підприємницька діяльність — безмежне поле застосування зусиль та здібностей. Вона різноманітна, як різноманітні й людські потреби. Численні прояви підприємництва можна згрупувати на такі види підприємницької діяльності, як виробниче, комерційне, посередницьке, фінансове та страхове підприємництво.

        Виробниче  підприємництво — найважливіший  вид підприємницької діяльності, спрямований па виробництво товарів  та надання послуг. Цю діяльність  проводять підприємства або окремі  підприємці, які випускають різноманітну  продукцію, виконують роботи та  надають послуги.

        Комерційне  підприємництво виконує товарно-грошові  та торгово-обмінні операції, які  здійснюються у вигляді угод  з купівлі-продажу товарів.

         Посередницьке підприємництво передбачає  діяльність установ та окремих  осіб, які посідають місце між  виробником і споживачем, допомагаючи  їм знайти одне одного і  одержуючи за це винагороду  у вигляді комісійних.

        Фінансове  підприємництво має об'єктом купівлі-продажу  специфічний товар — гроші  та цінні папери. Страхове підприємництво  — це діяльність, пов'язана з  формуванням грошових фондів  та їх використанням для відшкодування  збитків у передбачених страховою  угодою випадках для надання  допомоги громадянам та юридичним  особам[5, c. 83-84].

 

1.1. Види та організаційні форми підприємств в Україні

 

          ГК розрізняє види підприємств залежно від форми власності. Це приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності, та підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

           Відповідно до ч.І ст. 63 ГК в Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

           Організаційні форми підприємств ГК ставить в залежність від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду і розрізняє унітарні та корпоративні підприємства.

          Унітарне підприємство — це підприємство, що створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

           Корпоративне підприємство — це підприємство, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, утому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є коопера-тивні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

          Крім того, залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції ГК розрізняє малі, середні та великі підприємства.

          Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні.

         Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні. Інші підприємства визнаються законодавцем середніми[9, c. 165-167].

          Як слушно підкреслюється у юридичній літературі, малі, середні і великі підприємства не утворюють якихось особливих видів з погляду організаційно-правових форм господарювання. Тому безпідставною є вимога осіб реєструючих органів, що нерідко зустрічається в практиці, вказувати в статуті підприємства, яке реєструється (у його фірмовому найменуванні), що воно «мале». У момент реєстрації воно ще ніяке, тим чи іншим підприємство стане в процесі функціонування, залежно від того, в які класифікаційні критерії вписуватиметься.

           Практичне значення поділу підприємств на зазначені категорії полягає, зокрема, втому, що законодавством можуть встановлюватися заходи державної підтримки, надання пільг малим підприємствам, інша нормативна диференціація, у тому числі з антимонопольних питань, стосовно великих підприємств.

         Законодавець також виділяє підприємства, що мають іноземні інвестиції. Так, підприємством з іноземними інвестиціями вважається підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків.

          Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством (ч. 2 ст. 63 ГК).

          ГК присвячує підприємствам шість глав, що містять понад 60 статей, в яких дає поняття таких підприємств, як приватне (ст. 113), селянське (фермерське) господарство (ст. 114), орендне (ст. 115), підприємство з іноземними інвестиціями (ст. 116), іноземне підприємство (ст. 117) та ін., підкреслюючи їх відмінні риси.

          Для підприємств визначених видів і організаційно-правових форм законом можуть встановлюватися певні особливості господарювання. Так, Господарським кодексом України встановлено особливості для таких підприємств, як державні комерційні (ст. 75), казенні (ст. 77), комунальні унітарні (ст. 78), колективної власності (гл. 10), приватні, іноземні (гл. 11) та ін.

           Як бачимо, український законодавець встановив перелік видів та організаційних форм підприємств. Завдяки цьому ми маємо систему підприємств, можемо визначити їх правовий статус. Такий підхід вважається панівним в інших країнах, де законодавець, встановлюючи вичерпний перелік організаційно-правових форм юридичних осіб, має на меті не допустити створення невідомих утворень.

          Слід відзначити, що термін «підприємство» у вітчизняному законодавстві завжди застосовувався у двох значеннях. По-перше, під підприємством розумівся господарюючий суб'єкт (один з видів юридичних осіб). У такому значенні цей термін вживався у ст. 1 Закону «Про підприємства» як самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). По-друге, під підприємством розумівся цілісний майновий комплекс. В такому значенні цей термін застосовувався як у ст. 18 цього ж Закону, так і законах «Про режим іноземного інвестування» (ч. 2 ст. 3), «Про оренду державного та комунального майна» (ст. 4) та ін. Неоднозначне поняття терміна «підприємство» у законах України і сьогодні. Наприклад, ст.ст. 5, 14 Закону «Про іпотеку», ст. 11 Закону «Про заставу» використовують «підприємство» як суб'єкта права — заставодавця щодо належного йому майна, закон «Про оренду державного та комунального майна» — як суб'єкта (ст. 1), так і об'єкта (ст. 4) права.

           Дослідження даної проблеми на сьогоднішній день ускладнюється у зв'язку з прийняттям ГК та нового ЦК, які мають неоднаковий підхід до такого поняття, як «підприємство». Так, відповідно до ст. 62 ГК підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності. До майна підприємства ГК відносить цілісний майновий комплекс підприємств, який визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених ГК та законами, прийнятими відповідно до нього (ч. 3 ст. 66).

          ЦК ж під підприємством розуміє виключно об'єкт права, розглядаючи підприємство тільки як цілісний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності і може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів (ст. 191). Таким чином, відносно терміна «підприємство» українське законодавство не має єдиного погляду. Така двозначність має місце не тільки в законодавстві України. Ця проблема є і в російському законодавстві, де новий ЦК РФ не усунув двозначності терміна «підприємство», що робить це питання дискусійним і сьогодні. Отже, ЦК РФ під підприємством розуміє як суб'єкта, так і об'єкт права (ст.ст. 113—115, 132)[1, c. 224-226].

         Багатозначність терміна «підприємство» викликає справедливі нарікання. Так, Ю. Попов називає словосполучення «власник підприємства» нісенітницею і вважає, що підприємство повинно розглядатися лише як комплекс майна, як це передбачає ЦК. В. Кравчук же підкреслює, що поняття «підприємство» міцно вкоренилося у вітчизняному законодавстві, насамперед для позначення господарюючих юридичних осіб. Він вважає, що важко знайти інший близький за значенням термін і відмова від поняття підприємства у значенні суб'єкта права за новим ЦК є передчасною.

          Взагалі щодо регулювання законодавством України питань юридичних осіб, а саме підприємств, слід зазначити, що одночасна дія ГК та ЦК навряд чи можлива. Дуже тяжко поєднати положення ГК та ЦК України, хоча необхідно це зробити, бо вони розраховані на регулювання однакових відносин.

          Розглянемо тепер положення ЦК щодо організаційно-правових форм юридичних осіб. Так, юридичні особи приватного права відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦК створюються у формі товариств або установ. Як видно, юридична особа не може бути одночасно товариством і установою, і тому потребують змін закони України, які застосовують ці взаємовиключні терміни. Згідно з ч. 2 ст. 83 ЦК товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено і однією особою.

         В свою чергу товариства поділяються на підприємницькі і непідприємницькі залежно від мети одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Так, підприємницькі товариства мають таку мету на відміну від непідприємницьких товариств, які такої мети не мають.

         Щодо підприємницьких товариств слід сказати, що ними є усі види господарських товариств (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

         Непідприємницькими ж товариствами є споживчі кооперативи, об'єднання громадян, релігійні організації, біржі тощо.

         Щодо установ приватного права, то слід відзначити, що ними є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Прикладом установи є благодійний фонд, музей тощо.

        Як видно, оскільки ч. 1 ст. 83 ЦК має диспозитивний характер, то це дає можливість стверджувати про наявність інших форм юридичних осіб приватного права, до яких і можна віднести різні види підприємств, названі вище, а саме передбачені ГК приватні підприємства, селянське (фермерське) господарство, підприємства колективної власності та ін.

       Таким чином, підприємства в розумінні їх ГК як суб'єктів господарювання за положеннями нового ЦК можуть існувати лише в формі товариств.

        Тепер спробуємо співвіднести унітарні та корпоративні підприємства за ГК з товариствами за ЦК.

        Так, унітарне підприємство створюється одним засновником будь-якої форми власності. При створенні унітарного підприємства засновник виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства (ч. 4 ст. 63 ГК).

         Корпоративне підприємство, на відміну від унітарного, створюється не одним, а двома чи декількома засновниками за їх спільним рішенням (договором). У зв'язку з цим діє воно на базі об'єднаного ними майна, а також/або на об'єднаній підприємницькій чи трудовій діяльності засновників, їхнього спільного управління справами. Легальною основою спільної участі в управлінні справами корпоративного підприємства є корпоративні права, які реалізуються через участь в органах управління корпоративного підприємства, створеного засновниками та через розподіл доходів і ризиків підприємства (ч. 5 ст. 63 ГК).

        Як бачимо, корпоративні підприємства за нормами ГК — це й є товариства за нормами ЦК. Унітарні ж підприємства просто не можуть існувати за нормами ЦК, бо не передбачені ними. Вони не можуть бути віднесені ні до установ, ні до товариств.

        Відмінність унітарного підприємства від товариства полягає у неможливості поділу статутного фонду унітарного підприємства на частини (паї)[3, c. 6-10].

 

 

 

 

 

2. Організаційно-правові  форми підприємств в Україні.

 

        Основопологаючою  ознакою кожного підприємства  є форма власності, на підставі  якої з'являється підприємство  як господарська одиниця. Відповідно  до законодавства суб'єктами підприємництва  можуть бути фізичні (громадяни)  та юридичні особи. Право громадян  займатися підприємницькою діяльністю  встановлено конституцією і цивільним  законодавством. Діяльність юридичних  осіб регулюється Цивільним кодексом  України.

         Юридичні особи можуть існувати  у формі господарських товариств  і товариств, таких як повні  товариства, командитні товариства (товариства на вірі), товариства  з обмеженою відповідальністю, відкриті  акціонерні товариства, закриті  акціонерні товариства, унітарні  підприємства.

          Відмітною ознакою товариства  або об’єднання є те, що його учасники передають частину свого майна у власність юридичної особи, статутний капітал якого таким чином виявляється розділеним на частки або внески учасників. При цьому власником вкладів учасників, а також всього придбаного або виробленого майна є саме суспільство або товариство, а його учасники зберігають у відношенні цього майна обов'язкові права:

• отримання частки доходу;

• участь в управлінні діяльністю, тобто право бути присутніми і  голосувати на загальних зборах з  усіх питань діяльності організації, обирати  і бути обраним в органи управління, право отримувати інформацію про  стан справ і фінансів підприємства.

 

2.1. Чинники, що обумовлюють  організаційно-правові форми підприємства

 

До найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові  форми підприємства як головного суб'єкта господарювання, належать такі:

• цілі, які ставить перед  собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;

• спосіб формування стартового капіталу;

• методи здійснення виробничо-господарської  діяльності;

• організаційна форма  та методи управління підприємством;

• законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;

• форми власності майна, що використовує підприємець;

• форма організації виробництва  тощо.

         Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності - державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються шляхом об'єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової або спільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені або на грунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.

