Виробництво та його роль в житті суспільства

ЗМІСТ

ВСТУП 3

Розділ І. Суть суспільного виробництва

та його роль в економічній системі 5

1.1. Виробництво, як відкрита система 5

1.2. Структура суспільного  виробництва 10

1.3. Форми суспільного виробництва та їх характеристика 14

Розділ ІІ. МЕХАНІЗМ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО

ВИРОБНИЦТВА. 18

2.1. Фактори виробництва  та їх взаємодія 18

2.2. Продукт виробництва  та його форми 23

2.3. Виробничі можливості 27

Розділ ІІІ. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

та методи її оптимізації 29

ВИСНОВКИ 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 36

ВСТУП

Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага. А споживати можна лише те, що створено людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби для життя. Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей.

Актуальність теми полягає в досягненні мети виробництва з виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів можливе тільки за умови тісної взаємодії виробничої функції насамперед з функціями маркетингу та фінансів, а також іншими допоміжними функціями.

Фінансова функція передбачає дії з забезпечення виробничої функції ресурсами за вигідною ціною і з розподілом цих ресурсів, у тому числі і за іншими функціями. Персонал, який виконує операції по кожній із функцій, працює спільно, обмінюючись інформацією та досвідом тощо: підготовки кошторисів, бюджетів для визначення фінансових потреб або наступного їх коригування у випадку змін умов функціонування. Оцінюється також робота підрозділів підприємства відносно прийнятого бюджету; економічного аналізу та оцінювання запропонованих інвестицій в устаткування, технологією виробництва; забезпечення необхідними фондами для своєчасного фінансування виробничого процесу.

Виробники мають потребу в інформації про поточний попит, щоб спланувати виробництво (купувати необхідні матеріали, складати робочі графіки). Дизайнерам і проектувальникам необхідна маркетингова інформація для поліпшення і модернізації існуючих товарів і розроблення нових. Тому, маркетинг, проектування та виробництво мають працювати разом у тісному контакті. При цьому маркетингова інформація характеризує запити споживачів і вимоги до конструкційних та функціональних особистостей нових видів товарів, що важливо для проектувальників. Виробничники також зацікавлені в отриманні своєчасної інформації про потреби в нових виборах, щоб розробити технологічні процеси і придбати необхідне устаткування.

Фінансисти активно включаються в процес обміну інформацією і повідомляють про наявність фондів ( при короткостроковому плануванні), а також, які фонди потрібні для виготовлення нових виробів (за умови довгострокового планування).

У процесі активної взаємодії функцій маркетингу, виробництва та фінансів розробляються вироби, прогнозуються і створюються реальні виробничі графіки, приймаються кількісні та якісні рішення, здійснюється обмін інформацією про стан діяльності. Залежно від виду діяльності підприємства на додаток до розглянутих функцій формуються інші функції, які забезпечують їх ефективне здійснення (наприклад, матеріально-технічного забезпечення, бухгалтерського обліку, технічного обслуговування, управління персоналом, технології підготовки виробництва, збуту, тощо).

Об’єктом курсової роботи є поняття виробництва та його організаційні основи.

Предметом є дослідження розробки виробничої стратегії.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні теоретичних основ суспільного виробництва та закономірностей його розвитку.

Досягнення мети зумовило необхідність вирішення таких основних завдань:

• визначити суть суспільного виробництва та його роль у економічній системі;
• визначити структуру та форми суспільного виробництва;
• вивчити фактори виробництва та їх взаємодію;
• розглянути продукт виробництва та його форми;
• визначити шляхи розвитку та методи оптимізації суспільного виробництва тощо.

Джерела для написання курсової роботи: підручники, статті, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, посібники.

Розділ І

Суть суспільного виробництва та його роль в

економічній системі

1.1. Виробництво, як відкрита система

Виробництво – найважливіша сфера людської діяльності з перетворення предметів праці з метою задоволення потреб всіх суб’єктів суспільства. Таким чином, виробнича функція охоплює всі дії, що безпосередньо пов’язані з виготовленням товарів чи надання послуг. Вона відіграє головну роль у створенні товарів або послуг і є ядром будь-якого промислового підприємства. Ресурсні вкладення здійснюються для отримання готових виробів за допомогою одного або кількох процесів перетворення (збереження, транспортування, оброблення). Щоб ґрунтувати бажаний (замовлений) продукт, на різних етапах процесу перетворення здійснюються заміри (зворотний зв'язок), а потім порівнюють результати з установленими стандартами і в разі необхідності коригують дії (контроль). Рис. 1.1. схематично показана виробнича функція як процес перетворення вкладених ресурсів у кінцеву продукцію [1; с. 29].

Рис. 1.1. Схема виробничої функції як процес перетворення вкладених

ресурсів у кінцевий продукт

Економічна сутність виробничої системи полягає у створенні (у процесі перетворення) доданої вартості як різниці між вартістю вкладень та вартістю або ціною кінцевого продукту. Аналіз складових процесу перетворень дає змогу усунути чи перепроектувати збиткові операції, збільшуючи тим самим додану вартість [1; с. 31].

Досягнення мети виробництва з виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів можливе тільки за умови тісної взаємодії виробничої функції насамперед з функціями маркетингу та фінансів, а також іншими допоміжними функціями. Такий взаємозв’язок трьох основних функцій відображений на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Перетин і взаємозв’язок трьох основних функцій

Маркетингова функція полягає: у продажу і просуванні на ринок товарів та послуг; у здійсненні заходів у сфері реклами та ціноутворення; в оцінці побажань і потреб споживачів; у доведенні до виробничників результатів короткострокових маркетингових досліджень і до дизайнерів та проектувальників – довгострокових.

Виробничники мають потребу в інформації про поточний попит, щоб спланувати виробництво (купувати необхідні матеріали і складати робочі графіки). Дизайнерам і проектувальникам необхідна маркетингова інформація для поліпшення та модернізації існуючих товарів і розроблення нових. Тому маркетинг, проектування та виробництво мають працювати разом у тісному контакті. При цьому маркетингова інформація характеризує запити споживачів і вимоги до конструкційних та функціональних особливостей нових видів товарів, що важливо для проектувальників.

Виробничі системи (ВС) – це особливий клас систем, що об’єднують працюючих знаряддя і предмети праці та інші елементи, які необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюється продукція або послуги.

Елементами виробничої системи є люди і матеріальні об’єкти – праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також технологія, організація виробництва.

Виробнича система на першому рівні може розглядатися як група механізмів (устаткування, апарати тощо), що обслуговуються робітником (оператор, машиніст). Кожний механізм і робітник, що обслуговує його, являє собою два взаємодіючих та взаємозалежних елементи, які складають систему «людина - машина». Під елементом виробничої системи розуміється складова частина системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. Елементи виробничої системи нижчого рівня (дільниці, цеху, відділу) є робочі місця (частина виробничої площі з розташованими на ній верстатами або агрегатами та робітниками, які їх обслуговують), які оснащені приладдям та інструментом, партією деталей (або інший вимір предметів праці) та ін.[2; с. 190].

Інтеграція первинних систем «людина – машина» створює виробничу дільницю – складну систему, яка охоплює основних і допоміжних робітників, основне і допоміжне устаткування, функціональні підсистеми зі складним комплексом взаємозв’язків, взаємовідносин та інтересів, що зумовлює її складну структуру та організацію.

До систем вищого рівня належать цехи, підприємства, галузі і т.п. При цьому кожна ланка системи, підсистеми будь – якого рівня відбиває найістотніші риси системи вищого рівня, частинного якого вони є.

У виробничій системі здійснюються виробничі процеси. Їх основою і визначальною частиною є технологічні процес, під час яких робітник за допомогою знарядь праці впливає на предмети праці і перетворює їх у продукт праці – готову продукцію.

Усі матеріальні елементи і підсистеми виробничої системи характеризуються особливим складом, взаємним розташуванням і взаємозв’язками, які створюють технологічну, або вибору структуру. Формальна, що передбачена проектом, структура вищої системи формується за технологічним або функціональним принципом. Вона складається з основних та допоміжних елементів. До основних елементів належать технологічне устаткування та оснащення, яка призначене для безпосередньої обробки чи складання предметів праці (верстати, комплекси машин,конвеєри,пристрої,приладдя тощо) [13; с.132].

Нормальне функціонування основних елементів залежить від забезпечення їх енергією, інструментом, ремонтом, а також транспортуванням, складуванням предметів, контрольними і випробувальними стендами та приладами. Ці функції виконують допоміжні елементи виробничої системи, у яких на вході є як зовнішні, так і внутрішні зв’язки, а на виході тільки внутрішні. Тому необхідними для основних елементів виробничої системи можуть бути лише ті допоміжні елементи, продукція і послуги, які не є результатом діяльності інших самостійних систем ( виробництв, підприємств).

Виробнича система поряд з технологічними (матеріальними) містить соціальні елементи – робітників, які використовують засоби праці і керують ними при виготовленні продукції. Сукупність груп людей певного професійного складу, що узгоджено взаємодіють у процесі виконання заздалегідь передбачених функцій та технологічному устаткуванні для досягнення поставленої мети, становить соціальну структуру виробничої системи. Таким чином, соціальні та матеріальні елементи формально діють як цілісна складова виробничої системи. Існування матеріальної та соціальної структур зумовлене поділом праці всередині виробничої системи [5; с.300].

Виробнича система визначається поведінкою, еволюцією і набором структур. Структура виробничої системи – це сукупність елементів і стійких зв’язків між ними, що забезпечують цілісність системи під час різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін.

Структура виробничої системи визначається складом і взаємозв’язками її елементів і підсистем, а також зв’язками з зовнішнім середовищем. Розрізняють Просторову (розташування елементів системи в просторі) і часову (послідовність змін у часі стану елементів і системи в цілому) структури виробничих систем. Вони тісно взаємопов’язані і взаємозалежні.

Структура виробничої системи – інваріантна в часі фіксація елементів і зв’язків між ними. Функціонування ВС означає її дію в часі. Залежно від мети й аналізу ВС може бути подана різноманітними структурами, наприклад, структурою основних фондів, структурою кадрів, виробничою структурою і т.п.

Цілісність виробничої структури є однією з основних властивостей. Усі елементи ВС функціонують з єдиною загальною метою – розроблення, проектування, виготовлення необхідної продукції. Будь-яка ВС має вхід, процес, вихід і зворотний зв'язок.

Через пристрій входу в систему надходять вихідні ресурси (сировина, матеріали, паливо, пальне, енергія, праця та інше), що забезпечують функціонування системи. Цей процес є центральним основним компонентом системи, завдяки якому ресурси входу перетворюються і набувають зовсім інших нових властивостей, які вони отримують на виході. Вихід системи є результатом функціонування системи, може бути окремо виробом, послугою, інформацією чи всім одночасно залежна від спеціалізації виробничої системи [5; с. 303].

Елементи, які входять до складу виробничої системи, відрізняються за своїми властивостями. Кожен з них, як структурно відокремлена частина системи, виконує тільки йому властиві функції. Водночас функції кожного елемента системи підпорядковані завданням і цілям системи (наприклад, на робочому місці виконуються операції відповідно до завдань, що випливають із закономірностей технологічного процесу, і тим самим підпорядковані основній меті забезпечення ефективного функціонування виробничих систем дільниці, цеху, підприємства в цілому). 
1.2. Структура суспільного виробництва

Економічна система суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є фундаментом для реалізації різноманітних потреб та інтересів суб’єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

Структура суспільно виробництва включає матеріальне і нематеріальне виробництво.

Матеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги ( промисловість, сільське та лісове господарство, будівництво, особисте, ремісниче господарство, комунальне господарство і побутове обслуговування, які надають матеріальні послуги, транспорт тощо).

Нематеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні і соціальні потреби людей (охорона здоров’я, освіта, інформатика, культура, мистецтво, спорт, туризм, духовне виробництво).

Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляють:

1. матеріальні блага ( вугілля, цемент, метал, напір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо;
2. матеріальні послуги (вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо).

Виробництво матеріальних та нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства й галузі, що виробляють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Це може бути, скажімо, транспорт, зв'язок, торгівля. Зазначені галузі самі по собі не створюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв’язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів – матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб’єктів господарювання (економія часу, підписання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матеріального виробництва.

Праця у сфері обігу ( оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, перевезення пасажирським транспортом, зв'язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг. Матеріальне виробництво – це вирішальна сфера людської діяльності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток нематеріального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умовах у розвинених країнах, нематеріальна сфера має великий зворотний вплив на розвиток нематеріального виробництва.

Усі складові структури економіки не тільки глибоко взаємозалежні та взаємодіють, а й постійно змінюються. Інакше кажучи, категорія «структура економіки» є не статичною, а динамічною. Так, процес індустріалізації країни передбачає важливий розвиток засобів виробництва, важкої промисловості.

Проте, як показує досвід розвинених країн, безумовне слідування переважному зростанню засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання призводить до суттєвих викривлень у розвитку економіки. Внаслідок цього наша країна досягла найвищих показників виробництва матеріальних ресурсів і водночас набагато відстала у виробництві кінцевої продукції, насамперед товарів народного споживання, послуг. Наприклад, у розвинених країнах на базові галузі – електроенергетику, чорну металургію, паливну промисловість – припадає в середньому 20% промислового виробництва, близько третини займає машинобудівельний комплекс. Приблизно така ж сукупна частка легкої та харчової промисловості.

В Україні після розпаду Радянського Союзу в умовах швидкого підвищення цін на продукцію базових галузей, і передусім на енергоносії, частка електроенергетики в обсязі промислової продукції у 2006 році порівняно з 2000 роком зросла у 4 рази, паливної промисловості – у 2 рази, чорної металургії – у 2 рази.

При цьому частка продукції машинобудування зменшилася у 2 рази, легкої промисловості – у 5 разів і у 2006 році становила всього 2,1%.

Країни з розвиненою економікою у 70-ті роки під впливом розвитку науки і техніки, невигідності широкого використання дорогих палив і сировини, загострення економічної ситуації стали переходити до нової моделі економічного зростання. Вона заснована на наукомістких галузях, що використовують передові технології, висококваліфіковану працю та досягнення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських розробок (НДІДКР) [2; с. 246].

Такий стратегічний напрям структурних зрушень в економіці виявляє ефективним. У Японії, наприклад, одночасно зі згортанням потужностей в енерго- та матеріаломістких галузях відбулося швидке нарощування таких високотехнологічних, наукомістких виробництв, як виробництво електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), літаків, промислових роботів, інтегральних систем, тонких хімічних сполук, засобів зв’язку, верстатів з числовим програмним управлінням (ЧПУ), високоякісної побутової електроніки, одягу, меблів. Про успіх цього курсу свідчать такі дані. Нині Японія виробляє близько 2/3 світового випуску виробництва промислових роботів, майже половину верстатів з ЧПУ і продуктів тонкої кераміки, близько ¾ світового випуску понад великих інтегральних систем, від 60 до 90 відсотків випуску окремих типів мікропроцесів, близько 90 відсотків світового випуску відеомагнітофонів.

На жаль, економічний розвиток в Україні йде всупереч потребам НТП, всупереч прогресивним тенденціям щодо зміни співвідношення матеріального і нематеріального виробництва.

Частка промисловості та сільського господарства в Україні в загальному обсязі товарів та послуг для кінцевого споживання (внутрішній валовий продукт – ВВІ І) становила у 2003 році 82% (47 припадало на промисловість і 35 – на сільське господарство).

