Вихідні положення та висновки теорії «економіки пропозиції»

2

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Вихідні положення та висновки теорії «економіки пропозиції»”

Київ-2009

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Теорія «економіки пропозиції» як конкретизація неокласичного напрямку.........................................................................................................................5

1.1.   Модель ринкової пропозиції...................................................................................5

1.2.   Чинники пропозиції.................................................................................................16

РОЗДІЛ 2. Основні положення теорії економіки пропозиції................................18

2.1. Пропозиція і загальна рівновага.............................................................................18

2.2. Пропозиція і державне регулювання в сфері оподаткування..............................21

РОЗДІЛ 3. Застосування висновків теорії економіки пропозиції при оцінці ситуації в Україні..........................................................................................................26

ВИСНОВКИ...................................................................................................................30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................................32

ВСТУП

В умовах зробленої конкуренції на ринку постійно зустрічаються продавець і покупець, і в такий спосіб при їхньому зіткненні визначається ціна товару. При цьому враховуються витрати чи продавця виробника на виробництво, збереження, транспортування товару, цінність і корисність цього товару для споживача, а також багато інших факторів , щовпливають на ціну.

Актуальність роботи – ”Пропозиція” і “попит” — два найважливіших поняття економіки. Їх можна розглядати окремо, але на практиці це два нерозривних явища. Як відомо, у ринковій економіці попит визначає пропозиція. Але це зовсім не виходить, що пропозиція менше по свому значенню, ніж попит. Його вивчення так  само необхідне для правильного розуміння і рішення проблем, що встають перед економістами і менеджерами. Як поставити виробництво, щоб воно приносило максимальний прибуток? Як понизити витрати? Як створити план діяльності фірми на майбутнє? Що краще: продовжувати чи виробництво пора зупинити підприємство? Це дуже важливі питання, від рішення яких залежить доля підприємства зокрема і держави в цілому. Теорія пропозиції, як говориться у великому економічному словнику, це теорія, заснована головним чином на теорії поводження виробників і аналізує те, яким чином  фірма чи підприємці доставляють на ринок товари і послуги.

Оскільки ринок у нашій країні тільки розвивається, то дослідження попиту та пропозиції є дуже важливим при вивченні шляхів розвитку ринкової економіки в Україні. І дуже важливо навчитися застосовувати результати досліджень попиту та пропозиції на практиці. Без інформації про попит та пропозицію не може обійтися в наш час, практично, жодна фірма. Підвищення ціни на товар приводить до зменшення попиту на нього і до збільшен­ня пропозиції цього товару. Зниження ціни має про­тилежний ефект: попит на товар зростає, а пропозиція його падає. Тобто попит і пропозиція змінюються зале­жно від зміни ціни. Але в багатьох випадках урахування даної загальної закономірності недостатнє для вивчення економічних процесів, оскільки різні товари по-різному реагують на зміну ціни. Скажімо, якщо підняти ціну на сіль, то можна отримати значний додатковий дохід, бо попит на сіль дуже мало залежить від її ціни. З іншого боку, якщо підняти ціну квитків на футбольний матч, то можна мати збитки від різкого зменшення попиту на ці квитки.

Як визначити ступінь реагування попиту і пропозиції на зміну ціни? Щоб відповісти на це запитання, засто­совують поняття цінової еластичності попиту і пропози­ції.

Мета дослідження – дослідження пропозиції як категорії ринкової економіки

Завдання роботи  – Задача цієї роботи полягає в тому, щоб по можливості більш повно розкрити теми і проблеми, зв'язані з пропозицією, пояснити його основні закони і показати їхнє застосування на прикладах.

Об’єкт і предмет дослідження – пропозиція та її види.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ «ЕКОНОМІКИ ПРОПОЗИЦІЇ» ЯК КОНКРЕТИЗАЦІЯ НЕОКЛАСИЧНОГО НАПРЯМКУ

1.1   Модель ринкової пропозиції

У ринковій економіці, як правило, рідкісними є ситуації, при яких діють лише фактори попиту або лише фактори пропозиції. Набагато частіше трапляються ситуації, за яких дані фактори діють одночасно. Щоб успішно вирішити зазначені проблеми, слід спеціально виділити і аналізувати стан рівноваги на ринку товарів і послуг.

