Витрати підприємства

ВСТУП 

 На  етапі переходу до ринкових  відносин багато підприємств, втратившидержавну підтримку, стали самостійними суб'єктами економічноїжиття. Питання вибору виду діяльності, організації виробничогопроцесу, випуску і збуту готової продукції стали прерогативою самихпідприємств. В умовах самофінансування основним завданням для підприємствпостало завдання отримання прибутку у розмірі, достатньому длявідтворювального процесу. Основною умовою збільшення прибуткупідприємства є зниження витрат виробництва і збуту продукції, вЗокрема собівартості продукції, що випускається. Тому питання управліннявитратами є досить актуальними для підприємств.

       Метою даної курсової роботи є розробка заходів,що підвищують ефективність управління витратами на підприємстві.

 Досягнення  поставленої мети забезпечується вирішенням наступних завдань:

- визначити  витрати як керовану економічну категорію;

- розглянути  концептуальні основи управління витратами ;

- вивчити  основні прийоми і методи управління витратами підприємства;

Об'єктом  даного дослідження є витрати підприємства на виробництво продукції.

 Предметом  дослідження є процес управління витратами.

 Робота  складається з вступу, трьох основних  розділів, висновку, спискувикористаної літератури .

 При  написанні роботи використовувалися  як методичні посібники, так іпублікації вітчизняних та зарубіжних авторів, присвячені дисциплін

«Фінансовий менеджмент» Е. Стояновой розглядаються  основні принципиопераційного аналізу. У книзі Коропової Т.П. «Управлінський облік»характеризуються особливості обліку витрат за системою Директ-костинг. Раіцкій

К.А. у  своєму виданні «Економіка підприємства» показує управліннявитратами як багатоступеневий процес. Биков С.В. у статті «Операційнийфінансовий менеджмент »демонструє різні методи оптимізаціїасортименту продукції підприємства.

 У цій роботі зроблена спроба систематизації і комплексногопредставлення вивченого матеріалу по даній темі.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА 
 

 В  економічній літературі витрати  виробництва і обігупромислового  підприємства розглядають як грошове вираження витратвиробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством своєївиробничої і комерційної діяльності. Цю ж категоріюхарактеризують як витрати живої і матеріалізованої праці на підприємствавиготовлення продукції, виконання робіт і надання послуг та їх реалізацію (збут). На практиці при характеристиці всіх витрат виробництва іобігу використовують термін «витрати на виробництво».

         Поняття «витрати» більш ємне, ніж поняття «витрати виробництва ізвернення ». При характеристиці останніх до їх складу не включають витрати,пов'язані з упущеннями в господарській діяльності, і витрати майбутніхперіодів [16, с.77]. Витрати, пов'язані з випущеної продукції, характеризують їїсобівартість. Їх ще називають поточними витратами виробництва Иизвернення.

     Собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартіснуоцінку використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг)природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів,робочої сили, а також витрати на виробництво і реалізацію. Цей показникхарактеризує у що обходиться кожному підприємству виробництво і збутпродукції (робіт, послуг).

         Витрати являють собою засоби, витрачені в ціляхзабезпечення реалізації продукції, отримання доходів і прибутку. Усобівартості продукції, як синтетичному показнику, знаходять відображеннярізні сторони виробничо-господарської діяльності підприємства. Тому економне використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсівпри виготовленні виробів, виконання робіт та надання послуг єумовою підвищення ефективності виробничих процесів і поліпшенняприбутку [14, с.602].  

 Різні економічні дисципліни розглядають поняття «витрати»відмінно один від одного. Так, з точки зору дисципліни «Економікапромислового підприємства »всі витрати підприємства прирівнюються до йоговитратам, останні з яких поділяються на дві групи: витрати обігу івитрати виробництва.

     Витрати обігу - сумарні витрати живої і минулої праці,виражені в грошовій формі, що виникають у процесі обігу матеріальнихцінностей, включаючи транспортування, зберігання тощо

     Витрати виробництва - сукупні витрати живої праці та праці,здійсненого у засобах виробництва, які використовуються при виготовленнітоварів. Під управлінням витратами, в даному випадку, розуміють їхпланування, облік і аналіз [3, с.54]. Дисципліна «Фінанси підприємств» розкриває поняття «витрат» наступнимчином: у процесі підприємницької діяльності підприємство несе такзвані грошові витрати. Виходячи з економічного змісту всігрошові витрати поділяються на три групи: витрати, пов'язані з витягомприбутку; витрати, не пов'язані з отриманням прибутку, і примусовівитрати.  До перших відносяться витрати на обслуговування виробничого процесу,витрати на реалізацію продукції. До других належать витратиспоживчого характеру, а також на благодійні та гуманітарнімети. До третього типу витрат належать податки і податкові платежі,різні відрахування, витрати з обов'язкового страхування та ін З точки зору дисципліни «Управлінський облік» управління витратамирозглядається як управління постачальницько-заготівельної діяльністю.

          Управління постачальницько-заготівельної діяльністю - це   регулюваннящорічної загальної суми витрат на утримання матеріальних запасів,забезпечують безперебійну роботу підприємства, суми матеріальних витратна виробництво. Мета узагальнення витрат - спостереження за процесом їхформування за двома напрямками: продукту - для оцінки запасу; центрамвідповідальності - з метою контролю за рівнем матеріальних витрат [4,с.89]. Автори, які вивчають дисципліну «Бухгалтерський облік», під керуваннямвитратами розуміють комплексний процес, що охоплює операції нормуванняі планування, обліку та аналізу виробничих витрат, контроль запроцесом їх формування [9, с.73].  Погляди деяких авторів, що працюють в напрямку «Фінансовийменеджмент », на досліджувану проблему не збігаються. Так, з точки зору

Крейнін М.Н. витратами треба керувати з  урахуванням зміни саме попиту напродукцію  підприємства. У разі прогнозоване зниження попитуєдиним способом збереження необхідних розмірів прибутку єцілеспрямоване зменшення витрат. При підвищенні попиту, яке несупроводжується зростанням витрат, правильна фінансова оцінка наслідківцього підвищення може забезпечити значне збільшення прибутку [8,С.162]. Стоянова Е.С., Поляк Г.Б., Биков О.В. пропонують керувати витратамипідприємства, використовуючи інструменти операційного аналізу.

     Таким чином, вище були розглянуті різні погляди на поняття «Витрати» і «управління витратами». Підприємства у процесі господарської діяльності здійснюютьдосить складний комплекс грошових витрат. Виходячи з економічногозмісту і цільового призначення їх можна об'єднати в кількасамостійних груп:

- витрати  на відтворення виробничих фондів;

- витрати  на соціально-культурні заходи;

- операційні  витрати; 

- витрати  на виробництво і реалізацію  продукції (робіт, послуг) [12,с.44].

      Витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) займаютьнайбільшу питому вагу у всіх витратах підприємства. Ці витратигрупують за такими елементами витрат: сировина і основні матеріали,паливо, енергія, заробітна плата основна і додаткова, різнівідрахування, амортизація основних фондів, інші витрати ін Докладнийперелік витрат на виробництво і реалізацію продукції встановлено Положенням про склад витрат по виробництву і реалізації продукції,включених в собівартість продукції, і про порядок формування фінансовихрезультатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку. Цей документ бувзатверджено постанову Уряду Російської Федерації від 5 серпня 1992р. з наступними змінами та доповненнями.

    Процес управління витратами підприємства носить комплексний характер іпередбачає вирішення наступних питань:

- значення  того, де, коли і в яких обсягах  витрачаються ресурсипідприємства;

- прогноз  того, де, для чого і в яких  обсягах необхіднідодаткові фінансові  ресурси; 

- вміння  забезпечити максимально високий  рівень віддачі відвикористання ресурсів.

      Управління витратами - це вміння економити ресурси і максимізувативіддачу від них. Одним з найбільш ефективних методів вирішення задач фінансового аналізу зметою оперативного і стратегічного планування є операційнийаналіз, звані також аналізом "Витрати - Обсяг-Прибуток», що відслідковуєзалежність фінансових результатів бізнесу від витрат і обсягіввиробництва (збуту).

      Операційний аналіз є складовою частиною управлінського обліку. Його ключовими елементами є: операційний важіль, поріг рентабельностіі запас фінансової міцності. Названі елементи можна доповнитимаржинальним доходом. Проміжний маржинальний прибуток - це результат відреалізації товарів після відшкодування тієї частини змінних і постійнихвитрат, величина якої буде потрібно при виробництві розглянутоговироби або змінюється зі зміною обсягу випуску. Якщо аналіз беззбитковості дозволяє визначати і вивчати точкубеззбитковості (поріг рентабельності, критичний обсяг виробництва тапродажів), запас фінансової міцності (індекс безпеки), то більш широкевикористання маржинального доходу в аналізі дозволяє також визначитиціну, обсяг виробництва і продажів для отримання планованого прибутку,обгрунтовувати вибір обладнання, технологій виробництва тощо

    Узагальнюючи вищевикладене, слід сказати, що крім оцінкиопераційного важеля, аналізу беззбитковості до операційного аналізу можнатакож віднести різні методом маржинального аналізу; метод граничнихвитрат, що вивчає зміну загальної суми витрат, отримане в результатізбільшення випуску продукції на один виріб при незмінних загальних факторах

[19, с.101]. Найважливішою складовою операційного аналізу є поділвитрат на змінні і постійні.

    Змінні витрати змінюються в цілому прямо пропорційно змінамобсягу виробництва товарів (робіт, послуг). До них відносяться витрати насировина і основні матеріали, технологічне паливо і енергію, основнузаробітну плату виробничих робітників і т.п До постійних відносяться витрати, загальна величина яких суттєво незмінюється при зменшенні або збільшенні обсягу випуску продукції, ввнаслідок чого змінюється їх відносна величина на одиницю продукції. Це витрати на опалення та освітлення приміщень, заробітна платауправлінського персоналу, амортизаційні відрахування та ін  

Розглядаючи поведінку змінних і постійних  витрат, необхідноокреслювати релевантний  період: структура витрат незмінна лише впевний період і при певній кількості продажів. Однак, слід зауважити, що такий розподіл витрат лише на два видиіноді виявляється недостатнім для того, щоб забезпечити обгрунтованістьвироблення цінової і асортиментної політики, а саме - визначити найбільшвигідний асортимент продукції і оптимальні ціни. Неточність виникає черезчерез те, що в практиці трапляються ситуації, коли з введенням у виробництвонового виду продукції або при збільшенні обсягів випуску існуючихвиробів може знадобитися збільшення частки постійних витрат. Вказанапохибка скорочується при розподілі витрат на прямі і непрямі зподальшим розрахунком проміжної маржі як результату від реалізації,отриманого після вирахування з виручки прямих змінних і прямихпостійних витрат При цьому прямими називають витрати, які відносяться безпосередньодо Вашого виробу. Непрямі постійні витрати - це постійні витративсього підприємства (крім прямих), наприклад управлінські витрати різнихслужб підприємства на оренду, утримання адміністративних будівель, їхамортизацію, витрати на наукові дослідження та ін Непрямі витрати важковіднести до конкретних видів продукції, тому в багатьох випадках їх відносятьна той чи інший виріб пропорційно до частки цього виробу у вартостізагального обсягу виробництва [10, с.182]. Слід зазначити, що на вибір найкращої структури витрат впливаютьбагато факторів, включаючи довгострокову стратегію продажів, щорічніколивання виручки, ставлення менеджменту до ризику.

Критерієм вибору найбільш прибутковою і рентабельної продукції можутьслужити наступні показники:

- валова маржа на одиницю продукції;

- частка  валової маржі в ціні одиниці продукції;

- валова  маржа на одиницю обмежує фактора.

Під обмежує фактором мається на увазі виробничий фактор

(обладнання, трудові ресурси), який визначає  технологічнімежі зміни асортименту продукції, що випускається. Розрахунок валової маржі заснований на використанні методів калькулюванняза скороченими витрат (в першу чергу - директ-костинг). Ці методидозволяють включати в собівартість продукції тільки ті витрати, якібезпосередньо пов'язані з виробництвом конкретних видів продукції (пряміабо змінні в залежності від обраного методу калькулювання).

Інші  ж списуються на фінансові результати без розподілу поокремих видів продукції. Слід зазначити, що вибір того чи іншого методу розрахунку фінансовогорезультату може привести до значних змін в асортиментівиробленої продукції та, як наслідок, до зниження або підвищення сумарноїприбутку підприємства [2, с.12].  Аналіз структури вартості дозволяє приймати і більш глобальнірішення. Найбільш простим і широко використовуються у світовій практиці підходомдо аналізу структури вартості є так зване «правило 50відсотків ». Воно знаходить своє застосування в управлінні асортиментомпродукції підприємства. Більш докладно це правило буде розглянуто далі.  

II АНАЛІЗ ВИТРАТ ДП «ХОРОЛЬСЬКИЙ ВЕТЕРИНАРНО-САНІТАРНИЙ ЗАВОД» НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ 

     Об’єктом  дослідження курсової роботи виступає ДП «Хорольський ветеринарно-санітарний завод», який розташований в Полтавській  області у місті Хорол по вулиці Челюскінців,6.

     Практично у всьому світі діяльність, пов’язана  із забезпеченням населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі власне сільського господарства і утворює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють сільське господарство, переробна промисловість,складське  та холодильне господарство, оптові та роздрібні торгові підприємства.

     Виробництво харчових продуктів не виключає утворення  відходів природного походження. Зрозумілим є те, що небезпечно на одному і тому самому підприємстві виробляти і  утилізувати відходи. Це може призвести  до розповсюдження різного типу епідемій як серед населення, так і тваринного світу.

     Для вирішення даної проблеми були створені державні ветеринарно-санітарні заводи, діяльність яких спрямована:

• на покращення навколишнього середовища шляхом виявлення та своєчасної утилізації всіх відходів тваринного походження, що утворюються на території України;
• охорону довкілля від потенційних негативних наслідків, пов’язаних із утилізацією відходів тваринного походження;
• забезпечення екологічного та санітарного благополуччя тваринницьких ферм, птахоферм, підприємств та пунктів забою і переробки тварин, особистих селянських та фермерських господарств;
• запобігання поширенню інфекційних захворювань серед людей і тварин, здійснюється шляхом забезпечення своєчасного збирання, утилізації та переробки туш загиблих сільськогосподарських та інших тварин, відходів від забою тварин, неякісних харчових продуктів та продовольчої сировини у м'ясо-кісткове та кісткове борошно.

     На  збудованих у 70-80-х роках 37 ветеринарно-санітарних заводах застосовується застаріла  технологія, що спричиняє створення  особливо шкідливих умов праці, а  також збитковість виробництва. Збитковість обумовлена тим, що витрати, пов'язані із збиранням, утилізацією  і переробкою сировини, перевищують  доходи від реалізації м'ясо-кісткового борошна. На даний час технологічне обладнання ветеринарно-санітарних заводів  спрацьоване на 70 відсотків, морально застаріле та енергомістке.

     Історія створення заводу починається в 1979 році наказом Міністерства сільського господарства України №16 від 12 січня 1979 року, де було організовано дирекцію по будівництву Хорольського ветсанутиль  заводу в Полтавській області.

     Згідно  з штатного розпису від 03.05.1979 року, наказ №19 передбачалось, що адміністрація  дирекції буде складатись з трьох  осіб: директора, старшого бухгалтера та старшого інженера по технагляду.

     Положення про дирекцію зареєстровано в  державній службі МСХ УРСР за № 221 від 19 січня 1979 року і підписано начальником  організаційного відділу Г.П. Овчаренко.

     Будівництво розпочалося в жовтні 1979 року. Завод  будувала механізована колона № 71. Об’єкт було здано в експлуатацію в 1982 році.

     Перед заводом було поставлено екологічне завдання – утилізація загиблих від  незаразних хвороб тварин як на тваринницьких  фермах так і в населених пунктах. За заводом закріплювалось 13 районів Полтавської області.

     В 1982-2000 роках на заводі працювало 82 робітника. Виробництво вважається шкідливим. Ще в 1994 році по Україні діяло таких  заводів 37, на даний час залишилось 24. Подібних заводів немає в Кіровоградській, Дніпропетровській та Харківській  областях. Часткове навантаження взяв на себе Хорольський ветеринарно-санітарний завод.

     В 2005-2007 роках було проведено реконструкцію  заводу. До 4 існуючих котлів КВ-4.6 додано п’ятий, який виготовив Миколаївський  суднобудівний завод обсягом  8 метрів кубічних. Придбано 2-ві автомашини, збудовано лінію очистки від косних парів. Працюючий завод, завдяки цій лінії не викидає специфічних запахів у навколишнє середовище.

     Щорічно на підприємстві виготовляється близько 1300-1700т. цінного, білкового продукту для птахівництва – м’ясо-кісткове борошно.

     Кормове борошно (м’ясо-кісткове, кісткове борошно) тваринного походження - це суміш з високим вмістом протеїну, засвоєних жирів і амінокислот. Використання кормового борошна тваринного походження в годуванні тварин заборонене в Європі. Виробництво кормів з відходів забійного цеху винайдене, швидше, як спосіб утилізації, ніж як дійсна необхідність в таких кормах. Для виготовлення кормового борошна використовується нехарчова сировина, що отримується при переробці всіх видів забійної худоби. Це кров, жир, кишки, кістки, канига, пір’я.

     На  заводі виготовляється також жир  технічний (ворвань) – отримують  з відходів харчової сировини, із підшкірного  сала морських тварин. Його використовують для виготовлення господарського мила, миючих засобів, косметичних засобів, вільних жирних кислот, гліцерину  та інше.

     ДП  «Хорольський ветеринарно-санітарний завод» повністю виконує своє завдання з покращення екологічної ситуації в районі, області, регіоні Полтавської  області в цілому.

     Враховуючи, що з 37 ветеринарно-санітарних заводів, які мали діяти по Україні лишилось 24, Хорольський займає не останнє  місце.

     Основними напрямками діяльності заводу згідно статуту є:

• збір, заготівля, утилізація та переробка туш загиблих тварин, кісток, інших відходів м’ясо- та птахопереробних підприємств, вилучення з обігу неякісної або небезпечної продукції, іншої сировини тваринного походження;
• виробництво та реалізація м'ясо-кісткового борошна;
• виробництво та реалізація технічного жиру;
• виробництво миючих засобів;
• виробництво та переробка сільськогосподарської продукції;
• надання послуг сільськогосподарським підприємствам по стимулюванню розвитку тваринництва та зростанню його продуктивності шляхом виготовлення кормових добавок.

     Для реалізації вищезгаданих напрямків  роботи завод співпрацює з різними  підприємствами, що постачають сировину:

• Яготинський м’ясокомбінат (ТМ «Ідекс»);
• Кременчуцький м’ясокомбінат (ТМ «Фарро»);
• Світловодський м’ясокомбінат (ТМ «Вкік»);
• Переяслав-Хмельницький м’ясокомбінат;
• «Морозівські курчата» комплекс птахофабрика;
• Кременчуцька мережа «Курчатко»;
• Глобинський м’ясокомбінат;
• Полтавський м’ясокомбінат;
• Індивідуальні господарства та підприємства;
• Ковбасні цехи малої потужності та ін.

     Для продуктивного функціонування будь-якого  підприємства необхідні добре налагодженні стосунки з іншими представниками подібного  виду діяльності чи зацікавлених у товарах та послугах, що надає конкретне підприємство.

     Завод налагодив щільні партнерські зв’язки з:

• «Агроцентр» - приватна виробнича фірма (Дніпропетровськ);
• «Агроцентр К»(П’ятихатки);
• «Мегакорм» - продаж комбікорму по доступним цінам(Київ);
• Запоріжська птахофабрика;
• Орільська птахофабрика;
• Донецька птахофабрика «Вікторія»;
• Одеська птахофабрика;
• Миколаївський комбікормовий завод;
• Львівський комбікормовий завод;
• Дніпродзержинська птахофабрика «Світло»;
• Краснопільська птахофабрика.

     Проаналізувавши наведені дані, не можливо не помітити, що партнерські стосунки заводу охоплюють практично всі регіони України.

     Створення структури є важливим елементом  в організаційній діяльності підприємства. Під структурою управління організацією розуміється упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться  між собою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування і  розвиток як єдиного цілого.

     Організаційна структура ДП «Хорольський ветеринарно-санітарний завод» має централізовану форму. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розподіл  обов’язків можна представити у вигляді схеми, зображеній на рис. 2.1.

     Рис.2.1. Розподіл обов’язків на ДП «Хорольський ветеринарно-санітарний завод» 
 

     Структуру Хорольського ветеринарно-санітарного заводу найкраще розкриває рис 2.2.

     Рис.2.2. Структура ДП «Хорольський ветеринарно-санітарний завод» 

     На  підприємстві працює 82 робітника, які  вчасно отримують заробітну плату  та забезпечуються всім необхідним.

     В організаційній структурі, де відбувалось  проходження практики спостерігається  прояв таких рис:

• середній стабільний склад робітників;
• мобільність персоналу (транспортування сировини та готової продукції);
• не складна ієрархія, дружний колектив, що гарантує успішну діяльність в єдиній команді та виконання усіх поставлених перед підприємством завдань.

     Джерелом  коштів на оплату праці директора  та працівників підприємства є частина  доходу, одержаного в результаті його господарської діяльності.

     Для працівників установлюється п’ятиденний  робочий день з двома вихідними  днями.

     Час початку роботи на підприємстві починається  о 8:00 і закінчується о 17:00.

     Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників скорочується на годину.

     На  підприємстві також існують правила  і норми поведінки персоналу, оскільки виробництво вважається шкідливим, то за їх виконанням слідкують.

     Статус  кожної посадової особи є чітко  визначеним посадовими інструкціями, де передбачені функціональні обов'язки, права та відповідальність, а також  порядок підпорядкування. Кожна  посадова особа приймає рішення  в межах своєї компетенції  і функціональних обов'язків, але  вона може проявити ініціативу, хоча напрямок ініціативи теж визначений посадовою  інструкцією.