Україна значно відстає від провідних промислово розвинених країн за цими показниками. У них у ВВП частка промисловості значно нижча і становить 35-37 відсотків, а сільського господарства є меншою більше ніж у 10 разів.

Водночас частка сфери послуг в Україні дуже мала. Вона становить всього 18 відсотків, тоді як у країнах з розвиненою економікою цей показник дорівнює 55-70відсотків. Це є свідченням того, що Україна розвивається в межах індустріального, а не постіндустріального суспільства; як США, Японія, Канада та країни Європейського Союзу.

Україна має дуже недосконалу структуру зайнятості, для якої характерною є велика частка зайнятих у сільському господарстві та промисловості. Так, яу у США, Канаді, Німеччині, Великій Британії у сільському господарстві працює лише 3 відсотки усіх зайнятих. Це стало можливим завдяки розвитку галузей зберігання, транспортування і переробки сільськогосподарської продукції. В Україні ж у сільському господарстві працює 20 відсотків. Частка зайнятих у сфері послуг в Україні майже вдвічі менша, ніж у США і Канаді.

Така структура суспільного виробництва в нашій країні стримує розвиток тих сфер діяльності, які пов’язані переважно з розвитком працівника, його розумових і фізичних здібностей, професійних знань і практичних навичок, підвищенням освітнього і культурного рівня, забезпеченням фізичного і морального здоров’я [2; с. 249].

Отже, світовий досвід переконує, що значення матеріального виробництва у розвитку суспільства постійно зростає. Воно є чинником удосконалення самої людини, поліпшення її життя.

1.3. Форми суспільного  виробництва та їх характеристика

Натуральна форма організації виробництва

Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства – натурального і товарного виробництва. Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво. Натуральне виробництво – це така форма суспільно господарства, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб і споживання всередині господарства, де вони вироблені, і надходять в обмін унаслідок прямого розподілу. У натуральному господарстві економіка будувалася виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкнутої економічної системи. Безперечно, це не виключає того, що окремі суб’єкти або общини інколи обмінювались певними продуктами праці. Але цей обмін був випадковим або таким, що серйозно не впливав на виробничу сферу і споживання [13; с.330].

Основні ознаки натурального виробництва – прямі економічні зв’язки, замкнутість, універсалізація праці.

За натурального господарства між виробництвом і споживачем існує прямий, безпосередній зв'язок, тобто вироблений продукт самими виробниками використовується і споживається; досить часто і фази руху продукту (виробництво – споживання) взагалі співпадають. Усі виробничо-економічні процеси обмежені певною виробничою ланкою (сімя, община), концентруються в замкнутих виробництвах. Суб’єкти не вступають в економічні відносини один з одним, оскільки основним завданням є самозабезпеченням, тобто кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються всі роботи – від видобутку сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

За натурального виробництва відсутній або незначно розвинений суспільний поділ праці. Натуральне виробництво найхарактерніше для минулих, до індустріальних етапів розвитку суспільства. Разом з тим воно не зникло остаточно і поширене в країнах, що розвиваються, або відновлюється за умови економічної кризи. Тенденція до натуралізації виробництва може виявлятися на окремих сучасних промислових і сільськогосподарських підприємствах, у певних регіонах [13; с. 331].

Товарна форма організації виробництва

На зміну натуральному виробництву приходить товарне. Вже в період патріархату та розкладу общини за натурального виробництва вироблені для власного споживання продукти могли випадково обмінюватись. Виникає випадковий обмін; згодом якусь кількість продуктів стали виробляти не для власного споживання, а саме для обміну, з часом виробництво таких продуктів розширюється, обмін збільшується, виникає товарне виробництво, тобто виробництво товарів для обміну або продажу.

Основні умови виникнення товарного виробництва:

• суспільний поділ праці;
• економічна відокремленість товаровиробників.

Суспільний поділ праці виникає в період розвитку общинного ладу як відокремлення скотарства від землеробства, відокремлення ремесла від землеробства, а пізніше – як виокремлення торгівлі в самостійну сферу діяльності, виникнення нових галузей і підгалузей суспільного виробництва. Це уможливлює і робить необхідним обмін між виробниками, які спеціалізуються на певному виробництві. Але виникнення товарного виробництва зумовлено не лише суспільним поділом праці. Історії відомі слов’янські общини, де був суспільний поділ праці і не було товарного виробництва. Продукти праці стають товарними за умови, що вони виробляються для обміну незалежними, економічно відокремленими виробниками. Економічна відокремленість виробників спочатку виникає на основі їх конкурентної боротьби за виробництво і збут товарів, а згодом – на основі приватної власності на засоби виробництва та вироблені товари, адже обміняти можна лише те, що є власністю. Приватна власність забезпечує найповнішу економічну відокремленість товаровиробників, вони самі вирішують: що, як і для кого виробляти.

Проте запитання: «Що, як і для кого виробляти?» не було б проблемою, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було виробляти будь-який товар у необмеженій кількості, щоб людські потреби були цілком задоволені, - вважає П. Самуельсон, - тоді не був би великого значення той факт, що який один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєднання праці і матеріалів. Оскільки кожен міг би володіти всіма благами у необхідній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються товари і доходи між різними індивідуумами та сім’ями [13; с. 335].

Тоді не було б економічних благ, тобто товарів, які відносно рідкісні, і не було б потреби у вивченні економічної теорії або в тому, щоб «економити». Всі товари були б безплатними, як повітря.

Характерні ознаки товарного виробництва

Товарне виробництво характеризується такими ознаками:

• розвинена система суспільного поділу праці, коли кожен виробник спеціалізується на виробництві одного продукту;
• продукти виробництва випускаються як товари, тобто для задоволення потреб не самих виробників, а інших споживачів у результаті купівлі-продажу; виробництво відокремлюється від споживання, а виробник – від споживача, зв'язок між виробництвом і споживанням опосередковано фазами розподілу та обміну;
• обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат ( у товарах, що обмінюються), а продаж товару свідчить про визнання праці, втіленої в цьому товарі; виробничі відносини між людьми виявляються не прямо, а опосередковано, через товар або гроші, уречевлюються виробничі відносини.

На різних етапах розвитку товарного виробництва виникають специфічні і нові ознаки. Наприклад, Я. Корнаї об’єднує їх у такі основні принципові положення:

• можливість безперешкодного проникнення товаровиробників на ринок і виходу з нього в будь-який час;
• наявність чесної конкуренції на ринку та загальна її підтримка;
• вільне виникнення та охорона приватної власності;
• індивідуальна ініціатива та підприємництво як основні ознаки і рушійні сили ринкової економіки.

Еволюція товарного виробництва разом з розвитком виробничих сил і суспільним поділом праці зумовлює різноманітність його видів, які можна представити такими моделями:

1. Модель простого товарного виробництва. Як об’єкт аналізу розглядається дрібне, засноване на власній праці виробництво.
2. Товарне виробництво вільної конкуренції. Це універсальніша модель, вона характеризується тим, що розвиток економіки не обмежено жодною монополією. Тут домінує наймана праця. Господарська діяльність товаровиробника здійснюється в умовах конкуренцій, при цьому він спирається тільки на ринок, виходить лише з власних інтересів [13; с.343].
3. Товарне виробництво організованого ринку. Модель економіки вищого рівня. Поглиблений поділ праці і спеціалізація ускладнюють господарські зв’язки й об’єктивно зумовлюють необхідність координації і регулювання економіки. На цьому етапі розвитку ринкове самоврядування доповнюється державним регулюванням, що перетворює товарне виробництво на організовано-ринкове. Для глибшого усвідомлення змісту і закономірностей розвитку товарно-грошових відносин необхідно розглянути основні категорії цих відносин – товар і гроші.