Виробництво та споживання:механізм взіємодії

РОЗДІЛ 1. ВИРОБНИЦТВО ТА СПОЖИВАННЯ: СУТЬ, ФАКТОРИ, ЕТАПИ РОЗВИТКУ.  ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА

1.1 Суспільне виробництво: суть та етапи розвитку

Виробництво – діяльність, пов'язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва. Створюючи певні блага люди вступають у зв’язки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним [1, с.1].

Загальновизнано, що людство  не може існувати, не виробляючи певні  матеріальні блага і послуги  і не споживаючи їх, тобто процес виробництва і споживання – першооснова  відтворення (поновлення) самого життя  людства.

Проте процес виробництва  може відбуватись у конкретній, історично  визначеній суспільній формі. Така форма  відбиває, з одного боку, рівень розвитку суспільного поділу праці, що, в свою чергу, визначає структуру і організаційну  побудову продуктивних сил суспільства, а з іншого – ступінь зрілості економічних відносин між людьми в суспільстві, форми економічних  зв’язків між ними в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання результатів  виробництва.

Слід зауважити, що на ступінь  зрілості економічних відносин суттєво  впливає структура економічних  відносин власності, механізм їх реалізації і перш за все – відносин власності  на засоби виробництва.

Якщо проаналізувати процес виникнення, походження, основні риси та застосування конкретних форм господарювання, то можна дійти висновку, що протягом тривалого часу існування людської цивілізації використовуються дві  основні форми суспільного виробництва  – натуральна та товарна. Кожна з них має свої особливості і загальні риси. Не випадково ці форми і досі співіснують, але їх питома вага то роль у процесі суспільного відтворення неоднакові: в розвинутих країнах світу абсолютно домінуючою є товарна форма організації (її частіше називають «ринковою»), тоді як у країнах, що розвиваються, а також в тих, які відносно недавно стали на шлях розбудови економіки ринкового типу,  зберігається значна питома вага натурального господарства.

Цей фактор аж ніяк не можна  недооцінювати і він має бути врахований під час переходу України  до ринку, особливо тоді, коли мова йде  про терміни такого переходу та вибір  найбільш ефективних засобів його здійснення. Таким чином, питання, які розглядаються  в цьому розділі, мають не тільки теоретичне, а й неабияке практичне  значення.

Історично первинною формою господарської діяльності людини є натуральна форма.  Вона виникла в глибокій давнині, в період існування первіснообщинного устрою, коли люди вже не могли задовольнятися такими продуктами, які брали безпосередньо у природи, і почали займатися землеробством, а згодом – і тваринництвом. Натуральна форма господарства базується на нерозвинутому поділі суспільної праці, а також на низькому рівні розвитку продуктивних сил.

Натуральне господарство виникає і набуває найбільшого  поширення в сфері сільського господарства, яке забезпечує людство  основною масою продуктів, потрібних  для його існування. При цьому  виробництво сільськогосподарської  продукції поєднується з її домашньою  переробкою.

У найбільш чистому вигляді  натуральне господарство існувало тільки в первіснообщинному суспільстві, яке ще не знали суспільного поділу праці, обміну і приватної власності, і було найбільш поширене в державах Давнього Сходу. В античних рабовласницьких  державах Європи (Давній Греції, Римській імперії) поряд з натуральним  господарством вже тоді існували досить розвинені товарні господарства, засновані на праці рабів, але  вони не відігравали провідної ролі у згаданій системі господарювання, яка залишалась переважно натуральною. Натуральне господарство також залишається  домінуючим в епоху феодалізму, де натуральну форму  мав навіть прибутковий  продукт, що виступав у вигляді багатьох натуральних повинностей. Натурального характеру набувало і господарство самого кріпосного  селянина. Він  і його родина займались землеробством, тваринництвом, прядінням, виготовленням лляних та вовняних тканин, дубленням шкір, будівництвом та ремонтом житла, виготовленням примітивних інструментів і знарядь праці. В таких умовах зв'язок між виробництвом і споживанням у межах господарства набував безпосереднього характеру, що забезпечувало йому стійкість.

Та натуральна форма суспільного  господарства не має майбутнього, перспектив до подальшого розвитку і є формою історично обмеженою.

Ось чому закономірно, що на зміну натуральній формі господарювання приходить товарна,яку слід розглядати а своїм змістом як протилежну натуральній. Умови для такого переходу поступово виникають в надрах самого натурального господарства. Це відбувається шляхом поширення товарно-грошових  відносин, перетворення натуральної  феодальної ренти в грошову, позбавлення  людини від кайданів прямої залежності від феодала.

Проте натуральна форма господарювання не зникає повністю, а тривалий час  співіснує поруч з товарною. Особливо це спостерігається в країнах, що розвиваються, де товарні, ринкові відносини  ще не набули домінуючого характеру. Більше того, за певних, надзвичайних обставин питома вага натуральної форми господарювання може навіть збільшуватись, що ще раз  доводить її стійкість і живучість.

Таку ситуацію, зокрема, ми спостерігаємо протягом останніх 10 років в Україні. На перший погляд, збільшення питомої ваги натуральної  форми господарювання в сучасних умовах, коли здійснюється демонтаж основ  командно-адміністративної системи  та закладаються підвалини економіки  товарної, виглядає явищем парадоксальним. Проте, виявляється, воно має об’єктивне підґрунтя і обумовлене:

а) глибокою економічною  кризою, яка починаючи з  початку 90-х років минулого століття, охопила  всі галузі народного господарства України;

 б) руйнування економічних  зв’язків між суб’єктами  господарської  діяльності та окремими регіонами  колишнього СРСР;

в) зростання рівня безробіття;

г) суттєвим  зниженням  життєвого рівня значних верств населення; 

д) серйозним розладом грошового  обігу (високим рівнем інфляції в 1992-1996 рр.), що, в свою чергу, привело до натуралізації обміну, у тому числі  бартеру.

Вищезазначене, взяте разом, призвело до того, що більшість населення, не маючи стабільних джерел до існування, віддала перевагу самозабезпеченню основними продуктами харчування і  вдалася до натуральної форми  господарювання: в сільській місцевості селяни значну частку свого часу проводили  на присадибних ділянках, а жителі міст - на садово-городніх.

Товарне виробництво  являє собою таку суспільну форму господарства, в умовах якої продукти виготовляються не для власного споживання виробником та членами його родини, а для споживання іншими виробниками, тобто воно спрямоване на задоволення суспільних потреб, і реалізація цих продуктів відбувається на ринку шляхом купівлі-продажу.

Передумови виникнення і  подальшого розвитку товарного господарства створюються в глибоку давнину, в часи повного панування натурального господарства і перш за все, вони пов’язані  з процесом суспільного поділу праці, який пройшов декілька етапів.

Перший етап мав місце  тоді, коли від землеробства відокремлюється  тваринництво. Цей момент слід розглядати як визначену подію в історії  розвитку людської цивілізації, що відбиває наслідки дії загального економічного закону – закону економії робочого часу. Людина усвідомлює, що не універсальна праця приносить кращі результати, а спеціалізована, коли увага і  зусилля працюючого зосереджуються на конкретному виді діяльності, на виготовленні окремого продукту. В  процесі такої праці людина має  змогу значно підвищувати свою майстерність, поступово удосконалювати знаряддя праці, набуває певних навичок, узагальнює їх і, як підсумок, досягає кращих результатів. Це , в свою чергу, веде до більш-менш регулярного виготовлення такої  кількості продукції, яка перевищує  власні потреби виробника і його родини. Так закладаються матеріальні підвалини для регулярного обміну результатами праці землероба та результату праці скотаря.

Пізніше у рабовласницькому суспільстві відбувається другий крупний  поділ праці – від землеробства і тваринництва відокремлюється  ремісництво, яке поглиблює розвиток товарного господарства, укріплює його позиції. Правда, обмін здебільшого  носить прямий характер (продукт на продукт), тобто відбувається  шляхом так званого бартеру.

І, під час третього крупного суспільного поділу праці виділяється  прошарок людей (купці), які безпосередньо  вже не займаються виробництвом, їх пряма функція – здійснення обміну результатами праці між різними  підрозділами суспільного виробництва. Тим самим вони звільняють і землероба, і скотаря, і ремісника від  необхідності витрачати час на реалізацію своєї продукції і останні  мають змогу зосередити увагу  виключно на виробництві, що, безумовно, веде до підвищення продуктивності їх праці. Обмін, який здійснюють купці, як правило, вже супроводжується появою особливого товару – грошей, які  виконують роль загального еквівалента [2, с. 58-63].

Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, і якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди розглядати як органічне ціле.

За характером економічної  діяльності людей суспільне виробництво  поділяють на три великі сфери, або  блоки галузей:

Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво.

Виробнича інфраструктура – це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних).

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мистецтво та ін [3, ст.165].

Вся сутність виробничого  процесу зводиться до використання різноманітних ресурсів, які, стаючи виробничими факторами, забезпечують процес створення економічних благ, необхідних для життєдіяльності  суспільства. Виробництво завжди передбачає взаємодію його основних факторів як найважливіших елементів або  об'єктів, які впливають на його можливості та результативність.

Фактори виробництва  — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (наявні, вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори [4, ст.1].

Природні ресурси — елементи та сили природи, які можуть використовуватися у виробничій та невиробничій сферах для забезпечення потреб людей [5, с.61].

Трудові ресурси  — це наявне працездатне населення (чоловіки від 16 до 65 років і жінки — від 16 до 60 років), а також працюючі підлітки і пенсіонери.

Науково-технічна революція  якісно змінює фактори виробництва. Капітальні ресурси — це все те, що виступає попередником між людиною природніми ресурсами та проміжними товарами. Особливого значення набуває процес збагачення їх інформатикою, електронною та комп'ютерною технікою [4, ст. 1].

Дедалі більшого значення в сучасному виробництві набувають екологічні фактори.

Екологічні фактори - сукупність усіх чинників середовища (температура, вологість, світло, гравітація, субстрат, живі організми тощо), що діють на живий організм або надорганізмову систему.

Існує також значна група соціальних факторів. Люди постійно виробляли споживну вартість, об'єднувалися в кооперативи, бригади тощо. Під впливом науково-технічної революції відбуваються якісні зміни й у праці: з'являється її наукова організація, змінюється кваліфікаційний рівень працюючих, зростає інтелектуальний зміст трудових процесів, збільшується значення підприємницьких здібностей робітників. Діючи активно, люди незалежно від їх розуму і волі вступають у певні відносини між собою. Це, по-перше, організаційно-економічні відносини, що характеризують організаційні форми виробничого процесу; по-друге, це соціально-економічні відносини з привласнення засобів і розподілу результатів виробництва.

До них входить забезпеченість населення житлом, дитячими дошкільними  установами, загальноосвітніми школами, медичними установами (лікарнями, поліклініками, аптеками), об'єктами культури (театрами, кінотеатрами, танцювальними залами, клубами, бібліотеками), торгівлі (магазинами, ринками, об'єктами громадського харчування), побутового обслуговування (будинками  побуту, хімчистками, пральнями), спортивними  установами (стадіонами, спортивними  залами), тобто об'єктами забезпечення населенню нормальних умов життєдіяльності, а також системою соціального захисту. Рівень забезпеченості населення такими об'єктами впливає на продуктивність праці (чим нижчий рівень забезпеченості, тим нижчий рівень продуктивності праці), стан здоров'я населення (наприклад, якщо забезпеченість житлом нижча, ніж 28 м² загальної площі на людину, тобто згідно з медичними нормами, то ймовірність захворювання населення різко зростає, а це негативно позначається на функціонуванні продуктивних сил), освітній рівень населення.

1.2 Зміст споживання, його  види і функції

Споживання означає використання людьми матеріальних благ для задоволення своїх потреб. Корисні речі зникають у процесі споживання, у силу чого їх потрібно відтворювати.

Іншими словами, виробництво  і при натуральному господарстві і при розвинутій системі поділу праці відбувається не заради виробництва, а заради споживання. Тільки в споживанні продукт виробництва стає дійсним  продуктом. Споживання, знищуючи продукт, тим самим підтверджує суспільну  необхідність витрат, зроблених при  створенні спожитого продукту. Таким  чином, тільки в споживанні підтверджується  корисність продукту, і , отже, доцільність  зроблених витрат. Але споживанню продукту передує вибір. Споживач, відповідно до своїх потреб, вибирає собі той  або інший продукт.

Слід зауважити, що споживання буває двох видів. Особисте – споживання життєвих благ, і виробниче, що по суті є складовою частиною виробництва. На підприємствах витрачаються насамперед професійні спроможності людини, її життєві сили. Використовуються також сировина, паливо, машини й інші речовинні ресурси, які необхідні для випуску продукції, тобто відбувається продуктивне споживання.

Настільки ж близько безпосереднє виробництво пов’язане із розподілом. Перед тим, як виробляти щось, потрібно розподілити робітників і знаряддя праці за різноманітними процесами  і видами господарської діяльності. Мова йде про поділ суспільного виробництва на все різноманіття його галузей. Якщо на початку ХХ ст.. у промисловості нараховувалося тільки біля 2-х десятків галузей, то нині в розвинутих країнах більш 500 галузей, підгалузей і видів індустрії. Відповідно до цього ускладнився розподіл засобів виробництва і робітників по всіх підрозділах народного господарства.

Виробництво нерозривно пов’язане  і з обміном. Адже виробництво  являє собою по суті процес обміну діяльністю і спроможностями людей. Поділ праці змушує робітників удосконалювати свої професійні можливості в неоднакових  напрямках. Через це виникає необхідність обмінюватися їхніми різноманітними спроможностями і настільки ж різноманітними продуктами праці. Такі процеси особливо наочні на будь-якому великому підприємстві. Скажімо, щоб створити трактор, на заводі повинні обмінюватися своєю діяльністю і її результатами.

Про співвідношення відзначених  вище фаз суспільного виробництва  К.Маркс вказував на таке: «…Виробництво, розподіл, обмін і споживання –  усі вони утворюють собою частини  цілого, розподіл усередині єдності. Виробництво панує над іншими моментами. З цього щоразу починається  процес знову. Те, що обмін і споживання не можуть мати пануючого значення – це ясно само собою. Те ж саме відноситься  до розподілу продукту. Певне виробництво  зумовлю, таким чином,  відповідне споживання, розподіл, обмін і обумовлені відносини цих різноманітних  моментів один з одним»

Підкреслюючи первинність  виробництва, і насамперед з позицій  того незаперечного факту, що перед  тим, як розподіляти, обмінювати і споживати  блага їх необхідно виробити, адже пряме призначення виробництва – служити споживанню. Без нього виробництво було безцільним. У цьому зв’язку відома теза А.Сміта  про те, що споживання є єдиною ціллю усякого виробництва, і інтереси виробника заслуговують на увагу лише настільки, наскільки вони можуть служити інтересам споживача. Положення це настільки самоочевидне, що було б безглуздо навіть намагатися доказувати його.

Описаний тут послідовний  рух продуктів стосується до тих  форм виробництва, у яких частина  або вся продукція виробляється в якості товарів. В натуральному господарстві, наприклад у підсобних  господарствах населення, їхні власники спочатку виробляють продукцію, частину  її залишають для себе і своєї  сім’ї, а решту продають на ринку. Тут на виручені гроші вони купують інші потрібні їм продукти – життєві блага або засоби виробництва. У товарному господарстві вся створена продукція реалізується на ринку. Власне розподіляються отримані доходи якщо продукція реалізується на ринку. Власне розподіляються отримані доходи якщо продукція створювалася не одним працівником. А потім вони або він придбають різноманітні товари [7, ст. 138-140].

Функція споживання – це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується. Дане поняття запроваджене Кейнсом і  має такий вигляд: C = a + b ( (Y – T),

Де: а – автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень або субсидій); b – гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.

Фактори споживання:

- багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, страхові поліси тощо), що їх має населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень;

- податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки;

- рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства;

- відрахування  на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточного споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового життя;

- очікування. Очікування можуть бути пов'язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному році збільшує споживання та зменшує заощадження. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат;

- споживча заборгованість. Якщо в попередній період заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости;

- відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Таким чином, домашні господарства заміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням споживання у майбутньому [8, ст. 246].

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА І ДИНАМІКА СВІТОВОГО ВИРОБНИЦТВА ТА  СПОЖИВАННЯ

2.1 Зміна  обсягів споживання та його  структура

Споживання – дуже широке поняття,отже розглянемо структуру  та динаміку споживання у світі на прикладі паливно-енергетичного комплексу.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) відіграє найважливішу роль у  світовій економіці, тому що без його продукції неможливе функціонування усіх без винятку галузей. До складу ПЕК входять газова, нафтова і  вугільна промисловості, енергетика.

Нафта (див. додаток А). Нафта — найважливіше джерело рідкого палива, мастил, сировина для синтетичних матеріалів тощо. Нафта займає провідне місце в світовому паливно-енергетичному господарстві. Її частка в загальному споживанні енергоресурсів безперервно зростає: 3 % в 1900 р., 5 % перед Першою світовою війною 1914—1918 рр., 17,5 % напередодні Другої світової війни 1939—1945 рр., 24 % у 1950 р., 41,5 % у 1972 р., 48 % в 2004 р. У перспективі ця частка буде меншати внаслідок зростання застосування атомної і інших видів енергії, а також збільшення вартості видобутку [9, ст. 1].

Природний газ (див. додаток Б). У споживанні природного газу першість тримає Євразія – у 2009 році (36%). Така ситуація складається через зосередження в Російській Федерації величезних запасів даного ресурсу, і саме РФ є найбільшим експортером природного газу в Європу. Особливо нарощуються обсяги використання газу в розвинутих країнах для вироблення електроенергії. Це зумовлено тим, що газ, у порівнянні з нафтою, вимагає значно менших витрат на видобуток і транспортування, а також відзначається великими розвіданими запасами, зручністю використання і відносною екологічністю цього виду палива.

Вугілля (див. додаток В). Вугілля було першим з видів викопного палива, які використовувались людиною. Воно дозволило зробити промислову революцію, яка, у свою чергу, сприяла розвитку вугільної промисловості, забезпечивши її сучаснішою технологією. Найбільші загальні ресурси вугілля знаходяться в США, КНР, РФ, Австралії, Канаді, ФРН, ПАР, Великобританії, Польщі, Індії. Найбільшу в світі кількість вугілля споживає Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Це зумовлено тим, що рентабельним на даний час є видобуток вугілля відкритим способом, а це можливо в Австралії та Японії. Близько 65% видобутого вугілля витрачається на виробництво електроенергії, а інша частина переважно використовується в металургії. На експорт щорічно надходить близько 10% видобутого вугілля [10, ст. 1].

Електроенергія (див. додаток Г). Світове споживання первинних енергоресурсів збільшилося з 1 млрд. т у 1900 р. до понад 14 млрд. т умовного палива у 2005 р. Електроенергія виробляється майже у всіх країнах світу, але річний виробіток, який перевищує 100 млрд. КВт/рік, є у 21 країнах, серед яких США, Китай, Японія, Росія, Канада, Німеччина, Індія та інші. Лідерами у споживанні електроенергії є Азіатсько-Тихоокеанський регіон, і це пов’язано, насамперед, з високою густотою населення у цій частині світу.

У 2009 році як і економічний  спад, зниження споживання енергії  було зосереджено у країнах Організації  економічної співпраці та розвитку і на території колишнього Радянського  Союзу. Споживання нафти, природного газу та ядерної енергії знизилася, а  споживання вугілля було практично  рівним, і тільки виробництво ГЕС  та інших відновлюваних видів  енергії збільшилася в 2009 році. Ці дані свідчать про зниження глобальних викидів CO2 в результаті використання енергії вперше з 1998 року.

2.2 Структура та комплекс  світового виробництва

Розглянемо світове виробництво  на тому ж прикладі з паливно-енергетичним комплексом.

Нафта (див. додаток Д). Провідну роль у міжнародній торгівлі нафтою відіграє ОПЕК (57% світового експорту). На країни-члени ОПЕК припадає понад 40% світового видобутку нафти. Особливо багатий на неї Близький і Середній Схід, передусім, басейн Перської затоки, де розташовані найбільші у світі нафтові родовища. Глобальний видобуток нафти скоротився ще більш швидкими темпами, ніж споживання, падіння на 2 млн. б/д, або на 2,6% – це найбільше падіння, знову ж таки, з 1982 року. Видобуток нафти за межами ОПЕК виросла на 0,9% або 450000 б/д. Виробництво в США збільшилось на 460000 б/д, або на 7%, що є найбільшим зростанням в світі минулого року і найбільше у США відсоткове збільшення [9, ст. 1].

Природний газ (див. додаток Е). Світовий видобуток газу суттєво скоротився. Виробництво різко впало в Росії (-12,1%) і Туркменістані (-44,8%), що було обумовлено зниженням споживання в Росії, і великій частині решти Європи, а наявністю в Європі зрідженого природного газу за конкурентоспроможними цінами. Подальше розширення нетрадиційних поставок дозволило США побити рекорд по найбільшому зростанню третій рік поспіль, випереджаючи Росію як найбільший в світі виробник. Виробництво на Близькому Сході та в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні також збільшилося, обумовлене зростанням видобутку в Ірані, Катарі, Індії та Китаї.

Вугілля (див. додаток Ж). Вугілля видобувається зараз у 60 країнах світу. До найбільших вуглевидобувних країн належать – Китай (понад 1100 млн. т), США (понад 900 млн. т), Німеччина (більше як 260 млн. т), Росія та Індія (понад 240 млн. т). Виробництво вугілля в 2009 році зросло в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні на 8,6% та на Ближньому сході на 0,3%.

Електроенергія (див. додаток З). Хоча всіх видів поновлюваних джерел енергії залишається невелика частка в світовому енергетичному балансі, вона продовжує швидко зростати. Довгострокова підтримка уряду, в тому числі цільові бюджетних стимули у багатьох країнах, сприяла зміцненню позицій вітрових і сонячних генераторів енергії на 31% і 47% відповідно. Вітряна енергія зростає в Китаї і США, на частку яких припадає комбінованих 62,4% загального зростання [11, ст. 1-2].

РОЗДІЛ 3. ДИНАМІКА І СТРУКТІРА ВИРОБНИЦТВА ТА СПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

         3.1. Україна і світове господарство

Входження України у світове  господарство. Україна як молода суверенна  держава не має достатнього досвіду  налагодження економічних зв’язків з країнами світу. Це пояснюється  передусім тим, що вона не мала змоги  набути такого досвіду у складі СРСР, їй бракує також достатньої  кількості  органів, кадрів, які б могли проводити  самостійну науково обґрунтовану зовнішньоекономічну  політику. Крім того, на проведення такої  політики деструктивно впливають окремі міжнародні фінансово-кредитні організації.

Світові економічні зв’язки  необхідні Україні для стабільного  і швидкого розвитку продуктивних сил  і зростання на цій основі життєвого  рівня населення. Як уже зазначалося, країна, яка не проводить зовнішню торгівлю, не має господарських зв’язків з іншими державами світу, змушена  збільшувати витрати виробництва  приблизно у півтора-два рази.

У минулому Україна мала економічні зв’язки з 123 країнами світу, але основні рішення щодо їх розвитку приймались у Москві. Те саме стосувалося  зовнішньоекономічної діяльності майже 1400 її підприємств.