Загальна характеристика квіткових рослин, що зимують у відкритому ґрунті

РОЗДІЛ  1

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА КВІТКОВИХ РОСЛИН,

  ЩО ЗИМУЮТЬ У ВІДКРИТОМУ ҐРУНТІ 

     1.1. Загальні відомості  про багаторічні  рослини 

      Багаторічні рослини — трав'янисті красиво квітучі рослини, які ростуть на одному місці протягом декількох років, поновлюють ріст навесні за рахунок поживних речовин, які накопичуються у видозмінених підземних вегетативних органах, декоративну цінність вони не втрачають протягом усього періоду існування [5].

      Всі багаторічні рослини поділяють на дві групи: зимуючі і незимуючі у відкритому ґрунті.

     До  зимуючих відносяться такі рослини: півонії, нарциси, деякі види тюльпанів, іриси (півники), гортензія, рудбекія багаторічна, флокси, хризантеми, віхалка (лілейник), вероніка, аквілегія (орлики), монарда, очитки, мак східний, крокуси, троянди, гравілат тощо

     До  незимуючих — жоржини, гладіолуси, деякі види хризантем і тюльпанів. Весною їх пророщують і знову висаджують в ґрунт.

     Трав'янисті багаторічні рослини живуть декілька років. Такі з них, як півонія, флокс, функія, рудбекія, морозо- і зимостійкі; їх підземні органи-кореневища, м'ясисте коріння, цибулини і тому подібне — довговічні. Восени надземні ж частини у них після цвітіння щорічно гинуть, навесні поновлюється знову.

     Інші  багаторічні рослини (арабис, церастиум) мають зимуючі повзучі надземні стебла, які, швидко розповзаючись, укорінюються і утворюють додаткове коріння з вузлів повзучого стебла. Такі багаторічники, як седуми, семпервивуми, мезембриантемуми та інші рослини з соковитим листям або стеблами, відносяться до сукулентного типу трав'янистих полікарпічних рослин. У них зимують притиснуті до землі соковиті стебла або соковите листя.

     У столонних багаторічників (геленіум, вероніка, аконіт, рутвиця) щорічно відмирають материнські рослини, а зимує колонія самостійних дочірніх особин, утворених на кінцях столонів материнської рослини.

     Багаторічники до певного віку не втрачають своїх  декоративних якостей, навіть навпаки  посилюють їх. Такі багаторічники  з року в рік ефективно цвітуть, збільшуючись в об'ємі і розвиваючи велику кількість квіток. Але з часом (у одних багаторічників через 4-5, у інших — через 6-10 років) їх розвиток поступово слабшає, листя, суцвіття і квітки дрібнішають. Виникає необхідність омолоджування багаторічників для відновлення їх декоративних якостей [14].

     Багаторічні рослини розмножують найбільш різноманітними прийомами: насінням, стебловими і кореневими живцями, діленням куща, кореневищами, цибулинами. Вони досить легко розмножуються в умовах відкритого ґрунту, не потребуючи ні оранжерей, ні парників.

     Багаторічні рослини в порівнянні з однорічними  легше пристосовуються до ґрунтів, бідних ресурсами. Це відбувається завдяки краще розвиненої кореневої системи, яка глибше проникає в ґрунт, щоб мати доступ до води і поживних речовин [13].

     Зовнішній вигляд багаторічних квіткових рослин відкритого ґрунту дуже різноманітний. Вони відрізняються за висотою, характером зростання, термінами цвітіння, за формою суцвіть, квітки, листя, забарвленням і т. д. Завдяки цим властивостям квіткові рослини відкритого ґрунту можна використовувати для зрізання, аранжувань і зовнішнього оформлення. 
 
 

     1.2. Класифікація багаторічних  зимуючих квітів 

     Багаторічниками називають такі квітково-декоративні  рослини, життя яких не обмежується  одним вегетаційним періодом, а триває декілька років. При цьому періоди зростання і розвитку багаторічників змінюються періодами спокою.

     Найпоширеніші рослини, що відносяться до цієї групи, це аквілегія, астильба, айстра багаторічна, гіацинт, ірис, крокуси, лілейник, мак, нарцис, півонія, примула, рудбекія, тюльпан, флокс, фрителлярія, хризантема та ін.

     Основним  структурним елементом багаторічника  є пагін. Надземний пагін буває багаторічним тільки у невеликої групи багаторічників (гвоздика пірчаста, іберис, арабис, роговик та ін.). Власне багаторічною є нижня, підземна частина пагона, що несе запас поживних речовин і резервних бруньок відновлення [3].

     Залежно від особливостей будови підземної частини пагона багаторічників підрозділяють на наступні основні групи: цибулеві, бульбоцибулеві, кореневищні, бульбові та зі звичайним корінням.

     У цибулевих рослин власне багаторічна частина має вигляд цибулини. Цибулина являє собою підземний сильно вкорочений пагін з видозміненими листями – лусками, які щільно прилягають одна до одної і в пазухах яких містяться бруньки. Верхня луска цибулини суха, захисна, внутрішні соковиті [27].

     Поживні речовини відкладаються у видозміненому  листі — лусках, бруньки відновленні  знаходяться в основі лусок.

     Цибулина  одночасно є і органом природного вегетативного розмноження рослин.

     До  цибулевих належить цілий ряд дуже важливих квіткових культур : тюльпани, нарциси, гіацинти, мускари (мишачий гіацинт), рябчик, проліски та ін [6].

     Цибулеві культури користуються великою популярністю серед квітникарів. Це пояснюється їх високими декоративними якостями, великою кількістю сортів, дуже раннім цвітінням, а головне — можливістю отримання квітів у зимовий період, коли потреба в них особливо велика. Велике значення має також здатність до адаптації цибулевих культур до різних умов зростання. Серед цибулевихх найбільш поширені тюльпани і нарциси [2].

     Власне  багаторічна частина у бульбоцибулевих рослин має вигляд бульбоцибулини, що є одночасно органом природного вегетативного розмноження.

     Бульбоцибулина  – являє собою підземне стебло у вигляді округлої бульби з вузловими  кільцями і з бруньками різної величини, які знаходяться у верхній частині бульбоцибулини, тобто поєднують ознаки бульби та цибулини. Стеблова частина їх укорочена, сильно потовщена і виконує функцію накопичення поживних речовин. Листя перетворене на плівчасті луски, покриваючі бульбоцибулину зовні.

     До  бульбоцибулевих квіткових рослин належать крокуси.

     Багаторічна частина кореневищних квіткових рослин має вигляд кореневища — видозмінений підземний паросток, що виконує функцію накопичення поживних речовин і несе бруньки відновлення, а також зачатки додаткового коріння (стеблова частина кореневища потовщена і є місцем накопичення поживних речовин). Кореневища бувають прості та розгалужені, тонкі з довгими міжвузлями (айстра багаторічна, рудбекія, конвалія), або у вигляді товстих сильно вкорочених пагонів (ірис, лілійники).

     Кореневище  може виконувати одночасно і функцію  вегетативного розмноження рослин.

     До  кореневищних зимуючих багаторічників належать іриси, рудбекія, конвалія, віхалка, первоцвіт (примула), дельфініум.

     У багаторічників із звичайним корінням поживні речовини відкладаються в основному у корінні. Власне багаторічна частина цих рослин представлена м'ясистим корінням і невеликою підземною ділянкою стебла з резервними бруньками відновлення.

     До  даної групи багаторічників належать люпин багатолистий, мак східний, піон китайський, аквілегія блакитна гібридна, флокси, хризантеми, орлики, троянди та ін [15].

     У бульбових квіткових рослин багаторічна частина представлена бульбою — видозмінений потовщений підземний стебловий пагін, що виконує функцію накопичення поживних речовин та ділянку стебла, на якій знаходяться бруньки відновлення [9].

     Представниками  зимуючих квіткових багаторічних є  лілія східна, лілія азіатська. 

1.3. Способи розмноження  квіткових рослин, що зимують у  відкритому ґрунті 

     Довголіття  багаторічників забезпечується їх здатністю розмножуватися як насінням, так і вегетативно (частинами рослини).

     Найбільш  простий спосіб розмноження багаторічників — насінням, але користуються ним рідше, оскільки деякі рослини з насіння розвиваються дуже повільно і доводиться довго чекати їх цвітіння. Піони, іриси, деякі інші багаторічники зацвітають з насіння лише на 7-8-й рік після посіву, хоча деякі і на 1-2-й рік.

     Для знезараження перед посівом насіння багаторічників протравлюють фентіурамом (4-6 г на 1 кг), обробляють 0,5 % розчином марганцевокислого калію і т. д. Знезаражене насіння просушують і зберігають до посіву. Перед весняним посівом велике насіння з твердою оболонкою намочують у воді протягом 12-24 годин і висівають у вологий ґрунт з наступним регулярним поливом.

     Насіння з тривалим періодом спокою (аконитум, борщовик та ін.) для підготовки до весняного посіву стратифікують, для чого їх змішують з вологим піском (1 частина насіння і 3 частини піску). Стратифіковане насіння зберігається при температурі 1-4° С, слідкуючи за тим, щоб пісок був вологим і рихлим [25].

     Насінним  способом розмножують такі багаторічники, як дзвоник карпатський, гіпсофіла повзуча, примула весняна і звичайна, фіалка рогата і запашна, флокс дернистий і шиловидний, вероніка. Насіння багаторічників висівають навесні і восени у відкритий ґрунт.

     Насіння багаторічників висівають рядами, ширина між рядками 15-20 см. Хороші результати виходять при стрічковому розміщенні рядів, коли дві паралельні стрічки зближуються до 8-10 см. Вони утворюють дворядкову стрічку з відстанню між рядами 25-30 см. При такому розміщенні сходи рівніші, сіянці краще протистоять бур'янам.

     Принципово  інший спосіб розмноження багаторічників вегетативний, він гарантує отримання рослин, що повторюють усі ознаки материнських, і має велике практичне значення, оскільки у більшості з них цвітіння настає швидше, ніж при насінному розмноженні.

     Вегетативне розмноження може здійснюватися  спеціалізованими органами (кореневищами, цибулинами, бульбами), частинами кореня, зеленими живцями, бруньками відновлення, відводками. Найбільш простий і поширений спосіб розмноження багаторічників — ділення кущів. Його широко застосовують для розмножения рослин, здатних розвивати велику кількість паростків (борець, піони, іриси, примули). Рослини, які зацвітають навесні і на початку літа (піони, бадан, примули та ін.), ділять в серпні-вересні; пізноквітучі (астильба, боконія, борець, вероніка, гейхера) — в квітні-травні. Кожна відокремлена частина повинна мати ростові бруньки або зачатки і коріння [14].

     На  присадибних ділянках можна практикувати і неповне ділення кущів. Рослину обкопують з одного боку, розрізають на дві частини, одні з них разом із землею виймають і пересаджують на інше місце, а частина, що залишилася, продовжує рости і цвісти. Кореневища можна ділити на стільки частин, скільки є листоносних члеників. Багаторічники з повзучими, горизонтально розташованими кореневищами легко діляться і дають високий коефіцієнт розмноження (конвалія, бадан). Стеблевими літніми живцями розмножують значну частину декоративних багаторічників, особливо тоді, коли вимагається швидко розмножити вид, а кількість маточників обмежена.

     Багаторічники, які цвітуть в другій половині літа (боконія, вероніка, гіпсофіла та ін.), живцюють навесні (у травні - червні), а ті, які зацвітають навесні (іриси) — влітку (у липні - серпні).

     У рослин з черговим розташуванням  листя живці ріжуть завдовжки  в 2-3 міжвузля, з супротивним розташуванням — в одне міжвузля з двома парами листків. Нижній зріз роблять, відступивши на 1-1,5 см від нижнього листа, верхній — безпосередньо над листом. Для зменшення випаровування два нижніх листа укорочують наполовину.

     Більшість багаторічників дають високий відсоток укорінення живців у відкритому ґрунті під плівковим укриттям. Успіх живцювання у відкритому ґрунті багато в чому залежить від правильного вибору місця для грядок і поливу. Грядки для посадки живців захищають від дії прямих сонячних променів і пануючих вітрів. Ґрунт має бути легкий, субпіщаний, добре дренований. Важкі ґрунти покращують, додаючи пісок. Гній і перегній в ґрунт вносити не треба, щоб уникнути загнивання живців.

     Грядки роблять невисокі (10-12 см), їх поверхню вирівнюють, ущільнюють дошкою або ручним трамбуванням і добре проливають водою. Живців висаджують на глибину 6-8 мм, з незначним нахилом, як можна густіше, упритул один до іншого. На 1 м² при такій посадці розміщується 700-800 живців. Для нормального вкорінення вони повинні постійно знаходитися у вологому стані. Необхідна вологість забезпечується щоденним поливом і три-, п′ятикратним обприскуванням. У суху, жарку погоду кількість обприскувань збільшують, у похмуру — зменшують.

     Через 30-45 днів після посадки відбувається масове укорінення живців, потім рослини висаджують в ґрунт для доростання. При пізніших термінах вкорінення їх залишають на грядках, укриваючи на зиму листям або ялиновим гіллям.

     Деякі багаторічники, у яких на корінні  є сплячі бруньки (боконія серцелиста, аконитум, іриси, піони, функия ланцетолиста, гіпсофіла повзуча) розмножують кореневими живцями. Навесні або в середині серпня (при пересадці) коріння або кореневища таких рослин розрізають на частини завдовжки 3-5 см і висаджують в горщики, ящики, парник або відкритий ґрунт в добре підготовлену рихлу землю, розкладаючи їх на шарі піску (1 см), а згори засипають піщаною землею шаром 2-3 см. Догляд такий же, як і за стебловими живцями. Для скорочення терміну вкорінення живців і збільшення кількості посадочного матеріалу використовують переносні плівкові покриття і стимулятори зростання (гетероауксин) [3].

     Зрізи живців флокса, піона, арабиса і луски  лілій обробляють вугільним порошком, до якого додають гетероауксин з  розрахунку 0,1 г на 100 г вугільного порошку. Гетероауксин і вугільний  порошок спочатку змочують водою, а  далі вже розмішують до консистенції сметани. У цю суміш і змочують нижній зріз живця. Піддані обробці живці висаджують.

     Стимулятори підйому можуть використовувати  і для підвищення об'єму і чисельності  квіточок на одній рослині, для продовження  термінів цвітіння. З цією метою на багатолітні рослини впливають наступними 2 прийомами:

     1) водний розчин гетероауксину  в зосередження 0,001% наноситься з  обприскувача на листя, стебла, бруньки, пагони. Його невеликі крапельки потрапляють в хлорофілоносну тканину і надають стрімкий результат.

     2) розчином гетероауксину поливають  основу в період посадки рослин.

     Сіянці, живці, поділені кореневища для підрощування до встановлених умов висаджують в добре підготовлений ґрунт. Багаторічники, що розмножуються діленням кореневищ, висаджують на рік для дорощення на відстані 20x30 см (бокконія, вероніка, гейхера, , іберис, ірис, дзвоник, примула, гусимець альпійський, фіалка рогата і запашна, роговики). При дворічному дорощенні (астильбу, функія) відстані збільшують (30x30 см); піони, конвалії дорощують три роки, висаджуючи їх на відстань відповідно 50x50 і 20x30 см. Під час дорощення за рослинами ведеться необхідний догляд (підгодівля, полив, розпушування, прополювання).

     На  постійне місце багаторічники висаджують навесні або рано осінню. Кращі терміни осінніх посадок — кінець серпня-початок вересня. Слабозимостійкі види багаторічників рекомендується пересаджувати на постійне місце навесні (у квітні-травні). Запізнюватись з пересадкою не варто - рослини рано починають зростати, а пересаджувати їх в період інтенсивного росту небажано.

     Глибина посадки багаторічників залежить від  розміру кореневої системи або  кореневища, виду рослини, термінів посадки. При посадженні орієнтуються за кореневою шийкою старого пагона, яка має бути на такій же глибині, на якій знаходилася рослина до пересадки. Примули, функію та інші рослини з прикореневою розеткою листя висаджують на таку глибину, щоб центр розетки не заглиблювався. У іриса, лілейника та інших рослин з наростаючим вгору кореневищем занадто дрібна осіння посадка призводить до його оголення і пересихання, що, у свою чергу, послаблює розвиток додаткового коріння і замінюючих бруньок. Надмірно глибока посадка веде до пізнього проростання рослини і послаблення цвітіння. Перед посадкою коріння укорочують на третину їх довжини. М'ясисті кореневища і бульбоподібне коріння максимально зберігають, обрізуючи лише поламані частини, що загнили.

     Бульбоцибулеві  багаторічники (монбреція) утворюють багато бульбоцибулин, які  використовують для  розмноження. Ці рослини  можливо розмножувати, розрізаючи бульбоцибулину на декілька частин.

     Цибулеві  рослини з плівчастою цибулиною  розмножують цибулинами-«дітками», які виникають по її сторонах з  пазушних бруньок. Для підвищення виходу цибулин-«діток», наприклад у гіацину, старі цибулинки хрестоподібно  надрізують знизу або вирізають  у них донце.

     Цибулеві  рослини саджають на глибину, в 3-4 рази що перевищує діаметр цибулини; тюльпани і нарциси — на 10-12 см і з  цим розрахунком, щоб під цибулиною  не залишалося порожнього місця. [2]

     Лілії, що мають коріння, яке відходить від кінця цибулини, саджають на глибину 15-20 см; цибулини лілій, що дають додаткове коріння від підземної частини стебла (китайська, бульбоносна), — на глибину 20-25 см. Мускарі, проліски, крокуси саджають не глибше ніж на 5-8 см, конвалії — на 2,5-3 см. [14].

     Перед посадкою до ями вносять органічні добрива — компост або перегній з добавленням суперфосфату або кісткового борошна. Висаджуючи багаторічникв на постійне місце, їм дають такі площі живлення, щоб вони нормально росли, розвивалися і рясно цвіли, як можна довше не проріджуючись і не потребуючи пересадки. Розміщуючи рослини, керуються наступними рекомендаціями: сильнорослих великих — 1-2 шт. на 1 м², середньорослих—3-4 шт. на 1 м², невисоких —6-12 шт. на 1 м², низьких— 15-35 шт. на 1 м², карликових — 50 і більше шт. на 1 м².

     Розмножують айстри багаторічні насінням і діленням кущів. Насіння їх краще висівати весною; ділення кущів проводять  восени.

     Розмножують аквілегію (водозбір) восени або весною діленням куща або посівом насіння. Насіння свіжих зборів висівають в ґрунт під зиму або рано навесні.

     Розмножують рудбекію, примули насінням і діленням кущів. Лілейник цвіте в червні - серпні. Розмножують його діленням куща у кінці серпня або на початку вересня. Рослини саджають один від одного на відстані 70 сантиметрів.

Мак східний  розмножують насінням на грядках. Сіянці пікірують чи розсаджують на постійні місця у серпні. Можна розмножувати діленням кущів, восени.

     Лілії добре ростуть на родючих ґрунтах. Саджають їх на сонячних ділянках. Розмножують  насінням, діленням цибулини, окремими її лусками і дітками (маленькими цибулинами).

     Розмножують нарциси цибулинками-дітками, орлики восени діленням кущів або висівом, тюльпани добре розмножуються насінням і цибулинками-дітками, дельфініум росте на різних, добре удобрюючих ґрунтах на відкритих або з невеликим затінюванням ділянках. Розмножують його насінням (при посіві в грунт) восени (під зиму) і весною, а також діленням кущів і живцями [3]. 

     1.4. Догляд за багаторічними  зимуючими рослинами 

     Догляд  за зимуючими багаторічниками полягає  у прополюванні, розпушуванні, поливі, органічному та мінеральному підживлюванні, обрізанні, регулюванні і нормуванні цвітіння, укриття на зиму і пересаджуванні.

     Бур'яни  заподіюють багаторічникам значну шкоду, погіршуючи їх поживний та водний режими. Їх прополюють після дощу або щедрого поливу, ретельно видаляючи разом з корінням. Дуже важливим агротехнічним прийомом при догляді за багаторічними являється розпушування ґрунту, що створює сприятливий повітряний режим та зберігає ґрунтову вологу.

     Розпушують  ґрунт на глибину 5-8 см легкою сапкою, прагнучи не пошкодити кореневу систему.

     На  зиму багаторічники залишають чисто  прополеними, з добре розпушеним ґрунтом.

     Багаторічні рослини, що мають потужну кореневу систему, менше потребують поливу, ніж однорічники. Проте в посушливе літо вони вимагають регулярного поливу, особливо в період розвитку бутонів і на початку цвітіння. Для розвитку кореневої системи і закладання бруньок відновлення, а також після цвітіння багаторічникам вимагається щедрий полив. Він повинен забезпечити промочування ґрунту на глибину 10-12 см — тільки це дає певний визначений ефект. Норма витрати води — 25-30 л/м². Поливають рослини рано вранці або пізно увечері.

     Нормальний  розвиток багаторічників, щедрий і  тривале цвітіння досягається хорошим підживленням ґрунту перед садінням і регулярною підгодівлею їх органічними і мінеральними добривами. З органічних добрив найчастіше використовують перегній, компост, торф, коров'як, пташиний послід; з мінеральних — азотні, фосфорні і калійні. Зараз наша промисловість випускає комплексні добрива (нітроамофоска, амофос та ін.) і добрива з мікроелементами, які здатні забезпечити рослини усіма елементами живлення.

     Азотні  добрива впливають на розвиток вегетативних органів, тому їх вносять ранньої  весни. Калійні і фосфорні добрива стимулюють цвітіння і плодоносіння, підвищують зимостійкість рослини, сприяють кращому засвоєнню азоту. Зимуючі багаторічники протягом вегетації підгодовують 1-2 рази — ранньої весни перед відростанням і на початку бутонізації. На 1 м² на один або два прийоми вносять (г) : аміачної селітри — 30, суперфосфата — 60, калійної солі — 20. Надлишок одних елементів живлення в ґрунті не може доповнювати недостачі інших.

     Перед внесенням мінеральних добрив ґрунт  добре проливають водою з розрахунку 10 л на 1 м². Рідка підгодівля органічними добривами (пташиний послід і коров'як) готується таким чином: 1 л коров'яку або 30-40 г пташиного посліду заливають 10 л води, перемішують і настоюють протягом доби, потім розбавляють водою в співвідношенні 1:1.

     Ранньою весною посадки мульчують торфом, компостом, перегноєм шаром 4-5 см, що сприяє створенню сприятливого гідротермічного режиму, затримує зростання бур'янів. У подальшому мульча служить додатковим добривом [3].

     У примул, піонів, флоксів, ірисів, люпину кореневище чи корінь досить швидко нарощуються  вгору і через 3-4 року базальна зимуюча  частина пагона оголяється і виявляється  на 5-10 см вище рівня ґрунту. В цьому  випадку обов'язковим прийомом є  поверхневе підсипання листяної, перегнійної  землі, торфовогнійних компостів.

     Більшість багаторічників морозостійкі і не вимагають  спеціального укриття на зиму. Проте  у безсніжні холодні зими посадження багаторічників, особливо молоді, можуть страждати від вимерзання. Занадто раннє укриття може призвести до спріванння. Найкращий момент для укриття багаторічників — настання стійких морозів, коли на ґрунті з'явиться тверда н кірка, що не відтає. Для цього використовують торф, тирсу, компости, сухе листя, ялинове гілля, інші види мульчуючих матеріалів.

     Час перебування різних видів багаторічників на одному місці залежить від їх біологічних особливостей і характеру  розвитку кореня або кореневища. Після  певного періоду вони перестають розвиватися, гірше цвітуть, втрачають свою декоративність. У багаторічників насінного розмноження це відбувається через природне старіння, у кореневищних — через сильне розростання кореневища, обмежуючи площу живлення рослини.

     Своєчасна пересадка і ділення омолоджують  багаторічників. Це обов'язкові агротехнічні прийоми при їх культивуванні. Основна маса рослин вимагає пересаджування через 4-5 років. Ті з них, які мають потужний компактний, корінь, який росте, наприклад піони, можуть рости на одному місці без пересадки до 20 років. Багаторічники із стержневим коренем (борець фіолетовий) погано переносять пересадку в дорослому стані, тому їх через 5-6 років відновлюють посівом насіння. Рослини з повзучими кореневищами (бадан, ірис) не вимагають частих пересадок і можуть знаходитися на одному місці 6-10 років, рослини з мичкуватою кореневою системою (астильба, арабис) — вимагають пересадки через 4-5 років, а такі, як дзвіночок карпатський, — вже через 2-3 року.

     У комплекс агротехнічних вимог при  вирощуванні багаторічників входять  наступні профілактичні заходи, направленні  на боротьбу з їх шкідниками і хворобами: осіннє видалення і спалювання усіх однорічних залишків, прополювання бур'янів, перекопування і розпушування ґрунту під рослинами; обов'язкова підготовка ґрунту під весняні посадки з осені, дотримання зміни вирощуваних культур, щоб уникнути одностороннього виснаження ґрунту. Внесення фосфорно-калійних добрив сприяє підвищенню стійкості рослин до грибних захворювань. 

1.5. Шкідники та хвороби  багаторічних зимуючих  квіткових рослин  у відкритому ґрунті 

     1.5.1. Шкідники багаторічних  та засоби боротьби  з ними. Молоду розсаду і нижнє листя ушкоджують шкідники, період активності яких припадає на нічний час. Інші шкідники живляться соком рослин, чим завдають величезної шкоди.

     Слимаки. Ушкоджують листя, квіти, бутони, стебла. Вони живляться вночі, прогризають на листі отвори неправильної форми. Визначають присутність слимаків по сріблястому слизу на рослинах.

     Заходи  боротьби. Потрібно підтримувати на ділянці чистоту і порядок, вдень слимаки ховаються під купами садового сміття, під листям, вазонами та ін. Потрібно систематично знищувати бур'яни, навколо грядок посипати суперфосфатом або гашеним вапном.