Витоки писемних джерел фіксування інформації

ВИТОКИ  ПИСЕМНОГО ФІКСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

Зміст

Вступ

Писемність з'явилася приблизно до 3300 р. до н.е. в Шумері, до 3000 до н.е. в Єгипті, до 2000 р. до н.е. в Китаї. У всіх регіонах цей процесс йшов за однією схемою: малюнок - піктограма - ієрогліф - алфавіт (останній з'явився у фінікійців в 1 тис. до н.е.). Ієрогліфічна писемність зумовила особливості мислення народів Сходу, здатність мислити символами. Ієрогліф не передає звучання слова, а умовно зображує предмет чи є абстрактним знаком - символом поняття. Складний ієрогліф складається з більш простих елементів, наділених своїм значенням. Причому цих значень може бути декілька.

Написи знаходять на стінах гробниць, на черепках, глиняних табличках, пергаментах. Єгипетські папіруси іноді досягають 30 - 40 м. довжини. У руїнах стародавніх палаців знаходять цілі бібліотеки. При розкопках Ніневії виявили 25000 клинописних табличок, що належать для асирійського царя Ашшурбаніпала. Це збірники законів, донесення шпигунів, рішення судових питань, медичні рецепти.

Актуальність  теми: щоб залишити свій слід в історії, потрібні досконалі методи та способи фіксування інформації, фіксування якої неможливе без письма. І тим більш буде помітніший слід, чим досконаліші технічні засоби запису і зберігання інформації. 

Послання старовини  передають нам обмежений набір  таких засобів. Стародавні наскальні малюнки, пізніше полотна живопису, звитки стародавніх літописів, антична скульптура, дивом уціліла після нашестя варварів, персидських і Османських завоювань.

Той день далекого XVI століття, коли на зміну гусячому перу прийшов друкарський верстат, можна вважати початком ери сучасних інформаційних технологій, та машинописного письма.

Інформаційна  техніка є матеріальною оcновою інформаційних технологій, за допомогою яких здійснюється збір, зберігання, передача і обробка інформації.

Оскільки загальноприйнятого визначення інформації не існує, і воно використовується головним чином на інтуїтивному рівні, то я підтримую визначення, яке запропонував Цимбалюк  Віталій Степанович, що тлумачив інформацію, як результат інтелектуальної (аналітико-синтетичної чи евристичної) діяльності певної людини щодо подання відомостей, повідомлень, сигналів, кодів, образів тощо.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження.

Об’єктом  курсової роботи являються витоки писемності.

Предметом курсової роботи є особливості окремих видів письма, в залежності від хронологічних меж та його функціонування.

Завдання  роботи полягатиме в систематичному описі найдавніших пам’яток та аналізові письменства різних періодів історії.

Практичне значення: результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи:  робота складається зі вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Передумови виникнення письма

та  його значення в історії  суспільства

Письмо - штучно створена система  фіксації мовлення, яка дає змогу  за допомогою графічних елементів  передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі.

Справді, звукова мова, яка є одним із найгеніальніших винаходів людства, обмежена в просторі й часі. За допомогою звукової мови неможливо передати інформацію на великі відстані, як і неможливо передати її безпосередньо майбутнім поколінням. Тому цілком природно, що людство шукало допоміжний засіб передачі інформації, який би усунув названі перешкоди. Таким засобом стало письмо.

Винайдення письма без  перебільшення можна вважати  за важливістю другим після мови винаходом  людства. Поява письма знаменувала  інтелектуальну революцію. Люди отримали можливість передавати свій досвід прийдешнім поколінням, а нащадки отримали можливість чути "голос минувшини". Це вплинуло на прискорення розвитку науки, техніки, культури та й загалом усієї цивілізації. Досвід поколінь став загальносвітовим набутком, наукові ідеї та відкриття стали загальнодоступними, зникла необхідність відкривати уже відкрите, а все це позначилося на інтенсифікації мислення й на науково-технічному й культурному прогресі загалом.

Зросла й об'єднувальна роль мови, оскільки письмо сприяло оптимальній організації суспільного життя, виробництва, торгівлі. Адміністративні документи, суспільно-політична й художня література згуртовували й етнос, який користувався однією мовою, і цивілізовані народи всього світу.

Навіть у  наш час, коли винайдені засоби зберігання й передачі на відстань звукового мовлення (технічні засоби мовлення, радіо), роль письма в житті суспільства нітрохи не зменшилася.

Письмо виникло приблизно  шість тисяч років тому. Правда, перші примітивні спроби графічної передачі інформації, віднайдені в печерах на півночі Іспанії, належать до значно ранішого періоду - 20 тис. років до н.е., однак достатніх підстав назвати це письмом немає.

У науці трапляються твердження, що письмо з'явилося ще до виникнення звукової мови. Однак це не є достовірним, бо про що могли писати безмовні люди. Все було якраз навпаки: між виникненням мови і винайденням письма минуло багато часу.

Письмо виникло в епоху, коли в людей з'явилася потреба  передати інформацію віддаленим членам роду чи іншим племенам або щось увіковічнити, тобто в період уже складніших суспільних відносин.

Виникненню письма передував  тривалий підготовчий період. Спершу були спроби передачі на відстань інформації способами, які мало нагадували графічне письмо. Йдеться про так зване "предметне письмо", або протописьмо, - оптичні мнемонічні системи, які не відтворюють безпосереднього мовлення, а є нагадуванням чи підказкою для особи, яка приймає повідомлення. Такі засоби інформації практикували різні племена вже в епоху неоліту.

Мнемонічним і символічним  знаком міг бути предмет чи декілька предметів і ритуальні дії  з ними. Такі способи спілкування  збереглися й до наших днів. Так, зокрема, в північноамериканських  індіанців передача томагавка означала оголошення війни, а спільне викурювання люльки - укладення миру. В Україні символічні знаки використовували в обряді сватання. Якщо дівчина погоджувалася вийти заміж за хлопця, що сватався, то пов'язувала сватів рушниками, а руку нареченого хусткою, коли ж ні, то вручала хлопцеві гарбуз, звідки й пішли вислови гарбуза дістати, гарбуза з'їсти, які означають "відмову тієї, до кого сватаєшся; зазнати невдачі". До предметів-символів можна віднести "хліб і сіль", певні квіти (в подарунок), а до мнемонічних - пов'язаний на пам'ять вузлик на хустині. Рудиментами "предметного письма" можна вважати виставлені на вітрині хлібної крамниці хлібобулочні вироби, підвішений чобіт біля входу у взуттєву майстерню тощо.

Цікавий факт "предметного  письма" описав грецький історик  Геродот (V ст. до н.е.). Скіфи послали персам жабу, мишу, птаха і п'ять стріл. Жерці перського царя Дарія "прочитали" це "послання" так: "Якщо ви, перси, не вмієте літати, як птахи, стрибати по болотах, як жаби, і ховатися під землею, як миші, ви всі будете знищені нашими стрілами". Розгадуючи це "послання", перси враховували й те знання "контексту", хто такі скіфи, який у них спосіб життя, як вони воюють тощо.

Усі наведені факти - приклади мнемонічного і символічного "письма". Однак існувала, а подекуди й досі існує умовна сигналізація, коли самі речі нічого не виражають, а використовуються як умовні знаки. Наприклад, перуанське вузликове письмо кіпу й ірокезьке черепашкове письмо вампум.

Письмо кіпу - паличка  з різнокольоровими шнурками з вузликами. Зміст передають кольорами шнурків і кількістю та формою зав'язаних на них вузликів.

Письмо вампум - це пояс або  жезл із прикріпленими до нього різними  за кольором і розміром черепашками. Інформацію передають порядком розташування, способом поєднання і кольором черепашок. Зрозуміло, що стороння людина не прочитає такого послання, бо про значення такого письма необхідно попередньо домовитися.

"Предметним письмом"  можна передати лише дуже прості, елементарні повідомлення (вказівки, сигнали лих - землетрус, наступ  ворогів тощо). Пошуки форм і способів передачі складніших повідомлень зумовили появу графічного письма.

1.2 Походження слов’янської писемності

Питання походження слов'янської писемності ще не повністю з'ясоване. Справа ускладнюється тим, що до нашого часу збереглося дві слов'янські азбуки — глаголиця та кирилиця. Яка з них давніша і яку винайшов слов'янський просвітитель Кирило, ці питання залишаються предметом дослідження вітчизняних і зарубіжних учених.

Болгарський письменник Чорноризець Храбр на початку X ст. так уявляв собі виникнення слов'янської писемності: «Прежде оубо словяне не имеху книгъ, ноу чрьтами и резами чьтехоу и гатаахоу, погани суще, крьстивше же ся, римскими и гречьскыми письмены ноуждаахоуся (писати) словенскоу речь безь оустроения... и тако бешоу многа літа». За Храбром, слов'яни спочатку не мали писемності, а лічили та гадали за допомогою рисок і зарубок. Потім, з появою християнства, вони почали користуватися грецькими та латинськими літерами. Подальший розвиток слов'янської писемності Храбр пов'язує з винаходом азбуки Кирилом. Більшість учених вважає, що це була глаголиця.

Накреслення літер  кирилиці, вірогідно, взяте з візантійського уставу VI—VIII ст. Цю думку висловив російський вчений І. І. Срезневський. Кирилиця поступово  виникла з грецького уставу, літерами якого слов'яни користувалися для свого письма, згідно з повідомленням Храбра, а глаголицю винайшов Кирило. У наш час цю гіпотезу поглибив та доповнив новими матеріалами болгарський учений Є. Георгієв. Слов'яни, на його думку, користуючись грецьким алфавітом, поступово доповнили його деякими літерами, необхідними для точнішої передачі фонетики слов'янської мови. Така протокирилівська писемність існувала досить довго. У 60-х роках IX ст. Кирило винайшов глаголицю, але вона великого поширення не набула, бо накреслення її літер було занадто складним.

На початку X ст. у м. Преславі за болгарського царя Симеона (893— 927) офіційним стало  протокирилівське письмо; вдосконалене, воно здобуло назву «кирилиці».

Кирилиця, таким  чином, являла собою складну, творчу переробку грецького алфавіту. До її складу ввійшла майже половина літер, невідомих грецькій писемності (19 з 43), які були введені до кирилиці для точнішої передачі фонетичних особливостей слов'янської мови. Отже, кирилиця, як і глаголиця, цілком оригінальна слов'янська система письма.

Виникнення  писемності у східних слов'ян пов'язане  з їх політичним та соціально-економічним  розвитком у IX ст. Саме в цей час  сформувалася давньоруська держава  — Київська Русь, розвивалися феодальні  відносини. Писемні джерела переконливо свідчать про знайомство з писемністю на Русі задовго до офіційного введення християнства в 988 р. На це, можливо, вказує знахідка Костянтином (Кирилом) Філософом у Корсуні євангелія та псалтиря — книжок, писаних «руськыми письмены». Про існування писемності на Русі свідчать договори з греками, тексти яких переписані у «Повісті временних літ». Доведено, що договори укладались у двох примірниках. Один з примірників договору, той, що залишився на Русі, ще у давнину був перекладений слов'янською мовою. У договорі 911 р. згадується про звичай руських писати духівниці на випадок смерті. Один із пунктів договору 944 р. вимагав, щоб посли або купці, які прямували до Царграда, мали при собі спеціальні грамоти, підписані князем, а не золоті та срібні печатки, як раніше. Все це свідчить, що писемність на Русі у цей час вже набула поширення не тільки в державних установах, а й у побуті.

Існування писемності на Русі до 988 р. засвідчується й археологічними знахідками. Під час розкопок гнездовських курганів поблизу Смоленська було виявлено корчагу другої чверті X ст. — велику керамічну посудину для зберігання рідких або сипучих речовин. На ній є напис: «Гороухща» або «Гароушна», що вказує на вміст посудини, можливо, — гірчиці або пального.

Загадкову знахідку було виявлено у Софійському соборі в Києві. Графіто, видряпане на стіні, нагадує азбуку, що складається з 23 грецьких та чотирьох (Б, Ж, Ш, Щ) слов'янських літер. Останні, можливо, призначалися для поліпшення передачі особливостей слов'янської фонетики. Накреслення літер графіто аналогічне кирилиці. Але це не кирилиця з 43 літер і не азбука з 38 літер, яку згадував Храбр, і не грецький алфавіт з 24 літер. Якщо це не випадковий напис — знахідка відображає якийсь перехідний етап слов'янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати перші слов'янські літери. Дальші епіграфічні дослідження дадуть можливість перевірити це припущення.

Наведені пам'ятки свідчать також, що на Русі у IX—X ст. письмо було не глаголичним, а подібним за графікою до кирилівського.

Писемність  на Русі з'явилася, мабуть, у 60—70-х роках IX ст. Про це до деякої міри можна  судити на підставі згадки у Никонівському  літописі під 864—867 pp. про похід київського князя Аскольда на Царград, угоду  з греками та часткову християнізацію Русі. Це повідомлення підтверджується грецькими джерелами, зокрема «Окружним посланням» Фотія.

Із впровадженням  християнства на Русі в 988 р. разом з  писцями та богослужебними книгами  з Болгарії прийшло досконале  слов'янське письмо — кирилиця, якою написані книжкові пам'ятки XI ст.: Остромирове євангеліє, Ізборники 1073 та 1076 pp. та ін.

Донедавна єдиним джерелом, на підставі якого можна  було судити про давньоруську писемність, були тільки згадані книжкові пам'ятки. Останнім часом археологічними дослідженнями виявлені нові матеріали, що мають велику цінність для вивчення писемності Русі та поширення її серед різних верств населення. Так, важливе значення мають написи на різних виробах: пряслицях, ливарних формочках, господарських посудинах — корчагах, голосниках та цеглі, металі, дереві тощо.

Написи на пряслицях  — це частіше за все позначення власника речі: «Потворин пряслень», «Княжо єсть», «Молодило», «Невесточ», «Янка вдала пряслень Жирці» та ін. Написи на корчагах робилися для визначення вмісту цих великих посудин, наприклад «Ярополче вино», «Гороухща»; але іноді на них трапляються імена або побажання майстрів, що їх виготовляли.

Часто зустрічаються  написи й на металевих виробах. Цікавий  напис майстра на руків'ї меча (X—XI ст.), виявленого у с. Хвощеватій на Полтавщині, на лезі якого інкрустовано дротом: «Коваль Людота».

Визначними  пам'ятками писемності є знайдені у  Новгороді та деяких інших давньоруських  містах берестяні грамоти. Це здебільшого  переписка городян про різні  господарські справи: купівлю землі, готовність до сівби, боргові зобов'язання лихварям, духівниці на випадок смерті тощо. Берестяні грамоти писалися чоловіками, жінками і дітьми (знайдено шкільні вправи хлопчика Онфіма). Новгородські берестяні грамоти — яскраве свідчення того, що писемність відігравала важливу роль в економічному й культурному житті середньовічного феодального міста та його околиць.

Важливе значення має також дослідження давньоруських  написів (XI—XIV ст.), зроблених відвідувачами  на стінах стародавніх архітектурних будов, зокрема Софійського собору у Києві. Тут виявлені написи: про смерть 1054 р. «царя нашого» Ярослава Мудрого, про чотирилітнє князювання в Києві Святослава Ярославича, про мир, укладений під Києвом на Желяні Святополком Ізяславцчем, Володимиром Мономахом й Олегом Святославичем, та ін. Великий напис зроблено з приводу внесення до Софії десятини від продажу Боянової землі, що, можливо, мала якесь відношення до славетного Бонна з «Слова о полку Ігоревім».

Серед авторів  графіті — представники різних верств населення міста. Тут і особи князівської адміністрації: соцький — боярин Ставр Городятинич, оспіваний у давньоруських билинах (Ставр Годинович), княжий мечник Василь, отроки і писці-професіонали — Іван, дяк Давидів та Лука, дяк з м. Турова, залежні люди — прощеник Михаль. Багато написів зроблено ченцями, попами, купцями. Серед них, безперечно, були й такі, що мали відношення до переписування книжок та літописання. Серед авторів графіті є не тільки кияни, а й жителі давньоруських міст Білгорода, Білої Вежі (Остерської), Турова, Полоцька, Чернігова. У соборі відкрито фрагменти глаголичних написів, що свідчить про знайомство на Русі з цим письмом, і, нарешті, стародавню азбуку, про що згадувалося вище. Графіті виявлені також у Новгороді, Старій Ладозі, Смоленську, Чернігові.

Високого рівня  давньоруська писемність досягла у  книжковій справі. За Ярослава Мудрого  в Києві при Софійському соборі було засновано спеціальну майстерню  з книгосховищем, де переписували книжки та робили переклади з грецьких оригіналів. Про ці події так розповідає «Повість временних літ» під 1037 р.: «И собра (Ярослав) писці многы и перекладаше от Грекъ на словеньское писмо. И списаша книгы многи... написавъ положи в святій Софьи церкви, юже созда самъ».

Однією з  найдавніших книжкових пам'яток є Остромирове євангеліє 1056—1057 pp. Це велика з художнім смаком оздоблена літургійна книга. Текст її написано на пергаменті крупним уставом (урочистим письмом) у два стовпчики. На трьох аркушах вміщені мініатюри, які за технікою виконання нагадують давньоруські емалі. Вони зображують євангелістів Іоанна, Луку, Марка. Текст прикрашено художніми заставками, що подібні до орнаментів Софійського собору у Києві, та великими початковими буквами-ініціалами, розмальованими фарбами. Назва Євангелія походить від імені новгородського посадника Остромира — замовника книги. Переписав книгу, як видно з приписки на останньому аркуші, дяк Григорій з помічниками.

У XI ст. з'явилися  книги для світського читання  з текстами повчального характеру, так звані Ізборники; два з них збереглися до нашого часу. Перший виготовлений на замовлення київського князя Святослава Ярославича 1073 р. Це збірник творів різних грецьких авторів богословсько-філософського змісту. Більшу частину книги займають так звані Анастасієві відповіді. Цікаві також статті Євсевія про назви місяців у різних народів, Георгія Херовоска «О образех» — міркування про поетичні тропи та фігури: алегорії, метафори тощо. До Ізборника входять, крім того, уривки з грецького «Літописця вскоре» Никифора.

Малюнок на другому аркуші Ізборника дає яскраве уявлення про мистецтво книжкової мініатюри XI ст. Він зображує замовника книги Святослава Ярославича з родиною. Князь у синьому плащі-корзно, отороченому золотою каймою та застібнутому фібулою біля правого плеча. На голові — князівська напівсферична шапка з хутряною опушкою. Княгиня одягнута у довгий з широкими рукавами одяг, підперезаний золотим поясом. На голові — платок. Сини князя зображені у червоних каптанах, теж підперезаних поясами. У збірнику є й інші барвисті мініатюри. Цікаві малюнки на полях книги. Це знаки зодіаку: Діва, Стрілець, Рак, Єдинорог тощо. Текст прикрашено чудовими заставками, кінцівками, ініціалами, писаними золотом та фарбами.

Другий Ізборник 1076 р. починається «Словом некоего  калугера (ченця) о четьи книг», в якому говориться про користь освіти: «Добро есть, братие, почитанье книжное...».

Збірник містить  дидактичні статті, в яких відбиті  етичні погляди панівної верхівки. Серед них, крім вказаного «Слова некоего калугера», є ще: «Наказаніе богатим», «Слово некоего отца к сину своєму...» та ін. Існує думка, що Ізборник 1076 р. був складений руськими книжниками.

З пам'яток книжного письма XI ст., що дійшли до нас, можна  назвати ще Архангельське Євангеліє 1092 p., а також так звані службові мінеї 1095, 1096, 1097 pp. — книги, що призначалися до церковної служби.

Значно більше збереглося писемних книжних пам'яток XII ст. Серед них головне місце  посідає розкішно оздоблене Мстиславове  Євангеліє (близько 1115 p.). Книга написана у два стовпчики красивим уставом на 213 аркушах. Початкові рядки тексту писані розчином золота. Вони прикрашені великими ініціалами та художніми заставками, розмальованими фарбами й золотом. На окремих аркушах зображено традиційних євангелістів. Книга оправлена в коштовну палітурку з срібла філігранної роботи, прикрашену бляхами з золота, на яких є кілька кіотців з емалі з зображеннями святих. В приписці до книги зазначається, що текст Євангелія переписаний поповичем Олексою, а писав золотом інший майстер — Жаден. Дорогоцінна оправа з срібла, золота та коштовного каміння частково виконана у Царграді, куди возив книгу княжий тіун Наслав, а вся робота над нею завершена у Києві.

Юр'ївське євангеліє (1119—1128) є зразком порівняно скромно  оздобленої книги. У ньому також  багато заставок, виконаних з особливою художньою фантазією і великою майстерністю, ініціалів у вигляді зображень звірів, птиць, людських постатей, рослинного плетива. Ці малюнки мають безпосередній зв'язок з давньоруським фольклором. Художнє оформлення книги хоч і виконане з великим смаком та вмінням, але просто, за допомогою лише кармінової фарби. Назва Євангелія походить від Юр'ївського монастиря у Новгороді, для якого воно було переписане, можливо, у Києві.

Богослужебні  книжки не належали до оригінальної давньоруської  літератури, оскільки вони переписувалися з болгарських рукописів, але високий рівень їх виконання, художні якості заставок та мініатюр вказують на давні сталі традиції у справі переписування та оздоблення книжок на Русі.

Швидкий розвиток писемності був пов'язаний із загальним піднесенням культури та духовними потребами давньоруського населення. У XI — першій половині XIII ст. писемність вже обслуговувала майже всі сфери життя феодального суспільства Русі. Урочистим уставом переписувалися церковні та богословсько-філософські книжки, писалися князівські грамоти, договори та інші офіційні документи. Купці, городяни та ремісники писали берестяні грамоти, робили написи на різних виробах і на стінах будов. Все це свідчить про велике поширення писемності не тільки серед панівної верхівки та служителів церкви, а й серед інших верств населення. Центрами переписування книжок на Русі, крім Києва, можна назвати ще міста: Новгород, Ростов, Рязань, Псков, Галич, Чернігів, Володимир-Волинський та ін.

1.2.1 Слов’янські азбуки: кирилиця і глаголиця. Історія їх розвитку

Мова для  кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди  і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

Цікавим і невирішеним  питанням є встановлення часу виникнення української мови. У підручниках, довідкових та інших виданнях можна прочитати майже офіційну тезу, що в чотирнадцятому столітті, після падіння Київської Русі, сформувалися три східнослов'янські народності, а отже відповідно і три мови. А до чотирнадцятого століття ці народи нібито користувалися староруською мовою. Але, розглядаючи фольклор, ми говоримо, що багатюща обрядова поезія (щедрівки, веснянки, купальські пісні) виникла ще в дохристиянські "язичеські" часи, ще до виникнення Київської Русі. Прочитайте зразки обрядової поезії, і ви переконаєтесь, що вона створена українською мовою. А коли так, то й мова наших пращурів-язичників за тих давніх часів була українська, звичайно, чимось відмінна від сучасної.

Тому, визнаючи слушність і справедливість класичного твердження про Київську Русь як колиску  трьох братніх народів – російського, українського та білоруського, слід мати на увазі той незаперечний факт, що жодне з цих трьох немовлят "ніколи не качалося по всій колисці, а кожне мало в ній чітко відведене історією своє місце", а отже, мало свою мову, відмінну від двох інших певними діалектними особливостями. Так, академіки Олексій Шахматов та Агатангел Кримський писали: "Спільноруська прамова розпалася на окремі наріччя ще за доби передісторичної, наприкінці VIII чи на початку IX віку".

Отож, українська мова і її діалекти вже були створені протягом багатьох попередніх століть. Вона тільки де в чому змінювалась, розвивалась і вдосконалювалась.

Виникнення  письма має надзвичайно важливе  значення в історії народу. Письмо – одне з найістотніших знарядь  культури, яке в просторі і часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов’ян дуже складна й досі остаточно ще не розв’язана. Складність її розв’язання насамперед зумовлюється тим, що в розпорядженні науки немає найдавніших пам’яток слов’янської писемності. Те, що пам’яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися на навощених дерев’яних дощечках або на бересті – матеріалі, який погано зберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званих стилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, ліплених вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів.

Від часів Володимирового хрещення церква стала головним поширювачем  писемної культури. Поява кириличної абетки, як відомо, пов’язується з так  званою Моравською місією Константина (в чернецтві Кирила і Мефодія, братів з грецького міста Салоніки. Працюючи у 860-х роках як місіонери у Великій Моравії, брати на основі грецького письма впорядкували першу слов’янську абетку і здійснили та записали нею перші переклади з греки на слов’янську Євангелія та Псалтиря.

Після кількох  походів Аскольда на греків у Київській  Русі було вже чимало християн. Тому й не дивно, що Кирило знайшов і  християнські книги, написані по-руськи. Якою ж абеткою вони писалися?

Якщо поглянути  навіть на сучасну українську абетку, то очевидно, що більшість її літер схожі на грецькі, але є кілька цілком слов’янських. Може, це їх додав Кирило до грецької абетки? Але ж у “Житії” повідомляється про створення ним абсолютно нового алфавіту. Слід зауважити, що поряд з кирилицею і одночасно з нею існувала інша абетка, яка відома під назвою глаголиці і мала незвичайний характер завитків. Їй вчені не знаходять аналогів. Це дало підставу для тверджень, що глаголиця є штучним витвором однієї людини, на відміну від кирилиці, яка має природний органічний характер і давніші прототипи.

Отже, дослідники (Іван Огієнко, Михайло Брайчевський, Олександр Мельничук та інші) вважають, що Кирило створив саме глаголицю  — штучний алфавіт, який проіснував недовго, бо не знайшов загального визнання через свою ускладненість. Назва ж “кирилиця” закріпилась за нашою та деякими іншими слов’янськими абетками (напр. болгарською) ще з давніх часів через плутанину, або просто для уславлення видатного місіонера.