Існує декілька моделей ринкової рівноваги:

       класична модель рівноваги;

       кейнсіанська модель рівноваги;

       модель Манделла – Флемінга.

Класичну модель можна розглядати як складну систему, що складається із взаємопов'язаних підсистем, кожна з яких харак-теризує стан окремого ринку.

За класичною моделлю, держава активно не втручається в економіку, а виконує тільки «королівські» функції: захист від зовнішньої небезпеки, підтримка правопорядку тощо.

Класична модель макрорівноваги – взаємодія ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій - це пояснююча короткострокова модель, яка описує спосіб досягнення еконо-мічного оптимуму без державного втручання. [3, 34]

Під класичною моделлю будемо розуміти результати дослідження представників Кембриджської (Альфред Маршалл, Ар-тур Пігу. Роберт Хоутрі. Д. Робертсон) та Лозаннської (Леон Вальрас, Вільфредо Парето) шкіл.

Класична модель макрорівноваги може бути представлена декількома основними гіпотезами: [2, 82]

1. В класичній моделі характеризується конкурентна рин-кова система, для якої справедливий закон Сея: пропозиція створює свій власний попит.

2. Класична модель орієнтована на макрорівновагу в умо-вах повної та ефективної зайнятості.

3. Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів (головний ресурс - робоча сила).

4. Макрорівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, благ, грошей та заощаджень.

Головним ресурсом у класичній моделі є робоча сила. Ринок робочої сили - основа ринку ресурсів. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість з яких залежить від товарного ринку. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.Основу ринку праці становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є роботодавці, а особи, які не мають ні знарядь, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці, — це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї та оплачують її. Отже, на ринку праці, як і на інших ринках, мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати. [7, 95]

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем заробітної плати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.Попит на робочу силу визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічною оснащеністю виробництва. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень і оплату робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті й пропозиції робочої сили, появу безробіття та ін., що дуже часто ускладнює відносини між економічними суб'єктами. Тому в налагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі.

Ринок праці в ринковій економіці — це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридичне рівноправні особи. В цьому полягає унікальність ринку праці, його відміна від інших ринків.

За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:

1) потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця;

2) циркулюючого, тобто сфери купівлі-продажу робочої сили;

3) внутріфірмового, тобто того, де боротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками. [6, 149]

До потенційного ринку праці включаються особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.

Циркулюючий ринок праці — це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців з лав армії та флоту; пенсіонерів, які шукають роботу, а також осіб, що перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.До внутріфірмового ринку праці відносяться особи, що переміщуються безпосередню на підприємствах у зв'язку з появою вакансій (робочих місць) за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях. Отже, ринок праці охоплює всю робочу силу і визначається як сукупність економічних відносин, які складаються в суспільстві з приводу узгодження попиту і пропозиції на робочу силу. Суб'єктами на ринку праці виступають наймані працівники і роботодавці, а об'єктами — умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці.

Зауважимо, що обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який, у свою чергу, прямо залежить від загальної економічної кон'юнктури та фази економічного циклу в країні. У випадку, коли економіка перебуває у стані циклічного піднесення, попит на робочу силу зростає. Отже, ринок праці розширюється.Якщо суспільне виробництво переживає кризу чи депресію, попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується. Розширення чи звуження ринку праці викликає зміни чисельності та співвідношення між його складовими: зайнятими та безробітними.Співвідношення між попитом на робочу силу (LD) та пропозицією робочої сили (LS) на ринку проявляється в ринковій ціні робочої сили і залежить від кон’юнктури ринку. [3,157]

Фірма, яка максимізує прибуток, перебуває у стані рівноваги, коли кількість використовуваних нею ресурсів така, що граничний продукт, створений кожним видом ресурсів дорівнює ринковій ціні цих ресурсів:

dY / dL = W / P,

де W- номінальна заробітна плата;

Y - національний дохід;

L - кількість зайнятих;

Р - рівень цін.

Стосовно ринку праці це означає, що граничний продукт, створений робочою силою, повинен дорівнювати реальній заробітній платі робітника.

       Зростання пропозиції робочої сили при незмінному попиті на неї викличе зниження заробітної плати.

       Збільшення попиту на робочу силу при незмінній її пропозиції спричинить зростання заробітної плати.

Проблеми функціонування ринку праці пояснюються економістами порізному. З точки зору класичної теорії безробіття — це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення заробітної плати. В умовах, коли заробітна плата досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці і як наслідок — безробіття. [9,101]

Класична теорія виходить з того, що проблеми безробіття або дефіциту робочої сили розв'язуються через механізм ринкового саморегулювання. Втручання держави.У цей процес розглядається зайвим і шкідливим. Безробіття, за класичною теорією, — це наслідок постійних прагнень самих найманих працівників до підвищення своєї заробіт-ної плати. Рівновага на ринку праці в цьому випадку досягається тільки через ринковий механізм. Тобто надлишок пропозиції має «тиснути» на ціну робочої сили донизу таким самим чином, як і в моделях рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції. Практично це означає, що безробіття може знижувати рівень заробітної плати, а це, в свою чергу, підвищить рівень зайнятості.

Отже, класична модель виходить з того, що в умовах безробіття заробітна плата повинна зменшуватися. Але економічна практика свідчить про те, що номінальна заробітна плата, як правило, не знижується в період спаду виробництва. Цьому протистоять наймані працівники та створені ними з метою захисту власних інтересів профспілкові організації. Роботодавці також зацікавлені в стабільній заробітній платі, бо це дає змогу їм краще планувати роботу та підтримувати безконфліктні стосунки з працівниками. Все це стримує заробітну плату та пере-шкоджає її коливанням угору та вниз залежно від ситуації на ринку праці. Але згідно з класичною моделлю стабільна заробітна плата породжує безробіття.В економіці може виникати ситуація, коли попит на робочу силу знижується до рівня, нижче від якого змен-шення заробітної плати не дає можливості підвищити зайнятість. У цьому випадку виникає так зване добровільне безробіття. Наймані працівники не погоджуються зі зниженням заробітної плати і, як наслідок, віддають перевагу безробіттю.Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою. Але економічна практика під-тверджує необґрунтованість такої позиції. Недооцінка нього явища згодом стала більш очевидною. Дедалі важче було стверджувати, що безробіття — це тимчасова проблема, що наймані працівники вибирають її добровільно. [1, 39]

Саморегулювання ринку робочої сили за класичною теорією забезпечує ефективну повну зайнятість. Повна ефективна зайнятість означає, що всі бажаючі будуть забезпечені робочими місцями, а всі фірми можуть найняти потрібну кількість робітників, причому і останній найнятий робітник отримає у формі заробітної плати вартість того продукту те, що він виробляє.Формалізоване визначення представниками класичної теорії повної ефективної зайнятості можна подати у вигляді системи рівнянь:

       попит на робочу силу є функцією реальної заробітної плати (W/P)

       пропозиція робочої сили є функція реальної заробітної плати (W/P)

LD = LS - рівновага на ринку праці встанов-люється за умов повної зайнятості, коли попит

на робочу силу LD дорівнює пропозиції робочої сили LS.Для характеристики ринку ресурсів використовується виробнича функція.Класична виробнича функція відображає зв'язок між ресурсами (факторами) виробництва та реальним продуктом, тобто сукупною пропозицією:

Yr = F (L, K, T),

де Yr - реальний ВНП;

L - праця;

К - капітал;

Т - технологічний процес;

F (L, K, T) - виробнича функція.

На ринку праці визначається не тільки рівноважний обсяг задіяної у виробництві праці (L0) та рівноважна реальна заробітна плата (W0/P0), але й рівноважний обсяг виготовленого національного доходу Y0. Достатньо визначити рівноважну зайнятість (L0), щоб за допомогою виробничої функції f (L, K, T) знайти рівноважний обсяг національного доходу Y0. Сукупна виробнича функція має вигляд:  Y = f (L, K, T) але в короткостроковому періоді величина задіяного капіталу залишається незмінною (K = const), технологія виробництва також значно не змінюється, тому єдиним змінним фактором залишається праця. Таким чином, сукупна виробнича функція набуває вигляду:

Y = f (L)

Класична виробнича функція характеризується взаємозамінністю факторів виробництва і спадною граничною продуктивністю (віддачею) факторів. [5, 163]

Взаємозамінність факторів виробництва означає, що один і той же обсяг кінцевого продукту можна отримати за різного поєднання факторів виробництва.Спадна гранична продуктивність (віддача) факторів означає, що в умовах певної технології виробництва збільшення якогось із факторів при незмінності інших, починаючи з їхньої певної комбінації, передбачає зменшення приросту виробництва.Як було доведено раніше, у короткострокового періоду традиційно приймається змінним лише фактор праці (всі інші - капітал, технології - постійні).Тому ринок ресурсів у класичній моделі зводиться до ринку робочої сили, а реальний національний продукт (Yr0) розглядається як функція ресурсу праці.Умови рівноваги ринку ресурсів:

LD = LS

Y = F(L).

Таким чином, визначивши на ринку праці рівноважну зайнятість (L0) за умов повної зайнятості, можна на основі сукупної виробничої функції f(L) обчислити рівноважний обсяг вироб-ництва або національного доходу Yr.Оптимізація ринкових пропорцій досягається через механізм попиту і пропозиції, у взаємозв'язку з власниками капіталу і робочої сили.Фірми виготовляють продукцію, виручають за неї кошти і пред'являють попит на робочу силу. На основі взаємодії фірм і домогосподарств на ринку товарів і послуг складають пропорції поділу ВНП на споживання та заощадження.Вартісна форма споживання означає ту суму грошей, які витрачаються населенням на придбання матеріальних благ та послуг. Фірми здійснюють заощадження для проведення інвестицій, розширення виробництва і збільшення прибутку. Домогосподарства заощаджують для забезпечення старості, утворення спадку, придбання землі, нерухомості та іншого тривалого використання. [10. 238]

В будь-якій національній економіці виникає необхідність постійно синхронізувати в часі та економічному просторі заходи і дії, направлені на розвиток і регулювання усіх ринків, активно формувати їх адекватну структуру. Щоб успішно вирішити за-значені проблеми, слід спеціально виділити і аналізувати стан ча-сткової та загальної рівноваги економічної системи.Ринок товарів знаходиться в стані рівноваги, якщо при діючому рівні цін величина випуску продукції, що передбачається, до-рівнює сукупному попиту чи сукупним витратам, що плануються.

Особливості рівноваги товарного ринку за класичною моделлю: [3, 43]

1.       Пропозиція YrS повністю нееластична за ціною: YrS = const

Пропозиція YrS визначається виробничою функцією F(L) і залежить не від загального рівня цін, а від залучених ресурсів (у даній короткостроковій моделі цим ресурсом виступає робо-ча сила (L);

2. Попит на реальний продукт YrD розглядається як спадна (обернена) функція загального рівня цін (Р). YrD = YrD (P)

а) виробнича функція

б) ринок благ

Сукупний попит складається із попиту на споживчі товари (С) та інвестиційні товари (І). Закон Сея передбачає рівність обсягу національних витрат (тобто сукупного попиту AD) і величини національного доходу (Y). [1, 67]

Ця рівність може мати місце, коли суспільство в цілому повністю витрачає отриманий дохід без залишку. Але на практиці дохід домашніх господарств розподіляється на споживання (С) і заощадження (S). Наявність заощаджень (S) означає, що частина коштів із потоку доходів вилучається, і таким чином це призводить до затоварювання ринку, і. відповідно, до зростання запасів благ, на що підприємці відповідають скороченням виро-бництва, зайнятості і, як наслідок, доходи домашніх госпо-дарств знижуються. Вихід з цієї ситуації економісти-класики вбачають у тому, що заощаджені кошти повинні повністю ви-трачатися на інвестиції (I), тобто: S = I

Власники заощаджень не заінтересовані зберігати кошти в ліквідній формі, а помістять їх у банк під певний процент (або вкладують в облігації). Чим вищий процент (I), тим вищий стимул до заощаджень (S), таким чином, обсяг заощаджень є зростаючою функцією від ставки процента (і): S = S(i). У свою чергу, підприємці готові використовувати пропоно-вані на ринку заощадження, вкладаючи їх у виробництво з ме-тою отримання додаткового прибутку. Підприємці будуть на-рощувати обсяги виробництва до тих пір, поки гранична ефек-тивність нього фактора перевищуватиме процентну ставку (i).Як бачимо, обсяг інвестицій (I) функціонально залежить від ставки процента (i), тобто  I = I (i). Таким чином, заощадження є функцією процента і реального доходу (залежність пряма) S = S(i, Yr). Інвестиції є спадною функцією процента: чим вищий процент, тим нижчий попит на інвестиції (обернена залежність).Умови рівноваги ринку заощаджень за класичною моделлю (в закритій економіці):I = S, Y = C + S, Y = C + I

S = S(i, Yr), I = I (i)

де Y - дохід;

С - споживання;

I - інвестиції;

S - заощадження:

Yr - реальний дохід;

і - процент.

У класичній моделі рівноважна ставка (і0) не визначає обсягів сукупної пропозиції чи сукупною попиту, а впливає нa розподіл попиту на дві частини - на споживання (С) та інвестиції (І).Додавши (С) та (І) отримуємо функцію сукупного попиту.

YrD = C (i, Yr) + I (i)

Ставка процента (і) є тим економічним інструментом, який визначає розподіл (Yr) на (С) та (І).

Грошовий ринок — це ринок, на якому економічні суб'єкти купують необхідні їм ліквідні засоби, виписуючи на себе або пускаючи в обіг короткострокові зобов'язання, тобто банкноти. Грошовий ринок, як і будь-який ринок, характеризується через пропозицію, попит і ціну (відсоткову ставку).Грошова пропозиція складається із готівкових і безго-тівкових грошей. Всі вони в залежності від рівня їх ліквідності об'єднуються зростаючим підсумком в окремі грошові агрегатиПропозиція грошей залежить від грошово-кредитної політики Національного банку. [4, 90]

Грошовий попит — це попит на реальну грошову масу. Він включає попит на гроші для угод і попит на гроші як активи.Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції як засобу обігу, тобто з їх використання для купівлі товарів і послуг. Попит на гроші для угод знаходиться в прямій залежності від номінального ВВП. Чим більша загальна грошова вартість товарів і послуг, що знаходяться в обігу, тим більше потрібно грошей для угод. Обернено на цей попит впливає швидкість обертання грошей.За класичною теорією, гроші є нейтральними, оскільки їхня маса (М) лише впливає на рівень цін товарів (Р) та на розмір середньої номінальної заробітної плати (W), але не визначає обсягів реального продукту (Yr), зайнятості (L ) та реальної за-робітної плати (W/P).У класичній моделі ринок грошей відрізняється від усіх інших ринків тим, що для нього попит (MD) та пропозиція (MS) грошей не є функціями ціни (тут - позичкового капіталу (i). [3, 76]

Пропозиція грошей (MS) - екзогенна величина, яка наперед визначена.Попит на гроші (MD) є функцією номінального продукту (Y). Умова рівноваги ринку грошей: MD = MS.

Грошовий ринок, за класичною моделлю - це лише інструмент формування загального рівня цін (Р).Рівновага на грошовому ринку передбачає, що при певній пропозиції є лише номінальний продукт, який задовольняє цю пропозицію.Збільшення пропозиції приводить до зростання номінального продукту.Нерівновага на грошовому ринку викликає зміни в цінах на облігації і через них — у відсоткових ставках. Ціни на облігації і відсоткові ставки є обернено залежними. Зміни відсоткових ставок впливають на готов-ність заощаджувати гроші, що відновлює рівновагу на ринку грошей. Рівноважна ставка відсотка вирівнює кількість грошей, що пропонуються і потребуються.

Отже, зниження товарних цін, доповнене зниженням ресурсних цін, відновить виробництво товарів на потенційному рівні і забезпечить повну зайнятість. Єдиним наслідком цього відновлення будуть більш низькі товарні та ресурсові ціни.Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно з класичною теорією механізм процентної ставки, гнучких товарних і ресурсних цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.

КЕЙНСІАНСЬКА МОДЕЛЬ

Початкові відмінності кейнсіанської моделі від класичної:

1) Рівновага попиту та пропозиції може встановитися і за умов неповної зайнятості.

2) Для досягнення збалансованості економіки необхідне активне втручання держави.

3) У кейнсіанській моделі вирішальний вплив на кінце-вий продукт і зайнятість має попит, а не пропозиція, як за класичною моделлю.

У "Загальній теорії..." Кейнс висловив припущення, що у короткостроковому періоді сукупний дохід в економіці визначають здебільшого видатки домогосподарств, фірм та уряду. Чим більше люди готові витрачати, тим більший обсяг товарів і послуг фірмі; можуть продати. Чим більше фірми можуть продати, тим більший обсяг продукції вони вироблятимуть і більшу кількість робітників найма-тимуть. Отже, за Кейнсом, основною проблемою у роки спадів та депресій є те, що сукупні видатки недостатні. [8, 128]

Фактичні видатки — це су-ма, яку домогосподарства, фірми та уряд витрачають на купівлю товарів і послуг; фактичні видатки дорівнюють валовому внутрішньому про-дуктові економіки (ВВП).

Заплановані видатки — це сума, яку домогосподарства, фірми та уряд хотіли б витратити на товари і послуги.

Чому фактичні видатки можуть відрізнятися від запланованих? Річ у тім, що фірми нерідко змушені робити незаплановані інвестиції у запаси, якщо рівень продажу несподівано відмінний від очікуваного. Якщо фірми продають меншу кількість продукції, ніж запланували, їхні запаси автоматично збільшуються. І навпаки, коли фірми продають більше, ніж запланували, їхні запаси зменшуються. Оскільки такі незаплановані зміни у запасах розглядають як інвестиційні видатки фірм, фактичні видатки можуть бути вищі або нижчі від запланованих.Розглянемо тепер визначники запланованих видатків. Припустімо, що економіка закрита, тому чистий експорт дорівнює нулю. Запишімо заплановані видатки AD у вигляді суми споживання С, запланованих інвестицій І та державних закупівель G: AD = С + І + G. Додамо до цього рівняння функцію споживання: С = C (Y - Т). З цього рівняння випливає, що споживання залежить від використовуваного доходу (Y - Т), який дорівнює різниці сукупного доходу Y і податків Т. Для простоти аналізу вважаємо, що рівень запланованих інвестицій незмінний: І = І0

Припускаємо, що фіскальна політика — рівень державних заку-півель та податків — незмінна.Об'єднавши ці рівняння, одержимо: AD = C (Y - Т) + І + G . З рівняння видно, що заплановані видатки є функцією доходу Y, рівня заплано-ваних інвестицій I та змінних фіскальної політики G і Т.Наступним компонентом кейнсіанського хреста є при-пущення, що економіка перебуває у стані рівноваги, коли фактичні видатки дорівнюють запланованим. Це припущення виходить з того, що коли люди реалі-зують свої плани, у них немає підстав для зміни своєї поведінки. Згадавши, що У як ВВП дорівнює не лише сукупному доходові, а й загальним фактичним видаткам на товари і послуги, умову рівноваги можемо записати у вигляді:фактичні видатки = заплановані видатки. Y(AS) = AD. Як економіка досягає стану рівноваги? Важлива роль у цьому процесі належить запасам. Якщо економіка не перебуває у стані рівноваги, відбуваються незаплановані зміни у запасах фірм, що спонукає їх змінювати рівні виробництва. Зміни виробництва впливають на сукупний дохід і загальні видатки, що спрямовує економіку до стану рівноваги.Наприклад, припустімо, що ВВП перебуває на рівні, який перевищує рівноважний і становить Y1. У цьому разі заплановані видатки AD1 менші за обсяг виробництва Y1, тож фірми продають менше, ніж виробляють. Тому запаси фірм збільшуються: непродані товари враховують як запаси. Незапланований приріст запасів змушує фірми звільняти робітників і скорочувати вироб-ництво, що зменшує ВВП. Цей процес небажаного нагромадження запасів і змен-шення доходів триває доти, доки дохід Y не знизиться до рівноважного рівня.Тепер припустімо, що ВВП перебуває на рівні, нижчому за рівноважний, і дорівнює Y2. У цьому разі заплановані видатки AD2 перевищують обсяг виробництва. Рівень продажу фірм зростає, вони продають більше, ніж виробили. Запаси скорочуються, і фірми наймають додаткових працівників і збільшують виробництво. ВВП зростає, і економіка прямує до стану рівноваги.Система рівнянь  визначає умови рівноваги моделі Кейнсіанського хреста за умови, що враховується вплив держави як збирача податків.