          Об'єднання - це єдиний виробничо-господарський  комплекс взаємозв'язаних спеціалізованих  суб'єктів господарювання (підприємств,  науково-дослідних і проектно-конструкторських  організацій, пусконалагоджувальних,  монтажних та інших структурних  одиниць), створений на основі  технологічної єдності процесів  виробництва, однорідності продукції,  що випускається, територіальній  компактності об'єднуваних суб'єктів  господарювання, розвитку спеціалізації,  кооперування, комбінування виробництва  та централізації управління.

        Розрізняють два типи таких об'єднань.

        Перший тип об'єднаньмає договірну форму. Його основою є міжфірмова угода. У договірних об'єднаннях (господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.

         Другий тип об'єднаньмає форму спільного підприємства. У такому випадку об'єднання кількох підприємств веде до появи нового суб'єкта господарювання. Право власності на створюваному об'єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу.

         Прикладом договірного об'єднання може бути консорціум, акціонерне товариство, корпорація.

        Мотиви об'єднання можуть бути такі:

• диверсифікація виробництва;
• придбання виробничої бази або джерел сировини;
• скорочення капітальних витрат та зменшення ризику при створенні нових виробничих потужностей;
• проникнення на новий ринок збуту продукції;
• освоєння нових видів діяльності;
• розширення діючого виробництва;
• придбання нових каналів реалізації товарів або надання послуг;
• підвищення ефективності маркетингу;
• прагнення уникнути сезонної або циклічної нестабільності виробництва;
• комплексне використання сировини, матеріалів, відходів виробництва;
• реалізація складних інвестиційних та інноваційних проектів;
• зниження за допомогою партнерів витрат виробництва тощо.

 

 

2.2. Індивідуальне підприємство та господарські товариства сфери малого бізнесу

 

         Підприємницька діяльність сфери  малого бізнесу реалізується  у двох формах: індивідуальна  підприємницька діяльність без  утворення юридичної особи і  приватне підприємство (фірма).

        Індивідуальне  підприємство грунтується на  праві власності однієї особи  або сім'ї, котрі отримують  весь дохід і несуть увесь  ризик від бізнесу. Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом.

        Як правило, власники одночасно є і керівниками. Це одна з найбільш поширених простих і динамічних форм бізнесу.

 

        До переваг малого бізнесу належать:

• невелика капіталомісткість і доступність;

• оперативність на ринку (з точки зору поведінки);

• простота в організації;

• самостійність і свобода  дій підприємця;

• поєднання в одній  особі і власника, і працівника;

• забезпеченість конфіденційності та захищеності власної інформації;

• висока адаптованість  до змінюваних умов господарювання та вимог ринку;

• відсутність бюрократизму в управлінні;

• швидка ліквідність фірми;

• поєднання професій;

• підтримання та розвиток підприємницького духу в суспільстві  тощо.

 

До недоліків малого бізнесуналежать:

• труднощі в залученні  великих капіталів;

• необмежена відповідальність за боргові зобов'язання;

• недостатня ефективність менеджменту;

• невизначеність перспективи.

 

         Одноосібні фірми існують завдяки ініціативі однієї людини -власника. Доля такої фірми тісно пов'язана з долею її власника. Часто смерть власника фірми, зміна місця проживання або зміна складу сім'ї є причиною її ліквідації.

         Невизначеність життєвого циклу такої фірми впливає на ставлення до неї з боку підприємств, що мають з нею ділові стосунки. Вони, наприклад, не прагнуть укладати з такою фірмою довгострокових інвестиційних угод.

          Товариство як організаційно оформлене добровільне співробітництво фізичних та юридичних осіб створюється для досягнення спільної комерційної мети і грунтується, як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця або фірми недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони об'єднуються з іншими особами.

         Залежно від прийнятої у статуті міри майнової відповідальності можуть бути такі види товариств:

• просте товариство;

• товариство з повною майновою відповідальністю (повне товариство);

• командитне товариство (товариство на довірі);

• товариство з обмеженою  відповідальністю.

 

         Просте товариство створюється внаслідок угоди учасників про об'єднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою і має форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за борги товариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член може виступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.