ЗМІСТ 

ВСТУП 

РОЗДІЛ І. ВИРОБНИЦТВО ОПІЙНИХ НАРКОТИКІВ. ІНФРАСТРУКТУРА НАРКОБІЗНЕСУ

1.1. Історія наркобізнесу  в країнах золотого півмісяця

1.2. Центри наркоторгівлі  й маршрути транспортування героїну

1.3. Транспортування  героїну по території середньоазіатських держав

РОЗДІЛ  ІІ. ГлобалІзацІя наркоЗЛОЧИННОСТІ

2.1. Наркоситуация  у світі: масштаби, тенденції розвитку  наркобізнесу

2.2. Глобалізація  наркозлочинності 

РОЗДІЛ  ІІІ. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК НАРКОБІЗНЕСУ З ІНШИМИ   ГЛОБАЛЬНИМИ ПРОБЛЕМАМИ ЛЮДСТВА 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 
 

      За  останні кілька років у нашій  країні збільшилося як число осіб, що споживають наркотики, так і кількість  злочинів, пов'язаних з їхнім незаконним виготовленням, придбанням і розповсюдженням. Різко збільшується число осіб, що  допускають немедичне вживання наркотичних засобів.

      Дуже  високими темпами росте кількість  здійснених злочинів пов'язаних з наркотиками. Прогресуюче зловживання наркотиками  різкий ріст цін на них створює  сприятливі умови для появи злочинних  співтовариств, що здійснюють їхній організований збут.

      Відбувається  включення в ці процеси міжнародної  наркомафії і її злиття із внутрішніми  злочинними угрупованнями, що займаються наркобізнесом. Все відчутніше проявляється прагнення російських та іноземних наркодільців до відмивання грошей у різних комерційних структурах, корупування працівників органів влади й керування.

      Поширення наркоманії й широкий розмах незаконного  обігу наркотичних засобів, свідчать, що результативність прийнятих органами внутрішніх справ у цьому напрямку мір продовжує залишатися низкою. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ І. ВИРОБНИЦТВО ОПІЙНИХ НАРКОТИКІВ. ІНФРАСТРУКТУРА НАРКОБІЗНЕСУ

1.1. Історія наркобізнесу  в країнах золотого  півмісяця 
 

      Більше  чотирьох років тому 7 жовтня 2001 року США й Великобританія почали на території Афганістану «контртерористичну операцію» проти міжнародного терористичного угрупування Аль-Каіда і її керівників Усами бен Ладена (шейха Усами бен Ладена) і Аймана Аз-Завахірі.

      Декларовані США й Великобританією цілі «антитерористичної операції» так і не були досягнуті - організаційна й фінансова структури міжнародного ісламістського угрупування Глобальний джихад Салафи не постраждали, а жоден з великих керівників Аль-Каіди так і не був затриманий або ліквідований.

      При цьому саме після початку операції США й падіння режиму талібів в Афганістані почалося рекордне зростання виробництва опіуму (опію-сирцю - наркотичної сировини для виробництва героїну), що восени 2005 року наблизилося до рекордної оцінки 15 000 тонн щорічно.

      Після початку «контртерористичної операції»  на території Афганістану в жовтні 2001 року й падіння, що пішов за нею, режиму талібів, ця країна знову вийшла на перше місце по виробництву  наркотиків опійної групи, у першу  чергу, героїну.

      Уже в 2002 році зростання виробництва опію-сирцю, а, отже, і героїну, склало 1400% і був досягнутий обсяг середини 1990-х років, коли на території Афганістану було зосереджено близько 70% посівів опійного маку. В 2001 році (останній рік правління руху «Талібан» в Афганістані) було зібрано 185 тонн опію-сирцю, в 2002 році вже 1900-2700 тонн, в 2003 - більше 7000 тонн (87% світового споживання й майже 100% споживання в Європі), в 2004 - 12 000 тонн, а очікуваний сумарний обсяг зробленого опію в 2005 році - більше 15 000 тонн [6, с.83].

      Дані  про загальні обсяги виробництва  опію-сирцю й, отже, кінцевого продукту - героїну, досить достовірні, тому що збираються на основі супутникової розвідки посівів  опіумного маку. Розбіжність у  даних, надаваних організацією Програма контролю за наркотиками ООН (United Nations Drug Control Programme) і DEA (the U.S. Drug Enforcement Administration - аналог російського Держнаркоконтролю) незначна й пов'язана з різними методиками підрахунків площі посівів опійного маку й урожайності опію з гектара опіумних посівів.

      За  минулі п'ять років наркодільці  створили повноцінну виробничу, кредитно-фінансову  й банківську інфраструктуру, якій могли б позаздрити лідери світового  бізнесу. Була створена налагоджена  схема збору врожаю опійного маку й опію-сирцю, його централізована доставка на пункти складування, переробка в морфій і героїн, а також подальша доставка по налагоджених маршрутах у країни-споживачі.

      Традиційне  виробництво опійних наркотиків було зосереджено в трьох районах: Золотий півмісяць (Golden Crescent - Афганістан, Пакистан й Іран), Золотий трикутник (Golden Triangle – М’янма, Таїланд і Лаос) і Центральна Америка (Central America - Колумбія, Венесуела, Болівія). Якщо регіон Центральної Америки ніколи не грав лідируючої ролі у світовому виробництві опію-сирцю й героїну, зосередившись на вирощуванні куща коки й екстрагуванні кокаїну й крека, то Золотий півмісяць і Золотий трикутник протягом всієї другої половини XX століття заперечували сумнівну першість в обсягах виробництва опійних наркотиків.

      Інтенсивне зростання посівів опійного маку й виробництва героїну в Афганістані з кінця 2001 року розорило виробників опійних наркотиків у країнах Золотого трикутника (М’янмі, Таїланді й Лаосі). Пояснення цього феномену лежить у чисто економічній площині - на початку 2000-х років оптова ціна диацетилморфін-основи (основи героїну) у Банкоку - найбільшому торгово-розрахунковому центрі азіатського наркобізнесу - становила 10 000 доларів за кілограм, а в Читрале (перевалочний пункт на афгано-пакистанському кордоні) і Карачі (транзитний вузол перед відправленням героїну морем по "південному шляху") - 650 доларів за кілограм високоякісного диацетилморфін-гідрохлориду (гідрохлориду героїну). Таким чином, можна з усією впевненістю говорити про те, що з 2003 року Афганістан став світовим монополістом у виробництві героїну.

      З початку 1980-х і до кінця 1990-х років  вирощування опійного маку й ректифікація (первинне очищення) опію-сирцю вироблялися  переважно в районах, населених  таджицьким і пуштунським населенням, - у Гільмендській долині й у районі міст Файзабад, Кундуз, Кандагар, Джелалабад і Фарах. Подальша переробка афганського опіуму здійснювалася в сусідніх країнах, що володіють відповідною хімічною промисловістю.

      Перші місяці після початку «контртерористичної  операції» США й Великобританії в жовтні 2001 року ознаменували собою повну зміну ситуації в Афганістані. У цей час вирощування опійного маку й екстрагування опію-сирцю відбувається на всій території Афганістану, а в провінціях Нангархар, Хост, Пактія, Гільменд, Кунар, Балх, містах Кундуз і Файзабад був створений замкнутий промисловий цикл, що включає в себе вирощування опіумного маку, екстрагування опію-сирцю, його переробку в морфій, основу героїну й далі в кінцевий продукт - героїн гідрохлорид (диацетилморфін-гідрохлорид); його складування й крупногуртову реалізацію на героїнових ринках пакистанського Читраля і афганського Кандагара [2, С.51-57].

      У місті Кандагар була розгорнута повноцінна банківська мережа кредитування під  майбутні врожаї опійного маку. Протягом лічених років були організовані промислові поставки мінеральних добрив і прекурсорів (інгредієнтів для виготовлення героїну) з хімічних заводів у Пакистані, почате розширення посівів опіумного маку за рахунок інших сільськогосподарських культур (пшениці, кукурудзи, ячменю, рису).

      Афганські виробники намагаються з максимальною ефективністю використати ситуацію, що склалася після падіння режиму талібів, для повернення на тимчасово  загублені ринки в країнах  Південно-Східної й Центральної  Азії, Східної й Західної Європи, сумарне число споживачів на які перевищує 20 млн. чоловік, що по оцінках Програми контролю за наркотиками ООН (United Nations Drug Control Programme), становить біля двох третин від світового числа опійних наркоманів (наркозалежних, що вживають опіум, морфій і героїн).

      На  початку «контртерористичної операції»  на території Афганістану адміністрація  Буша дивилася скрізь пальці на стрімкий ріст виробництва героїну, тому що це створювало проблеми для вищезгаданих країн, але не для самих США - внутрішній американський наркоринок залишався традиційно недоступним для афганських виробників. У результаті подібної політики героїновий потік линув з Афганістану із новою силою.

      В 2001-2002 роках різке зростання виробництва  опіатів ще ніяк не позначилося на ситуації усередині США, однак вже в 2003 році DEA (the U.S. Drug Enforcement Administration) була відзначена поява на території США великих партій героїну, розповсюджуваного через таджицькі й пуштунскі етнічні громади, при цьому були зафіксовані випадки використання інфраструктури колумбійських і болівійських кокаїнових наркокартелів для поширення афганського героїну.

      Представляється найбільш імовірним, що подібна короткозора  політика США на початковому етапі  операції в Афганістані була пов'язана  як зі спробами перекласти витрати на країни Європи й Азії, що є традиційними ринками збуту афганського опію, так і з ігноруванням об'єктивної економічної й соціальної ситуації в самому Афганістані.

      Виробництво наркотиків опійної групи становить  основу економіки і є єдиною конкурентноздатною статтею експорту цієї найбіднішої країни. За різними оцінками, від півмільйона до двох мільйонів афганців зайняті вирощуванням опійного маку, екстрагуванням опію, транспортуванням, переробкою й доставкою героїну.

      В 2006 році оборот героїнового ринку в Афганістані склав астрономічну для відсталої країни третього миру цифру в 25 млрд. доларів, очікувана в 2007 році цифра - 30-32 млрд. доларів. 
 
 
 

1.2. Центри наркоторгівлі  й маршрути транспортування  героїну

      Важливим, якщо не ключовим, місцем у діяльності всієї інфраструктури героїнового наркобізнесу є Пакистан. Всупереч розповсюдженій омані, героїн, як реалізований на території Росії, так і минаючим транзитом у країни Східної й Західної Європи, не надходить у Таджикистан прямо з території Афганістану, а робить досить тривалу «подорож».

      Екстрагований з маку неочищений опій (з огляду на, що в останні роки вирощування  опіумного маку здійснюється на всій території Афганістану, указувати  конкретні місця збору неочищеного  опіуму безглуздо) через мережу скупників переміщується на заводи в провінціях Нангархар, Хост, Пактія, Гільменд, Кунар, Балх, Кундуз, де здійснюється його ректифікація, переробка в морфій, а потім у героїн. Звідти готова фасована продукція (до 2001 року - основа героїну (диацетилморфін-основа) і екстракт «сльоза Аллаха», починаючи з 2002 року - гідрохлорид героїну (диацетилморфін- гідрохлорид) відправляється в Кандагар, що є не тільки великим торгівельним, але й банківсько-розрахунковим центром міжнародного опійного наркобізнесу [8, с.158].

      У Кандагарі зосереджені фінансові  організації, що кредитують сільгоспвиробників опіумного маку, власників фармацевтичних фабрик, нарколабораторій і транспортних засобів, що використовуються для доставки сировини (опію-сирцю), прекурсорів (хімічних реагентів, необхідних для виробництва героїну) і готової продукції (героїну й екстракту «сльоза Аллаха»). Через ці ж фінансові організації здійснюються розрахунки за реалізовані оптові партії героїну і заключення угод. Ці фінансові організації не обов'язково є частинами напівпідпільної мережі хавала (відома також за назвою «хунді», «чоп» або «чіт»), найчастіше це - великі банківські структури, відомі в усьому світі.

      Кандагар  перебуває в зоні відповідальності 82 дивізії повітряно-десантних військ США - тієї самої, що в 2003 році першої ввійшла в Багдад - (US 82 Airborne Division, постійне місце дислокації Рефорд, штат Північна Кароліна (Raeford, North Carolina) або Біддефорд, штат Мен (Biddeford, Maine)) і 173 повітряно-десантної бригади (173rd Airborne Brigade). У січні 2007 року в район Кандагара були перекинуті спецпідрозділи з Канади й Великобританії - більше 6000 військовослужбовців.

      Ці  великі й високомобільні військові  формування спеціального призначення  постійної готовності, укомплектовані кваліфікованими військовослужбовцями й найсучаснішою технікою, вирішують різноманітні завдання: полювання за керівниками Аль-Каіди; ліквідація польових командирів, непідконтрольних центральній владі; доставка спорядження й боєприпасів збройним формуванням, лояльним Кабулу й т.і.

      Таких же завдань, як боротьба з наркобізнесом, перед американськими, канадськими  й британськими спецпідрозділами не ставиться. У ході свого візиту в  Афганістан 22 грудня 2006 року, міністр  оборони Дональд Рамсфельд (Defense Secretary Donald H. Rumsfeld) ще раз підтвердив, що завдання Об'єднаного контингенту антитерористичної коаліції (Combined Joint Task Force 76 in Afghanistan) повинні зводитися до підтримки «законно обраного парламенту Афганістану», боротьбі з міжнародним тероризмом і переслідуванню лідерів руху Талібан.

      Подібну ж пасивність проявляють у Кандагарі  й спецслужби інших країн, що входять  в Об'єднаний контингент антитерористичної  коаліції (Combined Joint Task Force 76 in Afghanistan), що мають розгалужену мережу агентів, і повне уявлення про фінансові потоки, що обслуговують торгівлю героїном. Так, ще в грудні 2001 року британські спецпідрозділи з'явилися в провінції Кундуз. Кундуз дотепер є зоною відповідальності британських військовослужбовців в Афганістані, які, відповідно до розподілу функцій у багатонаціональних силах, відповідають за боротьбу з культивуванням опіумного маку на всій території Афганістану, а не тільки в себе на півночі. Зовсім очевидно, що дивно було б очікувати реального ефекту від такої «боротьби з наркобізнесом», коли місця дислокації британських підрозділів відділені від районів переробки опію-сирцю й виробництва героїну сотнями кілометрів важкопрохідних гірських стежок [17, С.6].

      Відомо, що одним із самих уразливих місць  міжнародного наркобізнесу й тісно пов'язаного з ним міжнародного тероризму є фінансові потоки, що обслуговують їхню діяльність. Офіційна влада США, виправдуючи свою бездіяльність у справі боротьби з опійним наркобізнесом, любить посилатися на те, що фінансові потоки наркобізнесу й тероризму нібито минають традиційну банківську систему й, в основі своєї, обслуговуються системою нелегальних фінансових розрахунків «хавала» - напівпідпільною кредитно-розрахунковою мережею, що функціонує на основі особистих знайомств і родинних зв'язків.

      З подібними твердженнями складно  погодитися, тому що статистика розкритих  злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків, в усьому світі показує, що в переміщенні й відмиванні засобів, отриманих від реалізації героїну, задіяні, переважно, легальні кредитні організації, що є більш дешевим, зручним і швидким засобом розрахунків, чим хавала.

      В обслуговуванні афганського наркобізнесу задіяні великі й добре відомі в усьому світі кредитні організації, у тому числі діючі й на території  США. Назви багатьох з них з'являлися у відкритих документах за підсумками розслідувань спецслужб і Конгресу США, а також у пресі - відносно цих компаній не було прийнято жодних заходів. Офіційна позиція американської влади полягає в тому, щоб припиняти фінансування наркобізнесом терористичних осередків на території США, а ділові інтереси згаданих кредитних організацій у Кандагарі й інших вузлових центрах наркоторговлі їх не стосуються. При цьому сумніватися в характері їхньої діяльності в Кандагарі не доводиться, тому що фінансове обслуговування торгівлі героїном - це єдине, що може зацікавити настільки великі організації в одній із самих бідних країн світу.

      З Кандагара великі (більше тонни) партії відправляються в Читральський район  Пакистану (столиця регіону - місто Читраль), що, незважаючи на численні заяви пакистанської влади про готовність почати боротьбу з обігом героїну, був і залишається ключовим вузлом у поширенні наркотиків, орієнтованих на країни СНД, Центральну й Західну Європу й Південно-східну Азію. На території цього регіону перебувають як великі хімічні підприємства, що постачають афганські нарколабораторії всіма необхідними для виробництва інгредієнтами (прекурсорами, у першу чергу, ангідридом оцтової кислоти (оцтовим ангідридом)), так й оптові транспортні бази [13, с.33].

      Читральский регіон Пакистану, як і Кандагар, протягом останніх двох десятків років перебуває  під контролем салафістських  організацій, найвідомішою з яких є  угрупування Усами Бен Ладена.

      Зворотній наркомаршрут у контрабандистів  налагоджений і безпечний - такса пакистанських митників не змінюється протягом останніх півтора десятків років і становить 15000 доларів за тонну героїну.

      Героїн  в основному перекидають із населеного пункту Шах-Селимо, через перевал  Дора-Ан (Тупхома) у Зебакське Алякадарство й Ішкашимське Улусволі, а також через Барогіль у Ваханский район. У центрі Ішкашиму наркотики реалізуються великим оптовикам наступного рівня й розтікаються по всьому кордоні з Республікою Таджикистан, звідки переправляються контрабандистами на суміжну територію. На північному березі прикордонної ріки П’яндж героїн скуповується наступним рівнем наркокур’ерів і транспортується в центральні райони Таджикистану, по можливості в Душанбе - столицю з розвинутою транспортною інфраструктурою.

      Як  правило, скупникам героїну на півночі Афганістану, є етнічні таджики - таким чином, рух героїну з Афганістану й далі, через памиро-ошський коридор у Казахстан і Росію, здійснюється, переважно, таджиками. Моноетнічний склад злочинних угруповань дозволяє знизити ризик витоку інформації й максимально підвищити прибутковість на самій небезпечній і, отже, рентабельній, ділянці прямування героїну з регіону виробництва в країни споживання.

      До  початку 2000-х років наркотики, що випливали по памиро-ошському напрямку, мали, як афганське, так і пакистанське походження; у цей час - тільки афганське. Якщо на північно-західному напрямку використовується, переважно, повітряний спосіб перекидання великих партій за допомогою легкомоторної авіації, то на північно-східному напрямку героїн переправляється в Таджикистан на бурдюках, уплав через прикордонну ріку П’яндж, одночасно використовуючи й важко прохідні тропи.

      Безумовно, Таджикистан - далеко не єдиний шлях руху опійних наркотиків з Афганістану  в країни колишнього СРСР й Європу. Героїн і опій ідуть через кордони всіх суміжних з Афганістаном країн. Однак цілий ряд факторів сприяв тому, що саме Таджикистан став найбільшою транзитною державою в міжнародній торгівлі опійними наркотиками (опієм, морфієм і героїном) на території колишнього СРСР. Важке становище Таджикистану після громадянської війни 1992-1993 років, порушення єдиної системи економічних зв'язків, що існувала в СРСР, наступивший розвал економіки, різкий зріст безробіття, важко доступність і велика довжина кордону з Афганістаном зробили Таджикистан найбільш привабливою транзитною країною для міжнародної наркомафії. 
 
 

1.3. Транспортування  героїну по території

середньоазіатських  держав

      Не  останню роль у становленні таджицької наркомафії зіграла й громадянська війна першої половини 1990-х років. «Офіційно» війна тривала два роки - з початку 1992 по кінець 1993, - але реально влада Душанбе над всіма регіонами Таджикистану встановилася тільки до кінця 1997 року. Багато експертів з питань наркобізнесу позитивно оцінювали підписання під егідою ООН «Загальної угоди про встановлення миру й національної згоди» між офіційною владою Таджикистану й Об'єднаною таджицькою опозицією 27-го червня 1997 р.

      Однак, як показав час, надії на скорочення обсягів поступаючого з Таджикистану героїну не виправдалися. Хоча посіви опійного маку на території Таджикистану й скоротилися, їх багаторазово компенсував потік афганського героїну, що йде транзитом у Європу через територію колишніх радянських республік Середньої Азії, у першу чергу – Таджикистану [4, С.23-26].

      Колишні радянські республіки Середньої  Азії є важливими ланками шляху  транспортування героїну з районів  виробництва (золотий півмісяць) до споживачів у розвинутих країнах. Як ми вже відзначали вище, після перемоги в Ірані ісламської революції в 1979 році й зміцнення нової влади до другої половини 1980-х років традиційний транспортний коридор Афганістан - Іран - Туреччина - Південна Європа виявився закритий.

      Після виводу Радянських військ з Афганістану 15 лютого 1989 року, розпаду СРСР наприкінці 1991 року й ослаблення прикордонного контролю «північний шлях» через країни Середньої Азії став самим безпечним і дешевим. У провінціях Афганістану Герат, Бахіз, Фараб, Джаз¢ян, Балкх, Кундуз і, особливо, Бадахшан, розташованих на кордоні з Узбекистаном, Таджикистаном і Туркменією, в останні роки значно збільшилося число нарколабораторій по переробці опію-сирцю в героїн. Готовий героїн переправляється в республіки Центральної Азії, а потім в інші регіони й країни Європи.

      На  сьогоднішній день існує кілька основних маршрутів транспортування героїну з Афганістану й практично всі вони проходять через країни СНД (Співдружності Незалежних Держав):

• Афганський Бадахшан - Гірський Бадахшан, Таджикистан - Ош, Киргизія - Сумгаіт, Азербайджан (раніше в районі Баку здійснювалася переробка морфію в героїн, але з розвитком виробництва в самому Афганістані, Азербайджан перетворився в один із транзитних пунктів) - Боснія, Хорватія - Західна Європа;
• Афганський Бадахшан - Гірський Бадахшан, Таджикистан - Ош - Бішкек - Самара - Москва - Естонія - Швеція - США;
• Афганський Бадахшан - Гірський Бадахшан, Таджикистан - Ош - Бішкек - Єкатеринбург - Москва - Естонія - Швеція - США;
• Афганський Бадахшан - Гірський Бадахшан, Таджикистан - Ош - Бішкек - Нижній Новгород - Москва - Естонія - Швеція - США;
• Афганський Бадахшан - Гірський Бадахшан, Таджикистан - Ош - Бішкек - Саранськ - Москва - Естонія - Швеція - США;
• Бадахшан - Душанбе - Бомбори, Грузія - Кобулеті (раніше тут здійснювалася переробка морфію в героїн, але з розвитком виробництва в самому Афганістані, Кобулеті також перетворився в один із транзитних пунктів) - Аджарія - Туреччина;
• Мургаб - Гірський Бадахшан, Таджикистан - Ош - Бішкек - Г¢янджа, Азербайджан - Москва - Шауляй, Латвія - Європа;
• Мазарі-Шариф - Термез, Узбекистан - Шалі, Чечня - Нахічевань, Азербайджан - Туреччина;
• Мазарі-Шариф - Термез - Самарканд - Г¢янджа - Дагестан - Шалі - Москва - Шауляй;
• Мазарі-Шариф - Термез - Самарканд - Г¢янджа - Дагестан - Карачаєво-Черкесія - Абхазія - Румунія.

      Як  добре видно з перерахованих вище схем доставки опійних наркотиків (наркотиків опіумної групи) від регіонів виробництва до країн-споживачів, основними шляхами руху героїну є маршрути з Таджикистану в південну Киргизію.

      Ці  маршрути (Таджикистан - Південна Киргизія), що проходять через три основних автомобільних напрямки, по яких сюди й далі в Казахстан й Україну перевозиться афганський героїн: Худжанд - Ош, Хорог - Ош і Джергітал - Ош. Крім того, у літній період наркотики переправляються з таджицької сторони в південну Киргизію по сотнях гірських піших і кінних переходів, контролювати які практично неможливо. Таким чином, шлях Гірський Бадахшан (Таджикистан) - Ош (Киргизія) є ключовою ланкою більшості маршрутів й, безумовно, заслуговує того, щоб зупинитися на ситуації в Горно-Бадахшанській автономній області (ГБАО) Таджикистану докладніше [21, С.50-58].

      Центр Горно-Бадахшанської автономної області - місто Хорог, розташований біля впадання ріки Гунт у П¢яндж, - зв'язаний автомобільними дорогами з містами Душанбе й Ош. Унікальне географічне розташування ГБАО: близькість «героїнової ріки» П¢янджа, наявність автомобільного сполучення з великими центрами наркоторгівлі - Душанбе й Ошем, а також що різко погіршилася на початку 1990-х років соціально-економічна ситуація привели до того, що Хорог став одним з вузлових центрів наркотрафіку.

      Сучасну історію боротьби з наркотиками  в Таджикистані можна умовно розділити  на три етапи. Перший етап з 1991 по 1996 роки характеризувався стійкою тенденцією збільшення площ посівів наркомістких культур, переважно опійного маку (опіумного маку). Так, за даними Агентства по контролю за наркотиками при Президенті Республіки Таджикистан, якщо в 1991 році було виявлено й знищене 91,8 гектарів опійного маку, то вже в 1996 році - 134,5 гектарів. При цьому треба відзначити, що переважна більшість посівів не реєструвалася, і, отже, не знищувалася.

      Справа  в тому, що північна область Таджикистану, що була в 1990-і роки зоною посівів  опіумного маку, була непідконтрольна  центральному урядові. Опій, екстрагувався в Пенджикентському регіоні й у вигляді опію-сирцю доставлявся в Ходжент, де здійснювалася його ректифікація й виробництво кінцевого продукту - героїну, що повітряним транспортом відправлявся в Європу. Таким чином, вирощування й переробка опійних наркотиків на неконтрольованих територіях, і їхнє відправлення прямими рейсами, в Україні не дозволяли організувати який-небудь, навіть непрямий облік наркотрафіку.