Використання мережевих технологій в управлінні

ВСТУП

Сучасна інформаційна технологія немислима без використання перcонального комп'ютера й телекомунікаційних засобів. Офісні комп'ютерні технології - це інструменти інформаційних технологій, застосовуваних на автономних персональних комп'ютерах. Очевидно, що відомості, які накопичуються на одному комп'ютері, доступні, насамперед, працюючому за ним користувачу. Звичайно, є можливість передачі цих відомостей і іншим користувачам за допомогою магнітних або оптичних дисків, але це не самий зручний і швидкий спосіб.

Тому згодом виникла ідея обміну повідомленнями між комп'ютерами через лінії зв'язку - так звана комп'ютерна телекомунікація, на базі якої з'явилися мережеві інформаційні технології. Вони являють собою об'єднання технології збору, зберігання, передачі й обробки даних, відомостей на комп'ютері з технікою зв'язку й телекомунікаціями. З огляду на вищесказане, моя тема є актуальною.

Об’єктом дослідження єособливості використання мережевих технологій в управлінні.

Предметом дослідження ємережеві технології в управлінні.

Мета дослідженняполягає у вивченні питань, пов’язаних з використанням мережевих технологій в управлінні, їх видами та особливостями застосування у різних галузях.

Для досягнення поставлено мети у роботі передбачено вирішення таких завдань:

1. Дати визначення основним поняттям про мережі.
2. Розглянути історію, види та топологію мереж. 
3. Охарактеризувати застосування мереж на підприємстві та в управлінні. 
4. Описати можливості мережі Інтернет та її перспективи. 
5. Охарактеризувати  безпеку мереж.

Методи дослідження полягають в тому, що при написанні своєї курсової роботи я використовувала аналіз та синтез підручників, монографій, узагальнення аналітичних статті вітчизняних і зарубіжних фахівців з інформаційних технологій та контент-аналіз сучасних джерел інформації. Всі данні були систематизовані, досліджені та використані при написанні роботи. 

Структура роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів з підрозділами, висновків, списку використаних джерел і додатків. Список джерел налічує 17 найменувань. Загальний обсяг роботи – 32 сторінки.

РОЗДІЛ І

МЕРЕЖІ В УПРАВЛІННІ. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО МЕРЕЖІ

1.1.Історія виникнення мереж

У сучасному суспільстві комп'ютерні мережі є невід'ємною частиною інформаційної структури в бізнесі, промисловості та освіті. Побудова мережі, що має з'єднання з мережею Internet вимагає ретельного планування. Це планування та прийняття рішень необхідні навіть окремому користувачеві. 
Із розвитком нових досягнень в технологіях мереж на початку 80-х років мережі почали стрімко поширюватися.

Кожна компанія створювала власні стандарти та обладнання, технічні засоби мереж та програмне забезпечення. Ця конкуренція привела до несумісності створених технологій, та виникненню проблем узгодження обладнання. Необхідно було робити повне оновлення обладнання. 
Спочатку були створені стандарти LAN. Ці стандарти були відкритим набором директив для створення мережевих технічних засобів та програмного забезпечення. Апаратне забезпечення різних компаній було узгоджено, що давало можливість будувати надійні і стабільні LAN - мережі.

1.2.Види та топології мереж

Кожний комп'ютер має доступ до своїх власних ресурсів: оперативної пам'яті, файлової системи на дисках і зовнішніх пристроїв ( додаткових дисководів, принтерів, модемів тощо). Для оптимального використання цих ресурсів і, зокрема, для обміну інформацією комп'ютери об'єднують у локальні мережі. Декілька з'єднаних між собою локальних мереж за територіальною чи галузевою ознаками утворюють глобальну мережу. Саме Інтернет є загальнодоступною глобальною мережею, яку справедливо вважають ( і це відображає її назва ) мережею мереж. Об'єднання комп'ютерів у мережу має великі переваги.

Комп'ютерна мережа - це комп'ютери та зовнішні пристрої (принтери, плоттери, сканери), зв'язані між собою системою пересилання інформації. Таку систему утворюють програмне забезпечення, середовище передавання (канали зв'язку) та інше мережне обладнання.

Мережі поділяють за зонами обслуговування на два головні види: локальні та глобальні.

У локальних мережі (LAN, LocalAreaNetwork) об'єднують комп'ютери, розташовані водному приміщенні чи одній організацій, наприклад, у ліцеї, університеті,  банку, на заводі тощо. Головною ознакою локальної мережі є порівняно короткі, швидкісні й добре захищені лінії зв'язку. Швидкість пересилання даних в локальний мережі становить 10, 100 або 1000 Мбіт/с і більша ( 1 Мбіт = 106 біт).

Глобальні мережі( WAN, wideAreaNetwork ) найчастіше об'єднують локальні мережі за галузевою ознакою ( банківських  мережі, мережі авіакомпаній, наукових організацій тощо ). Прикладом глобальної мережі є мережа УРАН в Україні, яка об'єднує наукові центри в географічному трикутнику Львів-Київ-Севастополь.

Виділяють також міські мережі   ( MAN, MetropolitanAreaNetwork ) з великим, як у глобальній мережі, радіусом дії і швидкісними, як у локальній мережі, середовищами передавання даних.

Найпростіший приклад локальної мережі - два комп'ютери, з'єднані спеціальним кабелем через послідовні чи паралелі порти через мережні адаптери. Такий спосіб з'єднання називають прямим.

Окремий комп'ютер мережі називають робочою станцією. Користувачів локальної мережі називають робочою групою.

Якщо всі комп'ютери локальний мережі рівноправні, то така мережа є одноранговою. Члени робочої групи мають доступ до незахищеної інформації на кожному комп'ютері. На таких комп'ютерах встановлюється одна з мережних операційних систем (ОС): Windows2007, 2010, 2013Workstation, NetWare фірми Novell, LANtastic фірми Artisoft чи ОС з підтримкою мережних функцій ( WindowsXP, 2007, 2010,Vista тощо ).

Якщо вмережі є комп'ютер, з якого черпають інформацію робочі станції, то його називають сервером, робочі станцій-клієнтами, а з'єднання - мережею типу клієнт-сервер. На таких комп'ютерах встановлюють спеціальне програмне забезпечення: програму-сервер для сервера і програму-клієнт для кожної робочої станції. Сьогодні це найпоширеніший тип мережі. Для їх функціонування потрібна операційна система Linux або MS WindowsNT чи 2003-2005 Server, або MSWindowsXPProfessional, LANServer фірми IBM, NetWare фірми Novell тощо.

Поширеними є компактні робочі станції без дисководів (монітор, клавіатура, миша, системний міні-блок ), призначені лише для доступу до сервера, де зберігаються всі дані робочої групи. Таку станцію називають «тонким клієнтом».

Робочі станції можуть розміщуватись на значній відстані від сервера, наприклад, в іншому місті. Якщо комп'ютер-клієнт з'єднаний із сервером за допомогою виокремленої телефонної чи іншої лінії зв'язку, то таке з'єднання називаютьвіддаленими доступом до мережі. Апаратну підтримку такого з'єднання здійснює пристрій, який називають модемом . Комп'ютер з віддаленим зв'язком до сервера називають абонентським пунктом. Виділені ( виокремленні ) лінії застосовують також для з'єднання локальних мереж з глобальною мережею Інтернет.

Топологія визначає вимоги до устаткування, тип використовуваного кабелю, можливі й найбільш зручні методи керування обміном, надійність роботи, можливості розширення мережі.

Існує три основних топології мережі:

• шина (bus), при якій всі комп’ютери паралельно підключаються до однієї лінії зв’язку й інформація від кожного комп’ютера одночасно передається всім іншим комп’ютерам (додаток 1);
• зірка (star), при якій до одного центрального комп’ютера приєднуються інші периферійні комп’ютери, причому кожний з них використовує свою окрему лінію зв’язку (додаток 2);
• кільце (ring), при якій кожний комп’ютер передає інформацію завжди тільки одному комп’ютеру, наступному в ланцюжку, а одержує інформацію тільки від попереднього комп’ютера в ланцюжку, і цей ланцюжок замкнутий в «кільце» (додаток 3).

На практиці нерідко використовують і комбінації базових топологій, але більшість мереж орієнтовані саме на ці три. Розглянемо тепер коротко особливості перерахованих мережних топологій.

Топологія «шина» (або, як її ще називають, «загальна шина») самою своєю структурою припускає ідентичність мережного устаткування комп’ютерів, а також рівноправність всіх абонентів. При такому з’єднанні комп’ютери можуть передавати тільки по черзі, тому що лінія зв’язку єдина. У противному випадку передана інформація буде спотворюватися в результаті накладення (конфлікту, колізії). Таким чином, у шині реалізується режим напівдуплексного (half duplex) обміну (в обох напрямках, але по черзі, а не одночасно).

У топології «шина» відсутній центральний абонент, через який передається вся інформація, що збільшує її надійність (адже при відмові будь-якого центра перестає функціонувати вся керована цим центром система). Додавання нових абонентів у шину досить просте й звичайно можливе навіть під час роботи мережі. У більшості випадків при використанні шини потрібна мінімальна кількість сполучного кабелю в порівнянні з іншими топологіями. Правда, треба врахувати, що до кожного комп’ютера (крім двох крайніх) підходить два кабелі, що не завжди зручно.

Тому що дозвіл можливих конфліктів у цьому випадку лягає на мережне устаткування кожного окремого абонента, апаратура мережного адаптера при топології «шина» виходить складніше, ніж при інших топологіях. Однак через широке поширення мереж з топологією «шина» (Ethernet, Arcnet) вартість мережного устаткування виходить не занадто високою.

Шині не страшні відмови окремих комп’ютерів, тому що всі інші комп’ютери мережі можуть нормально продовжувати обмін. Може здатися, що шині не страшний і обрив кабелю, оскільки в цьому випадку ми одержимо дві цілком працездатні шини. Однак через особливості поширення електричних сигналів по довгих лініях зв’язку необхідно передбачати включення на кінцях шини спеціальних пристроїв – термінаторів, показаних на рис. 1 у вигляді прямокутників. Без включення термінаторів сигнал відбивається від кінця лінії й спотворюється так, що зв’язок по мережі стає неможливою. Так що при розриві або ушкодженні кабелю порушується узгодження лінії зв’язку, і припиняється обмін навіть між тими комп’ютерами, які залишилися з’єднаними між собою. Коротке замикання в будь-якій крапці кабелю шини виводить із ладу всю мережу. Будь-яка відмова мережного устаткування в шині дуже важко локалізувати, тому що всі адаптери включені паралельно, і зрозуміти, який з них вийшов з ладу, не так-те просто.

При проходженні по лінії зв’язку мережі з топологією «шина» інформаційні сигнали послабляються й ніяк не відновлюються, що накладає тверді обмеження на сумарну довжину ліній зв’язку, крім того, кожний абонент може одержувати з мережі сигнали різного рівня залежно від відстані до передавального абонента. Це висуває додаткові вимоги до прийомних вузлів мережного устаткування. Для збільшення довжини мережі з топологією «шина» часто використовують кілька сегментів (кожний з яких являє собою шину), з’єднаних між собою за допомогою спеціальних відновлювачів сигналів - репітерів.

Однак таке нарощування довжини мережі не може тривати нескінченно, тому що існують ще й обмеження, пов’язані з кінцевою швидкістю поширення сигналів по лініях зв’язку.

Топологія «Зірка» - це топологія з явно виділеним центром, до якого підключаються всі інші абоненти. Весь обмін інформацією йде винятково через центральний комп’ютер, на який у такий спосіб лягає дуже більше навантаження, тому нічим іншим, крім мережі, воно займатися не може. Зрозуміло, що мережне устаткування центрального абонента повинне бути істотно більше складним, чим устаткування периферійних абонентів. Про рівноправність абонентів у цьому випадку говорити не доводиться. Як правило, саме центральний комп’ютер є самим потужним, і саме на нього покладають всі функції по керуванню обміном. Ніякі конфлікти в мережі з топологією «зірка» у принципі неможливі, тому що керування повністю централізоване, конфліктувати нема чому.

Якщо говорити про стійкість зірки до відмов комп’ютерів, то вихід з ладу периферійного комп’ютера ніяк не відбивається на функціонуванні частини мережі, що залишилася, зате будь-яка відмова центрального комп’ютера робить мережу повністю непрацездатною. Тому повинні прийматися спеціальні заходи щодо підвищення надійності центрального комп’ютера і його мережної апаратури. Обрив будь-якого кабелю або коротке замикання в ньому при топології «зірка» порушує обмін тільки з одним комп’ютером, а всі інші комп’ютери можуть нормально продовжувати роботу.

На відміну від шини, у зірці на кожній лінії зв’язку перебувають тільки два абоненти: центральний і один з периферійних. Найчастіше для їхнього з’єднання використовується дві лінії зв’язку, кожна з яких передає інформацію тільки в одному напрямку. Таким чином, на кожній лінії зв’язку є тільки один приймач і один передавач. Все це істотно спрощує мережне встаткування в порівнянні із шиною й рятує від необхідності застосування додаткових зовнішніх термінаторів. Проблема загасання сигналів у лінії зв’язку також вирішується в «зірці» простіше, ніж в «шині», адже кожний приймач завжди одержує сигнал одного рівня. Серйозний недолік топології «зірка» складається у жорсткому обмеженні кількості абонентів. Звичайно центральний абонент може обслуговувати не більше 8-16 периферійних абонентів. Якщо в цих межах підключення нових абонентів досить просто, то при їхньому перевищенні воно просто неможливо. Правда, іноді в зірці передбачається можливість нарощування, тобто підключення замість одного з периферійних абонентів ще одного центрального абонента (у результаті виходить топологія з декількох з’єднаних між собою зірок).

Зірка, показана в додатку 2, зветься активної, або справжньої зірки. Існує також топологія, що називається пасивною зіркою, що тільки зовні схожа на зірку (додаток 4). У цей час вона поширена набагато більше, ніж активна зірка. Досить сказати, що вона використовується в самій популярній на сьогоднішній день мережі Ethernet.

У центрі мережі з даною топологією міститься не комп’ютер, а концентратор, або хаб, свіч, що виконує ту ж функцію, що й репітер. Він відновлює сигнали, що надходять, й пересилає їх в інші лінії зв’язку. Хоча схема прокладки кабелів подібна справжній або активній зірці, фактично ми маємо справу із шинною топологією, тому що інформація від кожного комп’ютера одночасно передається до всіх інших комп’ютерів, а центрального абонента не існує. Природно, пасивна зірка виходить дорожче звичайної шини, тому що в цьому випадку обов’язково потрібно ще й концентратор. Однак вона надає цілий ряд додаткових можливостей, пов’язаних з перевагами зірки. Саме тому останнім часом пасивна зірка усе більше витісняє справжню зірку, що вважається малоперспективною топологією.

Можна виділити також проміжний тип топології між активною й пасивною зіркою. У цьому випадку концентратор не тільки ретранслює сигнали, але й робить керування обміном, однак сам в обміні не бере участь.

Велика перевага зірки (як активної, так і пасивної) полягає в тому, що всі точки підключення зібрані в одному місці. Це дозволяє легко контролювати роботу мережі, локалізувати несправності мережі шляхом простого відключення від центра тих або інших абонентів (що неможливо, наприклад, у випадку шини), а також обмежувати доступ сторонніх осіб до життєво важливого для мережі точкам підключення. До кожного периферійного абонента у випадку зірки може підходити як один кабель (по якому йде передача в обох напрямках), так і два кабелі (кожний з них передає в одному напрямку), причому друга ситуація зустрічається частіше. Загальним недоліком для всіх топологій типу «зірка» є значно більша, ніж при інших топологіях, витрата кабелю. Наприклад, якщо комп’ютери розташовані в одну лінію (як в додатку 1), те при виборі топології «зірка» знадобиться в кілька разів більше кабелю, чим при топології «шина». Це може істотно вплинути на вартість всієї мережі в цілому.

Топологія «Кільце» – це топологія, у якій кожний комп’ютер з’єднаний лініями зв’язку тільки із двома іншими: від одного він тільки одержує інформацію, а іншому тільки передає. На кожній лінії зв’язку, як і у випадку зірки, працює тільки один передавач і один приймач. Це дозволяє відмовитися від застосування зовнішніх термінаторів. Важлива особливість кільця полягає в тому, що кожний комп’ютер ретранслює (відновлює) сигнал, тобто виступає в ролі репітера, тому загасання сигналу у всьому кільці не має ніякого значення, важливо тільки загасання між сусідніми комп’ютерами кільця. Чітко виділеного центра в цьому випадку немає, всі комп’ютери можуть бути однаковими. Однак досить часто в кільці виділяється спеціальний абонент, що управляє обміном або контролює обмін. Зрозуміло, що наявність такого керуючого абонента знижує надійність мережі, тому що вихід його з ладу відразу ж паралізує весь обмін.

Строго говорячи, комп’ютери в кільці не є повністю рівноправними (у відмінність, наприклад, від шинної топології). Одні з них обов’язково одержують інформацію від комп’ютера, що веде передачу в цей момент, раніше, а інші – пізніше. Саме на цій особливості топології й будуються методи керування обміном по мережі, спеціально розраховані на «кільце». У цих методах право на наступну передачу (або, як ще говорять, на захвата мережі) переходить послідовно до наступного по колу комп’ютеру.

Підключення нових абонентів в «кільце» звичайно зовсім безболісно, хоча й вимагає обов’язкової зупинки роботи всієї мережі на час підключення. Як і у випадку топології «шина», максимальна кількість абонентів у кільці може бути досить велика (до тисячі й більше). Кільцева топологія звичайно є самою стійкою до перевантажень, вона забезпечує впевнену роботу із самими великими потоками переданої по мережі інформації, тому що в ній, як правило, немає конфліктів (на відміну від шини), а також відсутній центральний абонент (на відміну від зірки).

Тому що сигнал у кільці проходить через всі комп’ютери мережі, вихід з ладу хоча б одного з них (або ж його мережного встаткування) порушує роботу всієї мережі в цілому. Точно так само будь-який обрив або коротке замикання в кожному з кабелів кільця робить роботу всієї мережі неможливої. Кільце найбільш уразливе до ушкоджень кабелю, тому в цій топології звичайно передбачають прокладку двох (або більше) паралельних ліній зв’язку, одна з яких перебуває в резерві.

У той же час велика перевага кільця полягає в тому, що ретрансляція сигналів кожним абонентом дозволяє істотно збільшити розміри всієї мережі в цілому (часом до декількох десятків кілометрів). Кільце щодо цього істотно перевершує будь-які інші топології.

Недоліком кільця (у порівнянні із зіркою) можна вважати те, що до кожного комп’ютера мережі необхідно підвести два кабелі.

Іноді топологія «кільце» виконується на основі двох кільцевих ліній зв’язку, що передають інформацію в протилежних напрямках. Мета подібного рішення – збільшення (в ідеалі удвічі) швидкості передачі інформації. До того ж при ушкодженні одного з кабелів мережа може працювати з іншим кабелем (правда, гранична швидкість зменшиться).

Крім трьох розглянутих основних, базових топологій нерідко застосовується також мережна топологія «дерево» (tree), яку можна розглядати як комбінацію декількох зірок. Як і у випадку зірки, дерево може бути активним, або справжнім (додаток 5), і пасивним (додаток 6). При активному дереві в центрах об’єднання декількох ліній зв’язку перебувають центральні комп’ютери, а при пасивному - концентратори (хабы).

Застосовуються досить часто й комбіновані топології, наприклад зірково-шинна, зірково-кільцева.

1.3.Мережевий адаптер

Для під'єднання до локальної мережі комп'ютери мають бути обладнані мережними адаптерами ( інші терміни - контроллери, карти - плати, інтерфейси) зі стандартним роз'ємом, наприклад RJ-45, тощо. Вид роз'єму залежить від типу локальної мережі й середовища передавання. Адаптер забезпечує обмін інформацією між комп'ютером і каналом зв'язку. Деякі адаптери мають постійну пам'ять і можуть підтримувати роботу без дискових комп'ютерів, завантажуючи  ОС безпосередньо з мережі. Згідно з принципом plaugandplay сучасні адаптери налаштовуються автоматично під час вмикання комп'ютера. Деякі параметри налаштування, наприклад, тип кабелю, можна задавати за допомогою перемикачів  на платі адаптеру.

Мережні Адаптери є різних типів. Тепер у сучасних материнських платах та ноутбуках вмонтовано стандартний мережевий адаптер LAN 10/100/1000 для мережі типу Ethernet, що функціонує зі швидкістю 10, 100 або 1000 Мбіт/с.

1.4. Лінії зв'язку та їх типи

Практично одночасно з появою комп’ютерів виникла проблеми передачі інформації між ними. Можна передавати інформацію за допомогою так званих машинних носіїв інформації: магнітних дисків та магнітних стрічок, лазерних дисків та інших. Але цей спосіб досить повільний і незручний. Значно краще зв'язати декілька комп’ютерівкабелями, щоб вони обмінювалися інформацією самостійно, без участі людини. Якщо з'єднати два комп’ютера і написати програми для передачі інформації, то можна отримати просту обчислювальну мережу.

Будь-яка мережева технологія повинна забезпечити надійну і швидку передачу дискретних даних по лініях зв'язку. І хоча між технологіями є великі відмінності, вони базуються на загальних принципах передачі дискретних даних, які розглядаються в цьому розділі. Ці принципи знаходять своє втілення в методах подання двійкових одиниць і нулів за допомогою імпульсних або синусоїдальних сигналів у лініях зв'язку різної фізичної природи, методи виявлення і корекції помилок, методи компресії та методи комутації.

Лінія зв'язку полягає в загальному випадку з фізичного середовища, по якій передаються електричні інформаційні сигнали, апаратури передачі даних і проміжної апаратури. Синонімом терміна лінія зв'язку (line) є термін канал зв'язку (channel). Фізична середа передачі даних (medium) може являти собою кабель, тобто набір проводів, ізоляційних та захисних оболонок і сполучних роз'ємів, а також земну атмосферу або космічне простір, через які поширюються електромагнітні хвилі.

В залежно від середовища передачі даних лінії зв'язку поділяються на наступні:

• дротові (повітряні);
• кабельні (мідні та волоконно-оптичні);
• радіоканали наземного і супутникового зв'язку.

Дротові (повітряні) лінії зв'язку являють собою дроти без будь-яких ізолюючих або екранують оплеток, прокладені між стовпами і що висять у повітрі. За таким лініях зв'язку традиційно передаються телефонні або телеграфні сигнали, але за відсутності інших можливостей ці лінії використовуються і для передачі комп'ютерних даних. Швидкісні якості та перешкодозахищеність цих ліній залишають бажати кращого. Сьогодні провідні лінії зв'язку швидко витісняються кабельними.

Кабельні лінії являють собою досить складну конструкцію. Кабель складається з провідників, укладених в декілька шарів ізоляції: електричної, електромагнітної, механічної, а також, можливо, кліматичної. Крім того, кабель може бути оснащений роз'ємами, що дозволяють швидко виконувати приєднання до нього різного устаткування. У комп'ютерних мережах застосовуються три основні типи кабелю: кабелі на основі скручених пар мідних проводів, коаксіальні кабелі з мідною жилою, а також волоконно-оптичні кабелі.

Радіоканали наземного і супутникового зв'язку утворюються за допомогою передавача і приймача радіохвиль. Існує велика кількість різних типів радіоканалів, відрізняються як використовуваним частотним діапазоном, так і дальністю каналу. Діапазони коротких, середніх і довгих хвиль (KB, СВ і ДВ), звані також діапазонами амплітудної модуляції (Amplitude Modulation, AM) за типом використовуваного в них методу модуляції сигналу, забезпечують далеку зв'язок, але при невисокій швидкості передачі даних. Більш швидкісними є канали, працюють на діапазонах ультракоротких хвиль (УКВ), для яких характерна частотна модуляція (Frequency Modulation, FM), а також діапазонах надвисоких частот (СВЧ або microwaves). В діапазоні НВЧ (понад 4 ГГц) сигнали вже не відображаються іоносферою Землі, і для стійкого зв'язку потрібна наявність прямої видимості між передавачем і приймачем. Тому такі частоти використовують або супутникові канали, або радіорелейні канали, де ця умова виконується.

РОЗДІЛ ІІ

ЗАСТОСУВАННЯ МЕРЕЖ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА В УПРАВЛЯННІ

2.1.Можливості мережі Інтернет та  її перспективи.

Глобальні мережі об'єднують абонентів у межах міста країн, планет.Мережі для замовлення авіаквитків, мережі, що об'єднують наукові осередки країн, банківські мережі тощо є глобальні.  

Глобальну мережу, що об'єднує мережі в деякому регіоні, називають регіональною. Крім регіональних, є міжнародні та міжконтинентальні мережі, що обслуговують, наприклад, авіакомпанії,банки та ін. Можливо, у майбутньому вам пощастить будувати міжпланетні комп'ютерні мережі.

Не менш важливими є локальні мережі, які можна створити в дома, Вони дають змогу мінімізувати паперовий документообіг, забезпечують спільний доступ до даних і ресурсів.

Функціонування великих мереж підтримують спеціальні комп'ютери, які використовують тільки для адміністративних потреб. Вони перевіряють стан комп'ютерів, розширюють або звужують мережу, ведуть облік, надають користувачам інформацію щодо ресурсів мережі.

Користувач ( абонент ) спілкується з іншими абонентами локальної мережі або з Інтернетом через свій власний комп'ютер за допомогою спеціального телекомунікаційного програмного забезпечення, куди входить програма - браузер для скачування і перегляду інформації, що є на серверах, програма для роботи з електронною поштою, засоби пересилання файлів та інші комунікаційні програми.

До мережі Інтернет під'єднані мільйони комп'ютерів і з кожною годиною їхня кількість збільшується.

Користувачі Інтернету можуть за лічені секунди знайти і прочитати необхідну інформацію, що зберігається на серверах у Нью-Йорку чи Токіо, переслати повідомлення з одного комп'ютера на інший чи на мобільний телефон, пейджер, поспілкуватись з друзями в режимі реального часу, відшукати партнера і зіграти з ним у шахи і навіть заробити гроші, клацаючи на певних рекламах оголошеннях. Можна проводити нарад, відеоконференції, стежити за курсами акцій на валютних біржах, роботи покупка в Інтернеті - магазинах тощо.

Як пересилається інформація між комп'ютерами в мережі Інтернет? Комп'ютери оснащують спеціальним обладнанням і програмами, об'єднують між собою за допомогою ліній зв'язку. Під час пересилання інформація автоматично поділяється на частини, які називають пакетами. Усі пакети нумеруються. У заголовок пакета автоматично записується його номера, інформація про відправника й одержувача. Пакети пересилаються від одного комп'ютера до іншого, докине дійдуть до адресата. Проміжні комп'ютери, черезякі проходять пакет, називають маршрутизаторами.

Маршрутизатор визначає, які комп'ютери на певний певний повний момент з'єднання наявні і які найліпше підходять (менше завантажені) для транспортування пакета. Тому пакет не завжди пересилаються єдиним шляхом. Вони можуть пересилатися різним маршрутами. Коли всі пакети дійдуть до місця призначення, спеціальна програма аналізує їхні заголовки, об'єднує пакети й інформація набуває первинного вигляду.