Витрати за звітний період і собівартість продукції

Державна академія житлово- комунального господарства

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

                         КУРСОВА РОБОТА

                 з дисципліни: «Управлінський облік І»

                                      на тему:

     «Витрати за звітний період і собівартість продукції»

                                                                                 Виконав:

                                                                                      Студент ІІІ курсу

                                                                                       Групи ОА-6.081

                                                                                       Стрибуль О.С.

                                                                                       Керівник ст.викладач

                                                                                        Малинка Т.В.

                                             Київ-2011

                                                 Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………… 3

1.ВИТРАТИ,ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОВЕДІНКИ ВИТРАТ……………………………………..4

1.1.Класифікація витрат в управлінському обліку………………………........4

1.2Методи вивчення поведінки витрат…………………………………….......14

2.ФОРМУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ У СИСТЕМІ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ ТА ВИТРАТИ ПЕРІОДУ............................................17

2.1.Собівартість продукції: поняття та класифікація………………………..17

2.2.Методика визначення собівартості продукції…………………………….21

2.3.Поняття калькулювання собівартісті……………………………………...25

2.4.Калькулювання собівартості продукту на основі діяльності…………...29

2.5.Особливості застосування методу калькулювання витрат за функціями…………………………………………………………………………………...32

3.КАЛЬКУЛЮВАННЯ ЗМІННИХ І ПОВНИХ ВИТРАТ:АНАЛІЗ ТА ПОРІВНЯННЯ……………………………………………………………………….36

3.1.Калькулювання звітних і повних витрат: аналіз і порівняння ……… 36

3.2.Оцінка системи калькулювання виробничих витрат методом порівняння варіантів……………………………………………………………………….39

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….43

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..…….45

Вступ

Із розвитком в Україні ринкових відносин, виходом вітчизняних підприємств на зовнішній ринок, створенням спільних підприємств постає завдання - не просто визначити фактичну собівартість, а розрахувати таку собівартість, яка в нинішніх умовах роботи підприємства на ринку могла б забезпечити йому певний прибуток.

А собівартість - це, як відомо, сукупність витрат підприємства на виготовлення та реалізацію продукції.Це обумовлює важливість обліку витрат підприємства.

Визначення собівартості продукції відбувається згідно затвердженого кабінета міністрів України типового положення по плануванню визначенню і калькуляції собівартості продукції.

Витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Витрати на продукцію – витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері є характер їх зв’язку з певним об’єктом: продукцією, підрозділом, проектом. За

лежно від характеру цього зв’язку витрати поділяють на прямі та непрямі

Метою даної курсової роботи є розкриття і аналіз витрат за звітний період і собівартість продукції.

Завдання курсової роботи:

1.                 Опрацювати теоретичні основи витрат та собівартість продукції, визначити їх роль в ефективному управлінні.

2.                 Проаналізувати нормативну базу, в тому числі Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, методичні рекомендації та положення.

3.                 Розглянути як проводиться калькування собівартості продукції.

4.                 Дослідити застосування поведінки витрат.

5.                 Розробити основні напрямки вирішення виявлених проблем та запропонувати конкретні шляхи їх удосконалення.

1.ВИТРАТИ,ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОВЕДІНКИ ВИТРАТ

1.1.          Класифікація витрат в управлінському обліку

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Для цього необхідно використати економічно обгрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат – поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними.

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей. Виділяють три напрями класифікації витрат: рис.1.1.1

Рис.1.1.1 Класифікація витрат

       Класифікація витрат в системі управлінського обліку

Вичерпані (спожиті) витрати – збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати – збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати – у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

Витрати на продукцію – витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов’язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість

На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка) вартісного ланцюжка.

На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду – витратами діяльності.

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері є характер їх зв’язку з певним об’єктом: продукцією, підрозділом, проектом. Залежно від характеру цього зв’язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Під прямими розуміють такі витрати, які пов’язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції.

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов’язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

Отже, непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.

Основні витрати – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал) і на заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати), включають до складу виробничих накладних витрат.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація.

Накладні витрати – витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва.

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг.

Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов’язують з конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно до заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості, завантаження обладнання).

Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

По відношенню до обсягу виробництва виробничі накладні витрати поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Часитна виробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практично незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користуванням телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги.

До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати – витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати – витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень.

Різницю між витратами, які виникають при прийняття альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати – витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються у бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) – вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення

Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати – витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати – загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.

Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином:

АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC,(1)

де АТС – середні витрати на виробництво продукції

    AFC – середні постійні витрати

    AVC – середні змінні витрати

    Q – обсяг виробництва

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття управлінського рішення щодо обсягу виробництва і ціноутворення.

Класифікація за типом “поведінки” витрат в залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів, прямі витрати праці, частина виробничих накладних витрат, змінні витрати на продаж товарів та послуг. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає у тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції.

Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Напівзмінні витрати – витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки у разі придбання великої партії та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфікації робітників.

Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати – плату за тривалість проведених розмов.

Постійні (умовно-постійні) витрати – витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.

До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування.

Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Певна частина витрат поводиться як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється у бік збільшення. Прикладом є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу і витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапозону діяльності та певного часу.

Релевантний діапозон – діапозон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв’язок між величиною витрат та їх фактором.

В багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчастими.

Напівпостійні витрати – витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата робітників-ремонтників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібен 1 ремонтник.

Таким чином, за короткий період часу витрати можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Але за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними і змінююються ступінчасто.

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати – витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.

Неконтрольовані витрати – витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

              Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі системи обліку за центрами відповідальності.

              За положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку витрати за видами діяльності класифікуються на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності.

              Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

              Надзвичайна діяльність відбувається нечасто або нерегулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії). Втрати, внаслідок таких подій покриваються за рахунок страхового відшкодування та інших доходів від надзвичайної діяльності.

              Існують також й інші класифікаційні ознаки: табл.1.1.1

                                                                                            Таблиця 1.1.1

                                        Визначення категорій витрат

1.2.          Методи вивчення поведінки витрат

Витрати мають властивість поводитися по-різному. Під поведінкою витрат розуміють характер реагування витрат на зміни в діяльності підприємства.

Зміни у складі та величині витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, що впливає на витрати, називають фактором витрат.

                                                                                              Таблиця 1.2.1.

     Приклади факторів витрат для різних функцій бізнесу

              Розуміння взаємозв’язку між витратами та певними факторами дозволяє передбачити майбутні релевантні витрати, необхідні для прийняття управлінських рішень. Вивчення поведінки витрат дозволяє зробити оцінку витрат і побудувати їх функцію.

              Оцінка витрат – процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв’язку між витратами та різними чинниками на підставі дослідження минулої діяльності.

              Функція витрат – математичний опис взаємозв’язку витрат та їх фактора.

              У спрощеному вигляді функція витрат може бути описана так:

Y = a + bx, (2)

де Y – загальні витрати

     a – загальні постійні витрати

     b – змінні витрати на одиницю діяльності

     x – значення фактора (чинника) витрат

              На практиці витрати, як правило, залежать від декількох факторів витрат, але для побудови функції витрат, здебільшого, обирають один чи два найвпливовіші фактори.

              Функція витрат полегшує передбачення витрат, тобто прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов діяльності)

              Технологічний аналіз – системний аналіз функцій діяльності задля визначення технологічного взаємозв’язку між витратами ресурсів та результатом діяльності.

              Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення необхідних операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально-вартісний аналіз діяльності.

              Перевагою такого аналізу є те, що він орієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він потребує значних витрат часу і коштів.

              Метод аналізу облікових даних передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку.

              Метод аналізу облікових даних досить широко використовується в практиці. Але слід враховувати, що він значною мірою базується на досвіді та інтуїції менеджера і аналізі минулих подій. Через те його недоліком є певна суб’єктивність та можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами діяльності. Уникнути зазначених недоліків можна за допомогою серії спостережень взаємозв’язку між фактором витрат та витратами.

              Метод вищої-нижчої точки передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати – різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності.