Вивчення лірики Ліни Костенко у старших класах

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кіровоградський державний  педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

 

 

 

Кафедра української  літератури

 

 

Вивчення  лірики Ліни Костенко у старших класах

 

 

Курсова робота з методики української літератури

Дяченко Наталії Сергіївни

студентки 43-ї  групи

факультету філології  та журналістики

спеціальність: 6.020303 Філологія*

(українська мова і  література)

спеціалізація: 6.020303 Філологія.

Мова і література (англійська)

 

Науковий керівник –  кандидат філологічних  наук, старший викладач

Ратушняк Олександр Михайлович

 

 

Кіровоград – 2012

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сьогодні, коли взято  курс на відродження й дальший  розвиток національної культури, школи, мови, особливої актуальності набуло шкільне вивчення творів сучасних українських письменників. 

Метою  літературної освіти в школі є формування першооснов читацької культури школярів, плекання творчого, національного свідомого покоління молоді засобами художнього слова. Правильне опрацювання художнього твору сприяє єдності морального, розумового, естетичного виховання учнів і кожної особистості зокрема. А тому так важливо вчити дітей сприймати твори художньої літератури через активу естетичну діяльність. 

Серед тих, чия творчість  глибоко закорінена у народну  історію, чиї поезії несуть на собі відбиток переживань за духовне відродження  української нації, вирізняється ім’я Ліни Костенко, поетеси, що «наближена до істини» з «абсолютним слухом до голосу віків» [17, 31]. У своїх творах вона майстерно моделює власне сприйняття історичного часопростору, переосмислюючи знакові для нашої держави події і тим самим вносить свій неоціненний вклад у справу відновлення національної свідомості українського народу.  Саме тому дослідження мистецької спадщини цієї поетеси, що присвячена узагальнюючій темі історичній пам’яті, є надзвичайно актуальним в контексті цілісного літературного процесу другої половини ХХ століття, коли гостро постало питання про самоідентифікацію української нації, збереження її вікових культурних надбань і традицій.

Об'єкт дослідження – навчальний процес на уроках літератури в старших класах загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – зміст, форми, методи і прийоми вивчення поезії Ліни Костенко в старших класах.

Мета даної  курсової роботи – дослідити особливості вивчення лірики Л.В.Костенко в старших класах на матеріалі поезій,  які запропоновані в програмі та враховуючи передовий педагогічний досвід вчителів-словесників.

Досягнення мети дослідження  передбачали розв'язання таких завдань:

- здійснити теоретичний аналіз досліджуваної проблеми і вивчити її стан у практиці викладання української літератури;

-  виявити специфічні особливості поезії Л. В. Костенко, які допоможуть вчителеві-словеснику при  укладанні конспектів уроку;

- розробити науково обґрунтовану методику вивчення лірики Ліни Костенко у старших класах;

- перевірити ефективність запропонованої методики на практиці.

Методологічну основу цієї роботи склали праці Е. А. Пасічника, Л. Ф. Мірошниченко, Є. В. Волощук, Г. Д. Клочека, С. Г. Барабаш, В. Є. Панченка, І. М. Дзюби, В. О. Базилевського, О. В. Ковалевського та інших дослідників, що комплексно чи побічно торкаються специфіки вивчення ліричних творів та, зокрема, особливостей художнього мислення Ліни Костенко.

У процесі виконання  поставлених завдань використовувалися  такі методи дослідження:

а) теоретичні – аналіз літературознавчої, психолого-педагогічної і методичної літератури з досліджуваної теми; метод комплексного аналізу й синтезу під час визначення об'єкта, предмета, мети, гіпотези і завдань дослідження; теоретичне осмислення та узагальнення педагогічного досвіду організації вивчення ліричних творів; аналіз навчальних програм, підручників;

б) емпіричні – бесіди зі словесниками й школярами; аналіз стенограм уроків, усних відповідей і письмових робіт учнів; педагогічний експеримент; статистична обробка даних (кількісний та якісний аналіз результатів роботи).

Теоретичне  значення дослідження полягає в науковому обґрунтуванні теоретико-методичних основ вивчення лірики Ліни Костенко у старших класах.

Практичне значення роботи визначається тим, що розроблено конкретні методичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення процесу вивчення ліричних творів Ліни Костенко на уроках української літератури. Матеріали дослідження можуть бути використані під час створення навчальних програм і підручників, у роботі зі студентами та в шкільній практиці.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури, обсяг роботи складає 37 сторінок, в списку літератури міститься 35 позицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЛІРИЧНИХ ТВОРІВ В СТАРШИХ КЛАСАХ

 

1.1. Емоційно-експресивна природа лірики, як основна константа її шкільного аналізу

Лірика – особливий рід літератури, де людина зображується здебільшого у сфері внутрішнього життя. На  відміну від епічного та драматичного, ліричний образ спочатку впливає емоційно – на почуття, настрої, а вже потім – на думки читача. Одна з основних ознак ліричного твору - відображення життя через сприйняття його ліричним «я». Якщо в основі епічного твору – зображення об’єкту, то лірика пов’язана з вираження суб’єкта. Ліричні твори – найсуб’єктивніші витвори мистецтва.

Лірика – один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури, в якому форми естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У ліриці першорядне значення надається виражальним значенням емоційним станом, тобто – ліризм. Лірика має свою якість, визначувану конкретним змістом певної доби та панівними у ній стильовими струменями, естетичними вподобаннями тощо і водночас – ментальною свідомістю кожного етнічного середовища  терміном «лірика» позначають також певний віршовий твір або сукупність творів, що відповідають високим естетичним критеріями, переважно невеликих за обсягом, але містких за полісемантичних смислом, окреслюваних своїми  формотворчими гранями у багатьох жанрах [27; 403].

Лірика (від грецького lira – струнний ліричний інструмент, під акомпанемент якого стародавні  греки співали пісні) – один із трьох основних літературних родів, у якому навколишня дійсність зображують шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора [33; 287].

Гегель писав, що в  епосі авторові алегрує змістом  відмінний від нього герой, а в ліриці центральним персонажем  є сам творець і перш за все виявляється ліричне «я».

Але ліричне «я» не завжди тотожне авторові. Автор художній двійник реальної особистості письменника.

Форми вираження авторської свідомості  у ліричному творі можуть бути різні: образ автора, ліричний герой, ліричний персонаж.

Образ автора – це персоніфікована в окрему дійову особу, але відчутна в ставленні до зображуваного та в доборі художніх засобів  особистості письменника. Це особистий кут зору, погляд на змальоване  чи виражене.

Ліричний герой  – друге ліричне «я» поета, його художній  «двійник», образ тієї людини, думки  і переживання якої висловлює автор. Ліричний герой є близькою авторові людиною, це певною мірою і авторська особа, і разом  і  з тим – узагальнюючий характер.

Ліричний персонаж – або герой рольової лірики – введений у текст ліричного твору персонаж, від імені якого висловлюються думки, переживання, почуття автора. Ліричний персонаж явно відмінний від самого автора.

Характерною ознакою ліричного твору є ліризм – емоційне переживання подій та явищ, сердечність, схвильованість естетичного  сприйняття.[26; 292].

Характер ліричного героя розкривається  через внутрішні суб’єктивні події, тобто почуття, переживання, настрої, думки, що є реакцією ліричного суб’єкта на те, що відбувається  з ним або довкола нього. Про все це розповідає автор і все це становить ніби подієву канву, його сюжет. Дослідники називають сюжет композицією. Вона включає до свого складу не тільки послідовність викладу думок і настроїв, вираження емоцій і вражень, зміну, перехід від одного чутливого образу до іншого, тобто в його динаміку, а й всю зовнішню  і внутрішню організацію твору.

Аналізуючи віршотвір, треба розрізняти композицію образно-тематичну й  композицію віршову.

Почуття, переживання ліричного  героя матеріолізуються в образній системі твору. Образом в ліриці є почуття і думки людини (любов, ненависть, кохання, гнів, образа, хвилювання, радість ).

Проте всі ці образи обертаються  навколо двох образів – образу-почуття  і образу - думки,  які прийнято називати тематичними ліричними образами. Предметний, матеріальний світ, що нерідко замальовується у поезії не буває самодостатнім образом. Їх треба розглядати  як такий, що породжує у поета певні думки, викликає якісь переживання.

Тематичний образ може розвиватися  трьома способами:

1.Зіставлення двох тематичних образів.

2.Розвиток  і трансформація центрального  образу.

3.Логічний роздум[ 7;14].

Зачин і кінцівка вірша – важливі  структурні елементи його образно-тематичної композиції.

Головне завдання віршотвору – створити потрібне емоційне тло для сприймання поезії, налаштувати читача на потрібний лад .

Не менш важливим композиційним  елементом ліричного твору  є  кінцівка. Вона являє собою висновок ,що постає в результаті роздумів ліричного героя, завершення розвитку його почуттів.

Аналіз тематичних образів невіддільний від аналізу віршової організації (композиції ). Вона включає до свого складу:

- віршовий розмір;

- довжину вірша (рядка):

а) короткі, середні, довгі рядки;

б) однакові чи різні;

в) упорядковане чи вільне чергування рядків;

- строфічна організація вірша:

а) строфічна чи астрофічна структура ;

б) перехідні строфічні форми; нетотожні форми

- наявність чи відсутність рим; способи римування;

- інтонаційно-ритмічна  організація мови :

а) вірш  куплетний, пісенний, романсний;

б) говірний;

в) декламований;

- специфічний віршовий  синтаксис.

 Смислове навантаження  поетичного слова посилюється  ритмом, мелодикою. Звідси слово вірша виразне, більш впливове  в естетичному й емоційному плані. Тому для поезії найбільш прийнятним є аналіз «від першого слова до останнього», оскільки такий підхід дасть можливість виявити внутрішню структуру твору, природу його художньої організації, частину втіленої в тексті художньої інформації [26; 302 ].

У ліричному вірші  спостерігається композиційна упорядкованість словесного матеріалу і його розчленування. Аналізуючи структуру ліричного твору ,важливо не просто відмітити, із яких строф він складається, скільки їх, а установити  їх взаємозв’язок, показати, як поступово в кожній строчці реалізується авторський задум, як вони взаємопов’язані тематично, синтаксично і інтонаційно.

Композиційна єдність  ліричного твору  досягається  допомогою центрального образу  або центральної деталі.

Роботу над порівнянням  ліричних творів варто проводити  у два етапи:

1) Дослідження своєрідності образно-тематичної композиції, що включає  в себе аналіз таких елементів:

а) назви (що вона визначає: жанр, тему, головний тематичний образ, обставини, без яких зміст твору бути не зовсім зрозумілим)

б) характер зачину(яка його роль у підготовці читача до сприймання складної специфічної інформації твору)

в) особливості розвитку у вірші провідного тематичного образу, засоби його творення. Розвиток тематичного образу може мати такі типи:

- зіставлення двох  образів, діалектично взаємопов’язаних;

- розвиток  і трансформація одного центрального образу;

- логічні роздуми;

- своєрідність закінчення  вірша;

2) Вивчення віршової композиції, котра включає в себе:

-   віршовий  розмір, довжину вірша;

- співвіднесення  синтаксичного  і ліричного членування мови: співпадання синтаксичного  і метричного членування мови; співпадання синтаксичного відрізка мови  чи  її розходження, поява внутрішньовіршових пауз і перенесення незакінченої синтагми в наступний рядок;

-   строфічну організацію вірша ;

- специфічний віршовий синтаксис: синтаксичний паралелелізм віршів і строф, організована система повторів;

-    наявність чи відсутність рим, способи римування.

-    інтонаційно – ритмічну  організацію вірша [8; 16].

Кожний учень по-своєму сприймає ліричні твори. На відміну від епічних та драматичних, ліричний твір викликає в учнів суб’єктивні почуття та асоціації, і це залежить насамперед від їхнього особистого досвіду. Щоб не зруйнувати перші почуття, які виникли в учнів під час сприйняття ліричного твору, і надати їм у неспрямованого  розвитку  та поетичної  забарвленості, важливо визначити систему методичних прийомів яка:

-     забезпечить зацікавленість твором;

-     передасть настрій, яким пройнятий вірш;

- відкриє почуття і переживання поета, особливості його світосприйняття

- допоможе визначити особливості композиції, збагнути поетичну ідею, головні мотиви, усвідомити, що таке  ліричний герой, образи лірики, побачити поета та зрозуміти його неповторне художнє слово;

- навчить виразного читання поезії.

Зацікавленість учнів ліричними творами, їхнє вміння виразно читати важливо підтримувати і в позакласній роботі. Це можуть бути такі заходи: вечори поезій, читання віршів біля пам’ятника поета, під час зустрічі з митцем, прослуховування віршів у виконанні самого поета, проведення конкурсів на краще читання поезій, екскурсій на природу, відвіданням літературних музеїв. Тільки обізнаність самого вчителя, закоханість у поезію, вміння читати її не лише на уроках відгукнеться в серцях його учнів. Упродовж усього життя, у щасливі  й тяжкі хвилини звертатимуться вони до улюблених поетичних рядків, які підтримають, сповнять  надією, пробудять почуття радості й любові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Принципи шкільного аналізу ліричних творів 

У шкільній практиці зустрічаються  три основні шляхи вивчення ліричної поезії. 

Перший шлях, який отримав досить велике поширення, можна охарактеризувати як тематичний, оскільки він представляє собою простежування певних тем (мотивів) у ряді ліричних творів. При такому підході до ліричної поезії представляється можливим досить широко познайомити з нею учнів. Однак, як правило, при цьому не розглядаються твору в цілому, а з них беруться лише певні мотиви, характерні для поета, і в зв'язку з цим прочитуються лише відповідні уривки. 

Другий шлях - це засвоєння ліричних творів попутно з біографією поета. У цьому випадку передбачені для вивчення ліричні твори читаються і розбираються в момент знайомства учнів з тим періодом життя поета, в який вони були створені. 

При такій системі вивчення ліричної поезії учні сприймають твір у його живому зв'язку з особистістю поета, з тими фактичними умовами, в яких він створювалося. Але при цьому їх увага в основному зосереджується на особистості поета, а лірика сприймається лише як ілюстрація до етапів його біографії, і її головний сенс абсолютно втрачається. 

Третій шлях передбачає сприйняття і розгляд лірики після знайомства учнів з життям і діяльністю поета. У цьому випадку після загальної характеристики творчості поета розбираються в єдності змісту та форми окремі твори, найбільш значні, зазвичай передбачені програмою. 

Шлях індивідуального  підходу до кожного ліричному  твору дозволяє урізноманітити і активізувати методи вивчення ліричної поезії і тому отримує все більше визнання у вчителів. 

Вивчення ліричної поезії таким шляхом проходить через такі етапи:

1) орієнтовне заняття-ознайомлення учнів з найважливішими, характерними особливостями ліричної творчості поета;

2) вивчення окремих (передбачених  програмою) віршів;

3) заключний урок – з'ясування значення ліричної творчості поета в історії розвитку літератури і громадської думки, підбиття підсумків.  
Орієнтовна функція полягає в тому, щоб з'ясувати, якою мірою учні вже знайомі з лірикою поета, до вивчення якого вони повинні приступити, і в тому, щоб, не повторюючи вже відомого учням, відкрити їм нові сторони в характері ліричної творчості поета і намітити перспективу вивчення та оцінки його творів. 

Перша частина орієнтовного заняття зазвичай проходить у  формі бесіди вчителя з учнями. З'ясовується, що читали учні з лірики Ліни Костенко або інших поетів, які твори вони знають напам'ять, що їм сподобалося. Потім потрібно поставити запитання про теми ліричних твори і про їх ідейну спрямованість. Це питання учні зможуть розкрити лише частково, і бесіда, природно, перейде в лекцію-розповідь викладача про історичні умови і літературне середовище, в яких протікало життя і творчість поета, про його світогляд, про його місце в суспільному житті, про літературні зв'язки і впливи , які поет відчував. 

Обираючи методичні  шляхи аналізу ліричного твору  необхідно враховувати специфіку  художнього вираження почуттів і переживань людини в ліриці, характер ліричного образу, а також особливості і труднощі засвоєння цього жанру учнями. Ліричні твори сприймаються з великим інтересом, з більшою емоційністю в тому випадку, коли учні підготовлені до їх аналізу. Цьому допомагає вступне слово вчителя. Зміст вступного слова має визначатися художньої специфікою тих творів, які ми будемо передавати «розуму і серцю» наших учнів. Успіх будь-якого твору в основному залежить від того, як він буде сприйнятий читачем або слухачем при першому знайомстві з ним. Тому первинне читання твору є найвідповідальнішим етапом у методиці шкільного викладання літератури, і його потрібно організувати і провести так, щоб викликати в учнів найбільший інтерес до ліричного твору. Найефективнішим у шкільних умовах є читання вголос. Ліричні твори короткі, і тому вони, на відміну від великих жанрових форм, можуть бути прочитані повністю в класі. Однак, як зазначає Н. В.Гоголь, «прочитати, як слід, твір ліричний – зовсім не дрібниця, для цього потрібно довго його вивчати ... потрібно розділити щиро з поетом високе відчуття, що наповнювало його душу; потрібно душею і серцем відчути кожне слово його». У шкільній практиці останніх років нерідко зустрічаються випадки, коли первинне читання ліричних творів вголос доручається учням. Це небажано. 

Приступаючи до вивчення ліричної поезії, треба пам'ятати, що лірика вводить учнів у найскладнішу сферу життя, в світ особистих, іноді інтимних почуттів, настроїв і переживань дорослих людей. Ця область життя, безсумнівно, вабить до себе учнів 9-11 класів, але в ній багато для них ще незрозумілого, невідомого, їх особистий досвід у цьому дуже малий, і тому без підготовки, без відповідних роз'яснень вони не можуть правильно і досить емоційно прочитати такі твори, як «Я дуже довго вами відболіла» чи «Хай буде легко. Дотиком пера». При непідготовленому читанні часто допускаються помилки, які вчителю необхідно виправити, перериваючи читання. Це, безсумнівно, буде руйнувати перше враження від твору і заважати виникненню в учнів інтересу та емоційного ставлення до кращих зразків художньої лірики. Все це підтверджує, що перший раз ліричний твір в класі треба читати вчителю. 

Дуже важливо при  читанні ліричного твору знайти загальний тон, що виражає наше особисте відношення до нього. Учитель словесності повинен вміти читати виразно, це його неодмінна якість. Але не слід прагнути до акторського виконання, бо це не тільки неможливо для кожного вчителя, але й не потрібно в школі. Сам вчитель, його манера мови, його виразне слово, його розповідь, його читання віршів – все це постійний приклад для учнів. І тому педагог повинен говорити голосно (але не крикливо), ясно і чітко (але живо), емоційно. 

Таке читання допоможе учням засвоїти основну думки твору, сприйняти виражені почуття і настрої, вловити подих і пафос поезії. Зрозуміло, не можна переривати первинне читання зауваженнями та коментарями. Всі необхідні для розуміння змісту пояснення незрозумілих слів треба дати перед читанням, а більш глибокий розбір твору допустимий тільки після того, як він повністю осмислиться учнями.  
Для деяких ліричних творів емоційно-естетичне читання є майже єдиним можливим методом донесення їх до учнів.

Визнаючи читання ліричного  твору найважливішим етапом у  шкільному вивченні лірики, доводиться рішуче сказати, що одного читання, яким би ефективним воно не було, зовсім недостатньо  для того, щоб захопити учнів кращою, високою поезією, яка складає славу нашої літератури, і навчити їх відчувати прекрасне у ліричних творах.  
Правильно і цікаво проведений розбір, бесіда вчителя не тільки не руйнує вражень, винесених учнями з читання, але навпаки, поглиблює розуміння прочитаного, виховує навички вдумливого та свідомого ставлення до тексту, привчає відчувати художню форму і любити поетичну мову - словом, допомагає учням глибше проникнути в ліричний твір. 

У шкільному аналізі  ми звертаємо увагу лише на ті сторони  твору, які виступають особливо яскраво, виразно і які допоможуть більш  глибоко проникнути в його зміст. В одному випадку ми підійдемо  до розкриття основних думок поета  через аналіз композиції, в іншому – через з'ясування жанру, в третьому – через аналіз поетичної мови. 

Часто аналіз ліричного  твору в класі ведеться у формі  бесіди.  
Проведена вчителем бесіда створює дружню відверту атмосферу, зближує учнів між собою і з учителем, має в своєму розпорядженні засоби вираження особистих поглядів, своїх почуттів – завдяки цьому бесіда більше за інших методів аналізу відповідає характеру ліричного твору. 

Бесіда ведеться за заздалегідь  підготовленими, продуманими питаннями, мета яких допомогти учням зрозуміти твір у єдності його художньої форми і змісту. Тому вести розбір ліричного твору треба з рівною увагою до того, що виражено у творі і як виражено. 

Знайомство школярів з ліричним твором такого характеру  треба починати безпосередньо з  читання твору. Вступне слово, історико-літературний коментар для даних творів не потрібні, їх можна опустити. Після читання може послідувати слово вчителя, яке допоможе учням асоціювати твір з їх життєвим досвідом і світом їх почуттів. Слово вчителя зазвичай переходить у бесіду з учнями. У класах, більш підготовлених, розвинених і сприйнятливих до лірики, можна після читання відразу почати бесіду. 

Після вивчення окремих  ліричних творів доцільно провести заключний  урок. Заключне заняття з вивчення ліричної поезії узагальнює всі спостереження, зроблені в процесі уроків, присвячених ліриці.  
В наш час досвід шкільного вивчення літератури збагачується все новими й новими формами проведення заключних уроків з ліричної поезії. Ми можемо зустріти уроки-концерти, підготовлені самими учнями, і уроки-вікторини та уроки-конкурси на кращого читця. Поряд з цими новими видами уроків ми не відмовляємося і від випробуваних і вірних прийомів передачі нашому юнацтву знань з аналізу та сприйняття поезії. Таким прийомом може служити лекція вчителя. Для активізації уваги та емоцій учнів лекцію можна включити читання кращих зразків лірики майстрами художнього слова, виконання романсів на слова ліричних творів. Обираючи ту чи іншу форму заключного уроку, ми зобов'язані пам'ятати, що і цей урок повинен бути повчальним і виховуючим. 

 

 

 

 

2. СПЕЦИФІКА ВИЧЕННЯ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ ЛІНИ КОСТЕНКО У СТАРШИХ КЛАСАХ

 

2.1. Провідні мотиви лірики Ліни Костенко

Ліна Костенко сьогодні – провідний автор української  літератури. Її вклад в українську літературу переоцінити неможливо, її вплив на культуру взагалі –  дуже великий. Але творчість цієї великої письменниці не розповсюджується країною так, як творчість багатьох інших авторів. Її творчість дуже скупо представлена і в шкільній програмі. 3 якоїсь причини не враховано ні великої популярності цієї авторки, ні цілющої дії духовності, яка може виховати Людину, Патріота, Гуманіста. Серед обов'язкових для студіювання віршів є такі, які вчитель легко пояснить, а учні сприймуть і самі. Наприклад, це стосується «Пасторалі XX сторіччя» [17, 27]. Варто лише взяти до уваги, що досить засовганий в післявоєнній ліриці сюжет про загибель дітей від залишеної по війні вибухівки під пером генія набирає національного колориту. Це добре передано рядком «Гарні діти були. Козацького доброго крою» та новелістичною несподіваною подвійною розв'язкою про торжество життя над смертю і зазіхання смерті на життя:

А одна розродилась, і  стала ушосте - мати.

А один був живий. Він умер наступного дня. [17, 27]

Не можна не константувати, що в бібліотеках ніколи не було й зараз нема достатньої кількості примірників творів Ліни Костенко. Раніше – зрозуміло. М.Слабошпицький про це пише відверто: «...Як Андрій Сахаров, вона протистояла потужній хвилі загального «одобрямсу», що дев'ятим валом котилася нашою країною, змиваючи всіх інакомислячих. У роки застою і стагнації вона пішла у внутрішню еміграцію. Понад півтора десятиліття не публікувалися її твори, а ім'я поетеси не згадувалося в жодних літературних оглядах і статтях. Офіційно літературне життя створювало враження нібито Ліни Костенко немає і взагалі ніколи на світі не було. Лише в студентських гуртожитках і серед справжніх шанувальників літератури ходили по руках її вірші. Власне, для мого покоління Ліна Костенко й почалася з тих самвидавівських аркушів, бо всіх трьох її ранніх книжок «Проміння землі», «Вітрила» і «Мандрівки серця» в бібліотеках ми не знаходили. Чиясь владна рука поховала їх за сімома замками. Мабуть, розраховувалося поховати в такий спосіб і саму Ліну Костенко» [15, 6].

У Ліни Костенко нема плакатних патріотичних віршів, нема гасел, не часто вживається навіть слово «Україна». І в той же час у підтексті майже кожна поезія цієї авторки є високодуховною і патріотичною. В.Базилевський з цього приводу підкреслює: «Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське, її сюжети завжди мають другий вимір і вже цим рішуче спростовують погляд на історію як на іконостас» [1, 6].

Проблема мови у творчості  Ліни Костенко звучить на особливих  регістрах. Нема набридливих штампів  про красу слів, про милозвучність, є обгрунтована й добре зведена оборона святині, є чітка вимога:

Я вам цей борг ніколи не залишу.

Ви й так уже, як прокляті, в  боргах.

Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.

Віддайте мені ліс і річечку  в лугах. [17, 43]

Найцікавішою є інтимна лірика Ліни Костенко. В цієї поетеси йдеться про шляхетні, високі почуття, які треба мати щастя пережити. Не кожному дано. Не до кожного приходить справжнє кохання. Не завжди маємо достойний об'єкт для любові. Ці проблеми Ліна Костенко вирішує дуже оригінально. Наприклад, скільки вже сказано, що нерозділене кохання – нещасливе. А тим часом ця думка в корені хибна, бо закохана людина переживає час свого цвітіння, незалежно від того, чи їі люблять, чи й не відповідають на почуття. Мабуть, вперше в усій українській літературі в «Світлому сонеті» Ліна Костенко змістила спектр дійсно у світлу сторону [29,5]: