Висновок експерта, допит експерта

     Зміст

Вступ……………………………………………………………………………3

Розділ 1. Експерт, експертна установа……………………………………...5

1.1.Експерт,  його права і обов'язки…………………………………………5

1.2. Права і обов’язки судового експерта…………………………………11

1.3. Експертна установа……………………………………………………..13

Розділ 2. Експертиза в цивільному процесі…………………………….…15

2.1. Поняття  "експертиза". Зміст визначення  суду про призначення 

експертизи…………………………………………………………………….15

2.2. Класифікація судових експертиз……………………………………….20

2.2.1. Комплексна і комісійна експертизи………………………………….20

2.2.2. Додаткова і повторна експертизи……………………………………22

Розділ 3. Висновок експерта, допит експерта……………………………  .24

Висновок…………………………………………………………………….. .35

Список  використаних джерел……………………………………………….39 
 

     Вступ 

     У даній курсовій роботі розглядається судова експертиза в цивільному процесі.

     Актуальність  даної теми курсової роботи не вимагає якого-небудь додаткового обґрунтування, адже роль інституту судової експертизи в доведенні в цивільному процесі росте разом з ринковими відносинами, що зміцнюються, наслідком яких є збільшення цивільних справ в підприємницькій сфері.

     Експертиза  є самостійною процесуальною  формою отримання нових і уточнення (перевірки) наявних речових доказів.

     Основоположним  нормативно – правовим актом при  вивченні даної теми є Цивільний процесуальний кодекс і «Про державну судово-експертну діяльність в Україні», який встановлює права і обов'язки осіб, що брали участь у виробництві судової експертизи, їх правовідносини, зміст основних процесуальних документів, що складаються при цьому, регламентують і інші питання, пов'язані з порядком призначення і виробництва експертизи. Звичайно, все це буде розглянуто в основній частині курсової роботи.

     Метою даної роботи є вивчення інституту судової експертизи в результаті глибокої обробки нормативно-правових актів і авторських досліджень. Відповідно до мети виявляються і завдання, а саме: узагальнення результатів досліджених авторських робіт, нормативної бази.

     Предметом мого дослідження є розвиток і сучасний стан судової експертизи в цивільному процесі.

     Дана  курсова робота складається з: вступу, в якому стисло описується зміст роботи, її актуальність, мета і завдання. Основна частина курсової роботи містить в собі 3 розділи: у першому розділі мною розглянуті поняття експерта, його права і обов'язку. Поняття експертної установи (як основоположні поняття для повного розуміння самої експертизи).

     Розділ 2 присвячена безпосередньо самій  експертизі: поняттю, призначенню, порядку  проведення. А також кваліфікації експертизи на різні види (комплексна і комісійна, додаткова і повторна). У третьому розділі розкритий зміст висновку експерта і його допит.

     Крім  того, в даній курсовій роботі є  висновок, куди винесені короткі висновки з розглянутої теми. Звичайно, є список джерел, який містить в собі перелік вивчених наукових робіт і нормативних актів. 

     Розділ 1. Експерт, експертна  установа

     1.1 Експерт, його  права і обов'язки

     Згідно  словнику Ожегова С.П.: «Експерт – фахівець, що дає висновок при розгляді якого-небудь питання».

     На  жаль, ГПК України не дає поняття точного експерта, його можна запозичити з інших нормативно – правових актів: «Експерт – особа, що володіє спеціальними знаннями і призначене в порядку, встановленому Кодексом, для виробництва судової експертизи і дачі висновку» або «Експертом в суді є особа, що володіє спеціальними знаннями по тих, що стосуються даної справи питанням і призначене судом для дачі висновку у випадках і в порядку, які передбачені справжнім Кодексом». У літературі можна знайти і ширше поняття: «Фахівець в тій або іншій області науки, техніка, економіки і так далі, запрошуваний для дослідження, консультування, вироблення думок по питаннях, що вимагають найвищої кваліфікації, а саме: абсолютного володіння методологією даної дисципліни (результат роботи – експертиза) і здатності компенсувати недостатність цієї методології професійною інтуїцією і досвідом (результат – експертна оцінка)».

     Слід  зазначити, що експертиза і участь фахівця  – різні форми використання спеціальних  знань. Їх відмінні риси обумовлені функціями  експерта і фахівця, способами їх реалізації. Аргументується можливість використання результатів діяльності фахівця в доказовій діяльності. При цьому розрізняються консультаційно-допоміжна і довідкова діяльність фахівця. Перша не має самостійного доказового значення, не опосередкує в яких-небудь актах фахівця і направлена на правильне здійснення судом процесуальної дії. Друга – може бути опосередкована в роз'ясненні фахівця, що складається за відсутності потреби в дослідженні. Таке роз'яснення не виключає – за наявності до того підстав – проведення експертизи і не підміняє собою висновку експерта. Даний аспект вимагає самостійного законодавчого регулювання.

     Загалом, всі визначення зводяться до одного, основоположній тезі – експерт –  особа, що володіє спеціальними пізнаннями в певній сфері. Але Закон не дає визначення поняття «Спеціальні пізнання». У літературі і на практиці під цим терміном зазвичай розуміють знання, придбані при здобуванні спеціальної освіти або в процесі практичної роботи по конкретній спеціальності.

     Виходячи  з соціального призначення і  суті цивільного процесу сформульовані  основні положення, що обумовлюють  необхідність використання спеціальних  знань в цивільному процесі і  форми, що зумовлюють їх, а також  особливості законодавчого регулювання:

• поєднання змагальності з необхідністю встановлення дійсних обставин справи, як умови належного судового захисту;
• приватні цілі доказової діяльності і необхідність забезпечити належну реалізацію права на судовий захист;
• гносеологічні і юридичні критерії;
• розширення сфери використання досягнень науки для юридичних цілей і в зв'язку з цим – зміна підходу до законодавчого регулювання засобів доведення, як форми судових доказів;
• самостійність форм використання спеціальних знань вимагає адекватного процесуального регулювання;
• забезпечення прав людини при законодавчому регулюванні і практичному використанні судової експертизи, інших форм спеціальних знань, що припускає створення системи юридичних (зокрема процесуальних) гарантій прав людини;
• використання судових експертиз, об'єктом яких виступає людина (його психіка, системи життєдіяльності), що є одночасно суб'єктом процесу, що вимагає спеціального законодавчого регулювання.

     Зводячи в одне все вище викладене, слід сказати, що суд для роз'яснення тих, що виникають при розгляді справи питань, що вимагають спеціальних пізнань в області науки, мистецтва, техніки або ремесла, призначає експерта. У разі потреби може бути призначене декілька експертів. При призначенні декількох експертів вони мають право радитися між собою.

     Очевидно, що не всякий фахівець, що має диплом про відповідну освіту або досвід певної роботи, може бути призначений як експерт. Конкретний об'єм спеціальних знань, якими повинен володіти експерт, залежить від ступеня складності даної галузі знань і індивідуальних особливостей конкретного випадку, експертного дослідження, що стало предметом. Тому експерт винен, а точніше його навики, уміння і знання, відповідати сучасному рівню розвитку певної області науки, техніка, мистецтва або ремесла, тобто, виражаючись літературною мовою, «йти в ногу з часом».

     При призначенні експерта суд враховує думка осіб, що беруть участь в справі.

     З удосконаленням законодавчої системи  та розвитком новітніх технологій особливої  актуальності набуває питання щодо використання спеціальних знань при здійсненні правосуддя.

     Чинне цивільно-процесуальне законодавство  прямо передбачає і врегульовує  тільки одну форму застосування таких  спеціальних знань – судова експертиза. Результат експертизи, а отже і  діяльності експерта має доказове значення, яке експерт оформлює та представляє суду у вигляді висновку.

     Раніше, переважна кількість експертиз  проводилася у кримінальному  судочинстві. Тепер їх дедалі більше стає в цивільному, господарському, адміністративному судочинстві.

     Залучення експертів, а отже, фахівців у певній галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, дає можливість для всебічного і повного з’ясування обставин справи і вирішення питання по суті.

     Слово «експерт» на сьогодні означає компетентну в будь-якій області знань чи практичної діяльності особу, яка має певний юридичний статус.

     Характерною рисою такого суб’єкта є об’єктивна незацікавленість у кінцевому вирішені справи, що обумовлено його функцією представлення  суду особливого доказу – експертного  висновку. Специфічним також є  те, що експерт заздалегідь не має доказової інформації – він отримує її в ході спеціального дослідження за допомогою своїх спеціальних знань.

     Підстави  та порядок призначення експертиз  у цивільному процесі встановлює ст. 143 Цивільно-процесуального кодексу  України, відповідно до якої експертиза призначається для з’ясування обставин, що мають значення для справи, за допомогою спеціальних знань в області науки, мистецтва, техніки чи ремесла.

     Під спеціальними знаннями слід розуміти сукупність професійних знань, навичок та вмінь, отриманих в результаті спеціальної освіти та/або досвіду роботи, які відповідають сучасному розвитку певної галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, і є достатніми для компетентного (кваліфікованого) вирішення питань, які цікавлять суд в конкретній справі.

     Відповідно  до ч.1 ст. 53 Цивільно-процесуального кодексу  України - експертом є особа, якiй  доручено провести дослiдження матерiальних об'єктiв, явищ i процесiв, що мiстять iнформацiю  про обставини справи, i дати висновок з питань, якi виникають пiд час розгляду справи i стосуються сфери її спецiальних знань.

     В цивільному процесі застосовуються такі види експертиз як: медична, економічна, екологічна, бухгалтерська, технічна, криміналістична, графічна, біологічна тощо.

     Експертизу  може бути призначено за заявою осіб, які беруть участь у справі, і за ініціативою суду.

     Згідно  постанови пленуму Верховного Суду України: призначення експертизи в  цивільних справах допускається як під час судового розгляду, так  і в процесі підготовки до нього.

     У разі коли необхідність експертного висновку обумовлена обставинами, викладеними у позовній заяві, чи поданими доказами, суддя має призначати експертизу, як правило, при підготовці справи до судового розгляду, враховуючи при цьому думку осіб, які беруть участь у справі.

     Склалася  така практика, що зазвичай проведення експертизи доручається фахівцям, які  мають статус експерта, тобто вони є атестованими відповідно до Закону України «Про судову експертизу». Атестовані судові експерти відповідно до вищевказаного  закону включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.

     Також, до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

     Відповідно  до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України (постанова № 8 від 30 травня 1997 p., із змінами, внесеними постановою № 15 від 25 травня 1998 р. «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах») судова експертиза в цивільних справах здійснюється державними спеціалізованими установами та відомчими службами, до яких належать науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, а також на підприємницьких засадах на підставі дозволу (ліцензії) або за разовими договорами громадянами, за наявності у них свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта за відповідною спеціальністю, виданого Міністерством юстиції України або Міністерством охорони здоров'я України відповідно до їх повноважень.

     Значення  діяльності експерта полягає у його кінцевому результаті – тобто  у наданні обґрунтованих відповідей на питання, які були задані судом. Докладний опис досліджень, які провів експерт він формує у висновок, який і є результатом спеціально проведеного дослідження фактичних обставин справи.

     Зміст висновку, повинен відображати весь хід експертного дослідження: експертний огляд, порівняльне дослідження, експеримент, оцінку результатів і виклад висновків.

     Таке, дослідження висновку експерта судом  полягає в тому, щоб суд зміг витягнути з нього відомості  про факти, і довести їх до сприйняття інших учасників процесу.

     Можливість  суду особисто сприйняти представлений  письмовий висновок експерта в подальшому дає результат правильної оцінки висновку при винесені ухвали. Способом особистого і безпосереднього сприйняття висновку експерта судом і іншими особами, що беруть участь в справі, є оголошення висновку експерта в судовому засіданні. Такою процесуальною дією, письмова форма висновку переводиться в усну, більш доступнішу форму для сприйняття доказу.

     Також, при дослідженні висновку експерта суд зобов'язаний перевірити, чи дотримані права осіб, що беруть участь в справі, при призначенні експертизи, а саме: чи була їм надана можливість постановки питань перед експертом; чи ознайомлені вони з висновком до судового засідання, якщо питання про призначення експертизи вирішувалося при підготовці справи до судового розгляду.

     Після оголошення висновку в цілях його уточнення і роз'яснення експертові можуть бути поставлені питання всіма  особами, що беруть участь в справі.

     Експерт, в свою чергу повинен надати роз’яснення з приводу поставлених перед ним питань в усній формі, вже безпосередньо під час судового засідання.

     Таким чином, активне й кваліфіковане  застосування спеціальних знань  експерта у судочинстві значно розширює пізнавальні можливості в процесі збирання, дослідження й оцінки доказів, та сприяє підвищенню якості їх доведення у суді. 

     1.2. Права і обов’язки судового експерта

       Законом України  «Про судову експертизу» (вiд 25.02.1994 № 4038-XII) передбачені основні права та обов’язки судового експерта. Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний:

     1) провести повне дослідження і  дати обґрунтування та об'єктивний письмовий висновок;

     2) на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати  роз'яснення щодо даного ним  висновку;

     3) замовляти самовідвід за наявності  передбачених законодавством підстав,  які виключають його участь  у справі.

     Інші  обов'язки судового експерта передбачаються процесуальним законодавством.

     Незалежно від виду судочинства судовий  експерт має право:

     1) ознайомлюватися з матеріалами  справи, що стосуються предмета  судової експертизи, і подавати  клопотання про надання додаткових  та нових матеріалів;

     2) вказувати в акті судової експертизи  на виявлені в ході її проведення  факти, які мають значення для  справи і з приводу яких йому не були поставленні питання;

     3) з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення  слідчих чи судових дій і  заявляти клопотання, що стосуються  предмету судової експертизи, та  задавати відповідні запитання особам, яких допитують;

     4) подавати скарги на дії особи,  у провадженні якої перебуває  справа, якщо ці дії порушують  права судового експерта або  порядок проведення експертизи;

     5) у випадку незгоди з іншими  членами експертної комісії - складати окремий висновок експертизи;

     6) викладати письмово відповіді  на питання, які ставляться  перед ним під час допиту;

     7) одержувати винагороду за проведення  судової експертизи, якщо її виконання  не є службовим завданням. 

     Інші  права судового експерта передбачаються процесуальним законодавством.

     Традиційно  експерт розглядається як суб'єкт, сприяючий здійсненню правосуддя. Тим  самим експерт сприяє і належному  судовому захисту суб'єктивного  права. Отже, регламентація статусу  експерта повинна враховувати також і гарантії прав людини. Право на експертну ініціативу противоречит принципу змагальності, не повною мірою узгоджується з функціями суду в процесі, не відповідає вимогам цивільно-процесуальної форми (неприпустимість змішення процесуальних функцій), а в деяких випадках, при призначенні експертизи відносно суб'єкта процесу, здатне привести до порушення прав людину (права на недоторканність особи). В зв'язку з цим обґрунтовується необхідність відмовитися в майбутньому від права на експертну ініціативу. Обґрунтовується необхідність законодавчого закріплення незалежності експерта при виробництві експертизи (що особливо актуально при призначенні експертизи експертній установі). 

     1.3. Експертна установа

     Призначення експертизи експертові або експертній установі припускає виникнення різних систем процесуальних відносин, законодавче регулювання яких не може бути підмінене відомчими підзаконними актами, оскільки тут не в останню чергу мова йде про забезпеченні прав людини і процесуальних прав конкретних суб'єктів процесу (зокрема права на відведення експертові, право брати участь у виборі конкретного експерта).

     Для забезпечення необхідної кваліфікації експертів і високої якості висновків  існують спеціальні установи.

     Державними  судово-експертними установами є  спеціалізовані установи органів виконавчої влади, органів виконавчої влади суб'єктів України, створених для забезпечення виконань повноважень судів, суддів, органів дізнання, осіб, що проводять дізнання, слідчих і прокурорів за допомогою організації і виробництва судової експертизи.

     У жовтні 1962 р. в цілях підвищення наукового  рівня судових експертиз був створений Центральний науково-дослідний інститут судових експертиз, на який в числі інших завдань покладено проведення криміналістичних, автотехнічних, пожежно-технічних, агробіологічних, товарознавських, бухгалтерських експертиз і експертиз по техніці безпеки.

     Хоча  проведення експертизи доручається  експертній установі, проте останнє  не є експертом. Експертами можуть бути лише громадяни, але не організації, оскільки тільки конкретні особи є носіями спеціальних пізнань і можуть бути суб'єктами кримінальної відповідальності за свідомо помилковий висновок. Експертна установа з процесуальної точки зору є лише розподільником завдань між експертами, які дають висновок від свого імені і несуть відповідальність за їх якість.

     Окрім осіб, що є штатними і позаштатними працівниками експертних установ, експертами після призначення суду можуть бути будь-які інші особи, що володіють  необхідними пізнаннями для дачі висновку.

     Діяльність державних судово-експертних установ по організації і виробництву судової експертизи регулюється законом, процесуальним законодавством України і здійснюється відповідно до нормативних правових актів відповідних федеральних органів виконавчої влади.

     Державні  судово-експертні установи одного і  того ж профілю здійснюють діяльність по організації і виробництву  судової експертизи на основі єдиного  науково-методичного підходу до експертної практики, професійної підготовки і спеціалізації експертів.

     Державні судово-експертні установи проводять судову експертизу відповідно до профілю, визначеного для них відповідними органами виконавчої влади.

     Державні  судово-експертні установи в обов'язковому порядку проводять судову експертизу для органів дізнання, органів попереднього слідства і судів, розташованих на території, яка визначається відповідними  органами виконавчої влади. У разі неможливості виробництва судової експертизи в державній судово-експертній установі, обслуговуючій вказану територію, у зв'язку з відсутністю експерта конкретної спеціальності, необхідної Матеріально-технічної бази або спеціальних умов для проведення досліджень судова експертиза для органів дізнання, органів попереднього слідства і судів може бути проведена державними судово-експертними установами, обслуговуючими інші території. 

     Розділ 2. Експертиза в цивільному процесі

2.1. Поняття «експертиза». Зміст визначення суду про призначення експертизи

     Судова  експертиза може бути розглянута як інститут доказового права, як система процесуальних відносин, як система процесуальних дій, що характеризує різні сторони даного явища як правового. У змісті поняття судової експертизи на основі виявлення родових і видових ознак виділяється правовий і спеціальний компоненти, єдність яких характеризує суть експертизи як правового явища.

      Судова  експертиза  —  це  процесуальна  дія,  яка  полягає  в дослідженні  експертом  за завданням слідчого  або  судді  речових доказів  та інших матеріалів з метою встановлення фактичних  даних та обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

      Проведення  судової експертизи регламентовано Законом  України

«Про  судову експертизу», КПК (статтями 75—77, 196—205, 310—312)  і

Цивільним  процесуальним кодексом України  (далі  —  ЦПК)  (статті 57—61).   Згідно   з чинним  законодавством  України   експертиза призначається  у  випадках, коли для вирішення певних  питань  при провадженні  по  справі  потрібні  наукові,  технічні   або   інші спеціальні  знання  (ч.  1  ст.  75  КПК).     

       До  спеціальних  знань відносяться  будь-які  знання  та уміння  об'єктивного  характеру, отримані   внаслідок   вищої  професійної   підготовки,   наукової діяльності,  досвіду практичної роботи, що відповідають  сучасному науково-практичному рівню.

       Закон України «Про судову експертизу» визначає поняття судової експертизи  як  дослідження експертом на основі спеціальних  знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини  справи,  що перебуває у провадженні  органів  дізнання, досудового слідства чи суду.

       Під час експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, істотні по справі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду). Ця особливість дозволяє пояснити, чому законодавець встановив систему додаткових процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об'єктивному встановленню фактів експертом та всебічній перевірці його висновків слідчим і судом. Експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому дійсно є необхідність.

        Процесуальна дія, що складається з проведення досліджень і дачі висновку експертом по питаннях, дозвіл яких вимагає спеціальних знань в області науки, техніки, мистецтва або ремесла і які поставлені перед експертом судом, суддею, органом дізнання, особою, що проводить дізнання, слідчим або прокурором, в цілях встановлення обставин, що підлягають доведенню у конкретній справі.

     Таким чином, експертиза є науковим методом, за допомогою якого судді, що не володіють  спеціальними знаннями, аналізують обставини справи і зв'язку між ними.