Використання експресивної лексики в сучасних виданнях

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова

Інститут української  філології

Кафедра стилістики української  мови

Використання  експресивної лексики в сучасних виданнях

Курсова робота

Студентки 406-УР групи

Степанюк Дар’ї

Науковий керівник:

                                                                                  доц. Ткаченко Т.В.

Київ – 2012

План

Вступ

1.Загальна характеристика  понять «експресія», ««експресивність»,  «експресивні  засоби».

2.Функціонування експресивної  лексики в публіцистиці

3. Засоби творення експресії  в публіцистичному стилі. 

а)контраст;

б)контекст;

в)лексичні засоби еспресивізації (стилістично знижена лексика, сленґова лексика,іншомовна лексика, пасивна лексика,фразеологізми);

г)словотвірні засоби експресивізації (демінутивні й аугментативні суфікси, осново- і словоскладання);

ґ)морфологічні засоби експресивізації;

д)синтаксичні засоби експресивізації;

е)стилістичні засоби експресивізації.

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Цілком природно склалося так, що експресивно нейтральна (номінативна) лексика української мови (як загальновживана, так і термінологічна) вивчалася  значно активніше (праці Д.Х.Баранника, І.К.Білодіда, А.А.Бурячка, В.С.Ващенка, В.О.Винника, С.І.Головащука, Л.Л.Гумецької, С.Я.Єрмоленко, В.В.Жайворонка, М.А.Жовтобрюха, Л.А.Лисиченко, Л.І.Мацько, О.С.Мельничука, Л.С.Паламарчука, М.М.Пилинського, І.А.Самойлової, Л.Г.Скрипник, Н.М.Сологуб, О.А.Стишова, Л.В.Струганець, О.О.Тараненка та інших учених), ніж виявлення складу й аналіз експресивного лексичного фонду, який не був об'єктом спеціального монографічного висвітлення.

Нинішній стан вивчення української  експресивної лексики зумовлений закономірними  причинами: 1) нейтральній лексиці  традиційно відводять провідну роль у комунікативних актах; 2) експресивну  лексику послідовно зараховують  до периферійної, рідковживаної та додаткової в комунікативних процесах. Проте досить плідно цей шар лексики  досліджувався у зв'язку з комплексним  вивченням стилістичних засобів  української мови. Прикладом є праці В.А.Чабаненка, у яких основи мовної експресії проаналізовано на базі різнорівневого фактичного матеріалу та які є надійним підґрунтям для спеціального вивчення проблем лексичної експресивності. Крім того, сучасні спеціальні українські періодичні видання, зокрема «Культура слова», традиційно містять багато цікавих і ґрунтовних розвідок про різнорівневі експресивні одиниці, аналіз яких здійснюється в основному зі стилістичного погляду.

Аналізована лексика як особливе та специфічне явище української  літературної мови принагідно досліджувалася із соціолінгвістичного (В.М.Русанівський, Л.О.Ставицька, В.А.Чабаненко, О.Г.Тодор  та ін.), лексикологічного (М.А.Жовтобрюх, Л.П.Жаркова, Г.М.Сагач, О.О.Тараненко  та ін.), національно-культурологічного (С.Я.Єрмоленко, Н.М.Сологуб,  А.К.Мойсієно, І.В.Кононенко та ін.), стилістичного (В.С.Ільїн, В.С.Калашник, В.П.Ковальов, В.А.Чабаненко, Л.О.Пустовіт та ін.) поглядів. Наявні досягнення експресології – новітньої спеціальної галузі мовознавства, поки що не дають підстави вважати, що всі проблеми, пов'язані з експресивністю, уже розв'язані. Найменш дослідженою залишається семантика українського експресивного слова та його функціональні особливості.

Актуальність  теми пропонованого дослідження зумовлена об’єктивною потребою вивчити особливості функціонування експресивної лексики української літературної мови в сучасних періодичних виданнях, виявити її кількісний та якісний склад, специфічні ознаки та межі.

Об'єктом дослідження є експресивна лексика української літературної мови, репрезентована трьома основними лексико-граматичними класами (експресивними іменниками, прикметниками та дієсловами), що належать до лексичних або семантичних експресивів.

Предметом дослідження є особливості експресивної лексики української літературної мови в публіцистичному стилі мовлення, зокрема в сучасних періодичних виданнях( газети «День», «Літературна Україна», «Вечірній Київ»,«Україна молода», «Урядовий кур’єр», «Хрещатик» за 2001-2012 роки.).

 В ході роботи необхідно  вирішити ряд необхідних завдань:

1. визначити зміст понять «експресія», «експресивність», «експресивні засоби мови»;
2. проаналізувати особливості функціонування експресивної лексики в публіцистиці;
3. охарактеризувати основні засоби, які надають публіцистичному вислову експресивного забарвлення.

Методи дослідження. Специфіка досліджуваного об’єкта зумовила використання комплексу методів аналізу фактичного матеріалу: описового, компонентного, контекстуального, дефініційного аналізу; ідентифікації, а також елементів статистичного аналізу.

1.Загальна характеристика понять «експресія», ««експресивність», «експресивні  засоби».

У сучасному мовознавстві існують різні підходи до витлумачення категорій експресії та експресивності.

На думку О.С. Ахманової, експресія – це виражально-зображальні  якості мовлення,що відрізняють його від звичайного (або стилістично  нейтрального) і надають йому образності і емоційного забарвлення [23,56].Приблизно так само експресію витлумачують Д.Е. Розенталь і М.О. Теленкова,Д. і. Ганич та І.С. Олійник. За В. П. Григор’євим, експресія – “виразність, те, що передбачає вираження нетривіального змісту” [9, 137]. З думкою дослідника перегукується й твердження Г. Колесникова: «Експресія – це те, що протиставляється стандарту, емоційно марковане, характерне...» [13, 93]. Інакше кажучи, «експресія з’являється там, де існує можливість зіставлення, посилення певних ознак на основі протиставлення експресивно нейтральних і емоційно виразних мовних засобів»  [24, 156].

Дещо уточнює поняття  експресивного у своїй монографії В. Чабаненко: «експресія – це не те, що надає мовленню емоційності, образності, характерності, а те, що само породжується емоційністю, образністю, характерністю і т. д. мовлення. По-друге, експресія – це не виразність, а інтенсифікація виразності, це збільшення впливаючої сили сказаного, надання йому особливої психологічно мотивованої піднесеності. По-третє, експресія пов’язується не тільки з емоціональним та образним (художнім), а й з іншими планами вислову – волюнтативним, естетичним, соціально-оцінним, нормативним, формально-структурним, семантичним, ситуативним і т. д.2» [26, 7]. Таким чином, мовна (мовленнєва) експресія – це складна стилістична категорія, що спирається на цілий комплекс психічних, соціальних та лінгвістичних чинників і виявляється як інтенсифікація виразності повідомлюваного, як збільшення впливаючої сили висловлювання [26, 7].

Поняття «експресія» іноді  ототожнюють із поняттям «експресивність». Але це не одне і те ж. Якщо експресія  – це інтенсифікація(підсилення, збільшення) виразності, то експресивність – це  вже сама інтенсифікована виразність, така психологічно і соціально вмотивована  властивість мовного знак, що деавтоматизує  його сприйняття,підтримує загострену увагу, активізує мислення людини,викликає напругу почуттів у реципієнта [26, 7].

Експресивність – категорія, яка поєднує статику (семантичну контрастність) і динаміку (функціонально-стилістичну  контрастність) Модель семантичної  структури лексичного значення експресивного  слова репрезентована експресивним значенням, експресивним співзначенням  і експресивним потенціалом. Лексична експресивність – це вияв людського  чинника в мові та мовленні, певний сумарний продукт експресивної функції  мови, це універсальна інтегральна  суперкатегорія, яка забезпечує можливість експресивного маркування будь-якого фрагменту картини світу [2,6].

Розрізняють експресивність інгерентну та адгерентну. Інгерентна експресивність – це експресивність внутрішньо притаманна мовній одиниці,така інтенсифікована виразність елемента мови,яка є його постійною і  невід’ємною ознакою за будь-яких ситуативно-контекстуальних умов.

Адгерентна експресивність – це така інтенсифікована виразність мовного знака,яка набувається  або проявляється лише в певній мовленнєвій  ситуації,лише в певному лінгвістичному контексті [26,8].

