Взаємовідносини у колективі молодших школярів

Взаємовідносини у  колективі молодших школярів

Предмет: Психология

2 
 
Міністерство освіти і науки України 
 
Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка 
 
Особливості спілкування молодших школярів 
 
у шкільному колективі 
 
 
 
Виконала 
 
студентка 
 
факультету 
 
групи 
 
Науковий керівник: 
 
Полтава 
 
План 
 
Вступ 
Розділ І. Особливості шкільного колективу молодших школярів 
1.1 З історії вивчення взаємовідносин у дитячих колективах 
1.2 Особливості взаємовідносин у колективі молодших школярів 
Розділ ІІ. Місце процесу спілкування учнів у системі міжособистісної взаємодії 
2.1 Характеристика особливостей спілкування молодших школярів у шкільному колективі 
2.2 Потреба у спілкуванні як фактор розвитку взаємовідносин у колективі 
2.3 Методи розвитку навичок спілкування у дітей молодшого шкільного віку 
Висновки 
Література 

Вступ

Емоційне  благополуччя та самопочуття школярів у системі міжособистісних взаємовідносин, які складаються у колективі, залежить не лише від того, скільки однокласників один з одним спілкується, а від того настільки велике це бажання спілкування. Важливим є вивчення структури взаємостосунків у колективі та рівня задоволення учнів процесом спілкування в умовах загальноосвітнього закладу, обумовленого інтересом до емоційного стану класу молодших школярів.

Спілкування являється однією з найважливіших  сфер духовної сторони життєдіяльності  людини. Зараз потреба в уміннях  комунікативності є запорукою гарних стосунків у будь-якому колективі. Вона допомагає уникнути конфліктів та піднімає рівень якості навчально-виховного процесу у школі. Тому уміння будувати комунікативні зв"язки необхідно якомога раніше прививати та розвивати школярам.

Актуальність: На сучасному етапі розвитку педагогічної та психологічної науки в нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема спілкування молодших школярів у шкільному колективі.

Тому вивчення особливостей спілкування молодших школярів у шкільному колективі  є важливим напрямом психолого-педагогічного  дослідження.

Об"єктом  даної роботи є спілкування молодших школярів.

Предметом є  особливості спілкування у шкільному  колективі.

Мета: теоретично обгрунтувати особливості спілкування  молодших школярів у шкільному колективі.

Задачі:

Висвітлити  історико-теоретичний аспект взаємовідносин у дитячому колективі.

Висвітлити  особливості комунікативних відносин молодших школярів у колективі.

Охарактеризувати  зміст та особливості процесу  спілкування у шкільному житті  першокласників.

Визначити методи розвитку навичок спілкування дітей молодшого шкільного віку.

Розділ І. Особливості шкільного колективу  молодших школярів

1.1 З історії  вивчення взаємовідносин у дитячих  колективах

Зi вступом  дитини до школи змiнюється її соцiальна  ситуацiя розвитку. Змiна соцiальної ситуації розвитку, що вiдбувається в молодшому шкiльному вiцi, та змiна провiдного типу дiяльностi, на думку Л.С. Виготського, сприяє становлению якiсно нових вiдносин мiж дитиною i колективом класу, мiж дитиною i дорослим, який його навчає.

Певнi вiдносини iз дорослими й ровесниками формуються на основi того, як учень навчається, виконує класнi доручення, поводиться в сiм"ї, з дорослими, однолiтками, виявляє або не виявляє готовнiсть виконувати доручення інших людей. Отже, соцiальна ситуацiя дитини залежить вiд рiвня задоволення соцiальних потреб школяра, якi реалiзуються в межах взаємодiї „вчитель - учень" i "учень - учень". Це об"єктивне становище дитини суб"єктивно й адекватно чи менш адекватно проявляється в настрої домiнуючих переживань, емоцiйному ставленнi до школи і навчального процесу.

П.М. Якобсон  зазначає, що учебное заведение для  молодшого школяра спричиняє  дуже багато нових видiв переживань, яких не було в дошкiльному віці. Це, зокрема, переживання повязані з  перебуванням в учнівській групі, спілкування  з ровесниками, учителем, оцiнка якого, похвала чи зауваження є дуже значущими для учня в такий період.

Вивчення  взаємостосунків й спілкування  всередині дитячих групп являється  традиційним у вітчизняній та зарубіжній соціально-психологічній  та педагогічній думці, та як наслідок літературі.

Перші згадки про певний тип взаємовідносин, які  складаються між дітьми у класі  можна помітити ще у літературі ХІХ  століття. Вже Л.М. Толстой писав  про таке явище як „дух школи". Тепер це соціально-психологічний  клімат, атмосфера в середині дитячого колективу та осередку.

Проблема  взаємних впливів дітей один на одного знаходить відображення і в роботах  інших визначних педагогів початку  ХХ століття. Цікаво, що найрозповсюдженішою  проблемою на той час було питання  лідерства та вожачества.

Педагоги  та психологи визначають, що школярі  мають значнi резерви у своєму розвитку. У цей перiод вiдбувається активне анатомо-фiзiологiчне дозрiвання  органiзму. Після цього створюються  умови для здiйснення цiлеспрямованого довiльного планування i виконання програм дiй. Зростає рухливiсть нервових процесiв, спостерiгається бiльша, ніж у дошкiльникiв витривалість у процесi збудження i гальмування, хоча збудження переважають. Зростає функцiональна роль другої сигнальної системи, слово набуває узагальненого значения. Істотно зростає фiзична витривалість дитини, але вона вiдносна. Працездатнiсть молодших школярiв рiзко спадає через 25 - 30 хвилин уроку. Тому в усіх працях про колектив 20-30 років помічається сильний вплив рефлексологічних концепцій В.М. Бєхтєрєва, що були сформульовані ним в „Колективній рефлексології", що також мало місце у поясненні поняття про колектив дітей з біологічної точки зору.

Одним з педагогів, що розглядали проблему вивчення дитячих  колективів та їх взаємостосунків був  Г. Фортунатов. Автор висвітлював важливість та самостійність проблеми дитячих колективів. Він намагається вперше класифікувати типи колективів. Стверджував, що колектив не є звичайним збігом індивідуумів, він завжди є системою взаємоіснуючих особистостей і при цьому характеризується наявністю не просто об"єднуючих, але й організуючих в єдине ціле моментів.

Заслужує  уваги й думка відомого педагога свого часу Г.А. Рокова про те, що дитячий колектив має організуюче  значення. У купі граючихся школярів швидко встановлюються ті норми поведінки та спілкування, які ніколи не складуться в умовах суворого контакту на уроках.

Г. Фортунатовим колектив визначається як реально існуюча  сукупність особистостей у стадії формування, що поєднані однією спільною діяльністю, виконанням соціальних завдань в процесі тривалої взаємодії та спілкування. Автор робить перші спроби дати диференціацію членам колективу за ознаками особливостей поведінки та деяких характеріологічних якостей. Ці особливості учнів мають великий вплив на формування процесів внутрішньоколективного спілкування. Діти розподіляються на наступні групи:

1) вожаки  та організатори, що мають тверду  цілеспрямованість;

2) активісти,  що володіють особистою ініціативою  при необов"язковій твердості  їх характеру;

3) виконувачі;

4) одиначки, що живуть своїм окремим життям;

5) бунтарі,  які вступають у боротьбу проти  вожаків, проти встановлених правил  поведінки;

6) затравлені  члени колективу. Ці групи учнів,  взаємодіючи між собою активно  формують стиль та особливості  спілкування у колективі.

Не дивлячись  на абстрактність суті комунікативної функції колективу дітей, вітчизняні педагоги присвячують безліч творів та праць роз"ясненню цього  питання, адже воно має чималий вплив  та вагу на ефективність навчально-виховного  процесу.

Вивчення  взаємостосунків у шкільній групі, проведене в руслі соціометрії, показало, що між дітьми існують складні відносини, які несуть на собі відбиток реальних соціальних впливів, що існують і у дорослому світі. Декілька досліджень дитячих колективів виявили певні фактори, які, як вважають їх автори, пов"язані з утворенням малих груп. Морено відмічав, що діти молодшого шкільного віку утворюють доволі стабільні колективи й що членам цих груп надається певний статус, а також що відношенні престижу, розумового розвитку й сімейного достатку членів колективу.

В останні  роки інтерес до вивчення взаємовідносин у групі школярів посилюється. Це пов"язано і з тим, що в умовах нашої виховної системи школи  стають закладами якісного виховання

Одним з головних факторів розвитку суспільного виховання дітей, - пише А.П. Усова, - дитина виступає перед нами головним чином як особистість, що живе своїм життям, як член маленького дитячого суспільства з його інтересами, потребами, зв"язками, що завойовує якесь місце у цьому суспільстві.

Спілкування з близьким товаришем, - підсумовує Т.В. Драгунова, - виділяється в абсолютно  особливу діяльність. Вона існує як самостійна діяльність, яка може бути названа діяльністю спілкування. Предметом  цієї діяльності є інша людина - товариш-одноліток  як людина. Ця діяльність існує з одного боку, у вигляді вчинків школярів по відношенню один до одного.

1.2 Особливості  взаємовідносин у колективі молодших  школярів

Як ми вже  відмічали відносини учнів ті зароджуються вже у перші дні  перебування у школі, тому їх важко відділити одне від одного. У зв"язку з цим ми зупинимося на аналізі не лише процесу спілкування, а й ділових, особистісних відносинах, які складаються вже на початкових етапах навчання в школі.

З перших днів перебування у школі діти бувать настільки приголомшені безліччю нових вражень, що майже не помічають власних однокласників. Часто вони не можуть відповісти на просте запитання: „ С ким ти сидів за партою? "

Характерно  те, що спочатку діти навіть уникають контактів  з товаришами (якщо серед них не має сусідів чи вихованців одного дитячого садочку). Цей контакт здійснюється через педагога. Якщо, наприклад, хто-небудь з учнів забув ручку, то вони ніколи не попрохають товаришів дати їм її. Вони будуть мовчки сидіти, навіть плакати, доки їх не помітить вчитель та не вирішить за них проблему. Але згодом, поступово вчитель допомагає та привчає їх спілкуватись та взаємодіяти з однокласниками без остраху.

Ці перші  паростки колективізму необхідно укріплювати  та розвивати, заохочувати до них  учнів. Дуже велике значення вже на перших етапах формування колективу має створення його структури: треба розбити колектив на мілкі елементи та встановлювати зв"язки між дітьми.

Як вже  мовилося вище, одна з головних тенденцій  молодшого шкільного віку - переорієнтація спілкування з батьків, вчителів на ровесників, більш менш рівних за положенням.

Потреба в  спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає  у дітей дуже рано і з віком  посилюється. Вже у дошкільників відсутність оточення однолітків негативно  позначається на розвитку комунікативних здібностей і самосвідомості. Спілкування з однолітками в такому віці виділяється в абсолютно|цілком| особливу діяльність, предметом якої є інша людина, пізнання цієї людини, а також пізнання самого себе порівняно з ним.

Разом з рідною домівкою учебное заведение - найважливіша інстанція соціалізації. Шкільний клас - найважливіша група приналежності  учня. Школяр вступає у певні особисті відносини з однолітками. Ці відносини  грунтуються на відчутті симпатії і  антипатії. Крім того, особистісні відносини можуть грунтуватися на спільності інтересів, думок, поглядів. Статус учня в системі особистісних відносин є для нього дуже значущим і робить сильний вплив на його поведінку і самосвідомість надалі. Відсутність близьких товаришів негативно позначається на емоційному стані учня, породжує глибокі переживання, наприклад відчуття самотності, невір"я в себе і т.п. Несприятливе положення в класному колективі - одна з головних причин передчасного невдоволення дітей по відношенню до школи.

Таким чином, група однолітків лише тоді є сприятливим  для дитини середовищем, коли статус його достатньо високий. Місце в  системі відносин залежить від різних рис вдачі школяра, у тому числі  і від таких, як товариськість, здатність  зрозуміти іншого, швидко орієнтуватися в обстановці, що склалася. Спостереження показують, що нерідко в групі між учнями виникають взаємини, які не тільки не виробляють у дітей гуманні один до одного відносин, але, навпаки, ведуть до виховання протилежних якостей. Не всім дітям добре живеться в середовищі однолітків, не для всіх тут сприятливий " клімат". У шкільній групі звичайно є декілька надзвичайно активних дітей, яких вчителі нерідко вважають ядром групи, на них спираються в навчально-виховній роботі. В той же час в групі є діти, які знаходяться в підпорядкуванні у перших. Така поляризація погано відбивається на розвитку особистості.

Будь-який шкільний клас диференціюється на групи і  підгрупи, причому на різні, не співпадаючи  одна з одною за ознакам. По-перше  існує соціальне розшарування, що виявляється як в нерівності матеріальних можливостей, так і в характері життєвих планів, рівні домагань і способів їх реалізації у дітей. Іноді ці групи практично не спілкуються один з одним. По-друге, складається особлива внутрішньокласова ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів їх учбовій успішності або приналежності до "активу". По-третє, відбувається диференціація авторитетів, статусів і престижу на основі неофіційних цінностей, прийнятих в самому учнівському середовищі. Виявляється різниця в положенні "зірок" і "відкиданих".

Що стосується лідерства, в шкільних класах є офіційний  лідер, що посідає керівні посади, не завжди буває найавторитетнішою  людиною в колективі. Часто його висувають не діти, а дорослі. У  стихійних же групах лідером може бути лише той, хто володіє реальним авторитетом.

Крім шкільного  класу, учень є членом референтної  групи, тобто тієї групи, яка відповідає його віковим потребам.

Шкільні групи  задовольняють в першу чергу  потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільне спілкування - не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження, встановлення нових людських контактів. Приналежність до певної компанії підвищує упевненість в собі і дає додаткові можливості самоствердження.

Часто такі групи  учнів характеризуються певною манерою  поведінки, що відрізняє її від дорослих і зазвичай відношуваної до ознак  субкультури. Субкультурою називають  культуру щодо дрібних груп, що характеризується низкою властивих тільки їм особливостей. Субкультура означає, як правило, власні норми, вдачі і звички, нерідко такі, що протирічать пануючим в суспільстві.

Розділ ІІ. Місце процесу спілкування учнів  у системі міжособистісної взаємодії

2.1 Характеристика  особливостей спілкування молодших  школярів у шкільному колективі

Спiлкування багатоплановий процес встановлення i розвитку контактiв мiж людьми, який передбачає обмiн iнформацiєю, певну  тактику i стратегiю взаємодiї сприймання i розумiння суб"єктами спiлкування один одного.

Спілкування iсторично склалося в процесi спiльної дiяльностi, де спочатку вiдiгравало допомiжну роль: супроводжувало i обслуговувало певні дії. З ускладненням дiяльностi воно набуває вiдносної самостiйностi, починає виконувати специфiчну функцiю передачi наступним поколiнням форми культури i суспiльного досвiду. В онтогенезi спiлкування також поступово стає особливою дiяльнiстю. Задовольняючи потребу в спiлкуваннi дитина оволодiває мовленням, освоює соцiальнi норми, культуру в цiлому, будує образ свiту i свого Я. В процесi спiлкування вiдбувається перехiд від одного рiвня життя до iншого. Спiлкуючись, людина виявляє себе iндивiдом i заявляє про себе як особистiсть.

Експерименти  з позбавленням людини можливостi спiлкуватись, випадки виживання дiтей, що виростали  серед тварин, переконливо свiдчать: спiлкування - необхiдна умова повноцiнного психiчного розвитку iндивiда, нормального життя.

На вiдмiну вiд предметної дiяльностi, яка реалiзує  суб"єкт-об"єктнi стосунки, спiлкування - зв"язок суб"єкта з суб"єктом. Навiть у найпростiшому виглядi спiлкування - це взаємини, в процесi яких його люди заявляють про себе i висловлюють відносне ставлення один до одного. Однак суб"єкт-суб"єктнi стосунки не iснують безвiдносно суб"єкт-об"єктних. У будь-якому разi вони є способом вияву суспiльних стосункiв мiж учнями i несуть у собi не тiльки iнформацiю, а й суспiльні цiнностi, соцiальнi норми.

Отже, спiлкування i предметна дiяльнiсть перебувають  у взаємозалежностi i взаємозв"язку. Тому не випадково спiлкування виявляє  риси дiяльностi, адже, як i дiяльнiсть, воно спонукається певними мотивами, спрямовується на досягнення якихось цiлей, має свiй операцiйний змiст. До того ж, чим бiльше дiяльнiсть об"єднує її учасникiв, тим iнтенсивнiше i глибше спiлкування мiж ними. В свою чергу, на дiяльностi позначається форма спiлкування. Про це, наприклад, свiдчить експеримент, пiд час якого кiлька груп учнів з приблизно однаковим рiвнем iнтелекту розв"язували математичнi задачi рiзної складностi. У першiй серiї кожен член групи розв"язував задачу сам i спiлкувався з iншими лише з приводу отриманих результатiв. У другiй члени групи, розв"язуючи задачi, повiдомляли один одного про свої пошуки i помилки. З"ясувалося, що результати першої серiї в усiх групах були майже однаковi. Друга серiя виявила iстотнi вiдмiнностi мiж ними за такими параметрами, як успiшнiсть, швидкiсть розв"язання, ступiнь точностi. При цьому бiльшої продуктивностi досягли групи, структура спiлкування яких вдало поєднувалася з поєднанням зусиль.

Про взаємозв"язок спiлкування i предметної дiяльностi свiдчить також вiдома схема перiодизації психiчного розвитку у дитячому вiцi, за якою такий розвиток вiдбувається шляхом закономiрного переходу вiд дiяльностi до спiлкування та вiд спiлкування до дiяльностi у молодшому шкільному віці.

В онтогенезi спiлкування дитини з однолітками складається особлива комунiкативна дiяльнiсть, мотивом якої є тi чи інші властивостi товариша. Вона складається з дiй дитини, адресованих товаришу i спрямованих на нього як на свій об"єкт; її операцiями є мовнi i немовнi засоби, що ними користується дитина. Потреба в спiлкуваннi, на якiй грунтується така дiяльнiсть, формується вже у вiцi немовляти а особливого свого піку розвитку досягає у шкільному віці.

У першi сiм  рокiв життя комунiкативна дiяльнiсть  проходить ряд форм ситуативно-особистiсну, ситуативну-дiлову, позаситуативно-пізнавальну i позаситуативну-особистiсну. Своєрiднiсть кожної визначають змiст потреби в спiлкуваннi, провiднi мотиви, а також мiсце спiлкування в життi дитини. Цi форми закономiрно змiнюють одна одну i забезпечують повноцiнний психiчний розвиток дитини за умови задоволення вiдповiдної потреби. Якщо ж цього не вiдбувається, порушується онтогенез спiлкування, а разом з ним i психiчний розвиток: вiн стає ненормативним.

Спiлкування - складний процес, в якому видiляють три взаємопов"язанi аспекти - комунiкативний, iнтерактивний i перцептивний.

Комунiкативний аспект спiлкування це обмiн мiж його учасниками рiзною iнформацiєю: знаннями, думками, почуттями тощо. Головним засобом  спiлкування учнів у цьому разi є мовлення - використання мови, значення якої є водночас i носiями знань, i знаряддям пiзнавальної дiяльностi. Тому спiлкування - не лише передача iнформацiї, а й її створення. Про це, зокрема, свiдчить аналiз висловлювань - суджень, якi в зв"язку з особливостями спiлкування є ланкою своєрiдного ланцюга, створюваного учнем, що розмовляє. Вони несуть у собi власнi значення i смисли, а також значення i смисли висловлювань спiвбесiдника. При цьому висловлювання не втiлюється в словi, як слiд було б сподiватися, а породжується у ньому. Усе це робить мовне спiлкування молодших школярів багаторiвневим процесом: вiн дає змогу школярам не лише обмiнюватись iнформацiєю, а й творити її виявляючи при цьому змiст не лише своєї свiдомостi, а й несвiдомого.

Мовлення  буває усне або письмове, що впливае на характер спiлкування. Так, на вiдмiну вiд усного, письмове висловлювання значною мiрою регламентуеться граматичними i стилiстичними нормами, що обмежує спектр виявiв емоцiйних станiв суб"єктiв мовлення. Однак, завдяки письму долаються просторово-часовi обмеження, пiдсилюється змiстовнiсть спiлкування. Письмове спiлкування не втрачае дiалогiчностi й загалом вiдбиває особливостi реального спiлкування людей. Проте воно менш притаманне дітям цієї вікової групи, адже вони мають певну специфіку їх навчання.

Iстотну роль  у спiлкуваннi молодших школярів  вiдiграють також немовнi засоби: жести, мiмiка, пантомiмiка, манера  триматися, зовнiшнiй вигляд (одяг, зачiска), темп мовлення, iнтонування, паузи тощо. Важливий i „контакт  очима" який дає можливiсть зрозумiти смисл повiдомлення, що його передають, емоцiї спiвбесiдника. Крiм того, невербальнi засоби є джерелом зворотного зв"язку в спiлкуваннi - необхiдної умови його нормального функцiонування колективу.

Iнтерактивний  аспект спiлкування характеризує органiзацiю мiж його суб"єктами. Спiлкування в цьому разі може бути кооперацією або ж конкуренцiєю. Хоча конкуренцiя сприяє ефективностi спiльної дiяльностi, особливо спочатку, часто супроводжуються конфліктами, які негативно позначаються на дiяльностi учнів. Психологи розробили низку дій, спрямованих на подолання конфлiктiв у дитячих колективах, та використання їх як джерела активностi. Найоптимальнiшою щодо цього є кооперацiя оскiльки вона передбачає взаємодопомогу, прикладання зусиль.

Рiвень спiлкування залежить вiд характеру вiдношень, що склалися мiж учасниками спiлкування, тобто колективом певного класу. Видiляють три такi рiвнi: соцiальний, дiловий i духовний. Соціальний рiвень реалiзує спiлкування, в процесі якого учні ставляться один до одного згiдно з соцiальними нормами поведінки. Дiловий рiвень коли, спiльна дiяльність характеризується насамперед змiстом конкретної ситуацiї, що викликає спiлкування. Духовний рiвень - взаємодiя, засобами якої є не лише значення, а й смисли спілкування. Це спiвпереживання i взаємопроникнення учасників спiлкування у внутрiшнiй свiт один одного, це, власне, спілкування особистостей учнів. У такому віці діти дуже чутливі до думок та почуттів товаришів, вони активно допоможуть та переживатимуть разом з ними якісь проблеми, турботи.

Також має  місце наслiдування - повторення учнями зразкiв поведiнки, що їх демонструють довколишнi люди. Найяскравiше це виявляється у дитячому віці. Через те, що молодші дошкільники легко підпадають під вплив дорослих та авторитетних однолітків.

Перцептивний  аспект спiлкування характеризує особливостi сприймання i взаєморозумiння партнерами один одного.

Iдентифiкацiя  - уподiбнення себе iншому, спроба поставити себе на його мiсце, проникнути в систему його смислiв. Цей засiб виникає в процесi неусвiдомлюваного наслiдування дитиною свого товариша, про те надалi вiн набуває форми особливої, внутрiшньої ідентифiкацiї тiсно пов"язана з емпатiєю - здiбнiстю проникатися емоцiйними станами iншої людини шляхом спiвпереживання. Якщо iдентифiкацiя - рацiональний момент побудови образу людини, то емпатiя - афективний.

Рефлексiя  у процесах спiлкування - спосiб одного учня зрозумiти iншу, виходячи з уявлень про себе та свій досвід. Ця залежнiсть посилюється за умови спiльної дiяльностi у колективі. Коли ж люди мало знайомi, образ часто будується на пiдставi зовнiшнiх, до того ж малоiнформативних ознак. Це можна проспостерігати з приходом „новачка" до усталеного колективу.

Симпатiя, приятельство... це основні види ставлення дітей  один до одного в умовах шкільного  колективу.

Симпатiя - бiльш-менш стiйке емоцiйно-позитивне ставлення  люди ні до тих, хто вiдповiдає її привабливостi. Сюди вступать певне уявлення про зовнiшнiсть, манеру триматися, говорити тощо. На перших етапах спiлкування переважають фiзичнi складники цього еталону (симпатичними здаються красивiшi люди). Посилюють симпатiю такi властивостi iншого, як привiтнiсть, доброзичливiсть, уважнiсть, освiченiсть тощо.

Дружба - вибiркове  емоцiйнонасичене ставлення однiєї дитини до iншої. З другом дiляться цiнностями, переживаннями, враженнями, йому допомагають, будучи впевненими в аналогiчному  ставленнi до себе. Особливого значення приятельство набуває в молодшому вiцi, адже потрапивши у нове середовище, діти прагнуть мати опору та однодумців. Переважна бiльшiсть дружить з особами своєї статi, вiку, соцiального становища, з подiбними iндивiдуально-психологiчними особливостями і поглядами. Проте при цьому нерiдко перебiльшують ступiнь її взаємностi i розумiння iншого. Кожен схильний вважати активнiшим у виявленнi емоцiйної пiдтримки і добровiльної допомоги друговi. Дружба має складну динамiку: вона може привести до пригнічення стосункiв i навiть до переходу у свою протилежнiсть - ворожнечу.

2.2 Потреба  у спілкуванні як фактор розвитку  взаємовідносин у колективі

Ми вже  говорили про те, що клас чи інше більш  чи менш постійне об"єднання людей  завжди являє собою якесь ціле, малу групу в соціально-психологічному сенсі цього слова. що ж заставляє їх зближуватись? Іншими словами яка внутрішня психологічна причина того, що діти вступають між собою у емоційно-насичений контакт? Такою внутрішньою основою являється потреба у спілкуванні.

Потреба у  спілкуванні - одна з основних соціальних потреб. Виникає вона на самих різних етапах людського життя, а деякі психологи вважають її вродженою й пов"язують з нею майже всі суспільні прояви.

В даний момент дуже важко сказати чи, являється  потреба у спілкуванні дійсно вродженою. Але абсолютно точно встановлено, що виникає вона найяскравіше у молодшому шкільному віці.

Поступово потреба  у спілкуванні примушує дитину шукати емоційного контакту не лише з дорослими, але й з однолітками, з іншими дітьми. Як визначило соціальне дослідження, між дітьми виникають різноманітні контакти, які включають в себе й позитивні взаємостосунки й негативні.