Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою

План

1. Загальне поняття власності як об’єкту кримінально-правової охорони. Предмет злочинів проти власності та його ознаки.
2. Об’єкт заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.
3. Зовнішня сторона заподіяння майнової шкоди передбачені статтею 192 КК України.
4. Суб’єкт та суб’єктивна сторона.

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Власність складає економічну основу життя суспільства, виступає показником його добробуту і особистого благополуччя громадян, тому охорона власності, чітке правове регулювання відносин власності, захист прав власників від будь-якого неправомірного втручання е найважливішим завданням держави. 

Злочини проти власності  становлять одну із найпоширеніших і  найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найцінніших соціальних благ - право  власності. Правом власності є право  особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм  майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений  цього права чи обмежений у  його здійсненні. На зміст права  власності не впливають місце  проживання власника та місцезнаходження майна.

Питання кваліфікації діянь, пов’язаних із посяганнями на власність, завжди мали велике зацікавлення науковців. Проте, серед низки праць, присвячених охороні власності як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, не приділяється належна увага аналізу питань кримінально–правової відповідальності за таке посягання на власність як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Вивченням даного питання займались такі вітчизняні науковці, як Антонюк Н. О., Ємельянов В. П., Коржанський М. Й. Серед російських вчених важливі наукові праці були написані М.І.Пановим, М.В.Перчом та В.А.Романцовевим.

Через недостатню вивченість питання про кримінально-правове  значення заподіяння майнової шкоди  шляхом обману або зловживання довірою  існують ряд суперечок з приводу  деяких питань. Спірними є питання  про предмет даного злочину, про  особу, яка може виступати суб’єктом. Також потребують вивчення питання  про форми заподіяння майнової шкоди.

Актуальність теми полягає у тому, що на даному етапі вивчення та застосування кримінального закону в галузі охорони власності потребує детальнішого вивчення. Насамперед актуальним у цій роботі є вивчення ряду проблемних питань, пов’язаних зі злочином, передбаченим статтею 192 КК України, а саме заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, оскільки ці питання залишаються мало дослідженими науковцями.

Предметом вивчення є норма кримінального кодексу України, яка передбачає склад злочину заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.

Мета цієї роботи полягає у: теоретичному дослідженні складу злочину, підставах притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчинення даного злочину, а також у дослідження елементів складу злочину.

Завданнями даної  роботи є:

• визначити поняття власності, як предмету кримінально-правової охорони. Визначити загальний предмет злочинів проти власності та його ознаки;
• охарактеризувати об’єкт злочину передбаченого статтею 192 КК України;
• проаналізувати основні способи вчинення даного злочину, розглянути усі складові зовнішньої сторони злочину;
• розглянути питання про суб’єкта злочину, визначити та проаналізувати наявні складові внутрішньої сторони злочину.

Структуру роботи складають: план курсової роботи, чотири досліджуваних питання, висновок та список використаних джерел та літератури.

1. Загальне поняття власності як об’єкту кримінально-правової охорони. Предмет злочинів проти власності та його ознаки.

   Власність становить  економічну основу життя суспільства  і проявляється у вигляді відносин  між людьми з приводу матеріальних  та інших благ. Ці відносини  полягають у приналежності даних  благ одним особам і відчуження  від усіх інших осіб. Приналежність  або привласнення матеріальних  та інших благ складає сутність  відносин власності.

Право власності є юридичним  вираженням, формою закріплення економічних  відносин власності. Право власності  охоплює правові норми, які закріплюють, регулюють і захищають стан приналежності (привласнення) матеріальних та інших  благ конкретним особам — фізичним і юридичним. У сукупності вони складають  право власності в об'єктивному  розумінні як єдиний комплексний  інститут права.¹

Поняття власності традиційно асоціювалося із належністю, тобто  можливістю володіти, користуватися  і розпоряджатися уречевленим майном. Такий підхід існує і сьогодні в Цивільному кодексі України, оскільки під правом власності ст. 316 ЦК України  розуміє право особи на річ (майно). Однак теорія економічних відносин і розуміння власності в економіці  обумовлюють розширення розуміння  власності цивільним правом і  включення у цей інститут не лише певних правомочностей власника щодо речей, а й щодо неуречевлених об’єктів цивільних відносин. Такими об’єктами виступають різні види енергії, послуги, Інтернет–час тощо, які за своїм змістом не є речами, але є товаром і перебувають у цивільно–правовому обігу.

Право власності в суб'єктивному  розумінні є міра можливої поведінки  власника, конкретний вираз відносин власності в повноваженнях суб'єкта права власності. В цьому значенні суб'єктивне право власності за змістом найбільш широке. Воно надає  власнику можливість використовувати  своє майно і свій інтелектуальний потенціал за своїм розсудом, для будь-якої діяльності, що не заборонена законом, вчинювати будь-які дії щодо власного майна і результатів своєї інтелектуальної праці. Будь-яке втручання в суб'єктивні права власника по володінню, користуванню і розпорядженню майном, а також в його немайнові і майнові права на результати творчої діяльності переслідуються чинним законодавством аж до застосування заходів кримінально-правового впливу.²

Проблема предмета злочинів проти власності у кримінальному  праві є однією з найактуальніших  і суперечливих. У науці кримінального  права предмет є факультативною ознакою складу злочину, оскільки вказаний не в усіх складах злочинів Особливої  частини Кримінального кодексу (далі – КК) України. Однак це положення  не поширюється на злочини проти  власності; для них характерна наявність  предмета злочину як обов’язкової ознаки їх складу. У КК України злочини проти власності передбачені у розділі 6 Особливої частини. Родовим об’єктом аналізованих злочинів є  суспільні відносини власності, які охороняються кримінальним законом.³

У постанові Пленуму Верховного Суду  України «Про судову практику у справах про злочини проти  власності» від 06.11.2009  N 10 значено, що предметом злочинів проти власності  є майно, яке має вартість і  перебуває у чужій для винної особи власності. Крім того, предметом  злочинів проти власності можуть виступати також гроші, цінні  папери, які є еквівалентом вартості майна та засвідчують право власності  певної особи на майно.⁴ Іншими словами, з наведеного тексту випливає, що предметом злочинів проти власності є майно, яке перебуває у чужій для винної особи власності, але не конкретизується хто може бути суб’єктом права власності на нього.

Слід зазначити, що у статтях 2, 318 ЦК України суб’єктами права  власності є фізичні особи (громадяни  України, іноземці, особи без громадянства) й юридичні особи (господарські товариства, професійні спілки, громадські, релігійні об’єднання тощо), держава. Їх рівність перед законом і забезпечення захисту їх прав державою гарантовані Конституцією України (ст. 13). Крім того, у проекті аналізованої постанови зазначається, що предметом злочинів проти власності, як правило, є чуже майно, а також можуть бути гроші, цінні папери, тобто поняттям «майно» не охоплюються гроші та цінні папери. Разом із тим згідно із ЦК України окремим видом майна є гроші (грошові кошти) та іноземна валюта (ст. 192) та валютні цінності (ст. 193). Відповідно до ст. 190 ЦК України майно є окрема річ, сукупність речей, а також майнові права й обов’язки. При цьому у ст. 179 ЦК України проголошено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права й обов’язки.⁵

Відповідно до Господарського кодексу України, майном визнається сукупність речей та інших цінностей (у тому числі нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. При цьому коштами у складі майна суб’єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства (ст. 139).⁶

Предметом злочинів проти  власності є лише таке майно, яке  наділене специфічними ознаками. Ознаки майна як предмета одного з видів  злочинів проти. З врахуванням сучасних уявлень про об’єкт злочинів проти власності (відповідно з якими всі злочини проти власності незалежно від їх місця в системі Особливої частини КК посягають на єдиний родовий об’єкт), змін в законодавстві, потребами сформулювати вимоги до предмету не лише розкрадання, а й інших злочинів проти власності, можуть

бути виділені такі ознаки аналізованого предмета:

1) фізична;

2) економічна; 

3) юридична.

За своїми фізичними властивостями  майно як предмет злочинів Проти власності є річчю, предметом матеріального світу, або ж у передбачених диспозиціями відповідних статей про злочини проти Власності може виступати як право на майно, чи як дії майнового характеру.

Річ - це такий предмет, який може бути вилучений з володіння  законного власника і переміщений  в сферу володіння іншої особи (викрадача), або який може бути знищений, пошкоджений. Гроші, цінні папери також виступають в якості речей і можуть бути предметом злочинів проти власності.

Право на майно - це можливість отримати матеріальні цінності/включаючи  й речі, в майбутньому. Злочинне набуття права на майно, як правило, пов’язане з отриманням різного роду документів.

Економічна ознака. Майном, як предметом злочинів проти власності, можуть бути визнані лише цінності ^: матеріального характеру, те, що наділене міновою та споживчою вартістю, здатне задовольняти матеріальні та пов’язані з ними потреби людини. Майно ж, яке має мізерну цінність, й не може визнаватися предметом аналізованих посягань, відповідні дії підпадають плід ознаки малозначності діяння.

Зміст юридичної ознаки полягає  у тому, що:

• по-перше, майно, яке виступає предметом злочинів проти власності, повинно бути чужим для винного, таким, щодо якого він не виступає власником;
• по-друге, таке майно повинно виступати предметом інших злочинів – не охоронятися спеціальними кримінально-правовими нормами;
• по-третє, майно, як предмет злочинів проти власності, характеризується тим, що належить на праві власності певному суб’єкту права власності, або є державним, або колективним, або приватним (індивідуальним).⁷

Отже, зміст поняття «майно» у кримінальному праві є вужчим, ніж у цивільному та господарському. У юридичній енциклопедичній літературі зазначається, що майно – це сукупність речей і матеріальних цінностей, що перебувають у власності особи (фізичної або юридичної), держави тощо. До складу майна також належать гроші та цінні папери. При цьому річчю визнається предмет матеріального світу, який знаходиться у звичайному стані в природі або створений працею людини.

Отже, одностайної думки щодо змісту поняття «майно» у кримінально-правовій літературі не існує. Це, у свою чергу, зумовлює труднощі при кваліфікації злочинів проти власності.⁸

Викладене дозволяє зробити висновок що майно як предмет злочинів проти власності – це будь-які матеріальні цінності, яким притаманні ознаки фізичного, економічного, юридичного характеру й які перебувають у чужій для винної особи власності.

2. Об’єкт заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.

Загальним об'єктом злочинів проти власності, як і всіх інших  злочинів, передбачених в КК, є сукупність суспільних відносин, які охороняються кримінальним правом, тобто вся сукупність прав і обов'язків, що існують у суспільстві, в тому числі і в сфері відносин власності. Родовим об'єктом злочинів проти власності є сукупність суспільних відносин у сфері власності. Юридичним вираженням цих відносин є право власності, яке надає всім власникам однакові умови в придбанні і захисті цих прав, тобто право власності в об'єктивному розумінні як сукупність правових норм, які регулюють і охороняють відносини власності.

Безпосередній об'єкт злочинів проти власності – конкретні відносини власності, яким завдасться або може бути заподіяно шкоди злочинним посяганням. Юридичним вираженням цих відносин є суб'єктивні права по володінню, користуванню і розпорядженню майном, що належить конкретним суб'єктам права власності.

У літературі можна зустріти твердження, що безпосереднім об'єктом  посягання злочинів, що розглядаються, є конкретна форма власності, яка визначається приналежністю  майна.

Така позиція уявляється неточною, оскільки будь-який злочин безпосередньо  завдає шкоди не формі власності, а конкретному власнику, котрий підпадає під ту чи іншу форму власності, саме його суб'єктивним правам завдається шкода. Крім того, така спрощена схема безпосереднього  об'єкта злочину (за формами власності) не завжди може бути застосована: вона деякою мірою ще виправдовує себе при так званих "чистих" варіантах  форми власності, однак з розвитком  ринкових відносин дедалі частіше з'являються  суб'єкти з так званими "змішаними" формами власності в різноманітних  варіантах, з залученням іноземних партнерів та іноземного капіталу для створення спільних підприємств та інших міжнародних організацій.⁹

В кримінально–правовій літературі безпосереднім об’єктом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або  зловживання довірою найчастіше називають дві групи відносин: 1) з приводу використання майна, 2) з приводу наповнення фондів власника. Цей підхід відображений у таких  визначеннях безпосереднього об’єкта  заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою: ”правовий  порядок використання майна і  надходження майна”, “майнові відносини, які випливають із різного роду договорів і зобов’язань, які становлять в одних випадках право використання соціалістичного майна в інтересах державної або суспільної організації, в других – правовий обов’язок передати особисте майно у власність соціалістичної організації”, “відносини, виражені в можливості для власника використовувати належне йому майно у відповідності з призначенням із однієї сторони, та наповнення майнових фондів за рахунок коштів, які повинні бути передані власнику, з іншої сторони”; “відносини державної або колективної власності з приводу використання соціалістичного майна і формування фондів соціалістичної власності” .

Виділення двох відносно самостійних  груп відносин, які ставляться під  охорону кримінально–правовою нормою, дало підстави М.І.Панову та В.А. Романцову звернути увагу на необхідність дослідження питання про розчленування аналізованого злочину на два самостійних. Однак розчленування вони вважають недоцільним з огляду на такі фактори. В практичній діяльності існують такі види посягань, які одночасно порушують і одні і інші відносини, тобто посягають і на відносини з приводу використання майна, і на відносини з приводу формування фондів власника. Так, наприклад, якщо швець виконує “ліве” замовлення, він використовує швейні прилади власника і не передає кошти, які останній мав отримати за виконання пошиття. Одночасно порушуються відносини з приводу використання майна і формування фондів власника. Недоцільність розчленування вони пояснюють також схожістю способів вчинення цих посягань (обман або зловживання довірою). Однак, видається, що наведених аргументів недостатньо для констатації недоцільності розчленування аналізованого злочину на два самостійних склади.

При заподіянні майнової шкоди  шляхом обману або зловживання довірою  завжди має місце безпідставне збагачення. На думку Н.В. Перча безпосереднім об'єктом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, є відносини по формуванню фондів конкретної особи, винної у вчиненні злочину. Н.В. Перч, розвиваючи погляди Е.С. Тенчова, вважає необхідне розглядати власність «Не в статичному, а в динамічному (відносно фонду власника) стані, бо майно, яке є предметом цього злочину, не відособлено від зовнішнього світу фондом власника або іншого власника (не «спочиває» на місці відносно нього), а «рухається» і «обертається» в вільному фінансово-економічному просторі навколо цього фонду ». І робить висновок, що «місце даної кримінально-правової норми має бути визначено не в розділі «Злочини проти власності», а в розділі «Злочини у сфері економічної діяльності ».

Вбачається, що Н.В. Перч, як і інші автори, виявився «заручником» широкого розуміння власності в радянській літературі, що й зумовило суперечливість зроблених їм висновків про об'єкт аназуємого  злочину.¹⁰

Якщо діянням заподіюється шкода кільком безпосереднім  об’єктам, які поставлені під кримінально–правову  охорону, це в ряді випадків дає підстави вести мову про необхідність виділення  нової норми і про кваліфікацію діянь за сукупністю злочинів. Схожість способів вчинення суспільно–небезпечного посягання, на які посилаються М.І.Панов і В.А.Романцов, також не можна вважати достатньою підставою для об’єднання різних груп відносин, які ставляться під кримінально–правову охорону.¹¹        

3. Зовнішня сторона. заподіяння майнової шкоди передбачені статтею 192 КК України.

 Об’єктивна сторона  – це зовнішня, видима сторона  злочину, яка підлягає безпосередньому  сприйняттю, доступна для відтворення  у ході розслідування злочину  та судового розгляду справи. Об’єктивна сторона заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою включає чотири обов’язкових елементи: 1) діяння, яке заподіює майнову шкоду власнику або іншому володільцю; 2) діяння вчинене визначеними способами: шляхом обману або зловживання довірою; 3) наслідки у вигляді майнової шкоди визначеного розміру; 4) причиновий зв’язок між злочинними діяннями винного і наслідками у вигляді майнової шкоди.¹²

Об'єктивна сторона цього  злочину характеризується відсутністю ознак шахрайства (ст. 190). Тут особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою користь або інших осіб, не отримає право на таке майно. Власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів. Заподіяння майнової шкоди може виражатися в таких формах: а) незаконному використанні чужого майна (незаконне користування); б) ухиленні від сплати обов'язкових платежів; в) обертанні на власну користь грошових коштів, які на підставі тих або інших договорів і зобов'язань мають надійти на користь власника.

Незаконне використання чужого майна являє собою протиправне безоплатне використання чужого майна всупереч інтересам власника для витягання майнових вигод.

Майно, що належить власнику, незаконно використовується винним для виконання різного роду робіт  в інтересах окремих громадян або організацій, від яких він отримує винагороду (наживу) і таким чином протиправне збагачується (тобто «ліві роботи»). Судовій практиці відомі випадки незаконного використання різних знарядь виробництва: транспортних засобів (автотранспорт, залізничний і повітряний транспорт), будівельних машин і механізмів (трактори, автокрани, скрепери, грейдери, бульдозери, екскаватори) та інших. Тут винний, який перебуває в договірних відносинах з власником майна, зловживає наданою йому довірою (вихід за межі наданих повноважень), використовує майно всупереч інтересам власника для особистого незаконного збагачення. При цьому завжди порушується одна з правомочностей власника — право користування належним йому на праві власності майном.

Склад заподіяння майнової шкоди утворять також дії, що полягають в незаконному використанні теплової енергії, опалювального газу, електроенергії (крадіжка газу, електроенергії), якщо винний самовільно підключається до відповідних енергетичних систем і приладів і тим самим заподіює майнову шкоду власнику.¹³

Ухилення від оплати обов'язкових  платежів. Цій формі спричинення  майнової шкоди властиве те, що особа  не передає відповідній організації  майно, яке мусила передати. Наприклад, несплата різноманітних платежів і  зборів, ухилення від оплати за користування електроенергією, газом, ухилення від  сплати податків. Спричинення майнової шкоди в таких випадках полягає  в тому, що відповідні фонди не поповнюються майном, яке повинно надходити  відповідно до закону.¹⁴

Цю форму заподіяння майнової шкоди слід відрізняти від злочину, передбаченого ст. 212 КК, — ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. В останньому випадку злочин також вчиняється (або може вчинитися) шляхом обману. Однак тут особа ухиляється від сплати спеціальних видів платежів — податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування, введених у встановленому законом порядку.¹⁵

Звернення особою, яка перебуває  на службі, на свою користь або користь  інших осіб грошових коштів, які  є платою за отримані громадянами  чи організаціями послуги. Правова  оцінка дій винних осіб у таких  випадках залежить від того, чи була та чи інша особа наділена повноваженнями на отримання та оприбуткування таких  платежів. Наприклад, дії працівників  транспорту, які не уповноважені відповідним  суб'єктом на одержання коштів як плати за надані послуги, пов'язані  з перевезенням транспортом пасажирів  або вантажу, і які одержують  від фізичних або юридичних осіб гроші за безквитковий проїзд чи за незаконне, без оформлення документів, перевезення вантажу, утворюють  склад злочину, передбаченого ст. 192. Якщо працівник транспорту уповноважується  на отримання коштів за надані послуги, то присвоєння отриманих ним грошових коштів є привласненням чужого майна, оскільки з моменту отримання  їх уповноваженою особою вони стають власністю певного суб'єкта (юридичної  чи фізичної особи). Незаконне одержання  шляхом вимагання працівником державного транспорту, який не є службовою  особою, майнової винагороди у значному розмірі за виконання чи невиконання  дій з використанням становища, яке він посідає на такому транспорті, слід кваліфікувати за ст. 354.

Якщо заподіяння майнової шкоди  шляхом обману супроводжувалось підробленням документів чи використанням підроблених  документів, вчинене слід кваліфікувати  за відповідними частинами ст. 196 та ст. 375.¹⁶

Спосіб вчинення злочину  належить до факультативних ознак об’єктивної  сторони складу злочину, але у  випадку, коли він зазначений прямо  в законі, стає обов’язковим і, відповідно, встановлення його є необхідним для висновку про наявність конкретного складу злочину.

Отже спосіб вчинення шахрайства є обов’язковою ознакою даного складу злочину. Таким способом, відповідно до ст. 190 Кримінального кодексу України, є обман або зловживання довірою. Хоча безпосередньо в нормі вживається формулювання обман чи зловживання  довірою, цілком прийнятне вживання сполучнику або, тому як ці сполучники є рівнозначними. Так, в статті про  шахрайство (ст. 190 КК) спосіб дії визначений як шлях обману чи зловживання довірою, а в ст. 192 КК говориться про заподіяння майнової шкоди шляхом обману або  зловживання довірою, хоча спосіб дії  винного в цих злочинах є ідентичним.

Коржанський М. І. у своїх працях наводить такі визначення способів вчинення даного злочину: обман - це призведення до помилки потерпiлого чи олодаря майна повiдомленням йому неправдивих вiдомостей або приховуванням певних обставин з метою викликати у потерпiлого (чи володаря майна) впевненiсть про вигiднiсть або обовязковiсть передачi майна чи права на майно; зловживання довiрою - це несумлiнне використання довiри потерпiлого чи володаря майна для заволодiння їхнiм майном.¹⁷

Як в російській, так  і в українській мові під обманом  розуміється свідоме введення кого-небудь в оману, неправда, неправдиві слова, вчинки, дії тощо, за допомогою яких умисно вводять в оману; неправда, яку видають за істину; хибне уявлення про що-небудь, омана.¹⁸

В залежності від форми  зовнішнього виявлення обман  може бути в активній і пасивній формі.

Пасивний обман (бездіяльність) полягає в замовчуванні винним обставин, повідомлення про які було обов'язковим. Такий обман може мати місце при  ухиленні від сплати обов'язкових  платежів. Необхідність подавати такі відомості передбачена нормою права, договором або іншим актом, тобто  цей обов'язок завжди с юридичним, він має правове значення. До обману у формі бездіяльності можна віднести, наприклад, неповідомлення громадянином про те, що зламався лічильник і витрати енергії не обчислюються.

Обмани, які вчиняються шляхом активної поведінки, поділяються на словесний обман і обман дією. Обман дією може полягати в конклюдентних діях або інших вчинках. виходячи з яких, можна зробити висновок про наявність або відсутність якихось обставин. Такий обман вчиняється як самостійно, так і для підтвердження словесного обману. Обман дією мас самостійне значення і характеризується тим, що особа своєю поведінкою вводить в оману відносно майнових зобов'язань (наприклад, розкривання лічильника).

Словесний (вербальний) обман  може бути вчинений як в усній, так  і в письмовій формі.

Усний обман при спричиненні  майнової шкоди має місце в  тих випадках, коли для засвідчення  фактів, на підставі яких в особи  виникає обов'язок передати своє майно, не потрібне спеціальне письмове підтвердження (документ). Такий обман можливий, наприклад, при укладанні угоди, яка відбувається в нотаріальній формі у державного нотаріуса, коли сторони самі визначають (називають) ті чи інші умови угоди (наприклад, ціну угоди), які є підставою для  відрахування з них відповідних  платежів (зокрема, державного мита). Тут  обман є засобом ухилення від  сплати суми державного мита, яка дійсно повинна надійти в доход держави.

Засобами письмового обману найчастіше є підроблені документи, призначені засвідчувати факти, які  мають юридичне значення (наприклад, підроблена довідка про наявність  утриманців з метою зменшення  прибуткового податку).¹⁹

Як і всякій людському поведінці, обману притаманні як об'єктивні, так і суб'єктивні ознаки. Розчленування їх на об'єктивні і суб'єктивні проводиться формально, оскільки це допомагає проникнути в сутність обману. Перші, характеризуючи зовнішній процес обману, і другі - психологічни зміст, знаходяться в тісній єдності і взаємозалежності. Обман - це інформаційний, інтелектуальний вплив однієї людини на свідомість і волю іншої. Він завжди розрахований на відповідну поведінку, тобто обманюють, головним чином, не для того, щоб ввести в оману, а для того, щоб схилити обманом до певної поведінки. З цієї точки зору не можна визнати обманом дії, не пов'язані з впливом на психіку іншої особи, наприклад, опускання в каси-автомати замість грошей металевих чи інших предметів. Отримання таким шляхом майна утворює залежно від способу дії таємне або відкрите викрадення державного або громадського майна. Не буде обманом також підробка документів і фальсифікація продуктів, оскільки при цьому злочинець впливає не на особистість, а на різні матеріальні предмети (документи, продукти і т.п.).²⁰

Підставою розмежування зловживання  довірою й обману служать об’єктивні й суб’єктивні ознаки. При обмані потерпілий вводиться в оману  обманюючим, або вона підтримується ним у свідомості обманюваного. При зловживанні довірою довіритель не вводиться в оману, він надає повноваження не оманюючись щодо цілей використання останніх, їх обсягу, дій повірника тощо. Повірник (винний) із суб’єктивної сторони приймає надані йому довірителем повноваження для належного їх використання. І лише після цього в повірника виникає умисел, спрямований на вчинення злочину шляхом використання наданих повноважень, і він його скоює шляхом учинення діяння всупереч інтересам і волі довірителя.²¹