З функціонально-діахронічної точки зору експресивність буває  базова (первинна) і похідна (вторинна). Базова експресивність – це традиційно-усталена інтенсифікована виразність тих  загальнонародних та індивідуально-авторських утворень, які входять до основного  лінгвостилістичного фонду даної  мови. Похідна експресивність накладається на первинну,вона постає в результаті строгої функціонально-ситуативної обумовленості та певного структурно-семантичного оновлення мовного засобу.

Можна розрізняти також суб’єктивну  та об’єктивну експресивність. Суб’єктивною є та інтенсифікована виразність,яка  виникає внаслідок авторської (особливо оказіональної) мовотворчості та внаслідок  індивідуально-асоціативного сприйняття мовних одиниць. Експресивність же, що відкладається в самій системі  мови і пов’язується з природною  властивістю мовного засобу слід кваліфікувати як об’єктивну [26,9].

В поняття «експресивні засоби мови» вкладається двоякий зміст. Експресивними називають як ті мовні засоби, що є інтенсифіковано виразними самі по собі, так і ті, що є, власне, інтенсифікаторами виразності, чинниками, здатними збільшувати виразність лінгвального знака (морфеми, способи творення слів, стилістичні прийоми і т.п)

Експресивний словниковий  шар виокремлено на тлі нейтрального й кваліфіковано як дещо периферійний щодо центру лексичної системи –  складу нейтральних загальновживаних лексем. Експресивність слова виявляється  через протиставлення: нейтральна (номінативна) лексема – експресивна (емотивна, оцінна, образна). Наявність опозиційних  пар (бінарних протиставлень: чиста  номінативність – оцінність, нейтральність  – емотивність, поняттєвість – образність, нормативність – інтенсивність, питомість – чужорідність, узуальність  – оказіональність тощо) є підставою  для виділення експресивної лексики  в окрему підсистему.

Критеріями розрізнення  нейтральних та експресивних лексичних  одиниць (лексико-семантичних варіантів) на семантичному рівні є такі чинники: 1) домінантна функція слова (номінативна  чи експресивна); 2) специфіка семантичної  структури (відсутність/наявність конотативного  та образного макрокомпонентів); 3) відсутність/наявність  формальних показників експресивності; 4) відсутність/наявність впливу контекстуально суміжних слів на семантичний план лексеми; 5) специфіка словникових  тлумачень (відсутність/наявність метамовних лексем і висловів, що інформують про  домінування емотивно-оцінних елементів, а також власне експресивних та стилістичних ремарок чи їхніх поєднань) [2,8].

Експресивна лексика –  це якісно й функціонально своєрідний тип номінації, що репрезентує широкий  і різноманітний діапазон варіювання та імпровізації семантики мовних одиниць, їхніх емотивно-оцінних планів, напр.: військо, армія та воїнство, рать; боєць, воїн, вояк і витязь, звитяжець, войовник, ратник, ратоборець, вояка, воячисько, воячня; одяг й облачення; збори, зібрання та збіговисько, збіговище; товариство, компанія та братія тощо.

 Одночасно слід констатувати, що експресивам властиві (повністю  або частково) майже всі ті  риси та ознаки, якими традиційно  характеризується передусім нейтральна  лексика. Найважливішими серед  них є: 1) органічний зв'язок із  позамовними фрагментами національної  картини світу; 2) вплив науково-технічних,  суспільно-економічних та культурних  змін, які відбуваються в суспільстві; 3) першорядна роль людського чинника; 4) належність до однієї лексико-семантичної  системи; 5) максимальна відкритість; 6) постійне активне поповнення  новими словами та лексико-семантичними  варіантами (у тому числі й  лексемами неслов'янського походження, утвореними шляхом калькування; 7) належність до активного лексичного  шару; 8) сталість лексичних значень; 9) багатство парадигматичних, асоціативних  та синтагматичних відношень  і зв'язків. 

Однак експресивні слова  мають низку специфічних рис  та ознак, які лежать в основі критеріїв  їхнього виділення й виступають вагомими чинниками розмежування нейтральної  номінації й експресивної, з-поміж  них: 1) експресивна функція, з якою співвідноситься лексична одиниця; 2) полікомпонентність семантичної  структури; 3) наявність формальних ознак та неформальних показників експресивності слова; 4) особливості контекстуального оточення та ін. До елементів контексту, чинників, що посилюють та увиразнюють  емотивно-аксіологічні семантичні структури, актуалізують експресивний значеннєвий план, належать: 1) “присутність” у межах контексту суб'єкта мовлення, що виявляється у вживанні лексики, яка забезпечує емоційне оцінювання фрагментів картини світу; 2) уживання вигуків у поєднанні зі вказівними займенниками та частками; 3) лексичні повтори; 4) уведення експресивів до складу синонімічних рядів, антонімічних пар, градаційних та ампліфікаційних конструкцій, порівняльних зворотів, індивідуально-авторських метафор, трансформованих фразеологічних одиниць тощо; 5) типові синтаксичні позиції, у яких виступають передусім іменники-експресиви: звертання, означення, присудок; 6) стилістичне та семантичне контрастування експресивів у межах висловлення (контексту); 7) особливе інтонаційне оформлення, яке передбачає залучення паралінгвістичних засобів (жестів, міміки) у живому афективному мовленні.

Визначаючи критерії виділення  експресивів та їхні межі, важливо  враховувати, що лексична експресивність може бути не лише явищем мовним (системним, узуальним, інгерентним), а й мовленнєвим (ситуативним, тимчасовим, контекстуальним, адгерентним), і розрізняти експресивність двох видів: 1) експресивність мовлення та 2) експресивність мовних одиниць, а  у зв'язку із цим і відповідно зміст понять “експресія” та “експресивність”.

Говорячи про експресивно-стилістичне  забарвлення, маємо на увазі таку додаткову (до основного номінативного, предметно-логічного і граматичного значення) виражально-зображальну властивість  мовного елемента, яка обмежує  можливості використання цього елемента певними умовами комунікації. Розрізняють  емоційне та оцінне експресивно-стилістичне  забарвлення. Перше буває піднесеним( урочистим,пафосним), зниженим і фамільярним, друге – меліоративним (семантично позитивним) і пейоративним( семантично негативним). Експресивно-стилістичне забарвлення може мати різні відтінки(конотації)

Отже,ми коротко охарактеризували поняття «експресія», «експресивність», «експресивні мовні засоби» і  в  основу дослідження ми покладемо погляди В.А. Чабаненка щодо експресивної лексики української літературної мови. В наступному розділі ми спробуємо з’ясувати особливості функціонування експресивів в періодичних виданнях.

2.Функціонування експресивної лексики в публіцистиці

Одним з найважливіших  завдань публіцистичного тексту є сприяння формуванню громадської  думки, тому соціальна оцінність  публіцистичного стилю безпосередньо  пов’язана з ним. Аналізуючи складові змісту текстів публіцистики з точки  зору прагматичної теорії, слід розглядати співвідношення та функціонування мовних засобів, які використовуються для  передачі ставлення адресата до того, про що він повідомляє адресантові  в конкретній комунікативній ситуації. Адже для того, щоб сформувати певну  систему думок слухача, читача, глядача, публіцистичний твір має бути бездоганним  щодо логіки і мовного оформлення. Йому протипоказані штампи, сухість  викладу. Логіка викладу й емоційно-експресивне  забарвлення мають бути взаємно  врівноважені і гармонійно поєднані, публіцистика повинна одночасно  впливати, інформувати і бути емоційною. Це пов’язується з такою специфічною ознакою публіцистичного стилю, як відкрита оцінність мови[17,87].

А.Д. Гнатюк також наголошує на тому, що  «головною ознакою експресивно забарвленого слова в газеті є його соціальна оцінність, тому що експресія в газетно-публіцистичній мові має підкреслено соціальний характер. Перш за все  експресія цілеспрямована, вибіркова, оцінна» [7,62].

Як зазначає А. П. Коваль, «газета гостро потребує експресивних засобів, але ця експресія має  соціальний характер, вона цілеспрямована, оцінна: метафори, епітети, порівняння виконують ту особливу роль, що дозволяє говорити про газетно-публіцистичний тип їх» [18, 184]. Потрібно пам’ятати, що для публіцистичного стилю характерна одночасність у поєднанні експресії і стандарту, цим зумовлюється прояв двох функцій мови – експресивної і власне інформативної. Тому пріоритетним завданням автора публіцистичного тексту є поєднання цих засобів при викладі повідомлення. Це зумовлюється дотриманням таких важливих вимог до мови засобів масової інформації, як логічність, інформативність і стандартність. Вони досягаються на мовному рівні завдяки різноманіттю лінгвальних засобів[18,151].

Аналізуючи публіцистичний стиль, М. Пилинський передусім наголошував  на його антиномії, що є «найважливішим внутрішнім пробудником розвитку стилю» засобів масової інформації [28, 37]. Дослідники мови газет зазначають, що вада текстів проявляється не в  слабкій насиченості їх інформацією, а в «поганій» експресії, яка  повторюється, стає стандартною та внутрішньо непереконливою. Вони застерігають, що «коли конструктивний контраст складається  зі стандарту і такої самої  експресії стандартизованої, руйнується основа й сенс газетної мови» [20, 176].

Основний стилістичний принцип  публіцистики Костомаров визначає як єдність, пару експресії і стандарту, що становить специфіку газетної мови. Звичайно, у відомому сенсі  сполучення експресії і стандарту  в тих чи інших «дозах» властиве будь-якої мови взагалі. Однак важливо, що саме в газетній публіцистиці на відміну від інших мовних різновидів це єдність стає стилістичним принципом  організації висловлювання. У цьому  головний сенс і, безсумнівно, цінність концепції В. Г. Костомарова[14,48]. Між тим примат в цій єдності має все-таки перший компонент. Зазначені екстралінгвістичних основи публіцистичної сфери спілкування визначають не тільки базові, але і більш приватні стильові риси, стилістичні ознаки та лінгвістичні засоби їх реалізації в газетної мови.

В інформативних текстах  на перший план виступає логічний спосіб переконання, а, повертаючись до експресивних мовних засобів, автор одразу виділяється  ідіоматичністю, образністю, емоційним  забарвленням.

Серед лексичних експресивних засобів, що актуалізуються в мові сучасних друкованих ЗМІ, науковці виокремлюють такі групи:

1) експресивні засоби, породжені  суспільно-політичними чинниками

2) експресивні засоби  мови сучасної української преси,  які постали в результаті деривації  (демінутивна лексика, слова-оказіоналізми  тощо);

3) експресивні словосполучення  як інструмент образного мислення  журналіста (метафори, епітети, перифрази,  фразеологізми тощо) [8,40].

У порівнянні з іншими функціональними  стилями частка засобів і способів досягнення експресивності виявляється  в публіцистичної мови в цілому досить високою. Не випадково характеристику публіцистичного стилю зазвичай обмежують описом специфічно експресивних засобів.  

Зміст поняття експресивності не можна трактувати спрощено і прямолінійно. Експресія газетної мови може здійснюватися  в різних формах, звичайно, не тільки готовими позаконтекстуальна мовними  засобами. Необхідно підкреслити  інтелектуальність сучасної газети на противагу прямий її агітаційної, лозунговість в минулі роки, що особливо було властиво газеті доперебудовного  періоду. Слід пам'ятати, що й форма  стриманого, спокійного докази здатна бути виразною, тобто експресивної, опинятися втіленням тієї ж впливає  функції.

У наш час, коли масовий  читач має високий рівень освіти і культури, самі засоби і характер виразності виявляються іншими, ніж  кілька десятків років тому. У тому й полягає майстерність автора, щоб, виходячи з вимог конкретної комунікації, вибрати найкращі в даному контексті мовні засоби впливу на читача.

Отже, специфіка газетної мови полягає перш за все саме в  особливій і навмисній її виразності, експресивності висловлювання. Проте  ця риса виступає не ізольовано. Інший  основний стильової рисою публіцистичного  мовлення, пов'язаної з експресивністю, є наявність стандарту.

Мовна виразність, експресія  реалізуються в стильовому «ефект новизни», у прагненні до незвичайності, свіжості словосполучень, а значить, і семантики  слів і, крім того, в бажанні уникати  повторень одних і тих же слів, зворотів, конструкцій у межах  невеликого контексту, в широкому застосуванні засобів словесної образності, експресивного  синтаксису.

3. Засоби творення  експресії в публіцистичному  стилі.

3. а)Контраст. Механізми, що забезпечують реалізацію експресивних значень лексем, ґрунтуються на фонетичних, словотвірних та семантичних контрастах (нейтральне – експресивне). Для експресивів характерне порушення фонетикного закону врівноваження голосних і приголосних, їх повтори та специфічні сполучення, що забезпечують незвичайність звукового оформлення. Словотвірний контраст виявляється у випадках наявності/відсутності експресивного лексичного або структурного мотиватора: використання експресивних твірних основ, афіксів суб'єктивної оцінки, модифікація та трансформація фразеологічних одиниць і творення на їх базі експресивів-композитів, функціонування специфічного складу лексем – оказіоналізмів, які своєю формальною інновацією чітко виокремлюються на тлі узуально нейтральних. На семантичному рівні контраст експресивних і нейтральних значеннєвих планів з’ясовується на основі складників їхніх структур.

3.б) Контекст. Як вже було зазначено, розрізняють узуальну й оказіональну лексичну експресивність. Перша (узуальна, системна) експресивність ґрунтується на вироблених соціумом і закріплених у свідомості мовців поглядах на світ, морально-етичних, естетичних ідеалах та переконаннях. Лексичні одиниці з узуальним типом експресивності перебувають у взаємозв'язках з одиницями інших мовних рівнів і належать до пріоритетних чинників, що забезпечують мові можливість виконувати експресивну функцію. Словникові експресиви відтворюють результати усвідомлення й оцінювання людиною самої себе, наслідків своєї діяльності та об’єктів навколишнього світу. Друга (оказіональна) має тісні зв'язки з контекстом, репрезентує індивідуальні наміри автора висловлення, передає його світобачення. Творення оказіональних експресивів поряд з активною роллю автора передбачає врахування фонетичних, морфемних, дериваційних, семантичних можливостей мовної системи, а також відхилення від традицій, законів і норм словотворення та слововживання [2,18].

Мовленнєва ситуація та мовне  оточення з’ясовують експресивні смисли  лексичних одиниць, забезпечують умови  функціонування їх актуальних  значень. М.Кочерган виділяє п'ять найголовніших  функцій контексту стосовно значення слова це: 1) відбір та актуалізація потрібного значення; 2) трансформація  смислу в межах семеми, його уточнення,  конкретизація тощо; 3) нейтралізація  значень полісемічних слів; 4) моделювання  оказіональних значень; 5) десемантизація значення . Щодо  експресивного значеннєвого плану лексичної одиниці, то слід зазначити: винятково важливими є перша, друга та четверта функції контексту, а третя й п'ята належать до факультативних, оскільки вони суттєво не впливають на емотивно-аксіологічні смисли лексем     [ 12, 251-252].

Експресивна лексика найадекватніше виявляє себе в межах експресивного  висловлювання (контексту), яке має  відповідати певним критеріям, відповідним  вимогам, яким властиві такі ознаки: 1) безпосередній чи уявний контакт  з адресатом (аудиторією); 2) прагнення  автора та  здатність на висловлювання, що містить експресиви: а) прагнення  вплинути  на емоційний стан адресата, поглибити чи якісно змінити його, підпорядкувати бажаному, б) бажання  викликати у співрозмовника  адекватну  почуттєву реакцію на референт; 3) авторська настанова на змістову та стилістичну виразність, образність, індивідуальність  мовленого; 4) відсутність принципових обмежень чи заборон щодо  використання експресивної лексики, яка породжує та збуджує високу  почуттєву напругу та гаму образних зв'язків, асоціацій із  найрізноманітнішими денотативними сферами, виступає засобом увиразнення  тексту; 5) доцільність, доречність, умотивованість, виправданість та  максимальна ефективність вживання відповідних експресивних слів у межах  висловлювання; 6) здатність адресанта відчувати й відтворювати всі сфери  людської життєдіяльності та всі мовленнєві колорити (від високого до низького) та ін.

 Сприймання експресивного  висловлювання (контексту) – це  процес і  результат мовленнєвої  діяльності людини (читача, слухача), спрямованої  на розуміння думок та емоцій автора, з урахуванням того, що будь-яке  висловлювання становить собою вираження певної позиції мовця до інших комунікантів, тобто його вербальну егоцентричність. – До того ж, з точки зору екології, скляна пляшка не така вже й безневинна.( Україна молода, 12.12.2012,с. 9)

 Для реалізації експресивних  значень однаково важливими, значущими  є контексти обох типів –  мовні (мовленнєві) та позамовні.  Перші  забезпечують сприятливе  лексичне “середовище” для експлікації   експресивного значення на лексико-семантичному  рівні, а другі(ситуативні) виявляють  чинники, що впливають на формування  чи  модифікацію образних та  емотивно-аксіологічних смислів,  установлюють  тісні зв'язки між  денотативною та сигніфікативною  сутностями, мотивують  середовище, умови, де відбувається  комунікація.  Вони враховують  соціальний стан, вік, освіту, рівень культурного  розвитку учасників мовленнєвих  ситуацій; систему національних  цінностей (релігійних, моральних,  етичних тощо); етнічні традиції  та стереотипи; особливості  референтної  сфери; позиції, інтенції та  настанови автора та ін. Отже, у  межах контексту значеннєвий  план експресива перебуває під  впливом двох світів: вербального  (світу слів та їх значень)  й об'єктивної дійсності  репрезентованої  згаданими вище чинниками.

3. в) Лексичні  засоби експресивізації

Стилістично знижена  лексика. Спостереження над мовним матеріалом сучасної української преси переконливо свідчать про те, що на мову ЗМІ і на газетну публіцистику значний вплив має усна мова. Дослідження мовознавців попередніх років спрямовують на думку, що проникнення розмовної лексики до публіцистичного стилю викликане як внутрішньомовними, так і позамовними причинами [5,172]. Одиниці такого типу становлять доволі помітний шар у лексичній системі сучасної української літературної мови, вони значно активізували своє вживання в публіцистиці на початку ХХІ століття під впливом позамовних чинників. Серед них: зняття політичної цензури, продовження демократичних перетворень у суспільстві, необхідність номінації явищ, нехарактерних для попередніх часів, зміна мовних смаків у бік спрощення, лібералізації, активізація суспільно-політичних процесів, бажання висловити експресію будь-якими засобами тощо. Саме вони сприяють широкому залученню в мову преси розмовних одиниць.

Просторічна лексика надає  повідомленню виразності, образності, емоційного забарвлення. Хоч розмовні елементи контрастують із нормами публіцистичного  стилю, як і з іншими писемними  стилями, але водночас вони збагачують експресивні, а почасти й інформативні їхні засоби. Стильові норми мають  характер заборони тільки в разі несвідомого  їх порушення. Доцільне використання елементів  інших стилів, підпорядковане меті висловлення, сприймається як цілком природне урізноманітнення мови, залежне від  основного завдання: краще та переконливіше  розкрити певну думку.

Загалом елементи розмовного стилю української літературної мови в сучасній періодиці - доволі поширене явище. Але, як видно з мови газет, в останні роки контраст розмовної  лексики з нейтральним стилістичним тлом помітно зріс, що підсилило  експресивну функцію української  преси [7,45].

Як вважає О.Тараненко, для  мовного портрету сучасності характерні такі ознаки: а) масове насичення тексту зниженими й субстандартними  одиницями як вияв мовної розкутості й бравади; б) стилістика пародіювання, іронічного висміювання (із залученням стилістично знижених мовних одиниць) того, про що досі прийнято було говорити якщо не в шанобливому, то принаймні  в стилістично нейтральному тоні [12,37].

Стилістично знижені елементи є одним із найефективніших засобів  досягнення експресії в публіцистиці, і саме тому газетна мова завжди їх використовувала: “…будь-яке розмовне слово в газетній мові експресивне, має певний потенціал виразності. Інша причина широкого використання розмовних елементів полягає  в тому, що вони є регулярним засобом  подолання газетних штампів”. Сьогодні в будь-якому газетному жанрі можемо натрапити на таку лексику: