Загальна характеристика комерційної таємниці

5

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ………………………………..…………………………………....…3

Вступ……………………………………………………………………………..4

РОЗДІЛ 1. ПОННЯТТЯ І СУТНІСТЬ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ…………6

1.1 Комерційна таємниця як вид інформації та її особливості …………6

1.2 Комерційна таємниця в чинному законодавстві: перспективи розвитку та застосування……………………………………………………..…..9

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ  СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ ………………………………………………………….15

2.1 Механізм визначення переліку інформації, що становить комерційну таємницю…………………………………………………………...15

2.2 Відповідальність за незаконні дії щодо комерційної таємниці …...19

РОЗДІЛ 3. удосконалення правового регулювання комерційної таємниці …………………………………………………..25

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...28

Список використаної літератури…………………………………...31

ДодатОк А.………………………………………………………………….....33

Додаток Б……………………………………………………………………..34

Додаток В……………………………………………………………………..36

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ККУ              Кримінальний кодекс України

ООН              Організації Об'єднаних Націй

НМДГ                   Неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

ЦК України                            Цивільний кодекс України

ДСТУ              Державні стандарти України

ГК                          Господарський кодекс

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах існуючої конкуренції між суб'єктами господарювання інформація стає цінним об'єктом, оскільки володіння інформацією в ринковій економіці необхідне для конкурентноспроможної господарської діяльності.. Через посилення економічної конкуренції в умовах розвитку ринкових відносин в Україні комерційна таємниця суб'єктів господарювання та її охорона набувають пріоритетного значення. Розвиток економічної конкуренції, необхідність досягнення переваги на ринку ставлять перед суб'єктами господарювання завдання захисту комерційної таємниці за допомогою правових засобів.

Неналежний рівень правового регулювання відносин, пов'язаних з комерційною таємницею суб'єктів господарювання, сприяє поширенню комерційного шпигунства, безперешкодному використанню окремими особами незаконно отриманих наукомістких технологій, програмних продуктів та іншої інформації, що відноситься до комерційної таємниці. Нерозвиненість законодавства, що регулює комерційну таємницю суб'єктів господарювання, стає серйозним стримуючим фактором для розвитку господарської діяльності.

Таким чином, зараз існує потреба в удосконаленні чинного законодавства про комерційну таємницю, захист права суб'єктів господарювання на комерційну таємницю та у приведенні його у відповідність з поточними та перспективними вимогами ринкового середовища.

Метою дослідження є характеристика комерційної таємниці теоретичних  суб’єктів господарювання, її захисту та підготовка пропозицій з удосконалення законодавства України в умовах переходу до ринкової економіки.

Відповідно до вказаної мети були поставлені та вирішені такі задачі:

-  формулювання поняття і сутності комерційної таємниці,

- виявлення ознак комерційної таємниці та її відокремлення від інших видів інформації

- визначення поняття і змісту права суб’єкта господарювання на комерційну таємницю та відповідальності за порушення права на комерційну таємницю

- обґрунтування пропозицій з удосконалення правового регулювання відносин щодо комерційної таємниці суб’єктів господарювання в Україні.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією права суб’єкта господарювання на комерційну таємницю та його захистом.

Предметом дослідження є право суб’єкта господарювання на комерційну таємницю та його захист.

Методологічну основу дослідження склали прийняті в юридичній науці методи наукового дослідження, а саме системний аналіз, діалектичний метод дослудження, порівняльно-правовий метод та  історичний метод дослідження.

У відповідності до поставлених мети та конкретних завдань дослідження, визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ 1

ПОННЯТТЯ І СУТНІСТЬ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

1.1 Комерційна таємниця як вид інформації та її особливості 

Комерційна таємниця – це будь-яка ділова інформація, що має дійсну або потенці­альну цінність для підприємства з комерційних причин, розго­лошення якої може завдати шкоди підприємству. Вона не є за­гальновідомою або загальнодоступною на законних підставах. Ці відомості відповідним чином позначаються, а фірмою здійснюються належні заходи щодо збереження її конфіденцій­ності.

27 березня 1991 року Верховною Радою України був прий­нятий Закон "Про підприємства в Україні". Згідно з частиною І статті 30 цього Закону "під комерційною таємницею підприєм­ства мають на увазі відомості, пов´язані з виробництвом, техно­логічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяль­ністю підприємства, що не є державною таємницею, розголо­шення (передання, просочування) яких може завдати шкоди його інтересам".

Крім того, в статті 30 розділу 2 Закону України "Про інфор­мацію" від 2.10.1992 р. дано визначення конфіденційної інфор­мації: "Конфіденційна інформація — це відомості, що знахо­дяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і розповсюджуються за їх бажан­ням, відповідно до передбачених ними умов".

Разом з тим, 9 серпня 1993 року Кабінетом Міністрів Украї­ни відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про підприємства в Україні" затверджений перелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю:

- установчі документи, документи, що дозволяють займа­тися підприємницькою або господарською діяльністю і її окре­мими видами;

- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов´язкових платежів;

- відомості про кількість і склад працюючих, їх заробітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків і обов´язкових платежів, інформація про забруднення навколишнього природного сере­довища, недотримання безпеки умов праці, реалізація продукції, що завдає шкоди здоров´ю, а також інші порушення законо­давства України і розміри завданої при цьому шкоди;

- документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в коопе­ративах, малих підприємствах, союзах, об´єднаннях і інших орга­нізаціях, що займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, які відповідно до чинного законодавства підля­гають оголошенню [9, с. 145].

Згідно з цією постановою підприємства зобов´язані подава­ти перераховані відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

Відомості комерційної таємниці підприємства можна умов­но розділити на два великих блоки:

1) Науково-технічна (технологічна) інформація;

2) Ділова інформація.

Науково-технічна інформація містить: відомості про конструкції машин і обладнання; схеми; матеріали, що викорис­товуються; рецептури; методи і способи виробництва (особливо про нові вироби, що розробляються); нові технології, напрям­ки модернізації відомих технологій, процесів і обладнання; про­грамне забезпечення ПК.

Ділова інформація містить: відомості про фінансову сторону діяльності підприємства, крім фінансових звітів (стан розрахунків з клієнтами, заборго­ваність, кредити та ін.); відомості про розмір прибутку, собівартості виробляємої продукції та ін.; плани розвитку підприємства (тактичні і стратегічні) і т.д

Перелік і обсяг відомостей, що складають комерційну таєм­ницю підприємства, строки конфіденційності, порядок захисту і доступу до конфіденційної інформації, а також правила її вико­ристання визначаються керівником організації. Керівник може залучити для проведення цієї роботи спеціалістів-аналітиків.

Основна мета захисту конфіденційної інформації полягає в тому, щоб, як говорять професіонали, запобігти розповсюджен­ню її до конкурентів. В деяких випадках вимагається захист і "чужих" комерційних секретів, які можуть бути довірені підприємству іншими особами, організаціями. Відсутність та­кого захисту може залишити підприємство без вигідних парт­нерів, клієнтів [17, с.626].

Забезпечення захисту комерційної таємниці містить:

- встановлення правил віднесення інформації до комер­ційної таємниці;

- розробку і доведення до осіб, допущених до відомостей, що складають комерційну таємницю, інструкцій за дотриман­ням режиму конфіденційності;

- обмеження доступу до носіїв інформації, які вміщують ко­мерційну таємницю;

- використання організаційних, технічних та інших засобів конфіденційної інформації;

- здійснення контролю за дотриманням встановленого ре­жиму охорони комерційної таємниці.

Як і всі співробітники фірми, менеджер повинен при вступі на роботу підписати зобов´язанність про нерозголошення ко­мерційної таємниці (про відповідальність за її збереження).

За інформованістю менеджери більшості підприємств є другі особи після керівника. Менеджер має доступ до самих різнома­нітних джерел інформації. Менеджер є основною фігурою для осіб, що добувають різно­манітну інформацію. Тому йому необхідно проявляти розумну обачність у розмовах з потенційними партнерами чи клієнтами, для яких будь-яка інформація може стати важливою.

В більшості конфіденційної інформації необхідно керувати­ся рекомендаціями керівника фірми чи служби безпеки підпри­ємства. Менеджер за видом своєї діяльності повинен знати, хто і до якої інформації чи обладнання має допуск і дотримуватись встановлених правил. І якщо, наприклад, рядовий працівник фірми раптом зацікавився конфіденційним документом, по­трібно швидко і тактично зупинити цю спробу.

Менеджер, як і інші працівники фірми, повинен усвідом­лювати значимість конфіденційної інформації для успішної ро­боти і процвітання фірми, а також знати про прийоми і методи, якими можуть користуватися конкуренти по збору такої інфор­мації.

Існують випробувані на практиці рекомендації щодо захис­ту конфіденційної інформації.

Для обмеження доступу до інформації комерційної таємниці керівник видає спеціальний наказ про введення "Переліку відо­мостей, які вміщають комерційну таємницю підприємства", за­ходи щодо охорони цих відомостей, встановлює коло осіб, які мають доступ до цієї інформації, і правила роботи з документа­ми, які мають гриф "Комерційної таємниці". Співробітники підприємства повинні під розписку ознайомитись із наказом та додатками до нього [17, с. 627].

1.2 Комерційна таємниця в чинному законодавстві: перспективи розвитку та застосування

В умовах становлення економіки значна частина керівників господарюючих суб’єктів ставлять завдання убезпечити себе та свої підприємства від можливих втручань у фінансово-господарську діяльність, а також протистояти недружнім захопленням або поглинанням.

Умови ринкової економіки, в яких здійснюють свою діяльність виробничі одиниці різних організаційно-правових форм, є невизначеними й непередбачуваними. Тривала економічна криза породила багато небезпек і загроз для малого і середнього бізнесу.

Успішне, повноцінне та ефективне вирішення завдань, які стоять перед економікою держави в цілому, багато в чому залежить від результативності діяльності її виробничих одиниць (економічних агентів). Якщо економіка спирається на потужну виробничу базу; на міцні, високорозвинені виробничі одиниці, здатні успішно домагатися поставлених цілей, то й вся сукупність економічних потреб суспільства задовольнятиметься вчасно та у повній мірі.

Як відомо, цивільно-правові відносини щодо комерційної таємниці регулюються положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, статтями 505-508. Вказаний нормативно-правовий акт визначає перелік майнових прав, пов’язаних з правом інтелектуальної власності щодо комерційної таємниці. Водночас Цивільний кодекс не розглядає таки важливі компоненти правового режиму комерційної таємниці як порядок віднесення інформації до комерційної таємниці; підстави виникнення прав суб’єктів на комерційну таємницю; порядок доступу до комерційної таємниці тощо. Право суб’єктів підприємницької діяльності на комерційну таємницю передбачено і Господарським кодексом України, відповідно до частини 1 статті 36 якого склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб’єктом господарювання відповідно до закону.

Право власності на інформацію – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження інформацією. Як відомо, інформація є об’єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об’єктом як права власності загалом, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації має право здійснювати будь-які законні дії щодо об’єктів своєї власності. Підставами виникнення права власності на інформацію може бути як створення інформації своїми силами і за свій рахунок, так і договір на створення інформації; а також договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи. Інформація, що створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками [12, с. 291].

Як відомо, рейдерські захоплення та недружні поглинання підприємств починаються з розвідки. Вивчається буквально все: від звичок і схильностей власників господарських товариств, до активів компанії та її фінансових звітів; від наявності корпоративних конфліктів, до ухвалених судових рішень по спорах, що виникали. У цьому зв’язку на перше місце виходить комерційна таємниця підприємства, отримавши яку, конкуренти отримують можливість використати її на свою користь.

Отже, в першу чергу конкурентів/рейдерів цікавить інформація про майбутню жертву, яку можна використати для більш успішного рейдерського нападу. Такою інформацією є й комерційна таємниця, яка представляє неабиякий інтерес для зацікавленої сторони. Постає логічне запитання: що є комерційною таємницею в правовому сенсі? Згідно зі статтею 505 Цивільного кодексу України, комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить. У зв’язку з цим, такий вид інформації має комерційну цінність; вона є предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Господарський кодекс України (надалі – ГК), надає суб’єктам господарювання певні правомочності щодо охорони комерційної таємниці. Стаття 162 ГК визначає, що суб’єкт господарювання, який є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам, і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності [2].

Строки правової охорони комерційної таємниці обмежуються часом дії сукупності зазначених у частині першій цієї статті умов. Водночас законодавець упредметнює положення коментованої статті частиною третьою, яка передбачає, що особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, належну суб’єкту господарювання, зобов’язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.

Статтею 36 ГК передбачено, що відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб’єктом господарювання відповідно до закону. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання [2].

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання.

За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. ЦК та ГК України розглядають комерційну таємницю як об’єкт права інтелектуальної власності, а права на неї відносять до прав інтелектуальної власності. Суб’єкт права інтелектуальної власності не може прирівнюватися до власника у розумінні речового права, оскільки згідно зі ст. 419 ЦК України, право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, а перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.

Наведене поняття комерційної таємниці потребує перегляду згідно з реаліями сьогодення, більш детального обговорення самої сутності терміну «комерційна таємниця» та визначення заходів щодо охорони її конфіденційності.

Комітет з питань економічної політики рекомендує парламенту прийняти в першому читанні проект Закону «Про основні засади охорони комерційної таємниці в Україні». Цим законопроектом (реєстровий № 2249) пропонується врегулювати відносини, пов’язані з комерційною таємницею, зокрема, визначити інформацію, яка не може становити комерційну таємницю, права власника цієї інформації та порядок її охорони.

Прийняття спеціального закону в сфері охорони комерційної таємниці повинно забезпечити власників інформації, що становить комерційну таємницю, належними інструментами захисту своєї власності, обмежити можливості реалізації прав особи щодо інформації з обмеженим доступом, яка створюється в процесі діяльності суб’єктів підприємництва та здатна завдати матеріальної та нематеріальної шкоди власникам комерційної таємниці.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі України, Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України та у Законі України „Про захист від недобросовісної конкуренції” застосовується поняття „комерційна таємниця”. Наявність декількох узагальнюючих законодавчих визначень цього поняття сприяє правопорушникам уникати покарання, а власники комерційної таємниці позбавляються можливості ефективного захисту своїх законних прав та інтересів.

Крім того, Закон України „Про інформацію” не містить чіткого розмежування понять конфіденційної інформації та комерційної таємниці. Відповідно до частини першої статті 30 Закону України „Про інформацію” за режимом доступу інформація поділяється на конфіденційну та таємну. В цьому Законі не встановлено, в чому саме полягає особливість правового режиму інформації комерційного та банківського характеру, але однозначно встановлюється, що такі відомості не можуть бути конфіденційною інформацією [6].

Все вищенаведене дає правові підставі для належного врегулювання правового режиму інформації, що становить комерційну таємницю. На думку спеціалістів в галузі захисту комерційної таємниці, доцільно на законодавчому рівні передбачити характеристики інформації, яка відноситься до комерційної таємниці. Також необхідно законодавчо визначити перелік відомостей, які не можуть бути віднесені до такої таємниці. Потрібен правовий механізм захисту власником своєї інтелектуальної власності – комерційної таємниці.

РОЗДІЛ 2

ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ  СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

2.1 Механізм визначення переліку інформації, що становить комерційну таємницю

Дуже часто при прийомі на роботу адміністрація наполягає на підписанні працівниками зобов’язання про нерозголошення інформації, що становить комерційну таємницю. Слід зауважити, що попередньо працівник обов’язково повинен бути ознайомлений з переліком такої інформації. Адже якщо йому не відомо про те, які відомості належать до комерційної таємниці, то, відповідно, він не несе відповідальності за їх розголошення.
Відомості комерційного характеру є комерційною таємницею чи конфіденційною інформацією лише у тому разі, якщо це документально підтверджено відповідним волевиявленням їх власника.

Для безпосереднього визначення переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, на підприємстві створюється спеціальна комісія, яка займається групуванням і уточненням інформації для цього переліку [20, с. 364].

Чисельність такої комісії не повинна перевищувати чотирьох-п’яти осіб. Створюється вона з найбільш кваліфікованих і компетентних фахівців основних підрозділів і представників служби безпеки підприємства, ознайомлених як з діяльністю підприємства в цілому, так і з роботою окремих підрозділів. До її складу бажано включити:

- фахівця, який володіє фінансовими питаннями, кон’юнктурою ринку та інформацією щодо діяльності конкуруючих фірм (як правило, це фінансовий менеджер);

- фахівця, який досконало знає систему організації роботи підприємства, її особливості;

- фахівця з питань зв’язків з іншими підприємствами, а також з укладення контрактів і договорів;

- фахівця, який володіє всіма відомостями про продукцію, що випускається, її технологічний цикл і виробництво, про проходження усіх видів інформації (усної, документальної, у вигляді зразків, вузлів, блоків, готової продукції).

Якщо підприємство є досить великим або виготовлена продукція має різнорідний характер, можна створити кілька таких груп: одну — головну, з метою координації та узагальнення результатів роботи, інші — залежно від необхідності по кожній окремій ділянці.

З іншого боку, не виключено, що підприємство може складатися лише з кількох осіб, особливо на початкових етапах розвитку. Тоді, справді, таку мету здатен вирішити один керівник за умови, що він буде володіти всією необхідною інформацією. Однак, щоб уникнути суб’єктивних помилок, краще розглядати ці питання щонайменше удвох.

Як уже було сказано, у групі повинні бути провідні фахівці, які володіють повним обсягом даних, що можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Однак це не означає, що варто обов’язково ознайомлювати всіх залучених експертів з конкретною інформацією, яка може становити комерційну таємницю, якщо раніше вони її не знали [7, с. 127].

Отже, перед групою експертів необхідно поставити комплекс питань у такій послідовності:

а) виділити всі види діяльності підприємства, що приносять прибуток на даний момент;

б) на основі наявних даних про ринок збуту оцінити, чи перевищує рівень прибутку для даного виду діяльності аналогічні показники на інших підприємствах;

в) визначити ймовірну перспективу рентабельності цієї діяльності.

Якщо з економічної точки зору зазначений вид діяльності відповідає цілям підприємства і на даний момент, і в перспективі, а прибуток є вищим, аніж у конкуруючих фірм, то експерти повинні визначити, що саме в даному виді діяльності дозволяє отримувати прибуток. Відповідь на це питання і буде комерційною таємницею підприємства.

При оформленні переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, у своїй діяльності комісія має керуватися наступним:

- якщо підприємство має у своєму розпорядженні інформацію, яка належить до державної таємниці, її слід виділити в окрему позицію, оскільки цей вид інформації охороняється законодавством України про державну таємницю;

- в окрему позицію також слід виділити ту інформацію, яка не є комерційною таємницею згідно з Постановою № 611;

- обов’язково до комерційної таємниці мають бути віднесені різні види «ноу-хау»;

- різні договори також повинні вважатися комерційною таємницею, причому як сам текст договору, так і факт їх укладення;

- мають бути віднесені до комерційної таємниці й відомості про винаходи і рацпропозиції, які не захищені авторським або патентним правом.

Крім затвердження такого переліку на керівника підприємства покладається також обов’язок щодо встановлення порядку захисту комерційної таємниці. Серед методів такого захисту можна виділити:

- розробку положення про комерційну таємницю на підприємстві;

- розробку інструкцій щодо дотримання співробітниками режиму нерозголошення комерційної таємниці;

- включення до статуту підприємства розділів, які регламентують захист комерційної таємниці;

- розробку угоди про нерозголошення комерційної таємниці, що укладається з особами, котрі мають доступ до цієї інформації [10, с. 218].

Важливий елемент механізму захисту комерційної таємниці — встановлення порядку роботи з матеріальними носіями такої інформації: кресленнями, дискетами, магнітними стрічками тощо. Вибираючи зручні форми обліку конфіденційної інформації, необхідно враховувати, що:

- по-перше, відмітні знаки (грифи) на документах не повинні збігатися з грифами, що використовуються в сфері захисту державних таємниць;

- по-друге, вони повинні бути зрозумілі тільки співробітникам даного підприємства і не привертати до себе уваги сторонніх осіб;

- по-третє, кількість грифів повинна бути чітко визначеною;

- по-четверте, роботу підлеглих доцільно організувати за принципом «чистих столів». Суть його полягає в тому, що співробітник за своєї відсутності не повинен залишати жодного документа на своєму робочому місці. Вся інформація має надійно зберігатися у сейфі, металевій шафі або у шухляді столу.

Перед тим як взяти з працівників підписку про нерозголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, керівництву підприємства необхідно здійснити певні процедури: