Використання компютерних моделей при вивченні фізики

4

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ З ВАЖКИМИ ДІТЬМИ………………………………………………..5

                  1.1. Сутність поняття важкі діти……………………………………..5

                  1.2. Вікові особливості важковихованості…………………………..10

                  1.3. Перевиховання: суть, функції, етапи та принципи…………….12

РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ ПРОВЕДЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ З ВАЖКИМИ ДІТЬМИ……………………………………………………………..18

                  2.1. Методи розвалення негативного складу характера…………….18

                  2.2. Методи переоцінки і переосмислення поведінки………………22

                  2.3. Методи перебудови життєвого досвіду…………………………27

                  2.4. Методи стимулювання позитивного і попередження негативної поведінки…………………………………………………………………………...30

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА………………………………………...33

                 3.1. Випадок із практики викладача ЗОШ………………………...33

                  3.2. Аналіз педагогічної ситуації……………………………………...34

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………..36

                                                       Трудный ребёнок – это дитя пороков родителей,

                                                          зла семейной жизни, это цветок, расцветающий в

                                                               атмосфере бессердечия, неправды, обмана, праздно-

                                                             сти, презрения к  людям, пренебрежения своим об-

                                                                   щественным долгом… это дитя нравственной непод-

                                                                готовленности родителей к рождению и воспитанию

                                                                   детей.                                                                                                                            

В.А.Сухомлинский

ВСТУП

Нерідко доводиться бачити юрбу підлітків, які поводять себе нахабно та зухвало, незважаючи ні на кого, без перестанку вживають нецензурні слова. Таке видовище спонукає до роздумів і до розмови. Навіть мовчання людей, які спостерігають за ними, є красномовним. В очах зазвичай пасивних спостерігачів можна прочитати обурення, осуд.

Нажаль, ті проблеми, які накопичувалися в нашому суспільстві протягом багатьох років сьогодні дають серьозні результати і негативно позначаються на моральній атмосфері суспільства. Вже нікого не здивувати такими явищами, як бездуховність, байдужість, моральна глухота, жорстокість, дефіцит доброти, милосердя, співчуття та ін.

Демографи і соціологи відзначають, що в умовах сучасного життя українського суспільства понад усе страждає сім'я. В багатьох джерелах є теза про те, що не має важких дітей, а є важкі дорослі. Звісно, не можу не погодитись з цією формулою педагогіки, але так чи інакше кожному вчителю доводиться заходити в клас і працювати з такими різними дітьми, деякі з яких вимагають великої напруги душевних сил і такої віддачі енергії, що ніяк по-іншому окрім важких цих учнів не назвеш. На основі теоретичних знань та мого невеликого досвіду можу сказати, що діти, що підпадають під визначення «важких» учнів вимагають певної індивідуальної роботи.

То ж проблема важких дітей дуже актуальна  в наш час. Ця проблема спонукає школу приділяти особливу увагу створенню умов для реалізації духовно-інтелектуального потенціалу учнів, своєчасному виявленню школярів з поведінкою, що видхіляється від норми, а також схильних до правопорушень.

Мета дослідження – вивчити теоретичні основи індивідуального підходу до важких дітей та дослідити шляхи його проведення.

Об`єкт дослідження – проблемне явище важкі діти.

Предмет дослідження – шляхи проведення роботи з «важкими» дітьми.

Завдання дослідження:

      на основі аналізу наукових джерел, періодичних видань з теми дослідження виявити сутність, виникнення проблемного явища;

      розглянути форми та методи індивідуальної роботи з важкими дітьми.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ З ВАЖКИМИ ДІТЬМИ.

1.1. Сутність поняття важкі діти.

Поняття «важкі» діти з'явилось у першій половині ХІХ ст. До важких відносили дітей з яскраво вираженими фізичними недоліками – глухонімих, сліпих. Дещо пізніше «важкими» стали називати безпритульних дітей, а в кінці ХІХ – на початку ХХ століття – дітей розумово відсталих. За наших часів «важкими» називають тих дітей, з якими важко працювати вчителю в масовій школі. Вони погано засвоюють навчальний матеріал, не піддаються звичайним умовам педагогічного впливу. Часто вони є і невстигаючими, і недисциплінованими учнями в класі.

Іще одним терміном користувалися педагоги на початку ХХ ст. – «морально-дефективні». Крупська Н.К. пише: «Термін «морально-дефективні » припускає, що існують якісь одвічні, непорушні етичні закони... і та людина, яка не знає їх, морально-дефективна». Але де ж цей закон? Є затравлені,озлоблені,змучені, хворі діти, але не має морально-дефективних.

В сучасній школі є термін «діти асоціальної поведінки». Це одні з найбільш складних в роботі важких учнів. Дуже часто вчителі не можуть по якимсь причинам впоратись з вихованням таких учнів і тоді залучаються спеціальні органи по роботі з дітьми – соціальні чи правоохоронні.

Для мене найбільш точним і вірним виявився термін «важковиховані» діти. Адже складність дітей полягає не в їх поведінці, а у важкості роботи з ними для вчителів. Така дитина вимагає більше уваги. Більше часу і зусиль зі сторони педагогів. Термін «важковихованість» використовується в двох значеннях: як педагогічна запущеність, яка викликала опір виховним впливам, і як особливе співвідношення позитивних та негативних якостей, які характеризуються несприйманням виховних впливів.

Таким чином, до числа «важких» відносять дітей: з фізичними недоліками; з психологічними недоліками;хворобливих дітей, які страждають розладом нервової системи (психоневротики), педагогічно запущені; з тимчасовим відставанням у розумовому розвитку; іноді дітей з багатою, але суперечливою натурою;з порушеннями у сфері спілкування; з підвищеною чи пониженою емоційною реакцією; з однобічним розумовим розвитком; з неправильним розвитком вольових якостей. Чи не забагато дітей підпадає під таке визначення? Так ми всіх учнів можемо назвати важкими. Але я вважаю, що поняття «важкості» суб'єктивне і особливе для кожного вчителя. Так, не можна не погодитись, що такі діти існують, але подекуди для різних вчителів зовсім різні учні здаються важкими. Я хочу наголосити, що це і є специфічністю роботи з важкими учнями – оцінити об'єктивність поставленого вчителем діагнозу «важковихованість». (вище було розібрано, чому доцільно використовувати цей термін, маючи на увазі важких учнів. В подальшому буду використовувати ці терміни в рівних значеннях).

Однією з найважливіших задач є виявити зовнішні і внутрішні причини важковихованості.

Вже в 20–30-і роки були відокремлені три групи причин, що визначають важковихованість і відхилення в поведінці: соціальна зіпсованість, педагогічна запущеність та аномальні, хворобливі відхилення в психічному розвитку. (В.П. Кащенко, Г.В. Мурашев, Н.В. Чехов та інш.). Цими причинами були і залишаються сирітство, бездоглядність, низький рівень духовного розвитку батьків, консерватизм вчителів, помилки в шкільному та сімейному вихованні. Зовнішні негативні явища, в комбінації зі слабкостями і відхиленнями в психіці, створюють внутрішні причини важковихованості і аморальності. Педагогічною наукою встановлено, що:

1. Ніяка окрема взята причина не може привести до негативних змінень в психіці. Важковихованим, правопорушником, злодієм асоціальною особистістю людина стає тільки під дією сукупності несприятливих причин. Таким чином система виховання і робота вчителя має бути направлена на те, щоб не дати можливості різним негативним зовнішнім впливам і несприятливим умовам з'єднатись, діяти в комплексі.

2. Переробка, перебудова внутрішнього світу людини – процес природний, необхідний по відношенню до всіх без виключення. Звісно, подолання окремих особистісних недоліків і виправлення злочинця – це різні явища. Але в їх основі лежать єдині процеси перебудови свідомості і поведінки. При чому важливо, щоб були визначені наукові основи перевиховання.

Часто трапляється, що діти живуть в ідентичних умовах, переживають одні і ті ж події, підпадають під однаковий негативний вплив, але одна дитина може пережити це і навіть стати більш цілеспрямованою, вольовою, а інша – духовно зламана, без віри в себе і людей.Виділяють чотири основні групи внутрішніх посилань, які сприяють утворенню негативних явищ.

Перша група – фактори позитивного розвитку особистості, спотворені в результаті неправильного виховання. До них відносять:

направленість особистості (якщо суспільна спрямованість не сформувалась, вихованець легко піддається будь-якому негативному впливу);

рівень загального розвитку особистості (при низькому рівні розвитку внутрішній світ стає особливо вразливим для негативного впливу);

діалектика формування внутрішнього світу особистості (позитивна якість формується одночасно з подоланням негативного);

нетиповість особистості (не всі вчителі враховують в своїй роботі своєрідність школярів).

В цілому фактори позитивного розвитку є основою виховання несприйманню особистістю і подоланню її негативних властивостей.

Друга група – фактори негативного розвитку особистості, які виникли в результаті відхилень в психічному розвитку. Діти з відхиленнями в психічному розвитку реагують лише на негативне, слабо помічають позитивне. Мляві й апатичні, вони не можуть наполегливо вчитись й працювати. Відхилення в стані психічного здоров'я у важких дітей виявлені багатьма дослідженнями. Часто в наслідок важкої сімейної атмосфери у дитини з'являються неврози.

Третя група – вже сформовані негативні якості.

Конфліктне відношення дитини з оточуючим виховним середовищем виникає також в силу цілого ряду помилок в шкільному вихованні: зайвій прискіпливості або, навпаки, слабою вимогливістю до дітей, відсутності педагогічного такту. Конфліктні відношення з'являються в результаті помилок сімейного виховання.

Четверта група – несформованість соціального цінного індивідуального досвіду особистості. Сформувати такий досвід можливо лише на основі включення вихованців в життя первинного і загальношкільного колективів.

В сучасних учнів різко звузилась база практичної діяльності, і сучасному педагогу необхідно докладати певних зусиль, щоб розширити цю базу. Якщо школою не буде організований різнобічний практичний опит, всі словесні виховні впливи виявляться неефективними, некорисними. Недостатність позитивного досвіду призводить до негативного життєвого досвіду.

Структура асоціального досвіду:

спотворення звичок, потреби;

зіпсовані відношення з оточуючими;

асоціальні мотиви поведінки.

В 9 випадках з 10 правопорушення підлітками здійснюються тоді, коли вони не вчаться, не зайняті суспільною справою.

Таким чином, вчителю необхідно знати і розуміти які причини стали визначними в тому чи іншому випадку. А основним принципом роботи має стати індивідуальний підхід.

Американський психолог Уільям Глассер, який вивчав проблему невдах в школі, вважає, що існує ряд факторів, притаманних системі освіти, які породжують утворення шкільних «больових точок». Відокремлення важких дітей від «системи» і передача їх в руки спеціалістів з проблем злочинності серед неповнолітніх увійшли в практику. Система освіти все більше зміщує центр важкості з індивідуального на уніфіцирований підхід. Типовий психосоціологічний підхід виявився неефективним, оскільки вважається, що шкільні проблеми – відображення особистих проблем кожної дитини. «Ми не досягнемо успіхів, якщо будемо займатися лише корекцією – пише У.Глассер – Треба з раннього дитинства привчати дітей до відповідальності за своє навчання, треба давати їм шанс досягнути успіху.»

В школах, де немає дійсного індивідуального підходу в вихованні та навчанні, відбувається відставання загального і етичного розвитку частини підлітків. Важка дитина – це людина, в якої в силу різноманітних причин бачимо ненормальності, якісь відхилення в поведінці, навчальній діяльності. Звичайні методи і прийоми виховання, які приводять до позитивних результатів у роботі з основною масою дітей, з важкими дітьми такого результату не приносять.

1.2. Вікові особливості важковихованості.

Факторами утворення негативних якостей виступають не тільки особистісні недоліки, но і спотворення вікових особливостей дітей, стійкі негативні психічні становища.

В старшому шкільному віці провідним стає прагнення до життєвого самовизначення. Але якщо ця особливість не враховується, з'являється прагнення ствердити себе протиборством з батьками, а далі – неповага до дорослих. Особливо важкий підлітковий вік, і не випадково саме в цей період формуються багато негативних якостей.

Зв'язок негативних якостей з віковими особливостями

Поява важких рис характеру пов'язана з порушенням основних принципів розвитку психіки:

принципу нерівномірності розвитку – якщо педагоги акцентують виховну роботу з дітьми саме на боротьбі з недоліками, постійно підкреслюють негативне в поведінці, то цим вони несвідомо підтримують важкості в розвитку. Важкій дитині треба допомагати долати труднощі і перешкоди, які в неї складніші і яких більше, ніж в звичайного учня;

зростання ролі індивідуальності в загальному розвитку особистості – чим старша дитина, тим важливіше в його рухах вперед розвиток особливостей, здібностей, обдарування, особистих інтересів, цілей. У важких дітей цей принцип порушується двічі. На початку, коли відбувається становлення індивідуальності, її пряв і розвиток йде уповільнено або невірно. Далі, коли індивідуальність важкої дитини носить специфічний негативний характер, вихователі починають боротися з нею. Дитина боїться бути схожим на інших. Вона прагне до самовизначення, до самостійності, в нього проявляється прагнення до дорослості. Саме цьому стандартні міри впливу не дають бажаного результату.

Компенсація послабленого розвитку в одній галузі за рахунок посиленого розвитку в іншій. Це дозволяє підлітку згладити свої недоліки, слабкості за рахунок інтенсивного застосування достоїнств. У важкої дитини принцип компенсації часто виявляється невірно: посилено розвиваються не достоїнства, а недоліки.

Будь-який суб'єкт прагне здобути максимального результату при мінімальній затраті зусиль.

Таким чином, біологічні і психічні фактори розвитку не містять в собі передумов для деформації особистості. Джерела аморальності покладені в неправильному соціальному розвитку, в хворобливому способі життя. В таких випадках необхідні міри соціального, медичного, психологічного і педагогічного характеру.

1.3. Перевиховання: суть, функції, етапи та принципи.

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці.

Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Перевиховання учня починають із часу реалізації програми перевиховання. Водночас може початися і процес виправлення. Якщо ж вихованець протидіє процесу перевиховання, не піддається виховному впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і процес виправлення.

Деформування особистості складається з таких етапів: виникнення прогалин і спотворень у її морально-вольовій сфері, перетворення їх на відносно стійкі погляди та звички; формування мотивації поведінки; правопорушення, систематичне правопорушення, злочин.

Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості і на виправлення таких категорій неповнолітніх: важковиховуваних, педагогічне занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців.

Важковиховувані діти байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну, їм притаманні грубість, нечесність. Педагогічне» занедбані підлітки негативно ставляться до навчання й суспільне корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й норми моралі. Підлітки-правопорушники перебувають на обліку в Службі у справах неповнолітніх або направляються до спеціальних навчальних закладів для їх виправлення у спеціальних умовах. Неповнолітні злочинці — педагогічне занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й за рішенням суду направлені до виховно-трудових колоній на виправлення.

Індивідуальні особливості важковиховуваного або педагогічно занедбаного учня виявляються у специфіці спрямованості його потреб, інтересів, ідеалів, світогляду та інших якостей. Від того, наскільки точно виявлено цю спрямованість, залежать зміст і методика виховного впливу та наслідки перевиховання. Виправити людину — означає сформувати в неї установку на виправлення і суспільне корисні мотиви поведінки, виробити життєву перспективу, розвинути позитивні інтереси, виховати здорові потреби.

Причини появи таких категорій неповнолітніх пов'язані з недоліками та помилками сімейного, шкільного виховання, аморальними явищами середовища, згубним впливом низькопробної кінопродукції, літератури, порнографії тощо.

Перевиховання здійснюють поетапно.

На першому (підготовчому) етапі детально вивчають і аналізують позитивні й негативні якості педагогічне занедбаного учня, умови, що призвели до їх виникнення, визначають шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання. На основі цих відомостей складають програму перевиховання. На цьому етапі учень переживає сам факт свого незвичного становища в колективі. Ці переживання можуть посилюватися новими умовами життя: переведенням до іншого класу, розмовою з вихователем, що змушує його замислитися над своєю поведінкою, відчути провину.

У результаті самоаналізу і самооцінки поведінки в такого учня з'являється бажання змінитися на краще, але він ще чітко не уявляє собі шляхів виправлення. Мотиви такого бажання поки що примітивні — якнайшвидше змінити своє становище в колективі, але ще не усвідомлюються недоліки і не відчувається потреба в самовихованні. Відбувається боротьба мотивів поведінки: щойно сформовані мотиви натрапляють на опір старої системи мотивації. Згодом позитивні мотиви змінюються і перемагають, проте так буває не завжди. Своєчасне заохочення навіть незначної перемоги вихованця над собою допоможе йому подолати внутрішні конфлікти, зміцнить позитивну мотивацію поведінки.

На другому (початковому) етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки. В нього зміцнюються позитивні й формуються нові риси характеру. На цьому етапі учень не виявляє особливої активності, й процес перевиховання спочатку відбуваєтться повільно. Це пов'язано з тим, що учень насторожено і з недовірою ставиться до педагога та його виховних впливів. Нерідко такі учні не бачать у своїх діях нічого поганого і не вважають, що їх треба переглянути. Тому виховна робота насамперед має бути спрямована на подолання психологічного бар'єра, перебудову самосвідомості й самооцінки таких учнів, формування у них готовності до виправлення.

Унаслідок виховного впливу учень починає усвідомлювати потребу змінитися на краще. Звісно, дається взнаки сформований динамічний стереотип попередньої поведінки, який конфліктує з вимогами шкільної поведінки і колективу. Під впливом порушників дисципліни у такого учня часом закрадаються сумніви в правильності обраного шляху. Тому важливо розібратися в суперечливій поведінці учня, не карати його суворо, щоб не зірвати перших спроб на шляху до виправлення.

На третьому (переломному) етапі триває реалізація програми роботи з підлітком, але вже в умовах, коли він прийняв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність. На цьому етапі важливо не лише формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, залучаючи його до виконання різних доручень, до участі в, житті колективу, стосунки в якому базуються на взаємній вимогливості й допомозі. У цей період вихованець уже усвідомлює, що він на правильному шляху, і діє відповідно до нових переконань. Мотиви правильної поведінки набувають високого морального змісту. Учень отримує моральне задоволення від перемоги над собою, у нього з'являється впевненість у власних силах, бажання діяти так само й надалі.

На завершальному етапі створюють умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

Зрозуміло, що час переходу до конкретного етапу перевиховання для різних категорій вихованців неоднаковий, залежить від рівня педагогічної занедбаності учня, його ставлення до процесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи в школі та ін.

Особливої уваги потребує період, коли педагогові вдалося зруйнувати систему помилкових поглядів і переконань такого учня, оскільки у його свідомості виникає «порожнеча», яку слід заповнити позитивними уявленнями та поняттями.

Етапи перевиховання органічно пов'язані між собою. Майстерність педагога полягає в тому, щоб своєчасно помітити зрушення в розвитку вихованця, скоригувати програму роботи з ним, намітити нові завдання й вимоги, уникнути «тупцювання на місці». На всіх етапах слід дотримуватися певних вихідних положень (принципів), які визначають основні вимоги до змісту, форм і методів виховної роботи з цією категорією неповнолітніх і допомагають педагогам правильно спрямовувати свою діяльність, творчо підходити до організації виховного процесу та підвищувати його ефективність.

Специфічними принципами перевиховання є:

Поєднання переконання з примусом. Передбачає використання методів виховного впливу на вихованця залежно від рівня розвитку його свідомості — що вищий рівень свідомості, то більша частка методів переконання, і навпаки.

Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. Вони не зможуть пізнати моралі гуманізму, якщо не відчують гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.

Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Передбачає виявлення в такого учня не лише негативних, а й позитивних якостей, на які спираються у процесі перевиховання.

Ставлення до важковиховуваного учня як до всіх школярів. Йому не слід дорікати перед колективом, що він не такий, як усі, гірший за інших, бо це оздоблює і викликає бажання стати ще гіршими, справдити «прогнози» вихователів.

Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в не-афектному стані. Виключає вплив на нього відразу після скоєння негідного вчинку, «по гарячих слідах», адже в такому стані ні педагог не може виявити об'єктивність, ні учень зрозуміти справедливість педагогічного впливу. У таких випадках А. Макаренко пропонував «відстрочену бесіду», яка дає вихованцеві можливість «охолонути», обдумати свій вчинок, а педагогові — підготуватися до розмови.

Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками. Полягає у не «вип'ячуванні» негативних рис особистості, зосередженні уваги на формуванні позитивних якостей.

Провідна роль наставника у перевихованні. Вплив на цю категорію неповнолітніх морально вихованих наставників, оскільки вони мали значний досвід спілкування з аморальними людьми.

Перевиховання педагогічно занедбаного учня здійснюють у загальному процесі навчально-виховної роботи школи із залученням до неї учнівського колективу, батьків, громадськості, з використанням усіх загальнопедагогічних методів виховання, враховуючи при цьому специфічні особливості його особистості, ставлення до виховних впливів і до власного виправлення.